Постанова

від 01.11.2016 по справі 910/17790/14

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"01" листопада 2016 р. Справа№ 910/17790/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Пономаренка Є.Ю.

суддів: Мартюк А.І.

Дідиченко М.А.

за участю представників:

від позивача - Костянецький М.В., представник за довіреністю № б/н від 04.01.2016р. та Карандашов Я.О., представник за довіреністю № б/н від 04.01.2016р.;

від першого відповідача - партнерства з обмеженою відповідальністю "Лоберг Комплекс" - представник не прибув;

від другого відповідача - товариства з обмеженою відповідальністю "Соната Контракт" - представник не прибув,

розглянувши апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства "Київпроект" на рішення господарського суду міста Києва від 27.10.2014 у справі № 910/17790/14 (суддя Марченко О.В.) за позовом публічного акціонерного товариства "Київпроект" до партнерства з обмеженою відповідальністю "Лоберг Комплекс" та товариства з обмеженою відповідальністю "Соната Контракт" про визнання договору недійсним, витребування майна з незаконного володіння та усунення перешкод у користуванні майном.

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство "Київпроект" звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до партнерства з обмеженою відповідальністю "Лоберг Комплекс" та товариства з обмеженою відповідальністю "Соната Контракт" про:

- визнання недійсним договору купівлі-продажу частини нежилого приміщення, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Литвиною Л.О. 02.04.2014 № 1326;

- витребування з незаконного володіння ТОВ "Соната Контракт" нежилих приміщень загальною площею 1 260,80 кв.м., а саме: нежиле приміщення - перший поверх приміщення з №1 по №14 площею 301,80 кв.м.; приміщення з №24 по №51 площею 717,10 кв.м.; підвал площею 241,90 кв.м., що складають 10/100 частин від нежилого будинку загальною площею 12 650,8 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1;

- усунення перешкод у користуванні ПАТ "Київпроект" нежилими приміщеннями.

Рішенням господарського суду міста Києва від 27.10.2014 у справі №910/17790/14 у задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд дійшов висновку про те, що станом на день укладення Договору (02.04.2014) Головою правління ПАТ "Київпроект" був саме ОСОБА_5, який мав відповідний обсяг повноважень та дієздатності на укладення від імені позивача оскаржуваного Договору.

Також, судом було зазначено, що оскільки не визнано недійсним рішення Наглядової ради ПАТ "Київпроект", що було оформлено протоколом від 25.03.2014 №4 та яким уповноважено Голову правління ПАТ "Київпроект" ОСОБА_5 на укладення договору купівлі-продажу нежилих приміщень загальною площею 1 260,80 кв.м., підстави для визнання вказаного договору недійсним відсутні.

Не погодившись з прийнятим рішенням, позивач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду міста Києва від 27.10.2014 у справі №910/17790/14 скасувати та прийняти нове, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що ОСОБА_5 не мав відповідних повноважень на укладення оскаржуваного договору, оскільки Загальні збори відповідного погодження йому на це не надавали.

Крім цього, скаржник зазначає, що перший відповідач, проявивши розумну обачність міг знати про наявні обмеження у Голови правління позивача ОСОБА_5

Також, апелянт зазначає, що судом визнано недійсним рішення Наглядової ради ПАТ "Київпроект", оформлене протоколом від 25.03.2014 №4, на підставі якого укладено оскаржуваний договір купівлі-продажу.

При цьому, позивач обґрунтовує наявність підстав для визнання договору недійсним тим, що залучення першого відповідача до участі в укладенні спірного договору було формальною дією, спрямованою на подальше відчуження нежитлових приміщень з метою протиправного позбавлення позивача своєї власності.

Представники позивача у справі в судовому засіданні 01.11.2016 надали пояснення, якими підтримали апеляційну скаргу.

Другий відповідач не скористався правом на участь свого представника у другому поспіль судовому засіданні, хоча про дату, час та місце судового засідання був повідомлений належним чином.

При цьому, від другого відповідача до суду надійшло клопотання про відкладення розгляду даної справи. Підставою для відкладення в клопотанні визначено неможливість прибуття в судове засідання представника ОСОБА_6 через те, що він вимушений відправитися у відрядження за межі міста Києва.

Будь-яких доказів як відрядження зазначеного представника, так і неможливості направлення юридичною особою іншого представника в засідання до суду не надано.

Зважаючи на те, що неявка представника відповідача не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності вказаного представника.

Крім ненадання доказів неможливості прибуття в засідання вказаного у клопотанні представника та не доведення неможливості прибуття будь-якого іншого представника юридичної особи чи її керівника, суд також враховує, що клопотання про відкладення через неможливість прибуття представника заявляється другим відповідачем вже у другому поспіль судовому засіданні.

При цьому, оскільки суд раніше вже відкладав розгляд справи, надаючи можливість учасникам судового процесу реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, колегія суддів не знаходить підстав для відкладення розгляду справи.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, третіх осіб, чи клопотання цих осіб про відкладення розгляду справи, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Застосовуючи відповідно до ч.1 ст.4 Господарського процесуального кодексу України, ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" при розгляді справи ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п.35 рішення від 07.07.1989р. Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії" (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі "Смірнова проти України").

Враховуючи вищевикладене, клопотання другого відповідача судом відхиляється.

Згідно зі ст. 99 Господарського процесуального кодексу України, в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі ХІІ ГПК України.

Відповідно до ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково наданими доказами, якщо заявник обґрунтував неможливість їх надання суду в першій інстанції з причин, що не залежали від нього, повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення або ухвали місцевого суду у повному обсязі.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду - скасуванню, з прийняттям нового - про часткове задоволення позову, виходячи з наступних підстав.

Між публічним акціонерним товариством "Київпроект" (продавець) та партнерством з обмеженою відповідальністю "Лоберг Комплекс" (покупець) 02.04.2014 укладено Договір купівлі-продажу частини нежилого приміщення, за умовами якого:

- ПАТ "Київпроект" в особі ОСОБА_5 продало, а ПОВ "Лоберг Комплекс" в особі ОСОБА_8 купило нерухоме майно, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, та складається з 10/100 частин від нежилого будинку площею 12 650,80 кв.м., а саме: нежилі приміщення (пункт 1 Договору);

- загальна вартість об'єкту продажу - нежилого приміщення згідно з висновком про вартість майна складеного 2014 року, становить 9 450 000 грн. без ПДВ. Висновок про вартість майна складено ОСОБА_9 - суб'єктом оціночної діяльності ТОВ "КЦ "Столиця-груп", який діє на підставі свідоцтва ФДМУ від 01.08.2013 НОМЕР_1, сертифікат суб'єкта оціночної діяльності від 17.10.2013 НОМЕР_2 (пункт 3 Договору);

- за домовленістю сторін цей продаж вчинено за 12 000 000 грн., в тому числі ПДВ - 2 000 000 грн. (пункт 4 Договору).

Договір посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Литвиною Л.О.

Вказаний договір з боку ПАТ "Київпроект" підписано ОСОБА_5 як Головою правління.

При цьому, 02.04.2014 продавець передав, а покупець прийняв 10/100 частин від нежилого будинку площею 12 650,80 кв.м., а саме: нежилі приміщення - перший поверх приміщення з №1 по №14 площею 301,80 кв.м., приміщення з №24 по №51 площею 717,10 кв.м. та підвал площею 241,90 кв.м., загальною площею 1 260,80 кв.м. від усього будинку, що підтверджується Актом приймання-передачі нерухомого майна (т.1, а.с.198).

Вказаний Акт з боку ПАТ "Київпроект" підписано також ОСОБА_5 як Головою правління.

Так, відповідно до протоколу засідання Наглядової ради ПАТ "Київпроект" від 26.02.2014 Головою правління ПАТ "Київпроект" обрано ОСОБА_5 з 27.02.2014 з окладом згідно зі штатним розписом.

Разом з тим, рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 01.04.2014 у справі №753/18760/13-ц поновлено ОСОБА_11 на посаді голови правління ПАТ "Київпроект" з 06.09.2013.

Згодом, 04.04.2014, Дарницьким районним судом м. Києва прийнято додаткове рішення, резолютивною частиною якого встановлено допустити негайне виконання рішення в частині поновлення ОСОБА_11 на посаді голови правління ПАТ "Київпроект" з 06.09.2013.

У пункті 34 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 №9 "Про практику розгляду судами трудових спорів" зазначено, що стосовно до правил статті 24 Кодексу законів про працю рішення про поновлення на роботі вважається виконаним з дня видання власником або уповноваженим ним органом про це наказу.

Крім того, відповідно до пункту 8.2 підпункту 8.2.1 Інструкції про проведення виконавчих дій, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 15.121999 №74/5, виконавчий документ про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного працівника виконується негайно. Виконання вважається завершеним з моменту фактичного допущення працівника до виконання попередніх обов'язків на підставі відповідного наказу органу, який прийняв незаконне рішення про звільнення або переведення працівника.

Так, відповідно до розміщеної інформації на офіційному сайті Агентства з розвитку інфраструктури фондового ринку України (http://smida.gov.ua) ОСОБА_11 фактично приступив до виконання обов'язків Голови правління ПАТ "Київпроект" з 18.06.2014, що підтверджується наказом від 18.06.2014 № 66-к.

Згодом, а саме від 05.06.2014 між партнерством з обмеженою відповідальністю "Лоберг Комплекс" (продавець) та товариством з обмеженою відповідальністю "Соната Контракт" (покупець) укладено Договір купівлі-продажу, за умовами якого:

- продавець передає у власність покупця, а покупець приймає у власність нежилі приміщення загальною площею 1 260,80 кв.м., а саме: нежиле приміщення - перший поверх приміщення з №1 по №14 площею 301,80 кв.м., приміщення з №24 по №51 площею 717,10 кв.м. та підвал площею 241,90 кв.м., що складають 10/100 (десять сотих) частин від нежилого будинку загальною площею 1 2650,80 кв.м., що знаходиться в АДРЕСА_1 (об'єкт) (пункт 1.1 Договору від 05.06.2014);

- об'єкт, який відчужується, належить продавцю на підставі Договору посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Л.О. Литвиною 02.04.2014 за реєстровим №1326, право власності зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державним реєстратором - приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Л.О. Литвиною 02.04.2014, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 329496780000, номер запису про право власності 5208461 (пункт 1.2 Договору від 05.06.2014);

- ціна продажу об'єкту становить 12 800 000 грн., які покупець зобов'язується перерахувати продавцю до 30.06.2014 на рахунок продавця, номер якого буде повідомлено покупцю додатково (пункт 1.3 Договору від 05.06.2014).

Згідно Акту приймання-передачі нежилих приміщень від 05.06.2014 продавець передав, а покупець прийняв нежилі приміщення загальною площею 1 260,80 кв.м. (т.1, а.с.190).

Позивач, вважаючи, що Договір купівлі-продажу частини нежилого приміщення від 02.04.2014 підписано з боку продавця не уповноваженою особою - ОСОБА_5, звернувся до суду з позовом про визнання вказаного договору недійсним.

Також, позивачем було пред'явлено вимоги про витребування з незаконного володіння ТОВ "Соната Контракт" нежилих приміщень загальною площею 1 260,80 кв.м. та про усунення перешкод у користуванні ПАТ "Київпроект" вказаними нежилими приміщеннями.

Господарським судом міста Києва 27.10.2014 прийнято рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.

При цьому, відмовляючи у задоволенні позову, суд дійшов висновку про те, що станом на день укладення Договору (02.04.2014) Головою правління ПАТ "Київпроект" був саме ОСОБА_5, який мав відповідний обсяг повноважень та дієздатності на укладення від імені позивача оскаржуваного Договору.

Також, судом було зазначено, що оскільки станом на дату прийняття рішення у даній справі (27.10.2014) не визнано недійсним рішення Наглядової ради ПАТ "Київпроект", що було оформлено протоколом від 25.03.2014 №4 та яким уповноважено Голову правління ПАТ "Київпроект" ОСОБА_5 на укладення договору купівлі-продажу нежилих приміщень загальною площею 1 260,80 кв.м., підстави для визнання вказаного договору недійсним відсутні.

Колегія суддів, вважає необґрунтованим висновок суду про відмову у задоволенні позову, з огляду на наступне.

Положення ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України та ст. 20 Господарського кодексу України передбачають такий спосіб захисту порушеного права як визнання недійсним правочину (господарської угоди).

Згідно з ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Відповідно до п. 7 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.

Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом. Такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно ст. 203 Цивільного кодексу України:

1. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

2. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

3. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

5. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

6. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Перелік вказаних вимог, додержання яких є необхідним для дійсності правочину, є вичерпним.

Частиною 3 статті 92 Цивільного кодексу України передбачено, що у відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження.

Як вже було вказано, оскаржуваний договір з боку ПАТ "Київпроект" підписано Головою правління ОСОБА_5

Так, 25.03.2014 року відбулось засідання наглядової ради публічного акціонерного товариства "Київпроект", на якому прийняті рішення, оформлені протоколом № 4, а саме: 1) з метою покращення фінансового та господарського становища товариства, враховуючи інформацію, наведену в аналізі ефективності використання приміщень товариства, вважати за доцільне здійснити відчуження частини нежитлових приміщень, розташованих на першому поверсі будівлі за адресою: АДРЕСА_1; 2) здійснити продаж Компанії LAWBERG COMPLEX LLP (Партнерство з обмеженою відповідальністю "Лоберг Комплекс") частини приміщення за адресою: АДРЕСА_1 площею 1260,8 кв. м. за ціною 12 000 000 грн. та зобов'язати Голову правління укласти від імені товариства відповідний договір.

ОСОБА_12 та товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія з управління активами "Інтер кепітал груп" звернулись до Господарського суду м. Києва з позовом про визнання недійсними рішень наглядової ради публічного акціонерного товариства "Київпроект", оформлених протоколом №2 від 14.03.2014р., протоколом №3 від 17.03.2014р., протоколом №4 від 25.03.2014р., протоколом №5 від 05.04.2014р., протоколом №6 від 07.04.2014р., протоколом №7 від 07.05.2014р., протоколом №10 від 20.05.2014р.

Господарським судом міста Києва 24.11.2014р. було прийнято рішення про часткове задоволення позовних вимог.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 17.02.2015р. рішення Господарського суду міста Києва від 24.11.2014р. було скасовано частково та прийнято нове рішення.

Постановою Вищого господарського суду України від 27.05.2015р. рішення Господарського суду міста Києва від 24.11.2014р. та постанова Київського апеляційного господарського суду від 17.02.2015р. були скасовані, а справа №910/14126/14 передана на новий розгляд до суду першої інстанції.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 25.08.2015р. позовну заяву в частині вимог товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія з управління активами "Інтер кепітал груп" задоволено повністю, визнано недійсними рішення Наглядової ради публічного акціонерного товариства "Київпроект", оформлені протоколом №2 від 14.03.2014р., протоколом №3 від 17.03.2014р., протоколом №4 від 25.03.2014р., протоколом №5 від 05.04.2014р., протоколом №6 від 07.04.2014р., протоколом №7 від 07.05.2014р., протоколом №10 від 20.05.2014р.; у задоволенні позовних вимог ОСОБА_12 в частині визнання недійсними рішеннь наглядової ради публічного акціонерного товариства "Київпроект", оформлених протоколом №2 від 14.03.2014р., протоколом №3 від 17.03.2014р., протоколом №4 від 25.03.2014р., протоколом №5 від 05.04.2014р., протоколом №6 від 07.04.2014р., протоколом №7 від 07.05.2014р. відмовлено.

Вказане рішення було залишено без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 29.03.2016 у справі №910/14126/14.

Постановою Вищого господарського суду України від 25.05.2016 постанову Київського апеляційного господарського суду від 29.03.2016 у справі №910/14126/14 залишено без змін.

Згідно позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 27.04.2016 у справі №6-62цс16, рішення органу управління товариства є актами, що зумовлюють настання правових наслідків, спрямованих на регулювання відносин у різних питаннях діяльності товариства, і мають обов'язковий характер для суб'єктів цих відносин. Таким чином, у разі визнання судом недійсним рішення органу управління товариства, воно є недійсним з моменту його прийняття.

Отже, у зв'язку з визнанням судом недійсним рішення Наглядової ради публічного акціонерного товариства "Київпроект", оформленого протоколом №4 від 25.03.2014р., воно є недійсним з моменту його прийняття.

Разом з тим, для визнання недійсним договору, укладеного виконавчим органом товариства з третьою особою, з підстав порушення цим органом установленого обмеження повноважень щодо представництва, не має самостійного юридичного значення сам по собі той факт, що згодом визнано недійсним у судовому порядку рішення органу управління товариства про обрання (призначення) виконавчого органу, згідно якого виконавчий орган діяв на момент укладення договору.

Такий договір може бути визнаний недійсним із зазначених підстав у тому разі, якщо буде встановлено, що сама третя особа, контрагент юридичної особи за договором, діяла недобросовісно і нерозумно. Тобто, третя особа знала або за всіма обставинами, проявивши розумну обачність, не могла не знати про обмеження в повноваженнях виконавчого органу товариства.

Закон не установлює виключного переліку обставин, які свідчать про недобросовісність чи нерозумність дій третьої особи у відносинах із юридичною особою. Тому, з огляду на загальні засади здійснення цивільних прав (стаття 12 ЦК України) висновок про добросовісність поведінки третьої особи залежить від того, чи відповідало укладення договору її внутрішній волі, чи бажала третя особа реального настання правових наслідків, що обумовлені договором, і чи настали такі наслідки насправді. Таким чином, підлягає оцінці не лише поведінка третьої особи до та в момент укладення оспорюваного договору, але й після його укладення, зокрема чи виконала третя особа свої обов'язки за договором, у який спосіб, як у подальшому третя особа розпорядилася одержаним за оспорюваним договором, чи не було залучення третьої особи до участі в укладенні договору формальною дією, спрямованою на подальше відчуження предмета договору з метою протиправного позбавлення юридичної особи права власності на майно.

Наведені правові позиції містяться у постанові Верховного Суду України від 27.04.2016 у справі №6-62цс16.

Отже, для визнання недійсним договору з підстав порушення виконавчим органом установленого обмеження повноважень щодо представництва є необхідним встановлення того, що сама третя особа, контрагент юридичної особи за договором, діяла недобросовісно і нерозумно. Тобто, третя особа знала або за всіма обставинами, проявивши розумну обачність, не могла не знати про обмеження в повноваженнях виконавчого органу товариства.

Таким чином, для встановлення добросовісності та розумності в діях першого відповідача під час укладання спірного договору необхідно з'ясувати наступне:

Чи знав перший відповідач, або за всіма обставинами (проявивши розумну обачність), міг знати про наявні обмеження у Голови правління позивача ОСОБА_5 на укладення договору?

Як та у який спосіб у подальшому перший відповідач розпорядився нерухомим майном, одержаним за оспорюваним договором?

Чи не було залучення першого відповідача до участі в укладенні спірного договору формальною дією, спрямованою на подальше відчуження нежитлових приміщень з метою протиправного позбавлення позивача своєї власності?

Для з'ясування вказаних питань судом враховується наступне.

Пунктом 3.3 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" передбачено, що у разі якщо договір містить умову (пункт) про підписання його особою, яка діє на підставі статуту підприємства чи іншого документа, що встановлює повноваження зазначеної особи, то наведене свідчить про обізнаність іншої сторони даного договору з таким статутом (іншим документом) у частині, яка стосується відповідних повноважень, і в такому разі суд не може брати до уваги посилання цієї сторони на те, що їй було невідомо про наявні обмеження повноважень представника її контрагента.

Отже, оскільки в тексті оскаржуваного договору зазначено, що Голова правління діє на підставі Статуту, очевидно, що перший відповідач проявивши розумну обачність, не міг не знати про наявні обмеження Голови правління позивача стосовно укладання правочинів, ринкова вартість майна за якими, перевищує 10 відсотків активів продавця.

При цьому, покупець повинен був вжити всіх необхідних заходів задля мінімізації можливих ризиків, що могли б виникнути під час такого придбання.

Для цього, перший відповідач мав би зібрати всю можливу відкриту інформацію як про продавця (позивача) та осіб які дійсно уповноважені діяти від його імені, так і про об'єкт нерухомості (обмеження, обтяження, дійсну ринкову ціну тощо).

Так, проявивши розумну обачність перший відповідач міг дізнатись про наявність спору про поновлення ОСОБА_11 на посаді голови правління ПАТ "Київпроект", рішення щодо якого було прийнято судом ще до укладення оскаржуваного правочину.

Отже, з'ясування вказаної обставини першим відповідачем могло мати наслідком уникнення укладення правочину з дефектами повноважень особи, яка діяла від імені продавця.

Також, перший відповідач проявивши розумну обачність міг би з'ясувати обставини щодо дійсної ринкової ціни майна, намір придбати яке він мав.

При цьому, слід зазначити, що ціна продажу майна, визначена в оскаржуваному договорі є значно заниженою.

Так, пунктом 4 Договору передбачено, що продаж вчинено за 12 000 000 грн., в тому числі ПДВ - 2 000 000 грн.

При цьому, у п. 3 Договору вказано, що загальна вартість об'єкту продажу - нежилого приміщення згідно з висновком про вартість майна складеного 2014 року, становить 9 450 000 грн. без ПДВ. Висновок про вартість майна складено ОСОБА_9 - суб'єктом оціночної діяльності ТОВ "КЦ "Столиця-груп", який діє на підставі свідоцтва ФДМУ від 01.08.2013 НОМЕР_1, сертифікат суб'єкта оціночної діяльності від 17.10.2013 НОМЕР_2.

Позивачем, на обґрунтування доводів щодо продажу його майна за явно заниженою ціною, було додатково замовлено проведення оцінки вартості вказаного нерухомого майна у іншого суб'єкта оціночної діяльності.

Так, відповідно до Звіту № 07/14-М05 від 11 липня 2014 року, зробленого ПП "ТА-Експерт-Сервіс" (т.1, а.с.104-120), вартість спірних нежитлових приміщень станом на 18 березня 2014 року складала 34 473 928 гривень.

Крім цього, в межах кримінального провадження №42013110100000672 Київським науково-дослідним інститутом судових експертиз було проведено експертизу, за результатами якої складено Висновок від 19.01.2015.

Згідно вказаного Висновку ринкова вартість приміщення (площею 1 260,80 кв.м.), за адресою: АДРЕСА_1, яке було предметом продажу за договором від 02.04.2014 станом на 02.04.2014 становить 32 178 198 грн.

Отже, перший відповідач проявивши розумну обачність міг би з'ясувати обставини щодо дійсної ринкової ціни майна, придбаного за оскаржуваним правочином.

Як би, покупець проявив таку обачність щодо дійсної ціни майна, він би зрозумів, що для такого відчуження необхідно рішення загальних зборів, про що буде наведено нижче у даному рішенні.

Крім того, навіть якщо не брати до уваги наведене питання заниженої ціни, то знаючи, що договір укладається на підставі рішення Наглядової ради від 25.03.2014, оформленого протоколом №4, потенційний покупець, проявляючи обачність мав би самим ретельним чином проаналізувати законність ухвалення такого рішення органом управління товариства, завдяки чому також міг уникнути укладення незаконного правочину.

Також, в контексті з'ясування вказаних вище питань слід зазначити наступне.

Позивачем до матеріалів даної справи надано копію Звіту представника ПАТ "Київпроект" щодо стану досудового розслідування по кримінальному провадженню №42013110100000672 та копії матеріалів вказаного кримінального провадження на підставі яких складено цей звіт.

Згідно вказаних документів представник фірми LOWBERG COMPLEX LLP, громадянин України ОСОБА_8 підконтрольний ОСОБА_5 та ОСОБА_13

Також, вказується, що матеріалами кримінального провадження встановлено пряме спілкування між керівництвом ПАТ "Київпроект" в особі ОСОБА_5 і ОСОБА_14 та представниками ТОВ "Соната Контракт", кінцевим набувачем права власності на частину приміщення загальною площею 1 2650,80 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

Зокрема, у матеріалах вказаного кримінального провадження міститься протокол допиту, як свідка ОСОБА_15, яка займала посаду директора ТОВ "Апрель", засновниками якого є компанія "Батавіс Лімітед" та ТОВ "КУА "Система капітального інвестування". В свою чергу, ТОВ "КУА "Система капітального інвестування" є співзасновником ТОВ "Соната Контракт".

Згідно пояснень ОСОБА_15 у квітні-травні 2014 року вона була присутня на зустрічі ОСОБА_5, ОСОБА_14 та ОСОБА_16 щодо вирішення технічних питань приміщення, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

При цьому, у Звіті звертається увага на те, що перемови проводились не з представниками компанії LOWBERG COMPLEX LLP, яка вже на той час була власником приміщення, а саме між керівництвом ПАТ "Київпроект" та засновниками ТОВ "Соната Контракт".

З наведеного можна дійти висновку, що залучення першого відповідача до укладення договору було формальною дією.

В контексті формальної участі першого відповідача при укладенні оскаржуваного договору слід також зазначити наступне.

Так, спірне нерухоме майно, яке було придбано першим відповідачем у позивача 02.04.2014, було відчужено партнерством з обмеженою відповідальністю "Лоберг Комплекс" другому відповідачу лише через два місяці, а саме 05.06.2014.

При цьому, рішення першого відповідача щодо відчуження нерухомого майна було прийнято ним 18.04.2014, тобто через 16 днів після придбання цього майна та через три дні після здійснення ним оплати за оскаржуваним договором (15.04.2014), що підтверджується листом першого відповідача від 18.04.2014, який було адресовано співвласнику нерухомого майна - ПАТ "АКБ "Київ".

Крім того, досліджуючи питання про те як первинний набувач розпорядився придбаним майном та чи не була його участь при цьому формальною дією, суд також з'ясував те, що продаж вказаного майна для першого відповідача був економічно невигідним.

Так, на момент укладення договору між позивачем та першим відповідачем (02.04.2014) офіційний курс долара США до гривні (за даними НБУ) складав 11,11 грн. за 1 долар.

Отже, витрати відповідача 1 на придбання майна за оскаржуваним договором склали 1 080 108 дол. США.

В свою чергу, станом на 05.06.2016 (дата укладення договору між першим та другим відповідачами) офіційний курс долара США до гривні (за даними НБУ) складав вже 11,76 грн. за 1 долар.

Так, сума продажу нерухомого майна склала 1 088 435, 3 дол. США.

Отже, різниця між сумою придбання та сумою відчуження майна для першого відповідача склала 8 327, 3 дол. США.

При цьому, враховуючи те, що перший відповідач є нерезидентом, другий відповідач мав сплатити податок у розмірі 15 % від суми угоди, у зв'язку з чим від продажу спірного майна перший відповідач отримав від другого відповідача лише 10 880 000 грн., що згідно офіційного курсу НБУ склало 925 170 дол. США.

Враховуючи наведене, перший відповідач від продажу майна отримав збиток на 154 938 дол. США.

З огляду на викладене, швидкий продаж першим відповідачем майна, без отримання при цьому прибутку від такого продажу також може свідчити про формальність участі партнерства з обмеженою відповідальністю "Лоберг Комплекс" у оскаржуваному правочині.

При цьому, продаж спірного майна через нібито його можливу неприбутковість не підтверджено, оскільки позивачем отримано за 2012, 2013 роки прибуток у сумі понад 30 млн. гривень, що наведено в узагальненому матеріалі Держфінмоніторингу, що свідчить про прибутковість ПАТ "Київпроект". Тому, такий швидкий перепродаж за такою ціною не може бути обґрунтований економічною невигідністю подальшого використання майна.

Про формальність участі другого відповідача може свідчити також нижченаведена інформація, викладена в Узагальненому матеріалі Державної служби фінансового моніторингу України стосовно проведених фінансових операцій ПАТ "Київпроект", ТОВ "Соната Контракт", фірмою LAWBERG СOMPLEX LLP по купівлі-продажу частини приміщення площею 1260,8 кв.м., що розташовані за адресою: АДРЕСА_1, та іншими суб'єктами господарювання причетними до даної угоди (знаходяться в матеріалах кримінального провадження № 42013110100000672).

Так, 15 квітня 2014 року TOB "Віта-Флекс" перераховує ТВД СК "Авангард" 18 800 000 грн.

Того ж дня, ТДВ СК "Авангард" із зазначеної суми здійснює переведення 12 000 000 грн. на банківський рахунок першого відповідача який, в свою чергу, дані кошти того ж 15 квітня 2014 року в повному обсязі перераховує ПАТ "Київпроект" за придбання спірних приміщень.

В той же день - 15 квітня 2014 року ПАТ "Київпроект" частину з отриманих коштів - 9 320 000 грн. перераховує на банківський рахунок все того ж ТОВ "Віта-Флекс", як оплату за прості іменні акції, а іншу частину коштів, в розмірі 2 670 000 грн., з рахунку ПАТ "Київпроект" перераховує ТДВ "СК "Прогрес", як страховий платіж.

Крім того, по другому договору укладеному між відповідачами грошові кошти, отримані 05 червня 2014 року від другого відповідача в розмірі 10 880 000 грн., перший відповідач в той же день в повному обсязі також перераховує на банківський рахунок ТОВ "Віта-Флекс".

Із наведеного вбачається, що для здійснення угоди із придбання першим відповідачем спірного нерухомого майна, необхідні фінанси були надані ТОВ "Віта-Флекс", яке в повному обсязі отримало їх назад від двох суб'єктів господарювання - першого відповідача та ПАТ "Київпроект" двома частинами. Від ПАТ "Київпроект" в день отримання ним коштів - 15 квітня 2014 року, а від першого відповідача також в день отримання ним коштів - 05 червня 2014 року.

Згідно висновку Державної служби фінансового моніторингу України є підстави вважати фінансові операції, пов'язані з купівлею - продажем нежитлового приміщення, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ПАТ "Київпроект" та ТОВ "Соната Контракт" такими, що пов'язані із вчиненням діяння, визначеного Кримінальним кодексом України.

З огляду на все вищевикладене, враховуючи спосіб у який в подальшому перший відповідач розпорядився нерухомим майном, одержаним за оспорюваним договором, суд дійшов висновку про те, що залучення першого відповідача до участі в укладенні спірного договору було формальною дією, спрямованою на подальше відчуження нежитлових приміщень з метою протиправного позбавлення позивача своєї власності.

Отже, оскаржуваний правочин, враховуючи вищенаведену правову позицію Верховного суду України, підлягає визнанню недійсним.

Стосовно посилань другого відповідача на схвалення оскаржуваного договору, слід зазначити наступне.

Пунктом 3.4 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" передбачено, що наступне схвалення юридичною особою правочину, вчиненого від її імені представником, який не мав належних повноважень, унеможливлює визнання такого правочину недійсним. Доказами такого схвалення може бути, зокрема, відповідне вчинення дій, які свідчать про схвалення правочину (прийняття його виконання, здійснення платежу другій стороні, підписання товаророзпорядчих документів т.ін.).

У даному випадку, враховуючи встановлення судом обставин формальної участі першого відповідача в укладенні спірного договору, інформацію про рух коштів та розпорядження ними особою, яка уклала правочин, викладену в Узагальненому матеріалі Державної служби фінансового моніторингу України (про що було наведено вище), поновлення ОСОБА_11 на посаді голови правління ПАТ "Київпроект", прийняття оплати за продаж приміщення не може вважатися схваленням оскаржуваного договору позивачем.

Крім всього вищевикладеного, в контексті повноважень ОСОБА_5 на укладення оскаржуваного договору слід окремо зазначити наступне.

Відповідно до частини 1 статті 92 Цивільного кодексу України юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону.

Згідно з положеннями статті 97 Цивільного кодексу України управління товариством здійснюють його органи. Органами управління товариством є загальні збори його учасників і виконавчий орган, якщо інше не встановлено законом.

Пунктом 8.1 Статуту позивача передбачено, що органами управління товариства є: Загальні збори - вищий орган товариства; Наглядова рада - орган контролю та регулювання діяльності виконавчого органу товариства; Правління - Виконавчий орган товариства; Ревізійна комісія - орган контролю товариства.

Відповідно до п. 5.18 Статуту позивача значним правочином є правочин, вчинений товариством, якщо ринкова вартість майна (робіт, послуг), що є його предметом становить 10 і більше відсотків вартості активів товариства за даними останньої річної фінансової звітності. Рішення про вчинення значного правочину, якщо ринкова вартість майна та послуг, що є його предметом становить від 10 до 25 відсотків вартості активів, приймається Наглядової радою, понад 25 відсотків - Загальними зборами акціонерів товариства, причому, якщо ринкова вартість активів товариства становить 50 і більше відсотків вартості активів товариства, то рішення приймається трьома четвертями акціонерів, присутніх на Загальних зборах акціонерів товариства.

Пунктом 4 Договору передбачено, що продаж вчинено за 12 000 000 грн., в тому числі ПДВ - 2 000 000 грн.

При цьому, у п. 3 Договору вказано, що загальна вартість об'єкту продажу - нежилого приміщення згідно з висновком про вартість майна складеного 2014 року, становить 9 450 000 грн. без ПДВ. Висновок про вартість майна складено ОСОБА_9 - суб'єктом оціночної діяльності ТОВ "КЦ "Столиця-груп", який діє на підставі свідоцтва ФДМУ від 01.08.2013 НОМЕР_1, сертифікат суб'єкта оціночної діяльності від 17.10.2013 НОМЕР_2.

Позивачем було додатково замовлено проведення оцінки вартості вказаного нерухомого о майна у іншого суб'єкта оціночної діяльності.

Відповідно до Звіту № 07/14-М05 від 11 липня 2014 року, зробленого ПП "ТА-Експерт-Сервіс" (т.1, а.с.104-120), вартість спірних нежитлових приміщень станом на 18 березня 2014 року складала 34 473 928 гривень.

Крім цього, в межах кримінального провадження №42013110100000672 від 10.11.2014 Київським науково-дослідним інститутом судових експертиз було проведено експертизу, за результатами якої складено Висновок від 19.01.2015.

Згідно вказаного Висновку ринкова вартість приміщення (площею 1 260,80 кв.м.), за адресою: АДРЕСА_1, яке було предметом продажу за договором від 02.04.2014 станом на 02.04.2014 становить 32 178 198 грн.

Отже, наведеними двома висновками встановлено ціну об'єкту продажу у розмірі значно вищому ніж висновком вказаним у договорі.

Оцінивши наведені докази щодо оцінки спірного майна за внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин в їх сукупності, суд дійшов висновку, що дійсна вартість спірного майна становила понад 30 млн. грн., тобто значно більше ніж ціна продажу за договором та вказана у договорі оціночна вартість, виходячи з якої питання про відчуження майна було винесено на вирішення Наглядової ради товариства.

Враховуючи те, що вказані у цих висновках суми перевищують 25 % вартості активів позивача, які згідно консолідованого балансу (Звіту про фінансовий стан) на 31.12.2013 дорівнювали 70 355 000 грн., оскаржуваний правочин щодо відчуження нежитлових приміщень є значним, а отже рішення про його вчинення повинно було прийматися Загальними зборами акціонерів товариства.

Докази щодо скликання Загальних зборів акціонерів товариства та прийняття ними відповідного рішення у матеріалах даної справи відсутні.

Таким чином, оскаржуваний договір було укладено за відсутності згоди Загальних зборів, яка відповідно до наведених вище положень статуту була необхідною у спірному випадку.

При цьому, слід також зазначити, що перший відповідач, проявивши розумну обачність та дослідивши ринкову ціну спірного майна, а також ознайомившись зі статутом позивача міг дізнатись про наявність обмежень у Голови правління ПАТ "Київпроект" ОСОБА_5 на укладення оскаржуваного договору.

За вищевикладених обставин у сукупності, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для визнання спірного договору недійсним.

Заперечення другого відповідача не спростовують висновків суду та відхиляються з огляду на вищевикладене за необґрунтованістю.

Отже, вимога позивача про визнання недійсним Договору купівлі-продажу частини нежилого приміщення від 02.04.2014 є обґрунтованою, а тому підлягає задоволенню.

Також, позивачем було пред'явлено вимогу про витребування з незаконного володіння ТОВ "Соната Контракт" нежилих приміщень загальною площею 1 260,80 кв.м.

Вказана вимога є похідною від вимоги про визнання договору недійсним також визнається судом обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

При цьому, суд виходить із наступного.

Позовні вимоги про визнання недійсним правочину та витребування майна з чужого незаконного володіння у останнього набувача - чинного власника є належними способами захисту права власності у даному спорі.

Незаконним володільцем може бути і добросовісний, і недобросовісний набувач.

Від недобросовісного набувача майно може бути витребувано в будь-якому випадку. Від добросовісного - лише в передбачених законом випадках (ст. 388 Цивільного кодексу України), а саме: у разі, якщо майно було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі інших шляхом; у всіх випадках добросовісного заволодіння річчю на підставі безвідплатного договору з особою, яка не мала права на її відчуження.

У разі відчуження майна за відплатним договором, що мало місце у даному випадку, відповідно до ч. 1 ст. 388 Цивільного кодексу України власник має право витребувати це майно від добросовісного набувача лише у разі, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі (пункти 1-3 зазначеної норми).

Вибуття майна поза дійсної волі власника - позивача у справі підтверджується, зокрема, визнанням недійсним у судовому порядку рішення Наглядової ради про продаж спірного майна. Таке рішення органу управління є незаконним з моменту його прийняття. Крім того, враховуючи, що дійсна вартість відчуженого майна становить понад 25% статутного капіталу товариства та виходячи з положень статуту, рішення про продаж такого майна мали приймати Загальні збори товариства, які не скликалися та відповідно не приймали такого рішення.

Отже, майно вибуло з володіння позивача поза його волі.

Тому, позивач має право на витребування спірного майна з незаконного володіння другого відповідача.

Крім того, при цьому слід зазначити також наступне.

Статтею 216 Цивільного кодексу України передбачено загальні наслідки недійсності правочину - недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю, а згідно зі ст. 236 ЦК України правочин є недійсним з моменту його вчинення та не породжує тих юридичних наслідків, задля яких укладався, у тому числі не породжує переходу права власності до набувача.

Виходячи зі змісту ч. 1 ст. 216 Цивільного кодексу України, наслідком недійсності правочину є застосування двосторонньої реституції незалежно від добросовісності сторін правочину.

Разом із тим ч. 3 ст. 216 Цивільного кодексу України передбачено, що загальні наслідки недійсності правочину застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів.

Цивільним кодексом України передбачено засади захисту права власності. Зокрема, ст. 387 Цивільного кодексу України власнику надано право витребувати майно із чужого незаконного володіння.

Оскільки добросовісне набуття у розумінні ст. 388 Цивільного кодексу України можливе лише тоді, коли майно придбано не безпосередньо у власника, а в особи, яка не мала права відчужувати це майно, наслідком правочину, укладеного з таким порушенням, є не двостороння реституція, а повернення майна із незаконного володіння.

Права особи, яка вважає себе власником майна, не підлягають захисту шляхом задоволення позову до добросовісного набувача з використанням правового механізму, передбаченого ст. ст. 215, 216 Цивільного кодексу України.

У разі встановлення наявності речово-правових відносин до таких відносин не застосовується зобов'язальний спосіб захисту. У зобов'язальних відносинах захист прав особи, яка вважає себе власником майна, можливий лише шляхом задоволення віндикаційного позову, якщо є підстави, передбачені ст. 388 Цивільного кодексу України, які дають право витребувати майно у добросовісного набувача.

Наведена правова позиція викладена, зокрема у постанові Верховного Суду України від 11.12.2012 у справі № 3-65гс12.

Таким чином, позивач правильно визначив предмет позову в частині вимог про визнання недійсним договору та витребування майна з чужого незаконного володіння.

Натомість, позовна вимога про усунення перешкод у користуванні майном є неналежним способом захисту порушеного права у спірній ситуації.

Так, власник майна вправі звернутися до суду з позовом про усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном (негаторний позов). Із зазначеним позовом може звернутися також особа, яка відповідно до закону або договору має право володіння та користування майном.

В Аналізі Верховного Суду України застосування судами законодавства про право власності при розгляді цивільних справ звернуто увагу на неможливість одночасного пред'явлення позову про витребування майна із чужого незаконного володіння (оскільки віндикація - це позов неволодіючого власника про витребування майна від володіючого не власника) і про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном (оскільки негаторний позов - це позов про захист права власності від порушень, не пов'язаних із позбавленням володіння).

Далі в наведеному Аналізі Верховного Суду вказується, що віндикаційний і негаторний позови є взаємовиключними.

Так, у спірній ситуації, коли майно вибуло з власності позивача за відплатним договором та в подальшому було ще раз відчужено, належним способом захисту є пред'явлення віндикаційного позову, як похідної вимоги про визнання недійсним першого правочину про відчуження майна, та відповідно виключається подання позову про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном, оскільки негаторний позов - це позов володіючого власника про захист свого права від порушень, не пов'язаних із позбавленням володіння.

На підставі викладеного у задоволенні позову про усунення перешкод у користуванні майном слід відмовити.

Крім цього, колегією суддів припиняється провадження на підставі п. 6 ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України відносно першого відповідача.

Так, місцезнаходженням Партнерства з обмеженою відповідальністю "Лоберг Комплекс" є Великобританія.

Відповідно до відомостей Реєстраційної Палати Сполученого Королівства Великої Британії та Північної Ірландії (т.4, а.с. 159-186) партнерство з обмеженою відповідальністю "Лоберг Комплекс" 17.11.2015 було ліквідовано.

Згідно п. 6 ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо припинено діяльність суб'єкта господарювання, який був однією із сторін у справі, якщо спірні правовідносини не допускають правонаступництва.

Враховуючи те, що апеляційним судом скасовується рішення суду першої інстанції з огляду на необґрунтованість висновку суду щодо відсутності підстав для задоволення позову, а також з огляду на те, що станом на дату прийняття нового рішення за даною постановою партнерство з обмеженою відповідальністю "Лоберг Комплекс" є ліквідованим, колегія суддів дійшла висновку про припинення провадження у справі відносно першого відповідача.

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин. Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Перевіривши у відповідності до частини 2 статті 99 Господарського процесуального кодексу України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні місцевого господарського суду, колегія суддів дійшла висновку про те, що господарським судом не було всебічно, повно та об'єктивно розглянуто в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності, що призвело до невірних висновків в частині відмови у задоволенні позову.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 103 Господарського процесуального кодексу України за результатами розгляду апеляційної скарги апеляційна інстанція має право скасувати рішення повністю або частково і прийняти нове рішення.

З урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду - скасуванню, з прийняттям нового рішення про часткове задоволення позовних вимог.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви та апеляційної скарги покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених вимог.

Керуючись ст. ст. 32-34, 43, 49, 99, 101-103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства "Київпроект" на рішення господарського суду міста Києва від 27.10.2014 у справі № 910/17790/14 за позовом публічного акціонерного товариства "Київпроект" до партнерства з обмеженою відповідальністю "Лоберг Комплекс" та товариства з обмеженою відповідальністю "Соната Контракт" про визнання договору недійсним, витребування майна з незаконного володіння та усунення перешкод у користуванні майном задовольнити частково.

2. Рішення господарського суду міста Києва від 27.10.2014 у справі №910/17790/14 про відмову у задоволенні позову скасувати.

3. Прийняти нове рішення по справі №910/17790/14, яким позов публічного акціонерного товариства "Київпроект" про визнання договору недійсним, витребування майна з незаконного володіння та усунення перешкод у користуванні майном задовольнити частково.

Визнати недійсним Договір купівлі-продажу частини нежилого приміщення від 02.04.2014 р., посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Литвиною Л.О. 02.04.2014 за № 1326.

Витребувати з незаконного володіння товариства з обмеженою відповідальністю "Соната Контракт" (м. Київ, вул. Кулібіна, б. 4/2, кім. 7, код за ЄДРПОУ 39039831) нежилі приміщення загальною площею 1 260,80 кв.м., а саме: нежилі приміщення - перший поверх приміщення з №1 по №14 площею 301,80 кв.м., приміщення з №24 по №51, площею 717,10 кв.м. та підвал площею 241,90 кв.м., що складають 10/100 частин нежилого будинку площею 12 650, 80 кв.м., що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1.

Припинити провадження у справі за позовними вимогами до першого відповідача - партнерства з обмеженою відповідальністю "Лоберг Комплекс".

У задоволенні решти позовних вимог - про усунення перешкод у користуванні майном відмовити.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Соната Контракт" (м. Київ, вул. Кулібіна, б. 4/2, кім. 7, код за ЄДРПОУ 39039831) на користь публічного акціонерного товариства "Київпроект" (м. Київ, вул. Богдана Хмельницького, б. 16-22, код за ЄДРПОУ 04012780) судовий збір за подання позовної заяви в сумі 73 080 грн.

4. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Соната Контракт" (м. Київ, вул. Кулібіна, б. 4/2, кім. 7, код за ЄДРПОУ 39039831) на користь публічного акціонерного товариства "Київпроект" (м. Київ, вул. Богдана Хмельницького, б. 16-22, код за ЄДРПОУ 04012780) судовий збір за подання апеляційної скарги в сумі 36 540 грн.

5. Доручити господарському суду міста Києва видати відповідні накази.

6. Матеріали справи №910/17790/14 повернути до господарського суду міста Києва.

7. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у встановленому Господарським процесуальним кодексом України порядку та строки.

Головуючий суддя Є.Ю. Пономаренко

Судді А.І. Мартюк

М.А. Дідиченко