Постанова

від 03.11.2016 по справі 909/511/16

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"03" листопада 2016 р. Справа № 909/511/16

Львівський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

Головуючого-судді Кордюк Г.Т.

суддів Давид Л.Л.

ОСОБА_1

Розглянувши апеляційну скаргу б/н від 30.08.16 Товариства з обмеженою відповідальністю "Олафсон", м.Івано - Франківськ

на рішення Господарського суду ОСОБА_1 - Франківської області від 09.08.16

у справі № 909/511/16

за позовом підприємства " Науково - інженерний центр " Івано-Франківської обласної організації спілки наукових та інженерних об'єднань України, м. Івано-Франківськ

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Олафсон", м. Івано-Франківськ

про : стягнення заборгованості в сумі 14 544,06 грн., з яких : 6500,00 грн. - борг по орендній платі, 4611 грн. - інфляційні , 2000,00 грн. - неустойка, 1433,06 грн. - пеня та виселення відповідача з приміщення , загальною площею 11,6 кв. м. , що знаходиться за адресою : вул. Бандери , 1 в м. Івано-Франківську , кімната № 1006

За участю представників:

від позивача - не з'явився;

від відповідача - ОСОБА_2 - представник;

Автоматизованою системою документообігу суду справу №909/511/16 розподілено до розгляду судді - доповідачу - Кордюк Г.Т., введено до складу судової колегії суддів Малех І.Б. та Давид Л.Л.

Ухвалами Львівського апеляційного господарського суду від 23.09.16, апелянту поновлено строк на подання апеляційної скарги, апеляційну скаргу у даній справі прийнято до провадженя справу призначено до розгляду на 20.10.16.

Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 20.10.16 розгляд справи відкладено з підстав, викладених в ухвалі суду.

Рішенням Господарського суду ОСОБА_1 - Франківської області від 09.08.16 у справі №909/511/16 (суддя Гриняк Б.П.) задоволено позов підприємства "Науково - інженерний центр" Івано-Франківської обласної організації спілки наукових та інженерних об'єднань України до товариства з обмеженою відповідальністю "Олафсон". Стягнуто заборгованості в сумі 14 544,06 грн., з яких : 6500,00 грн. - борг по орендній платі, 4611 грн. - інфляційні , 2000,00 грн. - неустойка, 1433,06 грн. - пеня та виселено відповідача з приміщення , загальною площею 11,6 кв. м. , що знаходиться за адресою : вул. Бандери , 1 в м. Івано-Франківську , кімната № 1006

При цьому, місцевий господарський суд виходив з того, що судом встановлено неналежне виконання відповідачем умов договору щодо оплати оренди приміщення, таким чином суд дійшов висновку про задоволення позову в частині стягнення боргу по орендній платі. З огляду на наведене, місцевий господарський суд дійшов висновку також про задоволення позову щодо стягнення пені, інфляційних втрат та неустойки.

Крім того, суд першої інстанції зазначив, що не зважаючи на припинення договору оренди у зв'язку із його достроковим розірванням, відповідач не передав за актом приймання - передачі майно орендодавцю, а тому вимога про виселення є обгрунтованою.

Не погоджуючись з рішенням місцевого господарського суду , відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення Господарського суду ОСОБА_1 - Франківської області від 09.08.16 у даній справі скасувати та прийняти нове рішення, яким в позові відмовити.

При цьому, скаржник посилається на порушення місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права.

Зокрема, апелянт зазначає, що спірне приміщення було звільнено відповідачем з 01.03.15 та залишено в належному стані, а тому вимога позивача про виселення із вказаного приміщення є необгрунтованою. Дана обставина, як зазначає, апелянт підтверджується поштовою квитанцією № 1 від 03.03.15 про направлення листа , яким повідомлено про виселення з приміщення.

Разом із вказаним листом, як вказує скаржник, відповідачем було направлено акти прийому - передачі приміщення для підписання, оскільки жодних зауважень стосовно цього на адресу відповідача не надходило, товариство вважало такий акт підписаним без зауважень, а договір припиненим з 03.03.15.

Таким чином, на думку скаржника, у ТОВ «Олафсон» відсутня заборованість перед позивачем щодо плати за користування приміщенням, інфляційних та пені.

Крім того, апелянт покликається на те, що в період з 01.03.15 по 01.03.16 жодних рахунків за користування приміщенням позивачем не направлялось, а ТОВ «Олафсон» не отримано. Вказана обставина, на думку скаржика, дає підстави вважати, що позивач знав про звільнення приміщення.

7 жовтня 2016 року до суду апеляційної інстанції від позивача надішли заперечення на апеляційну скаргу, в яких позивачем зазначено про законність та обгрунтованість рішення місцевого господарського суду.

Так позивач у поданих запереченнях вказує на безпідставність посилання скаржника на лист віл 01.03.15, оскільки позивачем такий лист не отримано, крім того в матеріалах справи вказаний лист взагалі відсутній.

Окрім того, на спростування доводів викладених в апеляційній скарзі, позивач покликається на те, що з метою досудового врегулювання спору неодноразово звертався до відповідача, проте ним проігноровано вимоги позивача. Крім того, 10.03.16 позивач звернувся до відповідача з претензією негайно сплатити заборгованість в сумі 14 296 грн., розірвати спірний договір та передати майно по акту прийому - передачі.

У судовому засіданні присутній представник скаржника навів свої доводи та заперечення викладені безпосередньо в апеляційній скарзі.

Позивач участі свого уповноваженого представника у судовому засіданні не забезпечив, натомість 28.10.16 до суду апеляційної інстанці від позивача надішла заява про розгляд справи за відсутності уповноваженого представника.

Колегія суддів, заслухавши пояснення присутнього представника відповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права не знайшла підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення Господарського суду ОСОБА_1 - Франківської області від 09.08.16 у даній справі з огляду на наступне:

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено місцевим господарським судом, 01 січня 2014р. між підприємством "Науково-інженерний центр" Івано-Франківської обласної спілки наукових та інженерних об'єднань України ( сторона 1 ) та Товариством з обмеженою відповідальністю " Олафсон" ( сторона 2) укладено договір про співпрацю для досягнення статутних цілей.

Згідно п. 1 даного Договором сторони зобов'язались спільно діяти з метою досягнення статутних цілей сторони-1 , в порядку, на умовах та у спосіб, визначені даним договором.

Згідно ч. 5 п. 4 договору сторона-1 зобов'язалась надати стороні-2 для використання нежиле приміщення по вул. Бандери, 1 в м. Івано-Франківську, а саме кімнату №1006 площею 11,6 кв.м. Зазначене приміщення надається стороні-2, у межах співпраці за цим договором , для використання як адміністративне приміщення.

На виконання вищезазначених умов договору 01.01.2014 р. між сторонами підписано Акт передачі-приймання відповідно до якого сторона 1 передає, а сторона 2 приймає у використання приміщення що знаходиться з адресою : вул. Бандери, 1 в м. Івано-Франківську, кімната №1006 площею 11,6 кв.м.

Згідно ч. 5 п. 5 договору сторона-2 зобов"язалась вносити кошти на оплату послуг, наданих стороною 1 у межах співпраці за цим договором та платити за використання приміщення у межах співпраці за цим договором, на загальну суму 500,00 грн.

Оплата по Договору здійснюється стороною-2 щомісячно, авансом до 15 числа поточного місяця шляхом безготівкового перерахування коштів на основний поточний рахунок сторони-1 згідно банківських реквізитів, вказаних у цьому договорі.

Вказаний вище розмір оплати послуг наданих строною-1 та плати за використання приміщення, у межах співпраці за даним договором, яку повинна сплачувати сторона-2 за кожний наступний місяць визначається з урахуванням її індексації відповідно до офіційно встановленого та оприлюдненого Держкомстатом України індексу інфляції.

Пунктом 11 Договору передбачено, що за несвоєчасне внесення плати згідно ч.5,6 п. 5 даного Договору сторона - 2 сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочи від суми заборгованості.

У зв'язку з неналежним виконання відповідачем умов Договору щодо оплати оренди приміщення, позивач 10.03.2016 р. направив на адресу відповідача претензію , в якій повідомив про дострокове розірвання Договору та зазначив вимогу про сплату заборгованості та звільнення приміщення, яка залишена відповідачем без належного реагування. Отримання відповідачем 18.03.16 претензії про розірвання договору підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення та описом вкладення до листа (а.с.11).

Посилаючись на вищенаведене, а також на те, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Олафсон" в порушення взятих на себе зобов'язань, перестало сплачувати з березня 2015 р. плату за користування приміщенням, внаслідок чого утворилась заборгованість в сумі 11 111, 00 грн., з яких : 6500,00 грн. по орендній платі та 4611,00 грн. інфляційних, підприємство "Науково - інженерний центр " Івано-Франківської обласної організації спілки наукових та інженерних об'єднань України звернулося до ТОВ «Олафсон» з відповідним позовом.

Окрім того, позивачем заявлено до стягнення пеню в розмірі 1433,06 грн. та неустойку в розмірі в розмірі 2000,00 грн. за квітень-травень 2016 року ( 500,00 грн. місячна плата * 2 ( подвійної оплати) * 2 ( кількість місяців), з посиланням на ч.2 ст. 785 ЦК України

Також, зважаючи на невиконання умов договору та направлення претензії про відмову від договору в порядку ст. 782 ЦК України, позивачем заявлено вимогу про виселення відповідача із спірного приміщення.

Оцінивши матеріали справи та докази, що містяться у ній колегія суддів апеляційної інстанції зазначає наступне:

Згідно вимог ч. 2 ст. 11 ЦК України та ст. 174 ГК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Як вбачається з аналізу умов укладеного сторонами договору про співпрацю для досягнення статуних ціле від 01.01.14, вказаний договір є по своїй суті договором оренди нерухомого майна, а тому у даному випадку підлягають застосуванню норми законодавста щодо правовідносин які виникли з приводу договорів оренди.

Так, нормами статті 759 ЦК України, які кореспондуються з положеннями ст. 283 ГК України передбачено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Частиною 6 ст. 283 ГК України передбачено, що до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 763 ЦК України договір найму укладається на строк, встановлений договором.

Відповідно до п. 7 укладеного договору, договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами і діє до 01.01.15.

Якщо після закінчення терміну дії договору жодна із сторін не заявила письмово про його розірвання, договір вважається продовженим на тих самих умовах.

Станом на момент закінчення терміну дії договору заперечення щодо продовження договору на таких самих умовах сторонами договору не подавалося.

Посилання скаржника в апеляційній скарзі на лист від 01.03.15, який надіслано на адресу позивача та яким, відповідно, повідомлено про звільнення приміщення та припинення договору спростовується судом апеляційної інстанції з огляду на наступне:

Як вбачається з матеріалів справи, станом на момент розгляду справи в місцевому господарському суді вказаний доказ не подався, при цьому зазначений лист долучений скаржником до поданої апеляційної скарги.

Згідно з п. 9 Постанови Пленуму ВГС України № 717.05.2011 « Про деякі питання практики застосування розділу XII Господарського процесуального кодексу України» відповідно до частини першої статті 101 ГПК апеляційний суд переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами. Додаткові докази приймаються апеляційним судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього. У вирішенні питань щодо прийняття додаткових доказів суд апеляційної інстанції повинен повно і всебічно з'ясовувати причини їх неподання з урахуванням конкретних обставин справи і об'єктивно оцінити поважність цих причин. При цьому обґрунтування неможливості подання доказів суду першої інстанції згідно із зазначеною нормою ГПК покладається саме на заявника (скаржника), а апеляційний господарський суд лише перевіряє та оцінює їх поважність і не зобов'язаний самостійно з'ясовувати відповідні причини. У разі прийняття додаткових доказів у постанові апеляційної інстанції мають зазначатися підстави такого прийняття. До згаданих підстав належить, зокрема, необґрунтоване відхилення судом першої інстанції клопотань сторін про витребування господарським судом доказів у порядку статті 38 ГПК. У такому разі суд апеляційної інстанції за відповідним клопотанням сторони самостійно витребує необхідні додаткові докази.

Обгрунтовуючи неможливість подання вказаного листа від 01.03.15, скаржник обгрунтовує перебуванням адміністрації ТОВ «Олафсон» у відпустці на момент розгляду справи в місцевому господарському суді.

Оцінивши такі доводи, колегія суддів не вважає їх належним обгрунтуванням неможливості подання відповідного доказу, оскільки у даному випадку, виконання обов'язку щодо доказування, зокрема, і у вигляді подання доказів в на спростування заявленого позову належними доказами залежало виключно від волевиявлення самого відповідача, а обставини на які він посилається, як на неможливість подання листа від 01.03.15, суд апеляційної інстанції вважає суб'єктивними. Крім того, представник відповідача брав участь у судовому засіданні 02.08.16 та подав суду документи, а саме витяг з Єдиного державного реєстру юридичних та фізичних осіб - підприємців, що підтверджується протоколом судового засідання від 02.08.16.

Таким чином, колегією суддів не беруться до уваги додатково подані до апеляційної скарги докази, які не були додані в суді першої інстанції. З огляду на наведене та на відсутність, станом на момент розгляду справи в суді першої інстанції, в матеріалах справи листів чи заперечнь щодо продовження укладеного договору, місцевий господарський суд на підставі наявних у справі доказів вірно дійшов висновку про продовження договору оренди н атих самих умовах, у зв'язку із відсутністю заперечень сторін.

Відповідно до частини 1 статті 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

За приписами частини 1 статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобовязання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобовязання (неналежне виконання).

Як зазначено вище, відповідно до ч. 5 п. 5 договору відповідач зобов'язався вносити плату за використання приміщення у межах співпраці за цим договором, на загальну суму 500,00 грн. Оплата по Договору здійснюється стороною-2 щомісячно, авансом до 15 числа поточного місяця шляхом безготівкового перерахування коштів на основний поточний рахунок позивача з врахуванням її індексації відповідно до офіційно встановленого та оприлюдненого Держкомстатом України індексу інфляції.

В ході розгляду справи місцевий господарський суд правильно встановив, що відповідач порушив своїх договірні зобовязання щодо сплати орендної плати за договором про співпрацю від 01.01.14, оскільки в матеріалах справи відсутні докази внесення плати за користування приміщенням з січня 2015 року по лютий 2016 року.

Таким чином, вимога позивач про стягнення з відповідача 6 500 грн. орендної плати, обгрунтовано задоволена місцевим господарським судом.

Частиною першою ст. 549 ЦК України передбачено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Частиною третьою цієї ж статті встановлено, що пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно частини першої ст. 230 ГК України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Пунктом 11 договору передбачено, що за несвоєчасне внесення плати згідно ч.5,6 п. 5 даного Договору сторона - 2 сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочи від суми заборгованості.

Як зазначено вище, позивачем заявлено до стягнення пеня за прострочення виконання зобов'язання у сумі 1433,06 грн.

Оцінивши матеріали справи, умови договору та розрахунок пені, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду щодо задоволення позову в цій частині.

Згідно ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Як вбачається з матеріалів справи у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем грошового зобов'язання за договором, позивачем заявлено до стягнення з відповідача 4611,00 грн.- інфляційних втрат.

Згідно з п.10 договору за невиконання чи неналежне виконання зобов'язань, передбачених договором, сторони несуть відповідальність згідно з чинним законодавством.

Таким чином, оцінивши підставність заявлення позовної вимоги про стягнення інфляційних втрат, колегія суддів дійшла висновку про обгрунтоване задоволення позову місцевим господарським судом в цій частині.

Відповідно до ч. 1 ст. 785 ЦК України, у разі припинення договору найму , наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Частиною 2 ст. 785 ЦК України передбачено, що якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю або за весь час прострочення.

Як зазначено вище, позивач 10.03.2016 р. направив на адресу відповідача претензію , в якій повідомив про дострокове розірвання Договору та зазначив вимогу про сплату заборгованості та звільнення приміщення, яка залишена відповідачем станом на момент подання позову без належного реагування.

Доказів повернення приміщення позивачу, станом на час розгялу справи в місцевому господарському суді, відповідачем надано не було, відтак, позивачем обгрунтовано заявлено до стягнення неустойку у зв'язку з неповненням майна в розмірі 2000 грн., яка підставно задоволена місцевим господарським судом.

Частиною 1 статті 782 Цивільного кодексу України передбачено, що наймодавець має право відмовитися від договору найму і вимагати повернення речі, якщо наймач не вносить плату за користування річчю протягом трьох місяців підряд.

При цьому, колегія суддів зазначає, що таттею 782 ЦК України передбачено спеціальний спосіб розірвання договору шляхом вчинення наймодавцем односторонньої відмови від нього, якщо наймач не вносить плату за користування річчю протягом трьох місяців підряд ( постанова ВСУ від 08.05.12 у справі №3-26гс12).

Згідно з ч.2 ст.782 ЦК України у разі відмови наймодавця від договору найму договір є розірваним з моменту одержання наймачем повідомлення наймодавця про відмову від договору.

Як зазначено вище, повідомлення наймодавця про відмову від договору (претензія від 10.03.16), відповідач отримав 18.03.16, що підтверджується рекомендованим листом та описом вкладення до листа (а.с.11). Відтак, з огляду на вищенаведене договір вважається розірваним з 18.03.16.

Таким чином, зважаючи на невиконання відповідачем умов договору щодо сплати орендної плати, позивач, надіславши претензію про розірвання договору, фактично скористався своїм право на односторонню відмову від договору зважаючи на істотне порушення його умов.

Відповідно до ст.785 Цивільного кодексу України наймач у разі припинення договору найму зобов'язаний повернути наймачеві об'єкт оренди.

Частиною 7 п. 5 договору передбачено обов'язок відповідача повернути позивачу приміщення не пізніше наступного дня з моменту припинення дії даного договору, з обов'язковим складанням акта передачі-приймання.

Разом з цим, станом на момент подання позову, не зважаючи на припинення договору оренди у зв'язку із його достроковим розірванням, відповідач не подав доказів на підтвердження передачі майна за актом приймання - передачі.

Таким чином, з урахуванням правомірного висновку суду першої інстанції про припинення договору про співпрацю для досягнення статуних цілей від 01.01.14, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції підставно задоволив позовну вимогу про виселення відповідача з орендованих приміщень, що знаходяться за адресою: вул,Бандери,1, м.Івано - Франківськ, кімната №1006.

Доводи апеляційної скарги про те, що ТОВ «Олафсон» не має боргу по орендній платі перед позивачем, не знайшли свого підтвердження в ході розгляду апеляційної скарги.

Відповідно до ч.1 та ч.2 ст.33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно ч.1 та ч.2 ст.43 ГПК України відповідно господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом; ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Оскільки, обставини, на які посилається скаржник в апеляційній скарзі, не підтверджені належними та допустимими доказами, що містяться в матеріалах справи, колегією суддів апеляційної інстанції підтверджено висновок місцевого господарського суду про наявність заборгованості по договору та неповернення майна, відтак відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення Господарського суду ОСОБА_1 - Франківської області від 09.08.16 у даній справі.

Судові витрати покласти на скаржника відповідно до вимог ст.49 ГПК України

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, -

Львівський апеляційний господарський суд ПОСТАНОВИВ :

1. Рішення господарського суду ОСОБА_1 - Форанківської області від 09.08.16 у справі № 909/511/16 залишити без змін, апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Олафсон" - без задоволення.

2. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до ВГС України в порядку і строки встановлені ст.ст.109,110 ГПК України.

Повний текст постанови складено 08.11.16

Головуючий суддя Кордюк Г.Т.

Суддя Давид Л.Л.

Суддя Малех І.Б.