Постанова

від 10.11.2016 по справі 820/4681/16

ХАРКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Харківський окружний адміністративний суд 61004, м. Харків, вул. Мар'їнська, 18-Б-3, inbox@adm.hr.court.gov.ua

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Харків

10 листопада 2016 р. № 820/4681/16

Харківський окружний адміністративний суд у складі

головуючого судді - Мельникова Р.В.,

за участю секретаря судового засідання - Цибульник Г.В.,

представника позивача - Колмаков В.В.,

представників відповідача - Троцко Б.О., Лундіна С.Б.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Харкові адміністративну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Східноукраїнська компанія "Малтюроп" до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м.Харкові Міжрегіонального головного управління ДФС про скасування податкових повідомлень-рішень,-

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Східноукраїнська компанія "Малтюроп" звернулось до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить суд визнати неправомірними та скасувати податкові повідомлення-рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м.Харкові Міжрегіонального головного управління ДФС від 14.06.2016 №0000211400 та від 14.06.2016 №0000221400.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що оскаржувані податкові повідомлення - рішення прийняті контролюючим органом всупереч вимог діючого законодавства, оскільки податковим органом не враховано, що об'єкти нерухомості підприємства, зокрема будівлі промисловості, виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємства, не є об'єктами оподаткування у розумінні приписів ст. 266 Податкового кодексу України.

Представник відповідача заперечував проти задоволення позовних вимог та зазначив, що за даними технічних паспортів та даними експлікації внутрішній приміщень визначено, що частки таких приміщень є об'єктами нежитлової нерухомості, а відтак підлягають оподаткуванню.

У судовому засіданні сторони підтримали свої правові позиції в повному обсязі.

Дослідивши всі документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд виходить з таких підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідно до свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 02.12.2005 року, яке видане виконавчим комітетом Харківської міської ради, ТОВ "Східноукраїнська компанія "Малтюроп" посвідчено право приватної власності на нежитлові будівлі літ. «О-5» загальною площею 15244.7 кв. м, літ. «П-1» загальною площею 32.2 кв.м., які розташовані в м. Харкові по вул. Роганській № 161.

Право власності підприємства за вказані приміщення зареєстровано КП «Харківське міське бюро технічної інвентаризації», згідно витягу від 08.12.2005 року № 9216376.

У період з 18.01.2016 року по 19.02.2016 року СДПІ ОВП у м. Харкові МГУ ДФС було проведено виїзну документальну позапланову перевірку ТОВ «Східноукраїнська компанія «Малтюроп» з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість за період з 01 01.2015 до 30.11.2015, інших питань дотримання податкового законодавства (крім податку на прибуток), валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2015 до 18.01,2016, про результати якої складено акт від 26.02.2016 року №14/28-09-22-02-04/32031362.

За результатами перевірки СДПІ ОВП у м. Харкові МГУ ДФС було складено податкове повідомлення - рішення від 22.03.2016 № 0000021400 з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, яким зазначено грошове зобов'язання у загальному розмірі 57 289.43 грн , у тому числі: податкове зобов'язання -45695, 54 грн., штрафні санкції 11593,89 грн. Рішенням Міжрегіонального головного управління ДФС Центрального офісу з обслуговування великих платників (МГУ ДФС - Центральний офіс з ОВП) від 03.06.2016 року № 12367/10/28-10-10-4-33 вказане податкове повідомлення-рішення було скасовано у частині нарахування штрафних санкцій на суму 170,00 грн., у решті - залишено у силі.

15.06.2016 ркоу ТОВ «Східноукраїнська компанія «Малтюроп» отримало від СДПІ ОВП у м. Харкові МГУ ДФС складені з урахуванням рішення МГУ ДФС - Центрального офісу з ОВП від 03.06.2016 № 12367/10/28-10-10-4-33 податкові повідомлення-рішення від 14.06.2016 №0000211400 на суму 57 119,43 грн. (у тому числі податкове зобов'язання 45 695,54 грн., штрафні санкції" 11 423,89 грн.) та від 14 06.2015 № 0000221400 на суму 170,00 грн.

Рішенням Державної фіскальної служби (ДФС) України від 16.08.2016 №17686/6/99-99-11-03-01-25 скаргу на податкові повідомлення-рішення СДПІ ОВП у м. Харкові МГУ ДФС від 14.06.2016 № 0000211400 та № 0000221400 залишено без задоволення, а оскаржувані податкові повідомлення-рішення - без змін.

Позивач, не погоджуючись з зазначеними рішеннями податкового органу, звернувся з позовом до суду, в якому просить їх скасувати.

Водночас, відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює та визначає Податковий кодекс України (далі - ПК України).

Згідно приписів ст. 265 ПК України податок на майно складається з: податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки; транспортного податку та плати за землю.

Згідно пп.266.1.1 п. 266.1 ст. 266 ПК України платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками обєктів житлової та/або нежитлової нерухомості.

При цьому, об'єктом оподаткування є обєкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка (пп.266.2.1п. 266.2 ст.266 ПК України), а базою оподаткування є загальна площа обєкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток (пп.266.3.1п.266.3 ст.266 ПК України).

База оподаткування обєктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності (пп.266.3.2 п. 266.3 ст. 266 ПК України).

Відповідно до пп. 266.3.3 п. 266.3 ст. 266 ПК України база оподаткування об'єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, що перебувають у власності юридичних осіб, обчислюється такими особами самостійно виходячи із загальної площі кожного окремого об'єкта оподаткування на підставі документів, що підтверджують право власності на такий об'єкт.

Отже, можливість визначення бази оподаткування об'єктів житлової та нежитлової нерухомості на підставі інших документів, ніж тих, що підтверджують право власності на такий об'єкт Податковим кодексом України - не передбачено.

Згідно з п.п. 14.1.129 прим. 1 п. 14.1 ст. 14 ПК України у нежитловій нерухомості виділяють, зокрема будівлі офісні (будівлі фінансового обслуговування, адміністративно-побутові будівлі, будівлі для конторських та адміністративних цілей), будівлі промислові та склади.

Підпунктом «є» пп. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України, визначено перелік об'єктів нерухомості, які не є об'єктом оподаткування, до яких віднесено будівлі промисловості, зокрема виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств.

Відповідно до Національного класифікатора України ДК 009:2010, затвердженого наказом Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 29.11.2010 №530 (надалі - ДК 009:2010), економічна діяльність - процес виробництва продукції (товарів і послуг), який здійснюють з використанням певних ресурсів: сировини, матеріалів, устаткування, робочої сили, технологічних процесів тощо. Економічну діяльність характеризують витрати на виробництво, процес виробництва та випуск продукції.

Класифікація видів економічної діяльності (КВЕД) є складовою ДК 009:2010, згідно з яким процес промислового виробництва - це процес перероблення (механічного, хімічного, ручного тощо), який використовують для виготовлення нової продукції (споживчих товарів, напівфабрикатів чи засобів виробництва), оброблення товарів, які були у використанні, надання промислових послуг і який класифікують у секціях В "Добувна промисловість та розроблення кар'єрів", С "Переробна промисловість", О "Постачання електроенергії, газу, пари та кондиційованого повітря", Е "Водопостачання; каналізація, поводження з відходами" та Р "Будівництво".

Водночас, термін «промислове підприємство» охоплює всі підприємства, які належать до таких галузей економічної діяльності: добувна промисловість, переробна промисловість, будівництво, електроенергія, газ, водопостачання і санітарне обслуговування, транспорт, склади і служби зв'язку (ст. 1 Конвенції про допомогу у випадках виробничого травматизму від 08.07.64 р. № 121).

Тобто в цілях застосування норм пп. 266.2.2 ПКУ промисловими вважаються підприємства, які відповідно до ДК 009:2010 належать до вищезазначених секцій.

Крім цього, визначення приналежності будівлі до того чи іншого класу проводиться на підставі документів, що підтверджують право власності, з урахуванням класифікаційних ознак та функціонального призначення об'єкта нерухомості згідно з ДК 018-2000.

Так, Державним комітетом України по стандартизації, метрології та сертифікації наказом від 17.08.2000 №507 затверджено і введено в дію Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000 (далі - ДК 018-2000), призначений для використання органами центральної та місцевої виконавчої та законодавчої влади, фінансовими службами, органами статистики та всіма суб'єктами господарювання (юридичними та фізичними особами) України. Об'єктами класифікації в ДК 018-2000 є будівлі виробничого та невиробничого призначення та інженерні споруди різного функціонального призначення.

До групи «Будівлі офісні» (код 122) належать будівлі, що використовуються як приміщення для конторських та адміністративних цілей, в тому числі для промислових підприємств.

Згідно з ДК 018-2000 до групи (код 125) "Будівлі промислові та склади" належить клас (код 1251) "Будівлі промислові", який включає будівлі промислового призначення, наприклад, фабрики, майстерні, бойні, пивоварні заводи, складальні підприємства тощо. До класу (код 1252) "Резервуари, силоси та склади" належать, зокрема, спеціальні склади, складські майданчики.

Таким чином, в розумінні підпункту "є" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПКУ, не є об'єктами оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки промислові будівлі та складські приміщення, які належать промисловим підприємствам.

Отже, будівлі промисловості (виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств) відповідно до правовстановлюючих документів, що враховують вимоги ДК 018-2000, не є об'єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, оскільки Податковий кодекс України не містить обмежень щодо використання чи невикористання таких об'єктів.

Як вбачається з матеріалів справи, податковий орган обґрунтовує свою правову позицію тим, що відповідно до експлікації по вказаним приміщенням, під об'єкт оподаткування підпадає не весь комплекс приміщень позивача, а частка приміщень солодового заводу площею 6251, 1 кв.м.

Однак, суд звертає увагу, що відповідачем в обґрунтування такої правової позиції не надано жодних нормативно підтверджених доказів чи обгрунтованих пояснень з приводу того, яким чином та в якому порядку контролюючим органом було відокремлено із всього комплексу приміщень підприємства саме ті, які, на думку відповідача, не підпадають під податкові пільги у розумінні ст. 266 Податкового кодексу України, а також нормативного обґрунтування доцільності віднесення вказаних приміщень до непромислових, у тому числі і до приміщень для конторських та адміністративних цілей, з посиланням на норми діючого законодавства.

Окрім того, матеріали справи не містять, а відповідачем в обґрунтування своєї правової позиції, не надано до суду технічних паспортів на нежитлові будівлі літ. О-5 та літ.П-1., на які посилається відповідач у своїх запереченнях.

Таким чином, суд зазначає, шо при віднесенні об'єктів нежитлової нерухомості ТОВ "Східноукраїнська компанія "Малтюроп" до об'єктів оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, необхідно дотримуватись умов, визначених підпунктом 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Кодексу, та враховувати рішення органів місцевого самоврядування в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, ДК 018-2000, ДК 009:2010 та документи, які підтверджують право власності на таку нерухомість.

Так, згідно пп.266.5.1 п. 266.5 ст. 266 ПК України ставки податку для обєктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної, міської ради або ради обєднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, залежно від місця розташування (зональності) та типів таких обєктів нерухомості у розмірі, що не перевищує три відсотки розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування.

Приписами пп. 266.6.1 п. 266.6 ст. 266 ПК України встановлено, що базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року.

У відповідності до вимог пп. 266.7.5. п. 266.7 ст. 266 ПК України, платники податку - юридичні особи самостійно обчислюють суму податку станом на 1 січня звітного року і до 20 лютого цього ж року подають контролюючому органу за місцезнаходженням об'єкта/об'єктів оподаткування декларацію за формою, встановленою у порядку, передбаченому статтею 46 цього Кодексу, з розбивкою річної суми рівними частками поквартально.

Поряд з цим, відповідно до п. 8.1 ст.8 Податкового кодексу України в Україні встановлюються загальнодержавні та місцеві податки та збори.

Так, відповідно до ст. 265 Податкового кодексу України (у редакції Закону України від 28.12.2014 року № 71-VIII, що діє з 01.01.2015 року), податок на майно складається з: податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки; транспортного податку; плати за землю.

Отже, податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки згідно з Податковим кодексом України є місцевим податком.

Водночас, особливість місцевих податків полягає в тому, що вони за законом не можуть бути встановлені безпосередньо рішенням Верховної Ради України.

Верховна Рада України може встановлювати тільки перелік дозволених до встановлення місцевими радами місцевих податків і дозволених граничних параметрів таких податків, а власне, встановлення місцевих податків, із дотриманням встановлених Верховною Радою критеріїв - є компетенцією відповідних місцевих рад.

Так, відповідно до п. 8.3 ст.8 ПК України до місцевих належать податки та збори, що встановлені відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, визначених цим Кодексом, рішеннями сільських, селищних і міських рад у межах їх повноважень, і є обов'язковими до сплати на території відповідних територіальних громад.

Водночас, відповідно п. 4.4 ст. 4 Податкового кодексу України установлення і скасування податків та зборів, а також пільг їх платникам здійснюються відповідно до цього Кодексу Верховною Радою України, а також Верховною Радою Автономної Республіки Крим, сільськими, селищними, міськими радами у межах їх повноважень, визначених Конституцією України та законами України.

Тобто, безпосереднє встановлення місцевих податків (а, отже, і податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) віднесено Податковим кодексом до компетенції відповідних сільських, селищних, міських рад у межах їх повноважень.

Встановлення місцевих податків виключно відповідними рішеннями місцевих рад закріплено також п. 24 ч. 1 ст. 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" та ст. 143 Конституції України.

Отже, Верховна Рада не може безпосередньо своїм рішенням запровадити такі податки як місцеві на відповідних територіях.

Так, відповідно до п. 10.3 статті 10 Податкового кодексу України місцеві ради в межах повноважень, визначених цим Кодексом, вирішують питання відповідно до вимог цього Кодексу щодо встановлення податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) та встановлення збору за місця для паркування транспортних засобів, туристичного збору.

Згідно п.12.3 ст. 12 Податкового кодексу України сільські, селищні, міські ради в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів.

Встановлення місцевих податків та зборів здійснюється у порядку, визначеному цим Кодексом (пп. 12.3.1 п.12.3 ст. 12 Податкового кодексу України).

При прийнятті рішення про встановлення місцевих податків та зборів обов'язково визначаються об'єкт оподаткування, платник податків і зборів, розмір ставки, податковий період та інші обов'язкові елементи, визначенні статтею 7 цього Кодексу з дотриманням критеріїв, встановлених розділом ХІІ цього Кодексу для відповідного місцевого податку чи збору (пп. 12.3.2 п.12.3 ст. 12 Податкового кодексу України).

У відповідності до ст. 2 Закону України " Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.

Згідно ст.12 Закону України " Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", Державний реєстр прав містить відомості про зареєстровані речові права на нерухоме майно та їх обтяження, речові права на об'єкти незавершеного будівництва та їх обтяження, про об'єкти та суб'єктів цих прав, документи, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав.

Отже, підтвердженням належної реєстрації права власноті на нерухоме майно є наявність відповідного запису у Державному реєстрі прав.

Суд також вважає за необхідне відзначити, що копія прийнятого рішення про встановлення місцевих податків чи зборів надсилається у десятиденний строк з дня оприлюднення до контролюючого органу, в якому перебувають на обліку платники відповідних місцевих податків та зборів (пп.12.3.3 п.12.3 ст. 12 Податкового кодексу України).

При цьому, згідно з п.12.5 ст. 12 Податкового кодексу України офіційно оприлюднене рішення про встановлення місцевих податків та зборів є нормативно-правовим актом з питань оподаткування місцевими податками та зборами, яке набирає чинності з урахуванням строків, передбачених пп. 12.3.4 ст. 12 цього кодексу.

Відповідно пп. 12.3.4 п.12.3 ст. 12 Податкового кодексу України рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлених місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим.

Таким чином, місцеві ради за Податковим кодексом України мають обов'язково встановити (відповідним рішенням місцевої ради) податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки і вирішити питання (на власний розсуд), чи запроваджувати податок ( і в яких розмірах) на майно, відмінне від земельної ділянки. Таке рішення має бути оприлюдненим до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлених місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим.

Поряд з цим, матеріали справи не містять, а відповідачем в обґрунтування своєї правової позиції не надано до суду як рішення відповідної місцевої ради, яким би було встановлено ставки податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, так і доказів офіційного оприлюднення вказаного рішення у відповідності до вимог Податкового кодексу України.

Згідно зі ст. 3 Бюджетного кодексу України бюджетний період для всіх бюджетів, що складають бюджетну систему України, становить один календарний рік, який починається 1 січня кожного року і закінчується 31 грудня того ж року.

Отже, 2015 - це плановий період, а 2016 рік - вже бюджетний період.

Тобто, виходячи з наведених вище норм Кодексу, нові податки практично не можуть бути визнані обов'язковими до сплати принаймні в 2015 році, адже місцеві ради не приймали і не могли прийняти і офіційно оприлюднити до 15 липня 2014 року рішення про встановлення таких податків і зборів.

У той же час, пунктом 12.3.5 п.12.3 ст. 12 Податкового кодексу України надалі встановлено, що у разі якщо сільська, селищна або міська рада не прийняла рішення про встановлення відповідних місцевих податків і зборів та акцизного податку в частині реалізації суб'єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів, що є обов'язковими згідно з нормами цього Кодексу, такі податки до прийняття рішення справляються виходячи з норм цього Кодексу із застосуванням їх мінімальних ставок, а плата за землю справляється із застосуванням ставок, які діяли до 31 грудня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосування плати за землю.

Враховуючи значний об'єм законодавчої бази, яка регулює питання встановлення розміру, порядку адміністрування та сплати транспортного податку, зважаючи на суперечність, непослідовність та неузгодженість зазначених вище норм нормативно-правових актів, суд дійшов висновку про наявність неоднозначного (множинного) трактування прав та обов'язків платників податків у спірному випадку.

Основними засадами податкового законодавства є принципи, в яких визначено зміст і спрямованість правового регулювання податкових правовідносин.

Принципи, проголошені у статті 4 Податкового кодексу України повинні застосовуватися як на стадії встановлення податків, їх основних елементів, при внесенні змін до окремих елементів податку так і на стадії застосування норм, якими визначений обов'язок сплати податку.

Так, серед принципів, проголошених у вказаній нормі, є, зокрема, презумпція правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу (пп. 4.1.4 п.4.1 статті 4 Податкового кодексу України).

Відповідно до п. 56.21ст. 56 Податкового кодексу України у разі, коли норма цього Кодексу чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі цього Кодексу, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів, або коли норми одного і того ж нормативно-правового акта суперечать між собою та припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків.

У свою чергу, принцип стабільності закріплений у пп. 4.1.9 п. 4.1 ст.4 Податкового кодексу України має на меті встановлення незмінних умов оподаткування, елементів податків протягом певного часу.

Так, згідно вказаної норми зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року

За наведених обставин та особливостей правового регулювання, суд дійшов висновку, що застосування контролюючим органом положень статті 267 Податкового кодексу України з метою оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки не може мати місце у 2015 році.

В іншому випадку, таке застосування не відповідало б положенням статті 58 Конституції України, відповідно до якої закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

У рішенні Конституційного Суду України від 09 лютого 1999 року №1-рп/99 акцентується увага на тому, що вищевказана конституційна норма допускає зворотну дію в часі лише нормативно-правових актів, які стосуються скасування чи пом'якшення відповідальності за правопорушення фізичних осіб.

У спірних правовідносинах суд також застосує рішення Європейського суду з прав людини у справах "Серков проти України" (заява №39766/05), "Щокін проти України" (заяви №23759/03 та №37943/06), які відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" підлягають застосуванню судами як джерела права.

Цими рішеннями було встановлено порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, оскільки органи держаної влади віддали перевагу найменш сприятливому тлумаченню національного законодавства, що призвело до накладення на заявника додаткових зобов'язань зі сплати податку.

Вказана правова позиція також підтверджується рішенням Вищого адміністративного суду України від 30.08.2016 по справі №826/22028/15.

Отже, з урахуванням практики Європейського Суду з прав людини, яка сформувалась з питань імперативності правила про прийняття рішення на користь платників податків при існуванні неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов'язків такого платника, а також ролі рішень Європейського Суду з прав людини як джерела права в Україні, суд дійшов висновку про протиправність визначення позивачу податкового зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки на 2015 рік.

Також, з 01.01.2016 року набув чинності закон України від 24 грудня 2015 року №909-VІІІ "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2016 році".

Так, пунктом 7 Перехідних положень рекомендовано органам місцевого самоврядування у місячний строк з дня набрання чинності цим Законом переглянути прийняті на 2016 рік рішення щодо встановлення місцевих податків і зборів, визначених статтею 10 Податкового кодексу України. Також, пунктом 4 Перехідних положень вказаного Закону передбачено установити, що в 2016 році до прийнятих рішень органів місцевого самоврядування про встановлення місцевих податків і зборів на 2016 рік не застосовуються вимоги, встановлені підпунктом 12.3.4 пункту 12.3 статті12 Податкового кодексу України та Законом України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності".

Між тим, суд звертає увагу, що вказаним Законом №909-VIII не були внесені зміни до пп.4.1.9 п.4.1 ст.4 та підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті12 Податкового кодексу України, як і не було внесено змін до ч. 3 ст. 27 Бюджетного кодексу України. Дія зазначених норм, зокрема підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті12 Податкового кодексу України Законом №909-VІІІ не зупинена, а відтак відсутні підстави для незастосування цих норм у спірних правовідносинах.

Таким чином, виходячи із принципу пріоритетності норм Податкового кодексу України над нормами інших актів у разі їх суперечності, який закріплений у наведеному вище пункті 5.2 статті 5 Податкового кодексу України, у даному випадку юридичну перевагу мають є приписи Податкового кодексу України та Бюджетного кодексу України, які є пріоритетними по відношенню до Закону №909-VІІІ. Тим більше, що приписи цього Закону в частині перегляду органам місцевого самоврядування прийнятих на 2016 рік рішень щодо встановлення місцевих податків і зборів мають рекомендаційний, а не імперативний характер.

Відповідно до ст. 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

На підставі викладеного, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Керуючись ст.ст.159-163,167, 186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов товариства з обмеженою відповідальністю "Східноукраїнська компанія "Малтюроп" до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м.Харкові Міжрегіонального головного управління ДФС про скасування податкових повідомлень-рішень - задовольнити в повному обсязі.

Скасувати податкові повідомлення-рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м.Харкові Міжрегіонального головного управління ДФС від 14.06.2016року №0000211400 та від 14.06.2016року №0000221400.

Стягнути на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Східноукраїнська компанія "Малтюроп" ( адреса: м. Харків, вул. Роганська, буд. 161, код 32031362) сплачений при поданні позову судовий збір у розмірі 1450 (одна тисяча чотириста п'ятдесят) гривень 00 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м.Харкові Міжрегіонального головного управління ДФС (адреса: 61052, м. Харків, вул. Благовіщенська, буд. 30).

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Повний текст постанови виготовлено 15 листопада 2016 року.

Суддя (підпис)