Рішення

від 01.11.2016 по справі 918/216/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

33013 , м. Рівне, вул. Набережна, 26А

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"01" листопада 2016 р. Справа № 918/216/16

Господарський суд Рівненської області в складі головуючого судді Політики Н.А. , при секретарі судового засідання Фаєвській Л.Ю. ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду матеріали справи за позовом Державного підприємства "Українська кіностудія анімаційних фільмів"

до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "ПРИВАТБАНК"

про стягнення компенсації за порушення майнових авторських прав на твір,

за участі представників сторін:

від позивачів - ОСОБА_1, ОСОБА_2, довіреність б/н від 01.12.2015р.;

від відповідача - не з'явився.

В судовому засіданні 1 листопада 2016 року, відповідно до статті 85 Господарського процесуально кодексу України (далі - ГПК України), проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

ВСТАНОВИВ:

У березні 2016 року Державне підприємство "Українська кіностудія анімаційних фільмів" (далі - Підприємство) звернулось до господарського суду Рівненської області з позовом до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "ПРИВАТБАНК" (далі - Банк) про стягнення з відповідача компенсації за порушення майнових авторських прав позивача в сумі 89 570 грн. 00 коп. В обґрунтування цього позову Підприємство посилалося на те, що на підставі ліцензійного договору від 1 серпня 2013 року йому належать виключні майнові права на аудіовізуальний твір під назвою "Як козаки в футбол грали" 1970 року випуску. Водночас у грудні 2015 року позивачу стало відомо про неправомірне розміщення Банком на його власному веб-сайті https://www.privat24.ua/#login у розділі "Новини ПриватБанку" епізоду (фрагменту) вищенаведеного аудіовізуального твору.

Оскільки вказане використання даного фрагменту було здійснено за відсутності відповідного дозволу позивача як правовласника на аудіовізуальний твір під назвою "Як козаки в футбол грали" 1970 року випуску, Підприємство, посилаючись на статті 433, 435, 440, 441, 443 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та статті 1, 7, 8, 9, 15, 50-53 Закону України "Про авторське право і суміжні права" (далі - Закон), просило суд стягнути з Банку компенсацію, нараховану у зв'язку з порушенням авторських прав позивача, у розмірі 65 мінімальних заробітних плат, що на час звернення з цим позовом до суду становить 89 570 грн. 00 коп.

Ухвалою Господарського суду Рівненської області від 30 березня 2016 року (суддя Качур А.М.) порушено провадження у справі № 918/216/16 та призначено її до розгляду

Ухвалою суду від 13 травня 2016 року матеріали справи № 918/216/16 були надіслані за встановленою судом підсудністю до Господарського суду Дніпропетровської області.

Водночас постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 7 червня 2016 року у цій справі вищенаведену ухвалу місцевого господарського суду від 13 травня 2016 року про передачу справи за підсудністю було скасовано, а справу № 918/216/16 - передано на розгляд Господарського суду Рівненської області.

Ухвалою Господарського суду Рівненської області від 16 червня 2016 року справу № 918/216/16 призначено до слухання в судовому засіданні на 29 червня 2016 року.

У зв'язку з припиненням повноважень судді Качура А.М. (закінчення п'ятирічного строку призначення вперше) та відповідно до пунктів 2.3.49-2.3.50 Положення про автоматизовану систему документообігу суду, розпорядженням в.о керівника апарату Господарського суду Рівненської області від 29 червня 2016 року № 01-04/140/2016 було призначено повторний автоматизований розподіл справи № 918/216/16, за результатами якого дану справу передано на розгляд судді Політиці Н.А.

Ухвалою суду від 29 червня 2016 року вказану справу було прийнято до свого провадження суддею Політикою Н.А.

Крім того, ухвалою суду від тієї ж дати розгляд цієї справи було відкладено на 18 липня 2016 року.

30 червня 2016 року від Рівненського апеляційного господарського суду на адресу місцевого господарського суду надійшов лист від 30 червня 2016 року № 01-28/918/216/16/3571/16 про витребування матеріалів справи для подальшого їх скерування до Вищого господарського суду України.

У зв'язку з наведеними обставинами, ухвалою суду від 4 липня 2016 року провадження у справі № 918/216/16 було зупинено до завершення касаційного перегляду постанови Рівненського апеляційного господарського суду від 7 червня 2016 року та повернення матеріалів справи до Господарського суду Рівненської області, а матеріали цієї справи супровідним листом від 5 липня 2016 року № 918/216/16/876/16 направлено до суду апеляційної інстанції.

Постановою Вищого господарського суду України від 6 вересня 2016 року постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 7 червня 2016 року у вказаній справі було залишено без змін, а справу № 918/216/16 направлено до місцевого господарського суду для розгляду.

Ухвалою Господарського суду Рівненської області від 14 вересня 2016 року провадження у справі № 918/216/16 поновлено та призначено її до розгляду на 3 жовтня 2016 року.

У судовому засіданні 3 жовтня 2016 року оголошувалася перерва до 17 жовтня 2016 року.

До початку призначеного судового засідання 17 жовтня 2016 року від представника позивача через відділ канцелярії та документального забезпечення суду надійшли додаткові пояснення по суті справи від 17 жовтня 2016 року (т. 2, а.с. 1-4), в яких останній підтримав вимоги, викладені у позовній заяві, та наполягав на їх задоволенні. Крім того, у даних письмових поясненнях Підприємство вказало, що власником прав на зареєстрований знак для товарів і послуг "privat24" (зелений колір) є відповідач, що, на думку позивача, додатково підтверджує порушення Банком авторських прав Підприємства на аудіовізуальний твір під назвою "Як козаки в футбол грали" 1970 року випуску.

У судовому засіданні 17 жовтня 2016 року оголошувалася перерва до 1 листопада 2016 року.

У судовому засіданні 1 листопада 2016 року представники позивача підтримали вимоги, викладені у позовній заяві, з урахуванням додаткових письмових пояснень від 17 жовтня 2016 року, та наполягали на їх задоволенні.

У призначене судове засідання Банк явку свого повноважного представника не забезпечив, проте надіслав клопотання про продовження строку розгляду даного спору на 15 днів та клопотання про відкладення розгляду справи на іншу дату. В обґрунтування вказаних клопотань Банк посилався на перебування одного з його представників у відпустці та зайнятість другого представника в іншому судовому засіданні.

Однак суд не вбачає підстав для відкладення розгляду справи з огляду на наступне.

Частиною 1 статті 77 ГПК України встановлено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу, розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Зі змісту цієї норми вбачається, що у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Доводи учасника судового процесу - підприємства, установи, організації, іншої юридичної особи, державного чи іншого органу щодо відкладення розгляду справи у зв'язку з відсутністю його представника з урахуванням обставин конкретної справи можуть бути відхилені виходячи з того, що у відповідних випадках такий учасник судового процесу не позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника згідно з частинами 1-5 статті 28 ГПК України, з числа як своїх працівників, так і осіб, не пов'язаних з ним трудовими відносинами. Неможливість такої заміни представника і неможливість розгляду справи без участі представника підлягає доведенню учасником судового процесу на загальних підставах (статті 32-34 ГПК України), причому відсутність коштів для оплати послуг представника не може свідчити про поважність причини його відсутності в судовому засіданні.

Аналогічна правова позиція викладена у пункті 3.9.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" (далі - Постанова).

Водночас явка представника Банку у судове засідання обов'язковою не визнавалась. Крім того, у призначених судових засіданнях вже неодноразово оголошувалися перерви, зокрема, для надання відповідачу можливості висловлення своєї правової позиції по суті спору та надання письмових доказів.

Суд також звертає увагу, що неодноразові відкладення судового провадження у справі № 918/216/16, яке триває з 30 березня 2016 року, можуть призвести до порушення гарантованого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод права на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо прав та обов'язків цивільного характеру. В той час як запобігання неналежній та такій, що затягує справу, поведінці сторін у цивільному процесі є завданням саме державних органів (рішення Європейського суду з прав людини у справі Мусієнко проти України, № 26976/06 від 20 січня 2011 року). Роль національних судів організовувати судові провадження таким чином, щоб вони були без затримок та ефективними (рішення Європейського суду з прав людини у справі Шульга проти України, № 16652/04 від 2 грудня 2010 року).

За таких обставин, беручи до уваги те, що Банку надавалося достатньо часу для залучення до розгляду справи інших представників, для надання відзиву і висловлення своєї правової позиції по суті спору, подання письмових пояснень та додаткових документів, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні клопотання відповідача про відкладення розгляду справи та необхідність розгляду даної справи відповідно до статті 75 ГПК України за наявними у ній матеріалами без участі представника Банку.

Зважаючи на викладене, а також враховуючи відмову в задоволенні клопотання про відкладення розгляду справи, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення клопотання відповідача про продовження строку розгляду цього спору. Крім того, проти задоволення цього клопотання заперечували і представники позивача у судовому засіданні 1 листопада 2016 року. Слід також зазначити, що Банком у наведеному клопотанні (т. 2, а.с. 33) не було вказано обставин, що свідчать про винятковість даного випадку та не було наведено конкретних особливостей розгляду спору, з якими закон пов'язує можливість продовження строку розгляду господарського спору в порядку частини 3 статті 69 ГПК України.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача, перевіривши відповідність наявних у матеріалах справи копій поданих учасниками процесу документів їх оригіналам, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, -

ВСТАНОВИВ:

1 серпня 2013 року між Підприємством та Державним агентством України з питань кіно (яке є правонаступником Державної служби кінематографії) було укладено ліцензійний договір № 01/08/13, за умовами якого останнє передало позивачу виключні майнові авторські права на анімаційні фільми виробництва Київської кіностудії науково-популярних фільмів "Київнаукфільм", які вказані у додатках до цього договору (т. 1, а.с. 21-24).

Зазначений договір, а також, зокрема, додаток № 1 до нього, підписані уповноваженими представниками сторін цього правочину та скріплені печатками вищенаведених юридичних осіб.

За змістом пункту 1.2 вказаної угоди права передаються, але не обмежуються цим переліком, на наступні способи використання фільмів, їх примірників, епізодів, вихідних, робочих, супроводжуючих чи проміжних матеріалів чи частин, а саме: обнародування в будь-який законний спосіб; розповсюдження в будь-який законний спосіб; відтворення в будь-який законний спосіб; використання в будь-який законний спосіб; публічна демонстрація і публічне сповіщення в будь-який законний спосіб; публічний показ фільмів в будь-який законний спосіб; використання у складі інших аудіовізуальних творів в будь-який законний спосіб; здача в найм фільмів у будь-який законний спосіб; експорт та імпорт у будь-який законний спосіб; передачу прав на використання у будь-який законний спосіб третім особам; видання дозволів (ліцензій) у будь-який законний спосіб; право на повідомлення фільмів для загального відома по кабелю, по проводам, також будь-яке його публічне повідомлення по телекомунікаційним та іншим мережам та системам, включаючи Інтернет; право на публічний показ фільмів (у тому числі в кінотеатрах та будь-яких інших закладах); оприлюднення (розкриття публіці) фільмів шляхом опублікування, публічного виконання, публічного показу, публічної демонстрації, публічного сповіщення тощо; розповсюдження фільмів через мережу Інтернет будь-якими способами; публічний показ, демонстрування фільмів як на платній, так і на безоплатній основі, у тому числі на фестивалях, конкурсах, теле- та кіноринках; право на розповсюдження примірників фільмів будь-яким способом; права на використання фільмів, їх назв у будь-якій формі та будь-якими способами, відомими на сьогодні, і які можуть з'явитися у майбутньому.

Відповідно до пункту 1.3 наведеного договору термін його дії складає 3 роки, починаючи з 3 липня 2014 року. По завершенню цього терміну при відсутності з боку сторін за місяць до моменту завершення цього терміну документально доведених фактів невиконання даного договору, його дія автоматично продовжується на аналогічний термін.

Пунктом 1.4 цього правочину встановлено, що територія його дії поширюється на весь світ (без обмеження територій).

Сторони визнають, що передані права не обмежуються переліком, що наведений у пункті 1.2 цього договору. Всі права, які не заборонені чи не суперечать чинному законодавству чи цьому договору, вважаються переданими (пункт 1.5 договору).

Пунктом 8.1 зазначеної угоди передбачено, що остання набирає чинності з 3 липня 2014 року і діє до 24 липня 2017 року.

У пункті 1 додатку № 1 до вищенаведеного правочину його сторони погодили, що Державне агентство України з питань кіно передає Підприємству виключні майнові авторські права на анімаційний фільм виробництва Київської кіностудії науково-популярних фільмів "Київнаукфільм" під назвою, зокрема, "ОСОБА_3 в Футбол Играли" 1970 року випуску.

Враховуючи вищенаведене судом встановлено, що Підприємство починаючи з 3 липня 2014 року і по час розгляду даного спору володіє виключними майновими авторськими правами на анімаційний фільм виробництва Київської кіностудії науково-популярних фільмів "Київнаукфільм" під назвою "Як козаки в футбол грали" 1970 року випуску.

У своїй позовній заяві Підприємство посилалося на те, що у грудні 2015 року йому стало відомо про неправомірне розміщення Банком на його власному веб-сайті https://www.privat24.ua/#login у розділі "Новини ПриватБанку" епізоду (фрагменту) вищенаведеного аудіовізуального твору, що супроводжувалося написом "ПриватБанк оголошує розіграш квитків на матчі збірної України на "Євро-2016".

Зі змісту наявного у матеріалах справи висновку експертного комп'ютерно-технічного дослідження від 29 грудня 2015 року № 4696, складеного експертом Львівського науково-дослідного інституту судових експертиз ОСОБА_4 (т. 1, а.с. 10-11) вбачається, що у нижньому лівому куті веб-сторінки https://www.privat24.ua/#login знаходяться змінні картинки або відеоролики відеохостингу YouTube, у тому числі відеоролик "ПриватБанк оголошує розіграш квитків на матчі збірної України на "Євро-2016", що являє собою фрагмент відомого українського мультфільму "Як козаки в футбол грали". Ролик розміщено 18 листопада 2015 року. За даними системи YouTube станом на 28 грудня 2015 року ролик мав 5 710 переглядів (дані перегляди не включають число показів на сторінці https://www.privat24.ua/#login, коли користувач не натискав клавішу "Подивитися ролик").

У нижньому правому куті веб-сторінки https://www.privat24.ua/#login знаходиться напис "© 2015 ПриватБанк Ліцензія № 22 від 05.10.2011 р.". Приналежність даної веб-сторінки до Банку підтверджується сертифікатами для безопарного https з'єднання.

Також у вказаному експертному висновку було зазначено, що вищенаведений відеоролик можна дивитися з різних регіонів країни, у тому числі за межами України, але для перегляду необхідно мати пряме посилання на цей ролик, оскільки при його розміщенні у YouTube встановлено відповідне обмеження.

Вищезазначені обставини також підтверджуються і наявним у матеріалах справи звітом про спеціальне комп'ютерно-технічне дослідження інтернет-ресурсів від 18 січня 2016 року № 01/1801 комунального підприємства "Регіональний інформаційно-комп'ютерний центр" Рівненської обласної ради (т. 1, а.с. 13-15), в якому вказано, що згідно інформації, що з'являється на екрані браузера щодо адреси https://www.privat24.ua/#login - то це інтернет-банк "Приват 24". На головній сторінці розміщена інформація про послуги, які надаються банком, вікно авторизації та розділ "новини ПриватБанку" з блоком відео-реклами. На момент дослідження за інтернет-адресою: https://www.privat24.ua/#login у блоці "новини ПриватБанку" при переході за допомогою навігаційних кнопок на наступні ролики було виявлено відео файл, який був підписаний як "ПриватБанк" оголошує розіграш квитків на матчі збірної України на Євро-2016". Згідно даних проведеного дослідження цей файл був опублікований 18 листопада 2015 року.

Відтак, суд дійшов висновку про те, що факт публічного показу названого твору в різних регіонах (зокрема, на території Львівської та Рівненської областей) підтверджується вищенаведеними висновком експертного дослідження Львівського науково-дослідного інституту експертиз від 29 грудня 2015 року № 4696 та звітом про спеціальне комп'ютерно-технічне дослідження інтернет-ресурсів від 18 січня 2016 № 01/1801 комунального підприємства "Регіональний інформаційно-комп'ютерний центр" Рівненської обласної ради. Дані обставини також були відображені у постанові Вищого господарського суду України від 6 вересня 2016 року у справі № 918/216/16.

З матеріалів справи також вбачається, що сайт https://www.privat24.ua зареєстрований в зоні .ua, що передбачає необхідність наявності прав на знак для товарів і послуг, у якому втілено єдине словесне позначення, що відтворює у собі доменне ім'я вищого національного рівня.

Згідно з Правилами домену .ua (https://hostmaster.ua/policy/?Policy_UA_rus-w) доменні імена в зоні .ua делегуються власникам прав на відповідні торгові марки (словесні знаки для товарів і послуг), а також на торгові марки, зареєстровані за Мадридською системою.

Для реєстрації домену в зоні .ua обов'язковою є наявність свідоцтва на знак для товарів і послуг, виданого уповноваженим державним органом (Державною службою інтелектуальної власності) або міжнародним бюро Всесвітньої організації інтелектуальної власності. У випадку, якщо реєстрант не є власником Свідоцтва, досить договору про передачу права власності на знак або ліцензійної угоди (https://www.imena.ua/site/ua/domains/zones/ua).

Відповідно до пунктів 1, 2 Регламенту публічного Інтернет-сервісу "WHOIS", сервіс WHOIS є джерелом публічної інформації про доменні імена. Така інформація є доступною будь-якій особі через мережу Інтернет за протоколом WHOIS або HTTP. Інформація сервісу WHOIS може бути представлена українською, російською та/або англійською мовами

Запис про доменне ім'я, що відображається сервісом WHOIS, містить інформацію у полі "license", яка відображає номер свідоцтва на знак для товарів і послуг чи реквізити ліцензійного договору, на підставі якого було делеговане відповідне ім'я.

Так, відповідно до реквізитів щодо доменного імені privat24.ua, йому було делеговане ім'я на підставі свідоцтва на знак для товарів і послуг під № 49942, що підтверджується відповідним витягом (т. 2, а.с. 6-7).

Відповідно до відкритої бази даних "Зареєстровані в Україні знаки для товарів і послуг", власником прав на зареєстрований знак для товарів і послуг "privat24.ua" (зелений колір) є відповідач у даній справі, про що у розділі міститься запис під цифрою 732.

Крім того, згідно відкритого реєстру бази даних "Електронна версія акумулятивного офіційного бюлетеня "Промислова власність", Банк є власником двох торговельних марок: "Приват24" (що охороняється свідоцтвом України на знак для товарів і послуг № 49941) та "Privat24" (що охороняється свідоцтвом України на знак для товарів і послуг № 49942).

Відтак, вищенаведені обставини, зокрема, приналежність відповідачу знаків та товарів і послуг, у тому числі використаних у оформленні сайту, а також інформація: © 2016 ПриватБанк, Ліцензія № 22 від 05.10.2011 р., вказують на безпосереднє ведення Банком своєї господарської діяльності за допомогою, зокрема, сайту www.privat24.ua, де, як вже було зазначено вище, було розміщено епізод (фрагмент) аудіовізуального твору під назвою "Як козаки в футбол грали" 1970 року випуску, виключні авторські майнові права на який належать Підприємству.

У той же час з матеріалів справи вбачається, що позивач не надавав Банку жодного дозволу на вищенаведене використання цього аудіовізуального твору. Факт надання такого дозволу заперечувався і представниками Підприємства у судових засіданнях.

Відповідно до статті 418 ЦК України право інтелектуальної власності - це право особи на результат інтелектуальної, творчої діяльності або на інший об'єкт права інтелектуальної власності, визначений цим Кодексом та іншим законом. Право інтелектуальної власності становлять особисті немайнові права інтелектуальної власності та (або) майнові права інтелектуальної власності, зміст яких щодо певних об'єктів права інтелектуальної власності визначається цим Кодексом та іншим законом. Право інтелектуальної власності є непорушним. Ніхто не може бути позбавлений права інтелектуальної власності чи обмежений у його здійсненні, крім випадків, передбачених законом.

Статтею 435 ЦК України встановлено, що первинним суб'єктом авторського права є автор твору. За відсутності доказів іншого автором твору вважається фізична особа, зазначена звичайним способом як автор на оригіналі або примірнику твору (презумпція авторства). Суб'єктами авторського права є також інші фізичні та юридичні особи, які набули прав на твори відповідно до договору або закону.

За визначенням, наведеним у статті 1 Закону аудіовізуальний твір - це твір, що фіксується на певному матеріальному носії (кіноплівці, магнітній плівці чи магнітному диску, компакт-диску тощо) у вигляді серії послідовних кадрів (зображень) чи аналогових або дискретних сигналів, які відображають (закодовують) рухомі зображення (як із звуковим супроводом, так і без нього), і сприйняття якого є можливим виключно за допомогою того чи іншого виду екрана (кіноекрана, телевізійного екрана тощо), на якому рухомі зображення візуально відображаються за допомогою певних технічних засобів. Видами аудіовізуального твору є кінофільми, телефільми, відеофільми, діафільми, слайдофільми тощо, які можуть бути ігровими, анімаційними (мультиплікаційними), неігровими чи іншими.

Водночас контрафактним примірником твору, фонограми, відеограми є примірник твору, фонограми чи відеограми, відтворений, опублікований і (або) розповсюджуваний з порушенням авторського права і (або) суміжних прав, у тому числі примірники захищених в Україні творів, фонограм і відеограм, що ввозяться на митну територію України без згоди автора чи іншого суб'єкта авторського права і (або) суміжних прав, зокрема з країн, в яких ці твори, фонограми і відеограми ніколи не охоронялися або перестали охоронятися.

Відтворенням є виготовлення одного або більше примірників твору, відеограми, фонограми в будь-якій матеріальній формі, а також їх запис для тимчасового чи постійного зберігання в електронній (у тому числі цифровій), оптичній або іншій формі, яку може зчитувати комп'ютер.

Статтею 9 Закону передбачено, що частина твору, яка може використовуватися самостійно, у тому числі й оригінальна назва твору, розглядається як твір і охороняється відповідно до цього Закону.

Згідно статті 15 Закону до майнових прав автора (чи іншої особи, яка має авторське право) належать: виключне право на використання твору, а також виключне право на дозвіл або заборону використання твору іншими особами. Майнові права автора (чи іншої особи, яка має авторське право) можуть бути передані (відчужені) іншій особі згідно з положеннями статті 31 цього Закону, після чого ця особа стає суб'єктом авторського права.

Виключне право на використання твору автором (чи іншою особою, яка має авторське право) дозволяє йому використовувати твір у будь-якій формі і будь-яким способом.

Виключне право автора (чи іншої особи, яка має авторське право) на дозвіл чи заборону використання твору іншими особами дає йому право дозволяти або забороняти, зокрема, відтворення творів; здавання в майновий найм і (або) комерційний прокат після першого продажу, відчуження іншим способом оригіналу або примірників аудіовізуальних творів, комп'ютерних програм, баз даних, музичних творів у нотній формі, а також творів, зафіксованих у фонограмі чи відеограмі або у формі, яку зчитує комп'ютер.

Статтею 443 ЦК України встановлено, що використання твору здійснюється лише за згодою автора, крім випадків правомірного використання твору без такої згоди, встановлених цим Кодексом та іншим законом.

Відповідно до статті 440 ЦК України та частини третьої статті 15 Закону майновими правами інтелектуальної власності на твір є: право на використання твору; виключне право дозволяти використання твору; право перешкоджати неправомірному використанню твору, в тому числі забороняти таке використання; інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом.

Суд констатує, що розміщення творів у мережі Інтернет у вигляді, доступному для публічного використання, є їх відтворенням у розумінні статті 1 Закону, і тому на таке розміщення творів поширюється дія статті 15 цього Закону. Якщо у зв'язку з таким розміщенням порушуються майнові права суб'єкта авторського права, визначені статтею 15 названого Закону, то це дає підстави для судового захисту авторського права (пункт "а" статті 50 Закону).

Окрім зазначеного, запис твору чи об'єкта суміжних прав у пам'ять комп'ютера є використанням, якщо з ініціативи особи, яка здійснює запис, необмежене коло осіб одержує доступ до цього об'єкта авторських чи суміжних прав. Якщо при цьому порушуються вимоги Закону України "Про авторське право і суміжні права", то створені чи одержані в результаті такого використання примірники творів є контрафактними. Особи, які вчинили відповідні дії (зокрема, власники сайту, на якому було розміщено твори чи об'єкти суміжних прав без надання дозволів згідно з названим Законом), визнаються порушниками авторського права та/або суміжних прав.

Сам по собі факт розміщення на сайті відповідача твору чи об'єкта суміжних прав, тотожного об'єктові інтелектуальної власності, майнові права на який належать позивачу, свідчать про факт порушення таких прав відповідачем за умови, що останнім не подано суду доказів на підтвердження правомірності розміщення ним на своєму сайті спірного об'єкта інтелектуальної власності. Відтворення такого об'єкта з іншого сайту без підтвердження правомірності використання об'єкта інтелектуальної власності не може бути підставою для звільнення відповідача від відповідальності.

У вирішенні відповідних спорів необхідно встановити, чи перебуває веб-сайт та розміщена на ньому інформація в розпорядженні особи, якій пред'явлено позовні вимоги, а також чим підтверджується факт порушення нею авторського права та/або суміжних прав

Аналогічна правова позиція викладена у пункті 46 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17 жовтня 2012 року № 12 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із захистом прав інтелектуальної власності" (далі - Постанова).

Частиною другою статті 32 Закону передбачено, що використання твору будь-якою особою допускається виключно на основі авторського договору, за винятком випадків правомірного використання, передбачених статтями 21 - 25 цього Закону.

Відповідно до частини 1 статті 52 Закону за захистом свого авторського права і (або) суміжних прав суб'єкти авторського права та суміжних прав мають право звертатися в установленому порядку до суду та інших органів відповідно до їх компетенції.

Пунктом "г" частини 1 цієї статті Закону встановлено, що при порушеннях будь-якою особою авторського права і (або) суміжних прав, передбачених статтею 50 цього Закону, недотриманні передбачених договором умов використання творів і (або) об'єктів суміжних прав, використанні творів і об'єктів суміжних прав з обходом технічних засобів захисту чи з підробленням інформації і (або) документів про управління правами чи створенні загрози неправомірного використання об'єктів авторського права і (або) суміжних прав та інших порушеннях особистих немайнових прав і майнових прав суб'єктів авторського права і (або) суміжних прав суб'єкти авторського права і (або) суміжних прав мають право, зокрема, подавати позови про відшкодування збитків (матеріальної шкоди), включаючи упущену вигоду, або стягнення доходу, отриманого порушником внаслідок порушення ним авторського права і (або) суміжних прав, або виплату компенсацій.

Враховуючи вищезазначене, суд дійшов висновку про правомірність звернення Підприємства до суду з відповідним позовом, оскільки епізод (фрагмент) аудіовізуального твору, який було використано Банком на веб-сайті https://www.privat24.ua/#login у розділі "Новини ПриватБанку" є беззаперечним свідченням того, що його можна використовувати самостійно. Таким чином, цей фрагмент є юридично значущою частиною аудіовізуального твору під назвою "Як козаки в футбол грали" 1970 року випуску тому, що охороняється законом як твір.

З огляду на приписи статті 33 ГПК щодо обов'язку доказування і подання доказів господарському суду у вирішенні питання про те, якій стороні належить доводити обставини, що мають значення для справи про захист авторського права чи суміжних прав, слід враховувати, що позивач повинен довести належність йому авторського права та/або суміжних прав чи права на їх захист, а також факт використання об'єктів даних прав відповідачем, а в разі заявлення вимог про відшкодування шкоди - розмір шкоди і причинно-наслідковий зв'язок між завданою шкодою та діями відповідача. У той же час відповідач має довести додержання ним вимог ЦК України і Закону України "Про авторське право і суміжні права" при використанні ним твору та/або об'єкта суміжних прав; в іншому разі фізична або юридична особа визнається порушником авторського права та/або суміжних прав і для неї настають наслідки, передбачені цими законодавчими актами. Крім того, відповідач повинен спростувати визначену цивільним законодавством презумпцію винного заподіяння шкоди.

Аналогічна правова позиція викладена у пункті 29 Постанови.

Водночас судом встановлено, що Банк, в порушення імперативних приписів чинного законодавства, за відсутності погодження з боку Підприємства розмістив на своєму веб-сайті https://www.privat24.ua/#login у розділі "Новини ПриватБанку" епізод (фрагмент) аудіовізуального твору під назвою "Як козаки в футбол грали" 1970 року випуску, виключні авторські майнові права на який належать Підприємству. Слід також зазначити, що безпосереднє ведення Банком своєї господарської діяльності за допомогою, зокрема, сайту www.privat24.ua, де було розміщено епізод (фрагмент) аудіовізуального твору під назвою "Як козаки в футбол грали" 1970 року випуску, виключні авторські майнові права на який належать Підприємству, підтверджує, що цей веб-сайт та розміщена на ньому інформація на момент вчинення даного порушення перебували в розпорядженні Банку, тобто особи, якій пред'явлено позовні вимоги.

У той же час докази, які свідчать про укладення між сторонами будь-яких господарсько-правових угод щодо передачі цих авторських прав відповідачу, або документи, які свідчать про наявність у Банку прав на розміщення на вищенаведеному веб-сайті епізоду (фрагменту) вказаного аудіовізуального твору у матеріалах даної справи відсутні.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про обґрунтованість вимоги позивача про стягнення з відповідача компенсації за порушення виключних майнових авторських прав Підприємства.

Разом з тим, вирішуючи питання щодо розміру компенсації, що підлягає стягненню з Банку на користь позивача, суд зазначає наступне.

Відповідно до положень частини 2 статті 52 Закону при визначенні компенсації, яка має бути виплачена замість відшкодування збитків чи стягнення доходу, суд зобов'язаний визначити розмір компенсації, враховуючи обсяг порушення та (або) наміри відповідача.

Згідно з пунктом "г" частини 2 статті 52 Закону суд має право постановити рішення чи ухвалу про виплату компенсації, що визначається судом, у розмірі від 10 до 50000 мінімальних заробітних плат, замість відшкодування збитків або стягнення доходу.

Зі змісту наведених нормативних приписів чинного законодавства вбачається, що у визначенні розміру такої компенсації господарським судам необхідно виходити з конкретних обставин справи і загальних засад цивільного законодавства, встановлених статтею 3 ЦК України, зокрема, справедливості, добросовісності та розумності.

Розмір компенсації визначається судом у межах заявлених вимог у залежності від характеру порушення, ступеня вини відповідача та інших обставин. Зокрема, враховується: тривалість порушення та його обсяг (одно- або багаторазове використання об'єкта авторського права); передбачуваний розмір збитків потерпілої особи; розмір доходу, отриманого внаслідок правопорушення; кількість потерпілих осіб; наміри відповідача; наявність раніше вчинених відповідачем порушень виключного права даного позивача; можливість відновлення попереднього стану та необхідні для цього зусилля тощо. Відповідні мотиви визначення розміру компенсації мають бути наведені в судовому рішенні.

У визначенні суми компенсації господарський суд має виходити з того розміру мінімальної заробітної плати, який установлено на час прийняття судом відповідного рішення.

Такої ж правової позиції дотримується Вищий господарський суд України у пункті 51.3 Постанови.

В обґрунтування розміру заявленої до стягнення з відповідача компенсації, Підприємство посилалося на те, що аудіовізуальний твір під назвою "Як козаки в футбол грали" 1970 року випуску, виключні авторські майнові права на який належать позивачу, був неправомірно використаний Банком шляхом його обрізки, яку виконано як рекламний ролик таким чином, що у споживача реклами (глядача) складається думка про те, що автори та правовласники наведеного аудіовізуального твору підтримують діяльність відповідача у сфері банківської діяльності та пропагують його банківські продукти, що насправді не відповідає дійсності.

Як було зазначено вище, трансляція (публічний показ) епізоду (фрагменту) вищезазначеного аудіовізуального твору була зафіксована щонайменше у двох областях України: Рівненській та Львівській.

Також Підприємство вказувало, що за даними самого відповідача, мобільним додатком Privat24 користуються понад 2,5 мільйони користувачів смартфонів. Щодня у систему входить понад 200 000 клієнтів Банку.

Загальна кількість клієнтів системи дистанційного банкінгу Банку в Україні (за даними на 1 червня 2014 року) становить 9,2 мільйони чоловік. За добу користувачі Приват24 здійснюють 325 000 банківських транзакцій; середній розмір однієї транзакції становить 440 гривень. Станом на 7 липня 2014 року мобільний банк Privat24 було встановлено на кожному другому українському iPhone і кожному четвертому Android. 10 грудня 2014 року кількість користувачів мобільного додатку Приват24 для операційної системи Android перевищила 2 мільйони чоловік.

Також у своєму позові Підприємством при розрахунку заявленої до стягнення з відповідача компенсації було враховано кількісні показники глядацької аудиторії розміщеного Банком на його сайті ролика - 325 000 переглядів щодня. Позивачем зазначено, що, зважаючи на те, що з 2014 року і до вчинення порушення кількість користувачів інтернет-банкінгу відповідача лише зросла, потенційна аудиторія, яка могла побачити вищенаведений ролик, складає щонайменше 1 000 000 осіб. Відтак, беручи до уваги, що покази даного відеоролика вірогідно були здійснені й у інших регіонах України (крім Рівненської та Львівської областей), кількість осіб, що переглянули цей ролик, у розмірі 1 000 000 осіб складає об'єм порушення виключних авторських майнових прав Підприємства, що було вчинено Банком.

Відтак, 100 000 грн. 00 коп., на думку позивача, є мінімально можливим розміром компенсації за вчинене відповідачем порушення (10 копійок за показ 1 користувачеві сайту). Водночас за спотворення цього аудіовізуального твору, на думку Підприємства, слід застосовувати коефіцієнт *2, тобто сума компенсації повинна складати 200 000 грн. 00 коп.

Проте у прохальній частині своєї позовної заяви Підприємство просило стягнути з відповідача не 200 000 грн. 00 коп., а лише 65 розмірів мінімальної заробітної плати, що складає 89 570 грн. 00 коп.

Відповідно до пункту "г" частини 1 статті 52 Закону суб'єкт авторського права і (або) суміжних прав має право вимагати виплату компенсації замість відшкодування збитків або стягнення доходу.

При вирішенні відповідних спорів слід враховувати, що компенсація підлягає виплаті у разі доведення факту порушення майнових прав суб'єкта авторського права і (або) суміжних прав, а не розміру заподіяних збитків. Таким чином, для задоволення вимоги про виплату компенсації достатньо наявності доказів вчинення особою дій, які визнаються порушенням авторського права і (або) суміжних прав. Для визначення суми такої компенсації, яка є адекватною порушенню, суд має дослідити: факт порушення майнових прав та яке саме порушення допущено; об'єктивні критерії, що можуть свідчити про орієнтовний розмір шкоди, завданої неправомірним кожним окремим використанням об'єкта авторського права і (або) суміжних прав; тривалість та обсяг порушень (одноразове чи багаторазове використання спірних об'єктів); розмір доходу, отриманий унаслідок правопорушення; кількість осіб, право яких порушено; наміри відповідача; можливість відновлення попереднього стану та необхідні для цього зусилля тощо.

При цьому слід також враховувати загальні засади цивільного законодавства, встановлені статтею 3 ЦК України, зокрема справедливість, добросовісність та розумність.

Розмір компенсації визначається судом виходячи з позовних вимог, однак не може бути меншим від 10 і не може перевищувати 50 000 мінімальних заробітних плат, які встановлені законом на час ухвалення рішення у справі.

Аналогічна правова позиція викладена у пункті 42 постанови Пленуму Верховного Суду України від 4 червня 2010 року № 5 "Про застосування судами норм законодавства у справах про захист авторського права і суміжних прав".

Слід також зазначити, що компенсація підлягає виплаті у разі доведення факту порушення майнових прав суб'єкта авторського права та/або суміжних прав, а не розміру заподіяних збитків. Таким чином, для задоволення вимоги про виплату компенсації достатньо наявності доказів вчинення особою дій, які визнаються порушенням авторського права та/або суміжних прав, а розмір збитків суб'єкт такого права доводити не зобов'язаний. Водночас розмір доведених збитків має враховуватися господарським судом у визначенні розміру компенсації.

Кожен окремий факт протиправного використання об'єктів авторського та/або суміжних прав, в тому числі неодноразове використання одного й того самого об'єкта, становить самостійне порушення і може бути підставою для застосування відповідальності у вигляді стягнення компенсації.

У визначенні розміру такої компенсації господарським судам необхідно виходити з конкретних обставин справи і загальних засад цивільного законодавства, встановлених статтею 3 ЦК України, зокрема, справедливості, добросовісності та розумності.

Розмір компенсації визначається судом у межах заявлених вимог у залежності від характеру порушення, ступеня вини відповідача та інших обставин. Зокрема, враховується: тривалість порушення та його обсяг (одно- або багаторазове використання об'єкта авторського права); передбачуваний розмір збитків потерпілої особи; розмір доходу, отриманого внаслідок правопорушення; кількість потерпілих осіб; наміри відповідача; наявність раніше вчинених відповідачем порушень виключного права даного позивача; можливість відновлення попереднього стану та необхідні для цього зусилля тощо. Відповідні мотиви визначення розміру компенсації мають бути наведені в судовому рішенні.

У визначенні суми компенсації господарський суд має виходити з того розміру мінімальної заробітної плати, який установлено на час прийняття судом відповідного рішення.

Такої ж правової позиції дотримується Вищий господарський суд України у пунктах 51.2, 51.3 Постанови.

Зважаючи на доведеність факту порушення Банком виключних авторських майнових прав позивача на аудіовізуальний твір під назвою "Як козаки в футбол грали" 1970 року випуску, а також враховуючи характер вчиненого Банком порушення, ступінь вини відповідача, тривалість порушення, а також його обсяг (зокрема, багаторазове використання спірного об'єкта авторського права на території декількох областей України), суд дійшов висновку про обґрунтованість заявленої Підприємством до стягнення з Банку компенсації у розмірі 89 570 грн. 00 коп.

У відповідності до пункту 4 частини третьої статті 129 Конституції України основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведеності перед судом їх переконливості.

Згідно статті 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Згідно статті 34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Статтею 43 ГПК України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

За таких обставин, у повній мірі дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги Підприємства до Банку про стягнення 89 570 грн. 00 коп. компенсації за порушення майнових авторських прав позивача є обґрунтованими, підтвердженими належними доказами та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до статті 49 ГПК України витрати по сплаті судового збору в розмірі 1 378 грн. покладаються на відповідача у зв'язку із задоволенням позову.

Керуючись статтями 1, 12, 22, 32-34, 43, 44, 49, 75, 81-1, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "ПРИВАТБАНК" (49094, місто Дніпро, вулиця Набережна Перемоги, будинок 50, ідентифікаційний код: 14360570) на користь Державного підприємства "Українська кіностудія анімаційних фільмів" (02156, місто Київ, вулиця Кіото, будинок 27, ідентифікаційний код: 14274385) суму компенсації у розмірі 89 570 (вісімдесят дев'ять тисяч п'ятсот сімдесят) грн. 00 коп., а також витрати по сплаті судового збору в сумі 1 378 (одна тисяча триста сімдесят вісім) грн. 00 коп.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повний текст рішення складено та підписано 07 листопада 2016 року.

Суддя Політика Н.А.