Постанова

від 17.05.2016 по справі 804/1398/16

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 травня 2016 р. Справа № 804/1398/16 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого суддіОСОБА_1 при секретаріОСОБА_2 за участю: представника позивача представника відповідача ОСОБА_3 ОСОБА_4 розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпропетровську адміністративну справу за адміністративним позовом Дочірнього підприємства з іноземними інвестиціями "Євро Нафта" Компанії "Снд Оіл Петроліум Трейд Корпорейшн" до Державної податкової інспекції у Красногвардійському районі м.Дніпропетровська Головного управління ДФС у Дніпропетровській області про визнання протиправними дій та скасування податкового повідомлення-рішення

ВСТАНОВИВ:

До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов Дочірнього підприємства з іноземними інвестиціями "Євро Нафта" Компанії «Снд Оіл Петроліум Трейд Корпорейшн» до Державної податкової інспекції у Красногвардійському районі м.Дніпропетровська Головного управління ДФС у Дніпропетровській області, в якому позивач, з урахуванням уточненої позовної заяви, просить:

1. скасувати податкове повідомлення-рішення форми «Р» від 06.10.2015 року №0002652201 про збільшення суми грошового зобов’язання на загальну суму 308337,71 грн., з яких сума основного платежу податку на додану вартість 205558,47 грн., та штрафних санкцій 102779,24 грн.;

2. визнати протиправними дії ДПІ у Красногвардійському районі м. Дніпропетровська Головного управління ДФС у Дніпропетровській області щодо проведення позапланової виїзної перевірки ДП з іноземними інвестиціями «Євро Нафта» «Снд Оіл Петроліум Трейд Корпорейшн» з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинам з ТОВ «Гордон-Сервіс» за період з 01.04.2013 року по теперішній час;

3. визнати незаконними висновки про результати проведення позапланової виїзної перевірки ДП з іноземними інвестиціями «Євро Нафта» Компанії «Снд Оіл Петроліум Трейд Корпорейшн»з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинам з ТОВ «Гордон-Сервіс» за період з 01.04.2013 року по теперішній час щодо встановлених порушень з боку ДП з іноземними інвестиціями «Євро Нафта» «Снд Оіл Петроліум Трейд Корпорейшн».

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що ДПІ у Красногвардійському районі м. Дніпропетровська ГУ ДФС у Дніпропетровській області проведено документальну позапланову виїзну перевірку Дочірнього підприємства з іноземними інвестиціями «Євро Нафта» Компанії «Снд Оіл Петроліум Трейд Корпорейшн» з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинам з ТОВ «Гордон-Сервіс» за період з 01.04.2013 року по теперішній час, за результатами якої складено акт №944/04-66-22-01/32075873 від 15.09.2015 року та винесено податкове повідомлення-рішення від 06.10.2015 року №0002652201, яким Дочірньому підприємству з іноземними інвестиціями «Євро Нафта» Компанії «Снд Оіл Петроліум Трейд Корпорейшн» збільшено суму грошового зобов’язання по податку на додану вартість за основним платежем у розмірі 205558,47 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) у розмірі 102779,24 грн. Позивач вважає висновки податкового органу в акті перевірки безпідставними та необґрунтованими, а тому винесене податкове повідомлення-рішення підлягає скасуванню.

Крім того, позивач вважає порушеними вимоги Податкового кодексу України щодо порядку проведення перевірки в частині невчасного вручення наказу на перевірку та направлень.

Відповідач надав суду заперечення в яких зазначив, що податковим органом дотримано вимоги чинного законодавства та виконано всі необхідні умови для проведення відповідної перевірки Дочірнього підприємства з іноземними інвестиціями «Євро Нафта» Компанії «СНД Оіл Петроліум Трейд Корпорейшн», а тому Державна податкова інспекція у Красногвардійському районі м.Дніпропетровська Головного управління ДФС у Дніпропетровській області при винесенні оскаржуваного податкового повідомлення-рішення діяла на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав, просив позов задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги не визнав, просив суд в задоволенні адміністративного позову відмовити.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.

Судом встановлено, що Державною податковою інспекцією у Красногвардійському районі м.Дніпропетровська ГУ ДФС у Дніпропетровській області проведено документальну позапланову виїзну перевірку Дочірнього підприємства з іноземними інвестиціями «Євро Нафта» Компанії «Снд Оіл Петроліум Трейд Корпорейшн» з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинам з ТОВ «Гордон-Сервіс» за період з 01.04.2013 року по теперішній час.

Перевіркою встановлено порушення:

п.198.1, п. 198.2, п.198.3, п.198.6 ст.198, п.200.1 ст.200 Податкового кодексу України, ДП з іноземними інвестиціями «Євро Нафта» занижено суму податку на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету на загальну суму ПДВ 205558,47 грн., в тому числі за жовтень 2014 року 167374,74 грн., за листопад 2014 року 38183,73 грн.

За результатами перевірки складено акт №944/04-66-22-01/32075873 від 15.09.2015 року на підставі якого винесено податкове повідомлення-рішення від 06.10.2015 року №0002652201, яким Дочірньому підприємству з іноземними інвестиціями «Євро Нафта» Компанії «Снд Оіл Петроліум Трейд Корпорейшн» збільшено суму грошового зобов’язання по податку на додану вартість за основним платежем у розмірі 205558,47 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) у розмірі 102779,24 грн.

Як вбачається з матеріалів справи, за період який перевірявся податковим органом, між Дочірним підприємством з іноземними інвестиціями «Євро Нафта» Компанії «Снд Оіл Петроліум Трейд Корпорейшн» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Гордон-Сервіс» був укладений договір про надання послуг з технічного обслуговування і ремонту транспортних засобів від 07.10.2014 року №22/14.

Відповідно до договору виконавець (ТОВ «Гордон-Сервіс) зобов’язується за завданням замовника (ДП з іноземними інвестиціями «Євро Нафта») виконувати роботи з технічного обслуговування і ремонту транспортних засобів замовника, а замовник зобов’язується оплачувати виконані роботи в розмірі та на умовах, передбачених договором.

Крім того, відповідно пункту 1.2 Договору, вартість робіт по ремонту конкретного транспортного засобу замовника визначається остаточно актом виконаних робіт по кожному транспортному засобу.

На підтвердження виконання договору позивачем надано акти прийому-передачі транспортного засобу на ремонт від 15.10.2014 року №1/01, №1/02, №1/03, №1/04, №1/05, №1/06, №1/07, та від 28.10.2014 року №1/08, №1/09, №1/10, рахунок-фактури від 30.10.2014 року №001, №002, №003, №004, №005, №006, №007, від 13.11.2014 року №008, №009, №010, акти виконаних робіт від 30.10.2014 року №01, №02, №03, №04, №05,№06, №07, від 13.11.2014 року №08, №09, №10, податкові накладні від 30.10.2014 року №1452, №1453, №1454, №1455, №1456, №1457, №1458, від 31.10.2014 року №1514, від 13.11.2014 року №601, №602, №603, платіжні доручення від 03.11.2014 року №168 на суму 85361,12 грн., від 06.11.2014 року №177 на суму 250000 грн., від 10.11.2014 року №191 на суму 270000 грн., від 12.11.2014 року №194 на суму 250000 грн., від 17.11.2014 року №195 на суму 148887,34 грн., від 21.11.2014 року №207 на суму 20619,22 грн., від 27.11.2014 року №222 на суму 208483,18 грн.

Проте, суд звертає увагу на те, що згідно класифікації видів економічної діяльності Товариства з обмеженою відповідальністю «Гордон-Сервіс», в переліку не міститься вид діяльності, яка була надана позивачу згідно договору №22/14, а саме діяльність по технічному обслуговуванню та ремонту транспортних засобів.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до п.п.14.1.36 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Згідно з пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Пунктом 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України передбачено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

За змістом п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

За приписами п. 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Тобто необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг з метою їх використання в господарській діяльності.

Пунктом 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Згідно з п. 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Як встановлено абз. 5 ст. 1 Закону України В«Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в УкраїніВ» від 16.07.1999 № 996-ХІV (далі - Закон № 996-ХІV) господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства. Отже, господарська операція повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону № 996-ХІV бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

За змістом ч. 1 ст. 9 вищезазначеного Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Частиною 2 ст. 9 Закону № 996-ХІV передбачені обов'язкові реквізити, які мають містити первинні та зведені облікові документи.

Відповідно до п. 2.15 та 2.16 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88 (далі - Положення) первинні документи підлягають обов'язковій перевірці працівниками, які ведуть бухгалтерський облік, за формою і змістом, тобто перевіряється наявність у документі обов'язкових реквізитів та відповідність господарської операції чинному законодавству, логічна ув'язка окремих показників. Забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать нормативно-правовим актам, встановленому порядку приймання, зберігання і витрачання грошових коштів, товарно-матеріальних цінностей та іншого майна, порушують договірну і фінансову дисципліну, завдають шкоди державі, власникам, іншим юридичним і фізичним особам. Такі документи повинні бути передані керівнику підприємства, установи для прийняття рішення.

Пунктом 2.4 Положення визначено, що первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Так, судом встановлено, що за фактом ухилення від сплати податків в особливо великих розмірах, порушено кримінальне провадження № 32015040000000021 від 23.02.2015 року. В рамках кримінального провадження № 32015040000000021 є протокол допиту свідка ОСОБА_5, який вказав, що фінансово-господарську діяльність ТОВ «Гордон-Сервіс» він не вів, ніяких документів діяльності ТОВ «Гордон-Сервіс» він не підписував, та до діяльності підприємства не мав ніякого відношення.

Таким чином, ознаки фіктивного підприємства несумісні з легальною підприємницькою діяльністю, навіть за формального підтвердження її первинними документами.

Зазначене вище, на думку суду, дає підстави для висновку про те, що первинні документи, які стали підставою для формування податкових зобов’язань з ПДВ, виписані контрагентом від імені особи, яка заперечує свою участь у створенні та діяльності контрагента платника податків, зокрема й у підписанні будь-яких первинних документів, не можуть вважатися належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг, а тому віднесення відображених у них сум ПДВ є безпідставним.

Такої правової позиції дотримується Верховний Суд України в своєму рішенні від 22.03.2016 року по справі №810/6201/14.

Таким чином, позивачем не доведена реальність господарської операції з ТОВ «Гордон-Сервіс».

Крім того, згідно позиції Верховного Суду України, висловленій в постанові від 24 грудня 2010 року у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Foods and Goods L.T.D.» до Державної податкової інспекції у Калінінському районі м. Донецька, третя особа - Державна податкова адміністрація в Донецькій області, про скасування рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій - платник податків, який вважає порушеним порядок та підстави призначення податкової перевірки щодо нього, має захищати свої права шляхом не допуску посадових осіб контролюючого органу до такої перевірки.

Якщо ж допуск до проведення перевірки відбувся, в подальшому предметом розгляду в суді має бути лише суть виявлених порушень податкового та іншого законодавства, дотримання якого контролюється контролюючими органами.

Тобто, згідно з правовою позицією Верховного Суду України, саме на етапі допуску до перевірки платник податків може поставити питання про необґрунтованість її призначення та проведення, реалізувавши своє право на захист від безпідставного та необґрунтованого здійснення податкового контролю щодо себе. Водночас, допуск до перевірки нівелює правові наслідки процедурних порушень, допущених контролюючим органом при призначенні податкової перевірки.

Відтак, з огляду на наведене, позови платників податків, спрямовані на оскарження рішень (у тому числі наказів про призначення перевірки), дій або бездіяльності контролюючих органів щодо призначення та/або проведення перевірок можуть бути задоволені лише в тому разі, якщо до моменту винесення судового рішення не відбулося допуску посадових осіб контролюючого органу до спірної перевірки.

В іншому разі в задоволенні відповідних позовів має бути відмовлено, оскільки правові наслідки оскаржуваних дій за таких обставин є вичерпаними, а отже, задоволення позову не може призвести до відновлення порушених прав платника податків, оскільки після проведення перевірки права платника податків порушують лише наслідки проведення відповідної перевірки.

З огляду на викладене, враховуючи, що позивач добровільно допустив перевіряючих до перевірки, суд відмовляє в задоволенні позовних вимог про визнання протиправними дій щодо проведення позапланової перевірки.

Також, згідно п. 86.1 Податкового кодексу України результати перевірок (крім камеральних) оформлюються у формі акта або довідки, які підписуються посадовими особами органу державної податкової служби та платниками податків або їх законними представниками (у разі наявності). У разі встановлення під час перевірки порушень складається акт. Якщо такі порушення відсутні, складається довідка.

Відповідно до п. 3 Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 22.12.2010 року №984 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 12 січня 2011 р. за N 34/18772 (далі по тексту - Порядок №984), акт - це службовий документ, який підтверджує факт проведення документальної перевірки фінансово-господарської діяльності платника податків і є носієм доказової інформації про виявлені порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби.

Пунктом 6 розділу ІІ цього Порядку передбачено, що висновок акта (довідки) документальної перевірки складається таким чином: зазначається опис виявлених перевіркою порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, з посиланням на підпункти, пункти, статті законодавчих актів або загальний висновок щодо відсутності таких порушень.

З огляду на викладене, суд вважає, що акт перевірки є таким, що не породжує певних правових наслідків, не створює юридичний стан платника податків, тому оскарження певних пунктів висновку, а також висновку акту перевірки взагалі не є належним способом захисту прав позивача, передбаченого діючим законодавством. Вказаний акт може бути визнаний в якості доказу при вирішенні іншого спору, де б оскаржувалися дії, рішення, які є обов'язковими до виконання, зокрема податкове повідомлення-рішення. Вчинення дій суб'єктом владних повноважень щодо викладення ревізором-інспектором у висновках акту перевірки суб'єктивної думки є способом реалізації наданої суб'єктам владних повноважень компетенції.

Відповідно до ст. 69 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Відповідно до ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку щодо відмови в задоволенні позовних вимог.

Керуючись ст. 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні адміністративного позову відмовити.

Постанова суду може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги через Дніпропетровський окружний адміністративний суд з одночасним направленням копії апеляційної скарги особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі складення постанови у повному обсязі, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

У разі якщо справа розглядалась судом за місцезнаходженням суб'єкта владних повноважень і він не був присутній у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, але його було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо у суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Постанова суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Повний текст постанови складено 20 травня 2016 року

Суддя ОСОБА_1