Ухвала

від 14.11.2016 по справі 488/5647/13-ц

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа №488/5647/13-ц 14.11.2016 14.11.2016 14.11.2016

Справа №488/5647/13-ц Головуючий по першої інстанції Селіщева Л.І.

Провадження №22-ц/784/2228/16 Доповідач апеляційного суду ОСОБА_1

Категорія 27

УХВАЛА

Іменем України

14 листопада 2016 року місто Миколаїв

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Миколаївської області в складі:

головуючого - Серебрякової Т.В.,

суддів: Лисенка П.П., Самчишиної Н.В.,

із секретарем судового засідання Гавор В.Б.,

за участі: представника позивача ОСОБА_2- ОСОБА_3,

представника відповідача ОСОБА_4 - ОСОБА_5,

переглянувши у відкритому судовому засіданні за апеляційною скаргою ОСОБА_4 заочне рішення Корабельного районного суду міста Миколаєва від 14 квітня 2014 року , ухваленого у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про стягнення боргу за договором позики,

УСТАНОВИЛА:

У листопаді 2013 року ОСОБА_2 пред'явив позов до ОСОБА_4 про стягнення боргу за договором позики .

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 28 серпня 2012 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 був укладений в усній формі договір позики, за умовами якого позичальник ОСОБА_4 отримав у борг від позивача кошти в розмірі 35 000 доларів США (що на момент подання позовної заяви до суду еквівалентно 280 000 грн.) й зобов'язався повернути їх в обумовлений договором строк до 28 серпня 2013 року. Одержання коштів відповідач підтвердив власноруч написаною розпискою в цей же день.

Посилаючись на викладені обставини та не виконання позичальником взятих на себе зобов'язань щодо повернення суми позики, позивач ОСОБА_2 просив позов задовольнити, стягнути з відповідача суму боргу в розмірі 280 000 грн.

Заочним рішенням Корабельного районного суду міста Миколаєва від 14 квітня 2014 року позов ОСОБА_2 задоволено в повному обсязі. Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 борг в розмірі 280 000 грн. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат у справі.

Ухвалою цього ж суду від 19 травня 2016 року заяву ОСОБА_4 про перегляд заочного рішення залишено без задоволення (а.с.78-79).

Не погодившись із зазначеним заочним рішенням, ОСОБА_4 оскаржив його в загальному порядку.

В апеляційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, просив вказане рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову в повному обсязі.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Так, суд першої інстанції, розглянувши спір в межах заявлених позовних вимог, правильно з'ясував обставини справи й дійшов вірного висновку, що ОСОБА_4 зобов'язаний нести цивільно-правову відповідальність за неналежне виконання договірних зобов'язань.

Колегія суддів погоджується з таким висновком районного суду з огляду на наступне.

За змістом п.1 ст.6, ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція), ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року №475/97-ВР, ст.1 Першого протоколу до Конвенції кожен має право на розгляд його справи упродовж розумного строку судом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.

Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Відповідно до ст.ст.1,3 ЦК України, ст.ст.1,3-4,10-11,303 ЦПК України, завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення, в порядку позовного, наказного та окремого провадження, цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також справ, розгляд яких, в порядку цивільного судочинства, прямо передбачено законом.

При цьому, в порядку цивільного судочинства, виходячи із його загальних засад про неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини; судовий захист цивільного права та інтересу; справедливість, добросовісність та розумність, перш за все регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.

Кожна особа, а у встановлених законом випадках, органи та особи, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси, мають право в порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом України, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів; або прав, свобод та інтересів інших осіб, інтереси яких вони захищають, державних чи суспільних інтересів.

Частина 1 ст.15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

За ст.11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Договір, в тому числі і договір позики, є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків.

В силу ст.ст.509,525-526,598,610,611,622 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості і виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Сторони по зобов'язанню повинні сприяти одна одній у належному його виконанні, а у разі виникнення труднощів у однієї із сторін всіляко сприяти зменшенню збитків.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Зобов'язання припиняється повністю або частково на підставах, встановлених договором або законом.

Особа, яка порушила зобов'язання (не виконала його, або виконала з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання) повинна нести негативні наслідки такої поведінки, а саме, сплатити неустойку і відшкодувати збитки.

При цьому, сторона не звільняється від виконання зобов'язання в натурі.

Зазначене у повній мірі стосується зобов'язань, пов'язаних з позикою, які не виконані належним чином.

Відповідно до ч.1 ст.202 ЦК України правочин - це дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ч.1,2 ст.207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Згідно ст.3 ЦК України однією із засад цивільного законодавства є свобода договору.

Статтею 14 ЦК України встановлено, що цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Положеннями ст.627 ЦК України визначено, що відповідно до ст.6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частиною першою ст.638 ЦК України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Поняття позикових відносини і договору позики визначаються положеннями глави 71 ЦК України.

Відповідно до ст.1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

За своїми ознаками договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов'язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права, а також реальним, оплатним або диспозитивно безоплатним, строковим або безстроковим.

Договір позики вважається укладеним в момент здійснення дій з передачі предмета договору на основі попередньої домовленості (п.2 ч.1 ст.1046 ЦК України).

Ця особливість реальних договорів зазначена в ч.2 ст.640 ЦК України, за якою якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.

На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника, яка посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей. Однак такий доказ повинен містити в собі визначені законом і сторонами істотні умови правочину.

Досліджуючи договори позики чи боргові розписки, необхідно виявляти справжню правову природу укладеного договору, незалежно від найменування документа і, зважаючи на встановлені результати, робити відповідні правові висновки.

Як вбачається з матеріалів справи (а.с.41) та встановлено районним судом, 28 серпня 2012 року відповідач ОСОБА_4 видав розписку про отримання ним 35 000 (тридцять п'ять тисяч) доларів США від ОСОБА_2 і зобов'язання повернути їх останньому до 28 серпня 2013 року. Оригінал розписки знаходиться в матеріалах цивільної справи.

У вказаній розписці вказані: грошова сума, яка передавалась і отримувались; дата отримання та повернення коштів, ім'я сторін та особистий підпис позичальника ОСОБА_4

Доказів тому, що ОСОБА_4 розписку не писав та не підписував, а гроші не отримував, відповідач суду не надав та належним чином вказане не заперечив.

Встановивши всі обставини справи, суд першої інстанції вірно виходив з того, що правовідносинам сторін притаманні ознаки договору позики.

При цьому, факт укладення договору, його умови та факт отримання грошей, а також факт невиконання боржником зобов'язань щодо повернення позики підтверджені борговим зобов'язанням відповідача та знаходженням боргового документу у позивача.

Отже, вирішуючи спір, суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що докази надані позивачем є належними, а їх недостовірність відповідачем не спростована, сума боргу ним не повернута, а тому обгрунтовано задовольнив позов ОСОБА_2

Посилання на наявний в матеріалах справи висновок експерта №115-04/16, складений 05 квітня 2016 року внаслідок проведеного за ініціативою ОСОБА_4 дослідження, колегія суддів не приймає до уваги, як належний і допустимий доказ у справі, оскільки оцінці підлягає лише експертиза, яка була проведена за ухвалою суду.

Зокрема, відповідно до вимог ч.1 ст.143 ЦПК України для з'ясування обставин, що мають значення для справи і потребують спеціальних знань у галузі науки, мистецтва, техніки, ремесла тощо, суд призначає експертизу за заявою осіб, які беруть участь у справі.

Також слід зазначити, що у наданому відповідачем висновку експертом висловлений сумнів, а саме, що підпис від імені ОСОБА_4 у копії розписці від 28 серпня 2012 року виконано ймовірно не ОСОБА_4, а також виявляється неможливим дати відповідь на ряд питань, поставлених на вирішення експертизи. Тобто, у висновку відсутня у категоричній формі відповідь на питання щодо написання тексту та виконання підпису у розписці, наданій відповідачем, саме не ним. Проте, встановлення вказаної обставини має суттєве значення для правильного вирішення спору.

Що ж до тверджень особи, яка подала апеляційну скаргу, про наявність процесуальних порушень, допущених судом при розгляді судом даної справи, то вони не можуть слугувати скасуванню оскарженого рішення, оскільки не знайшли свого підтвердження.

Інші доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, а зводяться до переоцінки наданих доказів, яким суд першої інстанції дав належну правову оцінку відповідно до вимог ст.212 ЦПК України.

З врахуванням таких висновків, колегія суддів вважає, що районним судом ухвалене законне та обґрунтоване рішення про задоволення позовних вимог.

Оскільки суд першої інстанції ухвалив рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права, то апеляційна скарга в силу ч.1 ст.308 ЦПК України підлягає відхиленню.

Керуючись ст.ст.303,308,315 ЦПК України, колегія суддів

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_4 - відхилити , а заочне рішення Корабельного районного суду міста Миколаєва від 14 квітня 2014 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і з цього часу протягом двадцяти днів може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ.

Головуючий Т.В. Серебрякова

Судді: П.П. Лисенко

ОСОБА_6