Рішення

від 23.11.2016 по справі 645/3426/16-ц

ФРУНЗЕНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ХАРКОВА

Справа № 645/3426/16-ц

Провадження № 2/645/2064/16

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 листопада 2016 року м. Харків

Фрунзенський районний суд м. Харкова у складі:

головуючого судді - Шарка О.П.,

секретаря судового засідання - Христенко А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м.Харкові цивільну справу за позовною заявою АТ «Банк «Фінанси та Кредит» до ОСОБА_1, третя особа: Товариство з обмеженою відповідальністю «ЛАДА - Україна» про визнання правочинів недійсними,

В С Т А Н О В И В :

Позивач АТ «Банк «Фінанси та Кредит» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1, третя особа: Товариство з обмеженою відповідальністю «Лада-Україна», в якому просив визнати недійсними вчинені Публічним акціонерним товариством «Банк «Фінанси та Кредит» правочини переказу та зарахування коштів у сумі 130 000,00 грн. й у сумі 100 000,00 грн. з рахунку ТОВ «Лада-Україна» (код ЄДРПОУ 32018752) № 260006026393701 на рахунок ОСОБА_1 (податковий номер НОМЕР_1) № 2620.2.285724.001 на підставі платіжних доручень № 21 від 23.01.2015 року № 23 від 26.01.2015 року.

В обґрунтування позовних вимог зазначила, що 23 січня 2015 між ПАТ «БАНК «ФІНАНСИ ТА КРЕДИТ» в особі відділення №137 Слобожанського регіонального департаменту АТ «Фінанси та Кредит» та ОСОБА_1 укладено Анкету-Заяву №53830, відповідно до умов якої для зазначеного клієнта було відкрито поточний рахунок №2620.2.285724.001. Пункт 1 зазначеної анкети-заяви передбачає, що підписанням цієї анкети - заяви Клієнт акцептував та приєднався до Публічної пропозиції АТ «БАНК «ФІНАНСИ ТА КРЕДИТ» на укладання Договору про відкриття поточних рахунків, надання і використання, платіжних карток, та комплексного обслуговування фізичних осіб - резидентів України, яка оприлюднена на офіційному сайті Банку за адресою: www.fcbank.com.ua .Анкета разом із вищевказаною пропозицією становить Договір про відкриття поточного рахунку та надання і використання платіжної картки . Крім того, 23 січня 2015 року між Банком та клієнтом ОСОБА_1 було підписано анкету-заяву №001-Р/007168 . Відповідно до умов вказаного договору зазначеному клієнту відкрито поточний рахунок №26251663257980001. Відповідно до п.п. 2.1 п.2. Анкети - Заяви № 53830 від 23.01.2015 року - Банк відповідно до умов Договору відкриває ОСОБА_1 поточний рахунок №2620.2.285724.001. В період з 23.01.2015 року по 26.01.2015 року до Банку надійшли платіжні доручення платника ТОВ «ЛАДА - УКРАЇНА» (32018752) №21 від 23.01.2015 р. на переказ коштів у сумі 130 000,00 грн., № 23 від 26.01.2015 року - у сумі 100 000, 00 грн. з рахунку платника 26006026393701 на поточний рахунок № 2620.2.285724.001 отримувача ОСОБА_1 ІПН: НОМЕР_1 з призначенням платежу: безвідсоткова фінансова позика згідно дог. № 1 від 23.01.2015р. та дог № 2 від 26.01.2015 р. без ПДВ. Платіжні доручення було виконано банком наступним чином: здійснено переказ коштів 23 січня 2015 року у сумі 130 000,00 грн. та 26 січня 2015 року в сумі 100 000,00 грн. та зарахування сум переказів на рахунок відповідача 26202285724001, що підтверджується платіжними дорученнями, випискою по рахунку ТОВ «ЛАДА», випискою по рахунку ОСОБА_1 Оскільки кошти обліковуються на рахунку № 2620.2.285724.001 ОСОБА_1 вважає себе вкладником Банку та вимагає здійснити гарантоване відшкодування .Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 07.06.2016р. позов ОСОБА_1 задоволено частково . Не погодившись з вищезазначеною Постановою суду, Банком 21.06.2016 р. було подано апеляційну скаргу . 18.12.2015 року на підставі Рішення Виконавчої дирекції ФГВФО №230 від 18.12.2015р. розпочато процедуру ліквідації Банку з 18.12.2015 року по 17.12.2017 року, повноваження ліквідатора делеговано Уповноваженій особі ФГВФО ОСОБА_2 Банк не погоджується із законністю та дійсністю правочинів щодо переказу та зарахування коштів на поточний рахунок ОСОБА_1, а тому Банк не визнає його кредитором та вкладником й не погоджується із задоволенням вимог ОСОБА_1 та подальшим відшкодуванням збитків ОСОБА_3 за рахунок коштів, отриманих від реалізації майна БАНКУ. 19.01.2015 року Постановою Правління Національного банку України №34/БТ від 19.01.2015 року АТ «БАНК «ФІНАНСИ ТА КРЕДИТ» віднесено до категорії проблемних . Вказаною Постановою запроваджено обмеження в діяльності Банку, а саме: постановлено не допускати проведення будь-яких операцій за чинними договорами, за результатами яких збільшується гарантована сума відшкодування за вкладами фізичних осіб ОСОБА_3 гарантування. Зазначена Постанова, на думку позивача, прийнята відповідно до вимог чинного законодавства. Вказані постанови є обов'язковими до виконання Банками. Банку заборонено переказ та зарахування коштів на рахунок Фізичної особи з рахунку юридичної особи в період з 19.01.2015 року по 20.08.2015 року, оскільки така операція збільшує гарантовану суму відшкодування ОСОБА_3. Також позивач зазначає, що операцією, яка збільшує гарантовану суму відшкодування ОСОБА_3 є переказ та зарахування коштів з рахунку ТОВ «ЛАДА» та зарахування на рахунок відповідача суми переказу, існують всі підстави для визнання недійсними переказів з рахунку ТОВ «ЛАДА» та зарахування на рахунок відповідача № грошових коштів, оскільки банком втрачено право на здійснення операцій (відсутня цивільна дієздатність), зміст правочинів (частини правочинів) суперечить інтересам держави та суспільства, зміст вказаних правочинів(частини правочинів) суперечить вимогам діючого законодавства.

У судовому засіданні представник позивача позов підтримала, надала пояснення, аналогічні викладеному у позові і письмових поясненнях до заперечень проти позову.

При цьому зазначила, що правочини із зарахування грошових коштів на рахунок відповідача, на її думку, суперечать ч. 1 ст. 203, 215, 217 Цивільного кодексу України, оскільки банком втрачено право на здійснення операцій на підставі Постанови Правління НБУ № 34/БТ від 19.01.2015 р. про віднесення АТ «Банк «Фінанси та Кредит» до категорії проблемних, зміст правочинів суперечить інтересам держави та суспільства.

Представник відповідача позов не визнала, усно та письмово у запереченнях проти позову пояснила, що питання дійсності правочинів розглянуто по суті судами адміністративної юрисдикції під час вирішення спору про зобов'язання уповноваженої особи ОСОБА_3 гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ «Банк «Фінанси та Кредит» вчинити дії , визначених чинним законодавством підстав для визнання правочинів недійсними немає, зі змісту позову не вбачається порушення прав та законних інтересів позивача, а отже правові підстави для задоволення позову відсутні.

У судове засідання представник третьої особи - ТОВ «ЛАДА УКРАЇНА» не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлялися заздалегідь і належним чином.

Дослідивши матеріали справи та оцінивши докази у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, з урахуванням меж заявлених позовних вимог, керуючись законом, суд вважає позов таким, що не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

У судовому засіданні судом встановлено, що 23 січня 2015 року відповідачем шляхом підписання анкети-заяви № 53830 було акцептовано публічну пропозицію Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» (надалі за текстом «Банк») на укладення Договору про відкриття поточного рахунку, надання і використання платіжних карток та комплексного обслуговування фізичних осіб резидентів України. 23 січня 2015 року Відповідачем також було підписано анкету-заяву №001-Р/007168. На підставі вказаних Договорів Публічним акціонерним товариством «Банк «Фінанси та Кредит» відповідачу відкрито поточний рахунок № 2620.2.285724 та поточний картковий рахунок № 26251663257980001, оформлено платіжну картку до нього.

На момент укладення правочину з банком та відкриття банківського рахунку ОСОБА_1 працював на посаді Генерального директора Товариства з обмеженою відповідальністю «Лада-Україна»

В період з липня 2013 року по грудень 2014 року відповідач неодноразово звертався до вищого органу управління ТОВ «Лада-Україна» - загальних зборів учасників, з проханнями про надання йому безпроцентної фінансової допомоги (позики) на поворотній основі з метою вирішення сімейних питань (на оздоровлення дітей та придбання сімейного автомобіля), з огляду на його суттєвий вклад у розвиток господарської діяльності Товариства та досягнення значних економічних результатів під його керівництвом.

З матеріалів справи вбачається, що 22 січня 2015 року та 26 січня 2015 року загальними зборами учасників прийнято рішення про задоволення прохання відповідача та надання йому на поворотній основі безпроцентної позики (поворотної безпроцентної фінансової допомоги) на оздоровлення дітей і вирішення соціально-побутових потреб.

На підставі вказаних рішень загальних зборів учасників між відповідачем та третьою особою у цій справі укладено договори позики (безпроцентної поворотної фінансової допомоги) № 1 від 23.01.2015 р. на суму 130 000,00 грн. та № 2 від 26.01.2015 р. на суму 100 000,00 грн.

23 січня 2015 року та 26 січня 2015 року до позивача від третьої особи у цій справі на виконання надійшли платіжні доручення № 21 на переказ коштів у сумі 130 000,00 грн. та № 23 на переказ коштів у сумі 100 000,00 грн. з поточного рахунку ТОВ «Лада-Україна» № 26006026393701 на поточний рахунок № 2620.2.285724.001 отримувача ОСОБА_1 з призначенням платежу «безвідсоткова поворотна фінансова позика згідно договору № 1 від 23.01.2015 р. та договору № 2 від 26.01.2015 р. без ПДВ».

Вказані платіжні доручення АТ «Банк «Фінанси та Кредит» виконано та здійснено переказ коштів з рахунку ТОВ «Лада-Україна» на рахунок ОСОБА_1 у загальній сумі 230 000,00 грн.

З наявного в матеріалах справи витягу вбачається, що 19 січня 2015 р. постановою Правління Національного банку України № 34/БТ АТ «Банк «Фінанси та Кредит» віднесено до категорії проблемних на 180 днів. Постановою Правління НБУ № 463/БТ від 16 липня 2015 року цей строк продовжено на 30 днів.

Продовж січня-серпня 2015 року на виконання вимог договору банківського рахунку позивач отримав зі свого рахунку грошові кошти у сумі 24549,90 грн., що підтверджується банківською випискою за період з 23.01.2015 по 01.09.2015.

Судом встановлено, що залишок грошових коштів на поточному рахунку ОСОБА_1 в АТ «Банк «Фінанси та Кредит» на момент розгляду справи складає 205 450,10 грн., що підтверджується банківською випискою від 09.11.2015 року і не оспорюється учасниками процесу.

По суті спірних відносин суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Частина перша статті 203 Цивільного кодексу України встановлює, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до частини другої статті 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Позивач у своєму позові як на правову підставу недійсності правочинів з перерахування коштів на рахунок відповідача посилається на порушення під час його вчинення вимог законодавства, зокрема ст. ст. 55, 56, 75 Закону України «Про банки і банківську діяльність», Цивільного кодексу України та Положення «Про застосування Національним банком України заходів впливу».

Таким чином у межах заявлених позовних вимог предметом судового дослідження у цій справі є відповідність правочинів з переказу грошових коштів на загальну суму 230 000,00 грн. з банківського рахунку ТОВ «Лада-Україна» № 260006026393701 на поточний рахунок ОСОБА_1 № 2620.2.285724.001 у безготівковій формі згідно платіжних доручень № 21 від 23.01.2015 р. та № 23 від 26.01.2015 р. та зарахування на рахунок ОСОБА_1 № 2620.2.285724.001 вимогам Цивільного кодексу України та чинному законодавству у сфері банківської діяльності.

З цього приводу слід відзначити, що спірні правовідносини регулюється, перш за все, Цивільним кодексом України та Законом України «Про банки та банківську діяльність» № 2121-III від 7 грудня 2000 року із змінами та доповненнями.

Так, згідно зі ст. 1067 ЦК України договір банківського рахунка укладається для відкриття клієнтові або визначеній ним особі рахунка у банку на умовах, погоджених сторонами.

Банк зобов'язаний укласти договір банківського рахунка з клієнтом, який звернувся з пропозицією відкрити рахунок на оголошених банком умовах, що відповідають закону та банківським правилам.

За договором банківського рахунка банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком.

Банк має право використовувати грошові кошти на рахунку клієнта, гарантуючи його право безперешкодно розпоряджатися цими коштами.

В силу приписів . ч. 1-3 ст. 1066 ЦК України Банк не має права визначати та контролювати напрями використання грошових коштів клієнта та встановлювати інші, не передбачені договором або законом, обмеження його права розпоряджатися грошовими коштами на власний розсуд.

Таким законом є, зокрема, Закон України «Про банки та банківську діяльність», частиною 6 статті 67 якого передбачено право Національного банку України на запровадження особливого режиму контролю за діяльністю банку та призначення куратора банку. Особливий режим контролю є додатковим інструментом банківського нагляду, що використовується, як правило, одночасно із заходами впливу, встановленими статтею 73 цього Закону.

Під час здійснення особливого режиму контролю за діяльністю банку, Національний банк України має право заборонити банку використовувати для розрахунків прямі кореспондентські рахунки та/або вимагати від банку проведення розрахунків виключно через консолідований кореспондентський рахунок.

Проблемний банк у строк до 180 днів зобов'язаний привести свою діяльність у відповідність із вимогами законодавства, у тому числі нормативно-правових актів Національного банку України.

Проблемний банк зобов'язаний у строк до семи днів повідомити Національний банк України про заходи, які він вживатиме з метою приведення своєї діяльності у відповідність із вимогами законодавства, та на вимогу Національного банку України повідомляти його про хід виконання цих заходів.

Отже, закон встановлює для банку конкретне обмеження виключно у вигляді заборони проблемному банку використовувати для розрахунків прямі кореспондентські рахунки та/або проведення розрахунків виключно через консолідований кореспондентський рахунок.

За ч.ч. 1, 3 ст. 1068 ЦК України Банк зобов'язаний за розпорядженням клієнта видати або перерахувати з його рахунка грошові кошти в день надходження до банку відповідного розрахункового документа, якщо інший строк не передбачений договором банківського рахунка або законом.

Загальні засади функціонування платіжних систем і систем розрахунків (далі - платіжні системи) в Україні, поняття та загальний порядок проведення переказу коштів у межах України регламентований Законом України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні».

За наданим цим Законом визначенням термінів і понять переказом коштів (далі - переказ) є рух певної суми коштів з метою її зарахування на рахунок отримувача або видачі йому у готівковій формі. (п. 1.24. ст. 1 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні»)

Як вказано у п. 21.1. ст. 21 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» ініціювання переказу проводиться, зокрема, шляхом подання ініціатором до банку, в якому відкрито його рахунок, розрахункового документа.

При цьому ініціатор - особа, яка на законних підставах ініціює переказ коштів шляхом формування та/або подання відповідного документа на переказ або використання електронного платіжного засобу, а платник - особа, з рахунка якої ініціюється переказ коштів або яка ініціює переказ шляхом подання/формування документа на переказ готівки разом із відповідною сумою коштів. (п. 1.15 ст 1, п. 1.32 ст. 1 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні»).

Згідно з пунктом 30.1. статті 30 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» розрахунковим документом, який містить доручення платника банку, здійснити переказ визначеної в ньому суми коштів зі свого рахунка на рахунок отримувача, є платіжне доручення.

Також і відповідно до 22.1. ст. 22 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» ініціювання переказу здійснюється за такими видами розрахункових документів, як зокрема, платіжне доручення.

За визначенням вказаного нормативного акта отримувачем переказу коштів є особа, на рахунок якої зараховується сума переказу або яка отримує суму переказу у готівковій формі. (п. 1.23. ст.1 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні»)

Згідно зі ст. 4, п.п. 7.1.1, 7.1.5 ст. 7 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» для проведення переказу можуть використовуватися кошти як у готівковій, так і в безготівковій формі.

Види безготівкових розрахунків визначаються законами та прийнятими на їх основі нормативно-правовими актами Національного банку України.

Відповідно до Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні, затвердженої Постановою правління Національного банку України від 21.01.2014 № 22, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 29.03.2004 за №377/8976 (надалі - Інструкція) учасниками безготівкових розрахунків є банки та їх філії, підприємства, фізичні особи та інші клієнти банку, з рахунків яких списуються або на рахунки яких зараховуються кошти.

Банк здійснює розрахунково-касове обслуговування своїх клієнтів на підставі відповідних договорів і своїх внутрішніх правил здійснення безготівкових розрахунків, якщо ці правила відповідають вимогам цієї Інструкції, іншим нормативно-правовим актам.

Банк не має права визначати та контролювати напрями використання коштів клієнта та встановлювати інші, не передбачені договором або законом, обмеження його права розпоряджатися коштами на власний розсуд. (п. 1.6 Інструкції)

Згідно із п. 1.7 Інструкції кошти з рахунків клієнтів банки списують лише за дорученнями власників цих рахунків (включаючи договірне списання коштів згідно з главою 6 цієї Інструкції) або на підставі розрахункових документів стягувачів згідно з главами 5 та 12 цієї Інструкції.

При цьому, за змістом п. 1.4 Інструкції платіжне доручення - це розрахунковий документ, що містить письмове доручення платника обслуговуючому банку про списання зі свого рахунку зазначеної суми коштів та її перерахування на рахунок отримувача.

Відповідно до п. 1.8. Інструкції платники та стягувачі оформляють доручення/розпорядження про списання коштів з рахунків на відповідних бланках розрахункових документів, форма та порядок оформлення яких визначаються цією Інструкцією.

Доручення платників про списання коштів зі своїх рахунків банки приймають до виконання виключно в межах залишку коштів на цих рахунках або якщо договором між банком та платником передбачено їх приймання та виконання в разі відсутності/недостатності коштів на цих рахунках.

У повній відповідності до положень чинного законодавства та положень наведених нормативних актів, які регулюють проведення переказу коштів у межах України, платником АТ «Банк «Фінанси та Кредит» - Товариством з обмеженою відповідальністю «Лада-Україна» (учасником безготівкового розрахунку) сформовано платіжні доручення № 21 від 23.01.2015 року та № 23 від 26.01.2015 року, якими ініційовано на належній правовій підставі - договорів безпроцентної фінансової допомоги № 1, від 23.01.2015 та № 2 від 26.01.2015, договору на відкриття та обслуговування рахунку, норм чинного законодавства, на переказ грошових коштів. Отримувачем у вказаних документах зазначений - «Галаган Юрій Васильович».

Згідно з п. 32.3. ст. 32 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» банки зобов'язані виконувати доручення клієнтів, що містяться в документах на переказ, відповідно до реквізитів цих документів та з урахуванням положень, встановлених пунктом 22.6 статті 22 цього Закону.

Таким чином, виконуючи доручення клієнта - Товариства з обмеженою відповідальністю «Лада-Україна», Публічним акціонерним товариством «Банк «Фінанси та Кредит» у повній відповідності до вимог чинного законодавства та інформації з розрахункового документа було проведено зарахування грошових коштів на рахунок належного отримувача - ОСОБА_1.

Як вказано у статті 1074 Цивільного кодексу України обмеження прав клієнта щодо розпоряджання грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, не допускається, крім випадків обмеження права розпоряджання рахунком за рішенням суду або в інших випадках, встановлених законом, а також у разі зупинення фінансових операцій, які можуть бути пов'язані з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванням тероризму чи фінансуванням розповсюдження зброї масового знищення, передбачених законом.

Банк зобов'язаний вчиняти для клієнта операції, які передбачені для рахунків даного виду законом, банківськими правилами та звичаями ділового обороту, якщо інше не встановлено договором банківського рахунка.

В матеріалах справи відсутні докази того, що договір, укладений між позивачем та ТОВ «Лада-Україна» на відкриття та/чи обслуговування банківського рахунку останнього містить положення про право Банку не вчиняти для клієнта певні операції, зокрема не виконувати доручення на перерахування грошових коштів на підставі належним чином оформлених платіжних доручень.

Позивачем не надано також доказів наявності судового рішення про заборону фінансових операцій ОСОБА_1 чи ТОВ «Лада-Україна», або того, що операції з переказу грошових коштів з банківського рахунку ТОВ «Лада-Україна» на поточний рахунок відповідача пов'язані легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванням тероризму чи фінансуванням розповсюдження зброї масового знищення.

Отже стаття 1074 ЦК України, містить імперативну вказівку про те, що банк зобов'язаний виконувати розпорядження клієнта та не має права відмовити у проведенні фінансових операцій за виключенням випадків чітко регламентованих цією нормою.

Суд приходить до висновку, що відповідно до положень чинного законодавства банк зобов'язаний приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування відповідних сум з рахунка; банк може списати грошові кошти з рахунка клієнта на підставі його розпорядження; обмеження прав клієнта щодо розпоряджання грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, не допускається; розпорядження про списання коштів оформляється дорученням/розпорядженням про списання коштів з рахунків на відповідних бланках розрахункових документів.

Вищенаведені нормативно-правові акти та наявні у матеріалах справи письмові докази не містять заборони на відкриття поточного рахунка, безготівкового перерахування коштів з поточного рахунку юридичної особи-резидента на рахунок фізичної особи-резидента, відкритих в одному банку.

Таким чином, АТ «Банк «Фінанси та Кредит» при здійсненні переказу грошових коштів з поточного рахунку ТОВ «Лада-Україна» на підставі платіжних доручень № 21 від 23.01.2015 року на суму 130 000 грн. та № 23 від 26.01.2015 року на суму 100 000 грн. та їх зарахування на поточний рахунок відповідача діяв у спосіб, передбачений законодавством України.

Стосовно посилань позивача на те, що АТ «Банк «Фінанси та кредит» постановою НБУ №34/БТ від 19.01.2015 р. віднесено до категорії проблемних, у зв'язку із чим йому заборонено здійснювати операції в результаті яких збільшується гарантована сума відшкодування за вкладами фізичних осіб, суд вважає звернути увагу на таке.

Згідно ст. 75 Закону України «Про банки і банківську діяльність» рішення Національного банку України про віднесення банку до категорії проблемного є банківською таємницею.

Національний банк України має право заборонити проблемному банку використовувати для розрахунків прямі кореспондентські рахунки та/або вимагати від проблемного банку проведення розрахунків виключно через консолідований кореспондентський рахунок.

Проблемний банк у строк до 180 днів зобов'язаний привести свою діяльність у відповідність із вимогами законодавства, у тому числі нормативно-правових актів Національного банку України.

Проблемний банк зобов'язаний у строк до семи днів повідомити Національний банк України про заходи, які він вживатиме з метою приведення своєї діяльності у відповідність із вимогами законодавства, та на вимогу Національного банку України повідомляти його про хід виконання цих заходів.

Отже, закон встановлює для банку конкретне обмеження у процедурі, коли його визнано проблемним, яке полягає виключно у забороні проблемному банку використовувати для розрахунків прямі кореспондентські рахунки та/або проведення розрахунків виключно через консолідований кореспондентський рахунок.

Твердження позивача про порушення спірними операціями пункту 7.11. Положення «Про застосування Національним банком України заходів впливу» суд сприймає критично, оскільки у вказаному пункті йдеться про припинення на підставі рішення НБУ надання послуг банком своїм клієнтам через юридичну особу - комерційного агента банку, який діє відповідно до укладеного агентського договору, а отже немає жодного відношення до спірних правовідносин.

Суд відзначає також, що позивачем не надано належних доказів на підтвердження повідомлення чи обізнаності банку на момент виконання правочинів з перерахування грошових коштів з поточного рахунку ТОВ «Лада-Україна» на поточний рахунок ОСОБА_1 про існування постанови Правління НБУ про визнання АТ «Банк «Фінанси та Кредит» проблемним. У матеріалах справи відсутні також докази набуття чинності вказаною постановою Правління Національного банку України.

З матеріалів справи вбачається, що уповноваженою особою фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ «Банк «Фінанси та Кредит» відповідно до наданих їй повноважень також проводилася перевірка наявності у спірних правочинів ознак нікчемності, передбачених ч.3 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Серед підстав, за яких правочин є нікчемним, ч. 3 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» визначає, зокрема, і здійснення банком, віднесеним до категорії проблемних, операцій, укладення (переоформлення договорів), що призвело до збільшення витрат, пов'язаних з виведенням банку з ринку, з порушенням норм законодавства. (п. 9 ч.3. ст.38)

Зі змісту листа-відповіді № 3-131100/9567 від 12 серпня 2016 уповноваженої особи фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ «Банк «Фінанси та Кредит» випливає, що за результатами перевірки не встановлено наявності ознак нікчемності правочинів, вчинених банком на користь відповідача на виконання платіжних доручень ТОВ «Лада-Україна», у тому числі і передбачених п. 9 ч. 3 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», тобто не встановлено порушення банком у цьому випадку норм законодавства під час віднесення його до категорії проблемних. За наслідками перевірки до ОСОБА_3 гарантування вкладів подано додаткову інформацію про Відповідача як вкладника, який має право на відшкодування вкладу за рахунок коштів ФГВФО.

У відповідності до ч.1 ст.202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам (ч.1 ст.203 ЦК України).

Згідно зі ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Як зазначив у позовній заяві, усних та письмових поясненнях представник позивача, вчинення правочину із зарахування коштів на рахунок ОСОБА_1 призводить до його безпідставного включення до реєстру вкладників АТ «Банк «Фінанси та Кредит» та здійснення в подальшому ОСОБА_3 гарантування вкладів фізичних осіб виплати відповідачеві гарантованих сум відшкодування.

А отже позивач фактично кваліфікує оскаржувані правочини як такі, що суперечать інтересам держави і суспільства, спрямовані на незаконне заволодіння майном держави, хоча й не посилається прямо на приписи ст. 228 ЦК України.

З цього приводу суд вважає за необхідне звернути увагу, що відповідно до ст.228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

В свою чергу, грошові кошти залишаються на рахунку позивача, що підтверджується матеріалами справи.

Відповідно до ч.1 ст.204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним

Суд відмічає, що для застосування санкцій, передбачених статтею 228 ЦК України, необхідною є наявність умислу на укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересами держави і суспільства.

Відповідно до п.18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» при кваліфікації правочину за ст.228 ЦК України має враховуватись вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок, сторонами правочину або однією із сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним.

Позивачем не доведено наявності між ним та відповідачем чи третьою особою у справі завідомо суперечної інтересам держави і суспільства мети здійснення правочинів та наявності відповідного умислу в учасників правочинів. Також позивачем не доведено наявності між відповідачем, банком та ТОВ «Лада-Україна» при укладенні та виконанні правочинів взаємоузгоджених зловмисних дій, спрямованих на порушення існуючого в державі суспільного ладу або моральних засад.

В контексті правомірності оскаржуваних правочинів варто також звернути увагу на частину 3 статті 61 ЦПК, згідно з положеннями якої обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини .

В матеріалах справи наявна судова преюдиція - судові рішення у адміністративній справі № 820/1317/16 Харківського окружного адміністративного суду від 07.06.2016 р. та Харківського апеляційного адміністративного суду від 20.07.2016 р., які набули законної сили, та якими встановлено, що правові та фактичні підстави вважати вчинені Публічним акціонерним товариством «Банк «Фінанси та Кредит» правочини переказу та зарахування коштів у сумі 130 000,00 грн. й у сумі 100 000,00 грн. з рахунку ТОВ «Лада-Україна» (код ЄДРПОУ 32018752) № 260006026393701 на рахунок ОСОБА_1 (податковий номер НОМЕР_1) № 2620.2.285724.001 на підставі платіжних доручень № 21 від 23.01.2015 року № 23 від 26.01.2015 року, нікчемними відсутні, а доводи про недійсність цих правочинів є необґрунтованими.

Приймаючи рішення у справі, суд бере до уваги і наявність матеріально-правової зацікавленості позивача та порушення його прав і законних інтересів, як обов'язкової ознаки його статусу та підстав для звернення до суду.

Згідно з ч.1 ст.3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до п.1 резолютивної частини рішення Конституційного суду України №18-рп/2004 від 01 грудня 2004 р . у справі №1-10 щодо конституційного тлумачення поняття "охоронюваний законом інтерес" у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права", треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Таким чином метою звернення з позовом до суду повинен бути захист конкретного матеріального або нематеріального блага.

У судовому засіданні представник позивача не зміг пояснити у чому полягає порушення прав позивача оскаржуваними правочинами. Суд не бере до уваги та ставиться критично до пояснень представника позивача про те, що порушення його прав і законних інтересів полягає у необхідності відшкодування на вимогу ОСОБА_3 гарантування вкладів фізичних осіб останньому гарантованої суми відшкодування, виплаченої ОСОБА_1 ОСОБА_3 як вкладнику, за рахунок майна банку відповідно до ч.1, 2 ст. 29, ст. 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», оскільки у позивача згідно з приписами ч. 1 ст. 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» у будь-якому разі виникають зобов'язання з погашення вимог кредиторів у процедурі ліквідації за рахунок свого майна - чи то ОСОБА_3 гарантування вкладів фізичних осіб (у разі правомірності виконаних банком правочинів) чи то Товариству з обмеженою відповідальністю «Лада-Україна» (у разі визнання виконаних банком правочинів недійсними).

У той же час, згідно ст.26 ч.1 абз.1, ч.2 ЗУ «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» ОСОБА_3 гарантування вкладів фізичних осіб гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом. ОСОБА_3 відшкодовує кошти в розмірі вкладу, включаючи відсотки, нараховані на день початку процедури виведення ОСОБА_3 банку з ринку, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, встановленого на дату прийняття такого рішення, незалежно від кількості вкладів в одному банку. Сума граничного розміру відшкодування коштів за вкладами не може бути меншою 200000 гривень. Адміністративна рада ОСОБА_3 не має права приймати рішення про зменшення граничної суми відшкодування коштів за вкладами.

Вкладник набуває право на одержання гарантованої суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів ОСОБА_3 в межах граничного розміру відшкодування коштів за вкладами після прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.

Рішення про відкликання ліцензії позивача та початок процедури його ліквідації прийнято постановою Правління НБУ №898 від 17.12.2015 р.

З огляду на викладене суд приходить до висновку, що метою звернення позивача до суду є не захист порушеного чи не визнаного права позивача, і не захист його матеріального блага, а уникнення виплати відшкодування вкладу відповідачеві ОСОБА_3 гарантування вкладів фізичних осіб - метою є захист матеріального блага не позивача, а ОСОБА_3.

Відсутня і друга важлива ознака легітимного дозволу, як самостійного об'єкту судового захисту індивідуальної потреби - цей дозвіл повинен не суперечити справедливості. Так, задоволення позову є несправедливим по відношенню до відповідача, бо він у такому разі позбавляється гарантованого відшкодування свого вкладу ОСОБА_3.

Відповідно до ч. 1 ст. 15 ЦК кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Таким чином, у розумінні закону суб'єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для відновлення порушеного права і припинення дій, які порушують таке право.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ для захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (ст. 1 ЦПК).

Відповідно до ст. 55 Конституції права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань. За положеннями ст. 24 Конституції юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Відповідно до ст. 10 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести та обставини, на які вона посилається як на підставу у своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Принцип диспозитивності цивільного судочинства, закріплений в ст. 11 ЦПК України, передбачає, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до ЦПК України, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Однак, позивачем не доведено обґрунтованість та законність його вимог.

На підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які посилались сторони, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, а також достатність і взаємний зв'язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, суд дійшов висновку, що у задоволенні позову слід відмовити повністю повністю.

Розподіл судових витрат між сторонами суд вирішуэ за правилами ст. 88 ЦПК України .

На підставі викладеного, керуючись ст. 55 Конституції України, ст.ст. 203, 204, 215,1066-1068 ЦК України, 3, 10; 11; 27, 30, 60, 212-215 ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ:

У позовних вимогах АТ «Банк «Фінанси та Кредит» до ОСОБА_1, третя особа: Товариство з обмеженою відповідальністю «ЛАДА - Україна» про визнання правочинів недійсними - відмовити у повному обсязі.

Апеляційну скаргу на рішення суду може бути подано до апеляційного суду Харківської області через Фрунзенський районний суд м. Харкова протягом десяти днів з дня його проголошення, а особами , які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення , протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення , якщо його не скасовано , набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Надруковано в нарадчій кімнаті.

Головуючий суддя: