Постанова

від 31.10.2016 по справі 906/1484/14

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 жовтня 2016 року Справа № 906/1484/14

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді Ємельянова А.С. (доповідач у справі),

суддів Ковтанюк Л.В.,

Нєсвєтової Н.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Люцина" на рішеннягосподарського суду Житомирської області від 03.02.2016 р. (суддя: Ляхевич А.А.) та на постановуРівненського апеляційного господарського суду від 05.05.2016 р. (судді: Бучинська Г.Б., Василишин А.Р., Філіпова Т.Л.) у справі№906/1484/14 господарського суду Житомирської області за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Люцина" до 1. Приватного вищого навчального закладу "Інститут підприємництва та сучасних технологій" 2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Сітібілдком" 3.Товариства "Лексон Маркетінг Корп" треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача 1. ОСОБА_2 2. ОСОБА_3 пропереведення прав та обов'язків покупця майна, визнання права власності на майно, визнання недійсним договору за участю представників: від позивачаГуртовенко Р.М., довіреність №1 від 25.02.2015 р. від відповідача 1не з'явились від відповідача 2 не з'явились від відповідача 3Шмат Р.П., довіреність б/н від 16.03.2016 р. від третьої особи 1не з'явились від третьої особи 2не з'явились В С Т А Н О В И В:

Рішенням господарського суду Житомирської області від 03.02.2016 р. у справі №906/1484/14:

- припинено провадження за позовними вимогами, заявленими до Товариства з обмеженою відповідальністю "Сітібілдком" (п. 6 ч.1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України);

- відмовлено у позові до Приватного навчального закладу "Інститут підприємництва та сучасних технологій" про визнання права власності на будівлю навчального корпусу загальною площею 1332,70 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1;

- відмовлено у позові до Товариства "Лексон Маркетінг Корп" про визнання недійсним укладеного 09.10.2014 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Сітібілдком" та Товариством "Лексон Маркетінг Корп" договору пожертви будівлі навчального корпусу загальною площею 1332,70 кв.м., розташованої за адресою: АДРЕСА_1.

Додатковим рішенням господарського суду Житомирської області від 08.02.2016 р. Товариству з обмеженою відповідальністю "Люцина" повернуто з депозитного рахунку господарського суду Житомирської області 710 000 грн. 00 коп., сплачених в забезпечення оплати за переведення прав та обов'язків покупця майна за договором купівлі-продажу від 04.08.2014 р., а також скасовано заходи до забезпечення позову, вжиті ухвалою господарського суду Житомирської області від 12.12.2014 р.

Постановою Рівненського апеляційного господарського суду у справі №906/1484/14 від 05.05.2016 р. рішення господарського суду Житомирської області від 03.02.2016 р. змінено та викладено резолютивну частину рішення в наступній редакції:

- у позові про переведення на Товариство з обмеженою відповідальністю "Люцина" прав та обов'язків покупця нерухомого майна, а саме: будівлі навчального корпусу загальною площею 1332,70 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, за договором купівлі-продажу нерухомого майна від 04.08.2014 р. та визнання права власності на зазначену будівлю відмовити.

- у позові про визнання недійсним укладеного 09.10.2014 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Сітібілдком" та Товариством "Лексон Маркетінг Корп" договору пожертви будівлі навчального корпусу відмовити.

- провадження у справі щодо вимог до Товариства з обмеженою відповідальністю "Сітібілдком" припинити.

Як місцевий, так і апеляційний, господарські суди встановили що Товариство з обмеженою відповідальністю "Сітібілдком" було припинено 14.09.2015 р. за рішенням засновників. Вказане стало підставою для припинення провадження в частині вимог до Товариства з обмеженою відповідальністю "Сітібілдком".

При цьому, розглядаючи вимогу про переведення прав та обов'язків покупця за договором купівлі-продажу від 04.08.2014 р., господарський суд першої інстанції визначив, що провадження у цій частині підлягає припиненню, у зв'язку із виявленим фактом припинення юридичної особи покупця.

Апеляційний господарський суд не погодився з вказаною позицію, у зв'язку з чим змінив резолютивну частину рішення у справі, а саме - відмовив позивачу у задоволені позову в частині переведення прав та обов'язків покупця за договором купівлі-продажу від 04.08.2014 р., оскільки застосування такого способу захисту у справі №906/1484/14 є неможливим, враховуючи що Товариство з обмеженою відповідальністю "Сітібілдком" (покупець за договором) припинено як юридичну особу.

Поряд з цим, господарські суди попередніх інстанцій прийшли до аналогічного висновку стосовно того, що вимога про визнання права власності на будівлю навчального корпусу загальною площею 1332,70 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, є похідною, а тому будь-які правові підстави для її задоволення відсутні.

Крім того, попередні судові інстанції відмовили у задоволені вимоги про визнання недійсним укладеного 09.10.2014 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Сітібілдком" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Лексон Маркетінг Корп" договору пожертви, оскільки позивачем не доведено порушення його прав та законних інтересів внаслідок укладення останнього.

Не погодившись з прийнятими попередніми судовими інстанціями судовими актами, Товариство з обмеженою відповідальністю "Люцина" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Житомирської області від 03.02.2016 р., додаткове рішення господарського суду Житомирської області від 08.02.2016 р., постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 05.05.2016 р. та прийняти нове рішення, яким задовольнити позов.

Касаційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Люцина" обґрунтована неправильним застосуванням господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, у зв'язку з наданням невірної оцінки наявним в матеріалах справи доказам.

Відповідно до протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 15.09.2016 р. справу №906/1484/14 передано колегії суддів Вищого господарського суду України у наступному складі: головуючий суддя - ОСОБА_6 (доповідач у справі), судді: Борденюк Є.М., Грек Б.М.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 19.09.2016 р. колегією суддів у складі: головуючий суддя - ОСОБА_6 (доповідач у справі), судді: Борденюк Є.М., Грек Б.М., скаржнику відновлено пропущений процесуальний строк на подання касаційної скарги, касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Люцина" прийнято до провадження та призначено її розгляд у судовому засіданні на 11.10.2016 р.

Розпорядженням керівника апарату Вищого господарського суду України №08.03-04/4678 від 30.09.2016 р. призначено проведення повторного автоматизованого розподілу справи №906/1484/14, у зв'язку зі звільненням ОСОБА_6 з посади судді Вищого господарського суду України (постанова Верховної Ради України від 22.09.2016 р.).

За протоколом повторного автоматизованого розподілу справи між суддями від 30.09.2016 р. справу №906/1484/14 передано колегії суддів у наступному складі: головуючий суддя - Ємельянов А.С. (доповідач у справі), судді: Карабань В.Я., Ковтанюк Л.В.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 03.10.2016 р., колегією суддів у складі: Ємельянов А.С. (доповідач у справі), судді: Карабань В.Я., Ковтанюк Л.В., касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Люцина" прийнято до провадження. Розгляд справи призначено на 31.10.2016 р.

Розпорядженням керівника апарату Вищого господарського суду України №08.03-04/5175 від 26.10.2016 р., у зв'язку з відпусткою судді Карабаня В.Я., призначено проведення автоматичної зміни складу колегії суддів, за результатами якої у справі №906/1484/14 визначено наступний склад колегії суддів: головуючий суддя - Ємельянов А.С. (доповідач у справі), судді: Ковтонюк Л.В., Нєсвєтова Н.М. (протокол автоматичної зміни складу колегії суддів від 26.10.2016 р.).

До початку судового розгляду представник відповідача 3 скористався правом, наданим йому ст. 111 2 Господарського процесуального кодексу України, та подав відзив на касаційну скаргу.

В судове засідання 31.10.2016 р. з'явились представники позивача та відповідача 3.

Представники відповідачів 1 та 2, а також представники третіх осіб, в судове засідання не з'явились, причини неявки суду не повідомили.

Відповідно до ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, сторони зобов'язані добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

З урахуванням вищевикладеного, судова колегія приходить до висновку про можливість розгляду касаційної скарги без участі представників відповідачів 1, 2 та третіх осіб.

Представник позивача в судовому засіданні підтримав доводи, викладені в касаційній скарзі, просив її задовольнити.

Представник відповідача 3 в судовому засіданні заперечив проти задоволення касаційної скарги, просив оскаржувані рішення та постанову залишити без змін.

Колегія суддів, вивчивши матеріали справи, заслухавши представників позивача та відповідача 3, дослідивши правильність застосування місцевим та апеляційним господарськими судами норм матеріального та процесуального права, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

В процесі судового розгляду справи №906/1484/14 господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що 30.05.2014 р. Приватним вищим навчальним закладом "Інститут підприємництва та сучасних технологій" в особі голови комісії з припинення (ліквідаційної комісії) Коваль К.О. (орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Люцина" (орендар) укладено договір оренди №1 будівлі навчального корпусу загальною площею 1332,70 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

На виконання умов договору оренди, орендодавець передав, а орендар прийняв у тимчасове платне користування та володіння будівлю навчального корпусу площею 1332,70 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (акт приймання-передачі від 01.06.2014 р.).

В подальшому, а саме: 04.08.2014 р. між Приватним вищим навчальним закладом "Інститут підприємництва та сучасних технологій" (продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Сітібілдком" (покупець) укладено договір купівлі-продажу нерухомого майна, відповідно до п. 1.1 якого продавець продає, а покупець купує вищевказану будівлю навчального корпусу. При цьому, в п. 1.3 договору купівлі-продажу викладено, що згідно із звітом про незалежну оцінку майна відчужуваного об'єкту від 30.06.2014 р. ринкова вартість об'єкту становить 710 000 грн. 00 коп.

В свою чергу, 09.10.2014 р. Товариством з обмеженою відповідальністю "Сітібілдком" (пожертвувач) та Товариством "Лексон Маркетінг Корп" (обдаровуваний) укладено договір пожертви, відповідно до умов якого, пожертвувач передав, а обдаровуваний прийняв спірне майно в пожертву.

Після цього, поручившись за виконання ОСОБА_9 зобов'язань за договором позики від 02.12.2014 р., Товариство "Лексон Маркетінг Корп" передало набуте за договором пожертви майно в іпотеку ОСОБА_3 (договір іпотеки від 02.12.2014 р.).

Предметом судового розгляду у даній судовій справі є вимоги щодо переведення на позивача прав та обов'язків покупця за договором купівлі-продажу нерухомого майна від 04.08.2014 р., визнання за позивачем права власності на будівлю навчального корпусу, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та визнання недійсним договору пожертви.

Заявлені позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що він був орендарем спірного майна, проте одночасно посилається на приписи 362 Цивільного кодексу України (переважне право купівлі частки у праві спільної часткової власності).

Згідно з п. 1 ст. 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Аналогічні приписи закріплено в ч. 1 ст. 759 Цивільного кодексу України.

Частиною 1 ст. 289 Господарського кодексу України встановлено, що орендар має право на викуп об'єкта оренди, якщо таке право передбачено договором.

Разом з цим, відповідно до ч. 2 ст. 777 Цивільного кодексу України, наймач, який належно виконує свої обов'язки за договором найму, у разі продажу речі, переданої у найм, має переважне право перед іншими особами на її придбання.

Позивач стверджує, що на нього, як на орендаря, мають бути переведені права та обов'язки покупця за договором купівлі-продажу від 07.08.2014 р.

При цьому, як встановлено попередніми судовими інстанціями, покупцем спірного майна за вказаним договором є Товариство з обмеженою відповідальністю "Сітібілдком".

Згідно із дослідженим господарськими судами першої та апеляційної інстанцій Спеціальним витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань за електронним запитом №21663264 від 03.02.2016 р. Товариство з обмеженою відповідальністю "Сітібілдком" припинено 14.09.2015 р. за рішенням засновників. Відомостей щодо наявності у відповідача 2 правонаступника матеріали справи не містять.

Зважаючи на це та керуючись приписами п. 6 ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України, місцевий та апеляційний господарські суди прийняли рішення про припинення провадження у справі в межах вимог заявлених до Товариства з обмеженою відповідальністю "Сітібілдком", з чим погоджується колегія суддів Вищого господарського суду України.

Одночасно, як вірно визначено апеляційним господарським судом, договір купівлі-продажу є двостороннім, а, отже, вищевказана матеріально-правова вимога про переведення прав покупця пред'явлена позивачем до обох сторін договору (Приватного вищого навчального закладу "Інститут підприємництва та сучасних технологій" - продавця та Товариства з обмеженою відповідальністю "Сітібілдком" - покупця).

Таким чином, вимоги позивача про переведення прав та обов'язків покупця майна підлягають розгляду в частині їх заявлення до відповідача 1.

Позивач для захисту переважного права на купівлю приміщення застосовує ч. 4 ст. 362 Цивільного кодексу України, якою закріплено, що у разі продажу частки у праві спільної часткової власності з порушенням переважного права купівлі співвласник може пред'явити до суду позов про переведення на нього прав та обов'язків покупця.

Проте, позивач не є власником частки у праві спільної часткової власності, а, отже, даним способом захисту переважного права останній не наділений.

Разом з цим, суд касаційної інстанції погоджується з висновками судів, щодо неможливості забезпечення гарантії покупця майна за договором купівлі-продажу нерухомого майна від 04.08.2014 р., у зв'язку з припиненням Товариства з обмеженою відповідальністю "Сітібілдком" як юридичної особи.

З наведеного також вбачається відсутність підстав для задоволення позову в частині визнання за Товариством з обмеженою відповідальністю "Люцина" права власності на спірну будівлю.

Крім того, дана вимога адресована відповідачу 1 та відповідачу 2, проте, на момент винесення судових рішень у даній справі вказане майно перебувало у власності відповідача 3, але до останнього вимога про визнання права власності заявлена не була.

Враховуючи викладене, колегія судів господарського суду касаційної інстанції, погоджується з висновками господарських судів першої та апеляційної інстанцій про відмову у задоволені вимоги про визнання за позивачем права власності на будівлю навчального корпусу загальною площею 1332,70 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

Щодо вимоги позивача про визнання недійсним укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "Сітібілдком" та Товариством "Лексон Маркетінг Корп" договору пожертви від 09.10.2014 р., судова колегія Вищого господарського суду України вбачає за необхідне зазначити наступне.

Статтею 729 Цивільного кодексу України передбачено, що пожертвою є дарування нерухомих та рухомих речей, зокрема грошей та цінних паперів, особам, встановленим ч. 1 ст. 720 цього кодексу, для досягнення ними певної, наперед обумовленої мети. Договір про пожертву є укладеним з моменту прийняття пожертви. До договору про пожертву застосовуються положення про договір дарування, якщо інше не встановлено законом.

Згідно з ч.ч. 1, 3 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч. 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

При цьому, слід враховувати, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання правочину недійсним (ст.16 Цивільного кодексу України).

Отже, позивач при зверненні до суду з вимогою про визнання договору недійсним має довести по-перше: факт порушення його прав та законних інтересів внаслідок укладання спірного договору; по-друге: наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними.

Проте, за висновками попередніх судових інстанцій у даному випадку позивачем не доведено, що внаслідок укладення спірного договору пожертви було порушено його права та законні інтереси. Тому застосування такого способу захисту як визнання недійсним даного договору не може забезпечити відновлення права, яке позивач вважає порушеним.

Одночасно, позивачем не надано доказів існування на момент укладення договору пожертви обставин, з якими закон пов'язує можливість визнання правочину недійсним.

Враховуючи все вищевикладене, перевіривши у відповідності до ч. 2 ст. 111 5 Господарського процесуального кодексу України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення судами попередніх інстанцій, колегія суддів дійшла висновків, що місцевий та апеляційний господарські суди в порядку ст.ст. 4 7 , 43, 101 Господарського процесуального кодексу України всебічно, повно та об'єктивно розглянули в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності; дослідили подані сторонами в обґрунтування своїх вимог і заперечень докази; належним чином оцінили відносини сторін. На підставі встановлених фактичних обставин судами з'ясовано дійсні права і обов'язки сторін, правильно застосовано норми матеріального та процесуального права, що регулюють спірні правовідносини.

Разом з цим, доводи касаційної скарги, фактично стосуються переоцінки доказів, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції, встановлених ст. 111 7 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 111 9 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

У зв'язку з наведеним, суд касаційної інстанції не вбачає підстав для зміни чи скасування судових рішень, прийнятих місцевим та апеляційним господарськими судами.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, з позивача підлягає стягненню судовий збір за розгляд касаційної скарги.

Керуючись ст.ст. 111 5 , 111 7 , 111 9 , 111 11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Люцина" залишити без задоволення.

Постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 05.05.2016 р. у справі №906/1484/14 залишити без змін.

Головуючий суддя А.С. Ємельянов

Судді Л.В. Ковтонюк

Н.М. Нєсвєтова