Рішення

від 10.11.2016 по справі 513/1590/15-ц

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Номер провадження: 22-ц/785/6401/16

Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1

Доповідач Парапан В. Ф.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10.11.2016 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:

Головуючого: судді Парапана В.Ф.

Суддів: Панасенкова В.О., Громіка Р.Д.

За участю секретаря Томашевської К.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Міняйлівської сільської ради Саратського району Одеської області на рішення Саратського районного суду Одеської області від 15 липня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Міняйлівської сільської ради Саратського району Одеської області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: відділ культури Саратської районної державної адміністрації Одеської області, про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди, -

в с т а н о в и л а:

У грудні 2015р. ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом до Міняйлівської сільської ради Саратського району Одеської області , в якому з урахуванням уточнених позовних вимог від 15.07.2016р. просить суд: поновити її на посаді директора Міняйлівського сільського будинку культури з 27 листопада 2015р.; стягнути з Міняйлівської сільської ради Саратського району Одеської області на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 14 489, 02 грн. й моральну шкоду на суму 5 000 грн. та допустити негайне виконання рішення в частині поновлення на роботі.

Зазначала, що з 01.12.1998р. вона працювала на посаді директора Міняйлівського сільського будинку культури.

Розпорядженням Міняйлівської сільського голови від 27.11.2015р. №15 ії звільнено з роботи за п.4 ст. 40 КЗпП України, в зв’язку з прогулами, з 27.11.2015р.

Посилаючись на те, що прогулів без поважних причин вона не вчиняла, оскільки 10.11.2015р. з 10.00 год. до 15.00 год. працювала над планом роботи будинку культури на 2016р. в приміщенні Міняйлівської сільської бібліотеки разом із завідувачем Фуратівським клубом ОСОБА_3, сільським бібліотекарем ОСОБА_4 та художнім керівником Міняйлівського будинку культури ОСОБА_5, а з 16.00 год. до 19.00 год. разом з останньою проводила в будинку культури заняття гуртків.

12.11.2015р. з 8.00 год. до 13 год. 15 хв. вона прибирала територію навколо будинку культури, вбирала листя, а з 16.00 год. до 19.00 год. разом з ОСОБА_5 проводила заняття гуртків.

17.11.2015р. о 08 год. 45 хв. разом з ОСОБА_5 вони прийшли в сільську раду, надали сільському голові табель обліку робочого часу та заяву про зміну графіка роботи у зв’язку з підготовкою святкового концерту до Дня села. Однак, останній табель не підписав, запропонував їй та ОСОБА_5 написати заяви про звільнення. Після чого вона разом з ОСОБА_5 пішли до Міняйлівської загальноосвітньої школи, де з учнями - учасниками гуртків узгоджували час проведення репетицій святкового концерту. З 10.00 год. до 14.00 год. вона разом з ОСОБА_5 в будинку культури прикрашали залу для проведення святкування Дня села.

Вважала, що причиною її звільнення сільським головою ОСОБА_6 стала підтримка нею іншого кандидата на посаду Міняйлівського сільського голови на місцевих виборах 25.10.2015р.

При звільненні її з роботи відповідачем порушений порядок застосування дисциплінарних стягнень, встановлений ч.1 ст.149 КЗпП України : письмове пояснення від неї не витребувано; відповідач при винесенні розпорядження про її звільнення не врахував її попередню сумлінну роботу.

Відповідач позов не визнав, просив відмовити у задоволенні позову в частині поновлення позивачки на роботі, посилаючись на те, що її звільнення проведено у відповідності з чинним законодавством. Відсутність позивачки на роботі 11,12 та 17 листопада 2015р. підтверджена актами, які склав сільський голова та працівники Міняйлівської сільської ради ОСОБА_7 та ОСОБА_8 Профспілковий комітет Міняйлівської сільської ради за поданням Міняйлівського сільського голови надав згоду на звільнення позивачки з роботи. Вважають, що право на відшкодування моральної шкоди позивачка не має. ОСОБА_2 не сплатила судовій збір в частині вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди, а тому її позовні вимоги в цій частині просили залишити без розгляду відповідно до п.8 ч.1 ст.207 ЦПК України .

Представник третьої особи позов підтримав, просив його задовольнити, посилаючись на те, що звільнення позивачки проведено з порушенням тудового законодавства, оскільки в наказі про звільнення не конкретизовано, коли саме позивачка допустила прогул без поважних причин.

Рішенням Саратського районного суду Одеської області від 15.07.2016р. позов задоволено частково. Поновлено ОСОБА_2 на посаду директора Міняйлівського Будинку культури з 27 листопада 2015р. Стягнуто з Міняйлівської сільської ради Саратського району Одеської області на користь ОСОБА_9 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 27.11.2015р. по 15.07.2016р. у сумі 12 927,20 грн., моральну шкоду у сумі 3 000 грн. та витрати на правову допомогу у сумі 2 000 грн., а всього 17 927,20 грн.

У задоволенні решти позову відмовлено.

Стягнуто з Міняйлівської сільської ради Саратського району Одеської області в дохід держави судовий збір в загальній сумі 1 653,60 грн.

Рішення в частині поновлення ОСОБА_2 на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах суми заробітку за один місяць підлягає негайному виконанню.

У апеляційній скарзі відповідача ставиться питання про скасування рішення суду з ухвалення нового про відмову у задоволенні позову у повному обсязі з посиланням на те, що воно ухвалене з порушенням норм матеріального і процесуального права.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, що з’явилися у судове засідання, перевіривши матеріали справи й обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляція підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_2 не вчиняла прогулу без поважних причин, у зв’язку з чим Міняйлівський сільський голова не мав підстав для її звільнення за п. 4 ст. 40 КЗпП України. Крім того, при звільненні ОСОБА_2 з роботи відповідачем було порушено вимоги ст. ст. 43, 149 КЗпП України.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, оскільки він відповідає вимогам закону та матеріалам справи.

Відповідно до п.4 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим органом лише у випадках прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

Згідно ч. ч. 1, 3 ст. 43 КЗпП України розірвання трудового договору з підстав, передбачених п.п. 1 (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації), 2-5 ст. 40 п.п. і 2 і 3 ст. 41 цього Кодексу, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника) первинної профспілкової організації, членом якої є працівник. Подання власника або уповноваженого ним органу має розглядатися у присутності працівника, на якого воно внесено. Розгляд подання у разі відсутності працівника допускається лише за його письмовою заявою.

В силу ч.ч. 1, 3 ст. 149 КЗпП України до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення. При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен врахувати ступень тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника.

Судом установлено, що позивачка 01.12.1998р. була прийнята на посаду директора Міняйлівського будинку культури відділу культури Саратської районної державної адміністрації. Наказом № 20-2 від 31.08.2004р. ОСОБА_2 було звільнено з відділу культури в порядку переведення до Міняйлівської сільської ради на підставі п.5 ст. 36 КЗпП України .

Розпорядженням сільського голови № 12 від 02.09.2004р. її прийнято на роботу в Міняйлівську сільську раду по п. 5 ст. 36 КЗпП в порядку переведення з відділу культури (а.с.9-зворот).

Згідно посадової інструкції, директор будинку культури забезпечує ефективну та стабільну роботу цієї установи, ефективне використання і збереження майна, своєчасний і систематичний облік діяльності будинку культури за встановленою формою, організацію навчально-виховної, культурно-просвітницької роботи будинку культури. Складає плани та текстові звіти будинку культури, забезпечує їх виконання та подання у встановлені строки на розгляд та затвердження відділу культури райдержадміністрації ( а.с.11-12).

20 листопада 2015 року Міняйлівський сільський голова звернувся до профспілкового комітету Міняйлівської сільської ради із заявою, в якій просив розглянути "порушення трудової дисципліни працівниками Міняйлівського будинку культури ОСОБА_2 та ОСОБА_5, а саме: порушення робочого графіку без поважних причин" та дати згоду на звільнення із займаних посад даних працівників ( а.с.127).

З тексту зазначеної заяви видно, що жодних документів на обґрунтування підстав звільнення до заяви не додано (а.с.127). У цій заяві не зазначено, з яких саме підстав, передбачених КЗпП України , запитується згода на звільнення позивачки.

Позивачка, свідки ОСОБА_5 та члени профспілкового комітету: ОСОБА_10, ОСОБА_8 й ОСОБА_7 підтвердили в суді, що 23.11.2015р. профспілковий комітет не надав згоду на звільнення позивачки. У зв’язку із наявністю таких доказів колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно критично оцінив протокол № 1 від 23.11.2015р., в якому зазначено про надання такої згоди ( а.с.39).

24.112015р. профспілковий комітет Міняйлівської сільської ради, розглянувши заяву голови сільської ради ОСОБА_6, постановив «проголосувати за звільнення працівників Міняйлівського будинку культури ОСОБА_2 та ОСОБА_5Н.», (а.с.129).

Суд першої інстанції визнав, що вказаний профспілковий комітет розглянув подання про звільнення позивачки з роботи без її участі, що суперечить вищевказаним нормам закону.

Розпорядженням № 15 від 27.11.2015р. Міняйлівського сільського голови позивачку було звільнено з посади директора Міняйлівського будинку культури у зв’язку з прогулами, з 27.11.2015.р. за п.4 ст.40 КЗпП України (відсутність на робочому місті більше 3-х годин) (а.с.27).

Підставою для звільнення позивачки в наказі зазначено «акти про відсутність на робочому місті» (а.с.27).

При цьому у даному наказі не конкретизовано, в який саме день, час, якого місяця та року, позивачка була відсутня на роботі без поважних причин.

Акти про відсутність позивачки на роботі 10, 12 та 17 листопада 2015р., складені Міняйлівським сільським головою ОСОБА_6, головним бухгалтером ОСОБА_7 та касиром цієї ж сільської ради ОСОБА_11, пояснення яких у цій частині; а також табель обліку робочого часу за листопад 2015 року, в якому позначені прогули, суд оцінив критично, оскільки вони спростовуються поясненнями свідків ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_12, ОСОБА_13, які підтвердили, що 10, 12 та 17 листопада 2015р. позивачка була на роботі і виконувала свої посадові обов’язки щодо складання плану роботи на 2016 рік; займалась прибиранням території будинку культури; проводила заняття в гуртках і репетиції та займалась організацією святкового концерту до Дня села.

Вирішуючи справу суд першої інстанції також вірно врахував і те, що розриваючи трудовий договір з позивачкою, відповідач не зажадав від неї письмових пояснень з приводу порушення нею трудової дисципліни, і не врахував попередню роботу працівника, чим порушив вимоги ст. 149 КЗпП України.

При цьому пояснення ОСОБА_2 та ОСОБА_14 від 17.11. 2015р. суд першої інстанції вірно не прийняв до уваги, оскільки вони не стосується обставин, з яким відповідач пов'язує звільнення позивачки. Позивачка та свідок ОСОБА_14 в суді пояснили, що ці пояснення сільський голова від них не витребував, ці пояснення вони написали з власної ініціативи після того, які він відмовився підписати табель обліку робочого часу.

Отже, колегія суддів вважає, що відповідач на підтвердження своїх доводів про те, що позивачка вчинила прогул й що вона була присутні на засіданні профспілкового органу 23.11.2015р. ґрунтуються на показах його працівників ОСОБА_8, ОСОБА_7 та на показах голови профспілкової організації ОСОБА_10, які є зацікавленими особами, тому суд обгрунтовано їх відхилив.

Середній заробіток за час вимушеного прогулу судом визначено у відповідності до вимог закону і це в апеляційній скарзі не оспорюється.

Незаконне звільнення позивачки з роботи порушило її законні права, призвело до втрати нормальних життєвих зв’язків та вимагає від неї додаткових зусиль для організації свого життя, чим спричинено моральні страждання, тому враховуючи обставини справи суд першої інстанції вірно визнав, що на підставі ст. 237-1 КЗпП України з відповідача на користь позивачки слід стягнути моральну шкоду.

Сума моральної шкоди, що визначена судом першої інстанції до відшкодування, на думку колегії суддів є адекватною компенсацією страждань, що їх зазнала позивачка у зв’язку з незаконним звільненням, її розмір судом визначено у відповідності до вимог закону.

Відповідно до ч.1 ч.1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Проте відповідач цих своїх обов’язків не виконав, він у встановленому законом порядку не довів суду, що позивачка вчинила прогул без поважних причин.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_2Г, а саме: про поновлення позивачки на роботі, стягнення з відповідача на її користь заробітної плати та моральної шкоди, оскільки вони відповідають зібраним у справі доказам, яким судом дана належна оцінка, правильно визначена юридична природа і правовідносин і закон, який їх регулює.

Разом з тим, вирішуючи питання про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що за надання правової допомоги позивачкою було сплачено кошти в сумі 2 000,00 грн.

Проте, колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції з наступних підстав.

Згідно п. 2 ч. 3 ст. 79 ЦПК України до витрат, пов'язаних з розглядом судової справи, належать витрати на правову допомогу.

Відповідно до п. п. 47, 48 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 10 від 17.10.2014 «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» при стягненні витрат на правову допомогу слід враховувати, що особа, яка таку допомогу надавала, має бути адвокатом (стаття 6 Закону України від 05 липня 2012 року № 5076-VI "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" ) або іншим фахівцем у галузі права незалежно від того, чи така особа брала участь у справі на підставі довіреності, чи відповідного договору (статті 12 , 42 , 56 ЦПК ). Витрати на правову допомогу, граничний розмір якої визначено відповідним законом, стягуються не лише за участь у судовому засіданні при розгляді справи, а й у разі вчинення інших дій поза судовим засіданням, безпосередньо пов'язаних із наданням правової допомоги у конкретній справі (наприклад, складання позовної заяви, надання консультацій, переклад документів, копіювання документів). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Колегією суддів встановлено, що заявником в якості доказу на підтвердження витрат на правову допомогу надано договір про надання правової допомоги №12 від 03.02.2016 та квитанція про сплату коштів, які містяться в матеріалах справи, а/с. 44 -45, 153.

Однак, колегією суддів встановлено, що в матеріалах справи відсутній розрахунок витрат на правову допомогу та інші документи по цьому питанню.

Враховуючи викладене, колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення заявлених вимог щодо стягнення суми витрат на правову допомогу, оскільки такі витрати мають бути документально підтверджені та доведені, проте в матеріалах справи відсутній розрахунок таких витрат, що є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

За таких обставин, рішення суду у цій частині ухвалено з неповним з'ясуванням обставин, які мають значення для справи та з порушенням норм процесуального права, тому рішення у цій частині на підставі п.п.1, 4 ст. 309 ЦПКПК України підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні цих вимог.

Інші доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосувння судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи по суті.

На підставі наведеного та керуючись ст.ст. 303, 304, 307, 309, 313-314, 316 -317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

в и р і ш и л а:

Апеляційну скаргу Міняйлівської сільської ради Саратського району Одеської області задовольнити частково.

Рішення Саратського районного суду Одеської області від 15 липня 2016 року в частині стягнення з Міняйлівської сільської ради Саратського району Одеської області на користь ОСОБА_2 витрат на правову допомогу у сумі 2 000 грн. скасувати і у задоволенні цих вимог відмовити.

В решті рішення залишити без змін.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили до суду касаційної інстанції.

Судді апеляційного суду Одеської області В.Ф.Парапан

ОСОБА_15.

ОСОБА_16