Постанова

від 21.11.2016 по справі 826/9/16

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

21 листопада 2016 року № 826/9/16

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Федорчука А.Б., розглянувши адміністративну справу в письмовому провадженні

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Беверлі-Фудс» до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправними дій та скасування податкових повідомлень-рішень

На підставі ч. 4 ст. 122 КАС України, Суд розглядає справу у письмовому провадженні.

В С Т А Н О В И В:

Позивач, в особі Товариства з обмеженою відповідальністю «Беверлі-Фудс» (надалі - Позивач), звернувся з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління ДФС у м. Києві (надалі - Відповідач) про визнання протиправними дії щодо визнання нереальними господарських операцій ТОВ «Беверлі-Фудс» та «Адаферон Агро Торг» (код ЄДРПОУ 39331712) за грудень 2014 року, ТОВ «Байракс» (код 39433486) за лютий 2015 року; скасувати податкові повідомлення-рішення від 07.10.2015 року №60326552210, № 60226552210 на загальну суму 351409,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог Позивач зазначає, що доказами підтвердження реальності здійснення фінансово-господарських взаємовідносин між ним та його контрагентом є укладені договори, копії яких надані до суду. Всі податкові накладні складені та оформлені у відповідності з вимогами Податкового кодексу України від 02.12.2010 р. № 2755-VI із змінами і доповненнями, а інші надані первинні документи

Разом з тим, контролюючим органом не було надано належної оцінки та проігноровано фінансово-господарські документи Позивача по взаємовідносинах з контрагентами та зроблено упереджені висновки щодо порушень податкового та іншого законодавства з боку підприємства.

Представник Відповідача проти позову заперечував та просив Суд відмовити у задоволенні заявлених позовних вимог, вважаючи оскаржувані розпорядження законними та обґрунтованими, прийнятими в межах повноважень та у спосіб, передбачений Конституцією та Законами України.

У відповідності до ч. 4 ст. 122 КАС України, особа, яка бере участь у справі, має право заявити клопотання про розгляд справи за її відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі особи, які беруть участь у справі, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, встановив наступне.

Співробітниками Державної податкової інспекції у Печерському районі ГУ ДФС у м. Києві проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ «Беверлі-Фудс» з питань правильності нарахування, повноти і своєчасності сплати до бюджету податку на додану вартість та податку на прибуток по фінансово-господарським взаємовідносинам з ТОВ «Адаферон Агро Торг» (код ЄДРПОУ 39331712), ТОВ «Маст-Еко» (код 38315925 ) за грудень 2014 року та ТОВ «Байракс» (код 39433486) за лютий 2015 року.

За результатами перевірки було складено акт №348/26-55-22-10/31605811 від 10.09.2015 р. (надалі - Акт перевірки).

Актом перевірки встановлено наступні порушення: п.п. 198.1, 198.3,198.6 ст. 198, пунктів 201.4, 201.10 Податкового кодексу України (зі змінами та доповненнями), в результаті чого ТОВ «Беверлі-Фудс» було занижено податок на додану вартість, який підлягає сплаті до державного бюджету у сумі 212501 грн., в тому числі за грудень 2014 року у сумі 79955 грн., за лютий 2015 року; п. 138.2 ст. 138, пп. 139.1.9 ст. 139 Податкового кодексу України (зі змінами та доповненнями), в результаті чого ТОВ «Беверлі-Фудс» було занижено податок на додану вартість, який підлягає сплаті до державного бюджету у сумі 73 245 грн.

На підставі Акту перевірки Контролюючим органом прийнято податкові повідомлення рішення від 07.10.2015 року: №60326552210, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 259853,00 грн., в тому числі за основним платежем в розмірі 207882 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 51971 грн.; №60226552210, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств на загальну суму 91556,00 грн., в тому числі за основним платежем в розмірі 73245 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 18311 грн.

Вважаючи проведену перевірку, висновки акту перевірки, податкові повідомлення-рішення протиправними, Позивач звернувся до суду з даним позовом.

Повно та всебічно дослідивши наявні матеріали справи, а також норми чинного законодавства, Суд прийшов до висновку про не обґрунтування позовних вимог, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що між ТОВ «Адаферон Агро Торг» (Виконавець), з однієї сторони, та ТОВ «Беверлі-Фудс» (Замовник), з іншої сторони, укладено ряд Договорів про надання довідково-інформаційних послуг: №2611 від 26.11.2014 р. (надалі - Договір №2611) та № 2811 від 28.11.2014 року (надалі - Договір № 2811).

Суд звертає увагу, що за змістом Договори є ідентичними та не підлягають окремому дослідженню за виключенням п. 1.2 та п. 6.1. Договорів.

У відповідності до п. 1.1, п. 1.2, п. 2.1, п. 3.1 Договорів, в порядку та на умовах, визначних цим Договором, Замовник доручає Виконавцеві, а Виконавець зобов'язується надати останньому довідково-інформаційні послуги за напрямками, що цікавлять Замовника і які визначені у цьому Договорі. Об'єктом надання послуг за цим Договором є: надання інформації про запасні частини та витратні матеріали для табачної галузі промисловості (їх види та характеристики), ринок виробників та споживачів України. (п.1.2 Договору 2611); Об'єктом надання послуг за цим Договором є: надання інформації про клея та витратні матеріали для продовольчої галузі промисловості (їх види та характеристики), ринок виробників та споживачів України. (п.1.2 Договору 2811). Надання інформації здійснюються за наступними напрямками: виробники; сфери застосування; технічні можливості та характеристики; класифікація, основні критерії вибору. Виконавець зобов'язаний: надати інформацію в термін 90 днів з моменту набуття чинності цим Договором; надати інформацію з детальним та повним описом усіх питань у відповідності до узгоджених напрямків згідно з п. 2.1 Договору; при наданні інформації навести таблиці, схеми та ін.; у випадку залучення третіх осіб забезпечити повну конфіденційність отриманої від Замовника інформації.

На підтвердження виконання умов Договорів Позивачем надано суду наступні документи: Акт здачі-приймання робіт (надання послуг): від 30.12.2014 р. №Р-00000141 на загальну суму з ПДВ 243000,00 грн., від 30.12.2014 р. №Р-00000141 на загальну суму з ПДВ 216500,00 грн.; Податкові накладні: від 30.12.2014 р. №140 на загальну суму з ПДВ 216500,00 грн., від 30.12.2014 р. № 1 на загальну суму з ПДВ 216500,00грн.; Товарно-транспортні накладні, копії залучено до матеріалів справи.

Судом досліджено матеріали справи та встановлено, що у відповідності до умов п. 3.1 Договорів Виконавець зобов'язаний був передати Позивачу інформацію з детальним та повним описом усіх питань у відповідності до узгоджених напрямків згідно з п. 2.1 Договору (виробники; сфери застосування; технічні можливості та характеристики; класифікація, основні критерії вибору, при наданні інформації навести таблиці, схеми та ін.) навести таблиці схеми та інше, проте в матеріалах справи відсутні дані документи.

Як вбачається з Актів виконаних робіт та Податкових накладних там міститься тільки загальна інформація про послуги, а саме зазначено: «Інформаційно-консультаційні послуги» та відсутні дані, які саме послуги виконувалися і на підставі яких договорів, також в наданих документах (податкових та Актах) різна вартість отриманих послуг.

Крім того, між ТОВ «Беверлі-Фудс» (Замовник), з однієї сторони, та ТОВ «Байракс» Виконавець), з іншої сторони, укладено Договори про надання довідково-інформаційних послуг: №3001 від 30.01.2015 р. (надалі - Договір №3001), № 2901 від 29.01.2015 р. (надалі - Договір № 2901), №2801 від 28.01.2015 р. (надалі - Договір №2801).

Суд звертає увагу, що за змістом Договори є ідентичними та не підлягають окремому дослідженню за виключенням п. 1.2 та п. 6.1. Договорів.

У відповідності до п. 1.1, п. 1.2, п. 2.1, п. 3.1 Договорів, в порядку та на умовах, визначних цим Договором, Замовник доручає Виконавцеві, а Виконавець зобов'язується надати останньому довідково-інформаційні послуги за напрямками, що цікавлять Замовника і які визначені у цьому Договорі. Об'єктом надання послуг за цим Договором є: надання інформації про запасні частини для табачної галузі промисловості (їх види та характеристики), ринок виробників та споживачів України. (п.1.2 Договору 3001); Об'єктом надання послуг за цим Договором є: надання інформації про запасні частини для табачної галузі промисловості (їх види та характеристики), ринок виробників та споживачів України. (п.1.2 Договору 3001); Об'єктом надання послуг за цим Договором є: надання інформації про клеї для табачної галузі промисловості (їх види та характеристики), ринок виробників та споживачів України. (п.1.2 Договору 2801). Надання інформації здійснюються за наступними напрямками: виробники; сфери застосування; технічні можливості та характеристики; класифікація, основні критерії вибору. Виконавець зобов'язаний: надати інформацію в термін 90 днів з моменту набуття чинності цим Договором; надати інформацію з детальним та повним описом усіх питань у відповідності до узгоджених напрямків згідно з п. 2.1 Договору; при наданні інформації навести таблиці, схеми та ін.; у випадку залучення третіх осіб забезпечити повну конфіденційність отриманої від Замовника інформації.

На підтвердження виконання умов Договорів Позивачем надано суду наступні документи: Видаткові накладні: №Р-15 від 10.12.2014 р. товар - гарячий клей в рулонах 10 на загальну суму з ПДВ 28800,00 грн.; Акт здачі-приймання робіт (надання послуг): №Б-00000068 від 24.02.2015 р. на загальну суму 295000,00 грн., №Б-00000072 від 25.02.2015 р. на загальну суму 172500,00 грн., №Б-00000068 від 24.02.2015 р. на загальну суму 295000,00 грн., №Б-00000069 від 25.02.2015 р. на загальну суму 302105,00 грн., копії залучено до матеріалів справи.

Судом досліджено матеріали справи та встановлено, що у відповідності до умов п. 3.1 Договорів Виконавець зобов'язаний був передати Позивачу інформацію з детальним та повним описом усіх питань у відповідності до узгоджених напрямків згідно з п. 2.1 Договору (виробники; сфери застосування; технічні можливості та характеристики; класифікація, основні критерії вибору, при наданні інформації навести таблиці, схеми та ін.) навести таблиці схеми та інше, проте в матеріалах справи відсутні дані документи.

Як вбачається з Актів виконаних робіт в них міститься тільки загальна інформація: «Інформаційно-консультаційні послуги», проте відсутні дані, які саме послуги виконувалися та на підставі яких договорів, також в наданих документах різна вартість отриманих послуг.

Крім того, Суд звертає увагу, що в матеріалах справи відсутні податкові накладні, відсутні дані на підставі чого виписані видаткові накладні, оскільки у відповідності до вищезазначених умов договорів не передбачено поняття та умови поставки товару.

Також, в матеріалах справи відсутні докази того, для яких цілей було замовлено дані послуги (Інформаційні) та по результатам даних послуг використано в господарській діяльності Позивача.

В позовній заяві Позивач зазначає, що на виконання умов Договорів контрагентами було поставлено товар, Суд звертає увагу, що за змістом Договір поставки та Договір про надання послуг в вигляді інформації є різними згідно Цивільного кодексу України (ст.. 712, ст.. 901 ЦК України), а отже твердження Позивача про належне виконання умов Договорів є безпідставними.

Так, ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16 липня 1999 року № 996-Х11 (далі - Закон № 996) визначено, що первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до ст. 9 Закону № 996 підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Оскільки, згідно зі ст. 1 Закон № 996 господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства, то визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

При цьому, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Відповідно до пункту 2.4 статті 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України N 88 від 24 травня 1995 року, первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Відповідно до пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу. Витрати операційної діяльності включають: собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку; витрати банківських установ.

Згідно з пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Слід зазначити, що договір не є первинним обліковим документом для цілей бухгалтерського обліку. Відповідно до частини першої статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Отже, договір свідчить лише про намір виконання дій (операцій) в майбутньому, а не про їх фактичне виконання.

Відповідно до наведеного вище визначення господарська операція пов'язана не з фактом підписання договору, а з фактом руху активів платника податків та руху його капіталу.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов'язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами ПК.

Пунктом 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, встановлено, що витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Відповідно до статті 185 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування є операції платників податку з: постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу /орендарю; постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу; ввезення товарів (супутніх послуг) на митну територію України в митному режимі імпорту або реімпорту (далі - імпорт); вивезення товарів (супутніх послуг) у митному режимі експорту або реекспорту (далі - експорт); з метою оподаткування цим податком до експорту також прирівнюється постачання товарів (супутніх послуг), які перебувають у вільному обігу на території України, до митного режиму магазину безмитної торгівлі, митного складу або спеціальної митної зони, створених згідно з положеннями глав 35 - 37 Митного кодексу України; з метою оподаткування цим податком до імпорту також прирівнюється постачання товарів (супутніх послуг) з-під митного режиму магазину безмитної торгівлі, митного складу або спеціальної митної зони, створених згідно з положеннями глав 35 - 37 Митного кодексу України, для їх подальшого вільного обігу на території України; постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

Отже, об'єктом оподаткування можуть бути майно, товари, дохід (прибуток) або його частина, обороти з реалізації товарів (робіт, послуг), операції з постачання товарів (робіт, послуг) та інші операції платника податків, які відповідно до статті 185 Податкового кодексу України визначені як об'єкт оподаткування.

Згідно з пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції, якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов'язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами податкового кодексу України.

Пунктом 198.1 Податкового кодексу України встановлено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Отже, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Господарські операції для визначення податкового кредиту для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність таких операцій.

Водночас за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Аналогічна позиція викладена в листі Вищого адміністративного суду України №742/11/13-11 від 02.06.2011 р.

Зазначеним листом Вищого адміністративного суду України також визначено, що з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясовувати, зокрема, такі обставини: рух активів у процесі здійснення господарської операції, установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції, установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

Таким чином, при визначенні права платника податків на формування податкового кредиту та валових витрат судом має бути перевірено чи мали операції між платником податків та його контрагентами реальний товарний характер, можливість здійснення таких операцій з урахуванням оперативності проведення операцій та віддаленості контрагентів один від одного, подальше використання позивачем придбаної у зазначених контрагентів продукції та отриманих послуг, при цьому, суд має виходив з того, що наявність у покупця належно оформлених документів, які відповідно до закону необхідні для віднесення певних сум до податкового кредиту, зокрема виданих продавцями податкових накладних, не є безумовною підставою для відшкодування податку на додану вартість в подальшому, якщо податковий орган доведе, що відомості в таких документах не відповідають дійсності, наприклад, у випадку, коли не проводилися самі операції.

Відповідно до змісту ст. 44 Податкового кодексу України, платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Таким чином, при визначенні права платника податків на формування податкового кредиту та валових витрат судом має бути перевірено чи мали операції між платником податків та його контрагентами реальний товарний характер, можливість здійснення таких операцій з урахуванням оперативності проведення операцій та віддаленості контрагентів один від одного, подальше використання позивачем придбаної у зазначених контрагентів продукції та отриманих послуг, при цьому, суд має виходив з того, що наявність у покупця належно оформлених документів, які відповідно до закону необхідні для віднесення певних сум до податкового кредиту, зокрема виданих продавцями податкових накладних, не є безумовною підставою для відшкодування податку на додану вартість в подальшому, якщо податковий орган доведе, що відомості в таких документах не відповідають дійсності, наприклад, у випадку, коли не проводилися самі операції.

Аналіз наведених норм свідчить, що господарські операції для визначення податкового кредиту мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Довести правомірність своїх дій чи бездіяльності відповідно до принципу офіційності в адміністративному судочинстві зобов'язаний суб'єкт владних повноважень.

Разом з тим відповідно до принципу змагальності суб'єкт господарювання зобов'язаний заперечувати проти доводів суб'єкта владних повноважень.

У справі, що розглядається, Позивачем не надано суду первинну документацію, які б саме підтверджували здійснення господарських операцій між Позивачем та його контрагентами та чи спричинили вони реальні зміни в майновому стані Підприємства.

Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України, в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Верховенство права - це панування права в суспільстві.

Конституційний Суд України в рішенні від 02.11.2004 р. у справі № 1-33/2004 (справа про призначення судом більш м'якого покарання) роз'яснив, що верховенство права вимагає від держави його втілення як у правотворчу, так і правозастосовну діяльність.

Як зазначив Конституційний Суд України, справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права.

Визначаючи права та обов'язки платника податків, законодавець виходив з принципу їх справедливого співвідношення. Реалізація господарюючим суб'єктом законодавчо закріпленої свободи підприємницької діяльності не повинна йти в розріз із зазначеним принципом.

Частиною 1 статті 67 Конституції України, кожен зобов'язаний сплачувати податки та збори в порядку і розмірах, установлених законом.

Згідно з вимогами статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. (ч.1) В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. (ч.2) Якщо особа, яка бере участь у справі, не може самостійно надати докази, то вона повинна зазначити причини, через які ці докази не можуть бути надані, та повідомити, де вони знаходяться чи можуть знаходитися. Суд сприяє в реалізації цього обов'язку і витребовує необхідні докази. Про витребування доказів або про відмову у витребуванні доказів суд постановляє ухвалу. Ухвала суду про відмову у витребуванні доказів окремо не оскаржується. Заперечення проти неї може бути включене до апеляційної чи касаційної скарги на рішення суду, прийняте за наслідками розгляду справи. (ч.3) Суд може збирати докази з власної ініціативи. (ч.5) Якщо особа, яка бере участь у справі, без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які вона посилається, суд вирішує справу на основі наявних доказів. (ч.6 ст.71 КАС України).

Враховуючи, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними конкретними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування, Суд приходить до висновку, що в позовній заяві наведені обставини, які не підтверджуються достатніми доказами, що свідчить про не обґрунтованість позовних вимог, а отже, податкове повідомлення-рішення прийнято з урахуванням всіх обставин, а отже, позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Аналогічна позиція викладене в Ухвалі Вищого адміністративного суду України від 17 червня 2015 року по справі №К/800/37371/14, Постановах Верховного Суду України: від 15 грудня 2015 року по справі № 21-4266а15/826/13848/13-а, від 19 квітня 2016 року по справі 816/11081/14 /21-4985а15.

Частиною 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З урахуванням викладеного, суд приходить висновків про відмову в задоволенні позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 69-71, 94, 122, 160-165, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

П О С Т А Н О В И В:

У задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України постанова набирає законної сили після закінчення строку для її апеляційного оскарження. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України. Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя А.Б. Федорчук