Постанова

від 05.05.2007 по справі 20-7/179

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

20-7/179

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ  АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ   СУД

Постанова

Іменем України

 7 травня 2007 року  

Справа № 20-7/179

                    Севастопольський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді                                                  ,

суддів                                                                      ,

                                                                                          ,

за участю представників сторін:

позивача: Мневець Віктора Даниловича, довіреність №15   від 10.09.2006,  гаражно-будівельного кооперативу "Вимпел-2";

відповідача: Іванової Ольги Олександрівни, довіреність №92   від 08.11.2006,  приватного підприємства "Камизо ЛПК";

відповідача: Козлова Миколи Олександровича (повноваження перевірені), директора  приватного підприємства "Камизо ЛПК";

3-ої особи: не з'явився,  приватного підприємства "Синтез-Юг";

3-ої особи: не з'явився,  державного підприємства "Центр державного земельного кадастру при державному комітеті України по земельних ресурсах" Севастопольської міської філії;

3-ої особи: не з'явився,  Севастопольського міського головного управління земельних ресурсів;

розглянувши апеляційну скаргу приватного підприємства "Камизо ЛПК" на рішення господарського суду міста Севастополя (суддя    Ілюхіна Г.П.) від 12 березня 2007 року у справі № 20-7/179,

за позовом           гаражно-будівельного кооперативу "Вимпел-2" (вул. Марш. Бірюзова, Севастополь, 99040, Делегардова балка, Севастополь, 99011)  

до           приватного підприємства "Камизо ЛПК" (пров. Панорамний, 13-3, Севастополь, 99011, вул. Сілаєва, б. 5-А, кв. 60, Севастополь, 99029)  

3-ті особи  приватне підприємство "Синтез-Юг"  (вул. Токарєва, 3, Севастополь, 99003)

Державне підприємство „Центр державного земельного кадастру при

Державному комітеті України по земельним ресурсам” в особі Севастопольської міської філії (99011, Севастополь, вул. Демидова, 13)

Севастопольське міське головне управління земельних ресурсів (99011 Севастополь, вул. Леніна, 2).

про стягнення боргу за договором №3 від 02.01.2003 про спільну діяльність щодо експлуатації АЗС в сумі 5382,78грн., з яких: основний борг - 5226,00грн., 3% річних - 156,78 грн.,

за зустрічним позовом          приватного підприємства „Камизо ЛПК”           (юридична адреса: 99011, Севастополь, пров. Панорамний, 13, офіс 3, 99029, Севастополь, вул. Сілаєва, б.5-А, кв.60)

до          гаражно-будівельного кооперативу "Вимпел-2" (99040, Севастополь, вул. Маршала Бірюзова, 99011,  Севастополь, Делегардова балка)

про          визнання договору №3 про спільну діяльність від 02.01.2003 недійсним, стягнення з гаражно-будівельного кооперативу "Вимпел-2" в порядку реституції витрати по сплаті орендної плати в розмірі 3210,00грн.,

                                                            ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду міста Севастополя від 12 березня 2007 року у справі №20-7/179 (суддя Ілюхіна Г.П.) суд визнав недійсними зміни в договір №3 від 02.01.2003  про сумісну діяльність по експлуатації АЗС, розташованої на території гаражно-будівельного кооперативу „Вимпел-2”, укладений між гаражно-будівельним кооперативом „Вимпел-2” та приватним підприємством „Камизо ЛПК” в частині зміни призначення платежу „орендну плату”.

Суд задовольнив позов  гаражно-будівельного кооперативу „Вимпел-2” до приватного підприємства „Камизо ЛПК", 3-ті особи  приватне підприємство „Синтез-Юг”, Державне підприємство „Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельним ресурсам” в особі Севастопольської міської філії, Севастопольське міське головне управління земельних ресурсів про стягнення боргу за договором №3 від 02.01.2003 про спільну діяльність щодо експлуатації АЗС в сумі 5382,78 грн., з яких: основний борг –5226,00 грн., 3% річних –156,78 грн.

Суд стягнув з приватного підприємства „Камизо ЛПК” на користь гаражно-будівельного кооперативу „Вимпел-2” заборгованість в розмірі 5382,78грн (у тому числі основний борг –5226,00грн; три проценти річних –156,78грн), а також судові витрати: державне мито у розмірі 102,00грн. і витрати на інформаційно - технічне забезпечення судового процесу в розмірі 118,00грн.

Суд відмовив у задоволенні зустрічного позову приватного підприємства „Камизо ЛПК” до гаражно-будівельного кооперативу „Вимпел-2” про визнання договору №3 про спільну діяльність від 02.01.2003 недійсним, стягнення з гаражно-будівельного кооперативу „Вимпел-2” в порядку реституції витрати по сплаті орендної плати в розмірі 3210,00грн.

Відповідач (за зустрічним позовом позивач), не погодившись з рішенням господарського суду, звернувся до Севастопольського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати зазначене рішення місцевого господарського суду, визнати договір №3 про спільну діяльність від 02.01.2003 недійсним, у задоволенні позову гаражно-будівельного кооперативу "Вимпел-2" відмовити.

Сторона посилається на те, що господарським судом при прийнятті рішення, було порушено норми матеріального та процесуального права, висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи.

Відповідач (за зустрічним позовом позивач) вказує на те, що судом першої інстанції не було прийнято ту обставину, що відповідно до квитанцій, які було видано гаражно-будівельним кооперативом "Вимпел-2" та податкових накладних сплачувалась орендна плата, а не внесок на розвиток гаражно-будівельного кооперативу.

Крім того, суд першої інстанції в рішення не зазначив, що акти прийому-здачі виконаних робіт містять відомості про те, що гаражно-будівельним кооперативом "Вимпел-2" надавались приватному підприємству "Камизо ЛПК" послуги оренди.

За клопотанням представників позивача та відповідача, судочинство здійснювалось на російській мові у відсутності представників 3-тіх осіб, яких було належним чином повідомлено про час та місце розгляду апеляційної скарги, які не надали суду доказів поважних підстав своєї відсутності та які не скористались своїм процесуальним правом участі в судовому засіданні.

Судова колегія, порадившись на місці,  ухвалила можливим розглянути справу по суті у відсутності представників 3-тіх осіб з представлених доказів в матеріалах справи, оскільки стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін – це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Статтею 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Оскільки матеріали справи в достатній мірі характеризують взаємовідносини сторін, підстав для відкладення розгляду справи не вбачається.

На підставі статті 101 Господарського процесуального кодексу України, судова колегія повторно розглянувши матеріали справи, встановила наступне.

13.09.2006 гаражно-будівельний кооператив „Вимпел-2” звернувся до господарського суду міста Севастополя з позовними вимогами до приватного підприємства „Камизо ЛПК” про стягнення боргу за договором №3 від 02.01.2003 про спільну діяльність щодо експлуатації АЗС в сумі 5382,78грн., з яких: основний борг –5226,00грн., 3% річних –156,78грн. (т.1 а. с. 3-5).

Від відповідача 20.10.2006  надійшла зустрічна позовна заява (вх.№2429) про визнання договору №3 про спільну діяльність від 02.01.2003 недійсним, стягнення з гаражно-будівельного кооперативу „Вимпел-2” в порядку реституції витрат по сплаті орендної плати в розмірі 3210,00грн., з посиланням на статті 48 Цивільного кодексу УССР та статті 203, 215, 216, 430, 628, 651, 654, 1130 Цивільного кодексу України, статтю 16 Закону України „Про оренду землі” (т.1 а. с. 78-80).

Ухвалою суду міста Севастополя від 23.10.2006 зустрічну позовну заяву прийнято до провадження для сумісного розгляду зі справою № 20-7/179 (т.1 а. с. 97-98).

Крім того, ухвалою суду від 22.11.2006 в порядку статті 27 Господарського процесуального кодексу України до участі у справі залучено в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: приватне підприємство „Синтез-Юг”, державне підприємство „Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельним ресурсам” в особі Севастопольської міської філії та Севастопольське міське головне управління земельних ресурсів (т.1 а. с.140-141).

Суд першої інстанції первісний позов задовольнив в повному обсязі, а у задоволенні зустрічного позову відмовив.

Судова колегія розглянувши матеріали справи, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції обставин справи та правильність застосування норм матеріального та процесуального права, дослідивши надані докази, вислухавши пояснення представників сторін, дійшла наступного висновку.

Як вбачається з матеріалів справи, 23.01.1976 рішенням виконавчого комітету Ленінської районної ради депутатів трудящих Пр№2  затверджений кооператив по будівництву гаражів „Вимпел - 2” в районі вул. Маршала Бірюзова в кількості 130 чоловік та зареєстрований статут кооперативу (а. с. 9, том 1). Дата реєстрації гаражно-будівельного кооперативу „Вимпел –2” здійснена 26.11.1976.

Гаражно-будівельний кооператив "Вимпел-2" 23.04.1997 перереєстрований Ленінською районною державною адміністрацією міста Севастополя за адресою: місто Севастополь, Делегардова балка    (а. с. 56, том 1).

Відповідно до рішення виконавчого комітету Севастопольської міської ради депутатів трудящих №21/651 від 04.10.1976 гаражно-будівельному кооперативу „Вимпел –2” відведена земельна ділянка загальною площею 1,8га, яка розташована на південному схилі відгалуження балки Сардинаки під будівництво майданчику для розміщення металевих гаражів. Тим же рішенням розмір земельної ділянки змінений з 1,8га до 1,5га (а. с. 111, том 1).

У доповнення до рішення №21/651 від 04.10.1976 виконавчим комітетом Севастопольської міської ради депутатів трудящих рішенням №10/332 від 24.05.1977 гаражно-будівельному кооперативу „Вимпел –2” відведена додатково земельна ділянка під будівництво гаражів - стоянок  та розміщення металевих гаражів для зберігання особистого автотранспорту загальною площею 3 га (а. с. 112, том 1).

Крім того, рішенням Севастопольської міської ради депутатів трудящих №19/697 від 03.10.1979 гаражно-будівельному кооперативу „Вимпел –2” знову додатково відведена земельна ділянка під будівництво гаражів - стоянок для зберігання особистого автотранспорту загальною площею  3,2 га (а. с. 113, том 1).

Матеріалами справи підтверджено, що 15.11.2001 приватне підприємство „Камизо ЛПК” в особі директора Козлова М.О. уклало договір оренди майна №1 з фізичними особами Худолей М.В. та Козловим М.О., предметом якого є АЗС контейнерного типу, що розташована на території гаражно-будівельного кооперативу  „Вимпел –2”, строком на 2 роки (а. с. 14-15, том 2).

Також, 02.01.2003 гаражно-будівельний кооператив „Вимпел –2” та приватне підприємство „Камизо ЛПК” уклали договір №3 про сумісну діяльність по експлуатації АЗС, розташованої на території гаражно-будівельного кооперативу „Вимпел –2” (а. с. 11, том 1).

Відповідно до пункту 1.1 договору від 02.01.2003 предметом договору є сумісна діяльність для досягнення загальних господарських цілей.

Сторони передбачили, що строк дії договору згідно з пунктом 4.2 - з 01.01.2003 та протягом 5 років за узгодженням сторін, якщо не буде письмової заяви однієї з сторін по коригуванню договору або його розірвання з істотних причин: оплата, утримання АЗС, її робота та інше.

Згідно з пунктом 3.2 договору від 02.01.2003, приватне підприємство „Камизо ЛПК” прийняло на себе обов`язок своєчасно сплачувати внесок на розвиток гаражно-будівельного кооперативу „Вимпел –2” у розмірі 300,00грн (у тому числі податку на додану вартість).

За узгодженням між сторонами, 30.04.2003 у пункт 3.2 договору від 02.01.2003 було внесено наступну зміну: орендна плата складає 402,00грн в місяць (у тому числи податку на додану вартість) шляхом напису на тексті договору.

Судом першої інстанції при дослідженні наданих сторонами копій екземплярів договору від 02.01.2003 було встановлено наступне.

Редакції екземплярів договорів гаражно-будівельного кооперативу  „Вимпел –2”, приватного підприємства „Камизо ЛПК” відрізняється наступним.

Договір гаражно-будівельного кооперативу „Вимпел –2” не містить підпису Козлова Н.А., директора приватного підприємства „Камизо ЛПК”. Договір приватного підприємства „Камизо ЛПК” цей підпис містить.

В кінці договору сторони змінили і доповнили пункт 3.2 договору наступним: „За узгодженням сторін орендна плата з 01.05.2003 складає  400,00грн в місяць, в тому числі з податком на додану вартість”, що засвідчено підписами представників обох сторін.

Крім того, в екземплярі гаражно-будівельного кооперативу „Вимпел –2”  400,00грн має необумовлене виправлення на 402,00грн.

Акти прийому - здачі виконаних робіт та податкові накладні з серпня по грудень 2003 року містять суму 402,00грн, підписані обома сторонами.

Як вбачається з матеріалів справи, з грудня 2003 року акти прийому - здачі виконаних робіт та податкові накладні не складались (а. с. 84-93, том 1).

Крім того, 23.12.2003 на екземплярі договору приватного підприємства „Камизо ЛПК”, ним зроблено односторонній запис про розірвання договору в зв`язку з невиконанням  підприємством пунктів 2.1 і 2.3 договору, про що повідомлено голову правління кооперативу. А доказів такого повідомлення приватним підприємством „Камизо ЛПК” господарському суду не було представлено.

Судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що доводи приватного підприємства „Камизо ЛПК” про те, що гаражно-будівельний кооператив „Вимпел –2” в односторонньому порядку змінив умову договору в частини розміру плати за договором, спростовуються матеріалами справи, що підтверджують продовження після внесення змін до договору сплати внесків з боку приватного підприємства „Камизо ЛПК”, а також відсутністю будь-яких письмових претензій та заперечень на адресу кооперативу відносно розміру внесків.

Крім того, доказів розірвання договору і звільнення території кооперативу від АЗС контейнерного типу приватним підприємством „Камизо ЛПК” в порядку статті 188 Господарського кодексу України суду першої інстанції  не було надано.

Згідно з вимогами статті 188 Господарського кодексу України, зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором.

Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором.

Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду.

У разі, якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.

Якщо судовим рішенням договір змінено або розірвано, договір вважається зміненим або розірваним з дня набрання чинності даним рішенням, якщо іншого строку набрання чинності не встановлено за рішенням суду.

Як вбачається з матеріалів справи, гаражно-будівельний кооператив „Вимпел –2” пропонував  приватному підприємству „Камизо ЛПК” розірвати договір, демонтувати АЗС, вивезти її з території кооперативу, звільнити місце для будівництва автомагазину (а. с. 109-115, том 1).

Таким чином, фактичне припинення діяльності АЗС виникло з причини примусового скасування Державною податковою інспекцією Ленінського району міста Севастополя реєстрації реєстратора розрахункових операцій „МИНИ 600 МЕ”, в зв`язку з чим припинилась реалізація нафтопродуктів (а. с. 16, 17, том 2).

Отже, позивач зазначає, що з дня укладення договору приватне підприємство „Камизо ЛПК” своєчасно сплачувало внески на розвиток гаражно-будівельного кооперативу „Вимпел –2”, а також сплачував спожиту електричну енергію включно по 08.08.2003.

Але, з 01.11.2003 сплата приватним підприємством „Камизо ЛПК” внесків на розвиток гаражно-будівельного кооперативу „Вимпел –2” припинилась, але приватне підприємство „Камизо ЛПК” продовжує розміщувати АЗС на території кооперативу.

Таким чином, станом на 01.08.2005 у приватного підприємства „Камизо ЛПК” виникла заборгованість, яка підтверджується особовими рахунками, карткою  обліку  електроенергії  (а. с. 12, 13, 15, том 1).

За таких обставин, 15.12.2005  гаражно-будівельний кооператив „Вимпел –2” звернувся до господарського суду міста Севастополя з позовом до приватного підприємства „Камизо ЛПК” про стягнення заборгованості за спірним договором у розмірі 11366,00грн  (суддя Євдокимов І.В., справа №20-5/046, а. с.114, том 1).

Гаражно-будівельний кооператив „Вимпел –2” свої позовні вимоги обґрунтував тим, що відповідач належним вином не виконував обов`язки щодо сплати внесків за договором №3 про сумісну діяльність по експлуатації АЗС, розташованої на території гаражно-будівельного кооперативу „Вимпел –2”.

Як вбачається з матеріалів справи, рішенням господарського суду міста Севастополя від 26.01.2006 позов було задоволено частково в розмірі 9108,89грн (у тому числі: 8442,00грн - основний борг; 666,89грн - збитки від інфляції). В решті позову було відмовлено в зв`язку з застосуванням правил позовної давності (а. с. 25 –26. том 1).

Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 20.03.2006 апеляційну скаргу приватного підприємства „Камизо ЛПК” було залишено без задоволення, рішення суду першої інстанції було залишено без змін (а. с. 27-29, том 1).

Постановою Вищого господарського суду України від 05.07.2006 касаційну скаргу приватного підприємства „Камизо ЛПК” залишено без задоволення, рішення господарського суду міста Севастополя від 26.01.2006 та постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 20.03.2006 було залишено без змін (а. с. 30-31, том 1).

Судові інстанції при розгляді даної справи  оцінили платежі за договором як внески на розвиток кооперативу, а не як орендну плату за землю.

Відповідно до  частини 2 статті 35 Господарського процесуального кодексу України факти, встановлені рішенням господарського суду під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Матеріалами справи підтверджується, що приватне підприємство „Камизо ЛПК” надало договір від 05.11.2001 купівлі –продажу обладнання, відповідно до  якого, власниками АЗС є дві фізичні особи і в тому числі директор приватного підприємства „Камизо ЛПК” Козлов М.О. (а. с. 106, том 2).

Також, сторони надали докази виконання умов договору за період з лютого по грудень 2003 року: акти прийому –передачі виконаних робіт, податкові накладні, договором складання яких не передбачено (а. с. 85-93, том 1).

В період з 01.09.2005 по 31.05.2006 борг за договором  складає 4020,00грн.

Станом на 01.09.2006 борг складає 5382,78грн: у тому числі основний борг –5226,00грн; три проценти річних - 156,78грн (а. с. 32, том 1).

Таким чином, спірні відносини між сторонами за первісним позовом виникли з приводу неналежного виконання приватним підприємством „Камизо ЛПК” прийнятих на себе  зобов`язань за договором від 02.01.2003.

Як вбачається з наданих доказів в матеріалах справи, приватне підприємство „Камизо ЛПК” звернулось до господарського суду міста Севастополя з зустрічним позовом до гаражно-будівельного кооперативу „Вимпел –2” про визнання договору від 02.01.2003 недійсним та застосування судом реституції шляхом стягнення з гаражно-будівельного кооперативу „Вимпел –2” витрат, понесених на оплату орендної плати в розмірі 3210,10грн (а. с. 79-80, том 1).

Спір за зустрічним позовом виник в зв`язку з тим, що приватне підприємство „Камизо ЛПК” вважає, що діяльність АЗС припинена, що підтверджується книгою обліку розрахункових операцій, та гаражно-будівельний кооператив „Вимпел –2” не надав доказів виконання умов договору по вивозу сміття (відходів), охороні АЗС в нічний та неробочий час, забезпечення подачі електропостачання.

Отже, на думку приватного підприємства „Камизо ЛПК”, фактично між сторонами було укладено не договір про сумісну діяльність, а договір оренди земельної ділянки, однак це спростовується змістом договору та наданими доказами: книгою здачі об`єкту під охорону, вивіз відходів (а. с. 62-83, том 2).

Як вірно, на думку судової колегії, зазначено судом першої інстанції,  правовідносини сторін регулюються статтями 48, 161-162 Цивільного кодексу УССР, статтями 525, 526, 625, 627, 628 Цивільного кодексу України, статтею 188 Господарського кодексу України. З 1 січня 2004 року набрав чинності  Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 року.

Відповідно до  пункту 4 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України (в редакції Закону від 16 січня 2003 року № 435-IV із змінами і доповненнями, внесеними згідно із Законом України від 19 червня 2003 року №980-IV і Законом України від 18 листопада 2003 року № 1255-IV, що вступив в дію в 1 січня 2004 року) Цивільний кодекс України застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності.

Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов`язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.

Оскільки правовідносини між сторонами виникли до набрання законної сили Цивільним кодексом України (з 1 січня 2004 року)  і  продовжують існувати до виконання сторонами своїх зобов'язань за договором, то до таких правовідносин застосовуються норми обох  кодексів в частині виконання умов договору, прав та обов`язків сторін.

Стосовно вимог про визнання недійсною угоди застосовується те законодавство, яке діяло на дату укладення угоди.

Відповідно до статті 13 Закону України „Про оренду землі” N 161-XIV від 6 жовтня 1998 року із змінами і доповненнями, договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Згідно з правилами норм статей 3, 4 Закону України „Про оренду землі”, об'єктами оренди є земельні ділянки, що перебувають у власності громадян, юридичних осіб, комунальній або державній власності, а орендодавцями земельних ділянок, в свою чергу, виступають громадяни та юридичні особи, у власності яких перебувають земельні ділянки, або уповноважені ними особи.

Земельні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею регулюються Конституцією України, Земельним кодексом України, а також прийнятими відповідно до них нормативно –правовими актами.

Главою 15 Земельного кодексу України визначено два види користування землею –право постійного користування земельною ділянкою, право оренди земельної ділянки.

На підставі статті 119 Земельного кодексу України, право на земельну ділянку може бути набуто за давністю користування (набувальна давність).

Статтею 125 Земельного кодексу України визначено підстави виникнення права користування земельною ділянкою, а саме –одержання її користувачем документа, що посвідчує право постійного користування земельною ділянкою та його державної реєстрації, і виникнення права оренди земельної ділянки, а саме - укладення договору оренди  і його державної реєстрації.

Як встановлено судом першої інстанції, гаражно-будівельний кооператив „Вимпел –2” після відведення земельних ділянок під будівництво гаражів –стоянок та розміщення металевих гаражів для зберігання особистого автотранспорту до прийняття діючого Земельного кодексу України оформлення права на відведені земельні ділянки не завершив.

Відповідно до пункту 6 Розділу X „Перехідні положення” Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи, які мають у постійному користуванні земельні ділянки, але за цим Кодексом не можуть мати їх на такому праві, повинні до 1 січня 2008 року переоформити у встановленому порядку право власності або право оренди на них.

Але, відповідно до Рішення Конституційного Суду України N 5-рп/2005  від 22.09.2005, положення пункту 6 Розділу X щодо зобов'язання переоформити право постійного користування земельною ділянкою на право власності або право оренди без відповідного законодавчого, організаційного та фінансового забезпечення визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним).

Таким чином, на момент вирішення даного спору по суті, гаражно-будівельний кооператив „Вимпел –2” вирішує питання щодо оформлення права на відведення кооперативу земельних ділянок, якими користується  з 1976 року у відповідності із Земельним кодексом України N 2768-III від 25 жовтня 2001 року.

Приймаючи до уваги вищенаведене, суд першої інстанції, обґрунтовано, на думку судової колегії, визнав доводи приватного підприємства „Камизо ЛПК” щодо укладення замість договору про сумісну діяльність договору оренди земельної ділянки, такими що є безпідставними.

Статтями 33, 34 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Отже, посилання приватного підприємства „Камизо ЛПК” на статті 203, 215, 628, 651, 1130 Цивільного кодексу України 2003 року безпідставні, оскільки договір укладався в період дії Цивільного кодексу УССР.

Зважаючи на викладене, приватне підприємство „Камизо ЛПК” не надало суду належних доводів того, що договір від 02.01.2003 не відповідає вимогам закону України, в зв`язку з чим,  на думку судової колегії, суд першої інстанції відповідно до норм чинного законодавства залишив зустрічні позовні вимоги без задоволення.

Керуючись пунктом 1 частини першої статті 83 Господарського процесуального кодексу України, згідно якої  господарський суд має право, приймаючи рішення, визнати недійсним повністю чи у певній частині пов`язаний з предметом спору договір, який суперечить законодавству, суд першої інстанції визнав необхідним надати правову оцінку внесенню змін у спірний договір в частині редакції пункту 3.2 договору.

Суд першої інстанції встановив, що при внесенні зміни до пункту 3.2 договору найменування платежу було вказано як орендна платня. Але  в інші пункти договору зміни не вносились, зокрема в пункти 3.3-3.4 договору, де цей платіж залишився внеском.

Отже, визначений в первісній редакції пункту 3.2 договору платіж є внеском на розвиток гаражно-будівельного кооперативу „Вимпел –2” (пункти 3.3-3.4 договору) і не може вважатися орендною платнею в розумінні закону, що регулює земельні відносини (статті 4, 13 Закону України „Про оренду землі”).

Крім того, гаражно-будівельний кооператив „Вимпел –2”  надав суду докази виконання умов договору в частині вивозу сміття (відходів), охорони об`єкту, подачі електроенергії.

Таким чином, враховуючи викладе, суд першої інстанції, правомірно на думку судової колегії,  визнав внесені в пункт 3.2 договору зміни такими, що є недійсними, оскільки вони відповідають вимогам  закону, зокрема статті 48 Цивільного кодексу УССР.

Що стосується первісного позову, то суд першої інстанції виходив з наступного.

Відповідно до статей 161, 162 Цивільного кодексу УССР, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічні положення містяться в статтях 525-526 Цивільного кодексу України.

В статті 627 Цивільного кодексу України передбачена свобода договору, тобто сторони є вільними в укладенні договору.

Відповідно до правил статті 629 Цивільного кодексу України, договір є обов`язковим для виконання сторонами. Тобто всі умови договору, визначені на розсуд сторін, погоджені ними, умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства, є обов`язковими до дотримання і виконання сторонами договору.

Оскільки приватне підприємство „Камизо ЛПК” підписав договір від 02.01.2003 в редакції  з 01.05.2003, таким чином, він прийняв на себе всі зобов`язання, передбачені умовами договору, у тому числі і сплачувати внески у відповідності до пунктів 3.3 –3.4 зазначеного договору не пізніше 30 числа незважаючи на роботу або припинення роботи АЗС своєчасно та в повному обсязі, про що є обумовлення в договорі (а. с.11, том 1).

Судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що враховуючи вищевикладене, суд першої інстанції визнав вимоги гаражно-будівельного кооперативу „Вимпел –2” щодо стягнення з приватного підприємства „Камизо ЛПК” суми основного боргу за договором у розмірі 5226,100грн. обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню незалежно від того, припинена діяльність АЗС чи ні.

В статті 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних з простроченої суми, якщо законом або договором не встановлений інший розмір процентів.

Згідно з пунктом 9 Оглядового листа Вищого господарського суду України від 5 липня 2005 року №01-8/1183 „Про деякі питання практики вирішення спорів, пов`язаних із застосуванням норм Цивільного і Господарського кодексів України” положення статті 625 Цивільного кодексу України застосовуються до боржника, у разі порушення ним грошового зобов`язання, в незалежності від наявності вини у його діях.

В наданому гаражно-будівельним кооперативом „Вимпел –2” розрахунку заборгованості сума трьох процентів річних складає 156,78грн.

Суд першої інстанції визнав наданий розрахунок вірним, а суму трьох процентів річних в розмірі 156,78грн такою, що підлягає стягненню з приватного підприємства „Камизо ЛПК”.

Стосовно мотивів та доводів приватного підприємства „Камизо ЛПК”, то вони спростовуються наданими доказами і не заслуговують на увагу, оскільки вони не є належними та допустимими.

Вищенаведені факти дали суду першої інстанції право для висновку про необґрунтованість зустрічних позовних вимог, оскільки приватне підприємство „Камизо ЛПК” не надало належних та допустимих доказів, які б підтверджували, що договір від 02.01.2003 не відповідає вимогам закону України, та обґрунтованість позовних вимог гаражно-будівельного кооперативу „Вимпел –2”, який здійснює охорону об`єкту, вивіз відходів, постачає електроенергію, дозволяє розміщення АЗС на своїй території, про що надані докази (а. с. 62-83, том 2).

Отже, судова колегія не може прийняти до уваги посилання відповідача (за зустрічним позовом позивача), які було викладено в апеляційній скарзі, оскільки вони суперечать нормам чинного законодавства та спростовуються доказами наданими в матеріалах справи.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що оскаржуване  рішення, було прийнято з дотриманням норм матеріального права та підстави для його скасування відсутні.  

          Керуючись статтями 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, суд

                                                            ПОСТАНОВИВ:          

1.Рішення господарського суду міста Севастополя  від 12 березня 2007 року у справі № 20-7/179  залишити без змін.

2.Апеляційну скаргу приватного підприємства "Камизо ЛПК" залишити без задоволення.

Головуючий суддя                                                  

Судді