Постанова

від 21.11.2016 по справі 820/405/16

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 листопада 2016 р. Справа № 820/405/16 Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Бенедик А.П.

Суддів: Калиновського В.А. , Мельнікової Л.В.

за участю секретарів судового засідання Жданюк А.О., Дорошенко Д.О.

спеціаліста ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду у м.Харкові в режимі відеоконференції із Чернігівським окружним адміністративним судом адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у м.Чернігові Головного управління ДФС у Чернігівській області на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 02.06.2016р. по справі №820/405/16

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Марал ЛТД"

до Державної податкової інспекції у м. Чернігові Головного управління ДФС у Чернігівській області, Державної податкової інспекції у Московському районі м.Харкова Головного управління ДФС у Харківській області

про скасування податкового повідомлення-рішення та зобов'язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю "Марал ЛТД", звернувся до суду із адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у м.Чернігові Головного управління ДФС у Чернігівській області, Державної податкової інспекції у Московському районі м.Харкова Головного управління ДФС у Харківській області, в якому просив:

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №0004552200 від 03.12.2014, яке прийнято на підставі висновків акту перевірки №7/22/37298910 від 13.08.2014;

- зобов'язати відповідачів відновити суми податкового кредиту та зобов'язань ТОВ "Марал ЛТД" в електронній базі даних "Автоматизована система співставлення інформаційної системи Міністерства доходів та зборів України "Податковий блок", інформаційній базі результатів контрольно-перевірочної роботи АРМ "Аудит", а також в інтегрованій картці, зміни до яких були внесені на підставі відомостей, викладених в актах перевірок від 13.08.2014 №7/22/37298910 та від 29.09.2014 №9/22/37298910.

В обґрунтування позовних вимог вказує, що приймаючи спірне податкове повідомлення-рішення, контролюючий орган дійшов до неправомірного висновку про порушення позивачем вимог діючого законодавства. Так, підставою для зменшення позивачу розміру від'ємного значення суми податку на додану вартість, слугували висновки податкового органу про те, що взаємовідносини позивача із контрагентами - ТОВ "Київ Ліквід Петролеум", ТОВ "Барилит плюс", ТОВ "Талис плюс", ТОВ "Праус" не спрямовані на реальне настання правових наслідків. Разом з тим, оскільки у позивача наявні всі первині документи які підтверджують факт взаємовідносин із вищезазначеними контрагентами, то він мав встановлене законом право на їх віднесення до складу податкового кредиту з податку на додану вартість. Також вважає, що відповідачами безпідставно внесено відомості до "інформаційних баз" та інтегрованої картки платника на підставі актів перевірки від 13.08.2014 №7/22/37298930 та від 29.09.2014 №9/22/37298910, а тому вказані дії порушують його права та інтереси, що потребує судового захисту.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 02.06.2016 року адміністративний позов задоволено частково.

Скасовано податкове повідомлення-рішення ДПІ у м. Чернігові ГУ ДФС у Чернігівській області від 03.12.2014 №0004552200.

Зобов'язано ДПІ у м. Чернігові ГУ ДФС у Чернігівській області відновити суми податкового кредиту та зобов'язань ТОВ "Марал ЛТД" в електронній базі даних "Автоматизована система співставлення інформаційної системи Міністерства доходів та зборів України "Податковий блок", інформаційній базі результатів контрольно-перевірочної роботи АРМ "Аудит", зміни до яких були внесені на підставі відомостей, викладених в актах перевірок від 13.08.2014 №7/22/37298930 та від 29.09.2014 №9/22/37298910.

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Стягнуто з ДПІ у м. Чернігові ГУ ДФС у Чернігівській області за рахунок бюджетних асигнувань витрати по оплаті судового збору на користь ТОВ "Марал ЛТД" у розмірі 1378 грн.

На зазначену постанову суду ДПІ у м. Чернігові ГУ ДФС у Чернігівській області подано апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Харківського окружного адміністративного суду від 02.06.2016 року та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги, відповідач посилається на прийняття оскаржуваної постанови з порушенням норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, що призвело до неправильного вирішення справи.

Вказує, що задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов до неправомірного висновку про їх обґрунтованість. Зазначив, що підставою для винесення спірного податкового повідомлення-рішення слугували встановлені за наслідком проведеної перевірки висновки податкового органу про відсутність реального характеру укладених між позивачем та контрагентами - ТОВ "Київ Ліквід Петролеум", ТОВ "Барилит плюс", ТОВ "Талис плюс", ТОВ "Праус" господарських операцій. Таким чином, оскільки встановлені за наслідками перевірки порушення позивачем вимог діючого законодавства є обґрунтованими, то спірне податкове повідомлення-рішення є законним. Крім того, включення суб'єктом владних повноважень до бази даних інформації про проведену перевірку не створює жодних перешкод для діяльності платника податку та не породжує для нього юридичних наслідків, а тому заявлені позовні вимоги в частині зобов'язання ДПІ у м. Чернігові ГУ ДФС у Чернігівській області відновити суми податкового кредиту та зобов'язань ТОВ "Марал ЛТД" в електронній базі даних "Автоматизована система співставлення інформаційної системи Міністерства доходів та зборів України "Податковий блок", інформаційній базі результатів контрольно-перевірочної роботи АРМ "Аудит", зміни до яких були внесені на підставі відомостей, викладених в актах перевірок від 13.08.2014 №7/22/37298930 та від 29.09.2014 №9/22/37298910 є необґрунтованими.

Позивач правом надання письмових заперечень на апеляційну скаргу не скористався.

Представники сторін про дату, час та місце апеляційного розгляду справи повідомлені належним чином.

Судове засідання у відповідності до положень ст. 122-1 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) проведено у режимі відеоконференції з Чернігівським окружним адміністративним судом.

У судовому засіданні представник відповідача підтримав вимоги апеляційної скарги та просив її задовольнити.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника відповідача, перевіривши рішення суду та доводи апеляційної скарги, дослідивши письмові докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що ТОВ "Марал ЛТД" пройшло передбачену законом процедуру державної реєстрації та набуло статусу юридичної особи, взято на податковий облік. На час спірних правовідносин перебувало на обліку в ДПІ у м.Чернігові ГУ ДФС у Чернігівській області. На теперішній час позивач перебуває на обліку в ДПІ у Московському районі м.Харкова ГУ ДФС у Харківській області.

Видами діяльності ТОВ "Марал ЛТД" за КВЕД - 2010 є: роздрібна торгівля пальним; надання в оренду офісних машин і устаткування, у тому числі комп'ютерів; надання в оренду інших машин, устаткування та товарів, н.в.і.у; оптова торгівля твердим, рідким, газоподібним пальним і подібними продуктами.

Співробітниками ДПІ у м. Чернігові ГУ ДФС у Чернігівській області проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ "Марал ЛТД" щодо достовірності, повноти нарахування та сплати податку на додану вартість за квітень 2014 року - червень 2014 по взаємовідносинам з ТОВ "Київ Ліквід Петролеум", ТОВ "Барилит плюс", ТОВ "Талис плюс", ТОВ "Праус", за наслідками якої складено Акт від 12.08.2014 №7/22/37298930.

Під час перевірки податковий орган дійшов висновку про порушення позивачем п.198.2, п.198.6 ст.198, п. 200.1, п. 200.2, п.200.3 ст. 200 Податкового кодексу України (далі - ПК України), в результаті чого занижено суму податку на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету за період, що перевірявся, на загальну суму 2909472 грн., в тому числі за квітень 2014 року - 288702,00 грн., за травень 2014 року - 1476301,00 грн., за червень 2014 року - 1144469,00 грн. та завищено рядок 19 "від'ємне значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту поточного (звітного) податкового періоду" на загальну суму 263083 грн., в тому числі за квітень 2014 року 72628,00 грн., за травень 2014 року на 95675,00 грн., за червень 2014 року на 94780,00 грн.; завищено рядок 24 "залишок від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду" на суму 3411,00 грн. за квітень 2014 року.

На підставі вищезазначеного акту перевірки, ДПІ у м. Чернігові ГУ ДФС у Чернігівській області 22.08.2014 року винесені податкові повідомлення - рішення:

- №0002582200, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 3636840,00 грн., у т.ч. за основним платежем 2909472,00 грн. та штрафні санкції - 727369,00 грн.,

- №0002592200, яким зменшено суму бюджетного відшкодування з ПДВ у т.ч. заявленого в рахунок зменшення податкових зобов'язань наступних періодів у сумі 263083,00 грн.

- №0002602200, яким зменшено від'ємне значення з податку на додану вартість у сумі 3411,00 грн.

Позивач, не погоджуючись із правомірністю вказаних податкових повідомлень-рішень, провів процедуру їх адміністративного оскарження, за наслідком якої, рішенням ГУ ДФС у Чернігівській області від 30.10.2014 № 87/10/25-01-10-05-15 скаргу залишено без задоволення, а податкові повідомлення-рішення залишено без змін.

Проте, рішенням ГУ ДФС у Чернігівській області від 07.11.2014 №153/10/15-01-10-05-15 внесено зміни до рішення про результати розгляду скарги від 30.10.2014 № 87 /10/25-01-10-05-15, а саме: скасовано податкове повідомлення-рішення ДПІ м.Чернігові від 22.08.2014 №00025922000 про зменшення суми бюджетного відшкодування з ПДВ у сумі 263083 грн., а скаргу задоволено частково та збільшено визначену податковим повідомленням-рішенням №00026022000 суму зменшення від'ємного значення ПДВ у розмірі 3411 грн. додатково на 263083 грн.

Постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 29.01.2015 по справі №825/49/15-а залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 29.04.2015, задоволено позов ТОВ "Марал ЛТД" до ДПІ у м.Чернігові ГУ ДФС у Чернігівській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення - рішення від 22.08.2014 №0002582200, №0002602200.

Проте, на підставі висновків акту перевірки від 13.08.2014 №7/22/37298930 та рішення про результати розгляду скарги від 07.11.2014 №153/10/25-01-10-05-15, ДПІ у м.Чернігові ГУ ДФС у Чернігівській області винесено нове податкове повідомлення-рішення від 03.12.2014 №0004552200, яким зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість в розмірі 263083 грн.

Крім того, під час розгляду справи встановлено, що співробітниками ДПІ у м.Чернігові ГУ ДФС у Чернігівській області проведена документальна позапланова виїзна перевірка ТОВ "Марал ЛТД" щодо достовірності, повноти нарахування та сплати податку на додану вартість за червень - липень 2014 року по взаємовідносинами з ТОВ "Київ Ліквід Петролеум", ТОВ "АНТАРЕС", за наслідками якої складено Акт від 29.09.2014 №9/22/37298910.

Під час перевірки податковий орган дійшов висновку про порушення позивачем п.198.2, п.198.6 ст.198, п.200.1, п.200.2, п.200.3 ст. 200 ПК України, в результаті чого занижено суму податку на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету, за період, що перевіряється на загальну суму 361169 грн., в тому числі за липень 2014 - 361169 грн.

Під час розгляду справи встановлено та не заперечувалось відповідачем, що за наслідком вказаної перевірки податкових повідомлень-рішень прийнято не було.

Позивач, не погодившись із правомірністю винесення ДПІ у м. Чернігові ГУ ДФС у Чернігівській області податкового повідомлення - рішення від 03.12.2014 №0004552200, звернувся до суду із позовом про їх скасування. Також, просив зобов'язати відповідачів відновити суми податкового кредиту та зобов'язань ТОВ "МАРАЛ ЛТД" в електронній базі даних "Автоматизована система співставлення інформаційної системи Міністерства доходів та зборів України "Податковий блок", інформаційній базі результатів контрольно-перевірочної роботи АРМ "Аудит", а також в інтегрованій картці, зміни до яких були внесені на підставі відомостей, викладених в актах перевірок від 13.08.2014 №7/22/37298910 та від 29.09.2014 №9/22/37298910.

Відмовляючи в задоволенні частини позовних вимог, суд першої інстанції дійшов висновку про їх необґрунтованість.

Колегія суддів зазначає, що оскільки судове рішення щодо відмови в задоволенні частини позовних вимог жодною із сторін не оскаржується, то згідно із положеннями ч.1 ст.195 КАС України воно не підлягає апеляційному перегляду.

Приймаючи рішення про задоволення частини позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що встановлені ДПІ у м. Чернігові ГУ ДФС у Чернігівській області за наслідком проведеної перевірки порушення позивачем вимог діючого законодавства є необґрунтованими, та як наслідок, зменшення податковим органом розміру від'ємного значення суми податку на додану вартість у сумі 263083 грн., на підставі податкового повідомлення - рішення від 03.12.2014 №0004552200, є незаконним. Також суд дійшов висновку про обґрунтованість заявлених позовних вимог в частині зобов'язання ДПІ у м. Чернігові ГУ ДФС у Чернігівській області відновити суми податкового кредиту та зобов'язань ТОВ "Марал ЛТД" в електронній базі даних "Автоматизована система співставлення інформаційної системи Міністерства доходів та зборів України "Податковий блок", інформаційній базі результатів контрольно-перевірочної роботи АРМ "Аудит", зміни до яких були внесені на підставі відомостей, викладених в актах перевірок від 13.08.2014 №7/22/37298930 та від 29.09.2014 №9/22/37298910.

Колегія суддів частково погоджується з висновками суду першої інстанції, враховуючи наступне.

Перевіряючи правомірність встановлених за наслідком проведених перевірок порушень позивачем вимог діючого законодавства в частині завищення суми від'ємного значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту з ПДВ, які слугували підставою для винесення оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, колегія суддів дійшла висновку про наступне.

Відповідно до положень 14.1.36 ст.14 ПК України, господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Згідно п. 22.1 ст. 22 ПК України, об'єктом оподаткування можуть бути майно, товари, дохід (прибуток) або його частина, обороти з реалізації товарів (робіт, послуг), операції з постачання товарів (робіт, послуг) та інші об'єкти, визначені податковим законодавством, з наявністю яких податкове законодавство пов'язує виникнення у платника податкового обов'язку.

Згідно п. 185.1 ст. 185, п. 187.1 ст. 187, п. 188.1 ст. 188 ПК України, об'єктом оподаткування податком на додану вартість є операції платників податку, окрім іншого, з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; з постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу. Датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку, або дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку. База оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів.

Згідно п. 201.1, 201.4, 201.6 ст. 201 ПК України (в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин), платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну. Податкова накладна складається у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Один примірник видається покупцю, а другий залишається у продавця. У разі складання податкової накладної у паперовому вигляді покупцю видається оригінал, а копія залишається у продавця. Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Пунктом 200.1 ст. 200 ПК України (в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин) встановлено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду. Право на віднесення сум податку до податкового кредиту, згідно п. 198.1 ст. 198 Кодексу виникає, окрім іншого, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг. При цьому, відповідно до п. 198.2, 198.3, 198.6 ст. 198 ПК України (в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин), датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду, окрім іншого, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Таким чином, при складанні податкової звітності з метою правильного відображення господарської операції повинні враховуватись відповідні документи первинного обліку, а саме по зазначених операціях придбання результатів робіт (товарів) повинні бути в наявності, як і акти виконаних робіт, так і результати таких виконаних робіт (товарів).

Як встановлено під час судового розгляду справи, позивач у перевіряємий період мав господарські відносини із контрагентами ТОВ "Київ Ліквід Петролеум", ТОВ "Барилит плюс", ТОВ "Талис плюс", ТОВ "Праус".

Перевіряючи наявність правових підстав для формування позивачем складу податкового кредиту на підставі вищевказаних господарських операцій, колегія суддів дійшла висновку про наступне.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 р. №996-XIV (далі - Закон України №996-XIV), господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства; первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення; фінансова звітність - бухгалтерська звітність, що містить інформацію про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства за звітний період.

Згідно до ст. 3 Закону України №996-XIV, метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства.

Бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Статтею 9 Закону України №996-XIV визначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Тобто, документальному підтвердженню підлягає одна із вищезазначених подій, і якщо дана подія оформлена первинним документом, що містить усі обов'язкові реквізити, визначені ч. 2. ст. 9 Закону України №996-XIV, то дана обставина є належним доказом реальності господарської операції.

Відповідно до вимог п.2.1 ст.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. № 88 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.1995 р. за № 168/704, первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Аналіз вказаних норм свідчить про те, що будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичне здійснення господарської операції відсутнє, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені законодавством.

З урахуванням викладеного для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Відповідно до листа Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 року №742/11/13-11 "Щодо однакового застосування адміністративними судами окремих приписів Податкового кодексу України та Кодексу адміністративного судочинства України" визначено, що з метою встановлення факту здійснення господарської операції, протиправності формування витрат та податкового кредиту для цілей визначення об'єкта оподаткування належить з'ясувати, зокрема, такі обставини, як: рух активів у процесі здійснення господарської операції, установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції та установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

При розв'язанні відповідних спорів судам варто враховувати принцип офіційного з'ясування обставин справи, передбачений частинами четвертою та п'ятою статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України (лист Вищого адміністративного суду України від 01.11.2011 року №1936/11/13-11 "Щодо підтвердження даних податкового обліку").

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів вважає за необхідне перевірити під час розгляду даної справи висновки податкового органу про порушення позивачем вимог діючого законодавства, які були покладені в основу прийняття спірного податкового повідомлення-рішення.

Як вбачається з матеріалів справи, між ТОВ "Марал ЛТД" (покупець) та ТОВ "Київ Ліквід Петролеум" укладено договори поставки від 27.03.2014 №20/14-П; від 12.04.2014 №71/14-П; від 16.04.2014 №88/14-П; від 22.04.2014 №110/14-П, разом з додатковими угодами.

Згідно п. 1.1 зазначених договорів поставки нафтопродуктів, постачальник зобов'язується передати (поставити) у власність покупцю, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити газ вуглеводневий скраплений марки СПБТ, в подальшому товар. Одиниця виміру - метрична тонна. Також п.п..3.1 Договорів визначено, що умови поставки - склад покупця (АЗС). Допускається постачання товару кількома партіями. Місце поставки кожної партії товари узгоджується за домовленістю сторін.

На виконання умов договорів поставки позивачем прийнято газ вуглеводневий скраплений марки СПБТ та сплачено за поставку ПММ, що підтверджується актами приймання - передачі нафтопродуктів, видатковими накладними, платіжним дорученням, а ТОВ "Київ Ліквід Петролеум" виписані податкові накладні.

Також, між ТОВ "Марал ЛТД" (покупець) та ТОВ "Барилит плюс" укладено договори поставки нафтопродуктів від 01.05.2014 №01/19-НП; від 01.05.2014 №01/73-НП, разом з додатковими угодами.

Згідно п.1.1 зазначених договорів поставки нафтопродуктів, постачальник зобов'язується передати у власність покупцю, а покупець зобов'язується їх прийняти та оплатити нафтопродукти, в подальшому товар, згідно умов договору. Також п.п.4.2 договорів визначено, що товар постачається покупцю партіями, протягом поточного місяця, в кількості та за ціною, визначеними у кожній додатковій угоді до договору, на умовах: EXW - резервуари нафтобаз ПАТ "Дніпронафтопродукт" і інших нафтобаз, що належать ПАТ "Дніпронафтопродукт" на правах власності або використовуються ним на підставі цивільно-правових договорів (ІНКОТЕРМС - 2010).

На виконання умов договорів поставки позивачем прийнято нафтопродукти (бензин автомобільний підвищеної якості А-92 - Євро виду ІІ класу С, паливо дизельне підвищеної якості (Євро) марки В виду ІІ тощо) та сплачено за поставку ПММ, що підтверджується актами приймання - передачі нафтопродуктів, платіжними дорученнями, а ТОВ "Барилит плюс" виписані податкові накладні.

Крім того, між ТОВ "Марал ЛТД" (покупець) та ТОВ "Талис плюс" укладено договір поставки нафтопродуктів від 01.06.2014 №01/06-19П разом з додатковою угодою.

Згідно п. 1.1 зазначеного договору поставки нафтопродуктів, постачальник зобов'язується передати у власність покупцю, а покупець зобов'язується їх прийняти та оплатити нафтопродукти, в подальшому товар, згідно умов договору. Також п.п..4.2 договору визначено, що товар постачається покупцю партіями, протягом поточного місяця, в кількості та за ціною, визначеними у кожній додатковій угоді до договору, на умовах: EXW - резервуари нафтобаз ПАТ "Дніпронафтопродукт" і інших нафтобаз, що належать ПАТ "Дніпронафтопродукт" на правах власності або використовуються ним на підставі цивільно-правових договорів (ІНКОТЕРМС - 2010).

На виконання умов договору поставки позивачем прийнято нафтопродукти (бензин автомобільний підвищеної якості А-95 - Євро виду ІІ класу D) та сплачено за поставку ПММ, що підтверджується актом приймання - передачі нафтопродуктів, платіжним дорученням, а ТОВ "Талис плюс" виписано податкову накладну.

Також, між ТОВ "Марал ЛТД" (покупець) та ТОВ "Праус" укладено договори поставки нафтопродуктів від 01.04.2014№01/17; від 05.04.2014 №05/12; від 08.04.2014 №08/3; від 16.04.2014 №16/7, разом з додатковими угодами.

Згідно п. 1.1 зазначених договорів поставки нафтопродуктів, постачальник зобов'язується передати у власність покупцю, а покупець зобов'язується їх прийняти та оплатити нафтопродукти, в подальшому товар, згідно умов договору. Також п.п..4.2 договорів визначено, що товар постачається покупцю партіями, протягом поточного місяця, в кількості та за ціною, визначеними у кожній додатковій угоді до договору, на умовах: EXW - резервуари нафтобаз ПАТ "Дніпронафтопродукт" і інших нафтобаз, що належать ПАТ "Дніпронафтопродукт" на правах власності або використовуються ним на підставі цивільно-правових договорів (ІНКОТЕРМС - 2010).

На виконання умов договорів поставки позивачем прийнято нафтопродукти (бензин автомобільний підвищеної якості А-95 - Євро виду ІІ класу D, паливо дизельне підвищеної якості (Євро) марки В виду ІІ тощо) та сплачено за поставку ПММ, що підтверджується актами приймання - передачі нафтопродуктів, платіжними дорученнями, а ТОВ "Праус" виписані податкові накладні.

На підтвердження факту оприбуткування придбаних у контрагентів товарів позивачем надано та долучено до матеріалів справи оборотно-сальдові відомості.

Також позивачем на підтвердження якості придбаних у контрагентів ПММ надано паспорти якості та сертифікати відповідності.

Для забезпечення виконання умов вказаних договорів поставки нафтопродуктів між ТОВ "Марал ЛТД" (поклажодавець) та ПАТ "Дніпронафтопродукт" (зберігач) укладено договір зберігання від 17.06.2013. Відповідно до п.1.1 якого визначено, що в порядку та на умовах, визначених цим договором зберігач зобов'язується прийняти та зберігати нафтопродукти та інші ТМЦ, які передаються поклажодавцем, і повернути їх поклажодавцеві у схоронності за першою його вимогою.

На підтвердження здійснення господарської операції між позивачем ПАТ "Дніпронафтопродукт" стосовно зберігання придбаного товару у ТОВ "Барилит плюс", ТОВ "Талис плюс", ТОВ "Праус" позивачем надано до матеріалів справи: акти приймання - передачі нафтопродуктів, листи повідомлення про отримання нафтопродуктів на збереження, протоколи узгодження ціни, платіжні доручення, податкову накладну.

Також, фізичне переміщення придбаного товару позивачем у ТОВ "Барилит плюс", ТОВ "Талис плюс", ТОВ "Праус" не здійснювалося, оскільки придбаний позивачем у його контрагента товар фізично вже знаходився на складі ПАТ "Дніпронафтопродукт", з яким позивач уклав договір зберігання.

При цьому, придбані ПММ були реалізовані на орендованих АЗС, що підтверджується відповідними договорами оренди, актами приймання - передачі, журналом обліку.

На підтвердження транспортування зазначених ПММ до орендованих позивачем АЗС для подальшої реалізації надано договір перевезення вантажів автомобільним транспортом від 10.06.2013 №128, укладений між позивачем та ТОВ "Торговий дім "КРЕМЕНЧУКНАФТОПРОДУКТСЕРВІС" разом з додатковими угодами.

На підтвердження виконання умов договору перевезення нафтопродуктів до орендованих АЗС позивачем до матеріалів справи надано відповідний договір з додатковою угодою, акти здачі - приймання послуг, платіжні доручення, податкову накладну, журнал обліку.

Таким чином, ТОВ "Київ Ліквід Петролеум", ТОВ "Барилит плюс", ТОВ "Талис плюс", ТОВ "Праус", ТОВ "Торговий дім "КРЕМЕНЧУКНАФТОПРОДУКТСЕРВІС", ПАТ "Дніпронафтопродукт" - виконали свої зобов'язання за вказаними вище договорами, а ТОВ "Марал ЛТД" прийняло ПММ та послуги за цими договорами, які відображені у податковому та бухгалтерському обліку позивача.

Оцінивши перелічені первинні документи за правилами ст.86 КАС України, колегія суддів дійшла висновку про те, що вони не мають дефектів форми, змісту або походження, котрі в силу ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", ст.44 Податкового кодексу України, п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. №88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995р. за №168/704) спричиняють втрату первинними документами юридичної сили і доказовості, а відтак сприймаються судом як належні та допустимі докази.

Сума податку на додану вартість по взаємовідносинам з ТОВ "Київ Ліквід Петролеум", ТОВ "Барилит плюс", ТОВ "Талис плюс", ТОВ "Праус" включена до складу податкового кредиту та відображена в податкових деклараціях з податку на додану вартість за оскаржуваний період, що відображено у відповідних податкових деклараціях, поданих до податкового органу.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів дійшла висновку, що під час судового розгляду підтверджено належними та допустимими доказами факт реальності укладених із контрагентами господарських операцій.

Надані позивачем первинні документи у повній мірі розкривають зміст господарських операцій, а тому посилання податкового органу на те, що подані платником документи не дозволяють встановити реальність виконання розглядуваних операцій та факт їх використання у господарській діяльності товариства, є помилковими.

Колегія суддів зазначає, що стан виконання податкових обов'язків визначається виключно дотриманням норм податкового законодавства. В основі оподаткування лежить не волевиявлення осіб у вигляді цивільно-правового правочину, а фактичний рух активів з урахуванням ділової мети такого руху та його зв'язку з господарською діяльністю платника податків. Це випливає з того, що норми податкового законодавства пов'язують формування витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування та податкового кредиту з фактом придбання товарів з метою використання в господарській діяльності.

Отже, вирішальним значенням при вирішенні питання щодо формування платником податку витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, та податкового кредиту має значення не те, які зобов'язання сторони обумовили договором, а те, що вчинив платник податків. З позицій оподаткування не має значення чи має в господарській операції дефект волевиявлення сторін правочину, а має значення господарська операція, що вчинена платником, яка і має бути предметом аналізу в податковому спорі.

Відповідачем не надано доказів та не наведено жодних обставин, які б свідчили про невідповідність господарських операцій цілям та завданням статутної діяльності позивача, незвичності цих операцій для цих осіб, збитковості здійснених операцій, або інших обставин, які б окремо або в сукупності могли б свідчити про непов'язаність операцій з господарською діяльністю позивача, про не вчинення операцій, про відсутність факту надання послуг.

Крім того, в межах розгляду справи №825/49/15-а досліджувалися наявні фактичні обставини господарських відносин позивача з вказаними контрагентами.

Так, постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 29.01.2015, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 29.04.2015, встановлено наявність всіх первинних бухгалтерських документів на підтвердження проведення господарських операцій між позивачем та його контрагентами, а також визначено, що позивачем доведено, що правочини, укладені між ним та його контрагентами - ТОВ "Київ Ліквід Петролеум", ТОВ "Барилит плюс", ТОВ "Талис плюс", ТОВ "Праус" носять реальний характер.

Доказів скасування у касаційному порядку вказаних судових рішень матеріали справи не містять та сторонами під час розгляду справи не надано.

У відповідності до положень до ч.1 ст. 72 КАС України, обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

На підставі викладеного, з урахуванням наданих позивачем доказів на підтвердження факту отримання, оплати та використання у власній господарській діяльності придбаного у контрагентів товару, колегія суддів вважає, що позивачем було доведено належними та допустимими доказами факт реальності укладених із контрагентами господарських операцій.

На виконання договірних відносин ТОВ "Київ Ліквід Петролеум", ТОВ "Барилит плюс", ТОВ "Талис плюс", ТОВ "Праус" виписано на адресу позивача податкові накладні.

Зауважень щодо правильності оформлення та форми податкових накладених у податкового органу не виникло. На час виконання умов договорів та видачі податкових накладних підприємства були зареєстровані платниками податку на додану вартість.

Відповідно до положень п. 14.1.18 ст.14 ПК України, бюджетне відшкодування - відшкодування від'ємного значення податку на додану вартість на підставі підтвердження правомірності сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість за результатами перевірки платника, у тому числі автоматичне бюджетне відшкодування у порядку та за критеріями, визначеними у розділі V цього Кодексу.

Податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу (п.п. 14.1.181 ст.14 ПК України).

З огляду на зазначене колегія суддів дійшла висновку, що наявність податкових накладних, платіжних доручень щодо сплати податку на додану вартість в ціні товару хоч і є обов'язковими підставами для визначення податкового кредиту та бюджетного відшкодування, але не вичерпними, оскільки предметом доказування у даній справі є обставини, що підтверджують обґрунтованість визначення суми бюджетного відшкодування

Законом передбачено чіткий перелік підстав, які дають право на податковий кредит. Ці підстави дотримані позивачем в повному обсязі.

Листом Вищого адміністративного суду України від 20.07.2010 року № 1112/11/13-10 "Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби" зазначено, що у разі, якщо дії платника податку свідчать про його добросовісність, а вчинені ним господарські операції не викликають сумніву в їх реальності та відповідності дійсному економічному змісту, для підтвердження права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування достатньо наявності належним чином оформлених документів, зокрема податкових накладних. При цьому не є підставою для відмови у праві на податковий кредит та бюджетне відшкодування з податку на додану вартість порушення податкової дисципліни, вчинені контрагентом платника податку.

Крім того, виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит не ставиться у залежність від дотримання вимог податкового законодавства та сплатою податку до бюджету іншими суб'єктами господарювання. Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо декларування чи сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи.

Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на податковий кредит з ПДВ у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого права та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту. Адже, Податковий кодекс України не ставить право платника ПДВ на податковий кредит в залежність від дій або бездіяльності його контрагентів чи відсутності їх за місцезнаходженням, так само відсутності у контрагентів основних фондів, кваліфікованого персоналу тощо. І в разі порушення контрагентом податкової дисципліни відповідальність та негативні наслідки мають настати саме для цієї особи. Оскільки, позивач та його контрагент є окремими суб'єктами господарювання зі статусом юридичної особи, окремими платниками податку на додану вартість, кожен з яких має свої межі юридичної відповідальності, яка є індивідуальною, виходячи з вимог ст.61 Конституції України.

В силу ст.18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємці", якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

Колегія суддів також зауважує, що чинне законодавство не покладає на платника податків обов'язку перевіряти безпосереднього контрагента на предмет виконання ним вимог податкового законодавства та його безпосередню наявність за місцезнаходженням перед тим, як відносити відповідні суми до складу витрат, що підлягають оподаткуванню та формування суми податкового кредиту з податку на додану вартість.

Враховуючи викладене, колегія суддів висновку про те, що господарські операції між позивачем та його контрагентами мали реальний характер, діяльність позивача була спрямована на отримання економічної вигоди від підприємницької діяльності, підприємства ознак фіктивності на час здійснення господарської операції не мали, що зумовлює хибність висновків податкового органу.

Колегія суддів зазначає, що згідно ст. 5 КАС України, адміністративне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього кодексу та міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною радою України.

Згідно ч.2 ст. 8 КАС України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

У статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23.02.2006 року № 3477-IV зазначається, що суди при розгляді справ застосовують Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікована Україною 17.07.1997 року (далі - Конвенція), є частиною національного законодавства.

Пунктом 1 статті 6 Конвенції встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Статтею 19 Конвенції передбачено, що для забезпечення дотримання Високими Договірними Сторонами, однією з яких є Україна, їхніх зобов'язань за Конвенцією та протоколами до неї, створюється Європейський суд з прав людини. Він функціонує на постійній основі. Високі Договірні Сторони зобов'язуються виконувати остаточні рішення Суду в будь-яких справах, у яких вони є сторонами (ст. 46 Конвенції).

Колегія суддів звертає увагу на те, що збільшення суми грошового зобов'язання (шляхом прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень) порушує право позивача мирно володіти своїм майном, визначення якого міститься у Першому Протоколі до Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини від 20 березня 1952 року (надалі також "Протокол 1 до Конвенції"), яка є частиною національного законодавства України згідно із статтею 9 Конституції України.

Зокрема, стаття 1 Протоколу 1 до Конвенції так визначає підстави, за яких особа може бути позбавлена свого майна: "Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права"

Роз'яснення цієї норми містяться в рішеннях Європейського суду з прав людини (далі - "ЄСПЛ"). Дані рішення згідно з статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" мають в Україні значення джерела права. Більше того, ч.2 ст.8 КАС України вимагає врахування практики ЄСПЛ при вирішенні справ.

Так, у пункті 53 рішення в справі "Булвес" АД проти Болгарії, ЄСПЛ визначив поняття власності, вказавши, що "власність" може включати як існуючу власність, так і активи, включаючи вимоги стосовно яких заявник може стверджувати, що у нього чи у неї є принаймні "правомірні очікування"отримати ефективне здійснення свого майнового права.

У рішенні в справі "Щокін проти України"(п. 49) ЄСПЛ вказав, що збільшення податковим органом зобов'язання особи з податку безперечно є втручанням до майнових прав заявника, гарантованих статтею 1 Протоколу 1 до Конвенції. Таке втручання за Конвенцією може бути визнане тільки якщо здійснене на умовах, передбачених законом. Так, у пп. 50-51 згаданого рішення ЄСПЛ зазначає: "Найпершою та найбільш важливою вимогою ст. 1 Протоколу 1 до Конвенції є те, що будь-яке втручання державних органів у мирне володіння майном повинне бути законним: друге речення першого параграфу наділяє правом позбавляти майна лише "на умовах, передбачених законом" і другий параграф визначає, що Держава має право контролювати використання майна шляхом введення в дію "законів". Більше того, верховенство права, один з фундаментальних принципів демократичного суспільства, притаманний всім статтям Конвенції. Це поняття (поняття "закону") вимагає, перш за все, щоб заходи, що застосовуються, ґрунтувалися на національному законодавстві. Воно також посилається на якість закону, що застосовується, вимагаючи його доступності для осіб,яких він стосується, точності та передбачуваності в його застосуванні."

Таким чином, будь-які дії, спрямовані на позбавлення особи її майна є незаконними, якщо контролюючі органи діють не у відповідності до закону.

Неприпустимість притягнення до відповідальності однієї компанії, у випадку за неправомірні дії іншої компанії підтверджується практикою Європейського суду з прав людини. Так, в пункті 71 рішення у справі "Булвес"АД проти Болгарії" ЄСПЛ дійшов такого висновку: "...Суд вважає, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов'язків щодо своєчасного декларування ПДВ і, як наслідок, сплачувати ПДВ повторно разом із пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності".

Отже, Європейський суд з прав людини чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення з боку його контрагентом.

Таким чином, оскільки належними та допустимими доказами відповідач, як суб'єкт владних повноважень на якого покладено обов'язок щодо доказування правомірності прийнятого ним рішення, не довів обґрунтованість висновків акту перевірки, колегія суддів вважає, що правочини відповідають положенням норм чинного законодавства України.

Також, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що висновки податкового органу про можливі порушення податкового законодавства зі сторони контрагентів позивача, не є підставою для висновку про порушення саме позивачем вимог податкового законодавства та про відсутність у покупця права на формування податкового кредиту з ПДВ з фактом оплати. Відповідачем не надано доказів та не наведено жодних обставин, які б свідчили про невідповідність господарських операцій цілям та завданням статутної діяльності позивача, незвичності цих операцій для цих осіб, збитковості здійснених операцій, або інших обставин, які б окремо або в сукупності могли б свідчити про непов'язаність операцій з господарською діяльністю позивача, про не вчинення операцій, про відсутність факту поставки продукції.

Виходячи з наведеного, фактичні обставини справи об'єктивно засвідчують здійснення господарської діяльності між позивачем та контрагентами, та як наслідок, правомірність формування суми податкового кредиту з податку на додану вартість суми витрат, відповідно до первинних бухгалтерських документів та по податковим накладним, які виписані на виконання умов викладених вище договірних відносин.

Оцінюючи дії відповідача на відповідність критеріям зазначеним в ч. 3 ст. 2 КАС України, колегія суддів прийшла до висновку, що приймаючи спірне податкове повідомлення-рішення податковий орган дійшов до неправомірного висновку про порушення позивачем вимог діючого законодавства, а тому воно є незаконним та підлягає скасуванню.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що постанова суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог щодо скасування податкового повідомлення-рішення ДПІ у м.Чернігові ГУ ДФС у Чернігівській області від 03.12.2014 №0004552200 є законною та обґрунтованою.

Разом з тим, колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог щодо зобов'язання ДПІ у м. Чернігові ГУ ДФС у Чернігівській області відновити суми податкового кредиту та зобов'язань ТОВ "Марал ЛТД" в електронній базі даних "Автоматизована система співставлення інформаційної системи Міністерства доходів та зборів України "Податковий блок", інформаційній базі результатів контрольно-перевірочної роботи АРМ "Аудит", зміни до яких були внесені на підставі відомостей, викладених в актах перевірок від 13.08.2014 №7/22/37298930 та від 29.09.2014 №9/22/37298910, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ. До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права (ч.1 ст. 6 КАС України).

Тобто, виходячи з аналізу вищезазначеної правової норми, суд захищає лише порушені, невизнані або оспорювані права, свободи та інтереси учасників адміністративних правовідносин.

У відповідності до ч. 1 ст. 17 КАС України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку з здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 17 КАС України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема: спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Обов'язковою ознакою як нормативно-правового, так і правового акта індивідуальної дії, є юридичний характер, тобто обов'язковість його приписів для відповідного суб'єкта /суб'єктів/, дотримання якого забезпечується правовими механізмами.

Дії суб'єкта владних повноважень - активна поведінка суб'єкта владних повноважень, яка може мати вплив на права, свободи та інтереси фізичних та юридичних осіб.

Бездіяльність суб'єкта владних повноважень - пасивна поведінка суб'єкта владних повноважень, яка може мати вплив на реалізацію прав, свобод, інтересів фізичної чи юридичної особи.

Обов'язковою ознакою дій суб'єкта владних повноважень, які можуть бути оскаржені до суду, є те, що вони безпосередньо породжують певні правові наслідки для суб'єктів відповідних правовідносин і мають обов'язковий характер.

Отже, до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, які породжують, змінюють або припиняють права та обов'язки у сфері публічно-правових відносин, вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, якщо позивач вважає, що цими рішеннями, діями чи бездіяльністю його права чи свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав чи свобод.

Із правового аналізу вказаних норм вбачається, що позивач на власний розсуд визначає чи порушені його права рішеннями, дією або бездіяльністю суб'єкта владних повноважень. Проте ці рішення, дія або бездіяльність повинні бути такими, які породжують, змінюють або припиняють права та обов'язки у сфері публічно-правових відносин.

Рішенням Конституційного Суду України від 01.12.2004 р. у справі № 1-10/2004 (справа про охоронюваний законом інтерес) розтлумачено поняття "охоронюваний законом інтерес", що вживається в частині першій статті 4 Цивільного процесуального кодексу України та інших законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права", а саме зазначено, що цей термін треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загально-правовим засадам.

Законний інтерес - це юридичний інтерес, що заснований на законі і випливає з нього, схвалюється ним, хоча і не закріплений у конкретних правових нормах. Так можна говорити про загальні законні інтереси осіб - учасників адміністративного процесу (досягнення юридично значущого результату, прийняття законного і обґрунтованого рішення у справі) і персоніфіковані законні інтереси (інтерес особи у встановленні конкретних фактів, що доводять його невинність у вчиненні адміністративного правопорушення або обґрунтовують його позицію у зв'язку зі зверненням у компетентний державний орган).

Таким чином, у контексті наведених приписів до адміністративного суду вправі звернутися кожна особа, яка вважає, що її право чи охоронюваний законом інтерес порушено чи оспорюється, оскільки підставою для звернення особи до суду з позовом є її суб'єктивне уявлення, особисте переконання в порушенні прав чи свобод. Однак обов'язковою умовою здійснення такого захисту судом є об'єктивна наявність відповідного порушення права або законного інтересу на момент звернення до суду.

Судом першої інстанції встановлено, що відповідачем у АІС "Податковий блок" відображені дані про проведення документальних перевірок, результати якої оформлені в актах перевірок від 13.08.2014 №7/22/37298910 та від 29.09.2014 №9/22/37298910. При цьому, за результатами проведеної відповідачем перевірки, оформленої актом від 29.09.2014 №9/22/37298910, податкові повідомлення-рішення щодо заниження суми ПДВ за липень 2014 року по взаємовідносинами з ТОВ "Київ Ліквід Петролеум", ТОВ "АНТАРЕС" на загальну суму ПДВ 361169 грн. не виносилися та, відповідно, грошові зобов'язання не узгоджувались у встановленому ПК України порядку.

Пунктом 61.1 статті 61 ПК України визначено, що податковий контроль - це система заходів, що вживаються контролюючими органами з метою контролю правильності нарахування, повноти і своєчасності сплати податків і зборів, а також дотримання законодавства з питань регулювання обігу готівки, проведення розрахункових та касових операцій, патентування, ліцензування та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

Способом здійснення такого контролю є, зокрема, інформаційно-аналітичне забезпечення діяльності контролюючих органів (підпункт 62.1.2 пункту 62.1 статті 62 ПК України).

Відповідно до статті 71 ПК України, інформаційно-аналітичне забезпечення діяльності контролюючих органів - це комплекс заходів щодо збору, опрацювання та використання інформації, необхідної для виконання покладених на контролюючі органи функцій.

Згідно з приписами підпункту 72.1.1 пункту 72.1 статті 72 ПК України, для інформаційно-аналітичного забезпечення діяльності контролюючого органу використовується інформація, що надійшла, зокрема: від платників податків та податкових агентів, що міститься в податкових деклараціях, розрахунках, інших звітних документах; що міститься у наданих великими платниками податків в електронній формі копіях документів з обліку доходів, витрат та інших показників, пов'язаних із визначенням об'єктів оподаткування (податкових зобов'язань), первинних документах, які ведуться в електронній формі, регістрах бухгалтерського обліку, фінансовій звітності, інших документах, пов'язаних з обчисленням та сплатою податків і зборів; про фінансово-господарські операції платників податків.

У пункті 74.1 статті 74 ПК України зазначено, що податкова інформація, зібрана відповідно до цього Кодексу, може зберігатися та опрацьовуватися в інформаційних базах контролюючих органів або безпосередньо посадовими (службовими) особами контролюючих органів.

Так, наказом Державної податкової служби України № 1197 від 24.12.2012 року "Про введення в експлуатацію інформаційної системи "Податковий блок" з 01.01.2013 року було введено в експлуатацію ІС "Податковий блок" в органах державної податкової служби всіх рівнів.

Наказом ДПС України №1198 від 24.12.2012 року "Про введення в дію Тимчасового регламенту експлуатації інформаційної системи "Податковий блок" з 01.01.2013 року затверджено та введено в дію Тимчасовий регламент експлуатації інформаційної системи "Податковий блок".

Зібрана податкова інформація та результати її опрацювання використовуються для виконання покладених на контролюючі органи функцій та завдань (п.74.2 ст.74 ПК України).

Згідно зі ст. 16 Закону України "Про інформацію", податкова інформація - сукупність відомостей і даних, що створені або отримані суб'єктами інформаційних відносин у процесі поточної діяльності і необхідні для реалізації покладених на контролюючі органи завдань і функцій у порядку, встановленому ПК України.

Згідно з позицією Верховного суду України 9 грудня 2014 року справі № 21-511а14 для інформаційно-аналітичного забезпечення діяльності контролюючого органу використовується інформація, що надійшла за результатами податкового контролю, і така інформація не може бути виключена з баз даних, якщо дії зі здійснення такого контролю не визнані протиправними в установленому порядку.

За таких обставин дії контролюючого органу щодо внесення до електронної бази даних інформації, отриманої внаслідок проведення податкової перевірки, у тому числі й складеного за її результатами акта, є лише службовою діяльністю працівників податкового органу на виконання своїх професійних обов'язків по збиранню доказової інформації щодо наявності чи відсутності документального підтвердження відповідних операцій, якщо дії зі здійснення такого контролю не визнані протиправними в установленому порядку. Зазначені дії самі по собі не створюють для платника податків жодних правових наслідків у вигляді зміни або припинення його прав та не породжують для нього обов'язкових юридичних наслідків.

З урахуванням наведеного, відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема щодо компетенції контролюючих органів, повноважень і обов'язків їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, урегульовані ПК. Способом здійснення такого контролю є, зокрема, інформаційно-аналітичне забезпечення діяльності контролюючих органів. Інформація, зібрана відповідно до цього Кодексу, може зберігатися та опрацьовуватися в інформаційних базах контролюючих органів або безпосередньо посадовими (службовими) особами контролюючих органів. Висновки, викладені в акті перевірки, є відображенням дій податкових інспекторів та не породжують правових наслідків для платника податків і, відповідно, такий акт не порушує прав останнього. Дії контролюючого органу щодо внесення до Інтегрованої системи змін показників податкової звітності суб'єктів господарювання в частині податкового кредиту та податкових зобов'язань на підставі акта перевірки без прийняття податкових повідомлень-рішень не породжують правових наслідків для платників податків та не порушують їхні права, оскільки розміщена в цій системі інформація є службовою та використовується податковими органами для обробки зібраної інформації в автоматичному режимі (використовуються для виконання покладених на контролюючі органи функцій та завдань) з метою здійснення податкового контролю.

Аналогічна правова позиція відповідає практиці Верховного Суду України, зокрема, викладеної в постановах від 10.11.2015 року у справі №21-2479а15, від 17.11.2015 року у справі № 21-2944а15, від 17.11.2015 року у справі №21-1852а15, від 01.12.2015 року у справі № 21-3133а15.

В силу ч.2 ст. 161 КАС України, при виборі правової норми, що підлягає застосуванню до спірних правовідносин, суд зобов'язаний враховувати висновки Верховного Суду України, викладені у рішеннях, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 237 цього Кодексу.

Відповідно до ч.1 ст. 244-2 КАС України, рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України.

Враховуючи зазначене, виключення з бази даних відомостей, внесених на підставі узагальненої податкової інформації, є необґрунтованим.

Позивачем не надано до суду доказів порушення його законного інтересу у спірних правовідносинах, тобто не наведено будь-яких аргументів із відповідним документальним підтвердженням щодо настання негативних наслідків, спричинених діями відповідача.

Враховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку, що приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції дійшов до неправомірного висновку щодо обґрунтованості вищевказаної частини заявлених позовних вимог.

Відповідно до ст. 159 КАС України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно п. 4 ч. 1 ст. 202 КАС України, підставами для скасування постанови або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є, серед іншого, порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання.

З урахуванням встановлених обставин у справі та допущених судом першої інстанції порушень норм матеріального права, колегія суддів вважає, що постанова Харківського окружного адміністративного суду від 02.06.2016р. по справі №820/405/16 в частині задоволення адміністративного позову ТОВ "Марал ЛТД" про зобов'язання ДПІ у м. Чернігові ГУ ДФС у Чернігівській області відновити суми податкового кредиту та зобов'язань ТОВ "Марал ЛТД" в електронній базі даних "Автоматизована система співставлення інформаційної системи Міністерства доходів та зборів України "Податковий блок", інформаційній базі результатів контрольно-перевірочної роботи АРМ "Аудит", зміни до яких були внесені на підставі відомостей, викладених в актах перевірок від 13.08.2014 р. №7/22/37298930 та від 29.09.2014 р. №9/22/37298910 не відповідає вимогам ст.159 КАС України, а тому відповідно до вимог ст. 202, ч.2 ст. 205 КАС України підлягає скасуванню, з прийняттям в цій частині нової постанови про відмову у їх задоволенні.

В частині задоволення позовних вимог щодо скасування податкового повідомлення-рішення ДПІ у м.Чернігові ГУ ДФС у Чернігівській області від 03.12.2014 №0004552200 постанова суду першої інстанції є законною та обгрунтованою, а тому скасуванню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, п. 3 ст. 198, п. 4 ч.1 ст. 202, 205, 207, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м.Чернігові Головного управління ДФС у Чернігівській області задовольнити частково.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 02.06.2016р. по справі №820/405/16 скасувати в частині задоволення адміністративного позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Марал ЛТД" про зобов'язання Державної податкової інспекції у м. Чернігові Головного управління ДФС у Чернігівській області відновити суми податкового кредиту та зобов'язань Товариства з обмеженою відповідальністю "Марал ЛТД" в електронній базі даних "Автоматизована система співставлення інформаційної системи Міністерства доходів та зборів України "Податковий блок", інформаційній базі результатів контрольно-перевірочної роботи АРМ "Аудит", зміни до яких були внесені на підставі відомостей, викладених в актах перевірок від 13.08.2014 р. №7/22/37298930 та від 29.09.2014 р. №9/22/37298910.

Прийняти в цій частині нову постанову, якою відмовити Товариству з обмеженою відповідальністю "Марал ЛТД" в задоволенні адміністративного позову.

В іншій частині постанову Харківського окружного адміністративного суду від 02.06.2016р. по справі №820/405/16 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання постанови у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя (підпис)Бенедик А.П. Судді (підпис) (підпис) Калиновський В.А. Мельнікова Л.В. Повний текст постанови виготовлений 25.11.2016 р.