Ухвала

від 02.11.2016 по справі 760/8195/16-к

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 11-cc/796/3549/2016 Слідчий суддя в 1-й інстанції: ОСОБА_1

Категорія: ст. 170 КПК Доповідач: ОСОБА_2

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 листопада 2016 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду м. Києва у складі:

головуючого судді ОСОБА_2

суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4

секретаря судового засідання ОСОБА_5

власника майна ОСОБА_6

розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу директора ТОВ «Ізотерм груп» та ТОВ «Терморесурс» ОСОБА_6 на ухвалу слідчого судді Солом`янського районного суду м. Києва від 06 вересня 2016 року,-

ВСТАНОВИЛА:

Цією ухвалою задоволено клопотання старшого слідчого з ОВС СУ ФР ГУ ДФС у Київській області ОСОБА_7 , погоджене прокурором відділу прокуратури Київської області ОСОБА_8 та накладено арешт на грошові кошти, що знаходяться на рахунках із забороною відчужувати кошти з банківських рахунків (в частині видаткових операцій, крім обов`язкових платежів до бюджету та для виплати заробітної плати), відкритих у АТ «Райффайзен Банк Аваль» м. Києва (МФО 380805) для: ТОВ «Терморесурс» (код ЄДР 36048356) - НОМЕР_1 (долар США), НОМЕР_2 (українська гривня), НОМЕР_3 (російський рубль), НОМЕР_4 (євро); ТОВ «Ізотерм Груп» (код ЄДР 37827623) - НОМЕР_5 (українська гривня), 26005341632 (євро), 26007341629 (долар США), НОМЕР_6 (російський рубль) станом на дату, годину та хвилину отримання ухвали суду та в подальшому із зупиненням видаткових операцій по цим рахункам.

Згідно ухвали, слідчий суддя, дослідивши матеріали, додані до клопотання слідчого, врахувавши наявність підставвважати, що гроші, що знаходяться на вищезазначених банківських рахунках є предметом протиправної діяльності, самі по собі є об`єктом та знаряддям злочину, містять ознаки речових доказів та використовувались та отримані внаслідок вчинення шахрайських дій, з метою забезпечення можливої конфіскації майна та цивільного позову, а також збереження речових доказів, прийшов висновку про наявність підстав, передбачених ст. 170 КПК України для задоволення клопотання слідчого про арешт майна.

Не погоджуючись з таким рішенням слідчого судді,директор ТОВ «Ізотерм груп» та ТОВ «Терморесурс» ОСОБА_6 подав апеляційну скаргу, в якій просить ухвалу слідчого судді скасувати та постановити нову, якою відмовити в задоволенні клопотання слідчого про арешт майна.

Мотивуючи вимоги, викладені в апеляційній скарзі, апелянт зазначає, що в ухвалі суду не конкретизовано, які саме підприємства є фіктивними, докази на підтвердження цього, в матеріалах провадження відсутні.

Апелянт зазначає, що виявлені та вилучені печатки ряду підприємств, не може свідчити про фіктивність юридичних осіб, вказуючи при цьому, що між підприємством ТОВ «Фін-Консалт» та ТОВ «ІЗОТЕРМ ГРУП» укладений договір на зберігання печаток підприємства ТОВ «ІЗОТЕРМ ГРУП» та факсимільний підпис керівника ОСОБА_6 , які вилучений під час обшуку.

Далі в апеляційній скарзі апелянт зазначає, що ухвала слідчого судді не містить обґрунтувань того, яким чином ТОВ «ІЗОТЕРМ ГРУП» та ТОВ «ТЕРМОРЕСУРС» пов`язане з групою осіб, які діяли з метою пособництва в ухиленні від сплати податків у особливо великих розмірах, та вказує, що законодавство України не передбачає надання підприємству статусу фіктивного, внаслідок того, що підприємства використовують одну ІР-адресу, як це зазначено в ухвалі слідчого судді.

Крім того, апелянт вказує, що слідчим суддею безпідставно зазначено як підстава фіктивності підприємств те, що вказані в ухвалі підприємства не мають працівників, складських приміщень, товарів, тобто складових частин для забезпечення проведення законної фінансово-господарської діяльності, офісного приміщення.

Автор апеляційної скарги зазначає про відсутність доказів того, що операції підприємств здійснені без наміру створення правових наслідків, оскільки не було вироку чи рішень, що підтверджують фіктивність операцій та вказує, що підприємства не мають відношення до злочину при розслідуванні якого накладено арешт, оскільки здійснюють свою діяльність згідно чинного законодавства України та діють в межах правового поля.

Як підсумок зазначає, що ухвала слідчого судді прийнята із грубим порушенням норм КПК України, оскільки:

арешт накладено, хоча старшим слідчим не було доведено необхідність накладення такого арешту;

слідчим суддею не враховано правову підставу для арешту майна;

слідчий суддя не прийняв до уваги, що можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні відсутня;

слідчий суддя нехтував тим, що клопотання не містило обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (якщо арешт майна накладається у випадках, передбачених пунктами 3, 4 частини другої статті 170 цього Кодексу).

Заслухавши доповідь судді, думку власника майна, який підтримав апеляційну скаргу та просив її задовольнити, вивчивши матеріали провадження та перевіривши вимоги апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Одним із методів державної реакції на порушення, що носять кримінально-правовий характер, є заходи забезпечення кримінального провадження, передбачені ст. 131 КПК України, які виступають важливим елементом механізму здійснення завдань кримінального провадження при розслідуванні злочинів.

При апеляційному розгляді встановлено, що у даному кримінальному провадженні слідчим суддею обґрунтовано застосовано такий захід забезпечення кримінального провадження як арешт майна та правильно визначені правові підстави для цього.

Як вбачається з наданих в апеляційний суд матеріалів, слідчим управлінням фінансових розслідувань ГУ ДФС у Київській області проводиться досудове розслідування у кримінальному провадженні № 32015110130000019, відомості про яке внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань 28.07.2015 року, за фактом фіктивного підприємництва та сприяння в ухилення від сплати податків у особливо великих розмірах за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 27, ч. 3 ст. 212, ч. 2 ст. 205 КК України.

Старший слідчий з ОВС СУ ФР ГУ ДФС у Київській області ОСОБА_7 , за погодженням із прокурором відділу прокуратури Київської області ОСОБА_8 , звернувся до Солом`янського районного суду м. Києва з клопотанням про накладення арешту на грошові кошти, що знаходяться на рахунках відкритих у АТ «Райффайзен Банк Аваль» м. Києва для: ТОВ «Терморесурс» та ТОВ «Ізотерм Груп», яке 06.09.2016 року ухвалою слідчого судді Солом`янського районного суду міста Києва задоволено.

Жодних об`єктивних даних, які б спростовували чи ставили під сумнів законність прийнятого слідчим суддею рішення колегія суддів в матеріалах судової справи по розгляду клопотання по накладенню арешту не вбачає, оскільки покладені в основу ухвали слідчого судді мотиви, що стали підставою для задоволення клопотання детектива, слід визнати обґрунтованими, а доводи апеляційної скарги такими, що не заслуговують на увагу колегії суддів і не ґрунтуються на законі, виходячи з наступного.

КПК України вимагає обов`язкового дотримання вимог закону при оформленні всіх процесуальних документів, надаючи цим вимогам принциповий характер.

Отже, якщо закон визначив, що клопотання слідчого про накладення арешту повинно відповідати вимогам ст. 171 КПК України, то слідчий повинен неухильного їх дотримуватися.

Так, згідно ст. 171 КПК України у клопотанні слідчого повинно бути зазначено правові (законні) підстави, у зв`язку з якими потрібно здійснити арешт майна.

Вказана норма також узгоджується з ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, відповідної до якої будь-яке обмеження власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб`єкт, який ініціює таке обмеження повинен обґрунтувати свою ініціативу з посиланням на норми закону.

Відповідно до ч. 2 ст. 170 КПК України арешт майна допускається з метою забезпечення збереження речових доказів; спеціальної конфіскації; конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.

У випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.

Задовольняючи клопотання слідчого, внесене в межах кримінального провадження за № 32015110130000019 про накладення арешту на грошові кошти, слідчий суддя, як вбачається з журналу судового засідання, заслухав пояснення слідчого та, прийшов до правильного висновку, що клопотання відповідає вимогам ст. 171 КПК України та містить достатньо правових підстав для його задоволення.

З огляду на вищенаведене та враховуючи, що в засіданні суду першої інстанції ретельно перевірено майно і його відношення до матеріалів кримінального провадження, колегія суддів вважає, що слідчий суддя дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для задоволення клопотання та накладення арешту на грошові кошти, зазначені в клопотанні, з метою забезпечення збереження речових доказів.

Зокрема, матеріали провадження свідчать, що на даному етапі кримінального провадження потреби досудового розслідування виправдовують таке втручання у права та інтереси власників майна з метою попередження настання наслідків, які можуть перешкодити кримінальному провадженню.

Що стосується тверджень апелянта про те, що в ухвалі не конкретизовано, які саме підприємства є фіктивними, відсутність доказів на підтвердження цього та посилання на те, що виявлені та вилучені печатки підприємств не свідчать про фіктивність юридичних осіб, а також те, що слідчим суддею безпідставно зазначено як підстава фіктивності підприємств відсутність у підприємства працівників, складських та офісного приміщень, товарів, то вказані вимоги у даному випадку не є предметом розгляду при вирішення питання про накладення арешту на майно, проте вони підлягають перевірці на досудовому розслідуванні, як і твердження апелянта з приводу того, що використання одного ІР-адресу не може надати підприємству статусу фіктивного.

Посилання апелянта на те, що ухвала слідчого судді не містить обґрунтувань того, яким чином ТОВ «ІЗОТЕРМ ГРУП» та ТОВ «ТЕРМОРЕСУРС» пов`язані з групою осіб, які діяли з метою пособництва в ухиленні від сплати податків у особливо великих розмірах, також не заслуговують на увагу, оскільки на даному етапі кримінального провадження не допускається вирішення тих питань, які повинен вирішувати суд під час розгляду по суті, а саме питань, пов`язаних з оцінкою доказів з точки зору їх достатності і допустимості для визнання особи винною чи невинною у вчиненні злочину.

З цих же підстав не можуть бути враховані і доводи апелянта стосовно непричетності підприємств до злочину при розслідуванні якого накладено арешт та відсутності доказів того, що операції підприємств здійснені без наміру створення правових наслідків.

Крім того, твердження автора апеляційної скарги про те, що ухвала слідчого судді прийнята із грубим порушенням норм КПК України, слід визнати непереконливими, оскільки, відповідно до клопотання, метою накладення арешту на грошові кошти є збереження речових доказів, на підставі чого слідчий суддя обгрунтовано дійшов висновку про наявність правових підстав для арешту майна.

Що стосується тверджень щодо відсутності у клопотанні слідчого обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, то відповідно до пункту 1 частини другої статті 170 КПК України, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.

Зважаючи на вищевикладене, слідчий суддя обґрунтовано, у відповідності до вимог ст. ст. 131-132, 170 173 КПК України, наклав арешт на грошові кошти, що знаходяться на рахунках, відкритих у АТ «Райффайзен Банк Аваль» м. Києва для: ТОВ «Терморесурс» та ТОВ «Ізотерм Груп» з метою забезпечення збереження речових доказів, врахувавши при цьому і наслідки від вжиття такого заходу забезпечення кримінального провадження для інших осіб, та забезпечивши своїм рішенням розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, а тому вимоги апеляційної скарги, слід визнати непереконливими.

Істотних порушень норм КПК України, які могли б стати підставою для скасування ухвали слідчого судді, колегією суддів не вбачається.

Враховуючи встановлені обставини та відповідні їм правовідносини, колегія суддів вважає, що ухвалу слідчого судді необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу директора ТОВ «Ізотерм груп» та ТОВ «Терморесурс» ОСОБА_6 без задоволення.

Керуючись ст. ст. 170 173, 309, 376, 404, 405, 407, 422 КПК України, колегія суддів,

УХВАЛИЛА:

Ухвалу слідчого судді Солом`янського районного суду м. Києва від 06 вересня 2016 року, якою задоволено клопотання старшого слідчого з ОВС СУ ФР ГУ ДФС у Київській області ОСОБА_7 , та накладено арешт на грошові кошти, що знаходяться на рахунках із забороною відчужувати кошти з банківських рахунків (в частині видаткових операцій, крім обов`язкових платежів до бюджету та для виплати заробітної плати), відкритих у АТ «Райффайзен Банк Аваль» м. Києва для: ТОВ «Терморесурс» та ТОВ «Ізотерм Груп» станом на дату, годину та хвилину отримання ухвали суду та в подальшому із зупиненням видаткових операцій по цим рахункам, залишити без змін, а апеляційну скаргу директора ТОВ «Ізотерм груп» та ТОВ «Терморесурс» ОСОБА_6 без задоволення.

Ухвала апеляційного суду оскарженню не підлягає.

СУДДІ:

ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4