Постанова

від 08.11.2016 по справі 916/1/16

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 листопада 2016 року Справа № 916/1/16 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючий суддя: судді:Алєєва І.В. (доповідач), Дроботова Т.Б., Рогач Л.І. за участю представників: від позивача:не з'явився; від відповідача:не з'явився розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргуТовариства з обмеженою відповідальністю "Арка-Плюс" на постанову Одеського апеляційного господарського суду від 18.08.2016р. у справі господарського суду№916/1/16 Одеської області за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Арка-Плюс" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Консьєрж Сервіс" простягнення 276 600,00грн. В С Т А Н О В И В:

Рішенням господарського суду Одеської області від 22.06.2016р., залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 18.08.2016р. у справі №916/1/16, відмовлено у задоволенні позовних вимог

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю "Арка-Плюс", з прийнятими судовими актами попередніх інстанцій не погодився та звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та справу направити на новий розгляд до місцевого господарського суду.

Обґрунтовуючи підстави звернення до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, скаржник посилається на порушення господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 21.10.2016р. зазначена касаційна скарга прийнята до провадження та призначена до розгляду.

У письмовому відзиві на касаційну скаргу відповідач просив оскаржувані судові акти залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

В призначене судове засідання касаційної інстанції 08.11.2016р. позивач та відповідач уповноважених представників не направили. Явка не визнавалась обов'язковою. Позивач у клопотанні б/н від 02.11.2016р. просив розглянути касаційну скаргу без участі його представника.

Перевіривши правильність застосування господарськими судами попередніх інстанцій норм процесуального та матеріального права, проаналізувавши доводи з цього приводу, викладені в касаційній скарзі, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Арка-Плюс" підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як було встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, 01.10.2012р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Арка-Плюс" (партнер) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Консьєрж Сервіс" (підприємство) укладені договори про надання транспортно-логістичних послуг №01-Т без встановлення суми договору, №02-Т зі встановленням вартості наданих послуг у розмірі договору 50 000,00грн. з доповненнями №1 від 01.10.2012р., №03-Т зі встановленням вартості наданих послуг у розмірі 46000,00грн. з доповненнями №1 від 01.10.2012р., №04-Т зі встановленням вартості наданих послуг у розмірі 54600,00грн. з доповненнями №1 від 01.10.2012р., №05-Т зі встановленням вартості наданих послуг у розмірі 55000,00грн. з доповненнями №1 від 01.10.2012р., №06-Т зі встановленням вартості наданих послуг у розмірі 45000,00грн. з доповненнями №1 від 01.10.2012р. Загальна сума укладених договорів складає 250600,00грн.

Товариством з обмеженою відповідальністю "Арка-Плюс" перераховано Товариству з обмеженою відповідальністю "Консьєрж Сервіс" 276600,00грн., що підтверджується випискою з банку по особовим рахункам позивача про перерахування коштів від 19.10.2012р. та платіжними дорученнями №3509 на суму 154600,00грн. від 19.10.2012р. (призначення платежу: за транспортно-логістичні послуги згідно рахунка №0327 від 19.10.2012р.), №3507 на суму 96000,00грн. від 19.10.2012р. (призначення платежу: за транспортно-логістичні послуги згідно рахунка №0327 від 19.10.2012р.), №3508 на суму 26000,00грн. від 19.10.2012р. (призначення платежу: за транспортно-логістичні послуги згідно рахунка №0327 від 19.10.2012р.).

З огляду на те, що відповідач повернув позивачу помилково перераховані кошти у розмірі 22000,00грн. (що підтверджується платіжним дорученням №207 від 12.11.2012р.), господарські суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що позивачем перераховано відповідачу 254600,00грн.

Предметом спору у даній справі є вимога про стягнення 276600,00грн. за вищезазначеними договорами про надання транспортно-логістичних послуг. Позовні вимоги обґрунтовані фактом невиконання зазначених договорів сторонами станом на 22.09.2015р. та закінченням їх терміну дії 31.12.2012р.

Відповідно до ст.ст. 11, 629 ЦК України договір є однією з підстав виникнення зобов'язань та є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно приписів ст.ст. 6, 627, 628 та 638 ЦК України сторони вільні в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 901 ЦК України, одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Статтею 1 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність" визначено, що транспортно-експедиторська послуга - робота, що безпосередньо пов'язана з організацією та забезпеченням перевезень експортного, імпортного, транзитного або іншого вантажу за договором транспортного експедирування.

Відповідно до ч. 1 ст. 929 ЦК України та ст. 9 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність" за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу.

Вирішуючи спір у даній справі, господарські суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що передача будь-якого товару не є предметом договорів про надання транспортно-експедиційних послуг. Проте, зазначений висновок зроблений судами без належної оцінки умов вищезазначених договорів, зокрема, п. 2.2 договорів, які визначають передачу вантажу між сторонами, що в свою чергу, призвело до неналежного з'ясування характеру спірних правовідносин, з якими позивач звернувся до суду за захистом свого порушеного права.

Крім того, як вже зазначалось вище, позивач перерахував грошові кошти відповідачу на підставі виставлених рахунків, а позовні вимоги обґрунтовував фактом невиконання зазначених договорів та закінченням терміну їх дії, проте судами не досліджувалось питання щодо наявності правових підстав у відповідача утримувати перераховані позивачем кошти.

Відповідно до положень статей 2, 43, 54 ГПК України господарські суди розглядають справи за позовами суб'єктів господарської діяльності, фізичних осіб, які такими не є, державних та інших органів, які визначають предмет (матеріально-правову вимогу) та підстави (обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, а не самі по собі посилання позивача на певну норму закону) позову.

При цьому господарський суд, з'ясувавши у розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу в обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує у прийнятті рішення саме ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини. Така правова позиція викладена Верховним Судом України у постанові від 18.05.2016р. у справі №922/51/15.

Загальними вимогами процесуального права, закріпленими у статтях 32-33, 43, 82, 84 ГПК України, визначено обов'язковість встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову. Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення у справі неможливо.

Беручи до уваги вищевикладене, судова колегія касаційної інстанції дійшла висновку, що господарські суди попередніх інстанцій, приймаючи рішення у даній справі недостатньо дослідили та з'ясували фактичні обставин справи, які мають суттєве значення для вирішення справи, та не надали цим обставинам відповідної правової оцінки, що призвело до передчасних висновків.

Відповідно до пунктів 1, 2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012р. №6 "Про судове рішення" рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Відхиляючи будь-які доводи сторін чи спростовуючи подані стороною докази, господарські суди повинні у мотивувальній частині рішення навести правове обґрунтування і ті доведені фактичні обставини, з огляду на які ці доводи або докази не взято до уваги судом. Викладення у рішенні лише доводів та доказів сторони, на користь якої приймається рішення, є порушенням вимог ст. 4 2 ГПК України щодо рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом.

При цьому, дослідження всіх наявних в матеріали справи доказів в їх сукупності з наданими сторонами поясненнями, має істотне значення для вирішення спору у цій справі та є підґрунтям для подальших висновків щодо наявності або відсутності підстав для задоволення позовних вимог.

Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази (ч. 2 ст. 111 7 ГПК України).

Відповідно до п. 3 ст. 111 9 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції і передати справу на новий розгляд.

За таких обставин, касаційна скарга підлягає задоволенню, а судові акти попередніх інстанцій - скасуванню з направленням справи на новий розгляд до місцевого господарського суду.

При новому розгляді справи суду необхідно врахувати викладене, вжити всі передбачені законом заходи для всебічного, повного і об'єктивного встановлення обставин справи, перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, дати їм належну юридичну оцінку, і в залежності від встановлених обставин вирішити спір у відповідності з нормами чинного законодавства, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, з ухваленням законного й обґрунтованого судового рішення.

Керуючись ст.ст. 111 5 , 111 7 , 111 9 -111 12 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Арка-Плюс" - задовольнити.

Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 18.08.2016р. та рішення господарського суду Одеської області від 22.06.2016р. у справі №916/1/16 скасувати, а справу передати на новий розгляд до господарського суду Одеської області.

Головуючий суддя (доповідач) І.В. Алєєва Суддя Т.Б. Дроботова Суддя Л.І. Рогач