Рішення

від 16.11.2016 по справі 363/3096/15-ц

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 363/3096/15-ц Головуючий у І інстанції Купрієнко С. І. Провадження № 22-ц/780/5174/16 Доповідач у 2 інстанції Таргоній Д. О. Категорія 6 16.11.2016

РІШЕННЯ

Іменем України

16 листопада 2016 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області у складі:

головуючого - судді Таргоній Д.О.,

суддів: Приходька К.П., Верланова С.М.,

за участю секретаря Дрозда Р.І.,

розглянула у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві матеріали цивільної справи за апеляційною скаргою першого заступника прокурора Київської області на рішення Вишгородського районного суду Київської області від 07 липня 2016 року у справі за позовом заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, Київського обласного та по місту Києву управління лісового та мисливського господарства, Державного підприємства „Вищедубечанське лісове господарство" до Вишгородської районної державної адміністрації Київської області, Товариства з обмеженою відповідальністю „КІАН", ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, 3-і особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів: ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_20, ОСОБА_21, ОСОБА_22, ОСОБА_23, ОСОБА_24, ОСОБА_25, ОСОБА_26, ОСОБА_27, ОСОБА_28, ОСОБА_29, ОСОБА_30, ОСОБА_31, ОСОБА_32, ОСОБА_33, ОСОБА_34, ОСОБА_35, ОСОБА_36 , ОСОБА_37, ОСОБА_38, ОСОБА_39, ОСОБА_40, ОСОБА_41, ОСОБА_42, ОСОБА_43, ОСОБА_44, ОСОБА_45 , ОСОБА_46, ОСОБА_47, ОСОБА_48, ОСОБА_49, ОСОБА_50, ОСОБА_51, ОСОБА_52, ОСОБА_53, ОСОБА_54, ОСОБА_55, ОСОБА_56, ОСОБА_57, ОСОБА_58, ОСОБА_59, ОСОБА_60, ОСОБА_61, ОСОБА_62, ОСОБА_63, ОСОБА_64, ОСОБА_65, ОСОБА_66, ОСОБА_67, ОСОБА_68, ОСОБА_69, ОСОБА_70, ОСОБА_71, ОСОБА_72, ОСОБА_73, ОСОБА_74, ОСОБА_75, ОСОБА_76, ОСОБА_77, ОСОБА_78, ОСОБА_79, ОСОБА_80 , ОСОБА_81, ОСОБА_82, ОСОБА_83, ОСОБА_84, ОСОБА_85, ОСОБА_86, ОСОБА_87, ОСОБА_88, ОСОБА_89, ОСОБА_90, ОСОБА_91, ОСОБА_92, ОСОБА_93, ОСОБА_94, ОСОБА_95, ОСОБА_95 ОСОБА_96 ОСОБА_97, ОСОБА_98, ОСОБА_99, ОСОБА_100, ОСОБА_101, ОСОБА_102, ОСОБА_103, ОСОБА_104, ОСОБА_105, ОСОБА_106, ОСОБА_107, ОСОБА_108, ОСОБА_109, ОСОБА_110, ОСОБА_111, ОСОБА_112, ОСОБА_113, ОСОБА_114, ОСОБА_115, ОСОБА_116, ОСОБА_117 про визнання незаконними розпоряджень, скасування розпоряджень, державних актів на право власності на землю та витребування земельних ділянок.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення осіб, які беруть участь у справі, перевіривши матеріали справи та доводи скарги, колегія суддів,

УСТАНОВИЛА:

У липні 2015 року перший заступник прокурора Київської області звернувся до суду із зазначеним позовом, в якому просив:

визнати незаконним і скасувати розпорядження Вишгородської районної державної адміністрації № 62 від 05.02.2004 року;

визнати недійсним договір оренди земельної ділянки, укладений 10.02.2004 року між Вишгородською районною державною адміністрацією та ТОВ «КІАН», який 27.02.2004 року зареєстровано в книзі записів державної реєстрації договорів оренди за №5;

визнати незаконним та скасувати розпорядження Вишгородської районної державної адміністрації № 162 від 23.03.2004 року;

визнати недійсним Державний акт на право власності серії НОМЕР_1, виданий 14.05.2004 року ОСОБА_2 на земельні ділянки загальною площею 7, 7244 га, які складаються з шести земельних ділянок (кадастрові номери: НОМЕР_2 площею 2,6007 га, НОМЕР_3 площею 0,4347 га, НОМЕР_4 площею 1,3984га, НОМЕР_5 площею 1,3667 га, НОМЕР_6 площею 1,3717 га, НОМЕР_6 площею 0,5522 га);

визнати недійсним Державний акт на право власності серії НОМЕР_7, виданий ОСОБА_3 14.05.2004 року на земельні ділянки загальною площею 1,6306 га, які складаються з двох земельних ділянок (кадастрові номери: НОМЕР_8 площею 0,6760 га, НОМЕР_9 площею 0,9546 га);

визнати недійсним Державний акт на право власності серії НОМЕР_10, виданий ОСОБА_4 11.07.2004 року на земельні ділянки загальною площею 4,2172 га, які складаються з трьох земельних ділянок (кадастрові номери: НОМЕР_11 площею 2,2213 га, НОМЕР_12 площею 1,3239 га, НОМЕР_13 площею 0,6720 га);

витребувати на користь держави в особі Кабінету Міністрів України з незаконного володіння ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 зазначені земельні ділянки, які знаходяться в адміністративних межах Лебедівської сільської ради Вишгородського району Київської області.

Свої вимоги обґрунтовував тим, що відповідно до розпорядження Вишгородської районної державної адміністрації № 62 від 05.02.04 затверджено проект відведення земельної ділянки, вилучено із земель запасу Лебедівської сільської ради земельну ділянку площею 8,9483 га лісів вкритих лісовою рослинністю та із земель Вищедубечанського держлісгоспу 6,1 га лісів вкритих лісовою рослинністю та надано вищевказані земельні ділянки загальною площею 15,0483 га TOB «КІАН» в оренду на 49 років під розміщення садівницького товариства на території Лебедівської сільської ради за межами населеного пункту.

На підставі вказаного розпорядження між Вишгородською районною державною адміністрацією та ТОВ «КІАН» 10.02.04 укладено договір оренди вищевказаної земельної ділянки, який 27.02.04 зареєстровано Київською регіональною філією Центру ДЗК в книзі записів державної реєстрації договорів оренди за № 5.

В подальшому, розпорядженням Вишгородської районної державної адміністрації № 162 від 23.03.04 затверджено матеріали технічної документації із землеустрою щодо видачі державних актів на право власності на земельні ділянки членам СТ «КІАН» та передано 118 його членам (треті особи у даній справі) земельні ділянки у власність, загальною площею 13,5779 га.

На підставі зазначеного розпорядження вищевказаним громадянам видані державні акти на право власності на земельні ділянки з кадастровими номерами з НОМЕР_3 по НОМЕР_14 та з НОМЕР_2 по НОМЕР_15.

В подальшому, вказані громадяни на підставі договорів купівлі- продажу, укладених протягом 2004 року, відчужили належні їм земельні ділянки на користь ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4

На підставі договорів купівлі-продажу ОСОБА_2 14.05.04 видано державний акт на право власності серії НОМЕР_1 на земельні ділянки загальною площею 7,7244 га.

Крім того, ОСОБА_3 14.05.04 видано державний акт на право власності серії НОМЕР_7 на земельні ділянки загальною площею 1,6306 га.

Аналогічно, ОСОБА_4 11.07.04 видано державний акт на право власності серії НОМЕР_10 на земельні ділянки загальною площею 4,2172 га.

На думку позивача, вилучення спірних земель та їх подальша передача у власність проведені з порушенням вимог законодавства, зокрема ст. ст. 20, 56,84, 116, 118 Земельного кодексу України, ст. 42 Лісового кодексу України, ст. ст. 3,21, 43 Закону України «Про місцеві державні адміністрації».

Рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 07 липня 2016 року в задоволенні позову заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, Київського обласного та по місту Києву управління лісового та мисливського господарства, Державного підприємства „Вищедубечанське лісове господарство" - відмовлено.

Не погоджуючись з даним рішенням, з перший заступник прокурора Київської області звернувся з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на невідповідність висновків суду встановленим по справі обставинам, порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення скасувати та ухвалити нове, про задоволення позовних вимог у повному обсязі. В доводах апеляційної скарги посилається на необґрунтованість висновків суду першої інстанції щодо пропуску позивачем строку позовної давності. Крім того, зазначає, що відмовляючи в задоволенні позову з підстав, передбачених ст. 267 ЦК України, суд першої інстанції взагалі не дав оцінки обґрунтованості доводів позивача щодо незаконності оскаржуваних розпоряджень та передачі земельних ділянок у власність громадянам.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників процесу, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з такого.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржуване судове рішення зазначеним вимогам закону не відповідає.

Звертаючись до суду із даним позовом, позивач посилався на незаконність розпорядження Вишгородської районної державної адміністрації № 62 від 05 лютого 2004 року, з підстав порушення ч. 1 ст. 57 ЗК України, а також ч. 3 ст. 22 ЗК України.

З доданої позивачем до матеріалів позовної заяви належним чином непосвідченої фотокопії вбачається, що розпорядженням Вишгородської районної державної адміністрації № 62 від 05.02.04 затверджено проект відведення земельної ділянки товариству з обмеженою відповідальністю «КІАН», розроблений ТОВ «Земельний кадастр». Вилучено із земель запасу Лебедівської сільської ради земельну ділянку площею 8,9483 га лісів вкритих лісовою рослинністю та із земель Вищедубечанського держлісгоспу 6,1 га лісів вкритих лісовою рослинністю. Надано вищевказані земельні ділянки загальною площею 15,0483 га TOB «КІАН» в оренду на 49 років під розміщення садівницького товариства на території Лебедівської сільської ради за межами населеного пункту. Рекомендовано ТОВ «КІАН» укласти у місячний термін договір оренди земельної ділянки з районною державною адміністрацією. (т. 1 а.с. 25-26).

10.02.04 року на підставі названого розпорядження між Вишгородською районною державною адміністрацією та ТОВ «КІАН» укладено договір оренди вищевказаної земельної ділянки, який 27.02.04 зареєстровано Київською регіональною філією Центру ДЗК в книзі записів державної реєстрації договорів оренди за № 5 (т. 1а.с. 27).

Відповідно до положень ст. 57 Земельного кодексу України (на час ухвалення оспорюваного розпорядження) земельні ділянки лісового фонду за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються у постійне користування спеціалізованим державним або комунальним лісогосподарським підприємствам, а на умовах оренди - іншим підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані лісогосподарські підрозділи, для ведення лісового господарства, спеціального використання лісових ресурсів і для потреб мисливського господарства, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних, туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт тощо. Порядок використання земель лісового фонду визначається законом.

З аналізу вказаної правової норми вбачається, що земельні ділянки лісового фонду за рішенням органів виконавчої влади можуть бути передані в оренду підприємствам, установам, організаціям, у яких створено спеціалізовані лісогоспорарські підрозділи і для ведення лісового господарства або інших, визначених законом потреб.

Матеріали справи не містять статуту садівницького товариства «КІАН», тому апеляційний суд позбавлений можливості встановити основні напрями діяльності вказаного товариства, повноваження органів його управління, обсяг майна та інше.

Позивачем також додано до позову належним чином не посвідчену фотокопію розпорядження Вишгородської районної державної адміністрації № 162 від 23 березня 2004 року, про передачу у приватну власність земельних ділянок членам садівницького товариства «КІАН», яким затверджено матеріали технічної документації із землеустрою щодо видачі державних актів на право власності на земельні ділянки членам СТ «КІАН» у власність (а.с. 41). До розпорядження додано список членів садівницького товариства «КІАН», яким передаються земельні ділянки у власність, в кількості 118 осіб, які являються третіми особами у даній справі (т. 1 а.с. 37-43)

Матеріалами справи підтверджується, що зазначені вище члени СТ «КІАН» на підставі договорів купівлі- продажу, укладених протягом 2004 року, відчужили належні їм земельні ділянки на користь ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 (т. 1 а.с. 104-171).

Частиною 1 ст.11 ЦПК України передбачено, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно з ч.1 ст.58, ч.2 ст.59 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Як вбачається з матеріалів справи і вже зазначалось вище, на підтвердження позовних вимог прокурор надав суду належним чином не посвідчені фотокопії оспорюваних розпоряджень та договору оренди. Вказані письмові документи не являються належними та допустимими доказами, підтверджуючими факт винесення оспорюваних розпоряджень Вишгородською районною державною адміністрацією та укладення договору оренди з ТОВ «КІАН.

Крім того, у справі відсутні належним чином посвідчені копії державних актів, а також матеріали технічної документації по складанню державних актів на земельні ділянки членам СТ «КІАН», проект відведення земельної ділянки, яка передавалась в оренду товариству, витяги з планово-картографічних матеріалів.

Право власності на землю набувається та реалізується у відповідності Конституції України, Земельного кодексу України, на підставі безоплатної передачі із земель державної та комунальної власності за заявою громадян.

Відповідно до положень ч. 6-10 ст. 118 Земельного кодексу України (в редакції на час виникнення спірних правовідносин), громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають заяву до відповідної районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки. У заяві зазначаються бажані розміри та мета її використання.

Відповідна місцева державна адміністрація або сільська, селищна, міська рада розглядає заяву, а при передачі земельної ділянки фермерському господарству - також висновки конкурсної комісії, і в разі згоди на передачу земельної ділянки у власність надає дозвіл на розробку проекту її відведення.

Проект відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян організаціями, які мають відповідні дозволи (ліцензії) на виконання цих видів робіт, у строки, що обумовлюються угодою сторін.

Проект відведення земельної ділянки погоджується з органом по земельних ресурсах, природоохоронним і санітарно-епідеміологічним органами, органом архітектури та подається на розгляд відповідної місцевої державної адміністрації або органу місцевого самоврядування.

Районна, Київська чи Севастопольська міська державна адміністрація або сільська, селищна, міська рада у місячний строк розглядає проект відведення та приймає рішення про передачу земельної ділянки у власність.

Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції вживав заходи для належної перевірки та з'ясування обставин справи про те, за яких обставин земельні ділянки виділені і передані у приватну власність відповідачам.

Так, з матеріалів справи видно, що за клопотанням відповідачів судом витребовувались з Управління Держземагентства у Вишгородському районі Київської області проект відведення земельної ділянки ТОВ «КІАН», розроблений ТОВ «Земельний кадастр», на підставі якого було прийнято розпорядження № 62 від 05.02.2004 року, а також матеріали технічної документації по оформленню державних актів на право приватної власності членам СТ «КІАН». (а.с. 226-227)

Відповідно до листа заступника начальника управління Держгеокадастру у Київській області від 04.05.2016р., на адресу Вишгородського суду було направлено оригінали документації з землеустрою щодо земельних ділянок садівницького товариства «КІАН». (т. 2 а.с. 11) Однак, належним чином завірені копії такої документації в матеріалах справи відсутні.

Судом також неодноразово направлялась вимога на адресу Управління Держгеокадастру щодо надання технічної документації про вилучення із земель запасу Лебедівської сільської ради земельних ділянок загальною площею 8,9483 га та земель Вищедубечанського держлісгоспу - 6,1 га лісів на підставі розпорядження Вишгородської РДА № 62 від 05.02.2004 року. Однак, такі матеріали на адресу суду не надходили.

Колегією суддів апеляційного суду під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції було роз'яснено представнику прокуратури положення ст. 10 ЦПК України, щодо покладання на нього обов'язку доведення обставин, на які посилається сторона, як на підставу своїх вимог. В той же час, позивачем не надано суду належних та допустимих доказів, підтверджуючих обставини, які покладені в основу позову.

Так, колегія суддів позбавлена можливості належним чином перевірити обставини щодо вилучення із земель запасу Лебедівської сільської ради та земель Вищедубечанського держлісгоспу відповідних земельних ділянок за відсутності відповідного проекту. Матеріали справи також не містять доказів, підтверджуючих, що у власність громадянам - членам СТ «КІАН» передані земельні ділянки з земель, раніше вилучених відповідно до розпорядження Вишгородської РДА № 62 від 05.02.2004 року. Відповідність технічної документації про передачу земельних ділянок у власність чинному законодавству також неможливо перевірити у зв'язку з відсутністю такої документації в матеріалах справи.

Відповідно до вимог чинного цивільного процесуального законодавства, суд позбавлений можливості з власної ініціативи витребовувати докази для встановлення обставин справи.

З огляду на вказане, колегія суддів приходить до висновку про недоведеність позовних вимог, що є підставою для відмови в задоволенні позову.

Відмовляючи у задоволенні позву, суд першої інстанції зазначив вказав підставою сплив позовної давності.

Однак судова колегія не може погодитись із таким висновком суду виходячи з такого.

Позовна давність за статтею 256 ЦК України - це строк у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Йдеться про те, що протягом часу дії позовної давності особа може розраховувати на примусовий захист свого порушеного права судом.

Згідно із статтею 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Частинами 4, 5 статті 267 ЦК України передбачено, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Як роз'яснено в п. 11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року № 14 "Про судове рішення у цивільній справі", відповідно до якого, установивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього.

Тобто позовна давність, як підстава для відмови у задоволенні позову, може бути застосована лише тоді, коли суд встановить, що право позивача було порушене, але воно не підлягає судовому захисту за спливом позовної давності.

Враховуючи наведене, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог з підстав їх недоведеності.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 304, 307, 309, 313-314, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу першого заступника прокурора Київської області - задовольнити частково.

Рішення Вишгородського районного суду Київської області від 07 липня 2016 року - скасувати, ухвалити нове рішення.

В задоволенні позову заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, Київського обласного та по місту Києву управління лісового та мисливського господарства, Державного підприємства „Вищедубечанське лісове господарство" - відмовити у повному обсязі.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня проголошення.

Головуючий:

Судді: