Постанова

від 23.09.2016 по справі 826/160/16

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

23 вересня 2016 року № 826/160/16

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Федорчука А.Б. розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Укрпрофторг» до Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління ДФС у місті Києві провизнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Укрпрофторг» звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління ДФС у місті Києві, в якому просить суд визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 21.07.2015 № 0004630002, № 0004642202.

Під час розгляду справи представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги в повному обсязі та зазначив, що не погоджується з висновками Акта перевірки щодо порушення позивачем відповідних положень Податкового кодексу України, оскільки висновки відповідача за наслідками проведеної перевірки щодо порушень позивачем положень Податкового кодексу України при визначенні суми податкового кредиту та витрат є хибними, базуються виключно на суб'єктивних припущеннях перевіряючих, які не мають підтвердження належними доказами.

Представник відповідача проти позову заперечував, при цьому посилаючись на те, що під час проведення перевірки встановлено господарські взаємовідносини позивача з підприємствами, які на думку податкового органу, мають ознаки фіктивності. А тому, правочини, що укладені між позивачем та контрагентами є такими, що не мали на меті настання реальних наслідків, а у позивача відсутнє законне право на віднесення сум по спірним правовідносинам до податкового кредиту та витрат. За таких обставин, податковий орган просив суд в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

Справа розглянуту в порядку письмового провадження у відповідності до положень ч.6 ст.128 КАС України за відсутності необхідності заслуховувати свідків чи експертів.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, встановив наступне.

21 липня 2015 відповідачем на підставі акта перевірки № 615/26-54-22-02/34891912 від 03.07.2015 та рішення комісії по розгляду спірних питань №16765/10/26-54-22-02 від 16.07.2015, прийнято наступні оскаржувані податкові повідомлення-рішення, а саме:

- 0004632202, яким позивачу за порушення п.п. 198.1, 198.3, 198.6 Податкового кодексу України збільшено суму грошового зобов'язання за платежем «податок на додану вартість» всього в сумі 1 244 001 грн, в т.ч. за основним платежем в сумі 829 334 грн, штрафними (фінансовими) санкціями в сумі 414 667 грн.

- 0004642202, яким позивачу за порушення п.п. 138.1, 139.1.9 Податкового кодексу України збільшено суму грошового зобов'язання за платежем «податок на прибуток» всього в сумі 116 100 грн, в т.ч. за основним платежем в сумі 77400 грн, штрафними (фінансовими) санкціями в сумі 38700 грн.

Як вбачається з акта перевірки та письмових заперечень відповідача, збільшення грошового зобов'язання та застосування до позивача штрафних (фінансових) санкцій ґрунтується на обставинах безтоварності господарських операцій між позивачем і ТОВ «ТГК «Мегаполіс», ТОВ «Центрокомбуд», ТОВ «Спецректорг», ТОВ «Праймконсалтинг».

Безтоварність господарських операцій, в свою чергу, вбачається контролюючому органу з огляду на те, що: 1) до перевірки позивача від податкових інспекцій реєстрації його контрагентів не надійшло результатів зустрічних звірок; 2) внаслідок порушення норм податкового законодавства третіми особами, з яким позивач у взаємовідносини не вступав, позивач позбавлений права на податковий кредит та витрати; 3) до перевірки позивачем не надано ТТН; 4) в актах надання послуг не вказано деталізацію послуг, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь в господарській операції.

Інших обставин збільшення позивачу сум грошових зобов'язань акт перевірки в собі не містить.

Не погоджуючись з обґрунтованістю зазначених доводів контролюючого органу та, як наслідок, правомірністю податкових повідомлень-рішень, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Оцінивши за правилами ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України надані сторонами докази та пояснення, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, Окружний адміністративний суд міста Києва вважає, що позов підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Позивач є юридичною особою зареєстрованою у встановленому законом порядку, основним видом економічної діяльності Позивача являється КВЕД 46.19. - діяльність посередників у торгівлі товарами широкого асортименту.

В перевіряємому періоді між позивачем і «ТГК «Мегаполіс», ТОВ «Центрокомбуд», ТОВ «Спецректорг», ТОВ «Праймконсалтинг» (надалі - виконавці), укладено ряд однотипних договорів про надання послуг з організації перевезень вантажів, відповідно до умов яких виконавець зобов'язується за плату і за рахунок замовника виконати або організувати виконання визначених цим Договором послуг, пов'язаних з організацією внутрішніх перевезень, а саме: надання послуг з організації перевезень вантажів; організація логістичної роботи в сфері надання послуг з перевезення; реалізація маркетингової стратегії і тарифної політики; надання транспортно-експедиційних послуг при перевезенні вантажів; організація інформаційного супроводу перевезень.

Зокрема, між Позивачем та ТОВ «Праймконсалтинг» укладено Договір про надання послуг з організації перевезень вантажів від 03.11.2014 року №20/11-2.

На підтвердження фактичного виконанням зобов'язань за Договором від 03.11.2014 року № 20/11-2 ТОВ «Праймконсалтинг», позивачем до матеріалів справи надано належним чином завірені копії актів наданих послуг: від 27.11.14р. № 27/1-06; від 25.11.14р. №25/11-05; від 20.11.14р. № 20/11-04; від 19.11.14р. № 19/11-03; від 18.11.14р. № 18/11-02; від 17 11.14р. № 17/11-01 на загальну суму 300 000,00 грн. у т.ч. ПДВ 49 999,98 грн.

Податковий кредит сформовано на підставі належним чином оформлених податкових накладених від 27.11.2014 № 2710, від 25.11.2014 №2501, від 20.11.14р. № 2004, від 19.11.14р. № 1904; від 18.11.14р. № 1803; від 17.11.14р. № 1702.

Суми податку на додану вартість за вищевказаними податковими накладними включено до складу податкового кредиту за листопад 2014 року та відображено у реєстрі отриманих податкових накладних, які відповідають даним додатку № 5 до податкової декларації з ПДВ.

В податковому обліку ТОВ «Укрпрофторг» вищезазначені господарські операції відображено у складі рядка 04 «Витрати, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування» податкової декларації з податку на прибуток підприємства за 2014 рік у сумі 250 000,00 грн., в тому числі: собівартість придбаних (виготовлених) та реалізованих товарів (робіт, послуг), рядок 05.1 Декларації - 250000,00 грн.

Як встановлено під час проведення перевірки, ТОВ «Укрпрофторг» на користь ТОВ «Праймконсалтинг» у листопаді 2014 року перераховані грошові кошти на загальну суму 300 000,00 грн. Станом на 30.11.2014 відповідно до картки рахунку 631 по контрагенту ТОВ «Праймконсалтинг» кредиторська заборгованість ТОВ «Укрпрофторг» перед «Праймконсалтинг» відсутня.

Між Позивачем та ТОВ «ТВК «Мегаполіс» було укладено Договір про надання послуг з організації перевезень вантажів від 24.11.2014 №24/11-1, на підтвердження фактичного виконання якого зі сторони ТОВ «ТВК «Мегаполіс» Позивачем до матеріалів справи надано належним чином завірені копії наступних актів наданих послуг: від 24.11.14р. № 24/11-01; від 25.11.14р. № 25/11-02; від 26.11.14р. № 26/11-03; від 27.11.14р. № 27/11-04 на загальну суму 216 000,00 грн. у т.ч. ПДВ 36 000,00 грн.

Податковий кредит сформовано на підставі належним чином оформлених податкових накладних від 24.11.14р. № 301, від 25.11.14р. № 326; від 26.11.14р. № 345; від 27.11.14р. № 368.

Суми податку на додану вартість за вищевказаними податковими накладними включено до податкового кредиту за листопад 2014 року, та відображено у реєстрі отриманих податкових накладних, які відповідають даним додатку № 5 до податкової декларації з ПДВ.

В податковому обліку ТОВ «Укрпрофторг» вищезазначені господарські операції відображено у складі рядка 04 «Витрати, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування» податкової декларації з податку на прибуток підприємства за 2014 рік у сумі 180 000,00 грн., в тому числі: собівартість придбаних (виготовлених) та реалізованих товарів (робіт, послуг), рядок 05.1 Декларації -180000,00 грн.

Розрахунки проводились в безготівковій формі шляхом перерахування коштів на банківський рахунок ТОВ «ТВК «Мегаполіс».

Під час проведення контрольного заходу встановлено, що ТОВ «Укрпрофторг» на користь ТОВ «ТВК «Мегаполіс» у листопаді 2014 року перераховані грошові кошти на загальну суму 100 000,00 грн. Станом на 30.11.2014 p. відповідно до картки рахунку 631 по контрагенту ТОВ «Мегаполіс» кредиторська заборгованість позивача становить 174 000,00 грн.

В даному випадку суд зазначає, що кредиторська заборгованість перед контрагентом не можу бути підставою для позбавлення позивача права на податковий кредит та витрати, адже кредиторська заборгованість може бути підставою для збільшення позивача доходу по закінченню 1095 дня з дня її виникнення, однак жодним чином кредиторська заборгованість, в даному випадку, не може бути підставою для збільшення платнику податків грошового зобов'язання з ПДВ та податку на прибуток.

Також між Позивачем та ТОВ «Центрокомбуд» в перевіряємому періоді укладено договір №01/12-1 від 01.12.2014 про надання послуг з організації перевезень вантажів.

На підтвердження фактичного виконанням ТОВ «Центрокомбуд» зобов'язань за Договором від 01.12.2014 року № 01/12-1, Позивачем надано належним чином завірені копії наступних актів наданих послуг: від 13.01.15р. № 13/01-9, від 16.01.15р. № 16/01-10, від 19.01.15р. № 19/01-11, від 22.01.15р. № 22/01-12, від 26.01.15р. № 26/01-13, від 28.01.15р. № 28/01-14 на загальну суму 700 000, грн. у т.ч. ПДВ - 116 667,00 грн; від 03.02.2015р. № 3/02-16, від 04.02.2015р. № 4/02-17, від 06.02.2015р. № 6/02-18, від 12.02.2015р. № 12/02-19, від 13.02.2015р. № 13/02-20 на загальну суму 250 000,00 грн. у т.ч. ПДВ - 41 667,00 грн.

Податковий кредит сформовано на підставі належним чином оформлених податкових накладних від 29.01.15р. № 527, від 28.01.15р. № 491, від 26.01.15р. № 406, від 22.01.15р. № 340, від 19.01.15р. № 238, від 16.01.15р. № 197, від 13.01.15р. № 124, від 12.02.2015р. № 166, від 06.02.2015р. № 83, 03.02.2015р. №21.

Суми податку на додану вартість за вищевказаними податковими накладними включено до податкового кредиту за січень та лютий 2015 року та відображено у реєстрі отриманих податкових накладних, які відповідають даним додатку № 5 до податкової декларації з ПДВ.

Станом на 28.02.2015 p. відповідно до картки рахунку 631 по контрагенту ТОВ «Центрокомбуд» кредиторська заборгованість у ТОВ «Укрпрофторг» відсутня.

16 січня 2015 між Позивачем та ТОВ «Спецректорг» укладено Договір про надання послуг з організації перевезень вантажів від 16.01.2015 року № 16/01-15, на підтвердження належного виконання умов якого позивачем до матеріалів справи долучено копії наступних актів наданих послуг: від 17.02.15р. № 17/02-1, від 19.02.15р. № 19/02-2, від 20.02.15р. № 20/02-13, від 23.02.2015р. № 23/02-4, від 24.02.2015р. № 24/02-5, від 25.02.2015р. № 25/02-6, від 26.02.2015р. № 26/02-7, від 27.02.2015р. № 27/02-7 на загальну суму 1 760 000 грн. у т.ч. ПДВ - 293 333,00 грн; від 20.03.2015 року № 20/03-8, від 23.03.15р. № 23/03-9, від 26.03.15р. № 26/03-11, від 24.03.15р. № 24/03-10, від 25.03.15р. № 25/03-11, від 30.03.2015р. № 30/03-12, від 19.03.2015р. № 19/03-8 на загальну суму 1 300 000 грн. у т.ч. ПДВ - 216 666,67 грн.

Податковий кредит сформовано на підставі належним чином оформлених податкових накладних від 27.02.15р. № 422, від 26.02.15р. № 384, від 25.02.15р. № 360, від 24.02.15р. № 337, від 23.02.2015р. № 318, від 20.02.2015р. № 296, від 19.02.2015р. № 275, від 17.02.2015р. № 230, від 31.03.2015р. № 476, від 26.03.2015р. № 361, від 25.03.2015р. № 339, від 24.03.2015р. № 319, від 20.03.2015р. № 276, від 19.03.2015р. № 252.

Суми податку на додану вартість за вищевказаними податковими накладними включено до податкового кредиту за лютий та березень 2015 року, та відображено у реєстрі отриманих податкових накладних, які відповідають даним додатку № 5 до податкової декларації з ПДВ за відповідні періоди.

Перевіркою встановлено, що ТОВ «Укрпрофторг» на користь ТОВ «Спецректорг» у лютому - березні 2015 року були перераховані грошові кошти на загальну суму 3060000,00 грн.

Стосовно економічної доцільності укладення зазначених вище договорів, судом встановлено наступне.

Відповідно до податкової декларації з податку на додану вартість за листопад 2014 року, поданої та прийнятої Відповідачем за період з 01.11.2014 по 31.11.2014 (період перевірки по взаємовідносинам з ТОВ «Праймконсалтинг» та ТОВ «ТГК МЕГАПОЛІС»), відповідно до розділу II придбано товарів, послуг на загальну суму 4 336 357, 00 грн. без ПДВ та сума дозволеного податкового кредиту становить 867 271,00 грн.

Відповідно до розділу І декларації з ПДВ реалізація, в тому числі товарів, склала 4 417 900, 00 грн. без ПДВ та сума податку на додану вартість складає 883 580, 00 грн.

Таким чином, між придбанням та реалізацією різниця складає 81 543, 00 грн., що є валовим прибутком за період.

Як зазначив позивач, витративши 660 000,00 грн на придбання послуг з організації перевезень у ТОВ «ТВК МЕГАПОЛІС» та 300 000, 00 грн. на придбання послуг у ТОВ «Праймконсалтинг», Позивач заклав ці витрати в ціну реалізації будівельних матеріалів, а при реалізації ця сума повернулась Позивачу та був отриманий прибуток в сумі 81 543, 00 грн.

Також на підтвердження економічної доцільності на укладення правочинів з контрагентами, позивачем надано Фінансовий звіт суб'єкта малого підприємництва за 2014 рік та Фінансовий звіт суб'єкта малого підприємництва за 2015 рік.

Відповідно до Фінансового звіту за 2014 рік Позивач за рік мав чистий прибуток 612 600, 00 грн., сплатив податок на прибуток підприємств 20% в розмірі 19 924, 00 грн., а отже господарська діяльність в даному періоді була прибутковою. Відповідно до Фінансового звіту за 2015 рік Позивач за рік мав чистий прибуток 299 600, 00 грн., сплатив податок на прибуток підприємств 18% в розмірі 53 928, 00 грн, що також свідчить про прибутковість господарської діяльності ТОВ «Укрпрофторг».

Суд відхиляє посилання податкового органу на відсутність товарно-транспортних накладних (ТТН), як на підставу для не включення сум ПДВ до складу податкового кредиту та відсутність у позивача права на формування витратної частини, враховуючи наступне. Правилами перевезень вантажів автомобільним транспортом, затверджених наказом Мінтрансу від 14.10.1997 № 363, передбачено обов'язковість ТТН для перевізників, вантажовідправників та вантажоодержувачів, які є замовниками послуг з перевезень. При цьому такий обов'язок не поширюється на позивача, оскільки обов'язок організації перевезення товару покладено на контрагентів, а позивач не укладав жодного договору перевезення. Крім того, наявність чи відсутність ТТН є лише дотриманням чи порушенням правил перевезень автомобільним транспортом, які не пов'язані з дотриманням вимог податкового законодавства та підтвердженням факту придбання товарно-матеріальних цінностей.

Підпункт 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визначає витрати як суму будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Відповідно до пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Згідно з підпунктом 138.1.1 пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України витрати операційної діяльності включають: собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Відповідно до пункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України визначено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

За правилами пунктів 138.4 та 138.5 статті 138 Податкового кодексу України передбачено, що витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподільних постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг; інші витрати визнаються витратами того звітного періоду, в якому вони були здійснені, згідно з правилами ведення бухгалтерського обліку.

Згідно з пунктом 138.6 статті 138 Податкового кодексу України собівартість придбаних та реалізованих товарів формується відповідно до ціни їх придбання з урахуванням ввізного мита і витрат на доставку та доведення до стану, придатного для продажу.

Підпункт 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України встановлює, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Наведені правові норми вказують, що визначальною умовою правомірності формування витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, є їх здійснення для провадження господарської діяльності платника податку, та підтвердження відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Зміст Акта перевірки свідчить, що відповідачем не встановлено відсутність на момент перевірки у позивача відповідних розрахункових, платіжних та інших первинних документів, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Крім того, відповідачем не наведено, а судом не встановлено, що первинні документи, складені у межах спірних господарських операцій, не відповідають вимогам статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»; не доведено таких обставин і в Акті перевірки, адже посилання ДПІ на те, що в актах надання послуг не вказано деталізацію послуг, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь в господарській операції, спростовуються належним чином завіреними копіями актів, які наявні в матеріалах справи.

Підсумовуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що не приймаючи до уваги змісту та обсягу господарських операцій, що вказані в зазначених вище документах, тим самим приходячи до переконання про відсутність об'єкту оподаткування по спірним господарським операціям, податковий орган посилається на те, що внаслідок порушень норм податкового законодавства контрагентами контрагента позивача (третіми особами в ланцюгу постачання), з якими позивач у взаємовідносини не вступав, вказані документи не спричиняють змін в бухгалтерському та податковому обліку позивача, внаслідок чого останній позбавлений законного права на віднесення сум по документам до податкового кредиту та витрат.

Відповідно до ст. 1 розділу І Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до п.1 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Тобто, відповідно до вимог Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підтвердженням здійснення господарської операції є належним чином оформлені первинні документи, що містять дані про зміст господарських операцій.

Згідно з п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Згідно з п. 201.1 ст. 201 ПК України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну.

Відповідно до п. 201.4 ст. 201 ПК України податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Відповідно до п. "а" ст. 185 ПК України об'єктом оподаткування є операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю.

Таким чином, податкова накладна є документом, який є підставою для нарахування податкового кредиту.

Між тим, наявність податкових накладних та актів наданих послуг дійсно є обов'язковою обставиною для визначення правильності формування податкового кредиту та витрат, але не вичерпною, оскільки підставою для виникнення права на податковий кредит та витрати є, зокрема, реальність господарських операцій, на підставі яких сформовано такі показники податкової звітності.

Як вже зазначалось, фактичне здійснення господарських операцій підтверджується дослідженими судом належним чином оформленими первинними документами, які повністю відповідають вимогам, встановленим статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 року № 996-ХІV - містять назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, скріплені печатками контрагентів.

Суд позбавлений можливості прийняти до уваги посилання відповідача на невідповідність первинних документів вимогам ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», адже самі по собі порушення норм податкового законодавства іншими, аніж позивач особами, в розумінні ч.4 ст. 70 КАС України, не можуть бути доказом протиправної поведінки позивача.

В розумінні ст.16 ПК України, навіть за умови допущення попередніми постачальниками у ланцюгу постачання товару/надання послуг певних порушень податкового законодавства, дані обставини тягнуть негативні наслідки саме для таких постачальників та не впливають на право позивача (добросовісного платника податку) на віднесення відповідних сум до складу податкового кредиту та витрат.

ПК України не містить в собі таких підстав для збільшення платнику податків грошового зобов'язання з ПДВ як наявність розбіжностей між податковим кредитом покупця та податковими зобов'язаннями відповідача, та/або наявністю висновку посадової особи податкового органу щодо ознак «фіктивності» контрагента, а фактичність господарських операцій позивача з контрагентами підтверджується належним чином завіреними копіями доказів, що наявні в матеріалах справи.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що не прийняття до уваги змісту та обсягу господарських операцій, вказаних в наданих до перевірки документах, як наслідок, твердження про відсутність об'єктів оподаткування по спірним господарським операціям, ґрунтується виключно на припущені порушень норм податкового законодавства контрагентами позивача, внаслідок чого, на думку ДПІ, первинні документи не спричиняють змін в бухгалтерському та податковому обліку позивача, а останній позбавлений законного права на віднесення сум по документам до доходу та витрат.

При цьому, твердження суду про наявність в доводах контролюючого органу виключно припущень щодо неправомірної поведінки контрагентів позивача ґрунтується на тому, що оскільки представником відповідача не надано доказів прийняття відповідних податкових повідомлень-рішень, якими б контрагентам позивача збільшувались суми грошових зобов'язань по ПДВ, то доводи, викладені в акті перевірки позивача, є лише думкою певної посадової особи, відповідальної за складання таких актів.

Відтак, доводи, викладені в акті перевірки спростовуються належними та допустимими доказами, що наявні в матеріалах справи, а обставини, на які посилається представник відповідача, не можуть бути достатніми підставами для визнання правочинів між позивачем та контрагентом недійсними та не можуть одночасно бути достатніми доказами «безтоварності»/неможливості фактичного здійснення господарських взаємовідносин між позивачем та контрагентами.

Частина 1 ст. 91 Цивільного кодексу України встановлено, що цивільна правоздатність юридичної особи виникає з моменту її створення і припиняється з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Отже, за змістом зазначеної норми державна реєстрація юридичної особи є юридично значимою дією, з якою цивільне та господарське законодавство пов'язує виникнення цивільної правоздатності.

Як вбачається з пояснень позивача, а зворотного акт перевірки не містить, на момент вчинення господарських правовідносин між позивачем та контрагентами і на момент фактичного виконання даних господарських відносин, контрагенти позивача, як юридичні особи були внесені в Єдиний державний реєстр юридичних осіб та фізичних осіб підприємців та був зареєстрованим платником податку на додану вартість.

Лише встановлення в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісними платниками податків (постачальниками) з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями постачальників чи сприяння ухиленню постачальниками товару у ланцюгу постачання від виконання податкових зобов'язань може свідчити про незаконність формування податкового кредиту/витрат, однак таких обставин в ході розгляду даної справи встановлено не було.

Відповідно до ч.2 ст.8 КАС України суд застосовує принципи верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Вищевказана позиція Окружного адміністративного суду м. Києва узгоджується із практикою Європейського суду з прав людини. Так, основним висновком у рішенні від 22.01.2009 у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії" № 3991/03 Європейський суд з прав людини зазначив, що у разі якщо національні органи за відсутності будь-яких вказівок на безпосередню участь фізичної або юридичної особи у зловживанні, пов'язаним зі сплатою податку на додану вартість, який нараховується у ланцюгу поставок, або будь-яких вказівок на обізнаність про таке порушення, все ж таки застосовують негативні наслідки до отримувача оподатковуваної податком на додану вартість поставки, який повністю виконав свої зобов'язання, за дії або бездіяльність постачальника, який перебував поза межами контролю отримувача і у відношенні якого у нього не було засобів перевірки та забезпечення його виконання, то такі владні органи порушують справедливий баланс, який має підтримуватися між вимогами суспільних інтересів та вимогами захисту права власності.

В порушення положень ст. 7, Глави 6, ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не довів правомірності прийнятих ним спірних рішень з урахуванням всіх встановлених фактичних обставин та вимог законодавства.

Відповідно до ст. 162 Кодексу адміністративного судочинства України при вирішенні справи по суті суд може задовольнити адміністративний позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково, у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про визнання протиправними рішення суб'єкта владних повноважень чи окремих його положень, дій чи бездіяльності і про скасування або визнання нечинним рішення чи окремих його положень, про поворот виконання цього рішення чи окремих його положень із зазначенням способу його здійснення.

Суд може прийняти іншу постанову, яка б гарантувала дотримання і захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Частиною 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд м. Києва вважає, що позовні вимоги, в даному випадку, підлягають задоволенню частково.

Керуючись статтями 69-71, 94, 160-163, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

П О С Т А Н О В И В:

1.Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрпрофторг» - задовольнити повністю.

2.Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління ДФС у місті Києві від 21.07.2015 №0004632202, №0004642202.

3.Стягнути судові витрати в сумі 20401 (двадцять тисяч чотириста одна) грн. 52 коп. на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрпрофторг» (код ЄДРПОУ 34891912) шляхом їх безспірного списання з рахунків ДПІ в Оболонському районі ГУ ДФС у місті Києві, за рахунок бюджетних асигнувань.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами, встановленими ст.ст. 185-187 КАС України. Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Суддя А.Б. Федорчук