Постанова

від 08.11.2016 по справі 910/5589/16

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"08" листопада 2016 р. Справа№ 910/5589/16

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Станіка С.Р.

суддів: Власова Ю.Л.

Суліма В.В.

За участі представників сторін:

Від позивача: Гаврищук Н.А., Вишняк Г.М.

Від відповідача: Носирєв О.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Адмірал Трейдінг Компані" на рішення Господарського суду міста Києва від 31.05.2016 у справі № 910/5589/16 (суддя Плотницька Н.Б.)

за позовом Будинкоуправління № 12 Київського квартирно-експлуатаційного управління Міністерства оборони України

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Адмірал Трейдінг Компані"

про стягнення 101 396,18 грн.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 31.05.2016 по справі №910/5589/16 частково задоволено позов Будинкоуправління № 12 Київського квартирно-експлуатаційного управління Міністерства оборони України, а сааме: присуджено до стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Адмірал трейдінг компані" (03049, м. Київ, вул. Тополева, 4-8 літера А, ідентифікаційний код 33540568) на користь Будинкоуправління № 12 Київського квартирно-експлуатаційного управління Міністерства оборони України (04050, м. Київ, вул. Тургенєвська, буд. 64/68, ідентифікаційний код 22992752) 37 086 (тридцять сім тисяч вісімдесят шість) грн. 47 коп. заборгованості та 504 (п'ятсот чотири) грн. 01 коп. витрат по сплаті судового збору.

Рішення суду першої інстанції про часткове задоволення позову мотивовано тим, що відповідач в порушення умов договору та норм чинного законодавства не виконав у повному обсязі взяті на себе зобов'язання з оплати спожитих житлово-комунальних послуг за договором на надання комунальних послуг та відшкодування витрат на утримання будинку та прибудинкової території від 01.01.2006 за період з 01.01.2006 по 01.03.2016, у зв'язку з чим в останнього виникла заборгованість перед позивачем у розмірі 101 396 грн. 18 коп. Крім того, судом першої інстанції застосовано до вимог позивача за заявою відповідача трирічний строк позовної давності і присуджено до стягнення заборгованість в розмірі 37 086 грн. 47 коп. за період з 01.03.2013 по 01.03.2016.

Не погоджуючись з рішенням Господарського суду міста Києва від 31.05.2016 по справі №910/5589/16, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою в якій просить оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову повністю.

Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що місцевим господарським судом при винесенні рішення порушено норми матеріального та процесуального права, рішення суду першої інстанції було прийнято при неповному дослідженні доказів та з'ясуванні обставин, що мають значення для справи, а зроблені судом висновки не відповідають дійсним обставинам справи.

Так, апелянт наголошував на тому, що судом першої інстанції було невірно зроблено висновок, що саме відповідач є боржником за договором, оскільки стороною договору, а саме виконавцем, виходячи з його формулювання преамбули, є начальник Домоуправління № 12 ККЕУ МО України в особі Кошового О.С., і саме вказана особа може бути позивачем у даному спорі. Крім того, апелянт вказував на те, що позивач в підтвердження своєї правоздатності посилається на Положення про Домоуправління № 12 Київського експлуатаційного відділу міста Києва при МОУ, проте, у позові зазначаючи назву як Будинкоуправління № 12 Київського КЕУ МО України, і вказані невідповідності містяться і на печатці позивача. До того ж, апелянт вказував на те, що укладений між позивачем та відповідачем договір втратив чинність, оскільки його не приведено у відповідність до Типового договору про надання населенню послуг з утримання будинків та споруд та прибудинкових територій, який є обов'язковим для укладення згідно з п. ч. 3 ст. 20 та п. 3 ч. 2 ст. 21 Закону України «Про житлово-комунальні послуги».

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, справу розподілено для розгляду колегією суддів: головуючий суддя: Станік С.Р., судді: Власов Ю.Л., Корсакова Г.В.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 05.10.2016, поновлено апелянту строк на апеляційне оскарження рішення, апеляційну скаргу апелянта прийнято до розгляду та порушено апеляційне провадження, розгляд апеляційної скарги призначено на 08.11.2016.

Розпорядженням начальника відділу від 08.11.2016 у звязку з перебуванням у відпустці судді Корсакової Г.В., яка не є головуючим суддею, відповідно п.п. 2.3.25, 2.3.49 пункту 23 Положення про автоматизовану систему документообігу суду, призначено повторний автоматизований розподіл справи № 910/5589/16.

Протоколом автоматичної зміни складу колегії суддів від 08.11.2016, справу № 910/5589/16 передано на розгляд визначеної колегії суддів у складі: головуючий суддя Станік С.Р., судді: Власов Ю.Л., Сулім В.В.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 08.11.2016 справу № 910/5589/16 прийнято до провадження колегії суддів у складі: головуючий суддя Станік С.Р., судді: Власов Ю.Л., Сулім В.В. , розгляд справи вирішено здійснювати в раніше призначеному судовому засіданні 08.11.2016.

В судовому засіданні 08.11.2016 представник апелянта підтримав доводи апеляційної скарги, просив суд апеляційної інстанції скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 31.05.2016 по справі №910/5589/16 та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позову повністю.

В судовому засіданні 08.11.2016 представник позивача проти доводів апеляційної скарги заперечував, просив суд апеляційної інстанції залишити оскаржуване рішення без змін, а апеляційну скаргу без задоволення, посилаючись на відповідність оскаржуваного судового рішення нормам матеріального та процесуального права.

Статтею 99 Господарського процесуального кодексу України визначено, що в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Згідно з статтею 101 Господарського процесуального кодексу України, у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі. В апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, оцінивши наявні у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, Київський апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення місцевого господарського суду має бути залишено без змін, виходячи із наступного.

Як вірно встановлено місцевим господарським судом та підтверджується наявними матеріалами справи, 01.01.2006 між Домоуправлінням № 12 Київського квартирно-експлуатаційного управління Міністерства оборони України (виконавець за договором) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Адмірал трейдінг компані" (споживач за договором) укладено договір на надання комунальних послуг та відшкодування витрат на утримання будинку та прибудинкової території, відповідно до умов якого виконавець бере на себе зобов'язання надавати комунальні послуги споживачу, а саме послуги з водо-, теплопостачання, водовідведення, та також утримувати будинок та прибудинкову територію, на умовах, передбачених даним договором, за адресою: м. Київ, вул. Туполева 4-8, кв. в„– 61 , 62, 63, 64, площа 307,52 кв.м. в обсязі, а споживач своєчасно оплачувати надані послуги.

Положеннями розділу 6 договору визначено, що даний договір є безстроковим та набирає чинності з моменту його підписання.

Згідно з пунктом 3.1. договору розмір місячної плати за надані послуги за встановленими тарифами та нормами на момент укладення цього договору становить 371 грн. 45 коп.

За послуги, надані виконавцем, замовник не пізніше 25 числа поточного місяця перераховує кошти у відповідності з виставленими рахунками (пункт 4.1, 4.2 договору).

Пунктом 4.3. договору сторони узгодили, що у випадку зміни законодавства стосовно встановлення цін і тарифів, порядку розрахунків між підприємствами, організаціями, установами та громадянами, новий порядок поширюється на умови цього договору без узгодження сторонами.

Відповідно до пункту 4.4 договору розмір пропорційної частки витрат на утримання будинку та прибудинкової території встановлюється згідно річного кошторису експлуатаційних витрат та щоквартально перераховується за фактичними даними бухгалтерського обліку за методикою затвердженою органами місцевого самоврядування.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Дослідивши зміст укладеного між позивачем та відповідачем договору, суд дійшов висновку, що даний правочин за своєю правовою природою є договором про надання житлово-комунальних послуг.

Відповідно до статті 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до статті 903 Цивільного кодексу України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки, та в порядку, що встановлені договором.

Основні засади господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг регулюються Законом України "Про житлово-комунальні послуги".

Статтею 13 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" визначено, що до житлово-комунальних послуги віднесені зокрема: комунальні послуги (централізоване постачання холодної та гарячої води, водовідведення, газо- та електропостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо); послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій (прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, санітарно-технічне обслуговування, обслуговування внутрішньобудинкових мереж, утримання ліфтів, освітлення місць загального користування, поточний ремонт, вивезення побутових відходів тощо).

Положеннями статті 1 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" визначено, що утримання будинків і прибудинкових територій - господарська діяльність, спрямована на задоволення потреби фізичної чи юридичної особи щодо забезпечення експлуатації та/або ремонту жилих та нежилих приміщень, будинків і споруд, комплексів будинків і споруд, а також утримання прилеглої до них (прибудинкової) території відповідно до вимог нормативів, норм, стандартів, порядків і правил згідно із законодавством.

Згідно з частиною 1 статті 16 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" порядок надання житлово-комунальних послуг, їх якісні та кількісні показники мають відповідати умовам договору та вимогам законодавства.

У відповідності до норм статті 20 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" споживач має право одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг та зобов'язаний оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Нормами частини 1-3 статті 32 "Про житлово-комунальні послуги" плата за житлово-комунальні послуги нараховується щомісячно відповідно до умов договору в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Розмір плати за комунальні послуги розраховується виходячи з розміру затверджених цін/тарифів та показань засобів обліку або за нормами, затвердженими в установленому порядку. Розмір плати за утримання будинків і споруд та прибудинкових територій встановлюється залежно від капітальності, рівня облаштування та благоустрою.

Як вірно встановлено місцевим господарським судом і з висновком якого погоджується суд апеляційної інстанції, за період з 01.01.2006 по 01.03.2016 позивачем було надано відповідачу житлово-комунальні послуги на загальну суму 124 425 грн. 60 коп. на умовах, передбачених укладеним між сторонами договором на надання комунальних послуг та відшкодування витрат на утримання будинку та прибудинкової території від 01.01.2006.

Крім того, факт, обсяги та вартість наданих послуг підтверджується доданими до позовної заяви копіями облікових карток та договором на постачання теплової енергії у гарячій воді № 031-1108-9 від 01.03.2000, укладеним між АЕК "Київенерго" та позивачем, по коду будинку 312230.

Як встановлено судом апеляційної інстанції за результатами перегляду справи в апеляційному порядку, відповідач в порушення умов договору та норм чинного законодавства не виконав у повному обсязі взяті на себе зобов'язання з оплати спожитих житлово-комунальних послуг за договором на надання комунальних послуг та відшкодування витрат на утримання будинку та прибудинкової території від 01.01.2006 за період з 01.01.2006 по 01.03.2016, у зв'язку з чим в останнього виникла заборгованість перед позивачем у розмірі 101 396 грн. 18 коп.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Зазначене також кореспондується зі статтями 525, 526 Цивільного кодексу України відповідно до яких зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Статтею 34 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що наявними матеріалами справи підтверджується факт невиконання відповідачем обов'язку з повної та своєчасної оплати комунальних послуг та відшкодування витрат на утримання будинку та прибудинкової території за період з 01.01.2006 по 01.03.2016 за договором на надання комунальних послуг та відшкодування витрат на утримання будинку та прибудинкової території від 01.01.2006, у зв'язку з чим вимоги позивача є обґрунтованими та доведеними належними та допустимими доказами, а тому позивач має право на стягнення з відповідача заборгованості за спожиті комунальні послуги за період з 01.01.2006 по 01.03.2016 у розмірі 101 396 грн.18 коп.

В свою чергу, 30.05.2016 представником відповідача підтримано клопотання про застосування позовної давності викладеного у відзиві на позовну заяву.

Відповідно до статті 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Нормами статті 257 Цивільного кодексу України встановлено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно з частиною 1 статті 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Відповідно до частини 2 статті 267 Цивільного кодексу України заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності.

Частина 3 статті 267 Цивільного кодексу України передбачає, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Враховуючи рекомендації, викладені в пункті 2.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 10 від 29.05.2013 року "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" законом не встановлено вимог щодо форми заяви сторони про сплив позовної давності. Відтак її може бути викладено у відзиві на позов або у вигляді окремого клопотання, письмового чи усного.

Пунктом 2.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" визначено, що за змістом частини першої статті 261 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

У відповідності до норм частини 1 статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Положеннями пункту 4.2. договору сторонами встановлено, що розрахунки здійснюються замовником не пізніше 25 числа поточного місяця.

Положеннями пункту 4.4.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" визначено, що з урахуванням положення частини четвертої статті 51 Господарського процесуального кодексу України днем подання позову слід вважати дату поштового штемпеля підприємства зв'язку, через яке надсилається позовна заява (а в разі подання її безпосередньо до господарського суду - дату реєстрації цієї заяви в канцелярії суду).

Таким чином, відповідно до норм чинного законодавства України, порушене право позивача підлягає захисту судом у разі звернення позивача за захистом протягом встановленого законом загального 3-річного строку позовної давності з моменту, коли позивач дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частина 5 статті 261 Цивільного кодексу України).

За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

З урахуванням наведеного вище, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що оскільки умовами договору встановлені окремі самостійні зобов'язання, які деталізують обов'язок боржника сплачувати частинами (окремими платежами) та встановлюють самостійну відповідальність за невиконання цього обов'язку, то право кредитора вважається порушеним з моменту недотримання боржником строку погашення кожного платежу, а відтак і початок перебігу позовної давності за кожний черговий платіж починається з моменту порушення строку його погашення.

Таким чином, оскільки за умовами договору розрахунок за надані послуги повинен здійснюватись відповідачем частинами - періодичними платежами (згідно пункту 4.2. договору сторонами встановлено, що розрахунки здійснюються замовником не пізніше 25 числа поточного місяця), початок позовної давності для стягнення цих платежів необхідно обчислювати з моменту прострочення виконання відповідачем кожного із цих зобов'язань окремо.

У випадку неналежного виконання стороною зобов'язань за договором, позовна давність за вимогами кредитора про стягнення заборгованості, яка визначена періодичними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення платежу.

Аналогічна позиція міститься у постанові Верховного Суду України № 6-116цс13 від 06.11.2013.

Відповідно до частини 1 стаття 111-25 Господарського процесуального кодексу України Рішення Верховного Суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність із рішеннями Верховного Суду України.

Згідно з частиною 4 статті 267 Цивільного кодексу України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Враховуючи вищевикладене та беручи до уваги те, що з урахуванням норм частини 1 статті 530 та частини 1-3 статті 32 Закону України "Про житлово-комунальні послуги", та положень пункту 4.2 договору, кінцевою датою оплати відповідачем місячних платежів є 25 число поточного місяця, а позивач звернувся з позовом до суду 24.03.2016, що підтверджується відбитком штемпеля підприємства зв'язку, а судом першої інстанції не було встановлено наявності поважних причин пропуску позовної давності, чого не було встановлено і судом апеляційної інстанції під час апеляційного перегляду справи, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що вимоги позивача в частині стягнення з відповідача заборгованості з оплати за спожиті комунальні послуги та відшкодування витрат на утримання будинку та прибудинкової території за період з січня 2006 року по лютий 2013 року включно у розмірі 64 309 грн. 71 коп., не підлягають задоволенню, у зв'язку зі спливом позовної давності щодо кожного з щомісячних платежів.

З огляду на вищевикладене, суд апеляційної інстанції також погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості за договором на надання комунальних послуг та відшкодування витрат на утримання будинку та прибудинкової території від 01.01.2006 підлягають частковому задоволенню, а саме: в частині стягнення заборгованості з оплати за спожиті комунальні послуги та відшкодування витрат на утримання будинку та прибудинкової території за період заборгованості 01.03.2013 по 01.03.2016 у розмірі 37 086 грн. 47 коп., який розраховано за відповідний період з урахуванням діючих тарифів.

При цьому, суд апеляційної інстанції відхиляє посилання представника апелянта на зміну тарифів на відповідні послуги, оскільки, по-перше, зміна тарифів не звільняє відповідача від виконання свого обов'язку з оплати наданих послуг, а по-друге, пунктом 4.3 договору сторони обумовили, що у випадку зміни законодавства стосовно цін та тарифів, порядку розрахунків між підприємствами, установами, організаціями, установами та громадянами, новий порядок поширюється на умови цього договору без узгодження сторонами, а відповідними розпорядженнями Київської міської державної адміністрації № 748 від 19.05.2000 (тариф - 0,48 грн.), № 1574 від 30.10.2006 (тариф - 1,48 грн.), № 141 від 12.02.2007 (тариф - 1,86 грн.), № 620 від 27.05.2009 (тариф - 1,77 грн.), № 979 від 31.08.2009 встановлювались відповідні тарифи з надання послуг з обслуговування будинків та прибудинкової території, а розпорядженнями № 1245 від 20.06.2002 (тариф - 1,60 грн.), № 1577 від 30.10.2006 (тариф - 2,01 грн.), № 1786 від 15.12.2006 (тариф - 1,60 грн.), № 144 від 12.02.2007 (тариф - 1,60 грн.), № 642 від 30.05.2007 (тариф - 1,60 грн.), № 978 від 30.07.2007 (тариф - 2,38 грн.), № 520 від 29.04.2009 (тариф - 2,26 грн.), № 981 від 31.08.2009 (тариф - 1,60 грн.), № 1192 від 15.10.2009 (тариф - 2,26 грн.), № 392 від 31.05.2009 (тариф - 3,10 грн.), № 1222 від 29.12.2010 (тариф - 3,10 грн.), № 99 від 27.01.2011 (тариф - 253,15 грн. з 27.01.2011 по 01.10.2011; тариф - 375, 30 грн. з 01.10.2011 по 18.06.2014), № 757 від 18.06.2014 (тариф - 374,60 грн.) - тарифи з надання послуг з опалення, які нараховувались позивачем до 01.03.2015 у зв'язку з змінами, внесеними Законом України «Про житлово-комунальні послуги».

Таким чином, вищенаведені тарифи застосовані позивачем по відношенню до займаної площі відповідачем за умовами договору, що також підтверджується актом-розрахунком № 245б від 10.05.2016, який доданий позивачем до матеріалів справи та з яким суд апеляційної інстанції погоджується.

Відповідно до ст. 14 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" залежно від порядку затвердження цін/тарифів житлово-комунальні послуги розподіляються на три групи:

1) перша група - житлово-комунальні послуги, ціни/тарифи на які затверджують уповноважені центральні органи виконавчої влади, а у випадках, передбачених законом, - національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг та національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики;

2) друга група - житлово-комунальні послуги, ціни/тарифи на які затверджують органи місцевого самоврядування;

3) третя група - житлово-комунальні послуги, ціни/тарифи на які визначаються виключно за договором (домовленістю сторін).

Ціни/тарифи на комунальні послуги та послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій формуються і затверджуються центральними органами виконавчої влади, національними комісіями, що здійснюють державне регулювання у відповідних сферах, та органами місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень, визначених законом.

За приписами ст. 28 Закону України "Про місцеве самоврядування" до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать такі власні (самоврядні) повноваження як, зокрема, встановлення в порядку і межах, визначених законодавством, тарифів щодо оплати побутових, комунальних, транспортних та інших послуг, які надаються підприємствами та організаціями комунальної власності відповідної територіальної громади; погодження в установленому порядку цих питань з підприємствами, установами та організаціями, які не належать до комунальної власності.

Відповідно до Постанови КМУ від 1 червня 2011 р. N 869 «Про забезпечення єдиного підходу до формування тарифів на житлово-комунальні послуги» затверджено «Порядок формування тарифів на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій», послуги надаються з урахуванням встановленого рішенням органу місцевого самоврядування тарифу, його структури, періодичності та строків надання послуг. Копія такого рішення є невід'ємною частиною договору про надання послуг.

Крім того, суд апеляційної інстанції зазначає, що у випадку зміни відповідних тарифів та/або їх скасування, сплачені споживачем кошти підлягають поверненню споживачу у встановленому порядку з відповідним перерахунком.

Довод апелянта про те, що судом першої інстанції було невірно зроблено висновок, що саме відповідач є боржником за договором, оскільки стороною договору, а саме виконавцем, виходячи з його формулювання преамбули, є начальник Домоуправління № 12 ККЕУ МО України в особі Кошового О.С., і саме вказана особа може бути позивачем у даному спорі - судом апеляційної інстанції відхиляється як безпідставний та необґрунтований, оскільки в преамбулі укладеного між сторонами договору вказані посадові особи товариств, які представляють юридичну особу у відповідних правовідносинах, договір посвідчений підписами посадових осіб та посвідчений печатками підприємств, що узгоджується з приписами ч. 1 ст. 92 Цивільного кодексу України, якою встановлено, що особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону.

Так, згідно з п. 3.1 Положення про Домоуправління № 12 Київського експлуатаційного відділу міста Києва при МОУ керівництво установою здійснює начальник фахівців апарату управління.

Крім того, посилання апелянта в обґрунтування підстав відмови у позові на те, що позивач в підтвердження своєї правоздатності посилається на Положення про Домоуправління № 12 Київського експлуатаційного відділу міста Києва при МОУ, проте, у позові зазначаючи назву як Будинкоуправління № 12 Київського КЕУ МО України, і вказані невідповідності містяться і на печатці позивача - судом апеляційної інстанції відхиляються як безпідставні та необґрунтовані, оскільки не спростовують обов'язок відповідача виконати зобов'язання за договором щодо сплати вартості спожитих послуг за договором. Крім того, у договорі зазначено код ЄДРПОУ виконавця - 22992752, і який відповідає коду ЄДРПОУ позивача згідно з випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.

Також, довод апелянта про те, що укладений між позивачем та відповідачем договір втратив чинність, оскільки його не приведено у відповідність до Типового договору про надання населенню послуг з утримання будинків та споруд та прибудинкових територій, який є обов'язковим для укладення згідно з п. ч. 3 ст. 20 та п. 3 ч. 2 ст. 21 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» - судом апеляційної інстанції відхиляються як безпідставні та необґрунтовані, оскільки не спростовують обов'язок відповідача виконати зобов'язання за договором щодо сплати вартості спожитих послуг за договором. Крім того, розділом 6 укладеного Договору сторони погодили, що він є безстроковим та набирає чинності з моменту його підписання. При цьому, жодна з сторін не позбавлена права ініціювати відповідне внесення змін у договір або приведення його у встановлену форму шляхом реалізації передбачених законом процедур такого ініціювання.

Крім того, суд апеляційної інстанції враховує і те, що за укладеним між сторонами договором тарифи з надання послуг з опалення нараховувались позивачем саме до 01.03.2015 у зв'язку з змінами, внесеними Законом України «Про житлово-комунальні послуги», і відповідне нарахування припинено позивачем саме на виконання вимог закону.

З урахуванням наведеного вище, доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції у рішенні про часткове задоволення позовних вимог, у зв'язку з чим підстави для скасування або зміни Господарського суду міста Києва від 31.05.2016 у справі № 910/5589/16 - у суду апеляційної інстанції відсутні.

Статтею 4-3 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Частина 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до статті 43 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до ст. 104 Господарського процесуального кодексу України, підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є:

1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи;

4) порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

З огляду на викладене, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду приходить до висновку, що доводи апелянта, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків господарського суду першої інстанції, викладених в оскаржуваному рішенні, господарський суд першої інстанції під час вирішення спору вірно встановив фактичні обставини справи, належним чином дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права, а тому, рішення підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга - без задоволення.

Судовий збір за подачу апеляційної скарги, у відповідності до вимог статті 49 Господарського процесуального кодексу України, покладається судом на апелянта.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 104, 105 ГПК України Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Адмірал Трейдінг Компані" на рішення Господарського суду міста Києва від 31.05.2016 у справі № 910/5589/16 - залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 31.05.2016 у справі № 910/5589/16 - залишити без змін.

3. Матеріали справи № 910/5589/16 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова апеляційного господарського суду набирає законної сили з дня її прийняття. Постанову апеляційного господарського суду може бути оскаржено до Вищого господарського суду України у порядку та строки, передбачені Господарським процесуальним кодексом України.

Головуючий суддя С.Р. Станік

Судді Ю.Л. Власов

В.В. Сулім