Постанова

від 15.11.2016 по справі 920/640/16

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"15" листопада 2016 р. Справа № 920/640/16

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Івакіна В.О., суддя Пелипенко Н.М., суддя Шепітько І.І.

при секретарі Пляс Л.Ф.

за участю представників:

позивача - ОСОБА_1 (дов. №31 від 01.09.2016 р.)

відповідача - ОСОБА_2 (директор)

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу позивача (вх.№2798С/1-8) на рішення господарського суду Сумської області від 05 жовтня 2016 року у справі

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Сумитеплоенерго", м. Суми

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ксенія", м. Суми

про стягнення 22173,91 грн.

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, ТОВ "Сумитеплоенерго", звернувся до господарського суду Сумської області з позовом, в якому просив стягнути з ТОВ "Ксенія" 22 173,91 грн. заборгованості по договору про надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води №1076-Т від 01.10.2006 р., в тому числі 19 023,17 грн. основного боргу, 2 177,48 грн. пені, 154,40 грн. 3% річних, 818,86 грн. інфляційних.

Рішенням господарського суду Сумської області від 05.10.2016 р. у справі № 920/640/16 (головуючий суддя Заєць С.В., суддя Левченко П.І., суддя Яковенко В.В.) в позові відмовлено.

Позивач з рішенням господарського суду першої інстанції не погодився, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, вважаючи, що рішення прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права. Просить рішення господарського суду скасувати та прийняти нове, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. Судові витрати за подання апеляційної скарги просить покласти на відповідача.

Відповідач проти задоволення апеляційної скарги заперечує, вважає рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим. Зокрема, зазначає, що судом правомірно визнано доведеним факт відключення приміщення, що належить відповідачу, від системи опалення, в зв'язку з чим позовні вимоги про стягнення суми заборгованості за надані ТОВ "Сумитеплоенерго" послуги є безпідставними та необґрунтованими. Просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення господарського суду - без змін.

Позивач 14.11.2016 р. надав до суду доповнення до апеляційної скарги (вх. №11482), долучені колегією суддів до матеріалів справи, де наголошує, що договір про надання послуг з теплопостачання чинний, позивачем виконувався, а відповідач, в свою чергу, його не розірвав та не відмовлявся від надання послуг, та порушив його умови.

У зв'язку з хворобою судді Камишевої Л.М., протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 14.11.2016 року для розгляду справи сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Івакіна В.О., суддя Пелипенко Н.М., суддя Шепітько І.І.

Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши доводи апеляційної скарги, додаткові пояснення, заперечення на апеляційну скаргу, вислухавши у судовому засіданні пояснення уповноважених представників сторін, перевіривши повноту встановлення місцевим господарським судом обставин, що мають значення для справи, правильність застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду встановила наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 01.10.2006 р. між ТОВ "Сумитеплоенерго" (виконавець) та ТОВ "Ксенія" (споживач) укладено договір про надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води №1076-Т, відповідно до п.1.1 якого виконавець зобов'язується надавати споживачеві вчасно та відповідної якості послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води, а споживач зобов'язується своєчасно оплачувати надані послуги за встановленими тарифами у строки і на умовах, передбачених цим договором (а.с. 11-15).

Об'єктом постачання теплової енергії за договором є приміщення площею 364,7 кв. м в житловому будинку по вул. Заливна, 15 в м. Суми, що належить ТОВ "Ксенія" на підставі свідоцтва про право власності №59 від 21.12.1995 р. (а.с. 41).

Розділом третім договору врегульовано, що розрахунковим періодом є календарний місяць. Споживач до 15 числа розрахункового періоду сплачує виконавцю вартість зазначеної в договорі кількості теплової енергії, передбаченої на розрахунковий період. Щомісячно 6-го числа споживач отримує від виконавця акт прийому-передачі теплової енергії, форма якого є невід'ємною частиною договору, та рахунок за спожиту теплову енергію. Несвоєчасне отримання рахунку не звільняє споживача від відповідальності щодо сплати за надані виконавцем послуги. Остаточний розрахунок за спожиту теплову енергію здійснюється до 10 числа наступного за розрахунковим, з урахуванням залишкової суми (сальдо) розрахунків на початок місяця.

Строк дії договору, встановлений п. 10.1, - 1 рік. Договір вважається щороку продовженим, якщо за місяць до закінчення його строку однією із сторін не буде письмово заявлено про розірвання або необхідність перегляду.

Позивач свої зобов'язання за договором виконав в повному обсязі, поставивши споживачу протягом жовтня 2015 - квітня 2016 року теплову енергію на загальну суму 19 023,17 грн., що підтверджується відомістю звірки взаєморозрахунків за період з 01.10.2015 р. по 17.05.2016 р., актами прийому -передачі теплової енергії та рахунками.

На виконання умов договору ТОВ "Сумитеплоенерго" були направлені споживачу відповідні рахунки та акти прийому-передачі теплової енергії.

Споживач в порушення умов договору направлені рахунки та акти прийому- передачі теплової енергії не підписав, вартість отриманої теплової енергії за період жовтень 2015 - квітень 2016 року не сплатив.

Вказані обставини стали підставою для звернення ТОВ "Сумитеплоенерго" до господарського суду Сумської області з позовом про стягнення з ТОВ "Ксенія" 22 173,91 грн. заборгованості по договору про надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води №1076-Т від 01.10.2006 р., в тому числі 19 023,17 грн. основного боргу, 2 177,48 грн. пені, 154,40 грн. 3% річних, 818,86 грн. інфляційних.

В обґрунтування позовних вимог товариство посилається на умови договору №1076-Т від 01.10.2006 р., який є чинним на момент виникнення спірних правовідносин, а також приписи ст. ст. 258, 526, 625 ЦК України.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог господарський суд виходив з того, що у позивача відсутні фактичні та правові підстави для стягнення з відповідача боргу за послуги з теплопостачання, оскільки позивач не довів факт надання послуг відповідачу.

Однак колегія суддів не може погодитись з таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

Предметом розгляду у даній справі є матеріально-правова вимога про стягнення з відповідача суми заборгованості, що виникла у зв'язку з неналежним виконанням зобов'язання за договором, який за своєю правовою природою є договором купівлі-продажу теплової енергії.

Відповідно до ст.ст. 6, 626, 627 Цивільного кодексу України договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до статті 714 Цивільного кодексу України, за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов'язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов'язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання.

Взаємовідносини, що виникають в процесі продажу і купівлі теплової енергії регулюються Законом України В«Про теплопостачанняВ» , Законом України В«Про житлово-комунальні послугиВ» , Правилами надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.2005 р. за № 630 (з урахуванням змін та доповнень, що внесені постановою Кабінету Міністрів України від 31.10.2007 р. за № 1268), Правилами користування тепловою енергією, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 03.10.2007 р. за №1198).

Згідно з п. 4. Правил користування тепловою енергією допускається лише на підставі договору купівлі-продажу теплової енергії між споживачем і теплопостачальною організацією, крім підприємств, що виробляють та використовують теплову енергію для цілей власного виробництва.

Відповідно до ч. 6 ст.19 Закону України В«Про теплопостачанняВ» споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію.

Статтею 24 Закону України В«Про теплопостачанняВ» та п.40 Правил користування тепловою енергією встановлено, що споживач теплової енергії зобов'язаний додержуватися вимог договору та нормативно-правових актів.

Пунктом 23 зазначених Правил визначено, що розрахунки за спожиту теплову енергію здійснюються на межі продажу, яка є межею балансової належності (відповідальності), відповідно до договору на підставі показів вузла обліку згідно з діючими тарифами (цінами), затвердженими в установленому порядку. У споживачів, що не мають приладів комерційного обліку, обсяг фактично спожитої теплової енергії розраховується відповідно до теплового навантаження, визначеного у договорі, з урахуванням середньомісячної фактичної температури теплоносія в теплових мережах теплопостачальної організації, середньомісячної температури зовнішнього повітря та кількості годин (діб) роботи тепловикористального обладнання в розрахунковому періоді.

Враховуючи, що прилади обліку у відповідача відсутні, розрахунок вартості теплової енергії було здійснено позивачем розрахунковим способом з урахуванням теплового навантаження на потреби опалення та гаряче водопостачання.

Заперечуючи проти позовних вимог відповідач зазначив, що він не отримував теплову енергію за період з жовтня 2015 року по квітень 2016 року, оскільки 30.10.2009 р. в приміщенні по вул. Заливній, 15, опалювальні пристрої, приєднані до загальнобудинкових стояків, були відімкнені і встановлені заглушки, про що свідчить підписаний сторонами акт обстеження системи централізованого опалення об'єкта від 30.10.2009 р. (а.с. 113).

З акту обстеження системи централізованого теплопостачання об'єкту від 21.09.2016 р., складеного представником позивача, вбачається, що при обстеженні приміщення ТОВ В«КсеніяВ» (вул. Заливна, 15) встановлено факт демонтажу опалювальних приладів від внутрішньобудинкових стояків системи опалення в кількості 10 штук (а.с. 114).

Також відповідач стверджує, що приблизно в серпні-вересні 2009 року він звертався до позивача із заявою про відключення від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води. Вказана заява в матеріалах справи відсутня.

Наведені обставини суд першої інстанції визнав такими, що підтверджують факт, що протягом спірного періоду ТОВ В«КсеніяВ» не могло фактично споживати послуги з теплопостачання за укладеним договором у зв'язку із відключенням системи опалення об'єкта, розташованого за адресою: м. Суми, вул. Заливна, 15, та визнав позовні вимоги неправомірними, з чим не може погодитись колегія суддів з огляду на таке.

Згідно з п.п. 24, 25 Правил надання послуг з централізованого опалення споживач може відмовитися від отримання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води. Відключення споживача від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води здійснюється у порядку, що затверджується центральним органом виконавчої влади з питань житлово-комунального господарства.

Самовільне відключення від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води забороняється.

Наказом Міністерства будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства України №4 від 22.11.2005 р., зареєстрованого у Міністерстві юстиції України 09.12.2005 року за №1478/11758 (із змінами, внесеними наказом Міністерства будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства України від 06.11.2007 р. за №169) затверджено Порядок відключення окремих житлових будинків від мереж централізованого теплопостачання, який згідно з п.1.1 визначає процедуру відключення від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води. Вказаним Порядком передбачено відключення від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води не у квартирах багатоквартирних будинків з ініціативи споживача, а відключення багатоквартирних будинків з ініціативи споживачів.

Отже, власник нежитлового приміщення не має права самовільно здійснювати відключення від мереж централізованого опалення і гарячого водопостачання.

Зазначені нормативні приписи роблять неможливим відключення від централізованого опалення та постачання гарячої води окремих квартир та приміщень в багатоквартирному житловому будинку, але надають можливість відключення від централізованого опалення та постачання гарячої води багатоквартирного житлового будинку в цілому, по рішенню загального зібрання та згоди всіх власників приміщень, що знаходяться в житловому будинку.

Відповідно до п. 1.4.1 Правил утримання жилих будинків та прибудинкових територій, що затверджені наказом Державного комітету України з питань ЖКГ 17.05.2005 р. за №76, переобладнання і перепланування жилих будинків, жилих і нежилих у жилих будинках приміщень дозволяється робити після одержання дозволу виконавчого комітету місцевої Ради народних депутатів відповідно до законодавства.

В свою чергу, процедура відключення від систем централізованого опалення, встановлена Порядком відключення житлових будинків від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води при відмові споживачів від централізованого теплопостачання, що затверджений наказом Міністерства будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства України № 4 від 22.11.2005р. (зареєстрований в МЮУ 09.12.2005р. за № 1478/11758), який містить в собі імперативні норми, тобто норми, що не допускають будь-яких відхилень від вичерпного переліку прав і обов'язків тих чи інших суб'єктів, зокрема, Порядком:

- встановлена процедура відключення від мереж централізованого опалення цілого будинку (а не окремого приміщення), а саме, шляхом написання заяви про надання дозволу на відключення до Міжвідомчої комісії з розгляду питань відключення від мереж ЦО;

- визначені суб'єкти звернення та суб'єкти, уповноважені давати дозволи на відключення від мереж централізованого опалення, яким є Міжвідомча комісія з розгляду питань відключення від мереж ЦО;

- передбачені документи, які оформлюються при проведенні відключення від мереж централізованого опалення, а саме: протокол Комісії, яким оформлюється прийняте нею рішення, акт про відключення від систем централізованого опалення.

Згідно п. 2.1, п.п. 2.2.1, 2.2.2 п. 2.2 Порядку споживач звертається в Комісію для отримання дозволу і саме Комісія приймає рішення щодо надання дозволу на відключення від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води чи про відмову у його наданні. При позитивному рішенні Комісії заявнику надається перелік організацій, до яких слід звернутися для отримання технічних умов для розробки проекту індивідуального (автономного) теплопостачання і відокремлення від мереж ЦО і ГВП.

В матеріалах справи відсутні докази звернення відповідача до міжвідомчої комісії для отримання дозволу на відключення від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води. У відповідача відсутні технічні умови відповідних організацій для відокремлення від мереж централізованого теплопостачання та постачання гарячої води.

З огляду на наведене, колегія суддів не приймає в якості належних доказів на підтвердження правомірного відключення приміщення відповідача від системи опалення та постачання гарячої води, акт дослідження системи централізованого опалення від 30.10.2009 р. та акт обстеження системи централізованого теплопостачання об'єкту від 21.09.2016 р.

Таким чином, відповідачем не надано доказів, що ним у встановленому законом порядку були проведені роботи з відключення системи опалення та постачання гарячої води у приміщенні, що йому належить. В ході розгляду справи відповідачем не надано доказів неналежного надання послуг з теплопостачання приміщення, власником якого він являється, а також доказів дотримання ним встановленого порядку для відмови від послуг із теплопостачання.

Як зазначив суд першої інстанції, акти прийому-передачі теплової енергії за період з жовтня 2015 року по квітень 2016 року та рахунки не підписані з боку відповідача, що свідчить про ненадання ТОВ В«СумитеплоенергоВ» послуг за договором №1076-Т від 01.10.2006 р.

Однак, до позовної заяви були додані копії вказаних документів, які мають підпис відповідача. В судовому засіданні суду апеляційної інстанції представником позивача були надані до огляду колегії суддів та відповідачу оригінали актів та рахунків, що скріплені підписами та печатками обох сторін.

Відповідач в запереченнях на апеляційну скаргу вказує, що з жовтня 2009 року по квітень 2015 року ТОВ В«КсеніяВ» не отримувало від позивача актів та рахунків на оплату теплової енергії, рахунки за теплопостачання були пред'явлені товариству лише за жовтень 2015 - квітень 2016 року. Дані обставини, на його думку, підтверджують правомірність від'єднання ТОВ В«КсеніяВ» від теплопостачання та свідчить про відсутність у нього обов'язку по сплаті послуг за теплопостачання.

Однак відповідно до п. 3.4 договору несвоєчасне отримання рахунку не звільняє споживача від відповідальності щодо сплати за надані виконавцем послуги.

Документи в підтвердження оскарження вищезазначених актів та рахунків з боку відповідача в матеріалах справи відсутні.

Також колегія суддів вважає необґрунтованими доводи відповідача про припинення дії договору.

Так, у відповідності до п.10.1. договору він вважається щороку продовженим, якщо за місяць до закінчення його строку однією з сторін не було письмово заявлено про розірвання або необхідність перегляду.

У відповідності до умов п. 10.2., договір може бути розірваний достроково у разі, зокрема, зникнення потреби в отриманні послуги або відмови споживача від користування послугами виконавця; переходу права власності (користування) на об'єкт (приміщення, квартиру, будинок) до іншої особи; невиконання умов договору сторонами; за рішенням суду.

Відповідно до статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. У розділі II ЦК "Загальні положення про договір" відсутня така самостійна підстава припинення договору, як відмова від нього.

Частиною 3 статті 653 Цивільного кодексу України в разі зміни або розірвання договору зобов'язання змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни. Якщо договір змінюється або розривається у судовому порядку, зобов'язання змінюється або припиняється з моменту набрання рішенням суду про зміну або розірвання договору законної сили.

В силу приписів ст. 651 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. У зв'язку з цим взаємна відмова від договору та зміна умов договору має бути оформлена у вигляді правочину про розірвання договору, одностороння відмова від договору можлива у судовому порядку шляхом його розірвання за наявності певних підстав.

Статтею 188 Господарського кодексу України встановлено порядок зміни та розірвання господарських договорів. Зокрема, вказаною статтею унормовано, що зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором.

Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором.

Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду.

У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.

Колегією суддів встановлено, що жодних зауважень стосовно якості послуг або відмови від їх отримання від відповідача не надходило. В матеріалах справи відсутні докази на підтвердження звернення відповідача до ТОВ В«СумитеплоенергоВ» з пропозицією щодо розірвання договору №1076-Т від 01.10.2006 р. Відповідач в судовому засіданні підтвердив, що з відповідною заявою він до підприємства позивача не звертався.

Тобто, відповідачем не надано доказів додержання процедури розірвання договору, встановленої ст. 188 Господарського кодексу України, як не надано і доказів звернення до суду з відповідним позовом про розірвання спірного договору в судовому порядку.

З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що договір №1076-Т від 01.10.2006 р. на момент прийняття рішення є чинним, а тому правові підстави для звернення до суду з позовом про стягнення з ТОВ В«КсеніяВ» заборгованості за спожиту протягом жовтня 2015 - квітня 2016 року теплову енергію є правомірними.

У відповідності до ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

У відповідності до вимог ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання повинні виконуватися належним чином та в установлений строк, одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається.

Згідно ч.1 ст.610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Самовільне, всупереч існуючим правилам і вимогам, відключення від мереж теплопостачання не є правовою підставою для припинення нарахування плати за надані послуги та несплати виставлених рахунків.

Враховуючи наведене, а також відсутність в матеріалах справи доказів на підтвердження сплати відповідачем заборгованості за договором №1076-Т від 01.10.2006 р., позовні вимоги в частині стягнення 19 023,17 грн. основного боргу за постачання теплової енергії є законними та обґрунтованими, тому визнаються колегією суддів такими, що підлягають задоволенню.

Частиною 1 статті 216 Господарського кодексу України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Відповідно до частини 1 статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ст. 546 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ст. 549 Цивільного кодексу України).

Згідно статті 4 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" розмір пені за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань не повинен перевищувати подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який нараховувалась пеня.

Відповідно до умов договору на споживача покладений обов'язок у разі несвоєчасного внесення плати за послуги сплачувати пеню у порядку, встановленому законодавством України та цим договором (п. 4.2.5 договору).

Пунктом 5.1.5 договору сторони погодили, що у разі несвоєчасної сплати відповідачем грошових коштів, які передбачені термінами цього договору, за послуги позивача, відповідач сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ (яка діяла на момент прострочення виконання грошового зобов'язання споживачем) від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен календарний день (враховуючи вихідні і святкові дні) прострочення виконання грошового зобов'язання.

Положеннями ст. 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до п. 6 ст. 232 Господарського кодексу Україна, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Строк позовної давності (нарахування) по штрафних санкціях за домовленістю сторін (п. 5.1.7 договору) встановлений в межах одного року, крім тих правових норм відповідальності, які не обумовлені в даному договорі і можуть застосовуватись сторонами за цим договором згідно чинного законодавства України в межах загального строку позовної давності - три роки.

Колегія суддів вважає, що позивачем розрахунки пені, інфляційних втрат та 3% річних за період жовтня 2015 - квітня 2016 року здійснені у відповідності до вимог чинного законодавства, а позовні вимоги частині їх стягнення є законними та обґрунтованими.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що позовні вимоги в частині стягнення 3% річних від простроченої суми у розмірі 154,40 грн., пені у розмірі 2 177,48 грн. та інфляційних втрат у розмірі 818,86 грн. підлягають задоволенню в повному обсязі.

На підставі викладеного, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду, вважає, що рішення господарського суду Сумської області від 05 жовтня 2016 року по справі №920/640/16 прийняте при неповному з'ясуванні всіх обставин справи та з порушенням норм матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим рішення суду підлягає скасуванню, а апеляційна скарга позивача задоволенню.

Відповідно до положень ст. 49 ГПК України витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.

Керуючись статтями 80, 99, 101, 102, п. 2 статті 103, п. п. 1, 4 статті 104, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу позивача задовольнити.

Рішення господарського суду Сумської області від 05.10.2016 р. у справі № 920/640/16 скасувати та прийняти нове, яким позов задовольнити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Ксенія" (юридична та фактична адреса: 40035, м. Суми, вул. Заливна, 15, код ЄДРПОУ 14006348) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Сумитеплоенерго" (40022, м. Суми, вул. 2-га Залізнична, 10, ід. код. 33698892, п/р 26009010789301 ПАТ "АЛЬФА-банк" в м. Київ (Сумське відділення), МФО 300346, № свідоцтва платника ПДВ 25783340, ІНП 336988918191) 22 173,91 грн. заборгованості по договору про надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води №1076-Т від 01.10.2006 р., в тому числі 19 023,17 грн. основного боргу, 2 177,48 грн. пені, 154,40 грн. 3% річних, 818,86 грн. інфляційних, 1378,00 грн. судового збору за подачу позову та 1515,80 грн. за подачу апеляційної скарги.

Доручити господарському суду Сумської області видати відповідний наказ.

Повна постанова складена 17.11.2016 р.

Головуючий суддя Івакіна В.О.

Суддя Пелипенко Н.М.

Суддя Шепітько І.І.