Рішення

від 10.11.2016 по справі 920/999/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

10.11.2016 Справа № 920/999/16

За позовом:          Товариства з обмеженою відповідальністю «Вант» ЛТД, м. Шостка Сумської області,

до відповідача:           Приватного підприємства «Тера», с. Софіївська Борщагівка Києво-Святошинського району Київської області,

про визнання права власності

СУДДЯ ДЖЕПА Ю.А.

Представники сторін:

від позивача: не з'явився,

від відповідача: не з'явився.

При секретарі судового засідання: Осокіної А.М.

Суть спору: позивач у позовній заяві просить суд визнати за ним право власності за набувальною давністю на двоповерховий цегляний будинок відпочинку, площею 165,6 кв.м, який знаходиться на земельній ділянці Собицького лісництва Шосткинського району Сумської області, квартал № 1.

Представник позивача в судове засідання не з'явився, про час і місце розгляду справи повідомлений належним чином, про що свідчить його особистий підпис в повідомленні від 01.11.2016 про відкладення розгляду справи на 10.11.2016. В судовому засіданні 01.11.2016 представник позивача заявлені вимоги підтримав в повному обсязі, надав для огляду суду оригінали документів, копії яких додані до позовної заяви. Крім того, 08.11.2016 від представника позивача до суду надійшли відповіді ПАТ «Шосткинський хлібокомбінат», ДП «Шосткинське лісове господарство», ВАТ «АК «Свема», отримані на адвокатські запити, які судом також оглянуті та долучені до матеріалів справи.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився. З надісланого до суду 31.10.2016 відповідачем відзиву вбачається, що 08.09.2003 між ПП «Тера» та ТОВ «ВАНТ» ЛТД був укладений договір купівлі-продажу двоповерхневого цегляного будинку відпочинку площею 165,6 кв.м., на момент продажу балансова вартість якого складала 10 000 грн. Цієї ж дати даний об'єкт було передано за актом приймання-передачі. Просить розглядати справу за відсутності представника.

Явка представників сторін не визнавалася судом обов'язковою, а тому не з'явлення представників сторін не перешкоджає розгляду справи, і відповідно до ст. 75 ГПК України справа розглядається за наявними в ній матеріалами.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши наявні докази, суд вважає, що позов підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

08.09.2003 між ПП «Тера» та ТОВ «Вант» ЛТД у письмовій формі був укладений договір купівлі-продажу двоповерхневого цегляного будинку відпочинку площею 165,6 кв.м., який знаходиться на земельній ділянці Собицького лісництва Шосткинського району Сумської області, квартал № 1 (далі - Договір).

Цієї ж дати даний об'єкт було передано за актом приймання-передачі, що є Додатком № 1 до вищевказаного Договору.

Зазначені обставини сторонами не заперечується.

З матеріалів справи, а саме з умов підписаного сторонами Договору (п. 2.1 та п. 2.2. Договору) та квитанції до прибуткового касового ордера № 4 від 08.09.2003, також вбачається, що позивач повністю сплатив вартість придбаного об'єкта нерухомості згідно вимог 2.1. Договору.

Пунктом 4.1.3. Договору визначено, що протягом 60-ти календарних днів з дати укладення цього Договору відповідач зобов'язувався виготовити та передати позивачу повний пакет правовстановлюючих документів на продане майно, а згідно з п. 4.1.4. – в термін до 08.11.2003 спільно з позивачем здійснити його нотаріальне посвідчення.

З пояснень представника позивача, наданих у судовому засіданні 01.11.2016 вбачається, що всупереч п. 4.1.4. Договору сторони не здійснили його нотаріальне посвідчення, хоча щодо всіх істотних умов дійшли згоди і фактично договір виконано 08.09.2003. В той же час, до суду з вимогою щодо визнання цього Договору дійсним у зв'язку з ухиленням відповідача від нотаріального посвідчення позивач не звертався.

Враховуючи, що ТОВ «Вант» ЛТД протягом більш, ніж 13 років добросовісно, відкрито, безперервно володіє вищевказаним майном, але в силу чинного цивільного законодавства позбавлено можливості визнати даний договір дійсним відповідно до ст. 220 Цивільного кодексу України 2003 року, що набрав чинності з 01.01.2004, та оформити право власності, звернулось до суду з позовом про визнання його права за набувальною давністю.

Факт володіння та користування нерухомим майном з 2003 року підтверджується листами ПАТ «Шосткинський хлібокомбінат» № 223 від 04.11.2016, ДП «Шосткинське лісове господарство» № 971 від 07.11.2016 та ВАТ «АК «Свема» № 599 від 07.11.2016.

З врахуванням того, що відповідно ст. 47 Цивільного кодексу України 1963 року та п. 27 Інструкції про порядок здійснення нотаріальних дій нотаріусами України, які регулювали спірні правовідносини станом на 08.09.2003, договори про відчуження житлового будинку, іншого нерухомого майна підлягали нотаріальному посвідченню. Тому господарський суд дійшов висновку в даній справі, що договір, підписаний 08.09.2003 ПП «Тера», з однієї сторони, та ТОВ «Вант» ЛТД, з іншої, є недійсним відповідно до вимог ст. 47 Цивільного кодексу України 1963 року .

В той же час, враховуючи досягнення сторонами згоди щодо всіх істотних умов даного договору, незважаючи на ухилення продавця від нотаріального посвідчення договору, позивачем було здійснено повну оплату за вказане нерухоме майно, що підтверджується наявною в матеріалах справи квитанцією до прибуткового касового ордера № 4 від 08.09.2003, і з цього часу відповідно до матеріалів справи даним об'єктом володіє, користується та обслуговує його саме ТОВ «Вант» ЛТД.

На час розгляду справи двоповерховий цегляний будинок відпочинку, площею 165,6 кв.м, який знаходиться на земельній ділянці Собицького лісництва Шосткинського району Сумської області, квартал № 1, знаходиться на балансі позивача, що підтверджується довідкою вих. № 28 від 28.10.2016.

На балансі ДП «Шосткинське лісове господарство» згідно листа даного підприємства № 971 від 07.11.2016 відповідний об'єкт не перебував та на сьогодні не перебуває.

Відповідно до даних технічного паспорту, виготовленого 05.10.2016 ПП «Укрторгпром», площа будинку відпочинку, якій знаходиться на земельній ділянці Собицького лісництва Шосткинського району Сумської області, квартал № 1, складає 165,6 кв.м.

Згідно зі ст. 181 Цивільного кодексу України до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об'єкти, що розташуються на земельній ділянці і не можуть переміщуватись без знецінення та зміни призначення. Тобто, зазначені будівлі є об'єктами, що не можуть існувати без землі та переміщення їх є неможливим без її знецінення, що відповідає ознакам нерухомого майна.

Відповідно до ст. 182 Цивільного кодексу України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. Державна реєстрація прав на нерухоме майно здійснюється у відповідності до вимог Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», відповідно до вимог ст. 19 якого державна реєстрація прав проводиться на підставі рішень судів, що набрали законної сили.

В даний час позивач, зважаючи на відсутність у нього правовстановлюючого документа, передбаченого ст. 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», на підставі якого проводиться державна реєстрація, не має можливості звернутися до органу державної реєстрації прав для реєстрації свого права власності на спірне майно.

Внаслідок цього позивач звернувся до суду з позовом про визнання за ним права власності за набувальною давністю.

Ст. 41 Конституції України визначає, що право приватної власності набувається у порядку, визначеному законом.

Відповідно до ст. 328 Цивільного кодексу України, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до ч.1 ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, а ч. 2 вказаної статті одним із способів захисту цивільних прав та інтересів визначено визнання права.

Позивач в своїй позовній заяві посилається на приписи ч. 1 ст. 344 Цивільного кодексу України, в якій зазначено, що особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном – протягом п'яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність). Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно набувається за рішенням суду.

Згідно з п.8 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України 2003 року правила ст. 344 цього Кодексу про набувальну давність поширюються на випадки, коли володіння майном розпочалося за три роки до набрання ним чинності.

Відповідно до положень п.8 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про судове рішення» від 23.03.2012 № 6 господарський суд у разі необхідності в мотивувальній частині рішення може зазначити про урахування ним постанов Вищого господарського суду України, однак, у зв'язку з відсутністю відповідних керівних роз'яснень Пленуму Вищого господарського суду України положень ст. 344 чинного Цивільного кодексу України щодо набуття права власності за набувальною давністю, виходячи з принципу єдності та впорядкованості судової практики, суд вбачає за можливе урахувати тлумачення даної норми Пленуму Вищого Спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Так, пунктом 11 постанови Пленуму Вищого Спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07.02.2014 № 5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» передбачено, що враховуючи положення статей 335 і 344 Цивільного кодексу України, право власності за набувальною давністю може бути набуто на майно, яке належить на праві власності іншій особі (а не особі, яка заявляє про давність володіння).

Враховуючи висновок суду про те, що договір, підписаний 08.09.2003 ПП «Тера», з однієї сторони, та ТОВ «Вант» ЛТД, з іншої, є недійсним, позивач має право на визнання за ним права власності на вказане майно не в силу договору чи іншої передбаченої законом підстави, а саме за давністю його володіння, що відповідає вимогам ст. 344 Цивільного кодексу України.

Пунктом 13 вищевказаної постанови передбачено, що можливість пред'явлення до суду позову про визнання права власності за набувальною давністю випливає з положень статей 15, 16 Цивільного кодексу України, а також частини четвертої статті 344 Цивільного кодексу України, згідно з якими захист цивільних прав здійснюється судом шляхом визнання права. У зв'язку з цим особа, яка заявляє про давність володіння і вважає, що у неї є всі законні підстави бути визнаною власником майна за набувальною давністю, має право звернутися до суду з позовом про визнання за нею права власності.

З огляду на викладене, набуття права власності на підставі набувальної давності є одним з первинних способів, оскільки права набувача не базуються на попередній власності та відносинах правонаступництва, а ґрунтуються на сукупності обставин, зазначених у ч. 1 статті 344 ЦК України, а саме:

а)          законність об'єкту володіння (Право власності за давністю володіння, може виникнути на придатне для володіння майно, яке відноситься до будь-якої форми власності, крім того, яке вилучено з цивільного обороту. Нерухоме майно може стати предметом набуття за давністю, оскільки вважається, що таке майно існує);

б)          добросовісність володіння (Добросовісність є однією із засад цивільного законодавства, наряду зі справедливістю. Однак законом не зазначено, що саме слід розуміти під таким терміном як добросовісність володіння за набувальною давністю, який саме зміст сюди вкладався. В той же час, оскільки вітчизняний Цивільний кодекс України є фактичною рецепцією римського приватного права з урахуванням національних особливостей, то умова про добросовісність є відомою у римському приватному праві умовою про добру совість. Таким чином повинна враховувати добросовісність тільки на момент передачі фактичному володільцю майна (речі), тобто на початковий момент, який буде включатися в повний строк давності володіння, визначений законом. Разом з тим, незаконний володілець на протязі всього володіння майном повинен бути впевнений, що на це майно не претендують інші особи і він отримав це майно з підстав, достатніх для того, щоб мати право власності на нього. Для визнання володільця добросовісним вважається достатнім, щоб він не набув майно злочинним шляхом чи способом, який завідомо суперечить основам правопорядку та моралі);

в)          відкритість володіння (тобто очевидне для третіх осіб володіння. Ця обставина дуже тісно пов'язана із добросовісністю. Однак це не означає, що володілець обов'язково повинен спеціально інформувати інших осіб про своє володіння майном. Володіти майном набувач повинен без якогось приховування цього факту, оскільки виникне підозра та сумнів у добросовісності, а значить і у відкритості володіння. Саме тому вимога про відкритість володіння забезпечує баланс інтересів і дає гарантії власнику для витребування майна);

г)          безперервність володіння, строк володіння (Стаття 344 Цивільного кодексу України про набувальну давність не вказує, що вважається перериванням володіння за давністю. Безперервність володіння, яке відповідає всім зазначеним в законі умовам, повинне бути на протязі визначених законом строків. Тривалість володіння припускає, що повинен закінчиться передбачений в законі строк, який для нерухомих речей закон визначає терміном - 10 років).

Отже, враховуючи встановлені судом обставини справи та положення чинного законодавства, а саме вимоги ст. 15, 16 та 344 Цивільного кодексу України, господарський суд дійшов висновку, що позивач є добросовісним набувачем чужого майна, який відкрито, безперервно з 2003 року володіє нерухомим майном - двоповерховим цегляним будинком відпочинку, площею 165,6 кв.м, який знаходиться на земельній ділянці Собицького лісництва Шосткинського району Сумської області, квартал № 1, а тому є підстави для визнання за позивачем права власності на вказане нерухоме майно за набувальною давністю.

Відповідно до вимог ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати позивача в розмірі 1 378 грн. зі сплати судового збору у випадку задоволення позову покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 15, 16, 181, 182, 328, 344 Цивільного кодексу України, ст.ст. 33, 34, 44, 49, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1.          Позов задовольнити.

2.          Визнати за Товариством з обмеженою відповідальністю «Вант» ЛТД (41100, Сумська область, м. Шостка, вул. Привокзальна, будинок 1-А, код 23047599) право власності за набувальною давністю на двоповерховий цегляний будинок відпочинку, площею 165,6 кв.м, який знаходиться на земельній ділянці Собицького лісництва Шосткинського району Сумської області, квартал № 1.

3.          Стягнути з Приватного підприємства «Тера» (08142, Київська область, Києво-Святошинський район, с. Софіївська Борщагівка, вул. Соборна, буд. 16, код 32498369) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Вант» ЛТД (41100, Сумська область, м. Шостка, вул. Привокзальна , будинок 1-А, код 23047599) 1378 грн. в рахунок відшкодування витрат зі сплати судового збору.

4.          Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено 15.11.2016.

суддя                                                                                           Ю.А. ДЖЕПА