Постанова

від 19.02.2019 по справі 826/9/16

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

Іменем України

19 лютого 2019 року

Київ

справа №826/9/16

адміністративне провадження №К/9901/36139/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Хохуляка В.В.,

суддів: Бившевої Л.І., Шипуліної Т.М.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Беверлі-Фудс на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 21.11.2016 (суддя - Федорчук А.Б.) та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 04.04.2017 (головуючий суддя - Твердохліб В.А., судді: Костюк Л.О., Троян Н.М.) у справі №826/9/16 за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Беверлі-Фудс до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві про визнання протиправними дій та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю Беверлі-Фудс звернулося до адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві про визнання протиправними дій щодо визнання нереальними господарських операцій позивача з Товариством з обмеженою відповідальністю Адаферон Агро Торг за грудень 2014 року, Товариством з обмеженою відповідальністю Адаферон Агро Торг Байракс за лютий 2015 року; скасування податкових повідомлень-рішень від 07.10.2015 №60326552210 та №60226552210.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 21.11.2016, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 04.04.2017, у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Відмовляючи у задоволені позовних вимог, суди виходили з того, що позивачем не підтверджено реальне здійснення господарських операцій з Товариством з обмеженою відповідальністю Адаферон Агро Торг та Товариством з обмеженою відповідальністю БАЙРАКС з огляду на те, що витрати на придбання інформаційно-консультаційних послуг не підтверджено належними первинними документами. За встановлених обставин суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку, що укладені між позивачем та його контрагентами правочини спрямовані на надання незаконної податкової вигоди з метою ухилення від сплати податків до бюджетів.

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій Товариство з обмеженою відповідальністю Беверлі-Фудс оскаржило їх у касаційному порядку.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 03.07.2017 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю Беверлі-Фудс .

У касаційній скарзі позивач просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 21.11.2016 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 04.04.2017 у справі №826/9/16, прийняти нове рішення, яким направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

В обґрунтування своїх вимог заявник посилається на порушення судами норм матеріального та процесуального права, зокрема, статті 19 Конституції України, статей 78, 79, частини другої статті 85, пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), статей 1, 2 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні , статті 204, частини третьої статті 229 Цивільного кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), статті 207 Господарського кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), статті 7, частини другої статті 8, статті 9, статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, рішення Європейського суду з прав людини.

Доводи Товариства з обмеженою відповідальністю Беверлі-Фудс зводяться до того, що під час розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій неповно з'ясовано обставини, що мають значення для правильного вирішення справи по суті, неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права, що стало причиною безпідставної відмови у задоволенні позовних вимог.

Зокрема, позивач посилається на правомірність формування ним валових витрат та податкового кредиту за результатом договірних відносин з Товариством з обмеженою відповідальністю Адаферон Агро Торг та Товариством з обмеженою відповідальністю БАЙРАКС з огляду на те, що належними первинними документами складеними за результатом дійсних, реально вчинених господарських операцій з надання інформаційно-консультаційних послуг, в повній мірі підтверджено отримання позивачем реального результату в процесі такої господарської діяльності. Також позивач зазначає, що податковим органом під час перевірки не виявлено недоліків щодо форми первинних документів наданих Товариству з обмеженою відповідальністю Беверлі-Фудс його контрагентами, а тому висновок відповідача про недійсність правочинів укладених між сторонами є помилковим. На переконання заявника, до поки не буде на законодавчому рівні врегульовано питання визнання або невизнання реальності господарських операцій з відповідними юридичними наслідками, використовувати поняття господарські операції для фактичного, не юридичного, визнання правочину недійсним є неправомірним.

Також позивач стверджує, що відносини Товариства з обмеженою відповідальністю Адаферон Агро Торг та Товариства з обмеженою відповідальністю БАЙРАКС з іншими контрагентами не є предметом перевірки позивача й використання відповідачем податкової інформації для оцінки господарських операцій між вказаними суб'єктами господарювання та позивачем, на предмет відповідності їх критеріям реальності господарської операції, є неправомірним. Отже відповідачем не доведено наявність складу порушення заявником вимог податкового законодавства, не наведено жодних обґрунтованих доводів, які б свідчили про правомірність збільшення позивачу суми грошових зобов'язань з податку на прибуток та податку на додану вартість. Таким чином, протиправне прийняття відповідачем спірного податкового повідомлення-рішення становить втручання у мирне володіння майном позивача, чим порушує статтю 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Державна податкова інспекція у Печерському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві не скористалася своїм правом та не надала заперечення на касаційну скаргу, що не перешкоджає її розгляду.

Законом України Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя) від 02.06.2016 №1401-VIII, який набрав чинності з 30.09.2016, статтю 125 Конституції України викладено в редакції, згідно з якою Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями у справі визначено склад колегії суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду: Хохуляк В.В. (суддя-доповідач, головуючий суддя), Бившева Л.І., Шипуліна Т.М.

Верховний Суд ухвалою від 15.02.2019 матеріали адміністративної справи №826/9/16 прийняв до провадження, визнав за можливе проведення попереднього розгляду та призначив попередній розгляд даної справи на 19.02.2019.

Касаційний розгляд справи проведено в попередньому судовому засіданні, відповідно до статті 343 Кодексу адміністративного судочинства України.

Переглянувши оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіривши дотримання судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ними норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Згідно з частиною третьою статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що посадовими особами Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві було проведено позапланову невиїзну документальну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю Беверлі-Фудс з питань правильності нарахування, повноти і своєчасності сплати до бюджету податку на додану вартість та податку на прибуток по фінансово-господарським взаємовідносинам з Товариством з обмеженою відповідальністю Адаферон Агро Торг , Товариством з обмеженою відповідальністю Маст-Еко за грудень 2014 року та Товариством з обмеженою відповідальністю Байракс за лютий 2015 року.

Перевіркою встановлено порушення позивачем вимог пунктів 198.1, 198.3, 198.6 статті 198, пунктів 201.4, 201.10 статті 201 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), в результаті чого позивачем занижено податок на додану вартість, який підлягає сплаті до державного бюджету, в сумі 212501,00грн.; пункту 138.2 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), в результаті чого позивачем занижено податок на прибуток, який підлягає сплаті до державного бюджету, у сумі 73245,00грн.

За результатами проведеної перевірки відповідачем складено акт від 10.09.2015 №348/26-55-22-10/31605811 та прийнято податкові повідомлення рішення від 07.10.2015 №60326552210, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 259853,00грн., в тому числі: 207882,00грн. за основним платежем та 51971,00грн. за штрафними (фінансовими) санкціями; №60226552210, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств на загальну суму 91556,00грн., в тому числі: 73245,00грн. за основним платежем та 18311,00грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Фактичною підставою для визначення позивачу суми грошових зобов'язань став висновок податкового органу про безпідставність формування Товариством з обмеженою відповідальністю Беверлі-Фудс валових витрат та податкового кредиту за результатом господарських взаємовідносин з Товариством з обмеженою відповідальністю Адаферон Агро Торг та Товариством з обмеженою відповідальністю БАЙРАКС з огляду на безтоварний характер проведених операцій, тобто таких, які спрямовані на надання податкової вигоди з метою ухилення від сплати податків до бюджетів, що свідчить про укладення угод без мети настання реальних правових наслідків. Вказаний висновок податкового органу ґрунтується на податковій інформації отриманій по вказаних контрагентах позивача.

Також відповідач зазначає, що за змістом наданих позивачем первинних документів (договорів, актів) неможливо встановити вид наданих послуг, їх обсяг, зміст та деталізацію; неможливо встановити вартість наданих позивачу послуг з огляду на розбіжність сум в податкових накладних та актах виконаних робіт; неможливо встановити на підставі яких договорів надавалися послуги.

Відповідно до статті 1 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Аналіз цієї норми дає підстави вважати, що первинний документ згідно з цим визначенням містить дві обов'язкові ознаки: він має містити відомості про господарську операцію і підтверджувати її реальне (фактичне) здійснення.

Згідно із частинами першою та другою статті 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Відповідно до пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті; інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Згідно з пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139 статті 139 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними або оформленими з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Таким чином, аналіз наведених приписів дає підстави для висновку, що умовами реалізації права платника на податковий кредит є фактичне придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в оподатковуваних операціях у межах власної господарської діяльності платника податку та наявність первинних документів (зокрема, податкових накладних), оформлених у відповідності з вимогами чинного законодавства, на підтвердження факту понесення витрат на їх придбання.

При цьому, наслідки в податковому обліку платника створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто такі, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають змісту, відображеному в укладених платником податку договорах.

Необґрунтована податкова вигода характеризується відсутністю фактичного виконання господарських операцій, здійсненням операцій без ділової мети та обліком операцій безвідносно до їх реального економічного змісту, узгодженістю дій покупця та постачальника для штучного створення умов бюджетного відшкодування.

Якщо певна господарська операція не відбулася чи відбулася не за тим її змістом, який відображений в укладених платником податку договорах, то це є підставою для застосування відповідних наслідків у податковому обліку.

З'ясовуючи обставини реальності вчинення господарської операції, слід ретельно перевіряти доводи податкового органу про фактичне нездійснення господарської операції, викладені в актах перевірки або зафіксовані іншими доказами.

Документи та інші дані, що спростовують реальність здійснення господарської операції, яка відображена в податковому обліку, повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції - умов перевезення, зберігання товарів, змісту послуг, що надаються, тощо.

Недоведеність фактичного здійснення господарської операції позбавляє первинні документи юридичної значимості для цілей формування податкової вигоди, а покупця - права на формування цієї податкової вигоди навіть за наявності правильно оформлених за зовнішніми ознаками та формою, але недостовірних та у зв'язку з цим юридично дефектних первинних документів, та незважаючи на наявність у платника податку доказів сплати продавцеві вартості товарів/послуг, якщо рух коштів не забезпечений зв'язком з господарською діяльністю учасників цих операцій. При цьому, відсутність ділової мети також є підставою для відмови у наданні податкової вигоди.

В процесі розгляду даної справи суди першої та апеляційної інстанцій, дотримуючись вищезазначеного, з достатньою повнотою дослідивши первинні документи, складені за наслідками здійснення операцій з надання позивачу Товариством з обмеженою відповідальністю Адаферон Агро Торг та Товариством з обмеженою відповідальністю БАЙРАКС довідково-інформаційних послуг/інформаційно-консультаційних послуг (інформація про запасні частини та витратні матеріали для тютюнової галузі промисловості (їх види та характеристики), ринок виробників та споживачів України), дійшли висновку про відсутність факту реального виконання спірних операцій, виходячи не лише з якогось окремого недоліку, а усіх доказів у їх сукупності. Зокрема, судами прийнято рішення з огляду на невідповідність первинних документів вимогам податкового законодавства; неможливість встановлення на підставі яких договорів надавалися спірні послуги; неможливість встановлення вартості наданих позивачу його контрагентами послуг з огляду на розбіжність сум в податкових накладних та актах виконаних робіт; неможливість встановлення даних про надані позивачу послуги, їх виду, обсягу, деталізованого змісту, місця та часу виконання; відсутність належних доказів фактичного надання договірних послуг; ненадання інформації з детальним та повним описом всіх питань у відповідності до узгоджених напрямків надання інформації, виготовлення яких передбачено укладеними договорами, таблиць, схеми та інших доказів, що суперечить умовам спірних договорів про надання послуг; ненадання доказів на підтвердження фактичного руху активів позивача та його капіталу; ненадання документів на підтвердження факту придбання послуг з метою та в цілях господарської діяльності позивача; недоведеність економічної доцільності операцій.

Надані Товариством з обмеженою відповідальністю Беверлі-Фудс під час апеляційного розгляду справи додатки до спірних договорів про надання послуг обґрунтовано відхилено судом апеляційної інстанції, оскільки вказані документи містять лише інформацію щодо дати, назви підприємства, назви міста, контакту, напрямку та не підтверджують реальності здійснення господарських операцій між сторонами. На думку суду, надані документи фактично не є додатками до спірних договорів, з огляду на їх формальне оформлення.

Таким чином, досліджені в процесі розгляду справи первинні документи не підтверджують фактичне виконання такого роду операцій, а також не підтверджують обумовлені спірними правочинами надані позивачу послуги саме Товариством з обмеженою відповідальністю Адаферон Агро Торг та Товариством з обмеженою відповідальністю БАЙРАКС .

Також судами встановлено, що надані позивачем фінансові звіти за 2014-2015 роки не підтверджують використання придбаних позивачем у Товариства з обмеженою відповідальністю Адаферон Агро Торг та Товариства з обмеженою відповідальністю БАЙРАКС послуг у власній господарській діяльності.

За таких обставин Верховний Суд погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, що в даному випадку мають місце не окремі суперечності в оформленні первинних документів складних за результатом господарських операцій позивача з його контрагентами, а відображення у них відомостей про господарські операції, які фактично не відбувалися.

Зважаючи на викладене та за встановлених обставин, висновок судів першої та апеляційної інстанцій про відсутність підстав для задоволення позовних вимог є правильним.

Враховуючи те, що за правилами частини другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, а суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушення норм процесуального права, які б могли вплинути на встановлення дійсних обставин справи, та правильно застосували норми матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю Беверлі-Фудс без задоволення, а оскаржуваних судових рішень - без змін.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Беверлі-Фудс залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 21.11.2016 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 04.04.2017 у справі №826/9/16 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

-------------------

-------------------

-------------------

В.В. Хохуляк

Л.І. Бившева

Т.М. Шипуліна

Судді Верховного Суду