Ухвала

від 22.11.2016 по справі 810/2525/16

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 810/2525/16 Головуючий у 1-й інстанції:Дудін С.О. Суддя-доповідач: Оксененко О.М.

У Х В А Л А

Іменем України

22 листопада 2016 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого - судді Оксененка О.М.,

суддів - Губської Л.В., Федотова І.В.,

при секретарі - Пономаренко О.В.,

за участю представника позивача - Семенець Г.Л., представника відповідача - Богів Т.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління ДФС у Київській області на постанову Київського окружного адміністративного суду від 09 вересня 2016 року у справі за адміністративним позовом товариство з обмеженою відповідальністю «Завод Ореол-1» до Головного управління ДФС у Київській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И Л А:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Завод Ореол-1» звернулось до Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління ДФС у Київській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 03.08.2016 №0002231409 та №0002241409.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 09 вересня 2016 року позовні вимоги задоволено в повному обсязі.

Не погоджуючись з прийнятою постановою, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції, як таку, що ухвалена з порушенням норм матеріального права та прийняти нову постанову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Заслухавши доповідь судді, пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи та дослідивши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, Головним управлінням ДФС у Київській області проведено планову виїзну перевірку ТОВ «Завод Ореол-1» з питань дотримання податкового законодавства за період з 01.01.2014 по 31.12.2015 та валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2014 по 31.12.2015.

За наслідками проведеної перевірки відповідачем складено акт №90/10-36-14-04/35511654 від 18.07.2016, в якому зроблено висновок про порушення позивачем вимог п.п. 138.1.1 п. 138.1 ст. 138, п.п. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139; п.44.1 ст.44, пп.134.1.1 п.134. ст.134 Податкового кодексу України, Положення (стандарту) бухгалтерського обліку, у зв'язку з чим позивачем було занижено податок на прибуток на загальну суму 1697189,00 грн., у тому числі за 2014 рік у сумі 1421363,00 грн. та за 2015 рік у сумі 275826,00 грн.; п.198.2, п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України, у зв'язку з чим позивачем було занижено податок на додану вартість на загальну суму 1885765,00 грн., у тому числі за березень 2014 року на суму 90292,00 грн., за квітень 2014 року на суму 11252,00 грн., за травень 2014 року на суму 167416,00 грн., за червень 2014 року на суму 174717,00 грн., за липень 2014 року на суму 251977,00 грн., за серпень 2014 року на суму 181185,00 грн., за вересень 2014 року на суму 235480,00 грн., за жовтень 2014 року на суму 342 643,00 грн., за листопад 2014 року на суму 124329,00 грн., за лютий 2015 року на суму 57000,00 грн., за березень 2015 року на суму 4210,00 грн., за квітень 2015 року на суму 64133,00 грн., за травень 2015 року на суму 161096,00 грн., за червень 2015 року на суму 13269,00 грн., за серпень 2015 року на суму 5229,300 грн., за вересень 2015 року на суму 15373,00 грн. та зменшено від'ємне значення з податку на додану вартість в сумі 40825,00 грн., у тому числі за березень 2015 року на суму 20790,00 грн., за червень 2015 року на суму 13269,00 грн., за серпень 2015 року на суму 5229,00 грн. та за вересень 2015 року на суму 1537,00 грн.

На підставі встановлених в Акті перевірки порушень, Головним управлінням ДФС у Київській області прийнято податкові повідомлення - рішення від 03.08.2016 №0002231409, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств на загальну суму 240870,50 грн., у тому числі податкове зобов'язання на суму 1697189,00 грн. та штрафні (фінансові) санкції в сумі 710681,50 грн.; №0002241409, яким ТОВ «Завод Ореол-1» збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 2828647,50 грн., у тому числі податкове зобов'язання на суму 1885765,00 грн. та штрафні (фінансові) санкції в сумі 942882,50 грн.

Не погоджуючись з вказаними рішеннями податкового органу позивач звернувся до суду про їх скасування.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення є безпідставними і підлягають скасуванню як протиправні.

Колегія суддів погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Згідно з п.п. 138.2 ст. 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Крім цього, в силу п. 198.2 ст. 198 цього Кодексу датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.6 ст. 198 ПК України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Пунктом 201.8 ст. 201 ПК України встановлено, що право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Відповідно до п. 201.10 ст. 201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

З наведеного вбачається, що умовою для виникнення у платника податку права на формування податкового кредиту та валових витрат є придбання платником податків товарів (послуг) для використання їх в своїй господарській діяльності. Підставою для виникнення такого права є податкова накладна, виписана контрагентом платника податків, який зареєстрований як платник податку на додану вартість.

Крім того, в інформаційному листі Вищого адміністративного суду України № 742/11/13-11 від 02.06.2011 зазначено, що судам належить звертати особливу увагу на дослідження обставин реальності здійснення господарських операцій платника податку, на підставі яких таким платником були сформовані дані податкового обліку. При цьому приймати на підтвердження даних податкового обліку можна лише достовірні первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

З метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясовувати рух активів у процесі здійснення господарської операції.

При цьому, дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції: договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо.

Необхідно перевірити фізичні, технічні та технологічні можливості певної особи до вчинення тих чи інших дій, що становлять зміст господарської операції, як то: наявність кваліфікованого персоналу, основних фондів, у тому числі транспортних засобів для перевезення або виробництва, приміщень для зберігання товарів тощо, якщо такі умови необхідні для здійснення певної операції; можливість здійснення операцій з відповідною кількістю певного товару у відповідні строки з урахуванням терміну його придатності, доступності на ринку тощо; наявність відповідних ліцензій та інших дозвільних документів.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 06.05.2014 між ТОВ «Стандарт Ойл Плюс» (Постачальник) та ТОВ «Завод Ореол-1» (Покупець) було укладено договір поставки нафтопродуктів №06/05, за умовами якого Постачальник зобов'язався передати в погоджені строки, а Покупець прийняти і оплатити на умовах, визначених договором, нафтопродукти (товар), найменування, ціна, кількість якого вказується в накладних документах на товар, які оформлюються на кожну партію.

Відповідно до п.1.2 договору номенклатура товару, його кількість, ціна встановлюються сторонами за обопільною згодою на основі заявки Покупця й зазначаються в розрахункових документах (рахунках-фактури) та/чи в відвантажувальних документах (видаткових накладних) на товар, які являються специфікацією в розумінні ст.266 Господарського кодексу України та є невід'ємною частиною цього договору.

Згідно із п.2.1 договору товари поставляються погодженими партіями, у відповідності із Специфікацією на поставку тої чи іншої партії товару. Поставка товару підтверджується накладними документами на товар (видатковими накладними та/або актами приймання-передачі), які підписані представниками обох сторін.

Відповідно до п.2.2 договору поставка товару, в рамках цього договору, здійснюється наступних базисів поставки:

А) СРТ - пункт призначення, вказаний Покупцем в заявці на відвантаження товару, поставка транспортом і за рахунок Постачальника;

Б) EXW - резервуар нафтобази зберігання, вказаний Постачальником, вивіз товару транспортом (та за рахунок) Покупця.

Згідно з п.2.3 договору сторони погоджуються, що Постачальник зобов'язується в строк, визначений п.2.2 цього договору, відвантажити Покупцю партію товару, а Покупець зобов'язується її прийняти.

Відповідно до п.2.4 договору товар вважається переданий Постачальником і прийнятий Покупцем по якості - відповідно до технічних умов і інших нормативно-технічних актів (паспорт, сертифікат заводу-виробника), по кількості - відповідно до товарно-транспортних або накладних документів (накладна та/або акт приймання-передачі), у відповідності з вибраним базисом поставки товару.

Пунктом 3 договору встановлено, що загальна ціна цього договору визначається кількістю отриманого та оплаченого товару Покупцем протягом всього строку дії цього договору. Вартість кожної окремої партії товару визначається постачальником в рахунку-фактурах та накладних документах.

Крім того, між сторонами були підписані протоколи погодження договірної ціни на поставку товару (бітуму нафтового).

Також, між ТОВ «Ойл-Д» (Продавець) та ТОВ «Завод Ореол-1» (Покупець) було укладено договір поставки нафтопродуктів від 10.09.2013 №10/09, за умовами якого Постачальник зобов'язався передати в погоджені строки, а Покупець прийняти і оплатити на умовах, визначених договором нафтопродукти (товар), найменування, ціна, кількість якого вказується в накладних документах на товар, які оформлюються на кожну окрему партію.

Відповідно до п.1.2 договору номенклатура товару, його кількість, ціна встановлюються сторонами за обоюдною згодою на основі заявки Покупця й зазначаються в розрахункових документах (рахунках-фактури) та/чи в відвантажувальних документах (видаткових накладних) на товар, які являються специфікацією в розумінні ст.266 Господарського кодексу України та є невід'ємною частиною цього договору.

Згідно із п.2.1 договору товари поставляються погодженими партіями, у відповідності із Специфікацією на поставку тої чи іншої партії товару. Поставка товару підтверджується накладними документами на товар (видатковими накладними та/або актами приймання-передачі), які підписані представниками обох сторін.

Відповідно до п.2.2 договору поставка товару, в рамках цього договору, здійснюється наступних базисів поставки: СРТ - пункт призначення, вказаний покупцем в заявці на відвантаження товару, поставка транспортом і за рахунок постачальника.

Відповідно до п.2.4 договору товар вважається переданий Постачальником і прийнятий покупцем по якості - відповідно до технічних умов і інших нормативно-технічних актів (паспорт, сертифікат заводу-виробника), по кількості - відповідно до товарно-транспортних або накладних документів (накладна та/або акт приймання-передачі), у відповідності з вибраним базисом поставки товару.

Згідно з п.2.12 договору сторони погоджують, що відвантаження товару (партії товару), що поставляється згідно умом договору та видача відповідних документів на товар здійснюється Постачальником на підставі належним чином оформленої довіреності на отримання товару (партії товару).

Пунктом 3.1 договору встановлено, що загальна ціна цього договору визначається кількістю отриманого та оплаченого товару Покупцем протягом всього строку дії цього договору. Вартість кожної окремої партії товару визначається Постачальником в рахунках-фактурах та накладних документах.

Так, між сторонами були підписані протоколи погодження договірної ціни на поставку товару (мазуту).

На підтвердження виконання умов вказаних договорів матеріали справи містять видаткові та податкові накладні, товарно-транспортні накладні та додані до них подорожні листи, виписки з банківського рахунку та акти звірки взаємних розрахунків.

Крім того, 22.05.2014 між ПП «Еліт Альфа ЛТД» (Постачальник) та ТОВ «Завод Ореол-1» (Покупець) було укладено договір постачання №61, за умовами якого Постачальник зобов'язався поставити Покупцю нафтопродукти (товар) в кількості, асортименті й ціні, передбаченими договором в обумовлений договором термін, а покупець зобов'язався прийняти та оплатити поставлений товар.

Пунктом 4.1 договору встановлено, що поставка товару протягом терміну дії договору проводиться згідно попередньої домовленості як в усній, так і письмовій формі.

Доставка товару на адресу Покупця проводиться за попередньою узгодженістю сторін, або автотранспортом Постачальника, або автотранспортом Покупця. При доставці транспортом Постачальника, транспортні послуги налаються додатково, окремо, або враховуються у ціну товару (п.4.2 договору).

Відповідно до п.4.3 договору Постачальник спільно з товаром зобов'язується передати такі документи (на кожну партію (машину): видаткову накладну, податкову накладну.

Реальність виконання вказаного договору підтверджують наступні первинні та розрахункові документи: видаткові та податкові накладні, товарно-транспортні накладні.

Всі зазначені вище документи підписані та скріплені печатками сторін та мають всі реквізити як того вимагає чинне законодавство України.

Колегія суддів також зазначає, що договора, укладені між позивачем та його контрагентами в судовому порядку не оспорювалися, недійсними (фіктивними) не визнавалися, їх зміст не суперечить вимогам чинного законодавства.

Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що відповідачем не надано, як того вимагають положення чинного законодавства України, доказів, які б свідчили про те, що документи, виписані на виконання договорів, були сфальсифікованими, як і не надано відомостей про звернення до правоохоронних органів у зв'язку з виявленими порушеннями складання завідомо неправдивих документів звітності.

Крім того, матеріали справи містять копію договору оренди між ТОВ «Ореол-1» (Орендодавець) та ТОВ «Завод Ореол-1» (Орендар) від 24.02.2012, за умовами якого Орендодавець зобов'язався передати, а Орендар прийняти в оренду нежилі приміщення (об'єкт оренди), що розташовані за адресою: Київська обл., м. Васильків, вул. Володимирська, 92, для ведення господарської діяльності.

Відповідно до п.9.1 договору цей договір вступає в силу з моменту підписання сторонами акта приймання-передачі приміщення і діє до 01 лютого 2015 року.

З матеріалів справи вбачається, що Орендодавець передав, а Орендар прийняв нежилі приміщення, про що сторонами було складено акт приймання-передачі нежилих приміщень б/н від 01.03.2012.

Крім того, між сторонами було підписано Додаткову угоду №2 від 30.01.2015 до Договору оренди від 24.02.2012, відповідно до якої сторони дійшли згоди про викладення п.9.1 договору в наступній редакції: «Цей договір вступає в силу з моменту підписання сторонами акта приймання-передачі приміщення і діє до 01 лютого 2018 року».

Також, для здійснення своєї господарської діяльності позивачем (Орендар) 01.03.2012 було укладено договір з ТОВ «Ореол-1» (Орендодавець) оренди обладнання, за умовами якого Орендодавець зобов'язався передати, а Орендар прийняти в оренду обладнання, згідно переліку (Додаток№1 до даного договору) (об'єкт оренди), що знаходиться за адресою: Київська обл., м. Васильків, вул. Володимирська, 92 для ведення господарської діяльності.

Пунктом 2.1 договору визначено, що об'єктом оренди є обладнання, визначене в Додатку №1.

Відповідно до п.9.1 договору цей договір вступає в силу з моменту підписання сторонами акта приймання-передачі приміщення і діє до 31 грудня 2018 року.

Вказане підтверджує безпосередній зв'язок між правочинами, вчиненими позивачем з контрагентами ТОВ «Ойл Д», ТОВ «Стандарт Ойл Плюс», ПП«Еліт Альфа ЛТД» та власною господарською діяльністю, а саме, як вірно встановлено судом першої інстанції, товар, який був поставлений позивачу його контрагентами безпосередньо використовується ним для виробництва покрівельних та гідроізоляційних матеріалів, які в подальшому реалізуються покупцям, що підтверджується наявними в матеріалах справи первинними документами, зокрема, специфікаціями, накладними, актами списання сировини і матеріалів на виробництво.

Щодо посилання відповідача на наявність у деяких товарно-транспортних накладних недоліків, то колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, який вірно зазначив, що товарно-транспортні накладні не є документами первинного бухгалтерського обліку, що підтверджують обставини придбання та продажу товарно-матеріальних цінностей, а лише встановлюють права, обов'язки та відповідальність власників автомобільного транспорту (перевізників) під час здійснення транспортування вантажу.

При цьому, за наявності документів, які підтверджують фактичне отримання позивачем товарів з метою їх використання у власній господарській діяльності, ненадання транспортної документації, не може бути підставою для висновків про відсутність документального підтвердження реальності здійснення господарських операцій з придбання товару, оскільки вказаною документацією обов'язково мають бути підтверджені витрати з послуг по перевезенню вантажів, а не послуги з придбання товару.

Колегія суддів зазначає, що Правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджені наказом Міністерства транспорту України № 363 від 14.10.1997 не встановлюють правил податкового обліку, а лише встановлюють права, обов'язки та відповідальність власників автомобільного транспорту - перевізників та вантажовідправників і вантажоодержувачів - замовників. При цьому, документи обумовлені вказаними правилами не є документами первинного бухгалтерського обліку, що підтверджують обставини придбання та продажу товарно-матеріальних цінностей.

Стосовно доводів апелянта про відсутність у позивача документів, які підтверджують вартість транспортування, розрахунки з ПП «Еліт Альфа ЛТД» за транспортування, акти прийому-передачі транспортних послуг, рахунків (попереднє погодження асортименту поставки), колегія суддів зазначає наступне.

Так, відповідно до п.4.2 договору постачання №61 від 22.05.2014, укладеного між ТОВ «Завод Ореол-1» та ПП «Еліт Альфа ЛТД» вартість постачання враховується у ціну товару.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, перевезення товару до пункту призначення (м. Васильків) здійснювалось саме ПП «Еліт Альфа ЛТД».

З огляду на викладене, сторони договору не здійснювали оформлення окремих документів на транспортування, крім ТТН, зокрема, з інформацією про вартість транспортування товару, оскільки така вартість входить до вартості товару, яка зазначена у рахунках-фактурах та видаткових накладних.

Посилання відповідача на відсутність у позивача документів, що мають згідно Закону України «Про перевезення небезпечних вантажів» супроводжувати небезпечний товар, спростовується наступним .

Так, вказані документи не є документами первинного бухгалтерського або податкового обліку і їх наявність чи відсутність не може підтверджувати або спростовувати реальність здійснення господарської операції.

Наслідком встановлення компетентними органами відсутності цих документів, є притягнення перевізника до відповідальності за порушення порядку перевезення товару, оскільки саме він у випадку, передбаченому чинним законодавством України, зобов'язаний брати в органах ДАІ дозвіл на перевезення небезпечного вантажу, який є формою обов'язкового дозвільного документа. При цьому, вказаний дозвіл є необхідним лише перевізникові, а не отримувачу товару, під час транспортування небезпечного вантажу. Крім того, колегія суддів зазначає, що будь-якого впливу на податковий облік учасників господарської операції вказане порушення значення не має.

Доводи відповідача про відсутність сертифікатів відповідності та паспортів якості на бітум та мазут спростовуються залученими до матеріалів справи копіями вказаних документів, в яких наведено опис, характеристики товару, а також дані про його виробника і дату виготовлення. Наведені відомості є достатніми індивідуалізуючими характеристиками придбаного товару. Водночас слід враховувати, що сертифікаційні документи на товар, які не містять відомостей про учасників та умови господарської операції з поставки, не можуть слугувати підтвердженням або спростуванням реальності господарської операції; сертифікати якості не є документами первинного бухгалтерського або податкового обліку, що фіксують рух активів. А тому навіть їх відсутність не має вирішального значення для встановлення фактичного руху активів у процесі виконання поставок.

Також, слід зазначити, що сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце.

Крім того, відповідач зазначив про те, що при проведенні перевірки ланцюгів контрагента позивача, ПП «Еліт Альфа ЛТД», не встановлено придбання бітуму у ПАТ «Укртатнафта» в обсягах, що відповідає об'ємам реалізованого бітуму на користь ТОВ «Завод Ореол-1». При цьому, ПП «Еліт Альфа ЛТД» не здійснювало придбання бітуму по імпорту за період з 01.01.2014 по 31.12.2015, що підтверджується вантажно-митними деклараціями за вказаний період.

Проте, як вірно встановлено судом першої інстанції, контролюючим органом не було враховано, що згідно сертифікату відповідності серії ВГ №UA1.145.0055768-14 ПП «Еліт Альфа ЛТД» є виробником продукції «Бітум нафтовий дорожній в'язкий марки БНД 60/90», у зв'язку з чим обсяги придбання цим суб'єктом господарювання бітуму не має жодного правового значення, адже контролюючим органом не були перевірені обсяги сировини, яка може використовуватися контрагентом позивача для виробництва бітуму в необхідних обсягах.

Щодо доводів відповідача про те, що ТОВ «Ойл Д», ТОВ «Стандарт Ойл Плюс» та ПП«Еліт Альфа ЛТД» на час здійснення господарських операцій з позивачем не мали у штаті достатньої кількості працівників та основних фондів для виконання своїх договірних зобов'язань перед позивачем, колегія суддів зазначає наступне.

Такі обставини, як відсутність у контрагента трудових ресурсів, мінімальна кількість працівників, відсутність у власності основних засобів, майна не можуть спростовувати фактичне виконання спірних операцій. Податковим органом не наведено, які саме ресурси необхідні постачальникам для поставки товарів, а також не доведено зв'язку цього факту з неможливістю виконати розглядувані послуги із залученням інших фізичних осіб та орендованого майна за цивільно-правовими договорами.

Стосовно посилань податкового органу на недекларування контрагентами позивача сум податкового зобов'язання з податку на додану вартість та податку на прибуток підприємств, колегія суддів зазначає, що чинне законодавство не ставить умовою дійсності правочинів, а також виникнення податкових зобов'язань платника у залежність від стану податкового обліку його контрагентів.

Позивач не може нести відповідальність за невиконання його контрагентами своїх податкових зобов'язань, адже поняття «добросовісний платник», яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а сам платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентом податкових зобов'язань.

Невиконання контрагентом платника своїх зобов'язань щодо сплати податку на додану вартість до бюджету має негативні наслідки лише щодо цієї особи і платник податку не може бути позбавлений права на податковий кредит та відшкодування сум податку на додану вартість у разі, якщо він виконав усі вимоги чинного законодавства та має документальні підтвердження розміру податкового кредиту.

Крім того, як вбачається з матеріалів справи, відповідач, в обґрунтування правомірності винесення ним спірних податкових повідомлень-рішення, посилається на податкову інформацію, яка надійшла на його адресу від ДПІ у Печерському районі м. Києва, в якій зазначено про непідтвердження реальності здійснення господарських відносин між ТОВ «Ойл Д» з ТОВ «БФ Альянс» та ТОВ «Браво СТ» за період з 01.02.2014 по 31.03.2014 та ТОВ «Стандарт Ойл Плюс» з ТОВ «Мєта-торг плюс» за період з 01.04.2014 по 31.05.2014.

Так, зокрема, податковий орган зазначив про наявність вироку Печерського суду м. Києва від 30.07.2015 по кримінальній справі №757/22907/15-к за кримінальним провадженням за обвинуваченням у вчиненні злочинів, передбаченим ч.3 ст.27, ч.2 ст.28, ст.1 ст. 205 Кримінального кодексу України, в якому зазначено про фіктивну господарську діяльність ТОВ «БФ Альянс», ТОВ «Браво СТ» та ТОВ «Мєта-торг плюс», які, як зазначено вище, були контрагентами ТОВ «Стандарт Ойл Плюс» та ТОВ «Ойл Д».

Проте, колегія суддів зазначає, що наявність вказаного вироку не спростовує реальність спірних операцій, оскільки фінансово-господарські правовідносини між позивачем та ТОВ «Стандарт Ойл Плюс» та ТОВ «Ойл Д» не були предметом дослідження у відповідній кримінальній справі.

Тому зазначений вирок суду у кримінальному провадженні, враховуючи частину четверту статті 72 КАС України, не є обов'язковим для адміністративного суду у цій справі, оскільки не стосується правових наслідків дій ТОВ «Завод Ореол-1».

Також, колегія суддів зазначає, що відповідачем під час розгляду справи не надано вироку або іншого рішення суду по кримінальній справі відносно посадових осіб позивача або контрагентів позивача, якими б встановлювались обставини протиправної діяльності цих осіб та підприємств з метою отримання необґрунтованої податкової вигоди за спірними операціями або реєстрації/перереєстрації підприємства - контрагента позивача на підставних осіб.

Посилання відповідача на зазначену вище інформацію є необґрунтованим, оскільки не є безумовною підставою для висновку про порушення позивачем податкового законодавства, оскільки податкове законодавство не ставить в залежність податковий облік (стан) певного платника податку від інших осіб, від знаходження їх за юридичною адресою, фактичної сплати контрагентом податку до бюджету, від його господарських та виробничих можливостей. Питання віднесення певних сум податку на додану вартість до податкового кредиту поширюється виключно на окремо взятого платника та не залежить від розрахунків з бюджетом третіх осіб.

Лише встановлення в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісним постачальником з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями контрагента може слугувати підставою для висновку про неправомірне формування податкового кредиту з податку на додану вартість.

Недобросовісність учасників господарських правовідносин в ланцюгу постачання товарів (послуг) не може слугувати підставою для притягнення до юридичної відповідальності суб'єкта господарювання, яких виконав зобов'язання по правочинам та по сплаті податку на додану вартість в ціні придбаного товару.

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 23 липня 2015 року по справі № К/800/17547/15.

При цьому, відповідно до Листа Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 № 742/11/13-11 «Щодо однакового застосування адміністративними судами окремих приписів Податкового кодексу України та Кодексу адміністративного судочинства» при дослідженні факту здійснення господарської операції оцінюватися повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

Не є обов'язковою передумовою для визначення контролюючими органами грошових зобов'язань визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. При цьому відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

При цьому, колегія суддів звертає увагу, що судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платників та інших учасників правовідносин у сфері економіки. У зв'язку з цим презюмується, що дії платника, результатом яких є отримання податкової вигоди, вважаються економічно виправданими, а відомості, що містяться у податковій та бухгалтерській звітності платника, - достовірні. Подання платником до контролюючого органу усіх належним чином оформлених первинних документів, передбачених податковим законодавством, з метою отримання податкової вигоди є підставою для її отримання, якщо податковий орган не доведе неправдивість, недостовірність або суперечливість відомостей, що містяться у таких документах. Доводи ж податкового органу про отримання платником необґрунтованої податкової вигоди мають ґрунтуватись на сукупності доказів, що безспірно підтверджують існування обставин, які виключають право платника, зокрема, на включення сплаченого податку на додану вартість до податкового кредиту. Разом з тим, у справі, що переглядається, податковим органом не доведено існування таких обставин.

Враховуючи, що юридична відповідальність має індивідуальний характер, позивач не може нести відповідальність за можливі протиправні дії інших юридичних осіб. Крім того, порушення контрагентом позивача вимог законодавства про порядок здійснення господарської діяльності не може бути підставою для висновку щодо безтоварності відповідних господарських операцій.

Здійснення господарської діяльності контрагента не може мати наслідків для позивача, оскільки законодавством не передбачений обов'язок суб'єкта підприємницької діяльності бути обізнаним із особливостями господарювання контрагента. Відомості, що є обов'язковими для перевірки підприємством стосовно свого контрагента, це включення його до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а також наявність свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість на час здійснення господарських операцій. На період господарських взаємовідносин між позивачем та ТОВ «Ойл Д», ТОВ «Стандарт Ойл Плюс», ПП«Еліт Альфа ЛТД» останні були зареєстровані в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

Крім того, неприпустимість притягнення до відповідальності однієї компанії, у випадку за неправомірні дії іншої компанії підтверджується практикою Європейського суду з прав людини. Європейський суд з прав людини чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення з боку його контрагентом.

Так, у справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява №3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання контрагентом свої зобов'язання зі сплати податку.

Згідно частини 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Разом з тим, у відповідності до ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на вищенаведене, колегія суддів зазначає, що відповідачем не було доведено законність та обґрунтованість прийнятих ним рішень, а тому суд першої інстанції дійшов правильних висновків про обґрунтованість позовних вимог.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 198, п. 1 ч. 1 ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин, апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст. ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Головного управління ДФС у Київській області залишити без задоволення, а постанову Київського окружного адміністративного суду від 09 вересня 2016 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядок і строки, визначені ст. 212 КАС України.

Головуючий суддя:

Судді:

Ухвалу в повному тексті виготовлено 28 листопада 2016 року.

Головуючий суддя Оксененко О.М.

Судді: Губська Л.В.

Федотов І.В.