Постанова

від 11.11.2016 по справі 815/3813/16

ОДЕСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 815/3813/16

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 листопада 2016 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд в складі:

головуючого судді - Кравченка М.М.,

розглянувши в письмовому провадженні справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Камбіо-Стройсервіс» до Головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 21.07.2016 року № 0005041402, -

СУТЬ СПОРУ:

Позивач звернувся з адміністративним позовом до Головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області, в якому просив суд визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 21.07.2016 року № 0005041402.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач зазначив наступне.

В період з 01.07.2016 року по 06.07.2016 року співробітник Головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області провів позапланову виїзну перевірку ТОВ «Камбіо-Стройсервіс» з питань підтвердження взаємовідносин з платниками податків ТОВ «Інвест Паверфул», ТОВ «Альмеріс» за період з 01.12.2015 року по 31.01.2016 року.

За результатами цієї перевірки 07.07.2016 року Головне управління Державної фіскальної служби в Одеській області склало акт № 199/15-52/14-02/32790229, яким встановлені порушення позивачем:

- п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на додану вартість у розмірі 869223,00 грн.

На підставі цього акту перевірки від 07.07.2016 року № 199/15-52/14-02/32790229 Головне управління Державної фіскальної служби в Одеській області прийняло податкове повідомлення-рішення:

- від 21.07.2016 року № 0005041402, яким позивачеві за порушення п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 1303835,00 грн., у тому числі за основним платежем 869223,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями 434612,00 грн.

Позивач не погоджується з податковим повідомленням-рішенням відповідача від 21.07.2016 року № 0005041402, вважає його протиправним та таким, що належить до скасування.

В судове засідання, призначене на 09.11.2016 року, сторони не з'явилися, про дату, час та місце судового засідання повідомлялися належним чином та своєчасно. 09.11.2016 року через канцелярію суду від представника позивача надійшло клопотання про розгляд справи в письмовому провадженні.

Суд, з урахуванням ст.122 та ст.128 КАС України, вирішив розглянути дану адміністративну справу в письмовому провадженні.

Дослідивши надані письмові докази, перевіривши матеріали справи, а також проаналізувавши законодавство, яке регулює спірні правовідносини, суд дійшов висновку, що адміністративний позов належить задовольнити. Свій висновок суд вмотивовує наступним чином. Так, суд, -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Камбіо-Стройсервіс» зареєстроване та перебуває на обліку в Іллічівській об'єднаній державній податковій інспекції Головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області як платник податків з 04.03.2004 року за № 2161.

На підставі направлення від 01.07.2016 року № 1684/14-02, на виконання наказу від 01.07.2016 року № 990, в період з 07.07.2016 року по 06.07.2016 року співробітник Головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області провів позапланову виїзну перевірку ТОВ «Камбіо-Стройсервіс» з питань підтвердження взаємовідносин з платниками податків ТОВ «Інвест Паверфул», ТОВ «Альмеріс» за період з 01.12.2015 року по 31.01.2016 року.

За результатами цієї перевірки 07.07.2016 року Головне управління Державної фіскальної служби в Одеській області склало акт № 199/15-52/14-02/32790229 «Про результати позапланової виїзної перевірки ТОВ «Камбіо-Стройсервіс», код за ЄДРПОУ 32790229 з питань підтвердження взаємовідносин з платниками податків ТОВ «Інвест Паверфул», код за ЄДРПОУ - 39744273, ТОВ «Альмеріс», код за ЄДРПОУ - 39985329, за період з 01.12.2015 по 31.01.2016 року».

В акті перевірки встановлені наступні порушення з боку позивача:

- п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на додану вартість у розмірі 869223,00 грн., у тому числі за грудень 2015 року у розмірі 609445,00 грн. та за січень 2016 року у розмірі 259778,00 грн.

Такі висновки відповідача обґрунтовані тим, що за результатами проведеної перевірки не підтверджено реальність здійснення фінансово-господарських відносин ТОВ «Камбіо-Стройсервіс» з ТОВ «Інвест Паверфул» та ТОВ «Альмеріс».

За наслідками перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю «Камбіо-Стройсервіс» на підставі акту перевірки від 07.07.2016 року № 199/15-52/14-02/32790229 Головне управління Державної фіскальної служби в Одеській області прийняло податкове повідомлення-рішення:

- від 21.07.2016 року № 0005041402, яким позивачеві за порушення п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 1303835,00 грн., у тому числі за основним платежем 869223,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями 434612,00 грн.

Суд вважає, що вказані висновки про наявність зазначених порушень податкового законодавства позивачем є необґрунтованими.

Свій висновок суд вмотивовує наступним чином.

Впродовж розгляду справи суд встановив, що в періоді, який перевірявся, ТОВ «Камбіо-Стройсервіс» мало фінансово-господарські відносини з контрагентами ТОВ «Інвест Паверфул» та ТОВ «Альмеріс» на підставі наступних договорів: договір купівлі-продажу від 19/01-16 від 19.01.2016 року; договори на технічне обслуговування та ремонт транспортних засобів № 04/01-16 від 04.01.2016 року та № 05/01-16 від 05.01.2016 року; договори підряду № 2912-15 від 29.12.2015 року, № 2711-15 від 27.11.2015 року, 01/12-15 від 02.11.2015 року, № 02/12-15 від 02.12.2015 року, 30/11-15 від 30.11.2015 року, № 26/11-15 від 26.11.2015 року, № 23/11-15 від 23.11.2015 року; договори уступки права вимоги.

Вказані договори ТОВ «Камбіо-Стройсервіс» були укладені з контрагентами ТОВ «Інвест Паверфул» та ТОВ «Альмеріс» з метою виконання робіт, пов'язаних з будівництвом (влаштуванням) та реконструкцією (ремонтом) доріг (асфальтобетонного або дорожнього покриття).

З огляду на зміст вказаних договорів позивача з контрагентами, суд дійшов висновку, що вони містять всі істотні умови, які передбачені законодавством.

На підтвердження реальності виконання зазначених договорів позивач надав до суду наступні документи: специфікації, акти приймання-передачі, видаткові накладні, товарно-транспортні накладні, рахунки на оплату, наряди-замовлення, акти здачі-прийняття робіт (надання послуг), договірні ціни, локальні кошториси на будівельні роботи, підсумкові відомості ресурсів, довідки про вартість виконаних робіт, акти приймання виконаних будівельних робіт, відомості витрачених ресурсів, виписки по банківським рахункам.

Під час розгляду справи суд встановив, що позивач за КВЕД має право займатися наступними видами діяльності: підготовчі роботи на будівельному майданчику; інші роботи із завершення будівництва; інші спеціалізовані будівельні роботи, н. в. і. у.; надання в оренду будівельних машин і устаткування; оптова торгівля деревиною, будівельними матеріалами та санітарно-технічним обладнанням; діяльність у сфері архітектури; діяльність у сфері інжинірингу, геології та геодезії, надання послуг технічного консультування в цих сферах; технічні випробування та дослідження; будівництво доріг і автострад (основний).

Тобто, суд встановив, що укладені договори позивача з його контрагентами повністю узгоджуються, є логічними та відповідають тому виду діяльності, яким займається підприємство позивача.

Також, суд звертає увагу, що зазначені договори, укладені між позивачем та контрагентами є чинними, ніким не скасовані, а їх виконання підтверджується належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, що знаходяться в матеріалах справи.

Суд встановив, що за виконані роботи та надані послуги позивач зі своїми контрагентами розрахувався, тобто сторони договорів зазнали змін майнового стану.

Також, під час розгляду справи на підтвердження реальності здійснення вказаних господарських операцій ТОВ «Камбіо-Стройсервіс» з ТОВ «Інвест Паверфул» та ТОВ «Альмеріс» позивач надав до суду копії первинних документів з контрагентами ТОВ «Камбіо», ТОВ «Дорікум», ТОВ «Неоліт», ТОВ «Наум», ТОВ «Нікатрансбуд», ТОВ «Укрбудкомплект», ТОВ «Гранресурси», ТОВ «Верф», ТОВ «Енко Ентерпрайз», ТОВ «Парілайн», ПП «Інгус Ойл», ТОВ «Євростандарт», які здійснювали постачання сировини та матеріалів для виконання робіт, пов'язаних з будівництвом (влаштуванням) та реконструкцією (ремонтом) доріг (асфальтобетонного або дорожнього покриття), а саме: договори поставки, видаткові накладні, товарно-транспортні накладні, акти надання послуг.

Відповідно до ст.1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно з ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Суд зазначає, що матеріали справи містять всі необхідні документи на підтвердження реальності здійснення фінансово-господарських відносин позивача з контрагентами в періоді, що перевірявся, які відповідають вимогам Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», та містять у собі відомості щодо змісту та обсягу проведених операцій.

Відповідно до пп.14.1.36 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Згідно з п.44.1 ст.44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

З наданих позивачем первинних документів вбачається, що вказаними контрагентами позивача в періоді, що перевірявся, виконувалися роботи та надавалися послуги, а позивач в свою чергу здійснював оплату за виконані роботи та надані послуги з метою провадження своєї господарської діяльності, що підтверджується матеріалами справи.

Також, суд звертає увагу, що згідно з пп.180.1.1 п.180.1 ст.180 Податкового кодексу України платником податку є будь-яка особа, що провадить або планує провадити господарську діяльність і реєструється за своїм добровільним рішенням як платник податку у порядку, визначеному статтею 183 цього розділу.

Суд встановив, що позивач та його контрагенти на момент здійснення вказаних господарських операцій були платниками податків.

Відповідно до п.198.1 ст.198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно з п.198.2 ст.198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.

Відповідно до п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Таким чином, відповідно до зазначених правових норм, з моменту списання коштів з банківського рахунка позивача або отримання ним товарів та послуг від контрагентів, що підтверджується податковими накладними, у нього виникло право на віднесення ПДВ по операціях з цими контрагентами до складу свого податкового кредиту з ПДВ.

При цьому, факт виконання контрагентами позивача передбачених укладеними договорами робіт (послуг) підтверджується наданими до суду первинними документами, що знаходяться в матеріалах справи.

Також, висновки відповідача про відсутність у контрагентів позивача власних основних фондів, відповідних виробничих потужностей, трудових ресурсів не є доказом несумлінності платника податку - ТОВ «Камбіо-Стройсервіс», оскільки чинне законодавство передбачає можливість залучення третіх осіб для виконання договірних зобов'язань.

Згідно з ч.1 ст.627 Цивільного кодексу України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Суд зазначає, що позивач не повинен нести відповідальність за дії чи бездіяльність своїх контрагентів. Порушення податкової дисципліни, вчинені контрагентом платника податку тягнуть відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначені обставини не можуть бути підставою для позбавлення платника податку права на віднесення вартості отриманих послуг до складу валових витрат у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого права та має необхідні документальні підтвердження їх розміру.

Такої ж позиції дотримується Верховний Суд України в постанові від 31.01.2011 року в адміністративній справі за позовом закритого акціонерного товариства «Мукачівський лісокомбінат» до Мукачівської об'єднаної державної податкової інспекції в Закарпатській області про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення.

Також, суд звертає увагу на рішення Європейського Суду з прав людини від 9 січня 2007 року, про порушення Україною статті 1 Першого протоколу у справі «Інтерсплав проти України».

Так, у п.37 рішення вказується: «Заявник стверджував, що він сплачував податки відповідно до Закону і ці платежі перевірялись декілька разів державними органами. Він зазначив, що він не несе відповідальності за діяльність інших компаній, у яких він купував металевий брухт, ціна на який включала ПДВ. Обов'язок сплачувати це ПДВ покладався на ці компанії, а не на заявника. Заявник підкреслив, що він не мав ні компетенції, ні можливості контролювати господарську діяльність інших підприємств і ситуація, на яку посилається Уряд, вказує на незадовільну діяльність податкових органів, за які заявник не повинен нести відповідальність. Він далі підкреслював, що численні перевірки його діяльності які здійснювалися податковими органами, не виявили порушень, на підставі яких останні могли б ґрунтувати свої відмови».

Відповідно до п.38 рішення зазначено: «На думку Суду, коли державні органи володіють будь-якою інформацією про зловживання в системі відшкодування ПДВ, що здійснюються конкретною компанією, вони можуть вжити відповідних заходів для запобігання або усунення таких зловживань. Суд, однак, не може прийняти зауваження Уряду щодо загальної практики з відшкодування ПДВ за відсутності будь-яких ознак, які б указували на те, що заявник був безпосередньо залучений до таких зловживань».

Тобто, суд вважає, що позивач не порушував податкове законодавство.

Згідно з ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Під час розгляду справи відповідач не надав доказів, які б вказували про безпосереднє відношення позивача до зловживань у системі відшкодування податку на додану вартість.

Таким чином, враховуючи викладене вище, суд встановив, що відповідач всупереч нормам Податкового кодексу України безпідставно прийняв податкове повідомлення-рішення від 21.07.2016 року № 0005041402.

Згідно з ч.3 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють чи прийняті вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), добросовісно; розсудливо; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія).

Відповідно до ч.1 ст.94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

У процесі розгляду справи не встановлено інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин.

На підставі викладеного, керуючись Конституцією України, Податковим кодексом України, Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», ст.ст.2, 7, 8, 9, 11, 27, 69-71, 86, 94, 122, 128, 159-163 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Адміністративний позов задовольнити.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області від 21.07.2016 року № 0005041402.

3. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області (код ЄДРПОУ 39398646) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Камбіо-Стройсервіс» (код ЄДРПОУ 32790229) суму сплаченого судового збору в розмірі 19557 (дев'ятнадцять тисяч п'ятсот п'ятдесят сім) грн. 53 коп.

Порядок і строки оскарження постанови визначаються ст.ст.185, 186 КАС України.

Постанова набирає законної сили в порядку і строки, встановлені ст.254 КАС України.

Суддя М.М. Кравченко