Постанова

від 21.11.2016 по справі 907/429/16

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" листопада 2016 р. Справа № 907/429/16

Львівський апеляційний господарський суд в складі колегії:

головуючого-судді: Якімець Г.Г.,

суддів: Бонк Т.Б., Кравчук Н.М.,

при секретарі судового засідання Федорів Н.В.,

за участю представників:

від позивача - не з'явився

від відповідачів-1,2 - не з'явились

розглянувши апеляційну скаргу Комунального підприємства «Нижньоворітський комсервіс», б/н від 14 вересня 2016 року

на рішення Господарського суду Закарпатської області від 26.08.2016 року (підписане 05.09.2016 року), суддя Ремецькі О.Ф.

у справі №907/429/16

за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, с. Нижні Ворота Закарпатської області

до відповідача-1 Нижньоворітської сільської ради, с. Нижні Ворота Закарпатської області

до відповідача-2 Комунального підприємства «Нижньоворітський комсервіс», с. Нижні Ворота Закарпатської області

про визнання незаконними та скасування: п.2 рішення Нижньоворітської сільської ради №274 від 22.11.2012 року, рішення Нижньоворітської сільської ради №265 від 12.09.2012 року та скасування державного акту на право постійного користування земельною ділянкою

в с т а н о в и в :

07 липня 2016 року Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернувся до Господарського суду Закарпатської області з позовом до відповідачів: Нижньоворітської сільської ради та Комунального підприємства «Нижньоворітський комсервіс» про визнання незаконними та скасування: п.2 рішення Нижньоворітської сільської ради №274 від 22.11.2012 року; рішення Нижньоворітської сільської ради №265 від 12.09.2012 року та скасування державного акту на право постійного користування земельною ділянкою.

Рішенням Господарського суду Закарпатської області від 26.08.2016 року по справі №907/429/16 позов задоволено. Суд вирішив: визнати незаконним і скасувати пункт 2 рішення Нижньоворітської сільської ради №274 від 22.11.2012 року; визнати незаконним та скасувати рішення Нижньоворітської сільської ради №265 від 12.09.2012 року; а також скасувати державний акт на право постійного користування земельною ділянкою НОМЕР_1, виданий 01.11.2012 року Комунальному підприємству «Нижньоворітський комсервіс».

Рішення суду мотивоване тим, що матеріалами справи підтверджено, а відповідачами належними та допустимими доказами не спростовано факт переходу до ФОП ОСОБА_1 права користування земельною ділянкою, на якій знаходиться нерухоме майно, який, як новий власник нерухомості, може вимагати переоформлення права користування земельною ділянкою на своє ім'я в установленому законом порядку, відтак, передача відповідачем-1 відповідачу-2 земельної ділянки за рахунок частини земельної ділянки, належної попередньому землекористувачу (Воловецькому РайСТ) з порушенням його права, посвідченим відповідним рішенням органу державної влади чи органу місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки у власність чи в користування, є підставою для задоволення позовних вимог. Крім того, суд у рішенні зазначає, що підставою для прийняття рішення відповідною радою про передачу земельної ділянки у користування є проект відведення земельної ділянки разом із результатами проведеної державної землевпорядної експертизи, в той час, наявні у справі матеріали не містять доказів у підтвердження отримання відповідачем-2 до проекту відведення відповідних висновків експертизи та не спростовуються відповідачами у встановленому законодавством порядку. Поряд з цим, враховуючи звернення позивача починаючи з 2012 року до інших судів за захистом порушеного права, суд першої інстанції визнав поважними причини пропуску позовної давності та вирішив захистити порушене право позивача шляхом задоволення позовних вимог в повному обсязі.

Не погоджуючись з рішенням місцевого господарського суду, Комунальне підприємство «Нижньоворітський комсервіс» подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Закарпатської області від 26.08.2016 року по справі №907/429/16 та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю. Зокрема, зазначає, що суд першої інстанції не врахував відсутність правових підстав користування земельною ділянкою для обслуговування ТЦ «Бескид» у попереднього власника та неможливість переоформлення неіснуючих прав за новим власником будівлі. При цьому вважає безпідставним посилання позивача на архівний витяг з протоколу №23 засідання виконавчого комітету Воловецької районної Ради Депутатів трудящих від 29.12.1959 року, у зв'язку з відсутністю вказівки про місце розташування земельних ділянок, про які йдеться у вказаному витягу. Так само вважає неналежним доказом користування спірною землею попереднім користувачем постанову правління Воловецького споживчого товариства №16 від 18.05.2011 року, оскільки остання не є правовстановлюючим документом. Одночасно посилається на помилкові твердження суду щодо необхідності проведення державної землевпорядної експертизи, оскільки землевпорядна документація з відведення спірної земельної ділянки не належить до об'єктів, які підлягають обов'язковій експертизі. Щодо пропуску позовної давності вважає, що позивачем не доведено поважності причин такого пропуску, відтак, вважає, що суд помилково задоволив позовні вимоги.

Представники сторін в судове засідання не з'явились, про причини неявки суд не повідомили, хоча належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, що підтверджується витягом з реєстру поштових відправлень суду (арк. справи 52 том ІІ).

Оскільки явка представників сторін не визнавалась обов'язковою, колегія суддів вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу за їх відсутності.

У попередніх судових засіданнях представник скаржника вимоги апеляційної скарги підтримав, просив задоволити в повному обсязі: скасувати рішення Господарського суду Закарпатської області від 26.08.2016 року по справі №907/429/16 та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Представник позивача проти вимог апеляційної скарги заперечив, просив оскаржуване рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення, з підстав, наведених у відзиві на апеляційну скаргу (б/н від 04.10.2016 року) та доповненні до відзиву (б/н від 07.11.2016 року). Зокрема, зазначав, що право власності попереднього власника на нерухоме майно - торговий центр «Бескид» підтверджується свідоцтвом про право власності від 10.08.2009 року, а іншого будівництва Воловецьке РСТ не здійснювало. Одночасно звертає увагу на постанову Воловецького районного суду Закарпатської області від 31.10.2012 року, якою зобов'язано відповідача-1 розглянути заяву позивача про виділення останньому земельної ділянки для обслуговування ТЦ «Бескид», всупереч чому відповідач-1 протиправно передав земельну ділянку, на якій розташоване нерухоме майно позивача, у користування відповідачу-2, та в подальшому відмовив позивачу в задоволенні його заяви.

Представник Нижньоворітської сільської ради у попередніх судових засіданнях підтримав вимоги апеляційної скарги, просив таку задоволити, оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове рішення про відмову в позові, з підстав, наведених у поясненнях на апеляційну скаргу (б/н від 10.10.2016 року). Зокрема, зазначав, що спірні рішення сільської ради є законними, а підстав для відмови відповідачу-2 у наданні спірної земельної ділянки у постійне користування останньому не було.

Суд, врахувавши пояснення представників сторін, розглянувши доводи апеляційної скарги та дослідивши наявні докази по справі, вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного:

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено місцевим господарським судом, рішенням Воловецького районного суду від 18.02.2011 року у справі №2-88/11 задоволено позов ОСОБА_1 до Воловецького районного споживчого товариства про визнання права власності на торговий комплекс «Бескид» в АДРЕСА_1.

Згідно Витягу з реєстру про державну реєстрацію прав №29364961 від 21.03.2011 року ОСОБА_1 є власником торгового центру «Бескид» в АДРЕСА_1.

У 2011 році позивач звернувся до Нижньоворітської сільської ради Воловецького району із заявою про надання дозволу на розробку проекту щодо надання в короткострокову оренду земельної ділянки розміром 0,530 га в АДРЕСА_1 для здійснення підприємницької діяльності.

06 травня 2011 року Нижньоворітською сільською радою прийнято рішення №121, яким позивачу надано дозвіл на розробку проекту щодо відведення земельної ділянки для зайняття підприємницькою діяльністю в короткострокову оренду для обслуговування будівлі торгового комплексу «Бескид» по одному метру з трьох сторін біля будівлі.

10 червня 2011 року рішенням Нижньоворітської сільської ради №126 внесено зміни в рішення Нижньоворітської сільської ради №121 від 06.05.2011 року та надано позивачу дозвіл на розробку проекту щодо відведення земельної ділянки площею 0,1380 га для зайняття підприємницькою діяльністю в короткострокову оренду.

17 серпня 2012 року Нижньоворітською сільською радою прийнято рішення №259, яким відмовлено у внесенні змін «Про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в короткострокову оренду площею 0,1530 га», а залишено рішення №126 від 10.06.2011 року в силі.

Постановою Воловецького районного суду Закарпатської області від 31 жовтня 2012 року у справі №704/1297/2012 визнано незаконними та скасовано наведені вище рішення Нижньоворітської селищної ради: №121 від 06.05.2011 року, №126 від 10.06.2011 року та №259 від 17.08.2012 року, а також зобовязано вказану сільську раду на черговій сесії розглянути заяву ОСОБА_1 про виділення йому земельної ділянки в розмірі 0,1530 га достатньої, згідно геодезичної зйомки для обслуговування ТЦ «Бескид», розташованого в с. Н.Ворота, та прийняти рішення по суті.

22 листопада 2012 року рішенням Нижньоворітської сільської ради Воловецького району №274, на підставі вищевказаного судового рішення, скасовано рішення сільської ради №121 від 06.05.2011 року, №126 від 10.06.2011 року та №259 від 17.08.2012 року.

Поряд з цим, пунктом 2 вказаного рішення сільської ради відмолено ФОП ОСОБА_1 у виділенні земельної ділянки площею 0,1530 га для обслуговування ТЦ «Бескид», у зв'язку з тим, що земельна ділянка знаходиться в постійному користуванні КП «Нижньоворітський комсервіс» згідно з державним актом НОМЕР_1 від 01.11.2012 року, виданим на підставі рішення Нижньоворітської сільської ради №265 від 12 вересня 2012 року «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у постійне користування КП «Нижньоворітський комсервіс» для будівництва та обслуговування ринку».

ФОП ОСОБА_1 звернувся до господарського суду з позовом до відповідачів: Нижньоворітської сільської ради та Комунального підприємства «Нижньоворітський комсервіс» про визнання незаконними та скасування: п.2 рішення Нижньоворітської сільської ради №274 від 22.11.2012 року; рішення Нижньоворітської сільської ради №265 від 12.09.2012 року та скасування державного акту на право постійного користування земельною ділянкою, виданому КП «Нижньоворітський комсервіс».

Частиною 2 ст.16 ЦК України передбачено способи захисту цивільних прав та інтересів, серед яких, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб (п.10).

Відповідно до п.10 ст.59 ЗУ «Про місцеве самоврядування в Україні» акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

Статтею 21 Цивільного кодексу України передбачено, що суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Як зазначалось вище, право власності на торговий комплекс «Бескид» в АДРЕСА_1 визнано за позивачем рішенням Воловецького районного суду від 18.02.2011 року у справі №2-88/11.

Відповідно до постанови правління Воловецького районного споживчого товариства №16 від 18.05.2011 року та довідки Воловецького РСТ №60 від 21.05.2011 року, на час офіційного відчуження майна ТЦ «Бескид» за рішенням Воловецького районного суду від 18.02.2011 року, земельна ділянка площею 0,17 га надана в постійне користування для обслуговування ТЦ «Бескид».

Разом з тим, судом встановлено, що згідно архівного витягу з протоколу №23 від 29.12.1959 року засідання виконавчого комітету Воловецької районної Ради Депутатів трудящих Закарпатської області Воловецькому районному споживчому товариству відведено земельну ділянку площею 0,35 га в с. Нижні Ворота за рахунок земель держземфонду для побудови ресторану (на даний час ТЦ «Бескид»).

Постановою правління Воловецького районного споживчого товариства №16 від 18.05.2011 року надано письмову згоду на повернення земельної ділянки під ТЦ «Бескид» до земель запасу сільської ради та виділенню новому власнику майна (позивачу).

З наведеного вище вбачається, що у користуванні Воловецького районного споживчого товариства знаходилась земельна ділянка під будівлею ТЦ «Бескид», надана споживчому товариству рішенням виконавчого комітету Воловецької районної Ради Депутатів трудящих Закарпатської області №23 від 29.12.1959 року.

Згідно з ч.1 ст.377 ЦК України до особи, яка набула право власності на житловий будинок, будівлю, споруду, переходить право власності, право користування на земельні ділянки, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

Відповідно до ч.2 ст.120 ЗК України у випадку, коли житловий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Поряд з тим, у п.2.12 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №6 від 17 травня 2011 року «Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин» роз'яснено, що відповідно до ч.2 ст. 120 ЗК України у разі набуття права власності на жилий будинок (будівлю, споруду), що знаходиться на земельній ділянці, наданій у користування, до набувача переходить право користування відповідною земельною ділянкою в тому ж обсязі, що був у попереднього землекористувача. Отже, якщо попередній власник житлового будинку (будівлі, споруди) користувався земельною ділянкою, на якій розміщено відповідне нерухоме майно на підставі договору оренди, новий власник може вимагати переоформлення права користування земельною ділянкою на своє ім'я в установленому законом порядку, в тому числі, з додержанням вимог ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на майно та їх обтяжень» і ст.125 ЗК України, яка пов'язує виникнення права на земельну ділянку з моментом державної реєстрації відповідного права.

В такому випадку, у зв'язку з переходом права власності на нерухоме майно - ТЦ «Бескид» у с. Нижні Ворота Закарпатської області до позивача, останній має право на користування відповідною земельною ділянкою, яка надана попередньому користувачу - Воловецькому районному споживчому товариству.

З огляду на наведене колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що при прийнятті оскаржуваних рішень Нижньоворітською сільською радою вищенаведеного не враховано та всупереч вимогам чинного законодавства передано КП «Нижньоворітський комсервіс» у постійне користування земельну ділянку, частина якої рішенням виконавчого комітету Воловецької районної Ради Депутатів трудящих Закарпатської області від 29.12.1959 року №23 надана Воловецькому районному споживчому товариству для будівництва ресторану, який на час прийняття спірних рішень належав позивачу.

Згідно з ст.155 ЗК України у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

У п.2.3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №6 від 17 травня 2011 року «Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин» роз'яснено, що державні акти про право власності або право постійного користування на земельну ділянку є документами, що посвідчують відповідне право і видаються на підставі рішень Кабінету Міністрів України, обласних, районних, Київської і Севастопольської міських, селищних, сільських рад, Ради Міністрів Автономної Республіки Крим, обласної, районної, Київської і Севастопольської міських державних адміністрацій. У спорах, пов'язаних з правом власності або постійного користування земельними ділянками, недійсними можуть визнаватися як зазначені рішення, на підставі яких видано відповідні державні акти, так і самі акти про право власності чи постійного користування.

Статтею 32 ГПК України передбачено, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно із ст.33 ГПК України, кожна з сторін повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Відповідачами протилежного не доведено.

Враховуючи все наведене вище, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про задоволення позову Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1.

Поряд з тим, колегія суддів вважає помилковим твердження місцевого господарського суду про те, що в даному випадку підставою для прийняття рішення відповідною радою про передачу земельної ділянки у користування є проект відведення земельної ділянки разом із результатами проведеної державної землевпорядної експертизи, оскільки, у відповідності до ст.9 ЗУ «Про державну експертизу землевпорядної документації» (у редакції, чинній на момент прийняття рішення Нижньоворітської сільської ради №265 від 12.09.2012 року) обов'язковій державній експертизі підлягають: загальнодержавні й регіональні (республіканські) програми використання та охорони земель; схеми землеустрою і техніко-економічні обґрунтування використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць; проекти землеустрою щодо встановлення (зміни) меж адміністративно-територіальних одиниць; проекти землеустрою щодо організації і встановлення меж територій природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення; проекти землеустрою щодо формування земель комунальної власності територіальних громад і проекти розмежування земель державної та комунальної власності населених пунктів; проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок особливо цінних земель, земель лісогосподарського призначення, а також земель водного фонду, природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення; проекти землеустрою, що забезпечують еколого-економічне обґрунтування сівозміни та впорядкування угідь; проекти землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів; проекти землеустрою щодо створення нових та впорядкування існуючих землеволодінь і землекористувань; технічна документація з бонітування ґрунтів, нормативної грошової оцінки земельних ділянок.

З наведеного вище вбачається, що проект землеустрою щодо відведення у постійне користування земельних ділянок КП «Нижньоворітський комсервіс» для будівництва і обслуговування ринку, не підлягав обов'язковій державній експертизі у відповідності з ст.9 «Про державну експертизу землевпорядної документації».

Щодо позовної давності, колегія суддів зазначає наступне:

Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (ст.256 ЦК України).

Відповідно до ст.257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Частиною 1 ст.260 ЦК України передбачено, що позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253 - 255 цього Кодексу.

Положеннями статей 253-255 ЦК України передбачено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок. Строк, що визначений роками, спливає у відповідні місяць та число останнього року строку.

Згідно з ч.1 ст.261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

З наведених вище положень вбачається, що позовна давність до вимог позивача, що є предметом даного позову спливла 12.09.2015 року, 22.11.2015 року та 01.11.2015 року щодо кожної вимоги.

Поряд з тим, частиною 5 ст.267 ЦК України встановлено, якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

У п.2.2 (абз.3) постанови Пленуму Вищого господарського суду №10 від 29 травня 2013 року «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» роз'яснено, що позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за приписом частини п'ятої статті 267 ЦК України позивач вправі отримати судовий захист у разі визнання поважними причин пропуску позовної давності. Питання щодо поважності цих причин, тобто наявності обставин, які з об'єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову, вирішується господарським судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини. Щодо фізичної особи (громадянина) останніми можуть бути документально підтверджені тяжке захворювання, тривале перебування поза місцем свого постійного проживання (наприклад, за кордоном) тощо. Стосовно підприємства (установи, організації) зазначені обставини не можуть братися судом до уваги, оскільки за відсутності (в тому числі й з поважних причин) особи, яка представляє його в судовому процесі, відповідне підприємство (установа, організація) не позбавлене права і можливості забезпечити залучення до участі у такому процесі іншої особи; відсутність зазначеної можливості підлягає доведенню на загальних підставах. Закон не визначає, з чиєї ініціативи суд визнає причини пропущення позовної давності поважними. Як правило, це здійснюється за заявою (клопотанням) позивача з наведенням відповідних доводів і поданням належних та допустимих доказів.

Судом встановлено та з матеріалів справи вбачається, що позивач у 2012 році звертався з позовом до суду за захистом свого порушеного права.

Так, постановою Воловецького районного суду Закарпатської області від 20.12.2012 року по справі №704/1489/2012 задоволено позов ОСОБА_1 до Нижньоворітської сільської ради, третьої особи відділу Держкомзему у Воловецькому районі, Комунального підприємства «Нижньоворітський комсервіс» про скасування п.2 рішення Нижньоворітьскої сільської ради №274 від 22.11.2012 року; визнання недійсним державного акту на право постійного користування земельною ділянкою НОМЕР_1, виданого Комунальному підприємству «Нижньоворітський комсервіс» 01 листопада 2012 року на земельну ділянку площею 0,0462 га та скасування рішення Нижньоворітської сільської ради №265 від 12 вересня 2012 року.

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 15.05.2014 року постанову Воловецького районного суду від 20.12.2012 року скасовано в частині задоволення позовних вимог про скасування Державного акту та в цій частині прийнято нове рішення про відмову в позові. У решті постанову залишено без змін.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 24.09.2015 року постанову Воловецького районного суду від 20.12.2012 року та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 15.05.2014 року скасовано; провадження у справі закрито, у зв'язку з необхідністю розгляду даного спору в порядку цивільного, а не адміністративного судочинства.

В подальшому, рішенням Воловецького районного суду від 18.12.2015 року по справі №300/867/15-ц за позовом ОСОБА_1 до Нижньоворітської сільської ради Воловецького району, Комунального підприємства «Нижньоворі комсервіс»; третьої особи - відділу Держземагенства у Воловецькому район про визнання незаконними та скасування п.2 рішення Нижньоворітьскої сільської ради №274 від 22.11.2012 року; рішення Нижньоворітської сільської ради №265 від 12 вересня 2012 року та визнання незаконним та скасування державного акту на право постійного користування земельною ділянкою НОМЕР_2, виданого Комунальному підприємству «Нижньоворітський комсервіс» 01 листопада 2012 року на земельну ділянку площею 0,0462 га, позов задоволено в повному обсязі.

Ухвалою апеляційного суду Закарпатської області від 11.05.2016 року рішення Воловецького районного суду від 18.12.2015 року скасовано, а провадження у справі закрито, з тих підстав, що даний спір підсудний господарському суду.

07 липня 2016 року Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернувся до Господарського суду Закарпатської області з даним позовом до відповідачів: Нижньоворітської сільської ради та Комунального підприємства «Нижньоворітський комсервіс» про визнання незаконними та скасування: п.2 рішення Нижньоворітської сільської ради №274 від 22.11.2012 року; рішення Нижньоворітської сільської ради №265 від 12.09.2012 року та скасування державного акту на право постійного користування земельною ділянкою.

Відтак, з наведеного вище вбачається, що позивач починаючи з 2012 року намагається захистити своє порушене право, шляхом звернення до судів з відповідними позовами, проте, в процесі розгляду даних спорів в порядку адміністративного та цивільного судочинства відповідними судами встановлено, що вирішення даного спору підвідомче господарському суду, що було враховано позивачем при зверненні з даним позовом до Господарського суду Закарпатської області.

Слід зазначити, що подання позову з порушенням правил підвідомчості справ не перериває перебігу позовної давності відповідно до ч.2 ст.264 ЦК України, однак, в даному випадку вищенаведене слугує підставою для визнання поважними причин пропуску позивачем позовної давності при зверненні з даним позовом до господарського суду.

З огляду на наведене, порушене право ФОП ОСОБА_1 підлягає захисту, шляхом задоволення позову: визнання незаконним і скасування пункту 2 рішення Нижньоворітської сільської ради №274 від 22.11.2012 року; визнання незаконним та скасування рішення Нижньоворітської сільської ради №265 від 12.09.2012 року; а також скасування державного акту на право постійного користування земельною ділянкою НОМЕР_2, виданого 01.11.2012 року Комунальному підприємству «Нижньоворітський комсервіс».

З огляду на все наведене вище, колегія суддів вважає правомірним висновок суду першої інстанції про задоволення позову.

При прийнятті оскаржуваного рішення господарський суд повно і всебічно перевірив всі обставини справи, дав належну правову оцінку зібраним у справі доказам та прийняв законне і обґрунтоване рішення.

Враховуючи наведене, доводи скаржника про скасування рішення місцевого суду є безпідставними.

Однак, колегією суддів встановлено, що у резолютивній частині рішення Господарського суду Закарпатської області від 26.08.2016 року по справі №907/429/16 помилково зазначено серію державного акту на право постійного користування земельною ділянкою, виданого 01.11.2012 року Комунальному підприємству «Нижньоворітський комсервіс», а саме: замість НОМЕР_2 помилково зазначено НОМЕР_1. Матеріалами справи підтверджено, що право Комунального підприємства «Нижньоворітський комсервіс» на постійне користування земельної ділянкою 0,0462 га посвідчено державним актом НОМЕР_2 виданим 01.11.2012 року

Зважаючи на наведене, керуючись п.4 ч.1 ст.103 ГПК України, колегія суддів вважає за необхідне змінити резолютивну частину рішення Господарського суду Закарпатської області від 26.08.2016 року по справі №907/429/16 в частині зазначення серії державного акту на право постійного користування земельною ділянкою №109664, виданого 01.11.2012 року.

Судовий збір за подання апеляційної скарги, в порядку ст.49 ГПК України, покладається на скаржника.

Керуючись ст.ст.101, 102, 103, 104, 105 ГПК України, суд,

постановив:

Апеляційну скаргу Комунального підприємства «Нижньоворітський комсервіс» залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Закарпатської області від 26.08.2016 року по справі №907/429/16 змінити, виклавши пункти 2.1 та 2.2 резолютивної частини в наступній редакції:

« 2.1. Визнати незаконним та скасувати рішення сімнадцятої сесії шостого скликання Нижньоворітської сільської ради №265 від 12 вересня 2012 року «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у постійне користування КП «Нижньоворітський комсервіс» для будівництва та обслуговуванню ринку", на підставі якого видано державний акт на право постійного користування земельною ділянкою НОМЕР_2, виданий комунальному підприємству «Нижньоворітський комсервіс» 01 листопада 2012 року.

2.2. Скасувати Державний акт на право постійного користування земельною ділянкою НОМЕР_2, виданий комунальному підприємству «Нижньоворітський комсервіс» 01.11.2012 на земельну ділянку площею 0,0462 га.»

В решті рішення Господарського суду Закарпатської області від 26.08.2016 року по справі №907/429/16 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку.

Матеріали справи №907/429/16 повернути до Господарського суду Закарпатської області.

Повну постанову складено 28.11.2016 року

Головуючий-суддя Якімець Г.Г.

Судді Бонк Т.Б.

ОСОБА_3