Постанова

від 17.04.2019 по справі 363/3096/15-ц

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

17 квітня 2019 року

м. Київ

справа № 363/3096/15-ц

провадження № 61-638 св 17

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Стрільчука В. А.,

суддів: Кузнєцова В. О., Олійник А. С., Ступак О. В., Усика Г. І. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - перший заступник прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, Київського обласного та по місту Києву управління лісового та мисливського господарства, Державного підприємства Вищедубечанське лісове господарство ,

відповідачі: Вишгородська районна державна адміністрація Київської області, Товариство з обмеженою відповідальністю КІАН , ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

представник відповідача ОСОБА_1 ,

представник відповідача ОСОБА_2 ОСОБА_4 ,

треті особи: ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , ОСОБА_24 , ОСОБА_25 , ОСОБА_26 , ОСОБА_27 , ОСОБА_28 , ОСОБА_29 , ОСОБА_30 , ОСОБА_31 , ОСОБА_32 , ОСОБА_33 , ОСОБА_34 , ОСОБА_35 , ОСОБА_36 , ОСОБА_37 , ОСОБА_38 , ОСОБА_39 , ОСОБА_40 , ОСОБА_41 , ОСОБА_42 , ОСОБА_43 , ОСОБА_44 , ОСОБА_45 , ОСОБА_46 , ОСОБА_47 , ОСОБА_48 , ОСОБА_49 , ОСОБА_50 , ОСОБА_51 , ОСОБА_52 , ОСОБА_53 , ОСОБА_54 , ОСОБА_55 , ОСОБА_56 , ОСОБА_57 , ОСОБА_58 , ОСОБА_59 , ОСОБА_60 , ОСОБА_61 , ОСОБА_62 , ОСОБА_63 , ОСОБА_64 , ОСОБА_65 , ОСОБА_66 , ОСОБА_67 , ОСОБА_68 , ОСОБА_69 , ОСОБА_70 , ОСОБА_71 , ОСОБА_72 , ОСОБА_73 , ОСОБА_74 , ОСОБА_75 , ОСОБА_76 , ОСОБА_77 , ОСОБА_78 , ОСОБА_79 , ОСОБА_80 , ОСОБА_81 , ОСОБА_82 , ОСОБА_83 , ОСОБА_84 , ОСОБА_85 , ОСОБА_86 , ОСОБА_87 , ОСОБА_88 , ОСОБА_89 , ОСОБА_90 , ОСОБА_91 , ОСОБА_92 , ОСОБА_93 , ОСОБА_94 , ОСОБА_95 , ОСОБА_96 , ОСОБА_97 , ОСОБА_98 , ОСОБА_99 , ОСОБА_100 , ОСОБА_101 , ОСОБА_102 , ОСОБА_103 , ОСОБА_104 , ОСОБА_105 , ОСОБА_106 , ОСОБА_107 , ОСОБА_108 , ОСОБА_109 , ОСОБА_110 , ОСОБА_111 , ОСОБА_112 , ОСОБА_113 , ОСОБА_114 , ОСОБА_115 , ОСОБА_116 , ОСОБА_117 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу першого заступника прокурора Київської області на рішення Вишгородського районного суду Київської області від 07 липня 2016 року у складі судді

Купрієнка С. І. та ухвалу Апеляційного суду Київської області від 06 листопада 2017 року у складі колегії суддів: Данілова О. М., Мережко М. В., Волохова Л. А.,

ВСТАНОВИВ :

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2015 року перший заступник прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, Київського обласного та по місту Києву управління лісового та мисливського господарства, Державного підприємства Вищедубечанське лісове господарство (далі ДП Вищедубечанське лісове господарство ) звернувся до суду з позовом до Вишгородської районної державної адміністрації Київської області (далі Вишгородська районна державна адміністрація), Товариства з обмеженою відповідальністю КІАН (далі ТОВ КІАН ), ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи: ОСОБА_5 , ОСОБА_6 ,

ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 ,

ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 ,

ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 ,

ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , ОСОБА_24 , ОСОБА_25 , ОСОБА_26 ,

ОСОБА_27 , ОСОБА_28 , ОСОБА_29 , ОСОБА_30 , ОСОБА_31 , ОСОБА_32 , ОСОБА_118 , ОСОБА_34 , ОСОБА_35 , ОСОБА_36 , ОСОБА_37 , ОСОБА_38 , ОСОБА_39 , ОСОБА_40 , ОСОБА_41 ,

ОСОБА_42 , ОСОБА_43 , ОСОБА_44 , ОСОБА_45 , ОСОБА_46 ,

ОСОБА_47 , ОСОБА_48 , ОСОБА_49 , ОСОБА_50 , ОСОБА_51 , ОСОБА_52 , ОСОБА_53 , ОСОБА_54 , ОСОБА_55 , ОСОБА_56 , ОСОБА_57 , ОСОБА_58 , ОСОБА_59 , ОСОБА_60 , ОСОБА_61 , ОСОБА_62 , ОСОБА_63 ,

ОСОБА_64 , ОСОБА_65 , ОСОБА_66 , ОСОБА_67 , ОСОБА_68 , ОСОБА_69 , ОСОБА_70 , ОСОБА_71 , ОСОБА_72 ,

ОСОБА_73 , ОСОБА_74 , ОСОБА_75 , ОСОБА_76 , ОСОБА_77 , ОСОБА_78 , ОСОБА_79 , ОСОБА_80 , ОСОБА_81 , ОСОБА_82 , ОСОБА_83 , ОСОБА_84 , ОСОБА_85 , ОСОБА_86 ,

ОСОБА_87 , ОСОБА_88 , ОСОБА_89 , ОСОБА_90 , ОСОБА_91 , ОСОБА_92 , ОСОБА_93 , ОСОБА_94 , ОСОБА_96 ,

ОСОБА_96 , ОСОБА_97 , ОСОБА_98 , ОСОБА_99 , ОСОБА_100 , ОСОБА_101 , ОСОБА_102 , ОСОБА_103 , ОСОБА_104 , ОСОБА_105 ,

ОСОБА_106 , ОСОБА_107 , ОСОБА_108 , ОСОБА_109 , ОСОБА_110 ,

ОСОБА_111 , ОСОБА_112 , ОСОБА_113 , ОСОБА_114 , ОСОБА_115 ,

ОСОБА_116 , ОСОБА_117 , про визнання незаконними і скасування розпоряджень, державних актів на право власності на землю та витребування земельних ділянок.

На обгрунтування позовних вимог зазначав, що розпорядженням Вишгородської районної державної адміністрації Київської області від 05 лютого 2004 року №62 погоджено проект відведення земельної ділянки, вилучено із земель запасу Лебедівської сільської ради Вишгородського району Київської області (далі Лебедівська сільська рада) земельну ділянку, площею 8,9483 га лісів вкритих лісовою рослинністю та із земель Вищедубечанського державного лісового господарства (далі Вищедубечанський держлісгосп) земельну ділянку, площею 6,1 га лісів вкритих лісовою рослинністю, та надано земельні ділянки, загальною площею 15,0483 га, в оренду ТОВ КІАН на 49 років під розміщення садівницького товариства на території Лебедівської сільської ради за межами населеного пункту. На підставі зазначеного розпорядження 10 лютого 2004 року між Вишгородською районною державною адміністрацією та ТОВ КІАН укладено договір оренди цієї земельної ділянки, який 27 лютого 2004 року зареєстровано в книзі записів державної реєстрації договорів оренди за №5 Київської регіональної філії Центру ДЗК.

В подальшому розпорядженням Вишгородської районної державної адміністрації від 23 березня 2004 року №162 затверджено матеріали технічної документації із землеустрою щодо видачі державних актів на право власності на земельні ділянки членам Садівничого товариства КІАН (далі СТ КІАН ) та передано їх 118 членам зазначеного товариства у власність, загальною площею 13,5779 га. На підставі цього розпорядження членам СТ КІАН видано державні акти на право власності на земельні ділянки з кадастровими номерами з НОМЕР_1 по НОМЕР_2 та з НОМЕР_3 по НОМЕР_3 .

Протягом 2004 року вказані громадяни на підставі договорів купівлі-продажу відчужили належні їм земельні ділянки на користь ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , на підставі яких ОСОБА_1 видано державний акт на право власності серії НОМЕР_4 від 14 травня 2004 року на земельні ділянки, загальною площею 7,7244 га, ОСОБА_2 видано державний акт на право власності серії НОМЕР_5 від 14 травня 2004 року на земельні ділянки, загальною площею 1,6306 га, та ОСОБА_3 видано державний акт на право власності серії НОМЕР_6 від 11 липня 2004 року на земельні ділянки, загальною площею 4,2172 га.

Посилаючись на те, що спірні земельні ділянки вибули з володіння держави, як законного їх власника, поза її волею та були передані у власність фізичних осіб з порушенням вимог земельного законодавства України (землі державної власності, серед яких і землі лісового фонду не можуть передаватися у приватну власність, крім випадків визначених законом (стаття 84 ЗК України), для ведення садівництва у власність та користування надаються лише землі сільськогосподарського призначення, а не лісогосподарського (частина 3 статті 22 ЗК України)), прокурор просив визнати незаконним та скасувати розпорядження Вишгородської районної державної адміністрації №62 від

05 лютого 2004 року; визнати недійсним договір оренди земельної ділянки, укладений 10 лютого 2004 року між Вишгородською районною державною адміністрацією та ТОВ КІАН , який 27 лютого 2004 року зареєстровано в книзі записів державної реєстрації договорів оренди за №5; визнати незаконним і скасувати розпорядження Вишгородської районної державної адміністрації від 23 березня 2004 року №162; визнати недійсним державний акт на право власності серії НОМЕР_4 , виданий 14 травня 2004 року ОСОБА_1 на земельні ділянки, загальною площею 7,7244 га, які складаються з шести земельних ділянок (кадастровий номер НОМЕР_3 , площею

2,6007 га; кадастровий номер НОМЕР_1 , площею 0,4347 га; кадастровий номер НОМЕР_3 , площею 1,3984 га; кадастровий номер НОМЕР_2 , площею 1,3667 га; кадастровий номер НОМЕР_3 , площею 1,3717 га; кадастровий номер НОМЕР_1 , площею 0,5522 га); визнати недійсним державний акт на право власності серії НОМЕР_5 , виданий 14 травня 2004 року ОСОБА_2 на земельні ділянки, загальною площею 1,6306 га, які складаються з двох земельних ділянок (кадастровий номер НОМЕР_3 , площею

0,6760 га; кадастровий номер НОМЕР_3 , площею 0,9546 га); визнати недійсним державний акт на право власності серії НОМЕР_6 , виданий 11 липня 2004 року ОСОБА_3 на земельні ділянки загальною площею 4,2172 га, які складаються з трьох земельних ділянок (кадастровий номер НОМЕР_3 , площею 2,2213 га; кадастровий номер НОМЕР_3 , площею 1,3239 га; кадастровий номер НОМЕР_3 , площею 0,6720 га); витребувати на користь держави в особі Кабінету Міністрів України з незаконного володіння ОСОБА_1 ,

ОСОБА_2 та ОСОБА_3 зазначені земельні ділянки, які знаходяться в адміністративних межах Лебедівської сільської ради Вишгородського району Київської області.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

Рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 07 липня

2016 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що оскаржувані розпорядження Вишгородської районної адміністрації були прийняті у 2004 році і саме з цього часу прокурор мав можливість дізнатись про порушене право держави на спірні земельні ділянки, проте прокурор звернувся із позовом до суду лише у 2015 році, тобто з пропуском позовної давності, клопотання про поновлення пропущеного строку для звернення з позовом не заявляв.

Рішенням Апеляційного суду Київської області від 16 листопада 2016 року апеляційну скаргу першого заступника прокурора Київської області задоволено частково, рішення Вишгородського районного суду Київської області від

07 липня 2016 року скасовано, ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 31 травня 2017 року, касаційну скаргу першого заступника прокурора Київської області задоволено частково, рішення Апеляційного суду Київської області від 16 листопада 2016 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Ухвалою Апеляційного суду Київської області від 06 листопада 2017 року апеляційну скаргу першого заступника прокурора Київської області відхилено, рішення Вишгородського районного суду Київської області від 07 липня

2016 року залишено без змін.

Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що оскаржувані розпорядження Вишгородської районної державної адміністрації не відповідають вимогам земельного законодавства, оскільки ними передано в користування, а в подальшому у власність, земельні ділянки, які заборонено передавати у приватну власність. Крім того, зазначені розпорядження прийнято без узгодження з відповідним державним органом лісового господарства, за відсутності доказів проведення державної експертизи технічної документації із землеустрою спірних земельних ділянок. Право прокурора на пред`явлення позову виникло у 2004 році, коли йому стало відомо або повинно було стати відомо при належному здійснені своїх повноважень про незаконне відчуження земельних ділянок органами державної влади. Строк позовної давності за цими вимогами сплив у 2007 році. Разом з тим, держава, в особі Кабінету Міністрів України, мала змогу з 2004 року виявити порушення вимог земельного законодавства при передачі спірних земельних ділянок у користування та власність відповідачів, посилання прокурора на те, що органам прокуратури стало відомо про порушення земельного законодавства внаслідок розслідування кримінального провадження у 2012 році є безпідставними, а тому відмова суду першої інстанції у задоволенні позовних вимог прокурора за спливом позовної давності є обгрунтованою.

Узагальнені доводи касаційної скарги

У листопаді 2017 року перший заступник прокурора Київської області звернувся із касаційною скаргою, у якій просив скасувати рішення Вишгородського районного суду від 07 липня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Київської області від 06 листопада 2017 року, ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Касаційна скарга обгрунтована посиланням на те, що відмовляючи у задоволенні позову за спливом строку позовної давності, суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про те, що прокурору з 2004 року могло бути відомо про порушення відповідачами земельного законодавства та порушення у зв`язку з цим охоронюваних прав та інтересів держави, а саме: з моменту прийняття оскаржуваних розпоряджень Вишгородської районної державної адміністрації, оскільки в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази на підтвердження цього факту. Посилання апеляційного суду на повідомлення прокурора про факт виявлення ним порушення у 2012 році за наслідками досудового розслідування кримінального провадження є безпідставними, оскільки це не підтверджується зібраними у справі доказами. Прокурору стало відомо про необхідність захисту прав та інтересів держави у 2014 році за результатами опрацювання інформації, отриманої прокуратурою в Управлінні Держземагенства у Вишгородському районі на підставі вимоги від

14 листопада 2014 року №05/3-4032вих14, відтак саме з цього моменту розпочався перебіг позовної давності, а тому позов було подано в межах загальної позовної давності. Позовна давність застосовується судом лише на підставі відповідної заяви сторони у спорі, при цьому Вишгородська районна державна адміністрація та ТОВ КІАН з заявами про застосування наслідків спливу позовної давності не звертались, а тому у суду не було підстав для застосування наслідків спливу позовної давності за всіма позовними вимогами лише на підставі заяви відповідачів ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та

ОСОБА_3 Крім того, право особи на власність підлягає захисту протягом усього часу наявності у особи титулу власника, а тому положення про позовну давність не застосовуються до заявлених позовних вимог про витребування майна у порядку статті 388 ЦК України. Відмовляючи у задоволенні позову, суди попередніх інстанцій не надали належної оцінки доводам прокурора про незаконність надання у користування, а в подальшому і у власність, з порушенням приписів законодавства в Україні, без згоди спеціально уповноваженого органу виконавчої влади у сфері лісового господарства, а також без розробки, затвердження і проведення державної експертизи відповідного проекту землеустрою щодо надання спірних земельних ділянок у користування та у власність. Крім того, вилучення спірної земельної ділянки проведено без попередньої згоди органу управління майном ДП Вищедубечанське лісове господарство . При вилученні і наданні спірних земельних ділянок в користування та у власність не визначалися та не відшкодовувалися втрати лісогосподарського виробництва.

Узагальнені доводи відзиву на касаційну скаргу

У травні 2018 року до Верховного Суду надійшли відзиви на касаційну скаргу від представника ОСОБА_1 - ОСОБА_119 та представника ОСОБА_2 - ОСОБА_4 , у яких вони зазначали, що суди попередніх інстанцій повно та всебічно з`ясували обставини справи та ухвалили законні і обгрунтовані рішення, підстави для їх скасування відсутні. Посилання прокурора на те, що про наявність порушень під час надання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 земельних ділянок прокуратурі стало відомо лише у 2014 році є необгрунтованими, оскільки у період з 2004 року по 2013 рік функції державного контролю у сфері дотримання вимог земельного законодавства здійснювались на постійній та безперервній основі Державною інспекцією з контролю за використанням та охороною земель у складі Державного комітету України із земельних ресурсів та її територіальними органами, а тому зазначені органи могли і повинні були виявити порушення земельного законодавства ще у 2004-2005 роках та повідомити про них органи прокуратури. ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є добросовісними набувачами спірних земельних ділянок, а тому відсутні підстави для їх витребування. Крім того, доводи прокурора про наявність порушень земельного законодавства при виділенні спірних земельних ділянок не підтверджені належними та допустимими доказами.

Згідно частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Установлені судами фактичні обставини справи

Судами попередніх інстанцій установлено, що розпорядженням Вишгородської районної державної адміністрації від 05 лютого 2004 року №62 затверджено проект відведення земельної ділянки, вилучено із земель запасу Лебедівської сільської ради земельну ділянку, площею 8,9483 га, лісів вкритих лісовою рослинністю та із земель Вищедубечанського держлісгоспу земельну ділянку, площею 6,1 га лісів вкритих лісовою рослинністю та надано вищевказані земельні ділянки, загальною площею 15,0483 га, ТОВ КІАН в оренду на 49 років під розміщення садівницького товариства на території Лебедівської сільської ради за межами населеного пункту.

10 лютого 2004 року на підставі зазначеного розпорядження між Вишгородською районною державною адміністрацією та ТОВ КІАН укладено договір оренди земельної ділянки, площею 15,0483 га, який 27 лютого 2004 року зареєстровано Київською регіональною філією Центру ДЗК в книзі записів державної реєстрації договорів оренди за №5.

Розпорядженням Вишгородської районної державної адміністрації від

23 березня 2004 року № 162 затверджено матеріали технічної документації із землеустрою щодо видачі державних актів на право власності на земельні ділянки членам СТ КІАН у власність.

На підставі зазначеного розпорядження члени СТ КІАН отримали державні акти на право власності на земельні ділянки.

Протягом 2004 року члени СТ КІАН , на підставі договорів купівлі-продажу відчужили належні їм земельні ділянки на користь ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .

Позиція Верховного Суду та нормативно-правове обгрунтування

Відповідно до статті 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується, це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Відповідно до частини першої статті 84 ЗК України, зараз і надалі в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин, в державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності.

До земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать, зокрема, землі лісового фонду, крім випадків, визначених цим Кодексом (пункт ґ частини четвертої статті 84 ЗК України).

Громадянам та юридичним особам за рішенням органів місцевого самоврядування та органів виконавчої влади можуть безоплатно або за плату передаватись у власність замкнені земельні ділянки лісового фонду загальною площею до 5 га у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств. Громадяни та юридичні особи в установленому порядку можуть набувати у власність земельні ділянки деградованих і малопродуктивних угідь для заліснення (частини друга та третя статті 56 ЗК України).

Земельні ділянки лісового фонду за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються в постійне користування спеціалізованим державним або комунальним лісогосподарським підприємствам, а на умовах оренди - іншим підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані лісогосподарські підрозділи, для ведення лісового господарства, спеціального використання лісових ресурсів і для потреб мисливського господарства, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних, туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт тощо. (частина перша статті 57 ЗК України)

Частиною другою статті 9 Лісового кодексу України (далі ЛК України), зараз і надалі в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, передбачено, що у постійне користування земельні ділянки лісового фонду надаються спеціалізованим лісогосподарським підприємствам, іншим підприємствам, установам, організаціям, у яких створено спеціалізовані підрозділи, для ведення лісового господарства, а також для спеціального використання лісових ресурсів, потреб мисливського господарства, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей та проведення науково-дослідних робіт в порядку, передбаченому цим Кодексом.

За змістом статей 6, 9, 13-16 ЛК України у тимчасове користування за погодженням з постійними лісокористувачами земельні ділянки лісового фонду можуть надаватися підприємствам, установам, організаціям, об`єднанням громадян, релігійним організаціям, громадянам України, іноземним юридичним особам та громадянам для спеціального використання лісових ресурсів, потреб мисливського господарства, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей та проведення науково-дослідних робіт. Тимчасове користування земельними ділянками лісового фонду може бути довгостроковим - від трьох до двадцяти п`яти років. Надання земельних ділянок лісового фонду у тимчасове користування провадиться без їх вилучення у постійних користувачів на підставі рішення відповідних органів місцевого самоврядування, прийнятого в межах їх повноважень.

Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини першої статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.

Статтею 122 ЗК України передбачено, що вирішення питань щодо передачі земельних ділянок у власність або у користування із земель державної чи комунальної власності належить до компетенції відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування.

Відповідно до частин першої, другої, шостої - дев`ятої статті 118 ЗК України, громадянин, зацікавлений у приватизації земельної ділянки, яка перебуває у його користуванні, подає заяву до відповідної районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки. Рішення органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо приватизації земельних ділянок приймається у місячний строк на підставі технічних матеріалів та документів, що підтверджують розмір земельної ділянки. Громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають заяву до відповідної районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки. У заяві зазначаються бажані розміри та мета її використання. Відповідна місцева державна адміністрація або сільська, селищна, міська рада розглядає заяву, а при передачі земельної ділянки фермерському господарству - також висновки конкурсної комісії, і в разі згоди на передачу земельної ділянки у власність надає дозвіл на розробку проекту її відведення. Проект відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян організаціями, які мають відповідні дозволи (ліцензії) на виконання цих видів робіт, у строки, що обумовлюються угодою сторін. Проект відведення земельної ділянки погоджується з органом по земельних ресурсах, природоохоронним і санітарно-епідеміологічним органами, органом архітектури та подається на розгляд відповідної місцевої державної адміністрації або органу місцевого самоврядування.

Ураховуючи встановлені судами обставини щодо належності спірних земельних ділянок до земель лісового фонду, відсутність доказів зміни їх цільового призначення та погодження проекту землеустрою щодо надання спірних земельних ділянок у користування та у власність, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про те, що оскаржувані розпорядження Вишгородської районної державної адміністрації щодо надання спірних ділянок в оренду ТОВ КІАН та затвердження технічної документації із землеустрою щодо передачі їх у власність членам СТ КІАН прийняті з порушенням вимог чинного законодавства.

Щодо застосування судами попередніх інстанцій позовної давності

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття

257 ЦК України).

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній заяві (заяві) самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача. (абзац 2 частини другої статті 45 ЦПК України

2004 року).

Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу (абзац 1 частини третьої статті 23 Закону України Про прокуратуру ).

Аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку про те, що позовна давність є строком пред`явлення позовної вимоги як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб`єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу).

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться у статтях 252 - 255 ЦК України.

Якщо у передбачених законом випадках у разі порушення або загрози порушення інтересів держави з позовом до суду звертається прокурор від імені органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, позовну давність слід обчислювати з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Аналогічні висновки викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 359/2012/15-ц, від 31 жовтня 2018 року у справі № 367/6105/16-ц, від 7 листопада 2018 року у справі № 372/1036/15-ц, від 30 січня 2019 року у справі № 357/9328/15-ц.

Позовна давність починає обчислюватися з дня, колипро порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, у таких випадках: 1) прокурор, який звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, довідався чи мав об`єктивну можливість довідатися (під час кримінального провадження, прокурорської перевірки тощо) про порушення або загрозу порушення таких інтересів чи про особу, яка їх порушила або може порушити, раніше, ніж орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; 2) прокурор звертається до судуу разі порушення або загрози порушення інтересів державиза відсутності відповідного органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження щодо захисту таких інтересів.

Зазначеного правового висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 14-183 цс 18.

Прокурор пред`явив позов в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, Київського обласного та по місту Києву управління лісового та мисливського господарства, ДП Вищедубечанське лісове господарство , які є стороною у цій справі, пред`явлення позову не пов`язано з здійсненням прокурором кримінального провадження чи проведенням прокурорської перевірки, а тому позовна давність повинна обчислюватись з моменту, коли стало відомо або могло стати відомо про порушення земельного законодавства оскаржуваними розпорядженнями саме особам, в інтересах яких подано даний позов.

Позивач як юридична особа набуває та здійснює свої права і обов`язки через свої органи, тому його обізнаність про порушення його прав або можливість такої обізнаності необхідно розглядати через призму обізнаності його органів та інших осіб, до повноважень яких належав контроль у сфері земельних відносин.

Повноваження щодо передачі у власність, надання в постійне користування для нелісогосподарських потреб земельних лісових ділянок площею більше як 1 га, що перебувають у державній власності, були віднесені до компетенції Кабінету Міністрів України після внесення змін до частини дев`ятої статті 149 ЗК України Законом України N 3404-IV від 08 лютого 2006 року, які набрали чинності

29 березня 2006 року.

При цьому, на час виникнення спірних правовідносин державний контроль за використанням та охороною земель у системі центрального органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів здійснювала Державна інспекція з контролю за використанням та охороною земель та її територіальні органи (частина перша статті 9 Закону України Про державний контроль за використанням та охороною земель , в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Згідно пункту 1 Положення про Державну інспекцію з контролю за використанням і охороною земель, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2002 року №1958, Держземінспекція є урядовим органом державного управління, який діє у складі Держкомзему і йому підпорядковується.

Таким чином, апеляційний суд під час перегляду справи в апеляційному порядку правильно виходив з того, що державі в особі Кабінету Міністрів України та утворених ним органів, які мали повноваження щодо розпорядження землями державної власності та контролю за додержанням земельного законодавства, з 2004 року могло бути відомо про порушення вимог земельного законодавства при передачі спірних земельних ділянок у користування та власність відповідачів, а тому обгрунтованими є висновки судів попередніх інстанцій про те, що прокурор звернувся з даним позовом з пропуском позовної давності, що є підставою для відмови у задоволенні позову за його доведеності.

Доводи касаційної скарги про те, що перебіг позовної давності почався у

2014 році, коли прокурору стало відомо про необхідність захисту прав та інтересів держави за результатами опрацювання інформації, отриманої прокуратурою в Управлінні Держземагенства у Вишгородському районі на підставі вимоги від 14 листопада 2014 року №05/3-4032вих14 є безпідставними, оскільки прокурор не є самостійниим позивачем у даній справі, при цьому надана Управлінням Держземагенства у Вишгородському районі інформація не містить належного доказового обгрунтування щодо не обізнаності до 2014 року держави в особі її органів про зазначене порушення земельного законодавства.

Посилання прокурора на те, що право особи на власність підлягає захисту протягом усього часу наявності у особи титулу власника, а тому положення про позовну давність не застосовуються до позовних вимог про витребування майна у порядку статті 388 ЦК України, є неспроможними, з огляду на наступне.

Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках (частина третя статті 388 ЦК України).

На віндикаційні позови держави та територіальних громад (в особі органів державної влади та місцевого самоврядування відповідно) поширюється загальна позовна давність.

Зміна правовідносин, які стали остаточними внаслідок спливу позовної давності або мали би стати остаточними, якби позовна давність була застосована без дискримінації на користь держави, є несумісною з принципом правової визначеності.

Аналогічного правового висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 14-183 цс 18.

Крім того, оцінюючи у цій справі наявність підстав для втручання у право на мирне володіння майном, Верховний Суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Положеннями статті 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Статтею 1 Першого протоколу Європейської конвенції з прав людинипередбачено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.

Концепція майна в розумінні статті 1 Першого протоколу має автономне тлумачення, тобто не обмежується власністю на матеріальні речі та не залежить від формальної класифікації у внутрішньому праві. Певні права та інтереси, що становлять активи, також можуть вважатися правом власності, а відтак і майном .

Предметом регулювання статті 1 Першого протоколу до Конвенції є втручання держави у право на мирне володіння майном. У практиці ЄСПЛ (серед багатьох інших, наприклад, рішення ЄСПЛ у справах Спорронґ і Льоннрот проти Швеції від 23 вересня 1982 року, Джеймс та інші проти Сполученого Королівства від 21 лютого 1986 року, Щокін проти України від 14 жовтня 2010 року, Сєрков проти України від 07 липня 2011 року, Колишній король Греції та інші проти Греції від 23 листопада 2000 року, Булвес АД проти Болгарії від 22 січня

2009 року, Трегубенко проти України від 2 листопада 2004 року, East/West Alliance Limited проти України від 23 січня 2014 року) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання у право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції, а саме: чи є втручання законним; чи має воно на меті суспільний , публічний інтерес; чи є такий захід (втручання у право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.

Втручання держави у право на мирне володіння майном є законним, якщо здійснюється на підставі закону нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким і передбачуваним з питань застосування та наслідків дії його норм.

Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення суспільного , публічного інтересу втручання держави у право на мирне володіння майном може бути виправдано за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності. Саме національні органи влади мають здійснювати первісну оцінку наявності проблеми, що становить суспільний інтерес, вирішення якої б вимагало таких заходів. Поняття суспільний інтерес має широке значення (рішення від

23 листопада 2000 року в справі Колишній король Греції та інші проти Греції ). Крім того, ЄСПЛ також визнає, що й саме по собі правильне застосування законодавства, безперечно, становить суспільний інтерес (рішення ЄСПЛ від 02 листопада 2004 року в справі Трегубенко проти України ).

Критерій пропорційності передбачає, що втручання у право власності розглядатиметься як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. Справедлива рівновага передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, визначеною для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідного балансу не буде дотримано, якщо особа несе індивідуальний і надмірний тягар . При цьому з питань оцінки пропорційності ЄСПЛ, як і з питань наявності суспільного , публічного інтересу, визнає за державою досить широку сферу розсуду , за винятком випадків, коли такий розсуд не ґрунтується на розумних підставах.

Таким чином, стаття 1 Першого протоколу гарантує захист права на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність, і для оцінки додержання справедливого балансу в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за якими майно було набуте у власність, поведінка особи, з власності якої майно витребовується.

Колегія суддів зазначає, що при розгляді цієї справи може бути враховано також рішення ЄСПЛ від 24 червня 2003 року в справі Стретч проти Сполученого Королівства та рішення ЄСПЛ від 20 жовтня 2011 року в справі Рисовський проти України щодо принципів застосування статті 1 Першого протоколу до Конвенції, зокрема щодо необхідності додержання принципу належного урядування при втручанні держави у право особи на мирне володіння своїм майном.

У пункті 71 рішення у справі Рисовський проти України ЄСПЛ зазначив, що принцип належного урядування , як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість. Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам. З іншого боку, потреба виправити допущену в минулому помилку не повинна непропорційним чином втручатися у нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу. Ризик будь-якої помилки державного органу має покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються. У контексті скасування помилково наданого права на майно принцип належного урядування може не лише покладати на державні органи обов`язок діяти невідкладно, виправляючи свою помилку, а й потребувати виплати відповідної компенсації чи іншого виду належного відшкодування колишньому добросовісному власникові.

З огляду на викладене, принцип належного урядування не встановлює абсолютної заборони на витребування із приватної власності майна, у тому числі й земельних ділянок, на користь держави, якщо майно вибуло із власності держави у незаконний спосіб, а передбачає критерії, які слід з`ясовувати та враховувати при вирішенні цього питання для того, щоб оцінити правомірність і допустимість втручання держави у право на мирне володіння майном. Дотримання принципу належного урядування оцінюється одночасно з додержанням принципу пропорційності , при тому, що немає точного, вичерпного переліку обставин і фактів, установлення яких беззаперечно свідчитиме про додержання чи порушення справедливої рівноваги між інтересами суспільства та необхідністю додержання фундаментальних прав окремої людини . Цей критерій більшою мірою оціночний і стосується суб`єктивної складової кожної конкретної справи, а тому має бути з`ясований у кожній конкретній справі на підставі безпосередньо встановлених обставин і фактів.

За обставинами цієї справи, враховуючи усі наведені вище принципи, Верховний Суд дійшов висновку, щонамагання виправити допущену в минулому органом виконавчої влади помилку не повинно непропорційним чином втручатися у нове право та перекладати на третіх осіб усі негативні наслідки такої помилки , оскільки задоволення позову сausa formalis (із формальних підстав) покладатиме надмірний індивідуальний тягар на вказаних третіх осіб, які за відплатними правочинами придбали спірні земельні ділянки та володіють ними з 2004 року, а отже,порушить справедливий баланс інтересів сторін.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Ураховуючи зазначене, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що оскаржувані рішення судів попередніх інстанцій є законними та обгрунтованими, доводи касаційної скарги правильність висновків суду першої та апеляційної інстанції не спростовують, а тому касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 415, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу першого заступника прокурора Київської області залишити без задоволення.

Рішення Вишгородського районного суду Київської області від 07 липня

2016 року та ухвалу Апеляційного суду Київської області від 06 листопада

2017 року залишити без змін.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий: В. А. Стрільчук

Судді: В. О. Кузнєцов

А. С. Олійник О. В. Ступак

Г. І. Усик