Ухвала

від 16.08.2017 по справі 820/405/16

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 серпня 2017 року м. Київ К/800/34812/16

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого - Веденяпіна О.А. (судді-доповідача), Бухтіярової І.О., Приходько І.В.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Чернігівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Чернігівській області (правонаступник Державної податкової інспекції у м. Чернігові Головного управління Державної фіскальної служби у Чернігівській області)

на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 02 червня 2016 року

та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 21 листопада 2016 року у справі №820/405/16

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Марал-ЛТД"

до Державної податкової інспекції у Московському районі м. Харкова Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області,

Державної податкової інспекції у м. Чернігові Головного управління Державної фіскальної служби у Чернігівській області

про скасування податкового повідомлення-рішення та зобов'язання вчинити певні дії,

в с т а н о в и в :

Товариство з обмеженою відповідальністю Марал ЛТД (далі - Товариство), звернулось в суд із адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Московському районі м. Харкова Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області,

Державної податкової інспекції у м. Чернігові Головного управління Державної фіскальної служби у Чернігівській області (далі - Інспекція), в якому просив:

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 3 грудня 2014 року №0004552200;

- зобов'язати відповідачів відновити суми податкового кредиту та зобов'язань Товариства в електронній базі даних "Автоматизована система співставлення інформаційної системи Міністерства доходів та зборів України "Податковий блок", інформаційній базі результатів контрольно-перевірочної роботи АРМ "Аудит", а також в інтегрованій картці, зміни до яких були внесені на підставі відомостей, викладених в актах перевірок від 13 серпня 2014 року №7/22/37298910 та від 29 вересня 2014 №9/22/37298910.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 02червня 2016 року адміністративний позов задоволено частково: скасовано податкове повідомлення-рішення ДПІ Інспекції від 03 грудня 2014 року №0004552200; зобов'язано Інспекцію відновити суми податкового кредиту та зобов'язань Товариства в електронній базі даних Автоматизована система співставлення інформаційної системи Міністерства доходів та зборів України Податковий блок , інформаційній базі результатів контрольно-перевірочної роботи АРМ Аудит , зміни до яких були внесені на підставі відомостей, викладених в актах перевірок від 13 серпня 2014 року №7/22/37298910 та від 29 вересня 2014 №9/22/37298910; в іншій частині позовних вимог відмовлено.

Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 21 листопада 2016 року апеляційну скаргу Інспекції задоволено частково, постанову Харківського окружного адміністративного суду від 02 червня 2016 року скасувати в частині задоволення адміністративного позову Товариства про зобов'язання Інспекції відновити суми податкового кредиту та зобов'язань Товариства в електронній базі даних Автоматизована система співставлення інформаційної системи Міністерства доходів та зборів України Податковий блок , інформаційній базі результатів контрольно-перевірочної роботи АРМ Аудит , зміни до яких були внесені на підставі відомостей, викладених в актах перевірок від 13 серпня 2014 року №7/22/37298910 та від 29 вересня 2014 №9/22/37298910; прийнято в цій частині нову постанову, якою відмовлено Товариству в задоволенні адміністративного позову; в іншій частині постанову Харківського окружного адміністративного суду від 02 червня 2016 року залишено без змін.

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій та вказуючи, що рішення прийнято без дотримання норм матеріального і процесуального права, Інпекція подала касаційну скаргу, в якій просила їх скасувати та прийняти рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Письмові заперечення на касаційну скаргу не надходили, що не перешкоджає розгляду касаційної скарги.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відхилення касаційної скарги.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що Інспекцією за результатами проведеної перевірки складено акт від 12 серпня 2014 року №7/22/37298930, згідно з яким позивачем порушено вимоги: пунктів 198.2, 198.6 статті 198, пунктів200.1, 200.2, 200.3 статті200 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено суму податку на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету за період, що перевірявся, на загальну суму 2 909 472, 00 грн. та завищено рядок 24 залишок від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду на суму 3 411,00 грн. за квітень 2014 року.

На підставі вищезазначеного акта перевірки Інспекцією прийняті податкові повідомлення-рішення від 22 серпня 2014 року:

- №0002582200, яким Товариству збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 3 636 840,00 грн., у т.ч. за основним платежем 2909472,00 грн. та штрафні санкції - 727 369,00 грн.,

- №0002592200, яким Товариству зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у т.ч. заявленого в рахунок зменшення податкових зобов'язань наступних періодів у сумі 263 083,00 грн.

- №0002602200, яким Товариству зменшено від'ємне значення з податку на додану вартість у сумі 3 411,00 грн.

За результатами адміністративного оскарження вказаних рішень, рішенням Головного управління Державної фіскальної служби у Чернігівській області від 30 жовтня 2014 року № 87/10/25-01-10-05-15 скаргу залишено без задоволення, а податкові повідомлення-рішення залишено без змін.

Рішенням Головного управління Державної фіскальної служби у Чернігівській області від 07 листопада 2014 року №153/10/15-01-10-05-15 внесено зміни до рішення про результати розгляду скарги від 30 жовтня 2014 року № 87/10/25-01-10-05-15, а саме: скасовано податкове повідомлення-рішення Інспекції від 22 серпня 2014 року №00025922000 про зменшення суми бюджетного відшкодування з ПДВ у сумі 263 083, 00 грн., а скаргу задоволено частково та збільшено визначену податковим повідомленням-рішенням №00026022000 суму зменшення від'ємного значення податку на додану вартість у розмірі 3 411, 00 грн. додатково на 263 083 грн.

Постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 29 січня 2015 року по справі №825/49/15-а, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 29 квітня 2015 року визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення від 22 серпня 2014 року №0002582200, №0002602200.

Проте, на підставі висновків акта перевірки та рішення про результати розгляду скарги і прийнято податкове повідомлення-рішення від 03 грудня 2014 року №0004552200, яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість в розмірі 263 083, 00 грн.

Фактичною підставою прийняття вказаного податкового повідомлення-рішення стали висновки Інспекції про те, що позивач безпідставно включив до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість за результатами операцій із ТОВ Київ Ліквід Петролеум , ТОВ Барилит плюс , ТОВ Талис плюс , ТОВ Праус , оскільки такі операції, на думку Інспекції, фактично не здійснювались.

Крім того, попередніми судовими інстанціями встановлено, що Інспекцією за результатами проведеної перевірки також складено акт від 29 вересня 2014 року №9/22/37298910, наслідки якої відображені в інформаційних системах.

Вказуючи на те, що Інспекція безпідставно внесла інформацію на підставі акта від 29 вересня 2014 року №9/22/37298910 до інформаційних систем податкового органу, суд першої інстанції послався на те, що здійснена в акті правова кваліфікація дій позивача не може бути підставою для змін у інформаційних базах.

Суд апеляційної інстанції не погодився із таким висновком, відмовив у задоволенні цієї позовної вимоги з підстав відсутності порушення діями податкового органу щодо внесення інформаційної системи відповідних відомостей прав та інтересів платника податків.

Рішення суду апеляційної інстанції в частині відмовленої позовної вимоги позивачем не оскаржується, правильність висновків суду в цій частині не ставиться сторонами під сумнів.

Роблячи висновок про протиправність податкового повідомлення-рішення, суди першої та апеляційної інстанції зазначили про те, що наявними у матеріалах справи доказами підтверджено фактичне здійснення операцій між позивачем та його контрагентами.

Колегія суддів погоджується із таким висновком з огляду на наступне.

Вимоги до підтвердження даних, визначених у податковій звітності, встановлені статтею 44 Податкового кодексу України. Так, згідно з пунктом 44.1 цієї статті для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Так, правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначено Законом України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні .

Відповідно до статті 1 цього Закону бухгалтерський облік - це процес виявлення, вимірювання, реєстрації, накопичення, узагальнення, зберігання та передачі інформації про діяльність підприємства зовнішнім та внутрішнім користувачам для прийняття рішень.

Бухгалтерський облік на підприємстві ведеться безперервно з дня реєстрації підприємства до його ліквідації (частина 1 статті 8 Закону Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні ).

У бухгалтерському обліку відображаються окремі господарські операції, з яких складається господарська діяльність.

Господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства (стаття 1 Закону Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні ).

За змістом частин 1 та 2 статті 9 наведеного Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Тобто для бухгалтерського обліку мають значення лише ті документи, які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій.

Відповідно до наведеного вище визначення господарської операції пов'язане з фактом руху активів платника податків та руху його капіталу.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов'язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами Податкового кодексу України.

Так, за визначенням, наведеним у підпункті 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього

Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

У відповідності до пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Аналіз наведених норм свідчить, що господарські операції для цілей визначення податкового кредиту мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, між позивачем та його контрагентами ТОВ Київ Ліквід Петролеум , ТОВ Барилит плюс , ТОВ Талис плюс , ТОВ Праус укладено договори поставки нафтопродуктів.

На підтвердження фактичної поставки товарів позивачем під час судового процесу надано копії актів приймання-передачі нафтопродуктів, платіжних доручень, податкових накладних, обліково-сальдових відомостей, паспортів якості та сертифікатів відповідності.

Згідно з обставинами, що встановлені судами попередніх інстанцій, товар не транспортувався фактично від контрагентів, оскільки фактично приймався в резервуарах на нафтобазах ПАТ Дніпронафтопродукт , де перед укладенням договорів поставки із контрагентами він і зберігався.

Позивач також продовжував зберігати товари в резервуарах нафтобаз ПАТ Дніпронафтопродукт , в подальшому, придбаний позивачем товар, транспортований на автозаправні станції, що орендовані позивачем, та реалізований іншим суб'єктам господарювання.

На підставі наведених доказів, оцінка яким надана з дотриманням положень 86 Кодексу адміністративного судочинства України, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли юридично правильно висновку про фактичне здійснення операцій між позивачем та ТОВ Київ Ліквід Петролеум , ТОВ Барилит плюс , ТОВ Талис плюс , ТОВ Праус з метою використання у господарській діяльності.

В касаційній скарзі Інспекція посилалась на те, що контрагенти позивача відсутні за юридичною адресою, водночас чинне законодавство не містить вимог щодо ведення господарської діяльності саме за юридичною адресою, а відтак вказане не може бути свідченням не здійснення операцій між позивачем та його контрагентами. До того ж матеріали справи не містять доказів, які б підтвердили, що на час здійснення операцій для позивача його контрагенти не знаходились за адресами реєстрації.

Також Інспекція в касаційній скарзі вказувала, що ТОВ Київ Ліквід Петролеум , ТОВ Барилит плюс , ТОВ Талис плюс , ТОВ Праус не мали ані трудових ресурсів, ані основних фондів, необхідних для поставки нафтопродуктів позивачу. Водночас, податковий орган не навів обґрунтованих доводів про те, що для поставки позивачу товару, який знаходився в резервуарах нафтобаз ПАТ Дніпронафтопродукт на зберіганні та який навіть не потребував фактичного транспортування, необхідні значні ресурси.

Таким чином, досліджуючи первинні бухгалтерські документи та враховуючи встановлені обставини, суди обґрунтовано зазначили про фактичне здійснення операцій між позивачем та його контрагентами з метою використання у господарській діяльності.

Суд вважає за потрібне наголосити на необхідності дотримуватися позиції, вказаної у рішенні Європейського суду з прав людини, яку він висловив у пункті 53 рішення у справі Федорченко та Лозенко проти України , відповідно до якої суд при оцінці доказів керується критерієм доведення поза розумними сумнівом . Так, наведені Інспекцією аргументи не є достатньо вагомими, чіткими та узгодженими доказами, що спростовують реальність господарських операцій між позивачем та контрагентами, факт чого підтверджується належними та допустимими доказами в розумінні положень статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України.

Вищий адміністративний суд України також акцентує увагу на тому, що відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Такий підхід узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини. Так, у пункті 110 рішення від 23 липня 2002 року у справі Компанія Вестберґа таксі Актіеболаґ та Вуліч проти Швеції Суд визначив, що …адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління. .

В той же час, Інспекцією під час розгляду адміністративної справи не наведено об'єктивних доводів щодо наявності в діях позивача ознак неправомірності чи недотримання принципу належної обачності при виборі контрагентів, як і не доведено правомірності оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

Таким чином, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли юридично правильного висновку про невідповідність фактичним обставинам справи тверджень про відсутність здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентами, а відтак, з урахуванням вимог частини третьої статті 2, частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, суди зробили обґрунтований висновок щодо наявності підстав для задоволення позовної вимоги про скасування податкового повідомлення-рішення.

Доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних судових рішень судами були порушені норми матеріального чи процесуального права.

Відповідно до частини 3 статті 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

За наведених обставин підстави для скасування рішення суду апеляційної інстанції та рішення суду першої інстанції, в частині, що залишена без змін, відсутні.

Керуючись статтями 220, 220-1, 223, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

у х в а л и в :

Касаційну скаргу Чернігівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Чернігівській області (правонаступник Державної податкової інспекції у м. Чернігові Головного управління Державної фіскальної служби у Чернігівській області) відхилити, а постанову Харківського окружного адміністративного суду від 02 червня 2016 року, в частині, що залишена без змін судом апеляційної інстанції, та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 21 листопада 2016 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили у порядку та строки, передбачені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України, та на неї може бути подана заява про перегляд судових рішень Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236 - 238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді О.А. Веденяпін І.О. Бухтіярова

І.В. Приходько