Рішення

від 03.11.2016 по справі 923/983/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХЕРСОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХЕРСОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

73000, м. Херсон, вул. Театральна, 18

тел. /0552/ 49-31-78

Веб сторінка : ks.arbitr.gov.ua/sud5024/

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 листопада 2016 року Справа № 923/983/16

Господарський суд Херсонської області у складі судді Пригузи П.Д., при секретарі Литвиненко Т.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: Заступника керівника Новокаховської місцевої прокуратури Херсонської області в інтересах держави в особі

позивача-1: Скадовської районної державної адміністрації, вул. Олександріївська, 34, м. Скадовськ, Херсонська область, ідентифікаційний код 04060134,

позивача-2: Головного управління Держгеокадастру у Херсонській області, вул. 40 років Жовтня, 136-а, м. Херсон, ідентифікаційний код 39766281,

до: ОСОБА_1 підприємства "Приватне підприємство агрофірма "Амур", вул. Софіївська (Ворошилова), 176, м. Скадовськ, Херсонська область, ідентифікаційний код 31160742,

про внесення змін до договору оренди земельної ділянки

за участю прокурора Федоренко О.Б. посвідчення № 032975 від 10.04.2015р.;

представників сторін:

від позивача-1: не прибули;

від позивача-2: ОСОБА_2, довіреність № 32-21-0.4-81/2-16 від 05.01.2016;

від відповідача: ОСОБА_3, директор, паспорт

в с т а н о в и в:

Прокурор звернувся до господарського суду з позовом в інтересах держави в особі позивача-1 Скадовської районної державної адміністрації та позивача-2 Головного Управління Держгеокадастру у Херсонській області (ГУ Держгеокадастру) з вимогою до відповідача ОСОБА_1 підприємства "Приватне підприємство агрофірма "Амур" про внесення змін до договору оренди землі від 04.11.2004 року, укладеного між Скадовською районною державною адміністрацією та ОСОБА_1 підприємством "Приватне підприємство агрофірма "Амур", який зареєстровано у Скадовському відділі Херсонської регіональної філії центру державного земельного кадастру за № 3 від 20.12.2004 року, виклавши пункт 9 вказаного договору в наступній редакції: В«Орендна плата вноситься орендарем у грошовій формі та розмірі 3 % від нормативної грошової оцінки земельної ділянки на рік шляхом внесення цих коштів відповідно до законуВ» . Окрім того, позивач просить замінити за текстом договору сторону договору оренди землі, визначивши Орендодавцем земельної ділянки Головне управління Держгеокадастру в Херсонській області замість Скадовської районної державної адміністрації.

Ухвалою від 15.09.2016 господарський суд прийняв позовну заяву, порушив провадження у справі та призначив судове засідання на 04.10.2016 року. Судове засідання відкладалося до 03.11.2016 року.

Представник позивача-2 Головного управління Держгеокадастру у Херсонській області подав у переддень судового засідання 03.10.2016 клопотання про відкладення розгляду справи для надання додаткових доказів до справи, у судове засідання не з'явився.

Прокурор у судовому засіданні 04.10.2016 року, після заслуховування відзиву на позов та отримання копії відзиву від представника відповідача, заявила клопотання про відкладення розгляду справи для додаткового вивчення фактичних обставин справи.

У судовому засіданні 04.10.2016 так само як і у засіданні 03.11.2016 прокурор підтримала позовні вимоги з підстав, зазначених у позовній заяві, просить внести зміни до договору оренди землі державної власності, які обумовлені змінами до Земельного та Податкового кодексів України стосовно органів держави, уповноважених розпоряджатися землями державної власності, а також стосовно мінімальних розмірів орендної плати за користування такими землями. Звернення прокурора з позовом обумовлюється встановленими, на думку прокурора, порушеннями вимог земельного та податкового законодавства, внаслідок чого місцевий та державний бюджет недоотримують кошти від платежів за землю (орендна плата), що порушує, на думку прокурора, економічні інтереси держави.

Представник позивача-2 Головного управління Держгеокадастру в Херсонській області підтримав вимоги прокурора з підстав, заявлених прокурором, просить позов задовольнити у повному обсязі.

Відповідач-1 від явки своїх представників в судове засідання відмовився через відсутність коштів на відрядження, подав до суду відгук на позов, позовні вимоги прокурора підтримує.

Відповідач надав до суду відзив на позов (а.с. 35-71), який підтримано в судовому засіданні його представником, проти позову заперечує з наступних підстав.

Відповідач стверджує, що у правовідносинах між позивачами та відповідачем відсутній предмет спору та, як наслідок, - відсутній сам спір про цивільні права. З посиланнями на приписи ч. 1 ст. 626 ЦК України та ст. 30 Закону України «Про оренду землі» вказує, що зміна умов договору оренди землі здійснюється за взаємною згодою сторін. У разі недосягнення згоди щодо зміни умов договору оренди землі спір вирішується у судовому порядку.

Відповідач вважає, що при визначенні підстав звернення прокурора з позовом, слід взяти до уваги роз'яснення Пленуму Вищого господарського суду України, викладені у п. 3.1. постанови №10 від 24.10.2011 «Про деякі питання підвідомчості підсудності справ господарським судам», згідно яких господарський спір підвідомчий господарському суду, зокрема, за умови наявності спору про право. Спір про право характеризує такий стан правовідносин, коли між сторонами існують певні розбіжності з приводу наявності, змісту та обсягу прав та обов'язків, здійснення яких є неможливим без судового втручання.

Втім, на думку відповідача, між сторонами немає неузгоджених питань, оскільки відповідачем виконуються приписи Закону України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні», який набув чинності з 01.04.2014 року, та яким внесено зміни до пп. 288.5.1 п.288.5 ст. 288 Податкового кодексу України (далі - ПК України), відповідно до яких розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу не може бути меншою 3 відсотків нормативної грошової оцінки земельної ділянки.

На виконання приписів закону відповідач, починаючи з 01.04.2014 року, належним чином виконує умови договору (у тому числі і обов'язок щодо сплати орендних платежів), однак уже з урахуванням вищевказаних змін до ПК України, а саме у сумі, яка є не меншою 3 відсотків нормативної грошової оцінки землі, на рік, що підтверджується відповідними платіжними документами за вказаний період, та податковими деклараціями зі сплати оренди за землю з 2014 року до 2016 року. Таким чином, фактично відповідач по теперішній час нараховує та своєчасно сплачує орендну плату, яка є більшою, ніж обумовлена договором, але такою що відповідає вимогам діючого в Україні законодавства.

Відповідач зазначає, що прокурор побудував свої доводи на неперевірених та не підтверджених обставинах про нібито недоотримання місцевим бюджетом коштів, а також, що відповідач самостійно не звертався до позивачів для укладання додаткової угоди до договору і не надав згоду на пропозиції позивачів переглянути умови договору. Саме це, на думку прокурора, вказує, що між позивачами та відповідачем не досягнуто згоди щодо зміни умов договору оренди землі, а, отже, є спір та підстави для втручання у ці відносини прокурора для захисту інтересів держави у судовому порядку.

Проте, як стверджує відповідач, зазначене не відповідає дійсності, так як відповідач самостійно ініціював проведення змін умов договору та звертався до позивача-1 з відповідним зверненням в якому просив (висловив свою згоду та вимогу) на внесення змін до договору та встановлення орендної плати у розмірі 3 відсотків від нормативної грошової оцінки земельної ділянки, що підтверджується відповідними листами, зокрема, за № 35 від 01.09.2011 року.

Також, відповідач вказує, що прокурор помилково стверджує, що відповідач нібито залишив поза увагою лист Скадовської ОДПІ ГУ Міндоходів у Херсонській області від 14.04.2014 року, оскільки вказаний лист відповідачем був сприйнятий як пропозиція про внесення змін до договору оренди, на нього відповідач відреагував відповідною уточнюючою податковою декларацією з плати оренди землі за 2014 рік, задекларувавши свої зобов'язання з орендної плати на рівні трьох відсотків від нормативної грошової оцінки орендованої землі.

Отже, відповідач звертає увагу суду на те, що кошти до місцевого бюджету за користування відповідачем земельною ділянкою надходили у повному обсязі, як це передбачено чинним законодавством. При цьому ні позивачі, а ні відповідач щодо змін умов договору оренди не заперечували, а, навпаки, обговорювали та ініціювали їх - твердження прокурора про те, що сторонами не досягнуто згоди щодо зміни умов договору, є вигаданими та таким, що не відповідає обставинам справи.

За наведених обставин відповідач вважає, що звернення прокурора до господарського суду є перевищенням ним своїх повноважень. Так, посилаючись на норми ст. 121 Конституції України, норми Господарського процесуального кодексу України та Закону України «Про прокуратуру», відповідач вказує, що на прокуратуру покладено обов'язок представництва інтересів громадянина або держави у суді у випадках визначених законом. Такими випадками, на думку відповідача, є порушення або загроза порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

На думку відповідача, наведеним правовим нормам дії прокурора не відповідають, оскільки спір про право у правовідносинах між позивачами та відповідачем відсутній, інтереси держави, за вказаних вище обставин, не є порушеними. Тобто, у даній ситуації взагалі відсутній причинний зв'язок між невжиттям заходів щодо перегляду розміру орендної плати та порушенням інтересів держави у вигляді недоотримання місцевим бюджетом коштів, оскільки фактично відповідач нараховує та сплачує орендну плату відповідно до вимог закону. Отже, як вважає відповідач, прокурор звернувся до суду в інтересах держави без наявності порушення таких інтересів, не обґрунтував необхідність захисту таких інтересів, а також не довів наявність підстав для здійснення представництва інтересів держави в суді.

Прокурор , наполягаючи на задоволенні позову, висловила думку, що сплата відповідачем орендної плати у розмірі 3 відсотків від нормативної грошової оцінки земельної ділянки, що ним орендується, не доводить того, що інтереси держави не залишаються під загрозою порушення. Прокурор вважає, що відповідач як орендар може у будь-який час відмовитися платити 3 відсотки орендної плати, оскільки у відповідному пункті договору (п. 9) залишається запис про обов'язок орендаря сплачувати 200 гривень щорічно, що становить 0,5 % від нормативної грошової оцінки землі. Щоби такого у майбутньому не сталося, просить задовольнити позов і внести до договору відповідні зміни щодо розміру орендної плати.

Відповідаючи на заперечення проти позову, які надані відповідачем, позивач-2 Головне управління Держгеокадастру надало письмові пояснення, за змістом яких викладена позиція позивача-2 щодо умов і порядку внесення змін до договору оренди земель державної власності, зокрема, що стосуються обов'язків відповідача. Позивач-2, наразі, вказує про те, що договір оренди не відповідає вимогам чинного законодавства, як того вимагається за ст. 125 Земельного кодексу України (право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації цього права, яке оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", згідно ст. 4 якого державній реєстрації прав підлягає право оренди земельної ділянки).

Отже, позивач-2 вважає, що оскільки земельна ділянка не сформована, а право оренди за відповідачем не зареєстроване, останній зобов'язаний вжити заходів та привести договір оренди у відповідність до чинного законодавства, одночасно із внесенням змін до договору стосовно нового розміру орендної плати, як то: сформувати земельну ділянку, отримати кадастровий номер, зареєструвати право оренди. Підставою таких вимог до орендаря вважає ту обставину, що цей договір оренди землі державної власності, який зареєстрований 20.12.2004 за № 2, був укладений у відповідності до вимог чинного на час його укладання земельного законодавства України, а саме Закону України «Про оренду землі» у редакції, що була чинною на 20.12.2004 року, який не передбачав такої істотної умови договору оренди як кадастровий номер земельної ділянки, отже вважає, що відповідач зобов'язаний внести інформацію про земельну ділянку до єдиної системи державного земельного кадастру.

Посилаючись на ст. 654 ЦК України, згідно якої встановлено, що зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір. Оскільки сторони вносять зміни до договору, позивач-2 стверджує, що угода про внесення змін до договору оренди має бути укладена обов'язково у письмові формі як окремий документ, який має пройти державну реєстрацію. Така вимога обґрунтовується посиланнями на ст. 288 Податкового кодексу України, де зазначено, що підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки, а розмір та умови внесення орендної плати встановлюються у договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем. Вимога щодо державної реєстрації додаткової угоди обґрунтовується посиланнями на ст. 4 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

Зазначена позиція Позивача-2 була доведена до відома відповідача листом від 15.07.2014 за № 19-21-0.102-1586/15-14-СГ, яким повідомлено, що позивач-2 як орендодавець надасть свою згоду на внесення змін до договору оренди стосовно орендної плати у розмірі 3 відсотків від нормативної грошової оцінки землі лише після приведення орендарем договору у відповідність до вимог діючого законодавства, а саме формування земельної ділянки з визначенням кадастрового номеру та за умови надання витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку для вчинення відповідного правочину.

Позивач-2 вважає, що невиконання відповідачем зазначеної вимоги як орендарем свідчить про недосягнення згоди сторонами щодо внесення змін до договору оренди стосовно розміру орендної плати. Вважає, що орендарем зазначений лист орендодавця з роз'ясненнями щодо порядку внесення змін до договору проігноровано, а своїх пропозицій відповідач орендодавцеві не надав.

Позивач-2 також вважає, що задоволення позову судом надасть йому можливість внести зміни до договору оренди землі та зареєструвати в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно зміни до договору оренди землі стосовно орендної плати без процедури встановлення земельній ділянці кадастрового номера та внесення її до Державного земельного кадастру.

Позивач-2, посилаючись на ст. 30 Закону України "Про оренду землі", вважає, що між сторонами є спір, який має бути вирішений в судовому порядку. Обґрунтовуючи своє право на звернення з позовом до суду, позивач-2 вказує, що зацікавлена сторона у випадках, передбачених законом, може просити суд про внесення зміни до договору згідно з рішенням суду.

При цьому, позивач-2 та його представник висловлюють суперечливе твердження, що зацікавленою особою у внесенні відповідних змін до договору оренди є відповідач-орендар земельної ділянки, оскільки він отримує прибутки від оренди земельної ділянки, а тому на нього має покладатися і обов'язок щодо замовлення технічної документації для формування земельної ділянки як об'єкта цивільного права. Вважає, що відсутність у позивача-2 ГУ Держгеокадастру фінансування на потреби формування земельних ділянок дає йому підстави і право вимагати здійснення цієї роботи від орендарів земельних ділянок, які мають відповідні доходи від оренди земель. Обгрунтовуючи свою позицію, позивач-2 посилається на Положення про Головне управління Держгеокадастру у Херсонській області, яке затверджене наказом Держгеокадастру від 03.03.2015 № 28, відповідно до якого воно розпоряджається землями державної власності сільськогосподарського призначення в межах, визначених Земельним кодексом України, та як територіальний орган центрального органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин лише надає дозвіл та згоду на розроблення технічної документації із землеустрою, а не виступає її замовником. Окрім того, стверджує, що ні Положенням про Головне управління Держгеокадастру, а ні договором оренди землі на Головне управління не покладено обов'язок щодо замовлення документації із землеустрою.

Представник відповідача ОСОБА_3 після заслуховування доводів прокурора та представника позивача-2 заявив, що насправді, позовними вимогами, які є безпідставні, прокурор та позивач-2 прикривають незаконну діяльність по примушуванню орендарів до несення не передбачених законом витрат коштів, зусиль та часу на розроблення (виготовлення) відповідної технічної документації із землеустрою для формування відомостей про земельну ділянку, яка знаходиться в оренді, для внесення їх у Державний земельний кадастр: кадастрового номеру земельної ділянки; відомостей про право власності та власника земельної ділянки; реєстрацію права оренди за орендарем та інших відомостей. Вважає, що доводами прокурора та позивача-2 підтверджено відсутність спору між сторонами щодо дійсного предмету спору - розміру орендної плати, який визначено Законом та сплачується орендарем у розмірі 3 відсотків від нормативної грошової оцінки земельної ділянки. Дійсні вимоги позивача є іншими, що вказано вище, а побоювання прокурора, що відповідач може у майбутньому відмовитися від сплати орендної плати 3 відсотків від нормативної грошової оцінки земельної ділянки вважає безпідставним та вигаданим припущенням, що не може бути підтверджене ніякими доказами.

Заслухавши доводи прокурора та представника позивача-2, заперечення відповідача проти позову, дослідивши матеріали справи, суд прийшов до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог прокурора та позивача-2 із наступних підстав.

Як встановлено судом, між Скадовською районною державною адміністрацією та ОСОБА_1 підприємством "Приватне підприємство агрофірма "Амур", укладено договір оренди землі від 04.11.2004 (а.с. 18-19), далі-договір, який зареєстрований у Скадовському відділі Херсонської регіональної філії центру державного земельного кадастру за № 2 від 20.12.2004 року.

Таким чином, суд вважає встановленим факт, що відповідач є землекористувачем, яким право користування земельною ділянкою набуте у встановлений законом спосіб, визнано державою шляхом відповідної реєстрації договору, хоча цей факт не визнається позивачем-2.

За цим договором орендодавець передав, а орендар прийняв у строкове платне користування землі пасовищ, які знаходяться на землях запасу Тарасівської сільської ради Скадовського району Херсонської області, площею 27,434 га, нормативна грошова оцінка землі відповідно до п. 5 договору визначена у розмірі 42 346,00грн. Строк дії договору - 50 років.

Відповідно до пунктів 9-13 договору сторонами встановлено орендну плату у розмірі 200,00 грн. щорічно, визначено строки платежів та можливість перегляду орендної плати один раз на три роки, зокрема у випадках, визначених законом.

Відповідно до п. 36 договору встановлено, що зміна умов договору здійснюється у письмовій формі за взаємною згодою сторін.

Таким чином, на підставі фактів отримання відповідачем в оренду земельної ділянки та її державної реєстрації, правовідносини між сторонами, що стали предметом судового розгляду, стосуються питань оренди земель державної власності, зокрема, - встановлення і зміни орендної плати за їх користування, що регулюються цивільним, земельним та господарським законодавством, законодавством про оподаткування.

Сторонами у справі не оспорюється факт набуття повноважень відповідачем ГУ Держгеокадастру з розпорядження землями державної власності та повноважень орендодавця за спірними відносинами відповідно до закону.

Відповідно до правової позиції, викладеної у Постанові Пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011 № 6 «Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин», реалізуючи відповідні повноваження, державні органи або органи місцевого самоврядування вступають з юридичними та фізичними особами у цивільні та господарські правовідносини. Отже, у таких відносинах держава або територіальні громади є рівними учасниками земельних відносин з іншими юридичними та фізичними особами, у тому числі з суб'єктами підприємницької діяльності.

Таким чином, справи у спорах за участю державних органів та органів місцевого самоврядування, що виникають з правовідносин, у яких державні органи та органи місцевого самоврядування реалізують повноваження власника землі, а також в інших спорах, які виникають із земельних відносин приватноправового характеру.

Спір, що виник внаслідок порушення права суб'єкта господарської діяльності на земельну ділянку, у тому числі органами державної влади та місцевого самоврядування, є спором про право цивільне і підлягає розгляду за правилами ГПК.

Відповідно, вирішальним для кваліфікації спору як спору про ци вільні (господарські) права є сам характер права, що стало причиною спору.

Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

Правовідносини сторін у спірних обставинах регулюються наступними нормами законодавства.

Відповідно до ст. 27 Закону України «Про оренду землі» орендареві забезпечується захист його права на орендовану земельну ділянку нарівні із захистом права власності на земельну ділянку відповідно до закону.

Статтею 41 Конституції України визначено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об'єктами права державної та комунальної власності відповідно до закону. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

Відповідно до ст. 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) та право оренди (суборенди) земельної ділянки є речовими правами, похідними від права власності.

Згідно Закону України "Про оренду землі" оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності. Відносини, пов'язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.

Приписами ст. 21 Закону України "Про оренду землі" визначено, що орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.

Відповідно до ч. 4 ст. 24 Закону України "Про оренду землі" орендодавець має право вимагати від орендаря своєчасного внесення орендної плати.

Згідно ст. 35 Закону України "Про оренду землі" спори, пов'язані з орендою землі, вирішуються у судовому порядку.

Відповідно до ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Загальними умови виконання господарських зобов'язань (ст. 193 ГК України) є обов'язок учасників господарських відносин виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Згідно зі ст. 525 ЦК України одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства.

Згідно ст. 93 Земельного кодексу України право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Згідно ст. 96 Земельного кодексу України землекористувачі зобов'язані, зокрема, своєчасно сплачувати земельний податок або орендну плату.

Згідно ст. 32 Закону України "Про оренду землі" на вимогу однієї із сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов'язків, передбачених статтями 24 і 25 цього Закону та умовами договору, в разі випадкового знищення чи пошкодження об'єкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки, а також на підставах, визначених Земельним кодексом України та іншими законами України.

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Статтею 611 цього ж Кодексу визначено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору.

Відповідно до підпункту 2.9. пункту 2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 17.05.2011 "Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин" з урахуванням положень статті 3 ЗК України правове регулювання відносин, пов'язаних з орендою земельних ділянок, здійснюється спеціальним земельним законодавством, а договір оренди землі не є тотожним зобов'язанням найму, визначеним у ЦК України.

У вирішенні спорів, пов'язаних з укладанням, зміною, розірванням, припиненням учасниками земельних відносин договорів оренди земельних ділянок, загальні положення глави 20 ГК України застосовуються, якщо відповідні відносини не врегульовано спеціальними нормами ЗК України, Закону України "Про оренду землі".

Як вбачається з матеріалів справи та підтверджено в судовому засіданні, відповідач як орендар земель державної власності отримав від Скадовської ОДПІ ГУ Міндоходів у Херсонській області повідомлення від 14.04.2014 № 557/10/21-19 (а.с. 20), яким ОДПІ повідомила про зміни, що сталися в податковому законодавстві України, а саме про встановлення з 01.04.2014 орендної плати за договорами оренди земель державної власності 3 відсотків від нормативної грошової оцінки земельної ділянки, та про рекомендацію (пропозицію) відповідно до вимог законодавства уточнити податкову декларацію з плати за землю та з урахуванням нової ставки орендної плати сплатити податкові зобов'язання по орендній платі за землю за 2014 рік.

Як вбачається із змісту позовної заяви та наданих прокурором пояснень, прокурор звернувся до господарського суду з позовом в інтересах держави з вимогою до відповідача про внесення змін до договору оренди землі від 04.11.2004 року, оскільки розмір орендної плати відповідача не відповідає податковому законодавству. Прокурор стверджує, що відповідачем відповідь на лист Скадовської ОДПІ від 14.04.2014 № 557/10/21-19 не надана, а згода на вказану пропозицію не надходила.

Зазначені твердження прокурора спростовані відповідачем, яким надано до справи копії податкових декларацій з плати за землю (земельний податок та/або орендна плата за земельні ділянки державної або комунальної власності) (а.с. 44-50), відповідно до яких задекларовано 3 відсоткова орендна плата від нормативної грошової оцінки землі, яка складає в 2015 році - 8915,65грн, а в 2016 році - 10698,82грн., а також надано до справи копії платіжних доручень за вказаний період про фактичну сплату задекларованих грошових сум орендної плати (а.с 51-67).

Окрім того, відповідачем додано до справи копію листа від 27.05.2014 № 24 (а.с. 40) на ім'я начальника ГУ Держземагенства у Херсонській області з клопотанням внести зміни до договору оренди від 20.12.2004 № 2 відповідно до ст. 288 Податкового кодексу України встановити орендну плату у розмірі 3 відсотків від нормативної грошової оцінки земельної ділянки за взаємною згодою сторін. Цим клопотанням відповідач спростовує твердження прокурора про порушення інтересів держави або про загрозу порушення таких інтересів з боку відповідача.

Суд зазначає, що Законом України «Про оренду землі» питання орендної плати (розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю) за земельні ділянки державної та комунальної власності встановлюються відповідно до Податкового кодексу України (ст. 21), а питання змін орендної плати (ст. 23) взагалі не регулюються.

Таким чином, судом встановлено, що зміни до розміру орендної плати за оренду земель державної власності внесено Законом України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні», згідно якого приписано підпункт 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 викласти в такій редакції: "288.5.1. не може бути меншою 3 відсотків нормативної грошової оцінки".

Суд зазначає, що вказаним Законом визначено нижню граничну межу річної суми платежу по орендній платі за земельні ділянки державної власності. Ця вимога Закону є імперативною і підлягає виконанню усіма особами, які є землекористувачами земель державної власності на усій території України.

У відповідності з положеннями ст. 11 ЦК України визначено підстави виникнення цивільних прав та обов'язків, які виникають, зокрема, з договорів та інших правочинів, а також безпосередньо з актів цивільного законодавства.

Виходячи із принципу пріоритетності норм ПК України над нормами інших актів у разі їх суперечності, який закріплений у пункті 5.2 статті 5 ПК, до моменту внесення до такого договору відповідних змін, розмір орендної плати в будь-якому разі не може бути меншим, ніж встановлений Законом - тобто, пунктом 288.5 ст. 288 ПК України.

Цей же принцип стосується і певного пункту договору, що укладений між сторонами стосовно розміру орендної плати за землю державної чи комунальної власності.

Відповідно до ч. 1 ст. 203 ЦК України викладено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Оскільки розмір, порядок і строки сплати орендної плати за землю визначено Законом, а саме - Податковим кодексом України, пункт договору про оренду плату у розмірі 200,00грн. на рік, що не відповідає закону, не повинен застосовуватися з моменту набрання чинності Законом.

Проаналізувавши наведені норми матеріального права, суд приходить до висновку, що з набранням чинності ПК України річний розмір орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, який підлягає перерахуванню до бюджету, має відповідати вимогам пункту 288.5 статті 288 цього Кодексу. Саме закон є приводом і підставою для сплати орендарем встановленого законом розміру орендної плати орендарями.

Тобто, цивільний обов'язок орендаря земельної ділянки платити не менше 3 відсотків від нормативної грошової оцінки земельної ділянки виник з акту цивільного законодавства і не залежить від волі сторін договору оренди.

Це означає, що сторонам договору оренди землі державної власності взагалі не має потреби вносити зміни до договору оренди землі щодо 3 відсоткового розміру орендної плати від нормативної грошової оцінки землі. Така потреба може виникнути лише при встановленні сторонами іншого, більшого від 3 відсотків розміру орендної плати, відповідно до ст. 288.5. підпунктів 288.5.1. та 288.5.2. ПК України при визначені її розміру від 3 до 12 відсотків нормативної грошової оцінки.

Відповідно до підпункту 16.1.4 пункту 16.1 статті 16 Податкового кодексу платник податків зобов'язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, установлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

З огляду на законодавчі приписи відповідач як орендар земель державної власності правомірно прийняв пропозицію Скадовської ОДПІ та вніс відповідні зміни до податкових декларацій з плати за землю, сплачуючи у подальшому з 01.01.2014 орендну плату в установленому порядку у розмірі 3 відсотків від визначеної договором (п. 5) нормативної грошової оцінки земельної ділянки, виконуючи таким чином свої зобов'язання стосовно плати за землю. Про свої дії відповідач як орендар повідомив орендодавця ГУ Держгеокадастру листом від 27.05.2014 № 24. Підставою для таких дій відповідача є наявний та чинний договір оренди землі та статус відповідача як орендаря.

Волевиявлення ГУ Держгеокадастру за таких обставин щодо сплати орендарем нового розміру орендної плати саме 3 відсотків від нормативної грошової оцінки земельної ділянки, або відсутність волевиявлення не мають юридичного значення для їх збільшення та подальшої сплати відповідачем як орендарем.

Втім, як вбачається з матеріалів справи, ГУ Держгеокадастру протягом 20 днів не надало будь якої відповіді на вказаного листа орендаря від 27.05.2014 № 24.

В свою чергу ГУ Держгеокадастру у листі від 15.07.2014 року, не заперечуючи проти нового розміру орендної плати у 3 відсотка від нормативної грошової оцінки землі, висунуло орендареві вимоги сформувати земельну ділянку, зареєструвати право оренди, надати витяг з Державного земельного кадастру про земельні ділянки. Вказані вимоги не мають відношення до питання зміни розміру орендної плати, отже, є іншою пропозицією щодо інших умов договору, які не передбачені Законом України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні».

Суд зазначає, що твердження ГУ Держгеокадастру в листі від 15.07.2014 про відмову у задоволенні клопотання стосовно внесення змін до договору оренди землі щодо розміру орендної плати за орендовану відповідачем земельну ділянку не має ніякого юридичного значення, оскільки вказаний розмір орендної плати встановлено законом, сплачується орендарем відповідно до вимог закону та контролюючого органу - Скадовської ОДПІ.

Суд погоджується з висновком відповідача, що вказаний лист ГУ Держгеокадастру від 15.07.2014, правова поведінка його як орендодавця, а також надані позивачем-2 письмові та усні пояснення у справі свідчать не про наявність спору між сторонами щодо зміни розміру орендної плати, а про інші вимоги. Зазначені вимоги позивача-2 свідчать про порушення ГУ Держгеокадастру законодавства, що регулює земельні відносини, зобов'язує орендаря здійснювати дії, які не передбачені законом. Зокрема, це стосується вимоги про формування земельної ділянки тощо, та використання питання про внесення змін до договору щодо орендної плати як привід для вказаних вимог.

Суд зазначає, що у правовідносинах між сторонами стосовно зміни розміру орендної плати за земельну ділянку державної власності спір не існував взагалі, отже, був відсутній як на час прийняття орендарем до виконання і сплати нового розміру орендної плати так і на час звернення прокурора з цим позовом про примусову, за рішенням суду, зміну розміру орендної плати.

Отже, суд не вбачає юридичної можливості та необхідності у судовому вирішенні питання про зміну розміру орендної плати на 3 відсотка від нормативної грошової оцінки земельної ділянки, щодо якого немає спору.

Відповідно до п. 4.4. Постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» надано такі роз'яснення. «Господарський суд припиняє провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору (пункт 1-1 частини першої статті 80 ГПК), зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань. Припинення провадження у справі на підставі зазначеної норми ГПК можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи. Якщо ж він був відсутній і до порушення провадження у справі, то зазначена обставина тягне за собою відмову в позові, а не припинення провадження у справі.

Відповідно до ч. 3 та 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.

Суд не приймає доводи прокурора, про наявність загрози порушення відповідачем інтересів держави шляхом відмови сплачувати у майбутньому встановленого законом розміру орендної плати, оскільки це припущення є необґрунтованим. В той же час, при несплаті відповідачем як орендарем визначеної законом плати за землю у майбутньому, орендодавець буде мати можливість звернутися з відповідним позовом про стягнення несплачених сум відповідно до закону, а у разі неналежного виконання своїх обов'язків орендодавцем - така можливість буде у прокурора щодо захисту інтересів держави.

Досліджені судом обставини вказують, що підстав для представництва держави в суді у цій справі немає, оскільки порушення інтересів держави не підтвердилося, а обставини, що викладені прокурором у позовній заяві повністю спростовані матеріалами справи.

За таких обставин і правових підстав позовні вимоги прокурора стосовно зміни орендної плати на 3 відсотка від нормативної грошової оцінки земельної ділянки, задоволенню не підлягає, оскільки позов заявлено безпідставно за відсутності спору.

Також, суд зазначає, що розглянувши вимогу прокурора стосовно заміни на підставі судового рішення за текстом договору сторони договору оренди землі, визначивши Орендодавцем земельної ділянки Головне управління Держгеокадастру в Херсонській області замість Скадовської районної державної адміністрації, суд приходить до такого ж висновку, що вимога прокурором заявлена без наявних правових підстав, у зв'язку з відсутністю предмета спору.

Так, відповідно до Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності" № 5245-VI від 06.09.2012, який набрав чинності з 01.01.2013 року, землі державної та комунальної власності в Україні вважаються розмежованими. Землі, розташовані за межами населених пунктів, крім земельних ділянок приватної власності та земельних ділянок, які перебувають у комунальній власності чи на яких розташовані об'єкти нерухомого майна комунальної власності, є землями державної власності.

Згідно вимог ч. 4 ст. 122 Земельного кодексу України центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб. Таким органом, як правильно зазначає прокурор, на даний час є Головне управління Держгеокадастру у Херсонській області (який є правонаступником Головного управління Держземагенства у Херсонській області).

Як вбачається з матеріалів справи відповідач не висловлював будь яких заперечень щодо заміни сторони орендодавця у правовідносинах, навпаки, звертався до ГУ Держземагенства у Херсонській області, який був правовим попередником позивача-2, з листом від 27.05.2014 № 24 (а.с. 40) про зміну орендної плати, а ГУ Держземагенства у Херсонській області як орендодавець листом від 15.07.2014 висував певні вимоги відповідачу як орендареві щодо здійснення певних дій для формування земельної ділянки тощо.

Ці обставини вказують, що права позивача-2 як орендодавця не є порушеними, предмет спору був відсутній як на час звернення прокурора з позовом до суду так і на час винесення судового рішення.

За таких обставин і правових підстав позовні вимоги прокурора, які підтримані позивачем-1 та позивачем- 2, задоволенню не підлягають.

За результатами розгляду цієї справи, проголосивши вступну та резолютивну частини судового рішення, суд оголосив про одночасне винесення окремої ухвали відповідно до ст. 90 ГПК України щодо виявлених при вирішенні господарського спору порушень законності та недоліків в діяльності державного органу - Головного управління Держгеокадастру у Херсонській області, повний текст яких будуть виготовлені протягом п'яти днів.

Судові витрати покладаються на прокурора.

Керуючись ст. ст. 44, 49, 82-85 ГПК України, суд, -

в и р і ш и в:

У позові відмовити повністю.

Повний текст рішення складено та підписано 09.11.2016 року.

Суддя П.Д. Пригуза