Постанова

від 31.07.2007 по справі 20-7/179

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

20-7/179

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

31 липня 2007 р.                                                                                   № 20-7/179  

Колегія  суддів  Вищого господарського суду України  у складі:

Головуючого  судді                                              Кузьменка М.В.,

суддів                                                                       Васищака І.М.,

                                                                                  Палій В.М.,

розглянувши            касаційну скаргу Приватного підприємства "Камизо ЛПК" на постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 07.05.2007р. та рішення господарського суду м. Севастополя від 12.03.2007р.

у  справі                     №20-7/179 господарського суду м. Севастополя

за позовом                 Гаражно-будівельного кооперативу "Вимпел-2"

до відповідача          Приватного підприємства "Камизо ЛПК"

треті особи                         Приватне підприємство "Синтез-Юг",

Державне підприємство "Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах в особі Севастопольської міської філії,

Севастопольське міське головне управління земельних ресурсів  

про                              стягнення 5 382,78грн.

та за

зустрічним позовом Приватного підприємства "Камизо ЛПК"

до                                     Гаражно-будівельного кооперативу "Вимпел-2"

про                                     визнання договору недійсним, стягнення 3 210грн.

за участю представників:

ГБК "Вимпел" –  не з'явилися;

ПП "Камизо ЛПК" – не з'явилися;

ПП "Синтез-Юг" – не з'явилися;

ДП "Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах – не з'явилися;

Севастопольського міського головного управління   земельних ресурсів – не з'явилися

в с т а н о в и л а :

Гаражно-будівельний кооператив "Вимпел-2" звернувся до господарського суду м. Севастополя з позовом та просив суд стягнути з відповідача –Приватного підприємства "Камизо ЛТД" 5 382,78грн., у т.ч. 5 226грн. основної заборгованості за період з 01.09.2005р. по 01.09.2006р., 156,78грн. в рахунок трьох процентів річних.

В обґрунтування заявлених вимог, позивач посилається на не виконання відповідачем взятих на себе зобов'язань за договором №3 від 02.01.2003р. в частині  сплати грошових внесків (т.1 а.с.3-5).

Відповідач у справі – ПП "Камизо ЛПК" у відзиві на позов заявлені вимоги відхиляє, посилаючись на недійсність договору №3 від 02.01.2003р., який за своєю правовою природою, на  думку відповідача, є договором оренди земельної ділянки, власником якої не є позивач.

Також відповідач посилається на не подання позивачем доказів надання йому послуг, передбачених умовами договору, а саме щодо вивезення сміття, охорони та забезпечення електропостачання (т.1 а.с.64-65).

До прийняття рішення по суті заявлених вимог, відповідачем для спільного його розгляду з первісним подано зустрічний позов про визнання недійсним договору від 02.01.2002р. №3, який укладено між ним та позивачем у справі; стягнення з ГБК "Вимпел-2" 3 210грн., сплачених в рахунок оплати орендної плати за спірним договором.

Вимоги зустрічного позову обґрунтовані невідповідністю спірного договору вимогам закону, оскільки позивач не мав права надавати в оренду земельну  ділянку, враховуючи, що не є її власником (т.1 а.с.78-80).

Ухвалою господарського суду Автономної Республіки Крим від 23.10.2006р. зустрічний позов прийнято для спільного його розгляду з первісним (т.1 а.с.97-98).

Позивач –ГБК "Вимпел-2" у відзиві на зустрічний позов, вважаючи його вимоги безпідставними, просить у його задоволенні відмовити, посилаючись на те, що аналогічні вимоги щодо стягнення  з відповідача заборгованості з сплати внесків вже розглядались судами і задоволені (т.1 а.с.138).

Ухвалою господарського суду Автономної Республіки Крим від 22.11.2006р. до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача залучено Приватне підприємство "Синтез-Юг" та Державне підприємство "Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельним ресурсам" в особі Севастопольської філії, Севастопольське міське головне управління земельних ресурсів (т.1 а.с.140-141).

Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від 12.03.2007р. позов ГБК "Вимпел-2" задоволений, а у задоволенні зустрічного позову відмовлено. Відповідно до рішення суду з відповідача на користь позивача стягнуто 5226грн. основної заборгованості, 156,78грн. в рахунок трьох процентів річних.

Приймаючи рішення у даній справі, суд, користуючись правом, наданим  йому в силу п.5 ч.1 ст.83 ГПК України, визнав недійсними зміни до договору №3 від 02.01.2003р. про сумісну діяльність по експлуатації АЗС, розташованої на території ГБК "Вимпел-2", укладений між ГБК "Вимпел-2" та ПП "Камизо ЛТД" в частині зміни призначення платежу "орендна плата" (т.2 а.с.119-126).

Задовольняючи вимоги первісного позову, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач не виконав в установлений договором строк взяті на себе зобов'язання щодо сплати внесків. При цьому, доводи відповідача щодо правової природи договору №3 від 02.01.2003р. відхилені судом, оскільки, на думку суду першої інстанції, між сторонами в силу укладення такого договору виникли відносини із спільної діяльності.

Судом першої інстанції визнані недійсними зміни до договору №3 від 02.01.2003р. в частині зміни призначення платежу з "внесків на розвиток кооперативу" на "орендну плату", враховуючи, що договір у цій частині не відповідає вимогам закону і є недійсним відповідно до ст.48 ЦК УРСР.

У задоволенні вимог зустрічного позову відмовлено, оскільки спірний договір за своєю правовою природою не є договором оренди земельної ділянки, у зв'язку  з чим посилання відповідача на те, що позивач не мав права укладати такий договір тому що, не є власником земельної ділянки, відхилені судом першої інстанції.

Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 07.05.2007р. рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 12.03.2007р. залишено без змін (т.2 а.с.172-188).

Не погоджуючись з прийнятими у справі судовими актами, ПП "Камизо ЛПК" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою та просить їх скасувати, а у задоволенні первісного позову відмовити.

Вимоги касаційної скарги мотивовані порушенням судами норм матеріального та процесуального права судами першої та апеляційної інстанцій.

Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального і процесуального права при винесенні оспорюваних судових актів, знаходить касаційну скаргу такою, що підлягає частковому  задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, 02.01.2003р. між Гаражно-будівельним кооперативом "Вимпел-2" та ПП "Камизо ЛТД" укладено договір №3 про спільну діяльність по експлуатації АЗС, яка встановлена на території гаражно-будівельного кооперативу "Вимпел-2".

Відповідно до умов договору предметом договору є спільна діяльність для досягнення загальних господарських цілей.

Згідно п.2. договору, до зобов'язань позивача належить: забезпечення безперебійного використання території, на якій розташована АЗС, вивіз відходів; охорона АЗС у нічний час та неробочий час з моменту здачі під охорону; забезпечення подання трьохфазного електропостачання для потреб АЗС.

В силу п.3 договору, відповідач зобов'язаний: використовувати земельну ділянку за цільовим призначенням; своєчасно вносити внески у розмірі 300грн. не пізніше 30 числа і незалежно від роботи чи зупинення АЗС; заправляти інвалідів 1 групи за цінами нижче  за ринкові; утримувати територію в належному санітарному стані та суворо дотримуватись правил пожежної безпеки.

У подальшому сторонами внесено зміни до договору в частині розміру внеску, який збільшено до 402грн.

Предметом спору за первісним позовом є виконання відповідачем взятих на себе зобов'язань в частині сплати внесків, яке виникло в силу факту укладення зазначеного договору.

Відхиляючи заявлені позовні вимоги, відповідач оспорює дійсність вищевказаного договору, посилаючись на невідповідність його вимогам закону. Зокрема, відповідач вказував, що позивач не мав права укладати такий договір, оскільки не є власником земельної ділянки, яка фактично за умовами спірного договору передана в оренду під розміщення АЗС.

Вирішуючи спір у даній справі по суті заявлених вимог, суди першої та апеляційної інстанції виходили з того, що укладений сторонами договір є договором про сумісну діяльність. Однак, визначаючи правову природу спірного договору, суди не взяли до уваги те, що правова природа договору та зобов'язань, які виникають у його сторін в силу факту укладення, визначаються виходячи з аналізу прав та обов'язків, які виникають у сторін у зв'язку з укладенням такої угоди.

Так, згідно ст. 430 ЦК УРСР (чинному на момент укладення спірного договору), за договором про сумісну діяльність сторони зобов'язуються сумісно діяти для досягнення спільної господарської мети, як-то: будівництво і експлуатація міжколгоспного або державно-колгоспного підприємства або установи (що не передаються в оперативне управління організації, яка є юридичною особою), будування водогосподарських споруд і пристроїв, будівництво шляхів, спортивних споруд, шкіл, пологових будинків, жилих будинків і т. ін.

Відповідно до умов договору визначено, що сторони зобов'язуються спільно діяти для досягнення спільних господарських цілей (п.1.1 договору). При цьому, судами не встановлено, які саме спільні господарські цілі є предметом спільної діяльності сторін.

В силу ст.431 ЦК УРСР, ведення спільних справ учасників договору про сумісну діяльність здійснюється за загальною згодою. При цьому, керівництво сумісною діяльністю може бути доручено одному із учасників договору.

Судами не з'ясовано як сторонами договору здійснюється ведення спільних справ.

Також, відповідно до ст.432 ЦК УРСР, для досягнення визначеної мети, учасники договору про сумісну діяльність роблять внески грошима чи іншим майном або трудовою участю. При цьому, грошові та інші майнові внески учасників договору, а також майно, створене або придбане в результаті їх спільної діяльності, є їх спільною власністю. Крім того, згідно ст.433 ЦК УРСР, договором передбачається порядок покриття витрат, передбачених договором про сумісну діяльність, і збитків, що виникли в результаті сумісної діяльності або, якщо договором такий порядок не передбачений, спільні витрати і збитки покриваються за рахунок спільного майна учасників договору

Судами при визначенні правової природи спірного договору не в з'ясовано чи містять умови договору: зобов'язання обох сторін щодо внесків; у кого виникає право на розпорядження такими внесками; порядок розподілу майна, що  набувається в процесі спільної діяльності; порядок покриття витрат у зв'язку з такою діяльністю тощо.

З'ясування зазначених обставин має суттєве значення для визначення правової природи спірного договору, а також відповідності його вимогам закону, що є необхідним для вирішення не лише первісного, але й зустрічного позовів.

Крім того, для визначення правової природи спірного договору, а також того, які фактично права та обов'язки  у зв'язку з її укладенням сторони мали за мету створити, суди не позбавлені можливості витребувати відповідні бухгалтерські та документи податкової звітності, враховуючи, що облік результатів спільної діяльності ведеться особою, уповноваженою на це іншими сторонами, згідно з умовами договору, окремо від обліку господарських результатів такої особи.

Неповне встановлення обставин, що мають значення для справи, є порушенням вимог ст.47 ГПК України, яка визначає, що судові рішення приймаються за результатами обговорення усіх обставин справи; ст.101 ГПК України, згідно якої у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу, при цьому, апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Допущені порушення, які призвели до неповного встановлення обставин справи, не можуть бути усунуті судом касаційної інстанції, враховуючи межі перегляду, визначені ст.1117 ГПК України, у зв'язку з чим прийняті у справі судові акти підлягають скасуванню, а справа направленню на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119- 11111 ГПК України, колегія суддів                                        

П О С Т А Н О В И Л А :

1.          Касаційну скаргу Приватного підприємства "Камизо ЛПК" задовольнити частково.

2.          Постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 07.05.2007р. та рішення господарського суду м. Севастополя від 12.03.2007р. у справі №20-7/179 скасувати.

3.          Справу передати на новий розгляд до господарського суду м. Севастополя.

          Головуючий  суддя                                                       Кузьменко М.В.

           Судді                                                                                Васищак І.М.

                                                                                       Палій В.М.