Постанова

від 08.11.2016 по справі 910/26724/15

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"08" листопада 2016 р. Справа№ 910/26724/15

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Шапрана В.В.

суддів: Андрієнка В.В.

ОСОБА_1

секретар Колесник М.П.

за участю представників:

від позивача ОСОБА_2, ОСОБА_3

від відповідача - ОСОБА_4

від третьої особи - ОСОБА_5 , ОСОБА_6

розглянувши матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю В«СаликсВ» на рішення Господарського суду м. Києва від 16.08.2016 (суддя Комарова О.С.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю В«СаликсВ»

до Товариства з обмеженою відповідальністю В«Рабен УкраїнаВ»

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні

відповідача ОСОБА_7 особа-підприємець ОСОБА_8

про відшкодування збитків,-

за зустрічним позовом

Товариства з обмеженою відповідальністю В«Рабен УкраїнаВ»

до Товариства з обмеженою відповідальністю В«СаликсВ»

про стягнення 18500 грн.,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач ТОВ «Саликс» звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до ТОВ «Рабен Україна» про стягнення збитків за договором перевезення. В свою чергу, відповідач звернувся до позивача із зустрічним позовом про стягнення 18500 грн.

Рішенням Господарського суду м. Києва від 16.08.2016 в задоволені первісного та зустрічного позовів було відмовлено.

Не погоджуючись із вказаним рішенням, позивач за первісним позовом звернувся з апеляційною скаргою до Київського апеляційного господарського суду, в якій вказує, що прийняте рішення не відповідає вимогам чинного законодавства, постановлено з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому просить рішення скасувати та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги повністю.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями апеляційну скаргу ТОВ «Саликс» було передано колегії суддів у складі: головуючий суддя Шапран В.В., судді: Андрієнко В.В., Буравльов С.І.

Ухвалою суду від 09.09.2016 прийнято до провадження апеляційну скаргу та призначено її розгляд на 04.10.2016 у складі суддів: головуючий Шапран В.В., судді: Андрієнко В.В., Буравльов С.І.

Через відділ забезпечення документообігу суду та моніторингу виконання документів від представника відповідача та представника третьої особи надійшли відзиви на апеляційну скаргу, в яких зазначено, що рішення суду є обґрунтованим та законним, а тому просили апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду без змін.

В судових засіданнях 04.10.2016 та 25.10.2016 по справі оголошувались перерви відповідно до ст. 77 ГПК України.

Представники сторін в призначені судові засідання з`являлися та надавали усні пояснення стосовно заявленого позову.

Апеляційний господарський суд, розглянувши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши наявні матеріали справи, встановив наступне:

02.06.2015 між Товариством з обмеженою відповідальністю В«СаликсВ» (замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю В«Рабен УкраїнаВ» (експедитор) був укладений договір № К778/2015-110.

Відповідно до п. 1.1. договору експедитор зобов'язується за плату і за рахунок замовника забезпечити надання транспортно-експедиційних послуг у міжнародному сполученні, а також інші послуги пов'язані з перевезенням, а замовник зобов'язується оплачувати надавані експедитором послуги.

За умовами п. 3.2.1. договору, експедитор зобов'язується організувати транспортно-експедиційне обслуговування замовника, а саме організувати належним чином подачу транспортних засобів, перевезення відповідно до встановлених маршрутів, а також організувати надання інших послуг відповідно до заявки замовника.

У відповідності до п. 3.2.2. договору, експедитор має право самостійно залучати перевізника, укладати з ним договори, а у випадку необхідності змінювати транспорт на маршруті перевезення. При цьому виконавець несе відповідальність за дії та/або бездіяльність залучених ним до виконання даного договору третіх осіб, як за свої власні.

На виконання умов договору № К778/2015-110 від 02.06.2015 позивач надав відповідачу за первісним позовом заявку № 4153 від 30.06.2015 на перевезення вантажу, яка була погоджена останнім, що підтверджується печаткою та підписом уповноваженої особи відповідача за первісним позовом.

Відповідно до заявки № 4153 від 30.06.2015 позивачем було надало відповідачу за первісним позовом інформацію щодо вантажу, яка передбачена в п. 2.1. договору, а саме: адреса завантаження: ОСОБА_4, Коморнікі (ul. Zabikowska 7\9 PL 62-052 Komorniki); вантажовідправник: NOVOL Sp. z.o.o.; особа відповідальна за завантаження тел.: Vitali Grebennikov 0048785011707; дата і час завантаження: 02/07/2015 до 13.00; місце митного оформлення: ul. Wichrova 4 Poznan; митний перехід: за вибором експедитора Ягодин; особа відповідальна за вивантаження тел.: ОСОБА_9, +380680813982; місце митного оформлення в місці призначення: м. Київ, вул. Малинська, 20; вантажоотримувач: ТОВ В«СаликсВ» ; адреса розвантаження: 10025, м. Житомир, Корольовский р-н, вул. Фастівська, буд.7; назва вантажу: Шпаклівка, грунти та лаки для кузовного ремонту автомобілів; орієнтовна інвойсна вартість вантажу: 55000 евро; кількість і розмір паллет: до 32 шт. 800x1200, вага брутто: 22000 кг; тип і кількість автомобілів: окремий тентований автомобіль /ТЕНТ/до 22т/86м3/ CMR один, ТЕНТ; спосіб завантаження/вивантаження: заднє/бокове: заднє; ціна договору: 18500 грн., безготівковий розрахунок; транспортний засіб № НОМЕР_1/АА0687ХТ.

03.07.2015 під час здійснення перевезення вантажним автомобілем DAF, державний номерний знак НОМЕР_2 з вантажним напівпричіпом марки Schmitz, державний номер знак НОМЕР_3, власником якого є ОСОБА_7 особа-підприємець ОСОБА_8, на трасі сполучення Ковель-Ягодин неподалік м. Ковель виникла пожежа, в результаті якої було знищено вантаж.

Позивач, звертаючись із даним позовом до суду, мотивує свої вимоги тим, що внаслідок пожежі, що виникла під час здійснення перевезення вантажу, останній був знищений, чим завдано збитків позивачу як одержувачу товару, які він і просив стягнути з відповідача як експедитора, що взяв на себе зобов`язання за договором щодо перевезення вантажу.

Відповідач, заперечуючи проти заявлених вимог, зазначає, що по-перше позивачем не було надано йому всієї інформації щодо вантажу, що перевозився, а саме те, що вказаний вантаж відноситься до легкозаймистих речовин, по-друге, позивач не є власником вантажу, а отже не має прав для звернення із відповідною вимогою до експедитора.

Крім того, відповідач, подаючи зустрічний позов, просив суд стягнути з позивача кошти в розмірі 18500 грн., що є оплатою замовника експедитору за надані останнім послуги з перевезення вантажу, та які не були сплачені позивачем за первісним позовом відповідачу.

Господарський суд міста Києва, постановляючи оскаржуване рішення про відмову у задоволені первісного позову, зазначив про те, що позивачем не було належними доказами доведено перехід до нього права власності на майно в момент пожежі, а тому відсутні підстави для стягнення майнової шкоди за пошкодження майна, яке не належить позивачу.

Проте, колегія суддів не погоджується із такою позицією місцевого суду, вважає, що його висновки стосовно заявленого первісного позову є передчасними та не базуються на повному, всебічному розгляді всіх обставин справи, з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. Господарський суд порушує справи за позовними заявами підприємств та організацій, які звертаються до господарського суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів.

Захист цивільних прав - це передбаченні законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Під способами захисту суб'єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.

Звертаючись до суду, позивач самостійно обирає спосіб захисту, передбачений ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України та ст. 20 Господарського кодексу України.

Відповідно до ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Норми ст. 16 Цивільного кодексу України кореспондуються з положеннями ст. 20 Господарського кодексу України, якими визначено, що права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом: визнання наявності або відсутності права; визнання недійсними господарських угод; відновлення становища; припинення дій; присудження до виконання обов'язку в натурі; відшкодування збитків; застосування штрафних і оперативно-господарських санкцій; установлення, зміни та припинення господарських правовідносин.

Виходячи з матеріалів справи, позивач за первісним позовом звернувся до суду з матеріально-правовою вимогою до відповідача за первісним позовом про стягнення матеріальної шкоди.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу.

Нормами ст. 11 Цивільного кодексу України встановлено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі, інші юридичні факти.

За приписами ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Положеннями ст. 307 Господарського кодексу України визначено, що за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення вантажу укладається в письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням перевізного документа (транспортної накладної, коносамента тощо) відповідно до вимог законодавства. Перевізники зобов'язані забезпечувати вантажовідправників бланками перевізних документів згідно з правилами здійснення відповідних перевезень. Умови перевезення вантажів окремими видами транспорту, а також відповідальність суб'єктів господарювання за цими перевезеннями встановлюються транспортними кодексами, транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами.

15.05.2015 між позивачем ТОВ «Саликс» (покупець) та фірмою «NOVOL Sp. z.o.o» (постачальник) був укладений контракт № 23/EX/2015.

Відповідно до умов даного контракту постачальник поставляє покупцю товар-лакофарбові вироби.

Згідно із п. 1.2 контракту постачальник зобов`язується передати у власність покупця, а покупець зобов`язується прийняти та оплатити товар в кількості, якості, за асортиментом та за ціною, що вказані у специфікації та рахунку-фактурі.

02.06.2015 між Товариством з обмеженою відповідальністю В«СаликсВ» (замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю В«Рабен УкраїнаВ» (експедитор) був укладений договір № К778/2015-110.

Відповідно до п. 1.1. договору експедитор зобов'язується за плату і за рахунок замовника забезпечити надання транспортно-експедиційних послуг у міжнародному сполученні, а також інші послуги пов'язані з перевезенням, а замовник зобов'язується оплачувати надавані експедитором послуги.

Відповідно до п.п. 1.2., 1.3. договору замовник оплачує виконання доручення в сумі, узгодженій сторонами в заявці-договорі, в суму доручення включено витрати експедитора на виконання доручення замовника і винагорода експедитора. Заявки, узгоджені сторонами, регулюють взаємини сторін щодо кожного окремого доручення на транспортно-експедиційне обслуговування і є невід'ємною частиною цього договору.

В пункті 2.1. договору визначено, що послуги надаються на підставі даного договору та заявки-договору (далі-заявка) в якій визначаються характеристики вантажу, вантажовідправник, вантажоодержувач, адреса розвантаження, маршрут, тип і кількість транспортних засобів, вартість послуг, інструкція з кріплення та ін. умови. Заявка є невід'ємною частиною цього договору.

За умовами п. 3.2.1. договору, експедитор зобов'язується організувати транспортно-експедиційне обслуговування замовника, а саме організувати належним чином подачу транспортних засобів, перевезення відповідно до встановлених маршрутів, а також організувати надання інших послуг відповідно до заявки замовника.

У відповідності до п. 3.2.2. договору, експедитор має право самостійно залучати перевізника, укладати з ним договори, а у випадку необхідності змінювати транспорт на маршруті перевезення. При цьому виконавець несе відповідальність за дії та/або бездіяльність залучених ним до виконання даного договору третіх осіб, як за свої власні.

Експедитор забезпечує подання під навантаження технічно справного транспортного засобу, згідно прийнятій заявці. Експедитор зобов'язується забезпечити збереження вантажу з моменту його прийняття для перевезення і до моменту видачі в пункті призначення уповноваженій особі вантажоодержувача (п.п. 3.2.3., 3.2.5. договору).

За умовами п. 5.2.1. договору відповідальність експедитора настає, у разі повної або часткової втрати, недостачі або пошкодження (при документальному підтверджені), що відбулося в проміжку часу між прийняттям вантажу для перевезення (оформлення товаро-супровідних документів) і його здачею вантажоодержувачу (оформлення товаро-супровідних документів) експедитор відшкодовує замовнику суму, не більшу вартості втраченого (знищеного) або пошкодженого вантажу за товаро-супровідними документами, а за умови сумнівів щодо вартості - суму відповідно до оцінки спеціалізованої оціночної фірми. Сума, яка підлягає відшкодуванню визначається на підставі вартості вантажу в місці та в час його прийняття до перевезення та повинна визначатись з урахуванням правил та лімітів, визначених Конвенцією КДПВ.

Позивач за первісним позовом вказує, що на виконання умов договору № К778/2015-110 від 02.06.2015 надав відповідачу за первісним позовом заявку № 4153 від 30.06.2015 на перевезення вантажу, яка була погоджена останнім, що підтверджується печаткою та підписом уповноваженої особи відповідача за первісним позовом.

Як зазначає позивач за первісним позовом, ним, відповідно до заявки № 4153 від 30.06.2015, було надало відповідачу за первісним позовом всю інформацію щодо вантажу, яка передбачена в п. 2.1. договору, а саме: адреса завантаження: ОСОБА_4, Коморнікі (ul. Zabikowska 7\9 PL 62-052 Komorniki); вантажовідправник: NOVOL Sp. z.o.o.; особа відповідальна за завантаження тел.: Vitali Grebennikov 0048785011707; дата і час завантаження: 02/07/2015 до 13.00; місце митного оформлення: ul. Wichrova 4 Poznan; митний перехід: за вибором експедитора Ягодин; особа відповідальна за вивантаження тел.: ОСОБА_9, +380680813982; місце митного оформлення в місці призначення: м. Київ, вул. Малинська, 20; вантажоотримувач: ТОВ В«СаликсВ» ; адреса розвантаження: 10025, м. Житомир, Корольовский р-н, вул. Фастівська, буд.7; назва вантажу: Шпаклівка, грунти та лаки для кузовного ремонту автомобілів; орієнтовна інвойсна вартість вантажу: 55000 евро; кількість і розмір паллет: до 32 шт. 800x1200, вага брутто: 22000 кг; тип і кількість автомобілів: окремий тентований автомобіль /ТЕНТ/до 22т/86м3/ CMR один, ТЕНТ; спосіб завантаження/вивантаження: заднє/бокове: заднє; ціна договору: 18500 грн., безготівковий розрахунок; транспортний засіб № НОМЕР_1/АА0687ХТ.

03.07.2015 під час здійснення перевезення вантажним автомобілем DAF, державний номерний знак НОМЕР_2 з вантажним напівпричіпом марки Schmitz, державний номер знак НОМЕР_3, власником якого є ОСОБА_7 особа-підприємець ОСОБА_8, на трасі сполучення Ковель-Ягодин неподалік м. Ковель виникла пожежа.

Відповідно до експертного висновку В-494 від 03.07.2015 Волинської Торгово-промислової палати при огляді вантажу після пожежі, який частково висипався з напівпричепа марки Schmitz, державний номер знак НОМЕР_3, встановлено: весь товар піддався високій температурі горіння, металеві банки обвуглені, деформувались, втратили герметичність, вміст банок частково або повністю згорів.

Волинською митницею Державної митної служби України було складено акт про проведення огляду територій та приміщень складів тимчасового зберігання, митних складів, магазинів безмитної торгівлі, територій вільних митних зон та інших місць, де знаходяться товари, транспортні засоби комерційного призначення, що підлягають митному контролю, чи провадиться діяльність, контроль за якою покладено на митні органи № 6 від 03.07.2015, у відповідності до додатку №1 якого, вантаж ЕЕ № 100250000/2015/710683, CMR 083561, Faktura НОМЕР_4, найменування товару універсальні шпаклівки для малярних робіт, не в аерозольній упаковці, розчини на основі акрилових полімерів, затверджувачі для затвердження акрилових продуктів, що були заявлені в кількості товару 14976, вагою 22209 наявна різниця, а саме не вистачає товару в кількості 14976, вагою 22209.

Відповідач за первісним позовом звертався до ОСОБА_7 особи-підприємця ОСОБА_8 з претензією № КІ 1509-689 від 21.09.2015, в якій просив перерахувати на рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю В«СаликсВ» 1042431,19 грн. за знищений в результаті пожежі вантаж.

Позивач за первісним позовом зазначає, що звернувся до відповідача за первісним позовом з претензією № 24 від 31.08.2015 про відшкодування збитків в сумі 44 832,96 EUR завданих пожежею, яка трапилась 03.07.2015 при перевезені вантажу вантажним автомобілем DAF, державний номерний знак НОМЕР_2 з вантажним напівпричіпом марки Scnmitz, 1998 р.в., державний номер знак НОМЕР_3.

Вказана претензія була отримана уповноваженим представником відповідача за первісним позовом 03.09.2015, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення, копія якого міститься в матеріалах справи.

У відповідь на вищезазначену претензію, відповідач за первісним позовом звернувся до позивача за первісним позовом з претензією № КІ 1509-716 від 23.09.2015, в якій зазначив, що не був обізнаний про небезпечність вантажу та просив відшкодувати витрати, пов'язані з транспортуванням небезпечного вантажу в сумі 18500 грн.

Так, зокрема, відповідач за первісним позовом, заперечуючи проти заявлених вимог та надісланої претензії, зазначає, що позивач за первісним позовом, як замовник перевезення вантажу не забезпечив виконання вимог законодавства щодо перевезення небезпечних вантажів, а тому відповідач за первісним позовом, як перевізник не міг об'єктивно забезпечити перевезення небезпечного вантажу та зменшити ризики.

Крім того, відповідач за первісним позовом зазначає, що в силу приписів ст. 22 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів, позивач за первісним позовом, як замовник не вправі вимагати будь-якої компенсації за втрачений вантаж, якщо про небезпечність перевізник не був повідомлений належним чином.

В той же час, колегія суддів не погоджується із такою позицією відповідача з огляду на наступне.

ТОВ «Рабен України», заперечуючи проти претензії, що була направлена на його адресу позивачем із вимогою відшкодування вартості втраченого вантажу, зокрема, зазначав про те, що вантаж, який перевозився на виконання умов договору, укладеного між позивачем та відповідачем, має певні особливості, (небезпечний, легкозаймистий) що потребують відповідного пакування та транспортування.

В обґрунтування своїх тверджень, відповідачем до відповіді на претензію долучене комплексне експертне дослідження № 048/10-03 від 14.08.2015, що був здійснене Агенцією судових експертиз, та у висновку якого значиться, що вантаж - шпаклівка, ґрунтовка для кузовного ремонту а\м, що перевозилась третьою особою для позивача, та який був пошкоджений в результаті пожежі, що мала місце 03.07.2015, у відповідності до карт характеристик виробника, відноситься до 3 категорії небезпечних вантажів, з особливостями пакування, які повинен забезпечити замовник.

Вказаний висновок підписаний спеціалістом ОСОБА_10, який відповідно до листа Міністерства юстиції України від 04.09.2015, направлений на адвокатський запит, не значиться в реєстрі атестованих судових експертів.

Також в матеріалах справи міститься висновок Інституту хімії високомолекулярних сполук, за результатами проведення наукових досліджень зразків лакофарбових матеріалів - шпаклівки, що була предметом перевезення та була знищена в результаті такого перевезення, відповідно до якого всі досліджені матеріали не перевищують нормативів і відповідають критеріям, за дослідженим показником можна віднести до категорії небезпечних речовин при транспортуванні і включити в групу упаковки ІІІ.

Крім того, до матеріалів справи долучений висновок № 01/11-15 експерта за результатами проведення експертного товарознавчого дослідження, складений 26.11.2015 судовим експертом ПП «Експертне бюро».

Згідно даного висновку вбачається, що матеріали, що виробляються «NOVOL Sp. z.o.o», а саме, ті, що перевозились третьою особою на замовлення позивача, не підпадають під дію «ДОПНВ» (Європейська угода про міжнародне дорожнє перевезення небезпечних вантажів) на підставі положень п. 2.2.3.1.5. «ДОПНВ».

Вказаний висновок підписаний експертом ОСОБА_11

Представником відповідача до матеріалів справи долучений лист Міністерства юстиції України та копію рецензії на висновок експертного товарознавчого дослідження № 1/11-15 від 26.11.2015, здійснений судовим експертом ОСОБА_11, згідно якої вбачається, що останнім при складанні висновку було порушено п.2.3 Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень, затвердженої наказом міністерства юстиції України від 08.10.1998, а саме надані експертом відповіді на запитання, що ставились, не відповідають об`єму проведених товарознавчих досліджень та виходять за межі його компетенції.

Зважаючи на те, що матеріали справи містять декілька експертних досліджень стосовно причин виниклої пожежі, наслідків такої пожежі, та категорії небезпечності/безпечності вантажу, що перевозився третьою особою, які мають протилежні висновки, а для вирішення вказаних питань необхідні спеціальні вузькі знання, місцевим судом правомірно та обґрунтовано було призначено по справі комплексну пожежно-технічну та товарознавчу експертизу, а в подальшому повторну комплексну пожежно-технічну та товарознавчу експертизу, з урахуванням відсутності необхідних фахівців у Львівському науково-дослідному інституті судових експертиз, та на вирішення експертам були поставлені наступні питання:

- до якої категорії небезпечних вантажів (виходячи з положень ДОПНВ -Європейської угоди про міжнародне дорожнє перевезення небезпечних вантажів та класифікації небезпечних вантажів ООН) відноситься вантаж, зазначений в Фактурі НОМЕР_4 від 01.07.2015;

- чи могло відбутися розшарування протекторної частини шини напівпричепом марки Schmitz 1998 р. в. д. н. АА0687ХТ з подальшим її відривом внаслідок пошкодження колеса сторонніми гострими предметами, які знаходилися на дорозі (цвяхом, склом);

- де був осередок пожежі, який спричинив пожежу вантажного автомобіля DAF, державний номерний знак НОМЕР_2 з вантажним напівпричіпом марки Scnmitz, 1998 р.в., державний номер знак НОМЕР_3, яка мала місце 03.07.2015 року на автодорозі сполученням Київ-Ковель-Ягодин (місце виникнення початкового горіння);

- яка причина виникнення пожежі вантажного автомобіля DAF, державний номерний знак НОМЕР_2 з вантажним напівпричіпом марки Scnmitz, 1998 р.в., державний номер знак НОМЕР_3, яка мала місце 03.07.2015 року на автодорозі сполученням Київ-Ковель-Ягодин;

- як пов'язана причина пожежі з технічною несправністю вантажного напівпричіпа марки Scnmitz, 1998 р.в., державний номер знак НОМЕР_3;

- яке джерело запалювання зумовило займання вантажного напівпричіпа марки Scnmitz, 1998 р.в., державний номер знак НОМЕР_3 у місці формування осередку пожежі;

- яка вартість матеріального збитку, завданого власнику вантажного автомобіля DAF, державний номерний знак НОМЕР_2 з вантажним напівпричіпом марки Scnmitz, 1998 р.в., державний номер знак НОМЕР_3, внаслідок пожежі вантажним напівпричіпом марки Scnmitz, 1998 р.в., державний номер знак НОМЕР_3, станом на 03.07.2015 року;

- в якому стані перебуває вантажний напівпричіп марки Scnmitz, 1998 р.в., державний номер знак НОМЕР_3 станом на час проведення експертизи (пошкодженому чи знищеному);

- чи був вантажний напівпричіп марки Scnmitz, 1998 р.в., державний номер знак НОМЕР_3 у справному стані на момент виникнення пожежі, яка мала місце 03.07.2015 року на автодорозі сполученням Київ-Ковель-Ягодин? Якщо ні, то які причини несправності? Чи виникли несправності внаслідок неправильної експлуатації?

Відповідно до висновку експертів Волинського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру Міністерства внутрішніх справ України № 41 від 24.05.2016:

- вантаж, зазначений в фактурі НОМЕР_4 від 01.07.2015, на підставі положень п. 2.2.3.1.5 ДОПНВ не підпадає під дію ДОПНВ (В«Європейської угоди про міжнародне дорожнє перевезення небезпечних вантажівВ» ) з причин, вказаних у дослідній частині висновку;

- з технічної точки зору, розшарування протекторної частини шини напівпричепа марки Schmitz 1998 р.в., р.н. знак АА 0687 XT з подальшим її відривом, не могло відбутися внаслідок пошкодження колеса сторонніми гострими предметами, які знаходилися на дорозі (цвяхом, склом і т.д.). Розшарування протекторної частини шини відбувається поступово (а не раптово), на протязі тривалого часу і як правило у процесі тривалої неправильної експлуатації шини;

- осередок пожежі (місце виникнення початкового горіння) вантажного автомобіля DAF, р.н. "Знак НОМЕР_2 з вантажним напівпричепом марки Scnmitz, 1998 р.в., р.н. знак АА 0687 XT, яка мала місце 03.07.2015 року, на авто дорозі сполученням Київ-Ковель-Ягодин, знаходився в правій частині напівпричепа, в місці розташування заднього правого колеса;

- найбільш ймовірною причиною виникнення пожежі вантажного автомобіля DAF, р.н. знак НОМЕР_2 з вантажним напівпричепом марки Scnmitz, 1998 р.в., р.н. знак АА 0687 XT, яка мала місце 03.07.2015 на автодорозі сполученням Київ-Ковель-Ягодин, є займання горючих матеріалів (деревини підлоги напівпричепа, матеріалу вантажу) внаслідок розігріву тіл у результаті тертя в зоні розташування правого заднього колеса напівпричепа;

- найбільш імовірно, причина виникнення даної пожежі пов'язана з розшаруванням протекторної частини шини заднього правого колеса напівпричепа марки Scnmitz 1998 р.в., р.н. знак АА 0687 XT;

- найбільш імовірним джерелом запалювання, яке зумовило займання вантажного напівпричепа марки Scnmitz, 1998 р.в., р.н. знак АА 0687 XT в осередку пожежі було джерело запалювання механічної енергії, яке виникло внаслідок тертя.

Також, в дослідній частині висновку експертів зазначено, що вирішення питань, зазначених в п.п. 7, 8 резолютивної частини вказаного висновку, не надалось можливим оскільки не проводився безпосередній огляд об'єкта дослідження (не вдалося встановити обсяг та ступінь його пошкоджень внаслідок пожежі, а також обсяг ремонтних робіт, необхідних для відновлення причепа до первинного стану), а в наявних ілюстративних матеріалах справи недостатньо даних для проведення повноцінного дослідження з даних питань і надання об'єктивних та обґрунтованих висновків. Також, не надалось можливим вирішити питання, зазначене п. 9 резолютивної частини вказаного висновку, оскільки не проводився безпосередній огляд об'єкта дослідження (не вдалося визначити його технічний стан в цілому), а в наявних матеріалах справи відсутні дані для проведення повноцінного дослідження з даного питання і надання об'єктивних та обґрунтованих висновків.

Відповідно до ч. 1 ст. 42 Господарського процесуального кодексу України, висновок судового експерта повинен містити докладний опис проведених досліджень, зроблені в результаті їх висновки і обґрунтовані відповіді на поставлені господарським судом питання.

Частиною 5 ст. 42 ст. 42 Господарського процесуального кодексу України визначено, що висновок судового експерта для господарського суду не є обов'язковим і оцінюється господарським судом за правилами, встановленими статтею 43 цього Кодексу.

Так, відповідно до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Колегією суддів приймається вказаний висновок експертів Волинського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру Міністерства внутрішніх справ України як належний та допустимий доказ на підтвердження доводів позивача стосовно того, що вантаж, що перевозився на його замовлення третьою особою не підпадає під дію ДОПНВ (В«Європейської угоди про міжнародне дорожнє перевезення небезпечних вантажівВ» ), з підстав, зазначених у дослідній частині висновку, що в свою чергу спростовує доводи відповідача, про неповідомлення замовником перевізника (експедитора) про небезпечність вантажу та його особливості, що потребує спеціального пакування такого вантажу та, відповідно, умов перевезення, що також звільняє його від відшкодування шкоди внаслідок пошкодження вантажу під час здійснення перевезення.

Відповідно до п. 2 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 4 від 23.03.2012 «Про деякі питання практики призначення судової експертизи» судова експертиза призначається лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування.

Якщо наявні у справі докази є взаємно суперечливими, їх оцінку в разі необхідності може бути здійснено господарським судом з призначенням відповідної судової експертизи.

З урахуванням особливостей спору, що виник між позивачем та відповідачем, а також доводів, наданих представниками сторін як на підтвердження так і спростування своїх позицій, щодо причин спору, призначення та проведення судової експертизи є вкрай необхідним для повного, всебічного та об`єктивного дослідження всіх аспектів господарського спору та відсутність висновку спеціалістів (судових експертів) призведе до однобічності розгляду спору та необґрунтованості висновку щодо заявленого позову.

Колегія суддів не приймає до уваги заперечення представника відповідача щодо неможливості прийняття як належного доказу висновку експертів Волинського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру Міністерства внутрішніх справ України, оскільки вказаний висновок містить фрази: «ймовірна причина виникнення пожежі..,», «найбільш ймовірна причина запалювання», з огляду на те, що як зазначалось вище, експертами дослідження проводилось за наявними матеріалами справи та доказами, що були надані як позивачем так і відповідачем.

Судові експерти не мали доступу до напівпричепу, в якому перевозився замовлений позивачем вантаж та, відповідно, не могли повноцінно оглянути його для надання більш точних висновків та відповідей на поставлені судом питання, з огляду на те, що, як вбачається із письмових пояснень представника третьої особи, що містяться в матеріалах справи та були подані в суді першої інстанції, ФОП ОСОБА_8 не міг виконати вимоги ухвали суду про надання можливості експертам оглянути пошкоджений причеп, оскільки він був поміщений перевізником на безкоштовний майданчик для відстою вантажних автомобілів у м. Ковелі, (звідки той зник у невідомому напрямку) у зв`язку з тим, що зняв його з обліку, що підтверджується відповідною реєстраційною карткою ТЗ, виданою Регіональним сервісним центром МВС у м. Києві, бо причеп внаслідок пожежі був повністю знищений та не придатний для подальшого використання, а ФОП ОСОБА_8 не мав жодних офіційних зобов`язань з приводу збереження ТЗ в стані, в якому він перебував після пожежі 03.07.2015.

Крім того, як вбачається із письмових та усних пояснень представників позивача, відповідача та третьої особи, основне питання спору щодо відшкодування шкоди за пошкоджений вантаж виник між ними саме з підстав того, чи відносився перевезений вантаж до ІІІ категорії небезпечних матеріалів, відповідно до ДОПНВ, що в свою чергу, відповідно до Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажу (ст. 22) потребує вжиття необхідних заходів безпеки для перевезення такого роду вантажу та що пожежа та пошкодження вантажу відбулось не з вини перевізника (експедитора), а саме з вини замовника, який не попередив перевізника про особливу небезпечність вантажу.

В даному конкретному випадку на вказане запитання судовими експертами Волинського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру Міністерства внутрішніх справ України була надана чітка відповідь, що вантаж, зазначений в фактурі НОМЕР_4 від 01.07.2015, на підставі положень п. 2.2.3.1.5 ДОПНВ не підпадає під дію ДОПНВ (В«Європейської угоди про міжнародне дорожнє перевезення небезпечних вантажівВ» ), оскільки, відповідно до п. 2.2.3.1.5 ДОПНВ дія ДОПНВ не поширюється на нетоксичні й некорозійні розчини та однорідні суміші з температурою спалаху 23 град.C або вище (в'язкі речовини, такі як фарби й лаки, за винятком речовин, що містять більше ніж 20% нітроцелюлози), що поміщені в посудини місткістю менше ніж 450 л, якщо в результаті випробовування на відшарування розчинника висота шару розчинника, що (тобто був предметом перевезення на замовлення позивача та відокремився, становить менше ніж 3% від загальної висоти зразка і якщо час витікання речовин з посудини, що відповідає стандартові ISO 2431:1993, з діаметром отвору лійки 6 мм становить при температурі 23 град.C: не менше ніж 60 секунд.

Як зазначено в дослідній частині висновку, при досліджені показників та даних карт характеристик виробника на продукцію та даних висновку Інституту хімії та високомолекулярних сполук НАН України, матеріал, що досліджується, пошкоджений в результаті виниклої пожежі) відповідає всім технічним показникам (умовам) за фізичним станом, температурою спалаху, небезпечністю для оточуючого середовища, вмістом нітроцелюлози, ємністю пакування, показником відшарування розчинника, показником в`язкості.

Отже, все вище зазначене спростовує доводи відповідача та третьої особи, стосовно того, що багаж, що перевозився, відноситься до 3 класу небезпечності, а оскільки замовником вантажу не було повідомлено перевізника (експедитора) про особливість багажу, це звільняє останніх від відшкодування шкоди замовнику за пошкоджений вантаж.

Також суд апеляційної інстанції зазначає, що відповідно до п. 2, 16 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 4 від 23.03.2012 «Про деякі питання практики призначення судової експертизи» не може вважатися актом судової експертизи висновок спеціаліста, наданий заявникові (юридичній чи фізичній особі) на підставі його заяви, - навіть якщо відповідний документ має назву "висновок судового експерта" або подібну до неї, оскільки особа набуває прав та несе обов'язки судового експерта тільки після одержання нею ухвали про призначення експертизи.

Якщо, призначаючи судову експертизу, господарський суд не попередив особу чи осіб, які проводитимуть судову експертизу, про відповідальність, передбачену статтями 384 і 385 Кримінального кодексу України за дачу завідомо неправдивого висновку або відмову дати висновок та за відмову без поважних причин від виконання покладених на них обов'язків, то поданий суду висновок може вважатися висновком спеціаліста, але не висновком судового експерта в розумінні частини першої статті 42 ГПК.

Особа набуває права та несе обов'язки експерта після оголошення (вручення) їй ухвали про призначення експертизи та попередження про відповідальність. Тільки за цих умов висновок експерта набуває доказової сили. Невиконання цих вимог робить неможливим використання висновку експерта як доказу у справі. Тому не можуть розглядатись як висновок експерта і бути підставою для відмови у призначенні експертизи акти ревізії, калькуляції, інші висновки спеціалістів, навіть якщо вони надані на запит суду, адвоката, сторони. За необхідності з'ясування зазначених у таких документах обставин судом може бути призначена експертиза, яка буде вважатись первинною.

Таким чином, надані представниками відповідача експертні дослідження, що проводились спеціалістами за заявами юридичних (фізичних) осіб: відповідача, його вповноважених представників, не можуть прийматися до уваги як належні та допустимі докази, з урахуванням зазначених вище аргументів.

Отже, зважаючи на викладене, колегія суддів приходить до висновку, що місцевим судом неправомірно та необґрунтовано не було взято до уваги висновок судових експертів Волинського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру Міністерства внутрішніх справ України та, як наслідок, не всебічно досліджені всі обставини справи та доводи, що надавались не тільки відповідачем, а й позивачем по справі.

В свою чергу, суд апеляційної інстанції зазначає, що позивачем належними та допустимими доказами доведений факт належного виконання ним своїх зобов`язань як замовника перевезення вантажу, та як експедитору так і перевізнику була надана вся необхідна інформація щодо вантажу, що перевозиться.

Щодо твердження представника відповідача та третьої особи про відсутність у позивача права на звернення із вимогою до відповідача про відшкодування шкоди за пошкоджений вантаж, з огляду на те, що позивач не довів свого права власності на вказаний вантаж, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ст. 664 ЦК України, товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це. Готовий до передання товар повинен бути відповідним чином ідентифікований для цілей цього договору, зокрема шляхом маркування.

Якщо з договору купівлі-продажу не випливає обов'язок продавця доставити товар або передати товар у його місцезнаходженні, обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент здачі товару перевізникові або організації зв'язку для доставки покупцеві.

Згідно із ст. 12 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажу відправник має право розпоряджатися вантажем, зокрема, вимагати від перевізника припинення перевезення, зміни місця, передбаченого для доставки вантажу, або здачі вантажу одержувачу, іншому, ніж зазначений у вантажній накладній.

Відправник втрачає це право з того моменту, коли другий примірник накладної переданий одержувачу або коли останній здійснює свої права, передбачені в пункті 1 статті 13; з цього моменту і надалі перевізник керується вказівками одержувача.

Однак, право розпорядження вантажем належить одержувачу з моменту складання вантажної накладної, якщо у вантажній накладній відправником зроблена відповідна позначка.

Як вбачається з копії міжнародної товарно-транспортної накладної № 083561 (CMR) відправником вантажу «NOVOL Sp. z.o.o» в графі «одержувач вантажу» здійснено відповідну відмітку та зазначено назву позивача та місце одержання вантажу, що підтверджує факт переходу права розпорядження вантажем до одержувача з даного моменту.

До того ж, відповідно до п. 1.5 контракту № 23/ЕХ/2015 від 15.05.2015 товар, що поставляється в рамках даного контракту, вважається поставленим покупцю та є його власністю з моменту відмітки покупця/вантажоодержувача в міжнародній товарно-транспортній накладній про прийняття товару.

Згідно із п.6.4 контракту товар вважається прийнятим покупцем з моменту його прийняття та здійснення відмітки в міжнародній товарно-транспортній накладній про прийняття на складі покупця.

Вказана міжнародна товарно-транспортна накладна містить відмітку позивача (вантажоодержувача) про отримання залишків вантажу та зазначено, що вантаж повністю пошкоджений, про що складений відповідний трьохсторонній акт № 01 від 23.07.2015, що підтверджує власність позивача (зважаючи на умови укладеного контракту та положень конвенції) на вантаж, що перевозився третьою особою та спростовує доводи представника відповідача та третьої особи, щодо відсутності у позивача прав для пред`явлення вимог до відповідача через недоведеність його власності на знищений вантаж.

Відповідно до ст. 4, 9 Конвенції договір перевезення підтверджується складанням вантажної накладної.

Вантажна накладна є первинним доказом укладання договору перевезення, умов цього договору і прийняття вантажу перевізником.

Відповідно до ст. 334 ЦК України право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом.

Переданням майна вважається вручення його набувачеві або перевізникові, організації зв'язку тощо для відправлення, пересилання набувачеві майна, відчуженого без зобов'язання доставки.

Як зазначалось вище, міжнародна товарно-транспортна накладна № 083561 (CMR) була складена відправником вантажу в місті Коморники 01.07.2015.

Вона містить всю необхідну інформацію, що вимагається до такого виду документів відповідним міжнародним нормативно-правовим актом, містить підписи та печатки вантажовідправника та перевізника про прийняття вантажу для перевезення та доставки одержувачу (позивачу) та між сторонами не існує будь-яких спорів та/чи заперечень щодо дійсності такої товарно-транспортної накладної.

Отже, зважаючи на вище вказані норми права, право власності на вантаж, що відправлявся продавцем фірмою «NOVOL Sp. z.o.o» позивачу ТОВ «Саликс», у останнього виникло саме з моменту складання такої CMR та передачі вантажу перевізнику, тобто з 01.07.2015, що спростовує висновки місцевого суду, що позивачем не доведений факт виникнення у нього права власності на знищений вантаж саме станом на час виникнення пожежі - 03.07.2015.

Крім того, місцевий суд в оскаржуваному рішенні зазначив про те, що позивачем за первісним позовом не доведений факт що він є одержувачем всього знищеного вантажу оскільки у міжнародній товарно-транспортній накладній про приймання товару CMR № 083561 міститься відмітка про отримання позивачем за первісним позовом 23.07.2015 року залишків вантажу, проте колегія суддів зазначає, що такий висновок є неналежним, з огляду на те, що умовами контракту визначено право власності та момент переходу права власності на весь вантаж, що поставляється на виконання умов контракту від 15.05.2015, та жодний нормативно-правовий акт не містить будь-яких застережень чи положень стосовно того, що якщо вантаж, в процесі перевезення, буде частково втрачений, пошкоджений, то у одержувача такого вантажу виникає право власності лише на частину одержаного товару, а не на весь товар.

До того ж у CMR № 083561 позивачем чітко зазначено проте, що вантаж повністю пошкоджено, про що складений трьохсторонній акт, а отже одержувач товару не міг зазначити іншого, а саме те, що товар ним отриманий в повному обсязі.

Також, Господарський суд міста Києва, при мотивуванні причин відмови у задоволені заявлених первісних вимог зазначив проте, що позивачем не доведений факт переходу до нього права власності на вантаж, що перевозився, з огляду на відсутності доказів здійснення оплати вартості поставленого товару на рахунок «NOVOL Sp. z.o.o».

На дане колегія суддів зазначає, що як вказувалось раніше, нормами чинного Цивільного кодексу України чітко визначено моментом переходу права власності на майно у покупця і він не пов`язаний з моментом сплати вартості придбаного товару, якщо інше не передбачено умовами договору.

Умовами укладеного між сторонами контракту також не визначено, що право власності на придбаний товар у покупця виникає з моменту оплати придбаного товару.

Крім того, п. 8.1 контракту визначено, що розрахунок за продукцію, що поставляється здійснюється частинами, шляхом безготівкового перерахунку на розрахунковий рахунок постачальника грошових коштів в іноземній валюті, згідно законодавства України, в строк не більше ніж 60 днів з моменту поставки.

До того ж питання розрахунку покупця з постачальником за придбаний товар не стосується виконання своїх зобов`язань сторонами за укладеним договором К778/2015-110, укладеного між позивачем та відповідачем та не може звільняти від відповідальності експедитора за втрату, знищення, пошкодження вантажу, що перевозиться, у зв`язку з можливим невиконання покупцем свого зобов`язання за договором про поставку товару.

Стосовно заперечення відповідача щодо відсутності у нього обов`язку з оплати вартості знищеного товару, з огляду на те, що за збереженість вантажу відповідає перевізник, а він є експедитором, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Як зазначалось вище, 02.06.2015 між Товариством з обмеженою відповідальністю В«СаликсВ» (замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю В«Рабен УкраїнаВ» (експедитор) був укладений договір № К778/2015-110.

Відповідно до п. 1.1. договору експедитор зобов'язується за плату і за рахунок замовника забезпечити надання транспортно-експедиційних послуг у міжнародному сполученні, а також інші послуги пов'язані з перевезенням, а замовник зобов'язується оплачувати надавані експедитором послуги.

Відповідно до п. 3.2.1 експедитор зобов'язується організувати транспортно-експедиційне обслуговування замовника, а саме організувати належним чином подачу транспортних засобів, перевезення відповідно до встановлених маршрутів, а також організувати надання інших послуг відповідно до заявки замовника.

У відповідності до п. 3.2.2. договору, експедитор має право самостійно залучати перевізника, укладати з ним договори, а у випадку необхідності змінювати транспорт на маршруті перевезення. При цьому виконавець несе відповідальність за дії та/або бездіяльність залучених ним до виконання даного договору третіх осіб, як за свої власні.

Експедитор забезпечує подання під навантаження технічно справного транспортного засобу, згідно прийнятій заявці.

Експедитор зобов'язується забезпечити збереження вантажу з моменту його прийняття для перевезення і до моменту видачі в пункті призначення уповноваженій особі вантажоодержувача (п.п. 3.2.3., 3.2.5. договору).

За умовами п. 5.2.1. договору відповідальність експедитора настає, у разі повної або часткової втрати, недостачі або пошкодження (при документальному підтверджені), що відбулося в проміжку часу між прийняттям вантажу для перевезення (оформлення товаро-супровідних документів) і його здачею вантажоодержувачу (оформлення товаро-супровідних документів) експедитор відшкодовує замовнику суму, не більшу вартості втраченого (знищеного) або пошкодженого вантажу за товаро-супровідними документами, а за умови сумнівів щодо вартості - суму відповідно до оцінки спеціалізованої оціночної фірми. Сума, яка підлягає відшкодуванню визначається на підставі вартості вантажу в місці та в час його прийняття до перевезення та повинна визначатись з урахуванням правил та лімітів, визначених Конвенцією КДПВ.

Згідно із ст. 627 ЦК України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.(ст. 628 ЦК України)

Нормами ст. 629 ЦК України визначено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Отже, відповідач, укладаючи договір К778/2015-110 з позивачем та виступаючи в ролі посередника між одержувачем вантажу та перевізником, добровільно взяв на себе зобов`язання, викладені в даному договорі, в тому числі і зокрема, щодо збереження вантажу та відповідальності у випадку його пошкодження, знищення чи втрати, розумів всі можливі наслідки укладання такого договору, саме на визначених в ньому умовах та всі можливі ризики, при виконання своїх зобов`язань за договором.

Відповідно до ст. 929 ЦК України за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу.

Договором транспортного експедирування може бути встановлено обов'язок експедитора організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором або клієнтом, зобов'язання експедитора укласти від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечити відправку і одержання вантажу, а також інші зобов'язання, пов'язані з перевезенням.

Згідно із ст. 934 ЦК України за порушення обов'язків за договором транспортного експедирування експедитор відповідає перед клієнтом відповідно до глави 51 цього Кодексу.

Перевізник відповідає за збереження вантажу, багажу, пошти з моменту прийняття їх до перевезення та до видачі одержувачеві, якщо не доведе, що втрата, нестача, псування або пошкодження вантажу, багажу, пошти сталися внаслідок обставин, яким перевізник не міг запобігти та усунення яких від нього не залежало.

Перевізник відповідає за втрату, нестачу, псування або пошкодження прийнятих до перевезення вантажу, багажу, пошти у розмірі фактичної шкоди, якщо не доведе, що це сталося не з його вини.

Таким чином, все вище зазначене спростовує доводи відповідача щодо відсутності у нього обов`язку з відшкодування вартості знищеного вантажу, що перевозився вантажним автомобілем DAF, державний номерний знак НОМЕР_2 з вантажним напівпричіпом марки Schmitz, державний номер знак НОМЕР_3, який належить ФОП ОСОБА_8, та який був обраний для здійснення перевезення саме на власний розсуд відповідача та на виконання останнім умов, укладеного між позивачем та відповідачем договору від 02.06.2015, що підтверджується договором транспортного перевезення, укладений між відповідачем та третьою особою 03.01.2012 та заявкою-договором від 03.06.2015, яка є невід`ємною частиною договору та не заперечувалось представником відповідача.

Приписами статей 22, 1166, 1192 Цивільного кодексу України встановлено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Збитками є, зокрема, втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).

Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Статтями 224, 225 Господарського кодексу України унормовано, що учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.

Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

До складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються:

вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства;

додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною;

неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною;

матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування шкоди, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: протиправної поведінки, шкоди та її розміру, причинного зв'язку між протиправною поведінкою заподіювача та шкодою, вини. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.

Протиправною є поведінка, яка не відповідає вимогам закону, тягне за собою порушення (зменшення, обмеження) майнових прав (благ) і законних інтересів іншої особи.

При цьому встановлення причинного зв'язку між протиправною поведінкою особи, яка завдала шкоду, та збитками потерпілої сторони є важливим елементом доказування наявності реальних збитків. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність завдавача є причиною, а збитки, які виникли у потерпілої особи, - наслідком такої протиправної поведінки.

Як було встановлено висновком судових експертів Волинського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру Міністерства внутрішніх справ України з технічної точки зору, розшарування протекторної частини шини напівпричепа марки Schmitz 1998 р.в., р.н. знак АА 0687 XT з подальшим її відривом, не могло відбутися внаслідок пошкодження колеса сторонніми гострими предметами, які знаходилися на дорозі (цвяхом, склом і т.д.). Розшарування протекторної частини шини відбувається поступово (а не раптово), на протязі тривалого часу і як правило у процесі тривалої неправильної експлуатації шини.

- осередок пожежі (місце виникнення початкового горіння) вантажного автомобіля DAF, р.н. "Знак НОМЕР_2 з вантажним напівпричепом марки Scnmitz, 1998 р.в., р.н. знак АА 0687 XT, яка мала місце 03.07.2015 року, на авто дорозі сполученням Київ-Ковель-Ягодин, знаходився в правій частині напівпричепа, в місці розташування заднього правого колеса;

- найбільш ймовірною причиною виникнення пожежі вантажного автомобіля DAF, р.н. знак НОМЕР_2 з вантажним напівпричепом марки Scnmitz, 1998 р.в., р.н. знак АА 0687 XT, яка мала місце 03.07.2015 на автодорозі сполученням Київ-Ковель-Ягодин, є займання горючих матеріалів (деревини підлоги напівпричепа, матеріалу вантажу) внаслідок розігріву тіл у результаті тертя в зоні розташування правого заднього колеса напівпричепа.

Зазначений висновок судових експертів, який, як зазначалось, приймається колегією суддів як належний та допустимий доказ по справі для встановлення, зокрема, наявності вини перевізника у події, що мала місце 03.07.2015, що виражається у використанні для тривалого міжнародного перевезення вантажу технічного несправного транспортного засобу та яка б (пожежа) не відбулась, у випадку використання іншого транспортного засобу для перевезення такого роду вантажу.

Позивачем заявлено до стягнення суму шкоди в розмірі 44832,96 євро, з огляду на те, що відповідно до рахунку-фактури експорт № НОМЕР_4 від 01.07.2015 вартість товару, що перевозився третьою особою для позивача становить 44832,96 євро.

Як зазначалось вище, в результаті пожежі, що мала місце 03.07.2015 було пошкоджено весь вантаж, а залишки, що буди доставлені вантажоодержувачу непригодні для подальшого використання за їх прямим призначенням.

В процесі розгляду спору в суді першої інстанції позивачем була подана заява про збільшення позовних вимог, відповідно дот якої позивач просив стягнути з відповідача шкоду в розмірі 1227444,38 грн., що є еквівалентом 44832,96 євро.

Вказана заява не була прийнята до розгляду місцевим судом з обґрунтуванням того, що подана позивачем заява розцінюється судом як заява про зміну предмету спору, оскільки першочергово позивачем заявлявся позов в національній валюті України, а при подачі заяви про збільшення позовних вимог зазначена сума в гривнях та відповідний еквівалент в Євро та яка подана після початку розгляду справи по суті, а тому задоволенню не підлягала.

Проте, суд апеляційної інстанції не погоджується із таким висновком місцевого суду з огляду на наступне.

Як вбачається з тексту поданої позовної заяви, позивач зазначає в ній, що відповідачем йому завдано шкоди в розмірі 44832,96 євро, що підтверджується рахунком-фактурою від 01.07.2015.

В подальшому в тексті позовної заяви, а саме в мотивувальній частині зазначено, що станом на 05.10.2015 (дата написання позовної заяви) офіційний курс НБУ гривні до євро становить 100 євро - 2360,0546 грн.

В прохальній частині позову, позивачем вже зазначено суму відшкодування, яку він просить суд стягнути з відповідача в гривневому еквіваленті, а саме 1058082,07 грн., тобто сума шкоди в євро помножена на офіційний курс гривні по відношенню до євро, хоча самого розрахунку позивачем не зазначено як і не зазначено в прохальній частині позову, що 1058082,07 грн є еквівалентом 44832,96 євро.

В заяві ж про збільшення позовних вимог, а саме в її прохальній частині вказано суму відшкодування як 1227444,38 грн., що є еквівалентом тих же 44832,96 євро, але вже станом на 20.07.2016, у зв`язку із зміною офіційного курсу гривні по відношенню до євро.

Отже, дійсно, в даному випадку відбулось збільшення суми відшкодування в гривневому еквіваленті, у зв`язку із зростанням офіційного курсу гривні по відношенню до євро, зважаючи на досить тривалий час розгляду спору в суді першої інстанції.

Посилання місцевого суду на те, що вказана заява є фактично заявою про зміну предмету позову є необґрунтованим, з огляду на те, що п. 3.12 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2001 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» визначено, що під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення, а відтак зміна предмету означає зміну вимоги, з якою позивач звертається до суду.

Предметом позову в даній конкретній справі є вимога позивача про стягнення з відповідача шкоди, що виражена в грошовому еквіваленті, тобто предметом є гроші.

Подаючи заяву про збільшення позовних вимог, позивачем не змінювалась матеріально-правова вимога (предмет) позову, він також просив стягнути з відповідача шкоду, у вигляді грошей, змінився лише її розмір (збільшився), з підстав вище зазначених.

Нормами чинного законодавства України не визначено заборон для позивача стосовно збільшення розміру позовних вимог у випадку зміни офіційного курсу гривні до іноземної валюти.

Крім того, ст. 27 Конвенції визначено, що якщо суми, які використовуються для розрахунку компенсації, не виражені у валюті країни, в якій пред'явлена вимога щодо сплати, конвертація здійснюється за валютним курсом, який застосовується у день і в місці виплати відшкодування.

Не зазначення позивачем безпосередньо у прохальній частині позову еквіваленту суми відшкодування шкоди в Євро, але вказівка про це в самому тексті позову, не означає, що останнім було змінено предмет позову, при подачі заяви про збільшення позовних вимог, де в прохальній частині такий еквівалент зазначений.

Сума відшкодування, яку просив до стягнення позивач з відповідача залишилась сталою та незмінною, - 44832,96 євро, у валюті, за якою поставлявся вантаж, що був знищений в результаті пожежі 03.07.2015 та у валюті, що згідно п. 1.7 контракту є валютою платежу.

З огляду на все викладене, колегія суддів приходить до висновку, що місцевим судом були допущені порушення норм процесуального права та неправомірно було відмовлено у розгляді заявлених позовних вимог з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог.

Отже, враховуючи все вище викладене, докази, що були надані позивачем для підтвердження доводів, викладених в позовній заяві, з урахуванням встановленого судом апеляційної інстанції під час розгляду апеляційної скарги, зважаючи на недоведеність відповідачем відсутності у нього обов`язку щодо сплати відшкодування вартості знищеного товару, наявності достатньої кількості належних, в розумінні ст. 33, 34 ГПК України доказів на підтвердження протиправності дій перевізника (експедитора) при виконанні умов укладених договорів, та як наслідок завдання позивачеві (одержувачу вантажу, замовнику) шкоди, оскільки замовлений позивачем товар, після пожежі був повністю непридатним для використання для оптової, роздрібної торгівлі, або для власних потреб покупця (п. 1.4 контракту), наявності доказів права власності позивача на знищений вантаж, суд апеляційної інстанції приходить висновку, що позовні вимоги, заявлені за первісним позовом є обґрунтованим, доведеними та такими, що підлягають задоволенню в розмірі 1227444,38 грн.

Також колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що між третьою особою ФОП ОСОБА_8 та ПАТ «Страхова компанія «Країна» 07.05.2015 був укладений договір добровільного страхування відповідальності автомобільних перевізників, предметом якого є майнові інтереси страхувальника, пов`язані з настанням відповідальності страхувальника перед третіми особами, в тому числі із завданням шкоди майну фізичних та юридичних осіб під час виконання страхувальником своїх зобов`язань, пов`язаних з перевезенням вантажів.

ФОП ОСОБА_8 06.07.2015 страховику було направлено відповідне повідомлення про настання страхового випадку № 5647.

ПАТ «СК «Країна» своїми листами № 4706 від 10.07.2015 та № 7111 від 21.10.2015 повідомило третю особу про прийняття рішення про відмову у виплаті страхового відшкодування з урахуванням положень 3.2.4 п. 3.2 та 3.1.20 п. 3.1 договору страхування.

Інформація щодо подання в подальшому третьою особою позову до страхової компанії, представниками третьої особи суду апеляційної інстанції не надавалась, як і не подавались докази виплати страховиком страхового відшкодування.

Стосовно заявленого зустрічного позову відповідача до позивача про стягнення 18500 грн. за договором перевезення від 02.06.2015, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Позивач за зустрічним позовом в обгрунтування заявлених позовних вимог посилається на те, що внаслідок невиконання позивачем за первісним позовом (відповідачем за зустрічним позовом) вимог Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів від 19.05.1956 щодо правильного оформлення документів перевезення, не надав повної інформації про вантаж та його характер небезпеки позивач за первісним позовом (відповідач за зустрічним позовом), чим позбавив відповідача за первісним позовом (позивач за зустрічним позовом) отримати грошові кошти в розмірі 18 500 грн. неодержаного доходу за перевезення вантажу.

Відповідач за зустрічним позовом у відзиві проти зустрічних позовних вимог заперечив посилаючись на те, що не отримував передбачені п.п. 4.2., 4.3., 4.4. договору документи для оплати за надані транспортно-експедиційні послуги.

За змістом статті 224 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані ним збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Загальною підставою деліктної відповідальності є протиправне, шкідливе, винне діяння завдаваної шкоди (цивільне правопорушення).

Деліктна відповідальність за загальним правилом настає лише за вини заподіювача шкоди. Тобто відсутність у діях особи умислу або необережності звільняє її від відповідальності, крім випадків, коли за нормами Цивільного кодексу України відповідальність настає незалежно від вини.

У відповідності до положень частини першої статті 225 Господарського кодексу України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються:

вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства;

додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною;

неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною;

матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Частино 3 ст. 225 Господарського кодексу України визначено, що при визначенні розміру збитків, якщо інше не передбачено законом або договором, враховуються ціни, що існували за місцем виконання зобов'язання на день задоволення боржником у добровільному порядку вимоги сторони, яка зазнала збитків, а у разі якщо вимогу не задоволено у добровільному порядку, - на день подання до суду відповідного позову про стягнення збитків.

Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які завдані особі, - наслідком такої протиправної поведінки. Протиправна поведінка особи тільки тоді є причиною збитків, коли вона прямо (безпосередньо) пов'язана зі збитками. Непрямий (опосередкований) зв'язок між протиправною поведінкою і збитками означає лише, що поведінка оцінюється за межами конкретного випадку, і, відповідно, за межами юридично значимого зв'язку.

У пункті 1 роз'яснень Вищого арбітражного суду України від 01.04.1994 №02-5/215 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з відшкодуванням шкоди" (в редакції рекомендацій президії Вищого господарського суду України від 29 грудня 2007 № 04-5/239) визначено, що вирішуючи спори про стягнення завданих збитків, суд насамперед повинен з'ясувати правові підстави покладення на винну особу зазначеної майнової відповідальності. При цьому господарському суду слід відрізняти обов'язок боржника відшкодувати збитки, завдані невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання, що випливає з договору (статті 623 ЦК України), від позадоговірної шкоди, тобто від зобов'язання, що виникає внаслідок заподіяння шкоди (глава 82 ЦК України).

Таким чином, предметом доказування у справах про стягнення збитків є: по-перше, наявність збитків і визначення правових підстав їх виникнення, по-друге, наявність вини особи, яка заподіяла ці збитки, а по-третє, наявність причинного зв'язку між протиправною поведінкою особи і нанесеними збитками.

При обчисленні розміру упущеної вигоди (неодержаного прибутку) має значення достовірність (реальність) тих доходів, які потерпіла особа передбачала отримати за звичайних умов цивільного обороту. Обов'язок з доведення розміру тих доходів, яких особа отримала б у випадку непосягання на її право, покладається на потерпілого.

За вказаних обставин пред'явлення вимоги про відшкодування неодержаних доходів (упущеної вигоди) покладає на кредитора обов'язок довести, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані в разі, якщо б відповідачем не було порушено його прав.

Таким чином, позивач за зустрічним позовом повинен довести, що він міг і повинен був отримати визначені доходи і тільки неправомірні дії відповідача стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила його можливості отримати прибуток.

Позивач за зустрічним позовом зазначає проте, що перевезення як таке не відбулось, внаслідок знищення вантажу під час пожежі, яка виникла з вини відповідача за зустрічним позовом, оскільки останній не зазначив точної інформації щодо вантажу, що перевозиться, а саме про його небезпечність 3 категорії, а тому ним не отриманий прибуток в розмірі 18500 грн., що визначений умовами укладеного між позивачем та відповідачем договору.

Проте, як було встановлено судом апеляційної інстанції при розгляді апеляційної скарги, відповідачем за зустрічним позовом було виконано всі зобов`язання за укладеним договором та надано повну інформацію щодо характеристик вантажу, що перевозився третьою особою, вантаж не відноситься до 3 категорії небезпечності, з підстав, викладених вище в даній постанові, що спростовує доводи позивача за зустрічним позовом про наявність вини в діях відповідача за зустрічним позовом та як наслідок покладення на нього обов`язку з оплати збитків в розмірі 18500 грн., з огляду також на те, що позивачем за зустрічним позовом свої зобов`язання за договором виконані не були, оскільки фактично перевезення вантажу не відбулось з урахуванням обставин, викладених вище.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції погоджується із висновком місцевого суду про відсутність підстав для задоволення зустрічних позовних вимог, хоча й з інших підстав, ніж зазначено Господарським судом міста Києва.

Згідно з ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 43 ГПК України встановлено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Згідно зі статтею 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до п.3 ч.1. ст. 103 ГПК України, апеляційна інстанція за результатами розгляду апеляційної скарги має права скасувати рішення повністю або частково і прийняте нове рішення.

Враховуючи положення ст. 104 ГПК України, апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю В«СаликсВ» підлягає задоволенню, а рішення Господарського суду міста Києва від 16.08.2016 у справі № 910/26724/15 підлягає скасуванню в частині.

Згідно ч. 4 та 5 ст. 49 ГПК України, стороні, на користь якої відбулось рішення, господарський суд відшкодовує судовий збір за рахунок другої сторони та суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуг перекладача, адвоката, та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються при задоволені позову - на відповідача.

Крім того, позивач також просив стягнути з відповідача витрати на послуги адвоката в розмірі 33400 грн.

В підтвердження вказаних витрат позивач надав суду копію договору про надання правової допомоги від 20.08.2015 з адвокатом ОСОБА_2, рахунку-фактури № 25-09-2015, в якому зазначено найменування та вартість наданих послуг, платіжне доручення № 370 від 29.09.2015 про сплату адвокатських послуг на суму 33400 грн., свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю серія ВН № 0000040 від 19.08.2015 на імВ»я ОСОБА_2 та акт здачі-прийняття наданих послуг на суму 33400 грн.

Відповідно до ч. З ст. 48 ГПК України витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України «Про адвокатуру».

Дія цього Закону поширюється тільки на осіб, які є адвокатами.

Відповідно до п 6.3 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 7 від 21.02.2013 «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» витрати позивачів та відповідачів, третіх осіб, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених частиною п'ятою статті 49 ГПК.

Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригінала ордеру адвоката, виданого відповідним адвокатським об'єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій.

Оскільки позивачем подані докази та доведено, що ОСОБА_2 є адвокатом та має право на заняття адвокатською діяльністю відповідно до Закону України «Про адвокатуру», що послуги адвоката надавались безпосередньо адвокатом, витрати за вказані послуги позивачем оплачені та вказана оплата підтверджена документально, то вони підлягають стягненню з відповідача.

Керуючись ст. ст. 49, 99, 101, 102, п. 2 ч. 1 ст. 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю В«СаликсВ» - задовольнити.

Рішення Господарського суду міста Києва від 16.08.2016 у справі № 910/26724/15 - скасувати частково. Викласти резолютивну частину рішення в наступній редакції:

«Первісний позов задовольнити повністю.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Рабен Україна» (юридична адреса: 02090, м. Київ, вул. Сосюри, 6; фактична адреса: 07442, Київська обл., Броварський район, смт. Велика Димера, вул. Броварська, 150, код 32306522) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Саликс» (10025, м. Житомир, вул. Фастівська, 7, код 39715530) матеріальну шкоду в розмірі 1227444,38 грн, судовий збір за подання позову до суду в розмірі 18411,66 грн., витрати на послуги адвоката в розмірі 33400 грн. та витрати на проведення комплексної експертизи в розмірі 6345 грн.

В задоволені зустрічного позову відмовити повністю»

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Рабен Україна» (юридична адреса: 02090, м. Київ, вул. Сосюри, 6; фактична адреса: 07442, Київська обл., Броварський район, смт. Велика Димера, вул. Броварська, 150, код 32306522) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Саликс» (10025, м. Житомир, вул. Фастівська, 7, код 39715530) судовий збір за подання апеляційної скарги в розмірі 20252,82 грн.

Видати судовий наказ. Видачу наказу доручити Господарському суду міста Києва.

Матеріали справи № 910/26724/15 повернути до Господарського суду міста Києва.

Головуючий суддя В.В. Шапран

Судді В.В. Андрієнко

ОСОБА_1