Постанова

від 07.02.2017 по справі 920/640/16

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 лютого 2017 року Справа № 920/640/16

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого Бакуліної С.В.(доповідач), суддів :Данилової М.В., Ходаківської І.П. розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Ксенія" на постановуХарківського апеляційного господарського суду від 15.11.2016 у справі№ 920/640/16 Господарського суду Сумської області за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Сумитеплоенерго" доТовариства з обмеженою відповідальністю "Ксенія" простягнення 22173,91грн в судовому засіданні взяли участь представники :

від позивача: від відповідача:не з'явились Кучменко С.В. (дов. від 18.01.2017), Шевченко О.І. (директор) В С Т А Н О В И В :

Рішенням Господарського суду Сумської області (головуючий суддя - Заєць С.В., судді: Левченко П.І., Яковенко В.В.) від 05.10.2016 у справі №920/640/16 в позові відмовлено.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду (головуючий суддя - Івакіна В.О., судді: Пелипенко Н.М., Шепітько І.І.) від 15.11.2016 рішення Господарського суду Сумської області від 05.10.2016 у справі №920/640/16 скасовано; прийнято нове рішення, яким позовні вимоги задоволено повністю; стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Ксенія" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Сумитеплоенерго" 22173,91грн заборгованості по договору про надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води №1076-Т від 01.10.2006, в тому числі: 19023,17грн основного боргу, 2177,48грн пені, 154,40грн 3% річних, 818,86грн інфляційних, 1378,00грн судового збору за подачу позову та 1515,80грн за подачу апеляційної скарги.

В касаційній скарзі відповідач просить скасувати постанову Харківського апеляційного господарського суду від 15.11.2016, а рішення Господарського суду Сумської області від 05.10.2016 залишити в силі, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, а саме: ст.ст.3, 256, 257, 261, 626, 714 Цивільного кодексу України (ЦК України), ст.275 Господарського кодексу України (ГК України), ч.6 ст.19 Закону України "Про теплопостачання", ст.ст.4, 32 - 34, 43, 101 Господарського процесуального кодексу України (ГПК України).

Позивачем подано заперечення на касаційну скаргу.

Представники позивача не скористались правом на участь в засіданні суду касаційної інстанції.

Заслухавши пояснення по касаційній скарзі представників відповідача, які підтримали викладені в ній доводи, перевіривши повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки в постанові апеляційного господарського суду, колегія суддів Вищого господарського суду України приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

ТОВ "Сумитеплоенерго" звернулось до Господарського суду Сумської області з позовом, в якому просило стягнути з ТОВ "Ксенія" 22173,91грн заборгованості по договору про надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води №1076-Т від 01.10.2006, в тому числі: 19023,17грн основного боргу, 2177,48грн пені, 154,40грн 3% річних, 818,86грн інфляційних.

Судами встановлено таке.

Відповідно до укладеного між сторонами договору №1076-Т від 01.10.2006 року позивач зобов'язується надавати відповідачу вчасно та відповідної якості послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води, а відповідач, в свою чергу, зобов'язується своєчасно оплачувати надані послуги за встановленими тарифами у строки і на умовах, передбачених цим договором.

Пунктом 1.4 договору визначено, що умови обліку споживання послуг вказані у додатку №2 до договору, який є невід'ємною частиною договору.

Відповідно до умов обліку спожитих послуг, що є додатком №2 до договору, для підтвердження кількості фактично спожитих послуг, щомісячно 6-го числа сторони складають та підписують акт прийому-передачі послуг. Споживач протягом 2 днів з дня отримання від виконавця акта прийому-передачі послуг, зобов'язаний направити виконавцю підписаний зі свого боку акт прийому-передачі послуг або вмотивовану відмову від його підписання (п.9 додатку №2 до договору).

Якщо споживач протягом строку, вказаного у п.9 додатку, не підпише зі свого боку вищевказаний акт та не надасть вмотивовану відмову щодо причин його непідписання, вважається що акт прийому-передачі послуг є підписаним без заперечень, а послуги вважаються наданими у обсязі, вказаному в акті (п.10 додатку №2 до договору).

Відповідно до пункту 2.1. договору розмір тарифів на послуги встановлюється органом місцевого самоврядування відповідно до чинного законодавства України.

Пунктом 3.1. договору встановлено, що розрахунки за послуги проводяться в грошовій формі (гривні) на умовах передплати відповідно до встановлених тарифів, які визначені умовами цього договору, або додатками до цього договору. Зміна форми розрахунків допускається за згодою сторін. Відповідач має право вносити авансові платежі без обмеження їх граничного розміру.

Приписами пункту 3.2. договору визначено, що розрахунковим періодом є календарний місяць.

Відповідач до 15 числа розрахункового періоду сплачує позивачу вартість зазначеної в договорі кількості теплової енергії, передбаченої на розрахунковий період (п.3.3. договору).

Пунктом 3.4. договору передбачено, що щомісячно 6-го числа відповідач отримує від позивача акт прийому-передачі теплової енергії, форма якого є невід'ємною частиною договору, та рахунок за спожиту теплову енергію. Несвоєчасне отримання рахунку не звільняє відповідача від відповідальності щодо сплати за надані позивачем послуги.

Зі змісту пункту 3.5 договору вбачається, що остаточний розрахунок за спожиту теплову енергію здійснюється до 10 числа місяця, наступного за розрахунковим, з урахуванням залишкової суми (сальдо) розрахунків на початок місяця.

Відповідач зобов'язаний оплачувати послуги у встановлені цим договором строки (п.4.2.1. договору).

Позивач вказував, що надав відповідачеві послуги з теплопостачання на суму 19023,17грн, що підтверджується актами прийому - передачі теплової енергії за період жовтень 2015 року по квітень 2016 року, а також копіями рахунків на оплату наданих послуг за вказані періоди.

Відповідно до пункту 5.1.5 договору, у разі несвоєчасної сплати відповідачем грошових коштів, які передбачені термінами цього договору, за послуги позивача, відповідач сплачує позивачу пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ (яка діяла на момент прострочення виконання грошового зобов'язання відповідачем) від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен календарний день (враховуючи календарні і святкові дні) прострочення виконання грошового зобов'язання. Відповідач, який прострочив, виконання грошового зобов'язання на вимогу позивача зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що відповідач не розрахувався за надані з жовтня 2015 року по квітень 2016 року послуги з теплопостачання відповідно до умов укладеного між сторонами договору, у зв'язку з чим у нього виникла заборгованість перед позивачем в сумі 19023,17грн заборгованості, а також відповідачеві нараховано 2177,48грн пені, 154,40грн 3% річних та 818,86грн інфляційних втрат.

Відповідач, заперечуючи проти позовних вимог вказував, що з жовтня 2009 року його було від'єднано від теплопостачання, тому відповідач не отримував теплову енергію за вказаний позивачем період з жовтня 2015 року по квітень 2016 року, так як 30.10.2009 в приміщенні відповідача по вулиці Заливній, 15 опалювальні пристрої, приєднані до загальнобудинкових стояків, були відімкнені і встановлені заглушки, про що свідчить Акт обстеження системи централізованого опалення об'єкта від 30.10.2009.

Вирішуючи спір у справі, місцевий господарський суд виходив з того, що у позивача відсутні фактичні та правові підстави для стягнення з відповідача боргу за послуги з теплопостачання, оскільки позивач не довів факт надання послуг відповідачу.

Апеляційний господарський суд, вирішивши спір по іншому, зазначив, що оскільки відповідачем не надано доказів, що ним у встановленому законом порядку були проведені роботи з відключення системи опалення та постачання гарячої води у приміщенні, яке йому належить, таке відключення є самовільним, а, отже, не може звільняти останнього від сплати послуг теплопостачання по чинному договору. У зв'язку з такими висновками, пославшись на підписані сторонами, наявні в матеріалах справи, акти приймання передачі, апеляційний господарський суд задовольнив позов.

Колегія суддів вважає, що постанова апеляційного господарського суду не відповідає вимогам законодавства, з огляду на таке.

Відповідно до ч.1 ст.275 ГК України за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.

Частинами 6, 7 ст.276 ГК України встановлено, що розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених відповідно до вимог закону. Оплата енергії, що відпускається, здійснюється відповідно до умов договору. Договір може передбачати попередню оплату, планові платежі з наступним перерахунком або оплату, що проводиться за вартість прийнятих ресурсів.

Частиною 6 ст. 19 Закону України "Про теплопостачання" встановлено, що споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію.

Порядок та спосіб визначення кількості фактично спожитих послуг визначено сторонами в додатку 2 до договору.

Так, згідно пункту 9 зазначеного додатку для підтвердження кількості фактично спожитих послуг, щомісячно 6-го числа сторони складають та підписують визначений п.11 договору акт прийому-передачі послуг. Споживач протягом 2-х днів з дня отримання від виконавця акта прийому-передачі послуг, зобовязаний направити виконавцю підписаний зі свого боку акт прийому-передачі послуг або вмотивовану відмову від його підписання.

Задовольняючи позовні вимоги, апеляційний господарський суд послався на те, що факт надання послуг з теплопостачання у зазначеному позивачем обсязі підтверджується доданими до позовної заяви копіями актів прийому-передачі теплової енергії, які підписані обома сторонами зобов'язання.

Разом з тим, колегія суддів зазначає, що акти на які послався суд апеляційної інстанції, засвідчують факт приймання-передачі теплової енергії по житловому будинку, в якому розташований відповідач, в цілому (а.с.24-30), тоді як додані до позовної заяви акти прийому-передачі теплової енергії, що складались позивачем саме на виконання умов договору №1076-Т (а.с.16-23), відповідачем не підписані, докази їх направлення/вручення відповідачу матеріали не містять, у зв'язку з чим, апеляційний господарський суд мав проаналізувати та надати оцінку як правовим наслідкам непідписання відповідачем зазначених актів, та, відповідно, правомірності використання зазначених в них обсягів споживання та вартості послуг, так і можливості визначити на підставі загальнобудинкових актів приймання-передачі теплоенергії конкретні обсяги спожитих відповідачем послуг з посиланням на відповідну, визначену договором та законодавчими приписами, регламентацію.

При цьому, враховуючи, що приписи ст.275 ГК України та ч.6 ст.19 Закону України "Про теплопостачання" передбачають здійснення оплати за фактично отриману теплову енергію, за наслідками встановлення вказаних вище обставин, щодо обсягів спожитих послуг, апеляційний господарський суд мав би надати оцінку положенням пунктів 4.1.10. та 4.4.5. договору, згідно яких: - відповідач має право на звільнення від плати за послуги у разі їх ненадання; - позивач зобов'язаний звільняти відповідача від плати за послуги у разі їх ненадання, адже заперечуючи проти позову відповідач посилався, зокрема, і на вказані пункти договору, втім такі доводи апеляційним судом не спростовано, що свідчить про порушення приписів ст.ст.4 2 , 4 7 ГПК України.

Зазначене вище свідчить, що поза увагою суду апеляційної інстанції залишились питання, з якими приписи законодавства пов'язують законність вирішення спору.

Відповідно до п.3 ч.1 ст.111 9 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції і передати справу на новий розгляд, якщо суд припустився порушень норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст.111 5 , 111 7 , 111 8 , п.3 ч.1 ст.111 9 , ч.1 ст.111 10 , ст.111 11 ГПК України, Вищий господарський суд України ,-

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Ксенія" задовольнити частково.

Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 15.11.2016 у справі №920/640/16 - скасувати.

Справу №920/640/16 направити на новий розгляд до Харківського апеляційного господарського суду.

Головуючий-суддя С. Бакуліна

Судді М. Данилова

І. Ходаківська