Постанова

від 14.11.2016 по справі 910/9975/16

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"14" листопада 2016 р. Справа№ 910/9975/16

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Майданевича А.Г.

суддів: Тищенко А.І.

Михальської Ю.Б.

за участю представників сторін: згідно з протоколом судового засідання від 14.11.2016

розглянувши апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Інфіко-Холдінг"

на рішення господарського суду міста Києва від 22.08.2016 (повне рішення складено 26.08.2016)

у справі №910/9975/16 (суддя І.О. Андреїшина)

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Інфіко-Холдінг"

до товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Ратіо Інвест"

треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача:

1) публічне акціонерне товариство "Райффайзен Банк Аваль"

2) публічне акціонерне товариство "Артем-Банк"

про визнання відсутнім права на звернення стягнення за договорами,-

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду міста Києва від 22.08.2016 у справі №910/9975/16 у позові відмовлено повністю.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду ТОВ "Інфіко-Холдінг" звернулося до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду міста Києва від 22.08.2016 у справі №910/9975/16 скасувати та прийняти нове рішення суду, яким позов задовольнити повністю.

В своїх доводах скаржник посилається на те, що рішення суду першої інстанції прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 15.09.2016 прийнято до провадження вказану вище апеляційну скаргу та призначено розгляд справи №910/9975/16 у судовому засіданні за участю уповноважених представників сторін.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 19.10.2016 відкладено розгляд справи № 910/9975/16 на 14.11.2016.

ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" та ТОВ "Фінансова компанія "Ратіо Інвест"на підставі ст. 96 Господарського процесуального кодексу України надали суду відзиви на апеляційну скаргу, в яких відповідач та третя особа-1 просять апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення господарського суду міста Києва від 22.08.2016 у справі №910/9975/16 - без змін.

09 листопада 2016 відповідачем, через відділ забезпечення документообігу суду та моніторингу виконання документів, подано додаткові пояснення, які долучено судом до матеріалів справи.

Представник позивача приймав участь у судових засіданнях, в яких надавав свої пояснення щодо суті спору, підтримав доводи, що викладені в апеляційній скарзі та просив апеляційну скаргу задовольнити, а рішення господарського суду міста Києва від 22.08.2016 у справі № 910/9975/16 скасувати та прийняти нове рішення суду, яким задовольнити позовні вимоги.

Представники відповідача та третьої особи-1 приймали участь у судових засіданнях, в яких надавали свої пояснення, заперечували проти доводів, що викладені в апеляційній скарзі та просили апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення господарського суду міста Києва від від 22.08.2016 у справі № 910/9975/16 - без змін.

Представники третьої особи-2 в судові засідання не з'явились, про причини неявки суд не повідомили, хоча про час та місце судового засідання були повідомлені належним чином. Враховуючи те, що в матеріалах справи містяться докази належного повідомлення всіх учасників судового процесу про час та місце проведення судового засідання про розгляд апеляційної скарги, а також приймаючи до уваги те, що ухвалою про призначення справи до розгляду учасників судового процесу було попереджено, що неявка їх представників без поважних причин у судове засідання не є перешкодою для розгляду апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу та справу без участі представників третьої особи-2.

Відповідно до ст. 99 ГПК України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі.

Статтею 101 ГПК України встановлено, що у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі. В апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Судова колегія Київського апеляційного господарського суду, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, розглянувши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення учасників судового процесу, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права встановила наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, та встановлено судом першої інстанції 19.01.2007 відкрите акціонерне товариство "Райффайзен Банк Аваль" (після зміни найменування - публічне акціонерне товариство "Райффайзен Банк Аваль") в якості позикодавця та відкрите акціонерне товариство "Черкаський будинок торгівлі" в якості позичальника уклали кредитний договір № 010/05-02/016-06.

Згідно з п.п 1.1 кредитного договору, в редакції додаткової угоди від 16.02.2009 № 8, банк зобов'язався відкрити позичальнику невідновлювальну кредитну лінію, тобто надати у тимчасове користування грошові кошти на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання позичальникові зі сплатою відсотків за користування кредитом у сумі 8 000 000,00 доларів США з кінцевим терміном повернення до 30.11.2016, а позичальник зобов'язався повернути кредит, сплатити проценти, комісії, можливі штрафні санкції та виконувати інші зобов'язання, передбачені договором.

16.02.2009 первісного боржника за кредитним договором - Відкрите акціонерне товариство "Черкаський будинок торгівлі" було замінено на нового боржника - товариство з обмеженою відповідальністю "ТРМ "Дніпро-Плаза".

У подальшому, до кредитного договору неодноразово вносилися зміни, зокрема, щодо порядку повернення кредиту і сплати відсотків.

19.01.2012 за договором купівлі-продажу нерухомого майна, посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Левицьким Р.В. та зареєстрованим у реєстрі за № 73 позивач придбав у Товариства з обмеженою відповідальністю "ТРМ "Дніпро-Плаза" нерухоме майно, яке складається з нежитлових приміщень торговельно-розважального комплексу з № 1 по № 10 (групи приміщень № 14), з № І по № VIII, №№ XII, XV, XXI, XXII, XXIII, XXIV підвалу, з № 1 по № 27 (групи приміщень № 1), № 1 (групи приміщень № 2), №№ 1, 2 (групи приміщень № 3), №№ XI, XII першого поверху, з № 29 по № 64 (групи приміщень № 1) № 1 другого поверху, з № І по № VI надбудови загальною площею 3 434,20 кв.м., в т.ч.: торгівельні приміщення площею 2 633,60 кв.м., технічні приміщення площею 800,60 кв.м., які розташовані в м. Києві по вул. Срібнокільській № 3-Г (три "Г") - (в літ. А).

22.03.2012 за договором оренди нерухомого майна, посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Синицею Т.В. та зареєстрованим у реєстрі за № 3143 (далі - договір оренди-1) позивач передав товариству з обмеженою відповідальністю "Фоззі-Фуд" у строкове платне користування частину нежитлових приміщень загальною площею 1 649,8 кв.м., що розташовані по вул. Срібнокільська, 3-Г (літ. А) в м. Києві.

26.09.2012 Публічне акціонерне товариство "Райффайзен Банк Аваль" в якості кредитора, Товариство з обмеженою відповідальністю "ТРМ "Дніпро-Плаза" в якості первісного боржника та Товариство з обмеженою відповідальністю "Інфіко-Холдінг" в якості нового боржника уклали договір про переведення боргу № 11/56-4/708 (далі - договір про переведення боргу, за яким первісний боржник за згодою кредитора перевів частину боргових зобов'язань за кредитним договором від 19.01.2007 № 010/05-016 на нового кредитора.

Відповідно до п. 1.2 договору про переведення боргу загальна сума заборгованості первісного боржника за основним зобов'язанням кредитного договору перед кредитором станом на день укладення цього договору складає 6 948 486,55 доларів США, у тому числі:

- заборгованість за кредитом 6 396 250,00 доларів США, в тому числі прострочена заборгованість за кредитом 975 699,00 доларів США;

- заборгованість по процентам - 600 998,59 доларів США, в тому числі прострочена заборгованість по процентах 552 236,55 доларів США.

Згідно з п. 1.3 договору про переведення боргу новий боржник прийняв на себе частину зобов'язань за кредитним договором щодо повернення суми кредиту в розмірі 4 396 250,00 доларів США.

26.09.2012 Публічне акціонерне товариство "Райффайзен Банк Аваль" в якості кредитора та Товариство з обмеженою відповідальністю "Інфіко-Холдінг" в якості позичальника уклали договір про виконання зобов'язань № 010/56-4/710 (далі - договір про виконання зобов'язань), у п. 1.1, п. 2.1 якого було погоджено, що на виконання договору про переведення боргу позичальник зобов'язується здійснити погашення боргу за кредитним договором в сумі 4 396 250,00 доларів США у термін до 01.04.2019 з фіксацією процентної ставки в розмірі 10,5% на період з 26.09.2012 до 31.12.2012 та 4,75 % починаючи з 01.01.2013 на умовах незмінності процентної ставки протягом строку дії договору.

26.09.2012 Публічне акціонерне товариство "Райффайзен Банк Аваль" в якості заставодержателя та Товариство з обмеженою відповідальністю "Інфіко-Холдінг" в якості заставодавця підписали договір застави майнових прав № 12/56-4/742, за яким було забезпечено виконання заставодавцем грошових зобов'язань (повернення 4 396 250,00 доларів США у строк до 01.04.2019, сплата процентів, комісійної винагороди, неустойки) перед банком, що виникли з договору про виконання зобов'язань від 26.09.2012 № 010/564/710, укладеного на виконання договору про переведення боргу від 26.09.2012 № 11/56-4/708. У заставу за цим договором банку були передані майнові права, в тому числі ті, що виникнуть у майбутньому за договором оренди від 22.03.2012 (реєстраційний номер 3143).

28.09.2012 Публічне акціонерне товариство "Райффайзен Банк Аваль" в якості іпотекодержателя та Товариство з обмеженою відповідальністю "Інфіко-Холдінг" в якості іпотекодавця уклали іпотечний договір, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Данич О.Ф., який зареєстровано в реєстрі за № 5252 (далі - іпотечний договір) з метою забезпечення виконання зобов'язань позивача, що виникають та/або виникнуть у майбутньому з договору про виконання зобов'язань від 26.09.2012 № 010/56-4/710 (повернення 4 396 250,00 доларів США у строк до 01.04.2019, сплата процентів, комісійної винагороди, неустойки). В іпотеку за цим договором позивачем було передано банку нежилі приміщення торгово-розважального комплексу (в літ А) загальною площею 3 423,60 кв.м., що знаходяться за адресою: м. Київ, вул. Срібнокільська, буд. 3-г.

16.05.2014 позивач за договором оренди нежитлових приміщень передав фізичній особі-підприємцю ОСОБА_6 у строкове платне користування частину будинку, розташовану на другому поверсі торгово-розважального комплексу, розташованого у м. Києві по вул. Срібнокільській, 3-г (літера А), на другому поверсі, загальною площею 1 141,4 кв.м.

23.03.2015 за договором застави майнових прав № 12/56-4/1381 позивач в якості заставодавця передав Публічному акціонерному товариству "Райффайзен Банк Аваль" (заставодержателю) майнові права, в тому числі, що виникнуть у майбутньому за договором оренди нежитлових приміщень від 16.05.2014 з метою забезпечення виконання Товариством з обмеженою відповідальністю "Інфіко-Холдінг" грошових зобов'язань зі сплати банку 4 396 250,00 доларів США у строк до 01.04.2019, перерахування процентів, комісійної винагороди, неустойки (далі - договір застави-2).

24.03.2016 Публічне акціонерне товариство "Райффайзен Банк Аваль" надіслало позивачеві застереження щодо можливості врегулювати заборгованість іншими способами, включаючи продаж боргу будь-яким третім особам - інвесторам № 140-0-0-00/8/937, в якому повідомлялося, що загальна заборгованість Товариства з обмеженою відповідальністю "Інфіко-Холдінг" за договором про виконання зобов'язань від 26.09.2012 № 010/56-4/710 станом на 15.03.2016 становить 4 192 556,97 долари США та 3 400,00 грн., а саме:

- заборгованість за тілом кредиту 3 650 250,00 доларів США., в т.ч. прострочена заборгованість за тілом кредиту - 1 179 000,00 дол. США.;

- заборгованість за процентами 22 265,52 доларів США;

- пеня за порушення строків сплати кредиту 517 129,82 долари США;

- пеня за порушення строків сплати процентів 2 911,63 доларів США;

- нараховані штрафи 3400,00 грн.

В даному застереженні банку вказується, що невиконання позивачем умов договору про виконання зобов'язань від 26.09.2012 № 010/56-4/710, останній змушений розпочати заходи з примусового стягнення проблемного боргу, в тому числі, у судовому порядку.

Як вставлено судом першої інстанції, на початку травня 2016 року позивачем були отримані повідомлення Публічного акціонерного товариства "Артем-Банк" від 05.05.2016 № 322 про відступлення права вимоги та вимоги-повідомлення Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Ратіо Інвест" від 05.05.2016 № 1/05/05, 2/05/05, № 3/05/05 про оплату боргу та можливість звернення відповідачем стягнення на предмет іпотеки й застави за іпотечним договором від 28.09.2012 і договорами застави майнових прав від 26.09.2012, від 23.03.2015.

При цьому, позивачу стало відомо про укладення 05.05.2016 низки правочинів, а саме:

- договору факторингу між Публічним акціонерним товариством "Райффайзен Банк Аваль" (клієнт) та Публічним акціонерним товариством "Артем-Банк" (фактор), за умовами якого фактор зобов'язався передати (сплатити) клієнту суму фінансування в розмірі 23 000 000,00 грн. без ПДВ, а клієнт зобов'язався відступити факторові права вимоги до Товариства з обмеженою відповідальністю "Інфіко-Холдінг" за кредитним договором від 19.01.2007 № 010/05-02/016-06, договором про переведення боргу від 26.09.2012 № 11/56-4/708 і договором про виконання зобов'язань від 26.09.2012 № 010/56-4/710.

- договору відступлення прав за іпотечним договором між Публічним акціонерним товариством "Райффайзен Банк Аваль" (цедент) та Публічним акціонерним товариством "Артем-Банк" (цесіонарій), посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Морозовим Є.В., зареєстрованим у реєстрі за № 591, за яким цедент передав, а цесіонарій прийняв права за іпотечним договором від 28.09.2012 (реєстраційний номер 5252) зважаючи на укладення та виконання договору факторингу від 05.05.2016 (текст даного договору відступлення прав за іпотечним договором суду не надано, проте третя особа - ПАТ "Артем-Банк" визнала факт його укладення та наголосила на тому, що даний договір не був визнаний недійсним у судовому порядку. Враховуючи, що факт укладення даного договору не заперечується, а також предметом спору у даній справі не є питання недійсності даного договору та жодний учасник судового процесу не надав доказів визнання договору недійсним чи доказів його оспорення у встановленому порядку, то господарський суд вважає за можливе розглядати дану справу без тексту даного договору);

- договору відступлення прав за договорами застави між Публічним акціонерним товариством "Райффайзен Банк Аваль" (цедент) та Публічним акціонерним товариством "Артем-Банк" (цесіонарій), за яким цедент передав, а цесіонарій прийняв права за договором застави майнових прав від 26.09.2012 № 12/56-4/472 та договором застави майнових прав від 23.03.2015 № 12/56-4/1381;

- договору факторингу між Публічним акціонерним товариством "Артем-Банк" (клієнт) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Ратіо Інвест" (фактор), за умовами якого фактор зобов'язався передати (сплатити) клієнту суму фінансування в розмірі 23 011 500,00 грн. без ПДВ, а клієнт зобов'язався відступити факторові права вимоги до Товариства з обмеженою відповідальністю "Інфіко-Холдінг" за кредитним договором від 19.01.2007 № 010/05-02/016-06, договором про переведення боргу від 26.09.2012 № 11/56-4/708 і договором про виконання зобов'язань від 26.09.2012 № 010/56-4/710;

- договору відступлення прав за іпотечним договором між Публічним акціонерним товариством "Артем-Банк" (цедент) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Ратіо Інвест" (цесіонарій), посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Морозовим Є.В., зареєстрованим у реєстрі за № 592, за яким цедент передав, а цесіонарій прийняв права за іпотечним договором від 28.09.2012 (реєстраційний номер 5252) зважаючи на укладення та виконання договору факторингу від 05.05.2016;

- договору відступлення прав за договорами застави між Публічним акціонерним товариством "Артем-Банк" (цедент) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Ратіо Інвест" (цесіонарій), за яким цедент передав, а цесіонарій прийняв права за договором застави майнових прав від 26.09.2012 № 12/56-4/472 та договором застави майнових прав від 23.03.2015 № 12/56-4/1381.

Відповідно до п. 1.1 договору факторингу, укладеного між публічним акціонерним товариством "Райффайзен Банк Аваль" (клієнт) та публічним акціонерним товариством "Артем-Банк" (фактор) та договору факторингу, укладеного між публічним акціонерним товариством "Артем-Банк" (клієнт), і товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Ратіо Інвест" (фактор), розмір заборгованості позивача станом на 05.05.2016 складає 4 257 509,14 доларів США, що еквівалентно 107 272 539,14 грн. та 3 400,00 грн., з яких:

- 3 632 408,80 доларів США заборгованість по кредиту;

- 32 652,96 доларів США заборгованість по процентам;

- 589 240,17 доларів США пеня за порушення строків сплати кредиту;

- 3 207,21 грн. доларів США пеня за порушення строків сплати процентів;

- 3 400,00 грн. штрафи.

Отже, як вірно встановлено місцевим господарським судом, факт приймання-передачі документації за описаними вище договорами від клієнта до фактора та від цедента до цесіонарія, підтверджується двосторонніми актами прийому-передачі, які містяться в матеріалах справи.

У травні 2016 року товариства з обмеженою відповідальністю "Інфіко-Холдінг" звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Ратіо Інвест" про визнання відсутнім права на звернення стягнення за договорами, на підставі того, що відповідач не має права на звернення стягнення за договором факторингу № 2 і відповідно не має права звернення стягнення за договорами забезпечення (іпотечним, застави майнових прав). Також, обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що порушено законодавчі норми, якими врегульовано надання такого виду фінансових послуг як договір факторингу, на здійснення якої у відповідача відсутня ліцензія Національного банку України, що свідчить про фактичну відсутність у Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Ратіо Інвест" права на звернення стягнення за іпотечним договором та договорами застави майнових прав.

Крім того, позивач вважає, що відповідач немає достатнього обсягу прав для звернення стягнення за названими договорами, адже йому було відступлено право вимоги за грошовими зобов'язаннями, які мають виконуватися в іноземній валюті, тоді як необхідна ліцензія Національного банку України, а Товариству з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Ратіо Інвест" така ліцензія не видавалася.

Суд першої інстанції, приймаючи оскаржуване рішення дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Колегія суддів Київського апеляційного господарського суду, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду слід залишити без змін з наступних підстав.

Статтею 11 Цивільного кодексу України передбачені підстави виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, цивільно-правовий договір, який є основною правовою формою договору, що опосередковує рух цивільного обороту. За своєю правовою природою будь-який цивільно-правовий договір є правочином.

Статтею 204 Цивільного кодексу України закріплено презумпцію правомірності правочину, відповідно до якої правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до ч. 1 ст. 1077 Цивільного кодексу України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 512 Цивільного кодексу України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

За змістом ст. 514 Цивільного кодексу України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

У разі заміни кредитора у зобов'язанні первісний кредитор повністю або у визначеній частині вибуває із зобов'язання, а право вимоги належного виконання зобов'язання виникає у нового кредитора. При цьому зміст зобов'язання, тобто обсяг прав та обов'язків його сторін залишається незмінним. Отже, до нового кредитора переходять всі права первісного кредитора.

Колегія суддів вважає, що визначена стаття є диспозитивною та передбачає, що сторони договору факторингу (відступлення прав вимоги) можуть встановити інші правила, зокрема, погодити перехід від первісного кредитора до нового кредитора прав на частину зобов'язання тощо.

Проте, позивачем, а ні до суду першої інстанції, а ні до суду апеляційної інстанції, не подано доказів визнання недійсними в установленому законодавством порядку описаних вище договорів, укладених 05.05.2016.

Отже, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду, що відповідач у встановленому законом порядку на підставі правомірних та дійсних правочинів набув права вимоги до позивача, що свідчить про безпідставність позовних вимог про визнання відсутнім у Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Ратіо Інвест" права на звернення стягнення за договорами.

Так, ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України від 19.02.1993 р. № 15-93 «Про систему валютного регулювання та валютного контролю» операції із валютними цінностями здійснюються на підставі генеральних та індивідуальних ліцензій Національного Банку України. Операції з валютними цінностями банки мають право здійснювати на підставі письмового дозволу (генеральна ліцензія) на здійснення операцій з валютними цінностями відповідно до п. 2 ст. 5 цього Декрету.

Відповідно до ст. 1079 ЦК України фактором у договорі факторингу може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції. Наявність у фактора ліцензії на вчинення операцій з валютними цінностями законом не вимагається.

Відповідно до п. 1.3 Положення про валютний контроль, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 08.02.2000 № 49, використання іноземної валюти як засобу платежу - це розрахунок за продукцію, роботи, послуги, об'єкти права інтелектуальної власності та інші майнові права.

Згідно з Договором факторингу від 05.05.2016, укладеного між ПАТ «АРТЕМ-БАНК» та ТОВ "Фінансова компанія "Ратіо Інвест", від ПАТ «АРТЕМ-БАНК» (первісний кредитор) до ТОВ "Фінансова компанія "Ратіо Інвест" (новий кредитор) перейшло право вимагати від боржника - ТОВ «ІНФІКО ХОЛДІНГ» про належне та реальне виконання зобов'язань за кредитним договором №010/05-02/016-06 від 19.01.2007, Договором про переведення боргу №11/56-4/708 від 26.09.2012, Договором про виконання зобов'язань №010/56-4/710 від 26.09.2012 щодо сплати заборгованості у розмірі 4 257 509,14 доларів США, що в гривневому еквіваленті станом на 05.05.2016 за офіційним курсом Національного Банку України складає 107 272 539,14 грн.

Пунктом 2.2. Договору факторингу передбачено, що з дати відступлення прав вимоги клієнт перестає бути стороною Кредитного Договору, а Фактор стає виключним та єдиним кредитором за Кредитним договором та набуває всіх прав за ним.

У відповідності до п. 2.3. Договору факторингу фінансування Клієнта здійснюється шляхом купівлі Фактором у Клієнта Прав Вимоги та набуття Фактором Прав вимоги на Борг.

Як вбачається з матеріалів справи, розрахунок суми боргу наведений у розрахунку заборгованості, який є письмовим документом, що підписаний уповноваженою особою ПАТ «АРТЕМ-БАНК» та скріплений його печаткою, який містить детальні відомості про розмір боргу позивача перед ПАТ «АРТЕМ-БАНК», та переданий за актом приймання-передачі документів від ПАТ «АРТЕМ-БАНК» до ТОВ "Фінансова компанія "Ратіо Інвест".

З наведеного слідує, що Договір факторингу від 05.05.2016р., укладений між ПАТ «АРТЕМ-БАНК» та ТОВ "Фінансова компанія "Ратіо Інвест", є договором за яким до ТОВ "Фінансова компанія "Ратіо Інвест"перейшло право вимоги такої заборгованості.

Таким чином, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що укладення Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Ратіо Інвест" договору факторингу від 05.05.2016 не підпадає під ознаки здійснення валютної операції, оскільки за вказаним договором передавалась не заборгованість, предметом якої є валютні цінності, а право вимоги такої заборгованості з третьої особи, тобто відбулось відступлення права вимоги, а не переведення валютного боргу.

Тому, колегія суддів вважає, що місцевий господарський суд дійшов вірного висновку, що у ТОВ "Фінансова компанія "Ратіо Інвест" була відсутня потреба в отриманні генеральної ліцензії Національного банку України, а також не було необхідності в отриманні відповідачем індивідуальної ліцензії Національного банку України, оскільки ТОВ "Фінансова компанія "Ратіо Інвест" не надавало і не одержувало кредит в іноземній валюті, а розрахунки між відповідачем та ПАТ "Артем-Банк" за договором факторингу здійснювались у валюті України - гривні, що підтверджується умовами цього договору та наявним в матеріалах справи платіжним дорученням від 05.05.2016 № 3 на суму 23011500,00 грн.

Крім того, як встановлено судом першої інстанції, позивач жодним чином не спростував наявності прострочення у прийнятих на себе кредитних зобов'язаннях, не підтвердив відсутності станом на 05.05.2016 боргу в сумі 4 257 509,14 доларів США та 3 400,00 грн. та не подав доказів належного виконання грошових зобов'язань за кредитним договором від 19.01.2007 №010/05-02/016-06 (договорів про переведення боргу від 26.09.2012 № 11/56-4/708, договору про виконання зобов'язань від 26.09.2012 № 010/56-4/710).

Відповідно до ч. 1 ст. 192 ЦК України гривня є законним платіжним засобом на території України. Грошове зобов'язання має виконуватись у гривнях (ч. 1 ст. 533 ЦК України).

Відповідно до ст. 99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня.

Разом з тим, ч. 2 ст. 533 ЦК України передбачено, що сторони можуть визначити в грошовому зобов'язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті. У такому разі сума, що підлягає сплаті за зобов'язаннями, визначається в гривні за офіційним курсом Національного банку України.

Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку про те, що незалежно від валюти боргу (тобто грошової одиниці, в якій обчислена сума зобов'язання), валютою платежу, тобто засобом погашення грошового зобов'язання і фактично його виконання є національна валюта України - гривня.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України № 6-79цс14 від 02.07.2014, від 07.10.2014 у справі № 3-133гс14 та від 16.02.2016 у справі № 910/17428/15

Згідно з ч. 3 ст. 533 ЦК України використання іноземної валюти як засобу платежу при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається лише у випадку, передбаченому законом (ч. 2 ст. 192 ЦК України).

Статтею 524 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.

Крім того, відповідно до п. 4.6. Договору про виконання зобов'язань якщо інше не передбачено законодавством України або не погоджено з Кредитором, всі платежі позичальника щодо повернення основної заборгованості позичальника та сплати процентів за користування Кредитом повинні здійснюватись у валюті Кредиту на рахунки, що зазначені в Договорі або на інші рахунки, визначені Кредитором та доведені до відома Позичальника.

Колегія суддів звертає увагу, що Кредитний договір, Договір переведення боргу та Договір про виконання зобов'язань не містять положень про заборону проводити розрахунки в національній валюті.

Таким чином, враховуючи положення чинного законодавства, яким чітко визначено, що валютою платежу на території України є національна валюта України (гривня), а також те, що в Договорі факторингу, укладеним між ПАТ «АРТЕМ-БАНК» та ТОВ "Фінансова компанія "Ратіо Інвест" 05.05.2016, визначено еквівалент заборгованості позивача у національній валюті України (гривні), враховуючи вимоги п. 4.6. Договору про виконання зобов'язань, відповідач як кредитор апелянта, на законних підставах направив останньому Вимоги-повідомлення про виконання його грошових зобов'язань за Кредитним договором. Договором про переведення боргу, Договором про виконання зобов'язань в національній валюті України.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Вищого господарського суду України від 16.10.2014 у справі № 921/684/13-г/1.

Стосовно твердження апелянта про відсутність у відповідача правових підстав для звернення стягнення на предмет іпотеки, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ст. 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, заставою, притриманням, завдатком.

Згідно ст. 589 ЦК України у разі невиконання зобов'язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави.

Частиною другою статті 548 ЦК України передбачено, що недійсне зобов'язання не підлягає забезпеченню. Недійсність основного зобов'язання (вимоги) спричиняє недійсність правочину щодо його забезпечення, якщо інше не встановлено цим кодексом.

Станом на 18.10.2016 Кредитний договір №010/05-02/016-06 від 19.01.2007, укладений між АТ «Райффайзен Банк Аваль» як кредитором та позичальником -ВАТ «Черкаський будинок торгівлі», Договір про переведення боргу № 11/56-4/708 від 26.09.2012р., який укладений між АТ «Райффайзен Банк Аваль», ПАТ «Черкаський будинок торгівлі» та ТОВ «ТРМ «Дніпро-Плаза», за яким ТОВ «ТРМ «Дніпро-Плаза» переведено частину боргових зобов'язань за Кредитним договором та Договірм про виконання зобов'язань № 010/56-4/710 від 26.09.2012р., укладений між АТ «Райффайзен Банк Аваль» та ТОВ «ІНФІКО-ХОЛДІНГ», не визнані недійсними, зобов'язання по ним є дійсними, чинним, припиненими не визнавалися.

Отже, твердження апелянта щодо укладення Договору факторингу від 05.05.2016 між ПАТ «АРТЕМ-БАНК» та ТОВ «ФК «Ратіо Інвест» з дефектом суб'єктного складу не відповідає фактичним обставинам справи, а також нормам чинного законодавства.

Щодо посилання апелянта на п. 1 ч. 1 ст. 83 ГПК України, відповідно до якого суд має право визнати недійсним повністю чи у певній частині пов'язаний з предметом спору договір, який суперечить законодавству, колегія суддів зазначає наступне.

Наведеною нормою передбачено право суду визнати з власної ініціативи договір недійсним у разі, якщо визнання недійсним договору не є предметом позову, тобто позовна вимога не полягає у визнанні договору недійсним, а лише ґрунтується на договорі.

Відповідно до п. 2.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №11 від 29.05.2013 «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» якщо, вирішуючи господарський спір, суд встановить, що зміст договору, пов'язаного з предметом спору, суперечить законодавству, чинному на момент укладення договору, він, керуючись пунктом 1 частини першої статті 83 ГПК України, вправі за власною ініціативою визнати цей договір недійсним повністю або у певній частині із застосуванням за необхідності й наслідків визнання недійсним нікчемного правочину. Реалізація господарським судом цього права здійснюється незалежно від наявності відповідного клопотання сторони.

Аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду України від 9 грудня 2003 року у справі №32/206, відповідно до якої господарський суд, встановивши, що зміст договору суперечить чинному законодавству, керуючись п.1 ч. 1 ст. 83 ГПК України, може за власною ініціативою визнати цей договір недійсним повністю або частково.

Обов'язковою умовою застосування п. 1 ч. 1 ст. 83 ГПК України є переконлива мотивація суду необхідності виходу за межі позовних вимог та відходу від принципу змагальності сторін.

Отже, визнання недійсним договору, пов'язаного з предметом спору, повністю або у певній його частині є саме правом господарського суду, а не обов'язком.

Вказана правова позиція викладена також у постановах Вищого господарського суду України від 15 липня 2015 року у справі №908/3604/14, від 10 серпня 2016 року у справі №910/20329/15, від 28 квітня 2015 року у справі №910/5692/14.

До того ж, як встановлено судом першої інстанції позивач не заперечує правомірність передачі ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" права вимоги до ТОВ "Інфіко-Холдінг", ПАТ "Артем-Банк", наявність у них спеціального статусу для здійснення операцій факторингу і цесії. Водночас, чинним законодавством України не передбачено заборони на передачу права вимоги за зобов'язаннями, вираженими в іноземній валюті, небанківським фінансовим установам, які не мають генеральної або індивідуальної ліцензії на здійснення валютних операцій.

Як вірно зазначено судом першої інстанції, реалізація відповідачем права на звернення стягнення на предмети забезпечення не може залежати від валюти грошового зобов'язання, адже відповідач в даному випадку погашає свої вимоги до боржника за рахунок майна останнього і визначальним у реалізації такого права є порушення боржником і заставодавцем/іпотекодавцем (у даному разі особи збігаються) грошового зобов'язання перед управленою особою та заставодержателем/іпотекодержателем.

Згідно з ст. 33 Господарського процесуального кодексу України обов'язком позивача є доведення (підтвердження) в установленому законом порядку наявності факту порушення або оспорювання його прав та інтересів. Відтак, вирішуючи переданий на розгляд господарського суду спір по суті, суд повинен встановити наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист якого подано позов, а також з'ясувати питання про наявність чи відсутність факту їх порушення або оспорювання.

Отже, враховуючи вищезазначене та враховуючи зазначені норми, колегія суддів апеляційної інстанції приходить до висновку, що позивачем не вказано, у чому саме полягає порушення його прав або охоронюваних законом інтересів, в розумінні ст. 33 ГПК України, тому судом першої інстанції правомірно відмовлено в задоволенні позовних вимог.

Крім того, як вірно зазначено господарським судом міста Києва, виходячи зі змісту ст.ст. 15, 16 Цивільного кодексу України, ст. 20 Господарського кодексу України та статей 1, 2 Господарського процесуального кодексу України застосування певного способу судового захисту вимагає доведеності належними доказами сукупності таких умов: наявності у позивача певного суб'єктивного права (інтересу); порушення (невизнання або оспорювання) такого права (інтересу) з боку відповідача; належності обраного способу судового захисту (адекватність наявному порушенню та придатність до застосування як передбаченого законодавством).

Відсутність (недоведеність) будь-якої з означених вище умов унеможливлює задоволення позову.

Так, заявлена позивачем вимога про визнання відсутнім у відповідача права на звернення стягнення за кредитним договором та договорами забезпечення та іпотеки, фактично є вимогою про становлення факту, при розгляді якої суд не здійснює захист прав та охоронюваних законом інтересів учасників правовідносин. Цей факт може встановлюватись господарським судом лише при існуванні та розгляді між сторонами спору про право цивільне, як елемент оцінки фактичних обставин справи та обґрунтованості вимог. Така вимога є предметом доказування та не може бути предметом спору і самостійно розглядатись.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Вищого господарського суду України від 02.04.2015 у справі № 925/1333/14.

Відповідно до вимог ст. ст. 32, 33, 34 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно з нормами ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

З огляду на вищевикладене, апеляційний господарський суд вважає, що рішення господарського суду міста Києва від 22.08.2016 у справі №910/9975/16 прийнято після повного з'ясування обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими, та відповідністю висновків, викладених в рішенні суду обставинам справи, а також у зв'язку із правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права.

З огляду на те, що доводи позивача законних та обґрунтованих висновків суду першої інстанції не спростовують, рішення господарського суду міста Києва від 22.08.2016 у справі №910/9975/16 слід залишити без змін, а апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Інфіко-Холдінг" - без задоволення.

Судові витрати розподіляються відповідно до вимог ст. 49 ГПК України.

Керуючись ст. ст. 49, 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1.Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Інфіко-Холдінг" на рішення господарського суду міста Києва від 22.08.2016 у справі №910/9975/16 залишити без задоволення.

2.Рішення господарського суду міста Києва від 22.08.2016 у справі №910/9975/16 залишити без змін.

3.Матеріали справи № 910/9975/16 повернути до господарського суду міста Києва.

Головуючий суддя А.Г. Майданевич

Судді А.І. Тищенко

Ю.Б. Михальська