Постанова

від 07.11.2016 по справі 825/1596/16

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

cpg1251

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 листопада 2016 року м. Чернігів Справа № 825/1596/16

Чернігівський окружний адміністративний суд у складі:

головуючої судді Падій В.В.,

за участю секретаря Кондратенко О.В.,

представників позивача Скроботова Є.В., Майтанової В.П.,

представника відповідача Бобруйко І.П.,

представника третьої особи Дубодєлової О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду справу за адміністративним позовом Дочірнього підприємства «БЕТА-СЕРВІС» до Чернігівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Чернігівській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Товариство з обмеженою відповідальністю «Зоря» про скасування податкового повідомлення-рішення,

В С Т А Н О В И В:

Дочірнє підприємство «БЕТА-СЕРВІС» (далі - ДП «БЕТА-СЕРВІС») звернулось до суду з адміністративним позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у Чернігівській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Товариство з обмеженою відповідальністю «Зоря» (далі - ТОВ «Зоря»), в якому просить суд скасувати податкове повідомлення-рішення Чернігівської ОДПІ ГУ ДФС у Чернігівській області від 03.06.2016 № 0004981202.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що акт перевірки від 25.05.2016 № 529/12/25598903, на підставі якого винесено оскаржуване податкове повідомлення-рішення, містить неправомірні висновки, які суперечать нормам Податкового кодексу України, оскільки реальність господарських операцій між позивачем та його контрагентами підтверджується первинними документами. Крім того, зазначив про принцип індивідуальної відповідальності платника податків, який передбачає, що добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через будь-які негаразди із його контрагентом.

У судовому засіданні 29.09.2016, ухвалою суду без виходу до нарадчої кімнати, занесеною секретарем судового засідання до журналу судового засідання, замінено неналежного відповідача - Головне управління Державної фіскальної служби у Чернігівській області на належного - Чернігівську об'єднану державну податкову інспекцію Головного управління Державної фіскальної служби у Чернігівській області (далі - Чернігівська ОДПІ ГУ ДФС у Чернігівській області).

Представники позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримали повністю з підстав, викладених у позовній заяві.

Представник відповідача у судовому засіданні позов не визнав повністю, просив у його задоволенні відмовити, оскільки оскаржуване позивачем податкове повідомлення-рішення прийнято з урахуванням вимог чинного законодавства України, а Чернігівська ОДПІ ГУ ДФС у Чернігівській області у оскаржуваних правовідносинах діяла у межах своїх повноважень.

Представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю «Зоря» у судовому засіданні позовні вимоги підтримав повністю та просив їх задовольнити.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін та представника третьої особи, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Так, судом встановлено, що ДП «БЕТА-СЕРВІС» (код ЄДРПОУ 25598903) зареєстровано в якості юридичної особи, що підтверджується випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (т.1 а.с. 29,30) та є платником податку на додану вартість відповідно до свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість від 27.01.2016 № 200251716.

Як вбачається з матеріалів справи, працівником ДПІ у м. Чернігові ГУ ДФС у Чернігівській області, на підставі направлення на перевірку від 10.05.2016 № 477, наказу від 10.05.2016 № 573, проведено з 10.05.2016 по 18.05.2016 документальну позапланову виїзну перевірку правомірності нарахування ДП «БЕТА-СЕРВІС» від'ємного значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту у сумі 10846443 грн. та бюджетного відшкодування податку на додану вартість на рахунок платника у банку у сумі 3985608 грн., відображених у податковій декларації з податку на додану вартість, поданій за відповідний звітний (податковий) період за березень 2016 року (з урахуванням уточнюючого розрахунку по декларації з податку на додану вартість за березень 2016 року від 26.04.2016 № 9065227031).

За результатами перевірки складено акт від 25.05.2016 № 529/12/25598903 (т. 1 а.с. 8-26), яким встановлено наступні порушення податкового законодавства:

1) пунктів 198.1., 198.2., 198.6. статті 198 Податкового кодексу України, в результаті чого підприємством завищено суму податкового кредиту з податку на додану вартість за березень 2016 року у розмірі 734766,00 грн., що призвело до завищення показників р.17, р.19 та р.21 декларації за березень 2016 року у сумі 734766,00 грн.;

2) пункту 200.4. статті 200 Податкового кодексу України, в результаті чого підприємству відмовлено у бюджетному відшкодуванні на рахунок платника у банку за березень 2016 року у розмірі 1173932,00 грн., що призвело до завищення показника р.20.2.1. декларації за березень 2016 року у сумі 1173932,00 грн.;

На підставі вказаного вище акту відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення від 03.06.2016 № 0004981202, яким застосовано суму штрафних (фінансових) санкцій (штрафу) у розмірі 734766,00 грн. (т.1 а.с. 27-28).

Вважаючи оскаржуване податкове повідомлення-рішення протиправним та таким, що підлягає скасуванню, позивач звернувся до суду з позовом за захистом охоронюваних законом прав та інтересів.

Так, у відповідності до підпункту 14.1.181. пункту 14.1. статті 14 Податкового кодексу України від 02.12.2010 № 2755-VI (далі - ПК України) податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

У свою чергу, пунктом 44.1. статті 44 ПК України встановлено, що для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Згідно з пунктом 198.1. статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (пункт 198.2. статті 198 Податкового кодексу України).

Пунктом 198.3. статті 198 ПК України встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1. статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з пунктом 198.6. статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11. статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

У відповідності до пункту 200.1. статті 200 ПК України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

У свою чергу, пунктом 200.4. статті 200 ПК України визначено, що якщо в наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з пунктом 200.1. цієї статті, має від'ємне значення, то: а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, а в разі отримання від нерезидента послуг на митній території України - сумі податкового зобов'язання, включеного до податкової декларації за попередній період за отримані від нерезидента послуги отримувачем послуг; б) залишок від'ємного значення попередніх податкових періодів після бюджетного відшкодування включається до складу сум, що відносяться до податкового кредиту наступного податкового періоду.

У відповідності до статті 1 Закону України від 16.07.1999 № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (далі - Закон № 996-XIV) первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно зі статтею 4 Закону № 996-XIV бухгалтерський облік та фінансова звітність ґрунтуються на таких основних принципах, зокрема, превалювання сутності над формою - операції обліковуються відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми.

Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи (стаття 9 Закону № 996-XIV).

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновків про те, що право на формування податкового кредиту з податку на додану вартість виникає у платника податків за умов: наявності у сторін спеціальної податкової правосуб'єктності (особа, що видає податкову накладну, повинна бути зареєстрованою як платник податку на додану вартість); фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій постачальником на користь покупця; наявності причинно-наслідкового зв'язку між операцією з придбання товарів чи послуг та потребою використання в господарській діяльності; документального підтвердження факту здійснення господарської операції сукупністю належним чином складених (оформлених) первинних та інших документів (у т.ч. платіжних), які супроводжують операції певного виду та підтверджують їх фактичне виконання; наявності у покупця належним чином складеної податкової накладної, яка має усі обов'язкові реквізити.

Необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів сум податку на додану вартість до податкового кредиту та формування показників валових витрат є факт придбання товарів з метою їх використання в господарській діяльності. Тому при розгляді тверджень контролюючого органу про безтоварність господарської операції підлягає перевірці сам факт, реальність здійснення господарської операції.

З метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість належить з'ясовувати, зокрема, такі обставини: рух активів у процесі здійснення господарської операції; установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції та установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

Відтак, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції. Відсутність доказів реального вчинення господарських операцій виключає правомірність визначення платником податкового кредиту за такими операціями, незважаючи на наявність у нього податкових накладних, що за формою відповідають вимогам чинного законодавства, а також доказів сплати продавцю вартості товару з податку на додану вартість.

Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Безтоварні ж господарські операції не призводять до реальних змін майнового стану суб'єкта господарювання та його контрагентів.

Аналогічна правова позиція була висловлена і Вищим адміністративним судом України в ухвалі від 11.05.2016.

У свою чергу, у відповідності до частини 1 статті 138 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи (причини пропущення строку для звернення до суду тощо) та які належить встановити при ухваленні судового рішення у справі.

Зважаючи на зміст наведеної норми процесуального права та враховуючи, що вимоги заявленого позову полягають у скасуванні податкового повідомлення-рішення, предметом доказування у даній справі мають бути саме обставини, які свідчать про обґрунтованість чи безпідставність їх винесення та наявність чи відсутність порушень позивачем законодавчих приписів, зокрема, реальність господарських операцій, що є підставою для виникнення права на формування податкового кредиту.

Це підтверджується також правовою позицією Верховного Суду України, викладеною у справах, пов'язаних з визначенням податкових зобов'язань з податку на додану вартість та бюджетним відшкодуванням податку на додану вартість, в яких Верховний Суд України звертає увагу на необхідність з'ясування судами при розгляді справ на те, чи мали операції з придбання та реалізації товарів (послуг) реальний характер, як перевозились і зберігались товари (чиїм транспортом, за чий рахунок, яким є розмір витрат, якою особою виконувались роботи чи надавались послуги, які матеріали використовувалися для виконання робіт), чи були такі операції взагалі можливі.

Так, з акту перевірки (т. 1 а.с. 22-23) вбачається, що контролюючим органом у ході перевірки встановлено, що ДП «БЕТА-СЕРВІС» сформовано податковий кредит у грудні 2015 року на суму податку на додану вартість 734766,00 грн. за рахунок придбання у Товариства з обмеженою відповідальністю «Зоря» (далі - ТОВ «Зоря») пшениці 3 та 6 класу.

При цьому, станом на дату підписання матеріалів перевірки за результатами автоматизованого співставлення даних податкової звітності з податку на додану вартість та розподілу платників податку на додану вартість за наявності операцій з контрагентами за категоріями, виявлено, що між ДП «БЕТА-СЕРВІС» та ТОВ «Зоря» існують розбіжності по взаємовідносинам за грудень 2015 року на суму податку на додану вартість у розмірі 734766,00 грн. Розбіжність виникла з наступних причин: у ході документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ «Зоря» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2015 по 31.12.2015 (результати якої оформлено актом від 11.03.2016 № 102/22/05447160) було встановлено порушення статті 185, пункту 187.1. статті 187, статті 188, пунктів 198.1., 198.2., 198.6. статті 198, пункту 201.1. статті 201 ПК України - ТОВ «Зоря» не підтверджено (завищено) податкові зобов'язання з податку на додану вартість у грудні 2015 року на суму 734766,00 грн. та не підтверджено (завищено) суму податкового кредиту з податку на додану вартість на суму 734766,00 грн.

Отже, контролюючим органом за результатами перевірки зроблено висновок щодо неможливості підтвердження ДП «БЕТА-СЕРВІС» суми податкового кредиту з податку на додану вартість по взаємовідносинам з ТОВ «Зоря» за грудень 2015 року у розмірі 734766,00 грн. та відсутності реальності здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентами.

У свою чергу, суд погоджується з вищевказаним висновком відповідача, з огляду на наступне.

Так, судом встановлено, що 21.09.2015 між ТОВ «Зоря» (Продавець) та БЛЕЙКС КЕПИТАЛ ЛИМИТЕД (Покупець) укладено контракт, відповідно до умов якого Продавець продав, а Покупець купив пшеницю 3 та 6 класу, українського походження, врожаю 2015 року, насипом, у кількості 10000,00 метричних тон: 5000,00 метричних тон пшениці 3 класу та 5000,00 метричних тон пшениці 6 класу (пункти 1.1., 4.1. Контракту).

Відповідно пункту 6.1. Контракту відправлення товару (пшениці) з внутрішніх елеваторів здійснюється до 18 грудня 2015 року включно (т.1. а.с.193-200).

У свою чергу, 29.12.2015 між Держаним підприємством «Дослідне господарство «Донецьке» Національного наукового центру «Інституту ґрунтознавства та агрохімії ім. О.Н. Соколовського» (Продавець) та ТОВ «Зоря» (Покупець) укладено договір купівлі-продажу, відповідно до умов якого Продавець зобов'язується передати у власність Покупцю сільськогосподарську продукцію: пшеницю 3 класу - 67,450 тон та пшеницю 6 класу - 1157,160 тон на загальну суму 4408596,00 грн., у тому числі податок на додану вартість 734766,00 грн., а Покупець зобов'язується прийняти та оплатити товар на умовах даного договору (пункти 1.1. та 2.2. Договору).

Згідно з пунктом 4.2. Договору датою передачі товару вважається дата, вказана у накладній. Підписана накладна свідчить про прийняття товару Покупцем (т. 1 а.с.191).

На виконання вищевказаного договору, 30.12.2015 Держаним підприємством «Дослідне господарство «Донецьке» Національного наукового центру «Інституту ґрунтознавства та агрохімії ім. О.Н. Соколовського» видано накладну № 128, яка була підписана ТОВ «Зоря» (т.1 а.с. 192).

29.12.2015 між ТОВ «Зоря» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Бета-Агро-інвест» укладено договір на виконання послуг по зберіганню, завантаженню продукції - пшениці 3 класу - 67,450 тон та пшениці 6 класу - 1157,160 тон на загальну суму 4408596,00 грн. Строк зберігання з 30.12.2015 по 31.12.2015 (т.1 а.с. 186,187).

Згідно акту приймання-передачі товару на відповідальне зберігання від 30.12.2015 № 4 ТОВ «Зоря» передала, а Товариство з обмеженою відповідальністю «Бета-Агро-інвест» прийняло на зберігання пшеницю 3 класу - 67,450 тон та пшеницю 6 класу - 1157,160 тон (т.1 а.с. 188).

29.12.2015 між ТОВ «Зоря» (Продавець) та ДП «БЕТА-СЕРВІС» (Покупець) укладено договір купівлі-продажу, відповідно до умов якого Продавець зобов'язується передати у власність Покупцю сільськогосподарську продукцію: пшеницю 3 класу - 67,450 тон та пшеницю 6 класу - 1157,160 тон на загальну суму 4408596,00 грн., у тому числі податок на додану вартість 734766,00 грн., а Покупець зобов'язується прийняти та оплатити товар на умовах даного договору (пункти 1.1. та 2.2. Договору).

Згідно з пунктом 4.2. Договору датою передачі товару вважається дата, вказана у накладній. Підписана накладна свідчить про прийняття товару Покупцем (т. 1 а.с.57).

На виконання вищевказаного договору, 31.12.2015 ТОВ «Зоря» видано видаткову накладну № 1, яка була підписана ДП «БЕТА-СЕРВІС» (т.1 а.с. 58).

31.12.2015 між ДП «БЕТА-СЕРВІС» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Бета-Агро-інвест» укладено договір на виконання послуг по зберіганню, завантаженню продукції - пшениці 3 класу - 67,450 тон та пшениці 6 класу - 1157,160 тон на загальну суму 4408596,00 грн. Строк зберігання з 31.12.2015 по 31.12.2016 (т.1 а.с. 62).

Цього ж дня, представник БЛЕЙКС КЕПИТАЛ ЛИМИТЕД повідомив голову ліквідаційної комісії ТОВ «Зоря» Химича М.В. про відмову від договору поставки, у зв'язку із відсутністю у ТОВ «Зоря», передбаченого умовами договору, необхідного обсягу зерна у кількості 10000,00 тон. (т. 1 а.с.201).

З аналізу вищевикладеного вбачається наступні обставини, які свідчать про відсутність факту реальності господарських операцій між позивачем та його контрагентом:

1) На час укладення 29.12.2015 ТОВ «Зоря» договору купівлі-продажу з ДП «БЕТА-СЕРВІС», у ТОВ «Зоря» ще не виникло право власності на товар - пшеницю 3 класу - 67,450 тон та пшеницю 6 класу - 1157,160 тон (дата виникнення права власності, згідно накладної № 128 - 30.12.2015).

Так, частинами 1,2 статті 334 Цивільного кодексу України від 16.01.2003 № 435-IV передбачено, що право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом. Переданням майна вважається вручення його набувачеві або перевізникові, організації зв'язку тощо для відправлення, пересилання набувачеві майна, відчуженого без зобов'язання доставки.

У свою чергу, частиною 1 статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

При цьому, право продажу товару, крім випадків примусового продажу та інших випадків, встановлених законом, належить власникові товару (частини 1 статті 658 Цивільного кодексу України).

Отже, ТОВ «Зоря» станом на 29.12.2015 не було власником пшениці та не мало право її реалізовувати ДП «БЕТА-СЕРВІС» до 30.12.2015.

2) ТОВ «Зоря» 29.12.2015 не мало можливості продати пшеницю ДП «БЕТА-СЕРВІС», оскільки ТОВ «Зоря» 21.09.2015 було укладено контракт на поставку пшениці з БЛЕЙКС КЕПИТАЛ ЛИМИТЕД. Відмова від контракту була оформлена БЛЕЙКС КЕПИТАЛ ЛИМИТЕД лише 31.12.2016 (т. 1 а.с.201).

3) Договори купівлі-продажу від 29.12.2016, укладені між Держаним підприємством «Дослідне господарство «Донецьке» Національного наукового центру «Інституту ґрунтознавства та агрохімії ім. О.Н. Соколовського» і ТОВ «Зоря» та між ТОВ «Зоря» та ДП «БЕТА-СЕРВІС», містять однакову ціну товару (пшениці) - 4408596,00 грн., що свідчить про відсутність у сторін економічної мети - отримання прибутку.

Таким чином, суд дійшов висновку, що господарські операції між позивачем та його контрагентами не призводять до реальних змін майнового стану суб'єкта господарювання та його контрагентів і не мають ділової та економічної мети, яка є беззаперечним чинником договірних правовідносин.

При цьому, судом не приймається до уваги посилання представника позивача, як у додаткових поясненнях, так і у судовому засіданні на принцип індивідуальної відповідальності платника податків, оскільки хоча і вищевказаний принцип передбачає, що платник не є відповідальним за протиправні дії третіх осіб, що перебувають поза межами його впливу та контролю, однак несприятливі наслідки недостатньої обережності у підприємницькій діяльності мають покладатися на особу, якою були укладені відповідні правочини, та не можуть бути перенесені на бюджет шляхом зменшення податкових зобов'язань та здійснення необґрунтованих виплат з бюджету. У разі недобросовісності контрагентів покупець несе певний ризик не лише невиконання цивільно-правового договору, але й, в силу вимог податкового законодавства, позбавляється можливості скористатися правом на податковий кредит.

Зазначена правова позиція була висловлена і Вищим адміністративним судом України в ухвалі від 13.11.2013 по справі № К/800/11613/13.

За таких обставин, суд дійшов висновку про правомірність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, відсутність підстав для його скасування та задоволення позовних вимог Дочірнього підприємства «БЕТА-СЕРВІС» у повному обсязі.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого: суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Такий підхід узгоджується з практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у пункті 110 рішення від 23 липня 2002 року у справі «Компанія «Вестберґа таксі Актіеболаґ» та Вуліч проти Швеції» суд визначив, що «... адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі і поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління».

При вирішенні даної справи судом були враховані положення частини 3 статті 2, частини 1 статті 11 та частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову у повному обсязі.

Керуючись статтями 122, 158 - 163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В:

У задоволенні адміністративного позову Дочірнього підприємства «БЕТА-СЕРВІС» - відмовити повністю.

Постанова суду набирає законної сили в порядку статей 167, 186 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до Київського апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня отримання її копії. Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення.

Суддя В.В. Падій