Постанова

від 09.11.2016 по справі 910/11081/16

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"09" листопада 2016 р. Справа№ 910/11081/16

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Скрипки І.М.

суддів: Тищенко А.І.

Власова Ю.Л.

за участю представників сторін:

від позивача: Беніцька В.І. - дов. б/н від 19.07.2016р.

від відповідача: Семенюк Н.М. - дов. №225-КМГ-2597 від 10.08.2016р.

розглянувши апеляційну скаргу Київської міської ради на рішення Господарського суду міста Києва від 29.07.2016р.

у справі № 910/11081/16 (суддя Підченко Ю.О.)

за позовом Публічного акціонерного товариства "Компанія Катран"

до Київської міської ради

про визнання недійсним договору в частині

В судовому засіданні 09.11.2016р. відповідно до ст. ст. 85, 99 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частину постанови.

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство "Компанія Катран" звернулося до Господарського суду міста Києва із позовом до Київської міської ради про визнання недійсним абзаців 13, 14 та 15 пункту 8.4. Договору оренди земельних ділянок за кадастровими номерами: 8000000000:69:236:0019 та 8000000000:69:236:0030, - укладеного між Публічним акціонерним товариством "Компанія Катран" та Київською міською радою, що поновлений 30.10.2015 року відповідно до Угоди про поновлення та внесення змін до договору оренди земельних ділянок, а саме: орендар зобов'язаний передати Головному управлінню житлового забезпечення виконавчого органу Київради 7% загальної площі квартир у цих будинках; сплатити до цільового фонду спеціального фонду бюджету міста Києва на розвиток житлового будівництва до моменту здачі в експлуатацію забудованої житлової площі кошти в розмірі 5% витрат з будівництва загальної площі будинків, виходячи з опосередкованої вартості спорудження житла; питання пайової участі орендар зобов'язаний вирішити до початку будівництва відповідно до рішення Київради від 27.02.2003 року № 271/431 "Про пайову участь (внески) інвесторів (забудовників) у створенні спеціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста Києва".

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що абзаци 13, 14, 15 п. 8.4. укладеного між сторонами договору оренди земельних ділянок, зареєстрованого Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), про що зроблено запис від 17.06.2008 року за № 72-6-00520 у книзі записів державної реєстрації договорів, не відповідають приписам ч. 7 ст. 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", який набув чинності 12.03.2011р.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 29.07.2016р. у справі №910/11081/16 позов задоволено частково.

Визнано недійсним абзац 13 пункту 8.4. Договору оренди земельних ділянок, укладеного між Київською міською радою та Публічним акціонерним товариством "Компанія Катран", щодо передачі Головному управлінню житлового забезпечення виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) 7% загальної площі квартир у цих будинках (крім службової) на підставі пункту 38 рішення Київської міської ради від 17.01.2008 № 3/4475 "Про бюджет міста Києва на 2008 рік".

Визнано недійсним абзац 14 пункту 8.4. Договору оренди земельних ділянок укладеного між Київською міською радою та Публічним акціонерним товариством "Компанія Катран", щодо сплати до цільового фонду спеціального фонду бюджету міста Києва на розвиток житлового будівництва до моменту здачі в експлуатацію збудованої житлової площі кошти в розмірі 5% витрат з будівництва загальної площі цих будинків, виходячи з опосередкованої вартості спорудження житла, установленої Міністерством регіонального розвитку і будівництва України для міста Києва станом на день оплати, на підставі пункту 39 рішення Київської міської ради від 17.01.2008 №3/4475 "Про бюджет міста Києва на 2008 рік".

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Стягнуто з Київської міської ради на користь Публічного акціонерного товариства "Компанія Катран" судовий збір у розмірі 689, 00 грн.

Не погоджуючись з вищезазначеним рішенням, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуване рішення в частині задоволення позову скасувати та прийняти в цій частині нове про відмову у позові у повному обсязі, судові витрати покласти на позивача.

Апеляційна скарга обґрунтована порушенням судом норм матеріального та процесуального права (ст.ст.4-2, 4-7, 43 ГПК України), невірною оцінкою судом першої інстанції дійсних обставин справи, що призвело до неправильного застосування до спірних правовідносин норм матеріального права.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями апеляційну скаргу відповідача 06.09.2016р. передано на розгляд судді Київського апеляційного господарського суду Скрипці І.М., сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Скрипка І.М., судді Гончаров С.А., Власов Ю.Л.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 08.09.2016р. колегією суддів у визначеному складі апеляційну скаргу прийнято до провадження та призначено до розгляду на 12.10.2016р.

В судовому засіданні апеляційної інстанції 12.10.2016р. згідно ст. 69 ГПК України строк розгляду справи продовжено, у відповідності до ст. 77 ГПК України у справі оголошено перерву на 09.11.2016р.

Відповідно до протоколу автоматичної зміни складу колегії суддів від 08.11.2016р., у зв'язку перебуванням судді Гончарова С.А. у відпустці, для розгляду справи сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Скрипка І.М., судді Власов Ю.Л., Тищенко А.І.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 08.11.2016р., колегією суддів у визначеному складі прийнято апеляційну скаргу до провадження.

В судовому засіданні апеляційної інстанції 09.11.2016р. представник відповідача вимоги апеляційної скарги підтримав, просив її задовольнити, оскаржуване рішення в частині задоволення позову скасувати та прийняти в цій частині нове про відмову в позові повністю.

Представник позивача в судовому засіданні 09.11.2016р. заперечував проти доводів відповідача, викладених в апеляційній скарзі, просив залишити її без задоволення, а оскаржуване рішення без змін з підстав, викладених у відзиві на апеляційну скаргу.

Відповідно до частини 1 статті 101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу.

Частиною 2 статті 101 ГПК України передбачено, що апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги та перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Згідно статті 99 ГПК України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі ХІІ ГПК України.

Колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вислухавши пояснення представників сторін, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскарженого рішення норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення підлягає скасуванню, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що Рішенням Київської міської ради IV сесії V скликання від 24.05.2007 року N 680/1341 "Про передачу закритому акціонерному товариству "КОМПАНІЯ КАТРАН" земельних ділянок для будівництва, експлуатації та обслуговування житлового комплексу з підприємствами соціально-культурного, побутового обслуговування, спорудами для зберігання індивідуального автотранспорту та дитячим садочком на вул. Новопольовій, 2 у Солом'янському районі м. Києва" вирішено:

- затвердити проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок закритому акціонерному товариству "КОМПАНІЯ КАТРАН" для будівництва, експлуатації та обслуговування житлового комплексу з підприємствами соціально-культурного, побутового обслуговування, спорудами для зберігання індивідуального автотранспорту та дитячим садочком на вул. Новопольовій, 2 у Солом'янському районі міста Києва;

- передати закритому акціонерному товариству "КОМПАНІЯ КАТРАН", за умов виконання пункту 6 рішення, у короткострокову оренду на 5 років земельні ділянки загальною площею 5, 69 га для будівництва, експлуатації та обслуговування житлового комплексу з підприємствами соціально-культурного, побутового обслуговування, спорудами для зберігання індивідуального автотранспорту та дитячим садочком на вул. Новопольовій, 2 у Солом'янському районі м. Києва у зв'язку із переходом права власності на комплекс будівель (свідоцтво про право власності від 14.09.2006 року), у тому числі:

- ділянку № 1 площею 3, 66 га - за рахунок частини земель, відведених відповідно до рішення виконавчого комітету Київської міської Ради депутатів трудящих від 31.03.59 № 475 "Про відвод земельних ділянок Київському міськавтоуправлінню під автогосподарство";

- ділянку № 2 площею 2, 03 га - за рахунок частини земель, відведених відповідно до рішень виконавчого комітету Київської міської Ради депутатів трудящих від 11.10.66 № 1522 "Про відвод земельної ділянки Київському автотранспортному 09662 Київського міського виробничого управління вантажного автотранспорту під поширення та реконструкцію упаковочного цеху" та від 31.08.72 № 1400 "Про відведення земельної ділянки автотранспортному підприємству 09667 для розміщення стоянки автотранспорту".

Згідно п.п. 6.5., 6.8., 6.9. даного рішення, Закрите акціонерне товариство "КОМПАНІЯ КАТРАН" було зобов'язано:

- питання пайової участі вирішити до початку будівництва відповідно до рішення Київради від 27.02.2003 року № 271/431 "Про пайову участь (внески) інвесторів (забудовників) у створенні соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури м. Києва";

- передати Головному управлінню житлового забезпечення виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) 7% загальної площі квартир у цьому житловому комплексі (крім службової) на підставі пункту 36 рішення Київської міської ради від 28.12.2006 № 531/588 "Про бюджет міста Києва на 2007 рік";

- сплатити до цільового фонду спеціального фонду бюджету міста Києва на розвиток житлового будівництва до моменту здачі в експлуатацію збудованої житлової площі кошти в розмірі 5% витрат з будівництва загальної площі цього житлового комплексу, виходячи з опосередкованої вартості спорудження житла, установленої Державним комітетом України з будівництва та архітектури для міста Києва станом на 1 січня року, в якому проводиться оплата, на підставі пункту 84 рішення Київської міської ради від 28.12.2006 № 531/588 "Про бюджет міста Києва на 2007 рік".

Спірний договір оренди земельної ділянки між Закритим акціонерним товариством "КОМПАНІЯ КАТРАН" (далі - орендар, позивач, ПАТ "КОМПАНІЯ КАТРАН") та Київською міською радою (далі - орендодавець, відповідач) визнаний укладеним рішенням Господарського суду міста Києва від 14.05.2008р. у справі №17/197 та зареєстрований Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) 17.06.2008р. за № 72-6-00520 у книзі записів державної реєстрації договорів.

Згідно вказаного договору орендодавець на підставі рішення Київської міської ради від 24 травня 2007 року N 680/1341 передає, а орендар приймає в оренду (строкове платне користування) земельну ділянку, визначену цим договором.

За змістом п. 2.1. Договору об'єктом оренди відповідно до цього договору є земельна ділянка з наступними характеристиками:

місце розташування - вул. Новопольова, 2 у Солом'янському районі м. Києва;

розмір - 5, 6890 га, в тому числі: земельна ділянка № 1 площею 3, 6628 га кадастровий номер 8000000000:69:236:0019 та земельна ділянка № 2 площею 2, 0262 га кадастровий номер 8000000000:69:236:0030;

цільове призначення - для будівництва, експлуатації та обслуговування житлового комплексу з підприємствами соціально-культурного, побутового обслуговування, спорудами для зберігання індивідуального автотранспорту та дитячим садочком.

Згідно п. 3.1. Договору, останній укладено на 5 років.

Земельна ділянка є переданою в день державної реєстрації цього договору (п. 6.1. Договору).

Пунктом 8.4. договору визначено коло обов'язків орендаря, зокрема:

- передати Головному управлінню житлового забезпечення виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) 7% загальної площі квартир у цих будинках (крім службової) на підставі пункту 38 рішення Київської міської ради від 17.01.2008 № 3/4475 "Про бюджет міста Києва на 2008 рік" (абз.13);

- сплатити до цільового фонду спеціального фонду бюджету міста Києва на розвиток житлового будівництва до моменту здачі в експлуатацію збудованої житлової площі кошти в розмірі 5 % витрат з будівництва загальної площі цих будинків, виходячи з опосередкованої вартості спорудження житла, установленої Міністерством регіонального розвитку і будівництва України для міста Києва станом на день оплати, на підставі пункту 39 рішення Київської міської ради від 17.01.2008 № 3/4475 "Про бюджет міста Києва на 2008 рік" (абз.14);

- питання пайової участі вирішити до початку будівництва відповідно до рішення Київради від 27.02.2003 № 271/431 "Про пайову участь (внески) інвесторів (забудовників) у створенні соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури м. Києва" (із змінами та доповненнями внесеними рішеннями Київської міської ради від 12.02.2004 року № 1051/2461 та від 27.12.2005 року № 622/3083) (абз.15).

Згідно акту приймання-передачі земельних ділянок від 17.06.2008 року, відповідач (орендодавець) передав, а позивач (орендар) прийняв у своє володіння і користування земельні ділянки, місце розташування яких - вул. Новопольова, 2 у Солом'янському районі м. Києва, у розмірі - 5, 6890 га, в тому числі: земельна ділянка № 1 площею 3, 6628 га кадастровий номер 8000000000:69:236:0019 та земельна ділянка № 2 площею 2, 0262 га кадастровий номер 8000000000:69:236:0030.

Цільове призначення - для будівництва, експлуатації та обслуговування житлового комплексу з підприємствами соціально-культурного, побутового обслуговування, спорудами для зберігання індивідуального автотранспорту та дитячим садочком (копія акту від 17.06.2008р. міститься в матеріалах справи).

Відповідно до Витягу з протоколу № 14 пленарного засідання Київської міської ради ІІ сесія VIІ скликання, прийнято рішення про поновлення Публічному акціонерному товариству "Компанія Катран" договору оренди земельних ділянок для будівництва, експлуатації та обслуговування житлового комплексу з підприємствами соціально-культурного, побутового обслуговування, спорудами для зберігання індивідуального автотранспорту та дитячим садочком на вул. Новопольовій, 2 у Солом'янському районі міста Києва та внесення змін до нього (А-20985).

13.10.2015 року між Київською міською радою та Публічним акціонерним товариством "Катран", на підставі статті 792 ЦК України, статті 33 Закону України "Про оренду землі" та рішення Київської міської ради від 10.12.2014 року № 682/682, укладено угоду про поновлення та внесення змін до договору оренди земельних ділянок, відповідно до п.1 якої поновлено на 15 років договір оренди земельних ділянок, укладений між орендарем та орендодавцем та зареєстрований Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської місткої ради (Київської міської державної адміністрації) 17.06.2008 за № 72-6-00520.

Задовольняючи позов в частині визнання недійсними абзаців 13,14 п.8.4 договору, місцевий господарський суд виходив з того, що 30.10.2015р. під час укладення угоди про поновлення і внесення змін до договору, сторонами повинні бути враховані зміни у законодавстві, а саме набрання чинності Закону України «Про врегулювання містобудівної діяльності», ч.7 ст.40 якого заборонено органам місцевого самоврядування вимагати від замовника будівництва надання будь-яких послуг, у тому числі здійснення будівництва об'єктів та передачі матеріальних або нематеріальних активів, крім пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту, а тому дійшов висновку про доведеність наявності обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними.

Однак колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції виходячи з наступного.

Дослідивши зміст укладеного між сторонами договору, зареєстрованого Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) 17.06.2008 року за № 72-6-00520, колегія суддів дійшла висновку, що даний правочин за своєю правовою природою є договором оренди землі.

Договір оренди земельних ділянок та угода про поновлення та внесення змін до нього підписані уповноваженими представниками та скріплені печатками сторін, належним чином завірені копії містяться в матеріалах справи.

12.03.2011р. набув чинності Закон України «Про регулювання містобудівної діяльності».

Частиною 1 ст. 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" (в редакції чинній на дату укладення угоди про поновлення та внесення змін до договору оренди земельних ділянок) передбачено, що порядок залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту встановлюють органи місцевого самоврядування відповідно до цього Закону.

Замовник, який має намір щодо забудови земельної ділянки у відповідному населеному пункті, зобов'язаний взяти участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті (ч. 2 вказаного закону).

Відповідно до ч.ч. 3, 5 ст. 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", пайова участь у розвитку інфраструктури населеного пункту полягає у перерахуванні замовником до прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку зазначеної інфраструктури. Величина пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту визначається у договорі, укладеному з органом місцевого самоврядування (відповідно до встановленого органом місцевого самоврядування розміру пайової участі у розвитку інфраструктури), з урахуванням загальної кошторисної вартості будівництва об'єкта, визначеної згідно з будівельними нормами, державними стандартами і правилами. При цьому не враховуються витрати на придбання та виділення земельної ділянки, звільнення будівельного майданчика від будівель, споруд та інженерних мереж, влаштування внутрішніх і позамайданчикових інженерних мереж і споруд та транспортних комунікацій.

Частиною 7 статті 40 вказаного Закону визначено, що органам місцевого самоврядування забороняється вимагати від замовника будівництва надання будь-яких послуг, у тому числі здійснення будівництва об'єктів та передачі матеріальних або нематеріальних активів (зокрема житлових та нежитлових приміщень, у тому числі шляхом їх викупу), крім пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту, передбаченої цією статтею, а також крім випадків, визначених частиною п'ятою статті 30 цього Закону.

Пунктом 7 Прикінцевих положень вказаного Закону встановлено, якщо договором про пайову участь, який укладений до набрання чинності цим Законом, передбачена сплата пайової участі замовником будівництва (повністю або частково) в обсягах інших, ніж визначено цим Законом, такий договір підлягає приведенню у відповідність із цим Законом.

Будь-які рішення органів місцевого самоврядування про надання замовником будівництва будь-яких послуг, передачу активів у будь-якій формі (матеріальній чи нематеріальній), передачу частини (відсоткової частки) площ прийнятих в експлуатацію об'єктів містобудування, крім пайової участі відповідно до цього Закону, прийняті до набрання чинності цим Законом, підлягають приведенню у відповідність із цим Законом.

З урахуванням приписів ст.ст.319, 626 ЦК України щодо свободи здійснення права власності та свободи договору, реалізація переважного права та поновлення договору оренди, яка передбачена ч. 1 ст. 33 Закону України «Про оренду землі», відбувається за умови дотримання встановленої цією нормою процедури та наявності волевиявлення сторін.

Обов'язковою умовою поновлення договору оренди землі на новий строк є наявність волевиявлення орендаря на використання свого переважного права щодо поновлення договору, яке має бути виражено своєчасно та оформлено належним чином, а саме шляхом надсилання орендарем проекту додаткової угоди орендодавцеві (частини 2,3 ст. 33 Закону України «Про оренду землі»).

Як вбачається з матеріалів справи, лише після підписання угоди про поновлення спірного договору позивач звернувся до відповідача щодо приведення спірних положень абзаців 13,14, 15 п.8.4 спірного договору у відповідність до вимог ч.7 ст.40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності».

Надсилаючи клопотання від 04.12.2013р. №КОП-0123 та підписуючи Угоду про поновлення спірного договору, позивач був обізнаний з вимогами Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" і не надсилав жодних заперечень щодо спірних абзаців 13,14,15 пункту 8.4 спірного договору.

Наведеним спростовуються доводи позивача про те, що йому стало відомо про порушення свого права лише 30.10.2015р. після підписання Угоди про поновлення спірного договору.

Як вбачається із позовної заяви, позивач вважає, що абзаци 13, 14, 15 пункту 8.4. договору оренди земельних ділянок повинні бути визнані судом недійсними з огляду на наступне: абзаци 13 та 14 пункту 8.4 договору оренди земельних ділянок не відповідають ч. 7 ст. 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності"; абзац 15 пункту 8.4 договору оренди земельних ділянок зобов'язує позивача здійснити дії відповідно до нормативного акту, який втратив чинність на момент поновлення договору.

Вирішуючи спори про визнання договорів недійсними, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання їх недійсними та настання відповідних наслідків, а саме відповідність змісту договору вимогам закону, моральним засадам суспільства, правоздатність сторін договору, у чому конкретно полягає неправомірність та інші обставини, що є істотними для правильного вирішення спору. При цьому зміст правочину складають як права та обов'язки, про набуття, зміну чи припинення яких сторони домовились, так і сторони правочину; для недійсності правочину за суперечністю його змісту Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства слід встановити, що законодавство забороняє відповідну поведінку учасників правочину та настання обумовлених цим наслідків.

Підставою недійсності правочину, у відповідності до ст. 215 ЦК України, є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Статтею 203 ЦК України встановлено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

При цьому, за змістом ст. 217 ЦК України, недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

Договори можуть бути визнані недійсними лише з підстав і з наслідками, передбаченими законом. Тому в справі про визнання договорів недійсними суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання їх недійсними і настання певних юридичних наслідків.

У відповідності до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Отже, в силу припису статті 204 ЦК України, правомірність правочину презюмується.

Відтак, заявляючи позов про визнання недійсним договору (частини договору), позивач має довести наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними.

Позивач вважає, що оскільки нормами Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", який набрав чинності після укладення договору оренди земельної ділянки № 680/1341 від 24.05.2007, встановлено обов'язок приведення прийнятих до набрання цим законом рішень органів місцевого самоврядування про надання замовником будівництва будь-яких послуг, передачу активів у будь-якій формі (матеріальній чи нематеріальній), передачу частини (відсоткової частки) площ прийнятих в експлуатацію об'єктів містобудування, крім пайової участі відповідно до цього Закону, у відповідність із цим Законом, умови абзаців 13 та 14 пп. 8.4 п.8 стали суперечити нормам Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", у зв'язку з чим на підставі ст.215 ЦК України повинні бути визнані недійсними.

Як зазначено у п. 2.6. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013р. №11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними", у силу припису частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, встановлених частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 названого Кодексу, саме на момент вчинення правочину.

На момент укладення угоди про поновлення договору оренди земельних ділянок від 30.10.2015р. чинне законодавство містило заборону органам місцевого самоврядування вимагати від замовника будівництва надання будь-яких послуг, у тому числі здійснення будівництва об'єктів та передачі матеріальних або нематеріальних активів (зокрема житлових та нежитлових приміщень, у тому числі шляхом їх викупу), крім пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту.

Відповідність чи невідповідність правочину вимогам закону має оцінюватися господарським судом стосовно законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину. У разі коли після такого вчинення набрав чинності акт законодавства, норми якого інакше регулюють правовідносини, ніж ті, що діяли в момент вчинення правочину, то норми такого акта, якщо він не має зворотної сили, застосовуються до прав та обов'язків сторін, які виникли з моменту набрання ним чинності.

Однак в угоді від 30.10.2015р. про поновлення строку дії договору на 15 років сторонами не вносились зміни до абзаців 13,14,15 пункту 8.4 договору оренди земельної ділянки від 17.06.2008р.

Зміст зазначених абзаців був узгоджений сторонами ще в 2008 році під час підписання договору, і не суперечив діючому на той час законодавству.

Укладення між сторонами 30.10.2015р. угоди про поновлення терміну дії договору 2008 року на 15 років та внесення змін до деяких пунктів договору, що не зачіпають зміст абзаців 13,14,15 п.8.4 договору, не свідчить про укладення нового договору оренди земельної ділянки.

З огляду на викладене, доводи позивача, викладені як в позові, так і у відзиві на апеляційну скаргу про те, що спірні положення абзаців 13,14,15 пункту 8.4 договору почали діяти з 30.10.2015р. - дня укладення угоди про поновлення та внесення змін до договору є необґрунтованими, не узгоджуються з положеннями законодавства та матеріалами справи.

При цьому, місцевий господарський суд, покладаючи в основу оскаржуваного рішення висновок, що спірні абзаци 13,14 пункту 8.4 договору оренди земельних ділянок не відповідають ч. 7 ст. 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", не врахував того, що приписи пункту 7 розділу V Прикінцевих положень Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" передбачають необхідність приведення у відповідність до вимог цього Закону саме договору про пайову участь, а не договору оренди земельної ділянки, та не містять зворотної дії в часі.

Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Вищого господарського суду України від 10.12.2015р. у справі №910/15642/14.

Щодо обраного позивачем способу захисту - визнання недійсним абзацу 15 пункту 8.4 спірного договору в редакції Угоди від 30.10.2015р., колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до п. 2.6 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013р. № 11 «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними», у силу припису ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину с недодержання стороною (сторонами) вимог, встановлених частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 названого Кодексу, саме на момент вчинення правочину.

Відповідно до п. 2.9 зазначеної постанови, зокрема, у розгляді позовів про визнання недійсними правочинів, при вчиненні яких було застосовано нормативно-правові акти державних та інших органів, у подальшому скасовані (визнані нечинними або недійсними) згідно з судовими рішеннями, що набрали законної сили, господарським судам необхідно виходити з того, що сам лише факт такого скасування (визнання нечинним або недійсним) не може вважатися достатньою підставою для задоволення відповідних позовів без належного дослідження господарським судом обставин, пов'язаних з моментом вчинення правочину та з його можливою зміною сторонами з метою приведення у відповідність із законодавством. Відповідність чи невідповідність правочину вимогам закону має оцінюватися господарським судом стосовно законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Оскільки Закон України «Про регулювання містобудівної діяльності», нормами якого обґрунтовано позовні вимоги про визнання частково недійсним спірного договору оренди, набрав чинності після укладення спірного договору в 2008 році, його норми не можуть застосовуватись при встановленні обставин недійсності умов спірного договору, оскільки обставини відповідності чи невідповідності правочину вимогам закону повинні, в силу норми ст. 215 ЦК України, оцінюватися стосовно законодавства, яке діяло саме на момент вчинення правочину.

Таким чином, з метою приведення у відповідність до норм чинного законодавства, в тому числі Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», абзацу 15 п.8.4 спірного договору оренди позивач вправі звернутись безпосередньо до суду з відповідним позовом про внесення змін до спірного договору.

У разі коли після такого вчинення набрав чинності акт законодавства, норми якого інакше регулюють правовідносини, ніж ті, що діяли в момент вчинення правочину, то норми такого акта, якщо він не має зворотної сили, застосовуються до прав та обов'язків сторін, які виникли з моменту набрання ним чинності.

Крім того, до спірного договору не можуть застосовуватися положення п. 7 Прикінцевих положень Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», оскільки ця норма містить вказівку про приведення договору до вимог цього закону, а не про зворотню дію в часі відповідних положень Закону.

Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Вищого господарського суду України від 15.10.2014р. у справі №910/2867/13.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про відсутність правових підстав для визнання недійсними абзаців 13, 14, 15 пункту 8.4 спірного договору.

Одночасно колегія суддів зазначає про відсутність підстав для застосування судом наслідків спливу позовної давності, про що було заявлено відповідачем в суді першої інстанції, оскільки апеляційним судом не встановлено порушення прав, за захистом яких позивач звернувся з даним позовом до суду.

Згідно ст. ст. 32-34 ГПК України доказами у справі є будь - які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Зважаючи на вищевикладені обставини справи в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга Київської міської ради підлягає задоволенню з підстав, викладених у ній, а рішення Господарського суду м. Києва від 29.07.2016р. у справі №910/11081/16, прийняте із невірним застосуванням норм матеріального права, підлягає скасуванню з прийняттям у відповідності до п.2 ч.1 ст.103 ГПК України нового рішення про відмову в позові повністю.

У відповідності до ст.49 ГПК України у зв'язку із відмовою у задоволенні позову, витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви покладаються на позивача, а у зв'язку із задоволенням апеляційної скарги відповідача, з позивача на користь відповідача підлягає стягненню 1515, 80 грн. судового збору за подання відповідачем апеляційної скарги.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 49, 85, 99, 101-105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1.Апеляційну скаргу Київської міської ради на рішення Господарського суду міста Києва від 29.07.2016р. у справі № 910/11081/16 задовольнити.

2.Рішення Господарського суду міста Києва від 29.07.2016р. у справі №910/11081/16 скасувати.

3.Прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

4.Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Компанія Катран" (03061, м. Київ, вул. Новопольова, 2, код ЄДРПОУ 05441005) на користь Київської міської ради (01044, м. Київ, вул. Хрещатик, 36, код ЄДРПОУ 22883141) 1515, 80 грн. судового збору за подання апеляційної скарги.

5. Доручити Господарському суду міста Києва видати наказ.

6. Матеріали справи №910/11081/16 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня її прийняття.

Повний текст постанови підписано 25.11.2016р. після виходу головуючого судді з лікарняного.

Головуючий суддя І.М. Скрипка

Судді А.І. Тищенко

Ю.Л. Власов