Ухвала

від 04.04.2017 по справі 826/9/16

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/9/16 Головуючий у 1-й інстанції: Федорчук А.Б. Суддя-доповідач: Твердохліб В.А.

У Х В А Л А

Іменем України

04 квітня 2017 року м.Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Твердохліб В.А.,

суддів Костюк Л.О., Троян Н.М.,

за участю секретаря Борейка Д.Е.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Києві апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Беверлі-Фудс на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 листопада 2016 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Беверлі-Фудс до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління ДФС України у місті Києві про визнання протиправними дій та скасування податкових повідомлень-рішень ,-

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю Беверлі-Фудс (далі - Позивач) звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління ДФС України у місті Києві (далі - Відповідач) про визнання протиправними дій щодо визнання нереальними господарських операцій ТОВ Беверлі-Фудс та Адаферон Агро Торг (код ЄДРПОУ 39331712) за грудень 2014 року, ТОВ Байракс (код 39433486) за лютий 2015 року; скасування податкових повідомлень-рішень від 07.10.2015 року №60326552210, №60226552210 на загальну суму 351409,00 грн.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 листопада 2016 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Не погоджуючись з вищезазначеним рішенням, Позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги, задовольнити у повному обсязі.

В апеляційній скарзі апелянт посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи по суті.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення Позивач, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судом першої інстанцій встановлено, що контролюючим органом проведено позапланову невиїзну документальну перевірку ТОВ Беверлі-Фудс з питань правильності нарахування, повноти і своєчасності сплати до бюджету податку на додану вартість та податку на прибуток по фінансово-господарським взаємовідносинам з ТОВ Адаферон Агро Торг (код ЄДРПОУ 39331712), ТОВ Маст-Еко (код 38315925 ) за грудень 2014 року та ТОВ Байракс (код 39433486) за лютий 2015 року.

10 вересня 2015 року складено акт №348/26-55-22-10/31605811 та встановлено наступні порушення: п.п.198.1,198.3,198.6 ст.198, пп.201.4, 201.10 Податкового кодексу України (зі змінами та доповненнями; далі - Кодекс), в результаті чого ТОВ Беверлі-Фудс занижено податок на додану вартість, який підлягає сплаті до державного бюджету у сумі 212501 грн, в тому числі за грудень 2014 року у сумі 79955 грн, за лютий 2015 року; п.138.2 ст.138, пп.139.1.9 ст.139 Кодексу, в результаті чого ТОВ Беверлі-Фудс було занижено податок на додану вартість, який підлягає сплаті до державного бюджету у сумі 73 245 грн.

На підставі акту перевірки податковим органом прийнято податкові повідомлення рішення від 07.10.2015 року: №60326552210, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 259853,00 грн, в тому числі за основним платежем в розмірі 207882 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 51971 грн.; №60226552210, яким Позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств на загальну суму 91556,00 грн, в тому числі за основним платежем в розмірі 73245 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями - 18311 грн.

Статтею 1 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні від 16 липня 1999 року №996-Х11 визначено, що первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

За приписами ст.9 цього Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Таким чином, оскільки господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства, то визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

При цьому, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Згідно пункту 2.4 статті 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України №88 від 24 травня 1995 року, первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Пунктом 138.1 статті 138 Кодексу встановлено, що витрати які враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу. Витрати операційної діяльності включають: собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку; витрати банківських установ.

У п.138.2 ст.138 Кодексу зазначено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Укладений господарський договір не є первинним обліковим документом для цілей бухгалтерського обліку. Відповідно частини 1 статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Отже, договір свідчить лише про наміри виконання певних дій (операцій) в майбутньому, а не про їх фактичне виконання.

З матеріалів справи вбачається, що між ТОВ Беверлі-Фудс (замовник) та ТОВ Адаферон Агро Торг (виконавець), укладено договори про надання довідково-інформаційних послуг: від 26.11.2014 року №2611 та від 28.11.2014 року №2811.

У відповідності до п.1.1, п.1.2, п.2.1, п.3.1 вказаних договорів, замовник доручає виконавцеві, а виконавець зобов'язується надати останньому довідково-інформаційні послуги за напрямками, що цікавлять замовника.

Об'єктом надання послуг за цим договором є: надання інформації про запасні частини та витратні матеріали для тютюнової галузі промисловості (їх види та характеристики), ринок виробників та споживачів України (п.1.2 договору №2611).

Об'єктом надання послуг за цим договором є: надання інформації про клеї та витратні матеріали для продовольчої галузі промисловості (їх види та характеристики), ринок виробників та споживачів України (п.1.2 договору №2811).

Надання інформації здійснюються за наступними напрямками: виробники; сфери застосування; технічні можливості та характеристики; класифікація, основні критерії вибору.

Виконавець зобов'язаний: надати інформацію в термін 90 днів з моменту набуття чинності цим Договором; надати інформацію з детальним та повним описом усіх питань у відповідності до узгоджених напрямків згідно з п. 2.1 договору; при наданні інформації навести таблиці, схеми та ін.; у випадку залучення третіх осіб забезпечити повну конфіденційність отриманої від Замовника інформації.

На підтвердження виконання умов договорів Позивачем надано наступні документи: акт здачі-приймання робіт (надання послуг): від 30.12.2014 року №Р-00000141 на загальну суму з ПДВ 243000,00 грн, від 30.12.2014 року №Р-00000141 на загальну суму з ПДВ 216500,00 грн; податкові накладні: від 30.12.2014 року №140 на загальну суму з ПДВ 216500,00 грн, від 30.12.2014 року №1 на загальну суму з ПДВ 216500,00грн; товарно-транспортні накладні.

В актах виконаних робіт та податкових накладних зазначено: Інформаційно-консультаційні послуги та відсутні дані, які саме послуги виконувалися, у якому обсязі і на підставі яких договорів; в наданих документах різна вартість отриманих послуг.

Також, між ТОВ Беверлі-Фудс (замовник), з однієї сторони, та ТОВ БАЙРАКС (виконавець), з іншої сторони, укладено договори про надання довідково-інформаційних послуг: від 30.01.2015 року №3001, від 29.01.2015 року №2901, від 28.01.2015 року №2801.

Відповідно п.1.1, п.1.2, п.2.1, п.3.1 вказаних договорів, замовник доручає виконавцеві, а виконавець зобов'язується надати останньому довідково-інформаційні послуги за напрямками, що цікавлять замовника і які визначені у цьому договорі.

Об'єктом надання послуг за цими договорами є: надання інформації про запасні частини для тютюнової галузі промисловості (їх види та характеристики), ринок виробників та споживачів України (п.1.2 договору №3001, п.1.2 договору №2901, п.1.2 договору №2801).

Надання інформації здійснюються за наступними напрямками: виробники; сфери застосування; технічні можливості та характеристики; класифікація, основні критерії вибору.

Виконавець зобов'язаний: надати інформацію в термін 90 днів з моменту набуття чинності цим Договором; надати інформацію з детальним та повним описом усіх питань у відповідності до узгоджених напрямків згідно з п. 2.1 договору; при наданні інформації навести таблиці, схеми та ін.; у випадку залучення третіх осіб забезпечити повну конфіденційність отриманої від Замовника інформації.

На підтвердження виконання умов договорів Позивачем надано наступні документи: видаткові накладні: від 10.12.2014 року №Р-15 товар - гарячий клей в рулонах 10 на загальну суму з ПДВ 28800,00 грн.; акт здачі-приймання робіт (надання послуг): від 24.02.2015 року №Б-00000068 на загальну суму 295000,00 грн., від 25.02.2015 року №Б-00000072 на загальну суму 172500,00 грн., від 24.02.2015 року №Б-00000068 на загальну суму 295000,00 грн., від 25.02.2015 року №Б-00000069 на загальну суму 302105,00 грн.

В актах виконаних робіт міститься тільки загальна інформація: Інформаційно-консультаційні послуги , проте відсутні дані, які саме послуги виконувалися, їх об єми, деталізація та на підставі яких договорів; також в наданих документах міститься різна вартість отриманих послуг.

Позивачем також не надано до матеріалів справи будь-які таблиці, схеми тощо з детальним та повним описом усіх питань у відповідності до узгоджених напрямків надання інформації, виготовлення яких передбачено укладеними договорами та може підтвердити реальність господарських операцій.

Колегія суддів звертає увагу, що в матеріалах справи за господарськими операціями з ТОВ БАЙРАКС відсутні податкові накладні; товаро-транспортні накладні не містять інформації щодо транспортного засобу, яким здійснювалось перевезення товару, прізвища водія та інших істотних відомостей.

Також, в матеріалах справи відсутні докази економічної доцільності замовлення даних інформаційних послуг та їх використання у подальшій господарській діяльності Позивача.

Щодо посилання Позивача на те, що на виконання умов договорів контрагентами було поставлено товар, колегія зазначає таке.

За змістом договір поставки та договір про надання послуг у вигляді інформації є різними згідно ст.712, ст.901 Цивільного кодексу України, а отже твердження Позивача про належне виконання умов Договорів є безпідставними.

Разом з тим, відповідно вищенаведених норм Кодексу, господарська операція пов'язана не з фактом підписання договору, а з фактом руху активів платника податків та руху його капіталу.

Натомість, банківські виписки, що підтверджуються рух коштів товариства відсутні у матеріалів справи.

Пунктом 139.1 статті 139 Кодексу, встановлено, що витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Згідно статті 185 Кодексу об'єктом оподаткування є операції платників податку з: постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу /орендарю; постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу; ввезення товарів (супутніх послуг) на митну територію України в митному режимі імпорту або реімпорту (далі - імпорт); вивезення товарів (супутніх послуг) у митному режимі експорту або реекспорту (далі - експорт); з метою оподаткування цим податком до експорту також прирівнюється постачання товарів (супутніх послуг), які перебувають у вільному обігу на території України, до митного режиму магазину безмитної торгівлі, митного складу або спеціальної митної зони, створених згідно з положеннями глав 35 - 37 Митного кодексу України; з метою оподаткування цим податком до імпорту також прирівнюється постачання товарів (супутніх послуг) з-під митного режиму магазину безмитної торгівлі, митного складу або спеціальної митної зони, створених згідно з положеннями глав 35 - 37 Митного кодексу України, для їх подальшого вільного обігу на території України; постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

Таким чином, об'єктом оподаткування можуть бути майно, товари, дохід (прибуток) або його частина, обороти з реалізації товарів (робіт, послуг), операції з постачання товарів (робіт, послуг) та інші операції платника податків, які відповідно до статті 185 Податкового кодексу України визначені як об'єкт оподаткування.

Пунктом 44.1 статті 44 Кодексу визначено, що для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Документи, у тому числі договори, накладні, рахунки тощо, мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції, якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Отже, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Пунктом 198.1 Кодексу встановлено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

За приписами пунктом 198.2 статті 198 Кодексу датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

З пункту 198.3 статті 198 Кодексу вбачається, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

У п.198.6 ст.198 Кодексу зазначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Таким чином, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Господарські операції для визначення податкового кредиту для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність таких операцій.

Водночас за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

За приписами ст. 44 Кодексу платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Отже, при визначенні права платника податків на формування податкового кредиту та валових витрат судом має бути перевірено чи мали операції між платником податків та його контрагентами реальний товарний характер, можливість здійснення таких операцій з урахуванням оперативності проведення операцій та віддаленості контрагентів один від одного, подальше використання позивачем придбаної у зазначених контрагентів продукції та отриманих послуг, при цьому, суд має виходив з того, що наявність у покупця належно оформлених документів, які відповідно до закону необхідні для віднесення певних сум до податкового кредиту, зокрема виданих продавцями податкових накладних, не є безумовною підставою для відшкодування податку на додану вартість в подальшому, якщо податковий орган доведе, що відомості в таких документах не відповідають дійсності, наприклад, у випадку, коли не проводилися самі операції.

З вищенаведених правових норм випливає, що господарські операції для визначення податкового кредиту мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Відповідно принципу змагальності суб'єкт господарювання надає свої докази та доводить перед судом їх переконливість.

З матеріалів справи вбачається, що Позивачем не надано первинну документацію, яка б саме підтверджувала здійснення господарських операцій між Позивачем та його контрагентами.

Представником Позивача до суду апеляційної інстанції надано додатки до договорів про надання послуг між ТОВ АДАФЕРОН АГРО ТОРГ і ТОВ БЕВЕРЛІ-ФУДС №26/11 від 26.11.2014 року, №28/11 від 28.11.2014 року та додатки до договорів про надання послуг між ТОВ БАЙРАКС та ТОВ БЕВЕРЛІ-ФУДС від 28.11.2015 року №2801, від 29.11.2015 року №2901, від 30.11.2015 року №3001.

Насправді подані документи не є додатками до цих договорів, оскільки не оформлені належним чином (підписи сторін за договором); містять лише інформацію щодо дати, назви підприємства, назви міста, контакту, напрямку та не підтверджують реальності здійснення господарських операцій.

Надані фінансові звіти ТОВ БЕВЕРЛІ-ФУДС за 2014 та 2015 роки не підтверджують використанні у власній господарській діяльності послуг отриманих від контрагентів.

Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України, в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Верховенство права - це панування права в суспільстві.

Конституційний Суд України у рішенні від 02.11.2004 року у справі №1-33/2004 роз'яснив, що верховенство права вимагає від держави його втілення як у правотворчу, так і правозастосовну діяльність.

Як зазначив Конституційний Суд України, справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права.

Визначаючи права та обов'язки платника податків, законодавець виходив з принципу їх справедливого співвідношення. Реалізація господарюючим суб'єктом законодавчо закріпленої свободи підприємницької діяльності не повинна йти в розріз із зазначеним принципом.

Частиною 1 статті 67 Конституції України, кожен зобов'язаний сплачувати податки та збори в порядку і розмірах, установлених законом.

Положеннями статті 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Якщо особа, яка бере участь у справі, не може самостійно надати докази, то вона повинна зазначити причини, через які ці докази не можуть бути надані, та повідомити, де вони знаходяться чи можуть знаходитися. Суд сприяє в реалізації цього обов'язку і витребовує необхідні докази. Про витребування доказів або про відмову у витребуванні доказів суд постановляє ухвалу. Ухвала суду про відмову у витребуванні доказів окремо не оскаржується. Заперечення проти неї може бути включене до апеляційної чи касаційної скарги на рішення суду, прийняте за наслідками розгляду справи. Суд може збирати докази з власної ініціативи. Якщо особа, яка бере участь у справі, без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які вона посилається, суд вирішує справу на основі наявних доказів.

З урахуванням наведеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що суб'єктом владних повноважень правомірно прийнято податкові повідомлення-рішення; позовні вимоги не підтверджуються достатніми доказами, що свідчить про їх необґрунтованість.

Згідно ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Отже, рішення суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог є обґрунтованим та законним, а доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції.

Положеннями ст.159 КАС України визначено, що судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Згідно п.1 ч.1 ст.198, ст.200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи допущені порушення норм матеріального чи процесуального права, які передбачені ст.ст. 201, 202 КАС України.

Ураховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи, оскаржуване судове рішення постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права, підстав для його скасування не вбачається, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст.ст.198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд,-

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Беверлі-Фудс залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 листопада 2016 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку та строки, передбачені ст. 212 КАС України.

Головуючий суддя Твердохліб В.А.

Судді Костюк Л.О.

Троян Н.М.

Ухвала складена в повному обсязі 07 квітня 2017 року.

Головуючий суддя Твердохліб В.А.

Судді: Троян Н.М.

Костюк Л.О.