Постанова

від 01.11.2016 по справі 923/191/16

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"01" листопада 2016 р.Справа № 923/191/16 Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Філінюка І.Г.,

суддів : Лавриненко Л.В., Пироговського В.Т.

секретар судового засідання - Мельник Ю.М.

Учасники процесу в судове засідання не з'явились.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу

Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛП Девелопмент»

на ухвалу Господарського суду Херсонської області від 21.09.2016

по справі № 923/191/16

за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Херсонський завод тротуарної плитки»

до боржника Товариства з обмеженою відповідальністю «Херсонський завод тротуарної плитки»

про визнання банкрутом

ліквідатор Дудкін Р.А.

ВСТАНОВИВ:

Ухвалою господарського суду Одеської області (суддя - Пригуза П.Д.) від 21.09.2016, зокрема, заяву ліквідатора Товариства з обмеженою відповідальністю «Херсонський завод тротуарної плитки» (далі - ТОВ «Херсонський завод тротуарної плитки»), арбітражного керуючого Дудкіна Р.А. про визнання недійсним договору суборенди № 06/18-12/13 від 18.12.2013, укладеного між ТОВ «Херсонський завод тротуарної плитки» та ТОВ «ЛП ДЕВЕЛОПМЕНТ» (далі - ТОВ «ЛП ДЕВЕЛОПМЕНТ») - задоволено повністю. Визнано недійсним договір суборенди № 06/18-12/13 від 18.12.2013, укладений між ТОВ «Херсонський завод тротуарної плитки» та ТОВ «ЛП ДЕВЕЛОПМЕНТ». Стягнуто з ТОВ «ЛП ДЕВЕЛОПМЕНТ» судові витрати в сумі 2756,00грн.

Задовольняючи вказану заяву ліквідатора ТОВ «Херсонський завод тротуарної плитки», місцевий господарський суд керувався ст. 20 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» та виходив з того, що договір суборенди № 06/18-12/13 від 18.12.2013, укладений між ТОВ «Херсонський завод тротуарної плитки» та ТОВ «ЛП ДЕВЕЛОПМЕНТ» є фіктивним, отже не відповідає дійсності правочину.

Не погоджуючись з зазначеною ухвалою, ТОВ «ЛП Девелопмент» звернулось до Одеського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить ухвалу Господарського суду Херсонської області від 21.09.2016 - скасувати та постановити нове рішення, яким відмовити ліквідатору «ТОВ Херсонський завод тротуарної плитки» в задоволені позовних вимог.

Зокрема, особа яка подала апеляційну скаргу вважає ухвалу Господарського суду від 29.02.2016 незаконною та необґрунтованою, такою, що винесена з неповним з'ясуванням обставин що мають значення для справи, оскільки ні позивач, ні суд не навели жодного доказу відсутності у сторін оспорюваного правочину створити правові наслідки на момент його вчинення, крім того все майно ТОВ «Херсонський завод тротуарної плитки» та офісні приміщення знаходились саме на території та приміщеннях, орендованих за оспорюваним договором у ТОВ «ЛП Девелопмент», що виключає визнання цього правочину недійсним за ознаками фіктивності відповідно до ст. 234 ЦК України, на підставі якої суд визнав оспорюваний правочин недійсним, і відповідно є підставою для скасування вказаного судового рішення.

Ухвалою Одеського апеляційного господарського суду (головуючий суддя - Філінюк І.Г., судді - Лавриненко Л.В., Пироговський В.Т.) від 17.10.2016 ТОВ «ЛП Девелопмент» поновлено пропущений процесуальний строк на подання апеляційної скарги на ухвалу Господарського суду Херсонської області від 21.10.2016 у справі № 923/191/16, вказану апеляційну скаргу прийнято до провадження та призначено до розгляду на 01.11.2016 о 12:00.

У судове засідання 01.11.2016 з'явився представник ТОВ «ЛП Девелопмент», інші учасники процесу в судове засідання не з'явились, про час, дату та місце засідання суду повідомлені належним чином.

31.10.2016 до Одеського апеляційного господарського суду від ТОВ «ОСТ» ЛТД» надійшло клопотання про відкладення розгляду справу.

Крім того, 01.11.2016 на електронну адресу суду від арбітражного керуючого Дудкіна Р.А. надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

Відповідно до пункту 3.9.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору. Господарський суд з урахуванням обставин конкретної справи може відхилити доводи учасника судового процесу - підприємства, установи, організації, іншої юридичної особи, державного чи іншого органу щодо відкладення розгляду справи у зв'язку з відсутністю його представника (з причин, пов'язаних з відпусткою, хворобою, службовим відрядженням, участю в іншому судовому засіданні і т.п.).

Так, в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини першої статті 6 даної Конвенції (§ 66, 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі «Смірнова проти України»).

Відповідно до ч. 2 ст. 102 ГПК України апеляційна скарга на ухвалу місцевого господарського суду розглядається протягом п'ятнадцяти днів з дня постановлення ухвали про прийняття апеляційної скарги до провадження.

Ухвалою Одеського апеляційного господарського суду від 17.10.2016 постановлення ухвали про прийняття апеляційної скарги ТОВ «ЛП Девелопмент» до провадження, отже строк розгляду апеляційної скарги закінчується 01.11.2016.

Відповідно до ч. 3 ст. 69 ГПК України, у виняткових випадках за клопотанням сторони, з урахуванням особливостей розгляду спору, господарський суд ухвалою може продовжити строк розгляду спору, але не більш як на п'ятнадцять днів.

Проте, звертаючись з клопотаннями про відкладення розгляду апеляційної скарги, і ні арбітражний керуючий Дудкін Р.А., а ні ТОВ «ОСТ» ЛТД» не зверталися до суду з клопотанням про продовження розгляду апеляційної скарги.

Відповідно до статті 22 Господарського процесуального кодексу України явка у судове засідання це право, а не обов'язок учасників процесу, справа може розглядатися без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Таким чином, судова колегія клопотання про відкладення розгляду апеляційної скарги ТОВ «ОСТ» ЛТД» та арбітражного керуючого Дудкіна Р.А. залишає без задоволення.

Розглянувши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку встановлених судом першої інстанції фактичних обставин справи і їх повноту, проаналізувавши застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку про відсутність передбачених статтею 104 Господарського процесуального кодексу України, підстав для скасування оскарженої ухвали суду, з огляду на наступне.

Відповідно до положень ч. 1 та ч. 2 ст. 101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Згідно до приписів ст. 4-1 ч. 2 ГПК України, господарські суди розглядають справи про банкрутство у порядку провадження, передбаченому цим Кодексом, з урахуванням особливостей, встановлених Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».

Як вбачається з матеріалів справи, ухвалою Господарського суду Херсонської області від 18.09.2013 прийнята до розгляду заява ФОП ОСОБА_3 про порушення провадження у справі про банкрутство ФГ «Ашур» у зв'язку з неспроможністю боржника погасити безспірну заборгованість в сумі 566 915,72 грн.

Ухвалою Господарського суду Херсонської області від 24.03.2016 порушена справа про банкрутство ТОВ «Херсонський завод тротуарної плитки» за заявою голови ліквідаційної комісії боржника ТОВ «Херсонський завод тротуарної плитки» гр. ОСОБА_4, який діяв на підставі рішення засновника боржника Приватного підприємства «Херсон Прайм» в особі директора ОСОБА_4 від 16.12.2015 про ліквідацію ТОВ «Херсонський завод тротуарної плитки». Цим же рішенням засновник боржника ПП «Херсон Прайм» прийняв рішення про утворення ліквідаційної комісії під головуванням ОСОБА_4

Відповідні відомості про рішення засновника внесено до Єдиного державного реєстру, про що в спеціалізованому друкованому засобі масової інформації «Бюлетень державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» № 339 (34) за 2015 рік розміщено оголошення за № 3889 від 16.12.2015 про ліквідацію боржника та склад ліквідаційної комісії з зазначенням граничної дати (21.02.2016) подання заяв кредиторів з вимогами до боржника.

Відповідно до наданих головою ліквідаційної комісії ОСОБА_4 матеріалів, ліквідаційною комісією боржника проведено роботу з ліквідації, зокрема: проведено інвентаризацію активів 12.02.2016 та 17.02.2016 затверджено результати інвентаризації, за якими встановлено наявність кредиторської заборгованості в сумі 425 570,71 грн. та недостатність майнових активів і коштів для повного задоволення вимог кредиторів, оскільки вартість майнових активів боржника становить 131 699,15грн., що підтверджено актом інвентаризації розрахунків та основних засобів (а.с. 31-37), що стало підставою для визнання боржника банкрутом. Серед кредиторів, вимоги яких визнані ліквідаційною комісією під головуванням ОСОБА_4 зазначено кредиторів ТОВ «ЛП Девелопмент», місцезнаходженням якого є також вул. Ладичука, 150 у м. Херсоні.

Постановою від 07.04.2016 боржника визнано банкрутом, уведено ліквідаційну процедуру, призначено ліквідатором арбітражного керуючого Дудкіна Романа Анатолійовича.

Після оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом кредитором ТОВ «ОСТ ЛТД» заявлено до суду вимоги, які ухвалою від 12.05.2016 визнані судом у загальній сумі 66 866,15грн., вимоги є безспірними, підтверджені судовими рішеннями, а саме рішення Господарського суду Херсонської області від 09.07.2015 у справі № 923/856/15 та постановою Одеського апеляційного господарського суду від 28.04.2015 у справі 923/1103/14 (а.с. 48-54, 174-181).

Також, до суду ТОВ «ЛП Девелопмент» подано заяву з грошовими вимогами до боржника на суму 318 662,34грн. (том 1 а.с. 188), які ґрунтуються на договорі суборенди № 06/18-12/13 від 18.12.2013 року, що укладений між ТОВ «Херсонський завод тротуарної плитки» і ТОВ «ЛП ДЕВЕЛОПМЕНТ».

21.06.2016 ліквідатор банкрута арбітражний керуючий Дудкін Р.А. звернувся до суду із заявою про визнання недійсним договору суборенди № 06/18-12/13 від 18.12.2013, укладений між ТОВ «Херсонський завод тротуарної плитки» і ТОВ «ЛП Девелопмент».

Ліквідатор зазначає, що відповідно до умов договору суборенди № 06/18-12/13 від 18.12.2013 ТОВ «ЛП Девелопмент» передало, а ТОВ «Херсонський завод тротуарної плитки» прийняло у строкове платне користування нежитлові приміщення, що розташовані на території адміністративно-складських приміщень за адресою: м. Херсон, вул. Ладичука, 150. Однак, в матеріалах справи відсутній та ТОВ «ЛП Девелопмент» не надано акт приймання-передачі адміністративно-складських приміщень, який би свідчив про фактичне прийняття в користування ТОВ «Херсонський завод тротуарної плитки» об'єкту оренди та необхідність сплачувати у зв'язку з цим орендну плату.

Крім того, в матеріалах справи відсутні докази внесення ТОВ «Херсонський завод тротуарної плитки» платежів у розмірі та у строки, визначені договором суборенди № 06/18-12/13 від 18.12.2013 з метою набуття ним юридичної сили.

Таким чином, ліквідатор вважає, що договір суборенди № 06/18-12/13 від 18.12.2013 юридичної сили не набув, тому, відповідно, у ТОВ «Херсонський завод тротуарної плитки» відсутні були правові підстави сплачувати ТОВ «ЛП ДЕВЕЛОПМЕНТ» орендну плату.

Відповідно до ч. 4 ст. 10 Закону про банкрутство суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, вирішує усі майнові спори з вимогами до боржника, у тому числі спори про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати: поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів, пов'язаних із визначенням та сплатою (стягненням) грошових зобов'язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також справ у спорах про визнання недійсними правочинів (договорів), якщо з відповідним позовом звертається на виконання своїх повноважень контролюючий орган, визначений Податковим кодексом України.

Колегія суддів апеляційної інстанції погоджується із висновком місцевого господарського суду, щодо правомірністю визнання договору суборенди № 06/18-12/13 від 18.12.2013 є фіктивним, з наступних підстав.

Відповідно до частини 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст. 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до частини 1 статті 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Згідно з частиною 1 статті 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

За змістом частини п'ятої статті 203 ЦК України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до змісту статті 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Для визнання правочину фіктивним суди повинні встановити наявність умислу в усіх сторін правочину. При цьому необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків; у разі якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний (п. 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»).

У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином. Такий правочин завжди укладається умисно.

Отже, основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) іншого учасника або третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов'язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину.

Укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням частин першої та п'ятої статті 203 ЦК України, що за правилами статті 215 цього Кодексу є підставою для визнання його недійсним відповідно до статті 234 ЦК України. (Постанова Верховного суду України від 19.10.2016 по справі 6-1873цс16).

Відповідно до статті 638 ЦК України договір вважається укладеним, коли між сторонами досягнуто згоди з усіх істотних умов. Вичерпного переліку умов, істотних для договорів оренди (найму), ЦК України і ГК України не містять. Однак за змістом статей 759 - 762 ЦК України слід дійти висновку, що істотними для даного виду договорів є умови про предмет договору, плату за користування майном та строк такого користування.

Відповідно п.1.1. договору суборенди, орендодавець надає, а орендар приймає в строкове оплатне користування нежитлові приміщення, які розташовані на території адміністративно-складських приміщень за адресою: м. Херсон, вул. Ладичука, 150, загальною площею 858,49 кв.м., які належать орендодавцю на праві оренди, відповідно до біржових торгів від 17.12.2013.

Згідно п. 1.3. договору прийом - передачі об'єкта оренди проводиться сторонами на підставі відповідного акту, який є невід'ємною частиною договору.

Доказів виконання умов набуття чинності спірним договором суборенди від договором 18.12.2013, а саме Акт передачі-приймання об'єктів суборенди в користування в матеріалах справи відсутній, в той час, як згідно п.2.1.1 договору такий акт є невід'ємною частинного цього договору. Отже, заперечення чинності договору заявником вимог ТОВ «ЛП Девелопмент» не спростовані, факт передання боржникові від ТОВ «ЛП Девелопмент» об'єктів оренди не підтверджено.

Заявником грошових вимог ТОВ «ЛП Девелопмент» як стороною оспореного договору не надано доказів сплати попередніх платежів, з якими п. 7.5. договору суборенди № 06/18-12/13 від 18.12.2013 (том 1 а.с. 193) пов'язано момент набуття юридичної сили договором - з дня надходження на розрахунковий рахунок ТОВ «ЛП Девелопмент» грошових коштів, передбачених п.3.2 даного договору.

Відповідно ж до вказаного п.3.2 договору суборенди орендар зобов'язаний:

- протягом 3-х банківських днів з дати підписання даного договору ТОВ «Херсонський завод тротуарної плитки» сплатити орендну плату у розмірі першого внеску, який складається із суми орендної плати за останній місяць орендного користування, згідно п. 3.1;

- протягом 10-ти банківських днів з дати підписання даного договору ТОВ «Херсонський завод тротуарної плитки» виплачує орендну плату у вигляді другого внеску, який складається із суми орендної плати за перший повний календарний місяць орендованого користування та за фактичний час оренди з дня підписання даного договору у випадку, якщо дата його підписання не збігається з першим числом місяця.

Згідно п.3.1 договору, за орендований об'єкт оренди ТОВ «Херсонський завод тротуарної плитки» виплачує орендну плату, яка складає 22 320,74 гривень без НДС, із розрахунку: офісне приміщення літ. В - 26,00 грн. без НДС; склад площадка - 26,00 грн. без НДС.

Окрім того, п. 3.3. договору суборенди визначено, що орендар зобов'язаний сплачувати (компенсувати) орендодавцю використану електроенергію за погодженими сторонами об'ємами споживання, які мали бути підписані під час підписання самого договору. В той же час, зазначених доказів суборендодавець ТОВ «ЛП Девелопмент» не надав.

Крім того, ліквідатором надано виписки по рахунку № 26007150661, відкритому у ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», за період з 01.01.2013 по 31.12.2015 роки, з яких вбачається, що ТОВ «Херсонський завод тротуарної плитки» грошові кошти на виконання договору суборенди згідно пунктів 7.5, 3.2, 3.1, 3.3. на рахунки ТОВ «ЛП Девелопмент» не перераховував.

Також, як встановлено місцевим господарським судом засновником банкрута (боржника) є Приватне підприємством «Херсон Прайм», ідентифікаційний код 32479435, місцезнаходження якого вул. Ладичука, 150, м. Херсон, Херсонська область, 73000, частка якого у статутному капіталі банкрута становить 100 % корпоративних прав. Власником істотної частки засновника банкрута - Приватного підприємства «Херсон Прайм» є гр. ОСОБА_4.

Відповідно матеріалів справи (том 2 а.с. 85-88) керівником ТОВ «Херсонський завод тротуарної плитки» з 13.12.2007 був гр. ОСОБА_7, а згідно наказу від 30.04.2014 до виконання обов'язків директора приступив гр. ОСОБА_4, звільнивши ОСОБА_7 з посади директора.

Вперше вимога до боржника ТОВ «Херсонський завод тротуарної плитки» заявлено від імені ТОВ «ЛП Девелопмент» до ліквідаційної комісії, утвореної ОСОБА_4, яку він же очолював, 22.01.2016 (том 1 а.с. 44). Наявність грошових вимог боржника підтверджується лише текстом договору суборенди від 18.12.2013 № 06/18-12/13 (том 1 а.с. 104-106), який, як встановлено місцевим судом, тодішнім керівником (директором) боржника ОСОБА_7 не підписувався, та додатковою угодою до цього договору від 01.11.2014, підписаною від імені боржника директором ОСОБА_4, який виконував обов'язки директора з 30.04.2014. Окрім того, у якості доказів надання послуг суборендареві додано акти здачі-приймання робіт (надання послуг), які від імені боржника підписано ОСОБА_4 та ним же затверджені, починаючи з січня 2014 року по грудень 2015 включно, в той час, коли ОСОБА_4 не мав повноважень до квітня 2014 року. Усі зазначені господарські операції не підтверджені відповідними документами бухгалтерського обліку та звітності як з боку боржника, як з боку власника боржника, так і з боку заявника вимог - ТОВ «ЛП Девелопмент».

У відповідності до термінології, визначеної ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»: бухгалтерський облік - процес виявлення, вимірювання, реєстрації, накопичення, узагальнення, зберігання та передачі інформації про діяльність підприємства зовнішнім та внутрішнім користувачам для прийняття рішень; господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства; зобов'язання - заборгованість підприємства, що виникла внаслідок минулих подій і погашення якої в майбутньому, як очікується, приведе до зменшення ресурсів підприємства, що втілюють у собі економічні вигоди; економічна вигода - потенційна можливість отримання підприємством грошових коштів від використання активів.

Згідно ст. 4 цього Закону визначено основні принципи бухгалтерського обліку та фінансової звітності, яка має ґрунтуються на таких основних принципах: обачність - застосування в бухгалтерському обліку методів оцінки, які повинні запобігати заниженню оцінки зобов'язань та витрат і завищенню оцінки активів і доходів підприємства; повне висвітлення - фінансова звітність повинна містити всю інформацію про фактичні та потенційні наслідки господарських операцій та подій, здатних вплинути на рішення, що приймаються на її основі; безперервність - оцінка активів та зобов'язань підприємства здійснюється виходячи з припущення, що його діяльність буде тривати далі; нарахування та відповідність доходів і витрат - для визначення фінансового результату звітного періоду необхідно порівняти доходи звітного періоду з витратами, що були здійснені для отримання цих доходів. При цьому доходи і витрати відображаються в бухгалтерському обліку та фінансовій звітності в момент їх виникнення, незалежно від дати надходження або сплати грошових коштів; превалювання сутності над формою - операції обліковуються відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми тощо.

Згідно ч. 1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» зазначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Як вбачається з наданих до справи сторонами матеріалів, документи (як договір суборенди від 18.12.2013 № 06/18-12/13 так і усі акти здачі-прийняття робіт) не відповідають зазначеним приписам Закону «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», отже не можуть бути прийняті судом як належні докази.

В той же час, з наявних документів, зокрема з вимоги ТОВ «ЛП Девелопмент» від 22.02.2016 та її додатків, з рішення ліквідаційної комісії боржника від 22.02.2016 (том 1 а.с. 45) про визнання грошових вимог ТОВ «ЛП Девелопмент» в сумі 318 662,34 грн. вбачається, що грошові вимоги виникли саме з 22.02.2016 у результаті їх заявлення від імені ТОВ «ЛП Девелопмент» та визнання ліквідаційною комісією. Грошові вимоги, що визнані, таким чином, не є заборгованістю підприємства, що виникла внаслідок минулих подій і погашення якої в майбутньому, як очікується, приведе до зменшення ресурсів підприємства, оскільки ресурси підприємства за 2014-2015 роки зменшилися керівником боржника ОСОБА_4 до критичних розмірів і їх не достатньо для задоволення вимог кредиторів.

В свою чергу, визнання вимог головою ліквідаційної комісії ОСОБА_4, та згодом боржником, для заявника вимог ТОВ «ЛП Девелопмент» призводить не до економічної вигоди у господарській діяльності, а лише у справі про банкрутство. Так, звернення голови ліквідаційної комісії ОСОБА_4 до господарського суду з заявою про порушення справи про банкрутство боржника, яка подана до суду 25.02.2016, вказує, що сторонами, зокрема керівником боржника ОСОБА_4 та ТОВ «ЛП Девелопмент» отримують у комітеті кредиторів у справі про банкрутство більшість голосів, що надасть їм можливість отримати контроль над комітетом кредиторів, отримати повноваження стосовно призначення відповідної кандидатури ліквідатора та вирішувати інші питання провадження у справі про банкрутство, що віднесені законом до компетенції зборів кредиторів та комітету кредиторів.

Тобто, оспорений правочин здійснено не для набуття, зміни чи припинення цивільних прав та обов'язків, а має за мету отримання права вирішального голосу у справі про банкрутство. Суд вважає встановленим, що фіктивність правочину, який оспорений, випливає з усіх дій сторін та представників правочину, жодна з яких не намагалася і не мала наміру досягти правового результату та створити правові наслідки на момент його підписання 18.12.2013 року. Отже, цей договір не створює цивільно-правових наслідків для боржника.

Відповідно до ч. 1 ст. 236 Цивільного кодексу України правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

В матеріалах справи відсутні належні та допустимі доказі фактичного виконання умов спірного договору.

Доводи, викладені ТОВ «ЛП Девелопмент» в апеляційній скарзі, відхиляються судовою колегією за необґрунтованістю, оскільки не спростовують обставини, які на підставі належних та допустимих доказів у справі встановлені судом першої інстанції.

На підставі викладеного, ухвала Господарського суду Херсонської області від 21.09.2016 по справі № 923/191/16 винесено в результаті повного з'ясування обставин, що мають значення для справи, а тому підстав для задоволення апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛП Девелопмент» суд апеляційної інстанції не вбачає.

Керуючись ст.ст. 99,

101, 102, 103, 105, 106 Господарського процесуального кодексу України, Одеський апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

Ухвалу Господарського суду Херсонської області від 21.09.2016 у справі № 923/191/16 - залишити без змін.

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛП Девелопмент» - залишити без задоволення.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку.

Повний текст постанови підписано 04.11.2016.

Головуючий суддя Філінюк І.Г.

Суддя Лавриненко Л.В.

Суддя Пироговський В.Т.