Постанова

від 09.11.2011 по справі 37/402-56/54

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09.11.2011 № 37/402-56/54

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Рєпіної Л.О.

суддів: Суліма В.В.

ОСОБА_1

при секретарі:

розглянувши апеляційну скаргу Житлово-будівельний кооператив "Авіатор-5"

на рішення Господарського суду м. Києва від 07.09.2011

у справі № 37/402-56/54 (ОСОБА_2

за позовом Акціонерна енергопостачальна компанія "Київенерго" в особі Структурного відокремленого підрозділу "Енергозбут Київенерго"

до Житлово-будівельний кооператив "Авіатор-5"

третя особа відповідача ОСОБА_3 підприємство "Головний інформаційно-обчислювальний центр" Київської міської державної адміністрації

про стягнення 158 460,98 грн.

ВСТАНОВИВ :

Рішенням господарського суду м. Києва від 07.09.2011р. у справі № 37/402-56/54 частково задоволений позов АЕК „КиївенергоВ» в особі ВП „Енергозбут КиївенергоВ» до ЖБК «Авіатор 5» про стягнення 158 460,98 грн.

Не погоджуючись з рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу до Київського апеляційного господарського суду, посилаючись на порушенням норм матеріального та процесуального права, неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, просить його скасувати та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Представник позивача, проти вимог, викладених в апеляційній скарзі, заперечував, просив залишити їх без задоволення, рішення суду - без змін.

Представник третьої особи в судове засідання не з'явився, причина суду не відома, суд вважає можливим розглянути справу у його відсутність, оскільки у матеріалах справи є поштове повідомлення про отримання ухвали суду з зазначенням часу та місця розгляду справи .

Розглянувши справу за правилами розділу ХІІ Господарського процесуального кодексу України, суд дійшов наступного висновку.

Як встановлено матеріалами справи, 01.06.05р. сторонами укладений договір № 1410173, за умовами якого постачальник - позивач зобов'язується виробити та поставити теплову енергію споживачу для потреб опалення та гарячого водопостачання, а споживач - відповідач зобов'язується отримати її та оплатити відповідно до умов, викладених у даному договорі.

Відповідно до ст. ст. 525-526 ЦК України, зобов'язання повинні виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до вказівок закону, акту планування, договору, а при відсутності таких вказівок - відповідно до вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання і одностороння зміна умов договору не допускаються, за винятком випадків, передбачених законом.

Згідно зі ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Позивач звернувся до суду з позовом про стягнення коштів, мотивуючи вимоги тим, що ним були належним чином виконані зобов'язання за договором , тоді як відповідач свої зобов'язання щодо оплати за спожиту теплову енергію виконав частково на суму 291 290,99 грн., у зв'язку з чим станом на 01.08.10 р. у нього виникла заборгованість у розмірі 137 179,70 грн. За неналежне виконання зобов'язань, відповідач повинен сплатити суму боргу з урахуванням інфляційних втрат та річних.

Частково задовольняючи позовні вимоги, господарський суд виходив з того, що в частині основного боргу в розмірі 10 523,84 грн., який був погашений після звернення позивача з даним позовом до суду, провадження підлягає припиненню. Крім того, суд першої інстанції встановив, що у розрахунку позовних вимог, помилково позивач не врахував зменшення інфляційних збитків, що пов'язані із встановленням рівня інфляції у липні 2009 р., серпні 2009 р., квітні 2010 р., травні 2010 р., червні 2010 р. та липні 2010 р. на рівні 99,9 %, 99,8 %, 99,7 %, 99,4 %, 99,6 % та 99,8 % відповідно, в зв'язку з чим здійснивши перерахунок стягнув 13 861,28 грн. інфляційних нарахувань та 4 957,10 грн. трьох відсотків річних.

Заперечуючи проти рішення, в повному обсязі, відповідач звертає увагу що місцевим судом не враховано, що договір укладено на постачання теплової енергії у вигляді гарячої води, який за своєю природою є договором енергопостачання, встановлення тарифів на даний вид послуг належить НКРЕ, тому КМДА не наділена повноваженнями щодо встановлення тарифів, тому з урахуванням відсутності додаткової угоди до договору, його умови є обов'язковими для сторін в межах положень що відповідають чинному законодавству. За таких обставин, вважає, що за період з 01.10.08 по 01.08.2010 до тарифів необхідно застосовувати виключно розпорядження КМДА № 2249. Крім того зазначає, що є неприбутковою особою, не має орендарів та комерційного приладу обліку споживання теплової енергії, не є безпосереднім споживачем послуг, оплата послуг здійснюється мешканцями будинку, через ГІОЦ КМДА, що розщепляються між виробниками послуг. Таким чином відсутні підстави для стягнення з нього коштів та санкцій.

Відповідно до ст.33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Це стосується позивача, який повинен доказати факти, на підставі яких пред'явлено позов, а також відповідача, який має можливість доказувати факти, на підставі яких він будує заперечення проти позову.

Відповідно до статей 509, 510, 513, 520, 521 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Судова колегія не приймає доводи відповідача до уваги, оскільки вони є вибіркові, так звертаючи увагу апеляційного суду, відповідач вказує на те, що відповідно до паспорту житлового будинку, кількості мешканців, які прописані у будинку та розміру тарифів, не може мати нарахування для сплати за споживання теплової енергії більше, ніж нараховує ГІОЦ. Між тим, п.2.5.2 надає відповідачу право щодо перевірки достовірності нарахувань та проведення розрахунків за теплову енергію, але матеріали справи не містять доказів того, що відповідач намагався реалізувати це право, відсутні будь-які докази його звернення до позивача або заперечення щодо кількості наданих послуг та їх вартості, в порядку п.2.6 договору, недоведений факт здійснення позивачем перешкод у здійсненні перевірки правильності щомісячних нарахувань.

Твердження відповідача про те, що він не має доступу до зняття (перевірки) показань приладу з обліку спожиття теплової енергії, що дає змогу позивачу вказувати у облікових картах завищені показники приладу обліку споживання тепла є безпідставними, оскільки додатками до договору, що є його невід'ємними частинами передбачено, що облік споживання теплової енергії, за відсутності приладу обліку, здійснюється розрахунковим способом згідно договірних навантажень.

Відповідно до ст. 275 ГК України за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується. Предметом договору енергопостачання є окремі види енергії з найменуванням, передбаченим у державних стандартах або технічних умовах.

Частиною другою, третьою ст. 20 Закону України «Про теплопостачання» визначено, тарифи на теплову енергію, реалізація якої здійснюється суб'єктами господарювання, що займають монопольне становище на ринку, є регульованими. Тарифи на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії затверджуються органами місцевого самоврядування, крім теплової енергії, що виробляється суб'єктами господарювання, що здійснюють комбіноване виробництво теплової і електричної енергії та/або використовують нетрадиційні та поновлювані джерела енергії, на підставі розрахунків, виконаних теплогенеруючими, теплотранспортуючими та теплопостачальними організаціями за методиками, розробленими центральним органом виконавчої влади у сфері теплопостачання.

Національною комісією регулювання ринку комунальних послуг України (тимчасово НКРЕ) встановлюється тариф (ціна) на теплову енергію, як на товарну продукцію, який є сумою трьох тарифів, а саме тарифу на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії.

Згідно ст. 13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» централізоване постачання холодної та гарячої води, водовідведення, газо- та електропостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо, відноситься до комунальних послуг, тобто кінцеві споживачі (зокрема, населення) отримають не теплову енергію, а послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води.

Відповідно до ст.28 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» до власних (самоврядних) повноважень виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належить встановлення в порядку і межах, визначених законодавством, тарифів на побутові, комунальні (крім тарифів на теплову енергію, централізоване водопостачання та водовідведення, які встановлюються Національною комісією регулювання ринку комунальних послуг України), транспортні та інші послуги.

Таким чином, регулювання тарифів саме на комунальні послуги для кінцевих споживачів за послуги з централізованого опалення на 1м2 та постачання гарячої води за 1м3 (за наявності лічильників) або вартість місячного нормативного споживання гарячої води на 1 людину, згідно чинного законодавства, відноситься до компетенції органів місцевого самоврядування.

Так, відповідно до п.2.2.4 договору на постачання теплової енергії у гарячої воді, листами (а.с.25-31 т.1) позивач попереджав відповідача про зміну тарифів на теплову енергію. Зауваження відповідача про те, що враховуючи відсутність підписаних сторонами додатків до договору, з посиланням на наступні розпорядження КМДА щодо зміни тарифів, які в подальшому втратили чинність, оплата за отримані послуги повинна обраховуватися відповідно до розпорядження КМДА № 2249, є недоречними, оскільки як зазначено в п. 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 09.02.99 N 1-рп/99 у справі про зворотну дію в часі законів та інших нормативних актів, за частиною першою ст. 58 Конституції України дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Пункт 2.3.5 договору містить обов'язок відповідача прийняти всіх заходів (в т.ч. примусових) для стягнення коштів з боржників, крім того, умови здійснення оплати визначені сторонами додатком № 2 до договору.

В силу ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно з статтею 180 ГК України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства.

Відповідно до вимог ст. ст. 901, 903 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми. Зі змісту вказаної статті випливає, що передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Враховуючи викладене, апеляційний господарський суд не знаходить підстав для задоволення апеляційної скарги, а рішення господарського суду є обґрунтованим і таким, що відповідає чинному законодавству.

Керуючись ст. ст. 99, 101 - 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу ЖБК «Авіатор 5» залишити без задоволення, рішення господарського суду м. Києва № 37/402-56/54 від 07.09.2011 -залишити без змін.

2. Матеріали справи повернути, доручити господарському суду міста Києва видати відповідний наказ.

Головуючий суддя Рєпіна Л.О.

Судді Сулім В.В.

ОСОБА_1

14.11.11 (відправлено)