Постанова

від 28.02.2017 по справі 909/511/16

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 лютого 2017 року Справа № 909/511/16

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Дроботової Т.Б.- головуючого Алєєвої І.В. Рогач Л.І. за участю представників: позивачане з'явилися (про час і місце судового засідання повідомлено належно) відповідачане з'явилися (про час і місце судового засідання повідомлено належно) розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Олафсон" на постановувід 03.11.2016 Львівського апеляційного господарського суду у справі№ 909/511/16 господарського суду Івано - Франківської області за позовомПідприємства "Науково-інженерний центр" Івано-Франківської обласної організації спілки наукових та інженерних об'єднань України до Товариства з обмеженою відповідальністю "Олафсон" простягнення заборгованості у розмірі 14 544,06 грн та виселення В С Т А Н О В И В :

У червні 2016 року Підприємство "Науково-інженерний центр" Івано-Франківської обласної організації спілки наукових та інженерних об'єднань України звернулось до господарського суду Івано - Франківської області з позовом до ТОВ "Олафсон" про:

- стягнення з ТОВ "Олафсон" 6 500 грн. заборгованості з орендної плати; 4 611 грн інфляційних; 2 000 грн неустойки; 1 433,06 грн пені;

- виселення ТОВ "Олафсон" з приміщення загальною площею 11,6 кв.м., що знаходиться за адресою: Івано - Франківськ, вул. Бандери, 1, кім. № 1006.

Позовні вимоги, з посиланням на приписи статей 193, 230, 232, 283 Господарського кодексу України та статті 525, 526, 530, 625, 759, 782, 785 Цивільного кодексу України обґрунтовані тим, що 01.01.2014 р. між сторонами було укладено договір № 10 про співпрацю для досягнення статутних цілей, відповідно до умов якого сторони зобов'язувались спільно діяти з метою досягнення статутних цілей Івано - Франківською обласною організацією спілки наукових та інженерних об'єднань України, у зв'язку з чим позивач зобов'язувався надати відповідачу нежиле приміщення по вул. Бандери, 1 в м. Івано - Франківську, а саме кімнату № 1006 площею 11,6 кв.м. для використання як адміністративного приміщення.

Відповідач, в свою чергу, відповідно до пункту 5 договору, зобов'язувався вносити плату за використання приміщення за договором в розмірі 500 грн щомісячно, авансом до 15 числі поточного місяця шляхом безготівкового перерахування коштів на основний поточний рахунок позивача з врахування індексації відповідно до офіційного встановленого індексу інфляції.

Проте, починаючи з березня 2015 року відповідач умови договору щодо здійснення оплати не виконував, внаслідок чого утворилась заборгованість у розмірі 11 111 грн, у томі числі заборгованість з орендної плати у розмірі 6 500 грн та інфляційні у розмірі 4 611 грн.

Позивач вказував, що у зв'язку із несплатою відповідачем плати за договором протягом 12 місяців, позивачем було направлено претензію від 10.03.2016 р. з повідомленням про дострокове розірвання договору про співпрацю № 10 від 01.04.2014 р. внаслідок неналежного виконання відповідачем своїх зобов'язань за договором, а відповідно до частини 2 статті 785 Цивільного кодексу України у зв'язку із неповерненням відповідачем приміщення, останньому нарахована неустойка у розмірі 2000 грн за квітень - травень 2016 року.

Крім того, відповідно до пункту 11 договору та на підставі статті 549 Цивільного кодексу України, статей 231, 232 Господарського кодексу України, позивачем зроблено розрахунок пені від кожної суми простроченого платежу (за кожен місяць окремо) у розмірі 1 433,06 грн.

Рішенням господарського суду Івано - Франківської області від 09.08.2016 р. (суддя Гриняк Б.П.) позов задоволено повністю.

Стягнуто з ТОВ "Олафсон" на користь підприємства " Науково - інженерний центр " Івано-Франківської обласної організації спілки наукових та інженерних об'єднань України заборгованість в сумі 14 544, 06 грн., з яких: 6 500,00 грн. - борг по орендній платі, 4 611,00 грн. - інфляційні, 2 000,00 грн. - неустойки, 1 433,06 - пеня.

Виселено ТОВ "Олафсон" з приміщення загальною площею 11,6 кв.м., що знаходиться за адресою: вул. Бандери, 1 в м. Івано-Франківську, кімната № 1006.

Мотивуючи рішення суд першої інстанції дійшов висновку щодо правомірності позовних вимог в частині заявлених до стягнення заборгованості з орендної плати, пені, інфляційних та неустойки внаслідок неналежного виконання відповідачем своїх зобов'язань за договором.

Задовольняючи позовні вимоги в частині виселення відповідача, суд першої інстанції зазначав, що частиною 7 пункту 5 договору передбачено обов'язок відповідача повернути позивачу приміщення не пізніше наступного дня з моменту припинення дії даного договору, з обов'язковим складанням акта передачі-приймання. Проте, станом на дату розгляду даної справи, не зважаючи на припинення договору оренди у зв'язку із його достроковим розірванням, відповідач приміщення не передав за актом приймання - передачі. Суд дійшов висновку, що якщо колишній орендар не звільняє орендовані приміщення після закінчення строку дії договору оренди, то позовна вимога про його виселення, як примусове виконання обов'язку в натурі, відповідає приписам статті 16 Цивільного кодексу України, статті 20 Господарського кодексу України.

За апеляційною скаргою ТОВ "Олафсон" Львівський апеляційний господарський суд (судді: Кордюк Г.Т., Давид Л.Л., Малех І.Б.), переглянувши рішення господарського суду Івано - Франківської області від 09.08.2016 р. в апеляційному порядку, постановою від 03.11.2016 р. залишив його без змін, вказавши на правомірність висновку суду першої інстанції про наявність підстав для стягнення з відповідача грошових коштів внаслідок невиконання договірних зобов'язань та виселення останнього із наданого за договором приміщення.

При цьому, судом апеляційної інстанції спростовано посилання скаржника в апеляційній скарзі на лист від 01.03.2015 р., яким останній повідомив позивача про звільнення приміщення та припинення договору, визнавши суб'єктивними обставини неможливості подання такого доказу до суду першої інстанції через перебування керівництва товариства у відпустці.

ТОВ "Олафсон" подало до Вищого господарського суду України касаційну скаргу, в якій просить судові рішення у справі скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити, обґрунтовуючи доводи касаційної скарги посиланням на необґрунтованість судових рішень, вказуючи на залишення судами поза увагою та не встановлення всіх обставин справи в їх сукупності.

Скаржник зазначає, що пунктом 12 укладеного між сторонами договору передбачено, що всі зміни і доповнення до договору повинні бути зроблені в письмовій формі та оформлені додатковою угодою. Сторона, що отримала повідомлення з пропозицією зміни умов договору зобов'язана надати відповідь в 20-ти денний термін з дня отримання такого повідомлення. Проте, судами не враховано, що згідно пункту 12 договору відповідач письмово повідомляв про зміну керівництва товариства та припинення дії договору № 10 від 01.01.2014 року з 01 березня 2015 року, а також направляв два примірника акта приймання - передачі приміщення (кімната № 1006), що підтверджується поштовою квитанцією № 1 від 03.03.2015 р. та опис вкладення в лист із переліком документів.

Таким чином, спірне приміщення фактично було звільнено відповідачем з 01.03.2015 р. та залишено в належному стані, а тому вимоги щодо сплати орендної плати та штрафних санкцій, а також виселення з цього приміщення є необґрунтованими. Більш того, позивач перебуваючи за тією ж адресою, де знаходиться спірне приміщення, мав вільний доступ до цього приміщення та знав про його невикористання відповідачем з березня 2015 року, а судами не було встановлено факту вчинення перешкод відповідачем у користуванні позивачем його приміщенням.

Заявник касаційної скарги вважає, що одночасне стягнення орендної плати, нарахованої за період з дня фактичного виселення та припинення договору оренди до дати подання позову та стягнення неустойки у вигляді подвійної орендної плати, нарахованої за прострочення повернення орендованого майна, означає неадекватне покладання на добросовісного орендаря подвійної цивільно - правової відповідальності.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами першої та апеляційної інстанції, 01.01.2014 р. між підприємством "Науково-інженерний центр" Івано-Франківської обласної спілки наукових та інженерних об'єднань України (Сторона 1) та ТОВ "Олафсон" (Сторона 2) укладено договір про співпрацю для досягнення статутних цілей № 10, за умовами пункту 1 якого сторони зобов'язались спільно діяти з метою досягнення статутних цілей Підприємства "Науково-інженерний центр", в порядку, на умовах та у спосіб, визначені даним договором.

Згідно частини 5 пункту 4 договору Підприємство "Науково-інженерний центр" зобов'язувалось надати ТОВ "Олафсон" для використання нежиле приміщення по вул. Бандери, 1 в м. Івано-Франківську, а саме кімнату № 1006 площею 11,6 кв.м., для використання як адміністративне приміщення.

На виконання умов договору 01.01.2014 р. між сторонами підписано акт приймання - передачі, відповідно до якого Підприємство "Науково-інженерний центр" передало, а ТОВ "Олафсон" прийняло для використання приміщення що знаходиться з адресою: вул. Бандери, 1 в м. Івано-Франківську, кімната №1006 площею 11,6 кв.м.

Частиною 4 пункту 5 договору передбачено, що ТОВ "Олафсон" зобов'язалось вносити кошти на оплату послуг, наданих Підприємством у межах співпраці за цим договором та платити за використання приміщення у межах співпраці за цим договором, на загальну суму 500,00 грн.

Оплата за договором здійснюється ТОВ "Олафсон" щомісячно, авансом до 15 числа поточного місяця шляхом безготівкового перерахування коштів на основний поточний рахунок Підприємства згідно банківських реквізитів, вказаних у цьому договорі. Вказаний вище розмір оплати послуг наданих Строною-1 та плати за використання приміщення, у межах співпраці за даним договором, яку повинна сплачувати Сторона-2 за кожний наступний місяць, визначається з урахуванням її індексації відповідно до офіційно встановленого та оприлюдненого Держкомстатом України індексу інфляції (частина 5 пункту 5 договору).

За невиконання або неналежне виконання зобов'язань, передбачених договором, сторони несуть відповідальність згідно з чинним законодавством (пункт 10 договору).

Пунктом 11 договору передбачено, що за несвоєчасне внесення плати згідно частин 5, 6 пункту 5 даного договору ТОВ "Олафсон" сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення від суми заборгованості.

Відповідно до пункту 7 договору про співпрацю, даний договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами і діє до 01.01.2015 р. Якщо після закінчення терміну дії договору жодна із сторін не заявила письмово про його розірвання, договір вважається продовженим на тих же умовах.

Як вбачається з матеріалів справи, предметом спору у даній справі є вимога Підприємства "Науково-інженерний центр" Івано-Франківської обласної організації спілки наукових та інженерних об'єднань України про стягнення з ТОВ "Олафсон" заборгованості з орендної плати, інфляційних, неустойки, пені та виселення ТОВ "Олафсон" з приміщення загальною площею 11,6 кв.м., що знаходиться за адресою: Івано - Франківськ, вул. Бандери, 1, кім. № 1006, з посиланням, зокрема, на приписи статей 193, 230, 232, 283 Господарського кодексу України та статей 759, 782, 785 Цивільного кодексу України, з огляду на несплату відповідачем коштів за договором протягом 12 місяців, у зв'язку із чим, згідно із претензією від 10.03.2016 р., позивачем повідомлено про дострокове припинення договору.

Згідно зі статтями 202 та 203 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

За приписами статей 627, 628 та 629 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами під час розгляду справи, між сторонами було укладено договір про співпрацю для досягнення статутних цілей, за умовами пункту 1 якого сторони зобов'язались спільно діяти з метою досягнення статутних цілей Підприємства "Науково-інженерний центр", в порядку, на умовах та у спосіб, визначені даним договором.

Відповідно до статті 1130 Цивільного кодексу України за договором про спільну діяльність сторони (учасники) зобов'язуються спільно діяти без створення юридичної особи для досягнення певної мети, що не суперечить законові. Спільна діяльність може здійснюватися на основі об'єднання вкладів учасників (просте товариство) або без об'єднання вкладів учасників.

Договір про спільну діяльність укладається у письмовій формі. Умови договору про спільну діяльність, у тому числі координація спільних дій учасників або ведення їхніх спільних справ, правовий статус виділеного для спільної діяльності майна, покриття витрат та збитків учасників, їх участь у результатах спільних дій та інші умови визначаються за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом про окремі види спільної діяльності (стаття 1131 вказаного Кодексу).

Разом з цим, відповідно до частини 1 статті 759 Цивільного кодексу України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Частиною 1 статті 760 вказаного Кодексу передбачено, що предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні (неспоживна річ).

Плата за користування майном встановлена статтею 762 Цивільного кодексу України, якою передбачено, що за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Якщо розмір плати не встановлений договором, він визначається з урахуванням споживчої якості речі та інших обставин, які мають істотне значення. Плата за користування майном може вноситися за вибором сторін у грошовій або натуральній формі. Форма плати за користування майном встановлюється договором найму. Договором або законом може бути встановлено періодичний перегляд, зміну (індексацію) розміру плати за користування майном. Наймач має право вимагати зменшення плати, якщо через обставини, за які він не відповідає, можливість користування майном істотно зменшилася. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором. Наймач звільняється від плати за весь час, протягом якого майно не могло бути використане ним через обставини, за які він не відповідає.

Здійснюючи судовий розгляд справи суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що з аналізу умов укладеного сторонами договору про співпрацю для досягнення статутних цілей від 01.01.2014 р., вказаний договір є по своїй суті договором оренди нерухомого майна.

При цьому, задовольняючи позовні вимоги та стягуючи борг з орендної плати, інфляційних, пені та неустойки, суди першої та апеляційної інстанції під час розгляду справи, не звернули уваги на те, що здійснюючи розрахунок суми позову позивачем зазначено суму 500 грн щомісячно. Разом з тим, відповідно до пункту 5 договору № 10 від 01.01.2014 р. ТОВ "Олафсон" зобов'язувалось вносити кошти на оплату послуг, наданих Підприємством у межах співпраці за цим договором та платити за використання приміщення у межах співпраці за цим договором, на загальну суму 500,00 грн., проте, розмір плати саме за користування приміщенням позивачем не визначено.

Крім того, як вбачається зі змісту оскаржуваної постанови, судом апеляційної інстанції не взято до уваги посилання відповідача на його лист від 01.03.2015 р., який надіслано на адресу позивача та яким, відповідно, відповідачем повідомлено про звільнення приміщення та припинення договору, з огляду на те, що як зазначено судом апеляційної інстанції, вказаний лист на момент розгляду справи в місцевому господарському суді не подався і був долучений до апеляційної скарги, а перебування адміністрації товариства - відповідача у відпустці суд визнав суб'єктивною причиною.

Проте, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що відповідно до частини 1 статті 101 Господарського процесуального кодексу України апеляційний суд переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами.

Додаткові докази приймаються апеляційним судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього.

У вирішенні питань щодо прийняття додаткових доказів суд апеляційної інстанції повинен повно і всебічно з'ясовувати причини їх неподання з урахуванням конкретних обставин справи і об'єктивно оцінити поважність цих причин.

Як вбачається зі змісту апеляційної скарги ТОВ "Олафсон" у судовому засіданні у суді першої інстанції відповідач усно стверджував, що спірне приміщення повернуто позивачу ще в березні 2015 року, проте вказував на неможливість подання письмових доказів на той час у зв'язку із перебуванням адміністрації товариства у відпустці.

Відповідно до статті 99 Господарського процесуального кодексу України, в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого:

- чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються;

- чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин;

- яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

З огляду на вимоги частини першої статті 4 Господарського процесуального кодексу України господарський суд у прийнятті судового рішення керується (та відповідно зазначає у ньому) не лише тими законодавчими та/або нормативно-правовими актами, що на них посилалися сторони та інші учасники процесу, а й тими, на які вони не посилалися, але якими регулюються спірні правовідносини у конкретній справі (якщо це не змінює матеріально-правових підстав позову).

Статтею 43 вказаного Кодексу встановлено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Проте, здійснюючи судовий розгляд та не приймаючи до уваги наданий відповідачем лист від 01.03.2015 р. з повідомленням про звільнення приміщення та надіслання позивачу акта приймання - передачі цього приміщення, переданого на виконання умов договору про співпрацю для досягнення статутних цілей позивача № 10 від 01.01.2014 р., судом апеляційної інстанції не було здійснено повний і об'єктивний розгляд в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності для правильного вирішення спору у даній справі.

Оскільки в силу статті 111 7 Господарського процесуального кодексу України, касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази, постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до Львівського апеляційного господарського суду.

Керуючись статтями 43, 111 7 , пунктом 3 статті 111 9 , статтями 111 10 , 111 11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В :

Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 03.11.2016 р. у справі № 909/511/16 господарського суду Івано - Франківської області скасувати, справу направити на новий розгляд до Львівського апеляційного господарського суду.

Касаційну скаргу задовольнити частково.

Головуючий суддя Т. Дроботова

Судді: І. Алєєва

Л. Рогач