Постанова

від 29.01.2020 по справі 825/1596/16

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

Іменем України

29 січня 2020 року

Київ

справа №825/1596/16

адміністративне провадження №К/9901/26744/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Юрченко В.П., суддів - Васильєвої І.А., Пасічник С.С., розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Дочірнього підприємства Бета-Сервіс на постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 7 листопада 2016 року (суддя Падій В.В.) та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 8 грудня 2016 року (колегія у складі суддів: Грибан І.О., Беспалов О.О., Парінов А.Б.) у справі № 825/1596/16 за позовом Дочірнього підприємства Бета-Сервіс до Чернігівської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Чернігівській області, третя особа Товариство з обмеженою відповідальністю Зоря про скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ :

Дочірнє підприємство Бета-Сервіс (надалі позивач, Підприємство) звернулось до Чернігівського окружного адміністративного суду із позовом до (після заміни неналежного відповідача) Чернігівської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Чернігівській області (надалі відповідач, податковий орган), третя особа Товариство з обмеженою відповідальністю Зоря , про скасування податкового повідомлення-рішення, якими зменшено розмір від`ємного значення суми податку на додану вартість.

В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що реальність господарських операцій між позивачем та його контрагентами підтверджується первинними документами. Крім того, принцип індивідуальної відповідальності платника податків передбачає, що добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через будь-які негаразди із його контрагентом.

Чернігівський окружний адміністративний суд постановою від 7 листопада 2016 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 8 грудня 2016 року, в задоволенні позову відмовив.

Приймаючи рішення, суд першої інстанції, з доводами якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку, що господарські операції між позивачем та його контрагентами не призводять до реальних змін майнового стану суб`єкта господарювання та його контрагентів і не мають ділової та економічної мети, яка є беззаперечним чинником договірних правовідносин.

Не погодившись з рішеннями судів попередніх інстанцій, позивач подав касаційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Відзив на касаційну скаргу не надходив, що не перешкоджає її розгляду по суті.

Переглянувши судові рішення в межах доводів касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги.

Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що податковим органом з 10 травня 2016 року по 18 травня 2016 року проведено документальну позапланову виїзну перевірку правомірності нарахування Підприємством від`ємного значення різниці між сумою податкового зобов`язання та сумою податкового кредиту та бюджетного відшкодування податку на додану вартість на рахунок платника у банку за березень 2016 року, за результатами якої складено акт від 25 травня 2016 року № 529/12/25598903.

Висновками акта встановлено порушення:

- пунктів 198.1, 198.2., 198.6. статті 198 Податкового кодексу України, в результаті чого Підприємством завищено суму податкового кредиту з податку на додану вартість за березень 2016 року у розмірі 734 766 грн;

- пункту 200.4. статті 200 Податкового кодексу України, в результаті чого Підприємству відмовлено у бюджетному відшкодуванні на рахунок платника у банку за березень 2016 року у розмірі 1 173 932 грн;

На підставі висновків акта перевірки податковим органом винесено податкове повідомлення-рішення від 3 червня 2016 року № 0004981202, яким зменшено розмір від`ємного значення суми податку на додану вартість на суму 734 766 грн.

Відповідно до частини 1 статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Податковий орган зазначає, що Підприємством сформовано податковий кредит у грудні 2015 року на суму податку на додану вартість 734 766 грн за рахунок придбання у Товариства з обмеженою відповідальністю Зоря пшениці 3 та 6 класу.

Станом на дату підписання матеріалів перевірки виявлено, що між Підприємством та ТОВ Зоря існують розбіжності по взаємовідносинам за грудень 2015 року на суму податку на додану вартість у розмірі 734 766 грн. Розбіжність виникла з наступних причин: у ході документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ Зоря з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства встановлено порушення вимог статті 185, пункту 187.1. статті 187, статті 188, пунктів 198.1., 198.2., 198.6. статті 198, пункту 201.1. статті 201 Податкового кодексу України - ТОВ Зоря не підтверджено (завищено) податкові зобов`язання з податку на додану вартість у грудні 2015 року на суму 734 766 грн та не підтверджено (завищено) суму податкового кредиту з податку на додану вартість на суму 734 766,00 грн.

Контролюючим органом за результатами перевірки зроблено висновок щодо неможливості підтвердження Підприємством суми податкового кредиту з податку на додану вартість по взаємовідносинам з ТОВ Зоря за грудень 2015 року у розмірі 734 766 грн та відсутності реальності здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентами.

Згідно з пунктом 198.6. статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11. статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

У відповідності до пункту 200.1. статті 200 Податкового кодексу України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов`язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Пунктом 200.4. статті 200 Податкового кодексу України визначено, що якщо в наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з пунктом 200.1. цієї статті, має від`ємне значення, то: а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від`ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, а в разі отримання від нерезидента послуг на митній території України - сумі податкового зобов`язання, включеного до податкової декларації за попередній період за отримані від нерезидента послуги отримувачем послуг; б) залишок від`ємного значення попередніх податкових періодів після бюджетного відшкодування включається до складу сум, що відносяться до податкового кредиту наступного податкового періоду.

Суди попередніх інстанцій встановили, що 29 грудня 2015 року між ТОВ Зоря (продавець) та Підприємством (покупець) укладено договір купівлі-продажу, відповідно до умов якого продавець зобов`язується передати у власність покупцю сільськогосподарську продукцію: пшеницю 3 класу - 67,450 тон та пшеницю 6 класу - 1157,160 тон на загальну суму 4 408 596,00 грн, у тому числі податок на додану вартість 734 766,00 грн, а покупець зобов`язується прийняти та оплатити товар на умовах даного договору.

Розділами 3 та 4 Договору передбачено, що поставка та оплата здійснюється наступним чином: оплата за товар здійснюється до 31 грудня 2016 року, зобов`язання Покупця щодо оплати вважаються виконаними в повному обсязі та в термін з моменту зарахування на розрахунковий рахунок Продавця суми, зазначеної в п.п.2.2 договору, та в термін визначений в п.3.1 даного договору; передача товару здійснюється на умовах ЕХW (склад Продавця); датою передачі товару по вказаному договору вважається дата зазначена в накладній, підписана накладна підтверджує приймання товару Покупцем.

В свою чергу, вказану сільськогосподарську продукцію: пшеницю 3 класу - 67,45 тон та пшеницю 6 класу - 1157,16 тон на загальну суму 4 408 596,00 грн, у тому числі податок на додану вартість 734 766 грн, - ТОВ Зоря (покупець) мало отримати відповідно до договору купівлі-продажу укладеного 29 грудня 2015 року з Держаним підприємством Дослідне господарство Донецьке Національного наукового центру Інститут ґрунтознавства та агрохімії ім. О.Н. Соколовського (продавець). Згідно з пунктом 4.2. договору датою передачі товару вважається дата, вказана у накладній. Підписана накладна свідчить про прийняття товару покупцем.

На виконання вищевказаного договору Державним підприємством Дослідне господарство Донецьке Національного наукового центру Інститут ґрунтознавства та агрохімії ім. О.Н. Соколовського видано накладну № 128 від 30 грудня 2015 року.

Суди попередніх інстанцій зазначили, що аналіз наданих позивачем документів первісного бухгалтерського обліку не дає можливості стверджувати про реальність здійснення господарських операцій за договором укладеним між позивачем та контрагентом, оскільки позивачем не надано доказів на підтвердження руху активів у процесі здійснення господарської діяльності.

В касаційній скарзі позивач зазначає, що дійсно від ТОВ Зоря зерно не надходило. На час укладення договору зерно вже зберігалось на виробничих потужностях ТОВ Бета-агро-інвест - Новгородському ХПП. Після придбання зерна Підприємством, воно залишилось зберігатись фактично в цьому ж місці.

Проте, в договорі купівлі продажу від 29 грудня 2015 року (том 1 арк. с. 57) відсутнє посилання на місце зберігання зерна. Умовою поставки визначено EXW (склад продавця), але не зазначено місце знаходження складу.

Термін Франко завод означає, що продавець вважається таким, що виконав свої обов`язки з постачання, коли він надасть товар у розпорядження покупця на своєму підприємстві чи в іншому названому місці (наприклад: на заводі, фабриці, складі тощо). Продавець не відповідає за завантаження товару на транспортний засіб, а також за митне очищення товару для експорту.

Відсутня вказівка на місце знаходження зерна і в видатковій накладній (том 1 арк. с. 58), проте зазначено, що вказана накладна складена с. М.Листвен Чернігівська область.

Враховуючи викладене, доводи Підприємства не знайшли свого підтвердження в цій частині.

Крім того, для підтвердження реальних змін майнового стану, позивач посилається на подальшу реалізацію придбаного у ТОВ Зоря зерна ТОВ Каргіл та отримання певного прибутку від перепродажу цього обсягу зерна.

Суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що з наданих позивачем доказів неможливо ідентифікувати, що саме це зерно у подальшому реалізоване ТОВ Каргіл .

Суд погоджується з таким висновком судів першої та апеляційної інстанцій з огляду на те, що в договорі поставки № CVP87300 від 3 лютого 2016 року (том 1 арк. с. 69-70) зазначено, що товар, що постачається за цим договором, безпосередньо придбаний у сільськогосподарських підприємств - виробників, які поставили вирощений ними товар постачальнику вперше. Вказане повинно бути підтверджено певними документами, перелік яких наведений в додатку до договору (том 1 арк. с. 71).

Проте, як встановлено судами попередніх інстанцій та не поставлено під сумнів доводами касаційної скарги, спірний обсяг зерна придбано Підприємством у ТОВ Зоря , яке, в свою чергу, придбало його від Державного підприємства Дослідне господарство Донецьке Національного наукового центру Інститут ґрунтознавства та агрохімії ім. О.Н. Соколовського .

З урахуванням зазначеного, Суд погоджується з висновком судів попередніх інстанцій, що позивачем не надано доказів на підтвердження руху активів у процесі здійснення господарської діяльності.

Доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваного рішення судами першої та апеляційної інстанцій порушено норми матеріального та процесуального права.

Згідно з ч. 1 ст. 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись ст. ст. 341, 345, 349, 350 Кодексу адміністративного судочинства України,

ПОСТАНОВИВ :

1. Касаційну скаргу Дочірнього підприємства Бета-Сервіс залишити без задоволення.

2. Постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 7 листопада 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 8 грудня 2016 року у справі № 825/1596/16 залишити в силі.

3. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

В.П. Юрченко

І.А. Васильєва ,

С.С. Пасічник

Судді Верховного Суду