Постанова

від 19.10.2016 по справі 808/2741/16

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 жовтня 2016 року (16 год. 30 хв.)Справа № 808/2741/16 м.Запоріжжя

Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Лазаренка М.С., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної податкової інспекції у Запорізькому районі Головного управління ДФС у Запорізькій області, треті особи - Вільнянська об'єднана державна податкова інспекція Головного управління ДФС у Запорізькій області, Головне управління ДФС у Запорізькій області про визнання незаконним звільнення, поновлення на посаді та скасування наказу, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі іменується - позивач) звернулась із адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Запорізькому районі Головного управління ДФС у Запорізькій області (далі іменується - відповідач), треті особи - Вільнянська об'єднана державна податкова інспекція Головного управління ДФС у Запорізькій області, Головне управління ДФС у Запорізькій області(далі іменується - треті особи), в якому позивач просить суд:

- визнати незаконним звільнення ОСОБА_1 з посади начальника відділу контролю за обігом та оподаткуванням підакцизних товарів Державної податкової інспекції у Запорізькому районі Головного управління ДФС у Запорізької області;

- поновити ОСОБА_1, яка мешкає за адресою: АДРЕСА_1, на посаді начальника відділу контролю за обігом та оподаткуванням підакцизних товарів Державної податкової інспекції у Запорізькому районі Головного управління ДФС у Запорізької області, визнавши незаконним та скасувавши наказ Державної податкової інспекції у Запорізькому районі Головного управління ДФС у Запорізької області від 29 липня 2016 року № 21-о про припинення державної служби та звільнення ОСОБА_1 з посади начальника відділу контролю за обігом та оподаткуванням підакцизних товарів у зв'язку із реорганізацією та скороченням штатної чисельності згідно з пунктом 1 статті 40 КЗпП України;

- звернути до негайного виконання постанови суду про поновлення на посаді ОСОБА_1, яка мешкає за адресою: АДРЕСА_1, на посаді начальника відділу контролю за обігом та оподаткуванням підакцизних товарів Державної податкової інспекції у Запорізькому районі Головного управління ДФС у Запорізької області.

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначає, що на підставі наказу Державної податкової інспекції у Запорізькому районі Головного управління ДФС у Запорізької області від 29.07.2016 № 21-о, її звільнено з посади начальника контролю за обігом та оподаткуванням підакцизних товарів Державної податкової інспекції у Запорізькому районі Головного управління ДФС у Запорізької області, у зв'язку із реорганізацією та скороченням штатної чисельності згідно з п. 1 ст. 40 КЗпП України. Вважає дії Державної податкової інспекції у Запорізькому районі Головного управління ДФС у Запорізької області такими, що не відповідають вимогам чинного законодавства, зокрема ч. 4 ст. 40, ч. 3 ст. 184 Кодексу законів про працю України, оскільки з 2014 року ОСОБА_1 перебуває у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, про що 29.07.2016 направила повідомлення до Вільнянської об'єднаної державної податкової інспекції ГУ ДФС у Запорізькій області, де також зазначила, що має статус одинокої матері. В зв'язку з викладеним, позивач просить суд визнати незаконним її звільнення з посади та поновити на посаді начальника відділу контролю за обігом та оподаткуванням підакцизних товарів Державної податкової інспекції у Запорізькому районі Головного управління ДФС у Запорізької області.

У судове засідання 19.10.2016 ОСОБА_1 чи її представник не прибули. Клопотанням від 19.10.2016 просить розглянути справу за її відсутності у порядку письмового провадження. Позовні вимоги підтримує.

Відповідач та треті особи позову не визнали. Матеріали справи містять письмові заперечення від 04.10.2016 вих. № 221/08-01-10-06-11, в яких представник відповідача та третіх осіб зазначає, що відповідно до вимог постанови Кабінету Міністрів України від 04.11.2015 року № 892 «Деякі питання територіальних органів Державної фіскальної служби» та наказу ДФС України від 24.02.2016 року № 163 «Про реорганізацію деяких територіальних органів ДФС у Запорізькій області» проведено заходи щодо реорганізації шляхом приєднання ДПІ у Запорізькому районі ГУ ДФС у Запорізькій області до Вільнянської ОДПІ ГУ ДФС у Запорізькій області. ДПІ у Запорізькому районі Головного управління ДФС у Запорізькій області не позбавляло ОСОБА_1 права на працю, і змушено було звільнити її з займаної посади у зв'язку з її відмовою на працевлаштування до Вільнянської ОДПІ ГУ ДФС у Запорізькій області на посаді з її рівнем професіоналізму. Представник стверджує, що на виконання протоколу комітету первинної профспілкової організації працівників ДПІ у Запорізькому районі від 30.06.2016 № 6 ОСОБА_1 було тричі запропоновано відповідні посади від яких остання відмовилась. Отже, з урахуванням вищевикладених обставин вбачається, що ОСОБА_1 була звільнена з займаної посади з дотриманням норм чинного законодавства. З огляду на таке, ДПІ у Запорізькому районі Головного управління ДФС у Запорізькій області, Вільнянська ОДПІ Головного управління ДФС у Запорізькій області та Головне управління ДФС у Запорізькій області просять суд відмовити у задоволенні позову.

У судове засідання прибула представник ДПІ у Запорізькому районі Головного управління ДФС у Запорізькій області, Вільнянської ОДПІ Головного управління ДФС у Запорізькій області, Головного управління ДФС у Запорізькій області Близнюк К.В.

Відповідно до ч. 6 ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України (далі іменується - КАС України), якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

За таких обставин, суд дійшов до висновку щодо можливості розгляду справи за відсутності представників сторін, на підставі наявних у справі матеріалів, в порядку письмового провадження.

Відповідно до вимог частини шостої статті 12 та статті 41 КАС України, у зв'язку з неявкою в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Статтею 71 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Суд при вирішенні справи керується принципами верховенства права, законності, рівності усіх учасників адміністративного процесу перед законом і судом, змагальності сторін, диспозитивності та офіційного з'ясування всіх обставин, гласності і відкритості адміністративного процесу.

Розглянувши матеріали та з'ясувавши всі обставини адміністративної справи, які мають юридичне значення для розгляду та вирішення спору по суті, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, судом встановлено наступне.

На підставі наказу від 11.04.2011 № 12-о ОСОБА_1 було призначено на посаду головного державного податкового ревізора-інспектора сектору погашення прострочених податкових зобов'язань Державної податкової інспекції у Запорізькому районі Запорізької області, як таку, що пройшла за конкурсом.

Згідно наказу від 06.03.2012 № 2-о з 06.03.2012, у зв'язку з реорганізацією, ОСОБА_1 переведено на посаду головного державного податкового ревізора-інспектора сектору погашення податкового боргу Державної податкової інспекції у Запорізькому районі Запорізької області Державної податкової служби.

Наказом від 01.02.2013 № 9-о у зв'язку із частковою зміною організаційної структури та штатного розпису ОСОБА_1 переведено на посаду головного державного податкового ревізора-інспектора відділу оподаткування юридичних осіб Державної податкової інспекції у Запорізькому районі Запорізької області Державної податкової служби.

У відповідності до наказу від 26.03.2013 № 24-о ОСОБА_1 переведено на посаду завідувача сектору по контролю за цільовим використанням, спирту відділу оподаткування юридичних осіб Державної податкової інспекції у Запорізькому районі Запорізької області Державної податкової служби.

Згідно наказу від 27.06.2013 № 2-о у зв'язку з реорганізацією, ОСОБА_1 була призначена в порядку переведення на посаду начальника відділу контролю за обігом та оподаткуванням підакцизних товарів до Державної податкової інспекції у Запорізькому районі Головного управління Міндоходів у Запорізької області, як таку, що пройшла стажування.

З 2014 року позивач перебуває у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку.

На підставі наказу від 23.01.2015 № 3-о у зв'язку з реорганізацією ОСОБА_1 за згодою було призначено в порядку переведення на посаду начальника відділу контролю за обігом та оподаткуванням підакцизних товарів Державної податкової інспекції у Запорізькому районі Головного управління ДФС у Запорізької області.

Відповідно до вимог постанови Кабінету Міністрів України від 04.11.2015 року № 892 «Деякі питання територіальних органів Державної фіскальної служби» та наказу ДФС України від 24.02.2016 року № 163 «Про реорганізацію деяких територіальних органів ДФС у Запорізькій області» проведено заходи щодо реорганізації шляхом приєднання ДПІ у Запорізькому районі ГУ ДФС у Запорізькій області до Вільнянської ОДПІ ГУ ДФС у Запорізькій області.

11.03.2016 ОСОБА_1 одержала попередження Голови комісії з реорганізації ДПІ у Запорізькому районі ГУ ДФС у Запорізькій області про наступне вивільнення з посади начальника відділу контролю за обігом та оподаткуванням підакцизних товарів ДПІ у Запорізькому районі ГУ ДФС у Запорізькій області, у зв'язку з реорганізацією ДПІ у Запорізькому районі ГУ ДФС у Запорізькій області, згідно з п. 1 ст. 40 КЗпП України. Термін попередження було продовжено 17.05.2016, 27.05.2016, 29.06.2016 та 15.07.2016.

Згідно з протоколом від 30.06.2016 № 6, комітет первинної профспілкової організації працівників ДПІ у Запорізькому районі ГУ ДФС у Запорізькій області, розглянувши Подання начальника ДПІ у Запорізькому районі ГУ ДФС у Запорізькій області, надав згоду для пропозицій з урахуванням досвіду роботи на керівних посадах для прийняття рішення начальником Вільнянської ОДПІ на призначення на посаду начальника відділу контролю за обігом та оподаткуванням підакцизних товарів ОСОБА_5 та надано згоду на запропонування ОСОБА_1 інших вакантних посад у зв'язку із скороченням штатної чисельності та реорганізацією служби.

Протягом дії попередження ОСОБА_1 була запропоновано посаду головного державного ревізора-інспектора відділу контролю за обігом та оподаткуванням підакцизних товарів, від якої вона відмовилась. 27.07.2016 року ОСОБА_1 відмовилась від запропонованої посади головного державного інспектора з питань роботи з персоналом, а також 21.07.2016 року позивачка відмовилась від посади головного державного ревізора-інспектора.

Відповідно до протоколу від 28.07.2016 № 7 комітет первинної профспілкової організації працівників ДПІ у Запорізькому районі розглянувши Подання начальника ДПІ у Запорізькому районі від 28.07.2016 надав згоду на звільнення ОСОБА_1 у зв'язку із скороченням штатної чисельності та реорганізацією служби та відмовою від інших запропонованих вакантних посад.

У зв'язку з припиненням державної служби, скороченням штатної чисельності та відмовою від запропонованих посад, за згодою первинної профспілкової організації працівників ДНІ у Запорізькому районі, згідно ч. 1 ст. 87 Закону України «Про державну службу» та п.1 ст. 40 КЗпП, наказом ДПІ у Запорізькому районі ГУ ДФС у Запорізькій області від 29.07.2016 № 21-о, ОСОБА_1 було звільнено з займаної посади.

Вважаючи наказ ДПІ у Запорізькому районі ГУ ДФС у Запорізькій області від 29.07.2016 № 21-о про припинення державної служби та звільнення ОСОБА_1 з посади начальника відділу контролю за обігом та оподаткуванням підакцизних товарів у зв'язку із реорганізацією та скороченням штатної чисельності згідно з пунктом 1 статті 40 КЗпП України незаконним, ОСОБА_1 звернулась до Запорізького окружного адміністративного суду із даним позовом.

Дослідивши обставини справи та перевіривши їх доказами суд приходить до наступних висновків.

Правовий статус посадових осіб державних службовців, їх права та обов'язки, на момент виникнення спірних правовідносин, визначаються Конституцією України та Законом України «Про державну службу».

Відповідно до ст.1 Закону України «Про державну службу» державна служба - це публічна, професійна, політично неупереджена діяльність із практичного виконання завдань і функцій держави, зокрема щодо: аналізу державної політики на загальнодержавному, галузевому і регіональному рівнях та підготовки пропозицій стосовно її формування, у тому числі розроблення та проведення експертизи проектів програм, концепцій, стратегій, проектів законів та інших нормативно-правових актів, проектів міжнародних договорів; забезпечення реалізації державної політики, виконання загальнодержавних, галузевих і регіональних програм, виконання законів та інших нормативно-правових актів; забезпечення надання доступних і якісних адміністративних послуг; здійснення державного нагляду та контролю за дотриманням законодавства; управління державними фінансовими ресурсами, майном та контролю за їх використанням; управління персоналом державних органів; реалізації інших повноважень державного органу, визначених законодавством.

За приписами п. 1 ч. 1 ст. 87 вказаного Закону підставами для припинення державної служби за ініціативою суб'єкта призначення є: скорочення чисельності або штату державних службовців, ліквідація державного органу, реорганізація державного органу у разі, коли відсутня можливість пропозиції іншої рівноцінної посади державної служби, а в разі відсутності такої пропозиції - іншої роботи (посади державної служби) у цьому державному органі.

Частиною 3 ст. 87 Закону визначено, що процедура вивільнення державних службовців на підставі пункту 1 частини першої цієї статті визначається законодавством про працю.

Звільнення на підставі пункту 1 частини першої цієї статті допускається лише у разі, якщо державного службовця не може бути переведено на іншу посаду відповідно до його кваліфікації або якщо він відмовляється від такого переведення.

Отже, при звільненні особи з державної служби на неї розповсюджуються гарантії, передбачені Кодексом законів про працю України.

Відповідно до ст. 3 КЗпП України, законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Згідно із частинами 2, 3 статті 36 КЗпП України зміна підпорядкованості підприємства, установи, організації не припиняє дії трудового договору. У разі зміни власника підприємства, а також у разі його реорганізації (злиття, приєднання, поділу, виділення, перетворення) дія трудового договору працівника продовжується. Припинення трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого органу можливе лише у разі скорочення чисельності або штату працівників.

Положеннями частини 2 статті 40 КЗпП України передбачено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника за його згодою на іншу роботу.

За наявності цих обставин розірвання трудового договору проводиться з обов'язковим додержанням передбаченого статтею 49-2 Кодексу законів про працю України порядку вивільнення працівників.

Так за приписами ст. 49-2 Кодексу законів про працю України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.

При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством.

Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно.

Положеннями статті 42 КЗпП України передбачено, що при скороченні чисельності чи штату працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці. При рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації перевага в залишенні на роботі надається: 1) сімейним - при наявності двох і більше утриманців; 2) особам, в сім'ї яких немає інших працівників з самостійним заробітком; 3) працівникам з тривалим безперервним стажем роботи на даному підприємстві, в установі, організації; 4) працівникам, які навчаються у вищих і середніх спеціальних учбових закладах без відриву від виробництва; 5) учасникам бойових дій, інвалідам війни та особам, на яких поширюється чинність Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»; 6) авторам винаходів, корисних моделей, промислових зразків і раціоналізаторських пропозицій; 7) працівникам, які дістали на цьому підприємстві, в установі, організації трудове каліцтво або професійне захворювання; 8) особам з числа депортованих з України, протягом п'яти років, з часу повернення на постійне місце проживання до України; 9) працівникам з числа колишніх військовослужбовців строкової служби та осіб, які проходили альтернативну (невійськову) службу, - протягом двох років з дня звільнення їх зі служби.

Отже, у першу чергу перевага на залишення на роботі надається особам, які мають більш високу кваліфікацію і продуктивність праці. Тому при вирішенні питання про звільнення працівника роботодавець зобов'язаний перевірити наявність у працівників, посади яких скорочуються, більш високої чи більш низької кваліфікації і продуктивності праці.

Для такої перевірки повинні досліджуватись документи та інші відомості про освіту і присвоєння кваліфікаційних розрядів (класів, категорій, рангів), про підвищення кваліфікації, про навчання без відриву від виробництва, про винаходи і раціоналізаторські пропозиції, авторами яких є відповідні працівники, про тимчасове виконання обов'язків більш кваліфікованих працівників, про досвід трудової діяльності, про виконання норм виробітку (продуктивність праці), про розширення зони обслуговування, про збільшення обсягу виконуваної роботи, про суміщення професій тощо. Продуктивність праці і кваліфікація працівника повинні оцінюватися окремо, але в кінцевому підсумку роботодавець повинен визначити працівників, які мають більш високу кваліфікацію і продуктивність праці за сукупністю цих двох показників. При відсутності різниці у кваліфікації і продуктивності праці перевагу на залишення на роботі мають працівники, перелічені в частині другій статті 42 КЗпП України.

Для виявлення працівників, які мають це право, роботодавець повинен зробити порівняльний аналіз продуктивності праці і кваліфікації тих працівників, які залишилися на роботі, і тих, які підлягають звільненню. Такий аналіз може бути проведений шляхом приготування довідки у довільній формі про результати порівняльного аналізу з наведенням даних, які свідчать про переважне право одного перед іншим на залишення на роботі. Тобто, ці обставини повинен був з'ясовувати сам суб'єкт владних повноважень, приймаючи відповідне рішення.

Із встановлених судом обставин, про що зазначено вище, відповідач направляв попередження позивачу разом із пропозиціями щодо нової посади. Отже, суб'єкт владних повноважень намагався виконати порядок дій, визначений ст. 49-2 КЗпП України.

Однак, ним не було враховано, що статтею 24 Конституції України встановлено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Рівність прав жінки і чоловіка забезпечується: наданням жінкам рівних з чоловіками можливостей у громадсько-політичній і культурній діяльності, у здобутті освіти і професійній підготовці, у праці та винагороді за неї; спеціальними заходами щодо охорони праці і здоров'я жінок, встановленням пенсійних пільг; створенням умов, які дають жінкам можливість поєднувати працю з материнством; правовим захистом, матеріальною і моральною підтримкою материнства і дитинства, включаючи надання оплачуваних відпусток та інших пільг вагітним жінкам і матерям.

Згідно з ч. 2 ст. 8 Конституції України, Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.

Таким чином, Конституцією України встановлені гарантії для вагітних жінок і матерів.

Також, Кодексом законів про працю України встановлені гарантії для жінок, які мають дітей віком до трьох років.

Зокрема, частиною 3 статті 184 Кодексу законів про працю України передбачено, що звільнення вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років (до шести років - частина шоста статті 179), одиноких матерів при наявності дитини віком до чотирнадцяти років або дитини-інваліда з ініціативи власника або уповноваженого ним органу не допускається, крім випадків повної ліквідації підприємства, установи, організації, коли допускається звільнення з обов'язковим працевлаштуванням.

Зазначене положення частини 3 статті 184 Кодексу законів про працю України відповідає правовій позиції Європейського Суду з прав людини.

А статтями 5,8 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що адміністративне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього кодексу та міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною радою України. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 № 3477-IV, суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Обов'язковість судових рішень гарантується, згідно з практикою Європейського суду з прав людини, статтею 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод.

Так, у рішенні Європейського Суду з прав людини від 22.03.2012 року по справі «Костянтин Маркін проти Російської Федерації» зазначено, що, по-перше, право на відпустку по догляду за дитиною належить всім громадянам без будь-яких відмінностей за ознаками статі або професії. Збройні сили, поліція та державні службовці не виключаються з числа користувачів цього фундаментального права.

По - друге, право на відпустку по догляду за дитиною має мінімальний зміст. Кінцева мета гармонізації праці, особистого та сімейного життя для працюючих батьків та рівності чоловіків та жінок у відношенні можливостей ринку праці та відношення на роботі повинні враховуватися при встановленні форми, тривалості та умов відпустки по догляду за дитиною. В кінці періоду відпустки по догляду за дитиною працівники мають право повернутися на ту ж роботу або, якщо це неможливо, на еквівалентну роботу, сумісну з їхнім трудовим контрактом або відносинами. Права, придбані або такі, що мають бути придбаними працівником на дату початку відпустки по догляду за дитиною, повинні зберігатися до кінця відпустки по догляду за дитиною.

Верховний Суд України в постанові від 17.10.2011 року по справі № 21-327а11 також зазначив, що встановлена законодавством можливість ліквідації державної установи (організації) з одночасним створенням іншої, яка буде виконувати повноваження (завдання) особи, що ліквідується, не виключає, а включає зобов'язання роботодавця (держави) по працевлаштуванню працівників ліквідованої установи.

Зазначена позиція Верховного Суду України щодо зобов'язання роботодавця (держави) по працевлаштуванню працівників ліквідованої установи відповідає правовій позиції Європейського Суду з прав людини.

Віднесення позивачки до категорії жінок, на яких розповсюджуються положення ч. 3 ст. 184 КЗпП України сторонами у справі не заперечується.

Тобто, системний аналіз ст. 40 та ч. 3 ст. 187 КЗпП України дає підстави стверджувати, що вони співвідносяться як загальна і спеціальна відповідно. Так, ч. 3 ст. 187 КЗпП України допускає звільнення з ініціативи власника або уповноваженого ним органу жінок, які мають дітей віком до трьох років, лише у випадку повної ліквідації підприємства, установи, організації, коли допускається звільнення з обов'язковим працевлаштуванням.

Відповідно до статті 104 Цивільного кодексу України юридична особа припиняється в результаті передання всього свого майна, прав та обов'язків іншим юридичним особам - правонаступникам (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або в

результаті ліквідації.

Статтею 59 Господарського кодексу України передбачено, що припинення діяльності суб'єкта господарювання здійснюється шляхом його реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації - за рішенням власника (власників) чи уповноважених ним органів, за рішенням інших осіб - засновників суб'єкта господарювання чи їх правонаступників, а у випадках, передбачених законами, - за рішенням суду.

Отже, ліквідація - це така форма припинення юридичної особи, при якій припиняються всі її права та обов'язки. У разі ліквідації вся чисельність працівників скорочується та весь штат працівників ліквідується.

При реорганізації юридична особа також припиняється. Водночас, можливість для звільнення працівників у разі реорганізації підприємства, допускається тільки за умови скорочення штату або чисельності працівників. Право визначити чисельність і штат працівників належить тільки власникові або уповноваженому їм органу.

Із наявних у справі документів, зокрема, наказу Державної фіскальної служби України № 163 від 24.02.2016 судом з'ясовано, що Державну податкову інспекцію у Запорізькому районі Головного управління ДФС у Запорізькій області було саме реорганізовано шляхом приєднання до Вільнянської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Запорізькій області.

Отже, документально підтверджується той факт, що Державна податкова інспекція у Запорізькому районі Головного управління ДФС у Запорізькій області проходить процес реорганізації, а не ліквідації.

Тому, звільнення позивачки, яка підпадає під категорію жінок, визначених у ч. 3 ст. 187 КЗпП України, з ініціативи власника або уповноваженого ним органу у зв'язку із реорганізацією та скороченням штату - не допускається. А відтак, дотримання (чи не дотримання) відповідачем порядку звільнення, визначеного у ст. 49-2 КЗпП України в даному випадку значення не має.

Частиною третьою статті 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Зважаючи на встановлені обставини, суд дійшов висновку, що наказ Державної податкової інспекції у Запорізькому районі Головного управління ДФС у Запорізької області від 29 липня 2016 року № 21-о не відповідає критеріям правомірності, є необґрунтованим та протиправним, а тому підлягає скасуванню, а позов в цій частині - задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 235 Кодексу законів про працю України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв'язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Судом, за допомогою сервісу Міністерства юстиції України «Безкоштовний пошук відомостей у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» з'ясовано, що Державна податкова інспекція у Запорізькому районі Головного управління ДФС у Запорізької області (код 39543978) від 10.03.2016 знаходиться в стані припинення. Запис про припинення відсутній.

Тобто, на час розгляду справи по суті, відповідач не виключений з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а відтак не вважається припиненим.

Отже, враховуючи, що позивача наказом від 29.07.2016 № 21-о було незаконно звільнено з посади начальника відділу контролю за обігом та оподаткуванням підакцизних товарів Державної податкової інспекції у Запорізькому районі Головного управління ДФС у Запорізької області, суд приходить до висновку про необхідність поновлення позивача на роботі на вищезазначеній посаді.

Оскільки суд прийшов до висновку про необхідність поновлення позивача на посаді, постанова в цій частині, відповідно до вимог п. 3 ч. 1 ст. 256 КАС України, підлягає негайному виконанню.

З огляду на викладене, позовні вимоги слід задовольнити повністю.

Підстави для застосування ст. 94 КАС України відсутні.

Враховуючи вищезазначене, та керуючись статтями 2, 4, 7 - 12, 14, 86, 158 - 163 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Державної податкової інспекції у Запорізькому районі Головного управління ДФС у Запорізькій області, треті особи - Вільнянська об'єднана державна податкова інспекція Головного управління ДФС у Запорізькій області, Головне управління ДФС у Запорізькій області про визнання незаконним звільнення, поновлення на посаді та скасування наказу, - задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати наказ Державної податкової інспекції у Запорізькому районі Головного управління ДФС у Запорізької області від 29 липня 2016 року № 21-о про припинення державної служби та звільнення ОСОБА_1 з посади начальника відділу контролю за обігом та оподаткуванням підакцизних товарів у зв'язку із реорганізацією та скороченням штатної чисельності згідно з пунктом 1 статті 40 КЗпП України.

Поновити ОСОБА_1, яка мешкає за адресою: АДРЕСА_1, на посаді начальника відділу контролю за обігом та оподаткуванням підакцизних товарів Державної податкової інспекції у Запорізькому районі Головного управління ДФС у Запорізької області.

Постанову в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді начальника відділу контролю за обігом та оподаткуванням підакцизних товарів Державної податкової інспекції у Запорізькому районі Головного управління ДФС у Запорізької області звернути до негайного виконання.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо вона не була подана у встановлені строки. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Запорізький окружний адміністративний суд шляхом подачі в 10-денний строк з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 КАС України -з дня отримання такої постанови, апеляційної скарги, з подачею її копії відповідно до кількості осіб, які беруть участь у справі.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Суддя М.С. Лазаренко