Рішення

від 29.11.2016 по справі 903/593/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

29 листопада 2016 р. Справа № 903/593/16

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛІХТ"

до відповідача 1: Товариства з обмеженою відповідальністю В«СТІРОПЛАСТВ»

відповідача 2: Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРОЕНЕРГОТОРФ"

про стягнення 702 328,61грн.

Головуючий суддя С.Т. Філатова

судді В.А. Пахолюк

ОСОБА_1

за участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_2, дов. від 05.09.2016р.

від відповідача 1: н/в

від відповідача 2: н/в

На підставі ухвали суду від 28.09.2016р. згідно зі ст.4 6 ГПК України автоматизованою системою В«Діловодство спеціалізованого судуВ» справу призначено до розгляду в колегіальному складі суду.

У відповідності до ст. 81-1 ГПК України за клопотанням відповідача ОСОБА_3 "СТІРОПЛАСТ" здійснюється фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Відповідно до ст. 20 Господарського процесуального кодексу України роз'яснено право відводу судді. Відводу судді не заявлено. На підставі ст. 22 ГПК України роз'яснено процесуальні права та обов'язки учасників судового процесу.

У судовому засіданні 29.11.2016р. згідно зі ст.85 ГПК України проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Суть спору:

Товариство з обмеженою відповідальністю "ЛІХТ" звернулось з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "СТІРОПЛАСТ" та товариства з обмеженою відповідальністю "АГРОЕНЕРГОТОРФ" про стягнення солідарно на підставі договору поруки від 17.06.2016р., укладеного між ОСОБА_3 "АГРОЕНЕРГОТОРФ" (поручитель) та ОСОБА_3 "ЛІХТ" (кредитор), 705 341,96грн., в т.ч. 600 966,24грн. заборгованості за товар, поставлений ОСОБА_3 "СТІРОПЛАСТ" по договору поставки від 02.02.2015р. №15020202, 21 373,78грн. річних за період з 03.03.2015р. по 27.07.2016р., 83 001,94грн. інфляційних втрат за період з 03.03.2015р. по 30.06.2016р. згідно ч. 2 ст. 625 ЦК України.

Позовні вимоги обґрунтовані таким:

2 лютого 2015 року між ОСОБА_3 "ЛІХТ" та ОСОБА_3 "СТІРОПЛАСТ" укладено договір поставки № 15020202.

Згідно умов договору ОСОБА_3 "ЛІХТ" зобов'язалося продати товар, а ОСОБА_3 "СТІРОПЛАСТ" придбати його в асортименті, у кількості, за цінами, та на суму згідно виставленого рахунку та виписаних накладних з оплатою на умовах, визначених у п.4 договору.

ОСОБА_3 "ЛІХТ" передало ТОВ "СТІРОПЛАСТ" товар (Refregerant; Хладон Р-134А) партіями: 27 лютого 2015 року на суму 125 820,67 грн., 27 лютого 2015 року на суму 100 201,50грн., 26 серпня 2015 року на суму 307 020,00грн., 08 вересня 2015 року на суму 314 281, 43грн., 17 вересня 2015 року на суму 119 336,33грн., 17 вересня 2015 року на суму 115 826,44грн., 24 вересня 2015 року на суму 289 688, 41грн., 04 листопада 2015 року на суму 116 996,40грн. Всього - на загальну суму 1 489 171,18грн.

Відповідачем оплату за товар здійснено частково, заборгованість по основному боргу становить 600 966,24грн.

17.06.2016р. між ОСОБА_3 "АГРОЕНЕРГОТОРФ" (поручитель) та ОСОБА_3 "ЛІХТ" (кредитор) був укладений договір поруки, відповідно до умов якого поручитель поручився перед кредитором за виконання належним чином обов'язку (зобов'язання) ОСОБА_3 В«СТІРОПЛАСТВ» щодо оплати поставленого товару (Refregerant; Хладон Р-134А) на підставі договору поставки №15020202 від 02.02.2015р., укладеного між кредитором та боржником.

20.09.2016 року товариство з обмеженою відповідальністю В«СТІРОПЛАСТВ» через канцелярію суду подало зустрічну позовну заяву до товариства з обмеженою відповідальністю "ЛІХТ", товариства з обмеженою відповідальністю "АГРОЕНЕРГОТОРФ" про визнання недійсним договору поруки від 17.06.2016р.

Ухвалою суду від 20.09.2016р. у прийнятті зустрічної позовної заяви ОСОБА_3 В«СТІРОПЛАСТВ» від 20.09.2016р. вхід. №01-47/724/16 відмовлено на підставі п.1 ч. 1 ст. 62 ГПК України у зв'язку з поданням зустрічного позову в порушення вимог ст. 60 ГПК України після початку розгляду справи по суті.

Клопотання ОСОБА_3 В«СТІРОПЛАСТВ» від 28.09.2016р. про зупинення провадження у справі №903/593/16 до вирішення справи №903/693/16 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю В«СтіропластВ» до товариства з обмеженою відповідальністю "Ліхт", товариства з обмеженою відповідальністю Агроенерготорф" про визнання договору поруки від 17.06.2016р., укладеного між ОСОБА_3 В«ЛІХТВ» та ОСОБА_3 В«АГРОЕНЕРГОТОРФВ» , недійсним, ухвалою від 28.09.2016р. відхилено як необґрунтоване відповідно до вимог ч. 1 ст.79 ГПК України.

Ухвалою суду від 28.09.2016р. клопотання відповідача 1 ОСОБА_3 В«СТІРОПЛАСТВ» про зупинення провадження у справі №903/593/16 для проведення комплексної судово-почеркознавчої та судово-технічної експертизи від 28.09.2016р., зважаючи на те, що представником відповідача ОСОБА_3 В«СТІРОПЛАСТВ» до клопотання не надано матеріалів, які підлягають направленню на експертизу та не обґрунтована необхідність та неможливість вирішення спору за відсутності висновку експерта за наявними та додатково витребуваними судом доказами, відхилено, як необґрунтоване відповідно до вимог ст.ст. 41, 79 ГПК України.

В судовому засіданні 28.09.2016р. представник відповідача ОСОБА_3 В«СТІРОПЛАСТВ» заперечив отримання товарів по видатковим накладним №ЛІХ - 09015 від 08.09.2015 р., №ЛІХ - 09033 від 24.09.2015 р., №ЛІХ - 11005 від 04.11.2015 р.

Розгляд справи згідно ст.77 ГПК України неодноразово відкладався у зв'язку з необхідністю витребування додаткових доказів.

На підставі ст.65 ГПК України надіслано запит до Макарівського відділення Вишгородської ОДПІ ГУ ДФС у Київській області про надання інформації щодо сплати товариством з обмеженою відповідальністю В«СТІРОПЛАСТВ» ПДВ за отриманий товар на підставі накладних №ЛІХ - 09015 від 08.09.2015р., №ЛІХ - 09033 від 24.09.2015 р., №ЛІХ - 11005 від 04.11.2015 р.

Відповіді від Макарівського відділення Вишгородської ОДПІ ГУ ДФС у Київській області на запити суду від 28.09.2016р. №903/593/16/5405/16, від 15.11.2016р. №903/593/16/6347/16 не надійшло.

На виконання вимог ухвали суду представник позивача у судовому засіданні 14.11.2016р. долучив до матеріалів справи товарно-транспортну накладну №092401 від 24.09.2015р. до видаткової накладної №ЛІХ-09033 від 24.09.2015р.

Відповідач 1 - ОСОБА_3 В«СТІРОПЛАСТВ» у поясненнях від 14.11.2016р. засвідчив, що факт укладення договору поставки та отримання товарів від позивача відповідачем 1 не заперечується. Однак, вважає, що строк виконання грошових зобов'язань, які виникли у зв'язку з поставкою, на дату подання позову не настав, а тому вимога про стягнення грошових коштів за поставлений товар задоволенню не підлягає.

У п. 4.2 договору дослівно значиться, що покупець здійснює часткову проплату товару протягом 3 днів з моменту відвантаження. Таким чином, договір визначає строк не повної, а лише часткової оплати. При цьому, в якій частині (сумі) повинно виконуватись у вказаний строк грошове зобов'язання, сторони в договорі не обумовили.

За таких обставин, у покупця після спливу трьох днів з моменту відвантаження партії товару, не настає кінцевий термін сплати продавцеві конкретної грошової суми, грошове зобов'язання має виконуватись боржником (відповідачем 1) відповідно до вимог п. 2 статті 530 Цивільного кодексу України - у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги кредитором (позивачем).

До позовної заяви не додано доказів пред'явлення вимоги про оплату поставленного за договором товару як до відповідача 1, так і до відповідача 2.

Стверджує, що сторони свідомо уклали договір на таких умовах оплати, враховуючи, що між ними проводились і інші господарські операції, зокрема, зустрічні поставки товарів від відповідача 1 позивачеві. При цьому, виходили з того, що відсутність у договорі жорстких умов щодо оплати дозволить сторонам більш гнучко та вільно обирати зручні способи припинення грошових зобов'язань, у т.ч. шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог.

Повідомляє, що відповідачеві 1 нічого не відомо про укладення між відповідачем 2 та позивачем договору поруки від 17.06.2016 р., на підставі якого відповідача 2 залучено до участі у даній справі.

Відповідач 1 не є ініціатором укладення цього договору та не звертався до відповідача 2 (поручителя) з проханням укласти такий договір. Ніяких договірних або інших правовідносин між відповідачем 1 та відповідачем 2 не існує.

У даному випадку договір поруки був укладений без відома боржника, що дає підстави для висновку про його фіктивний характер. Вказаний договір вочевидь було укладено не з метою забезпечення виконання грошового зобов'язання за спірним договором поставки, а лише з метою створення штучних передумов підсудності даної справи господарському суду за місцезнаходженням відповідача 2 з мотивів, відповідачеві 1 невідомих.

Просив витребувати у відповідача 2 додаткові письмові докази, а саме: письмове пояснення щодо обставин укладення договору поруки від 17.06.2016 р., де вказати за чиєю ініціативою було укладено вказаний договір та чи повідомлявся боржник (відповідач 1) про його укладення; докази повідомлення боржника про укладення договору поруки; докази пред'явлення позивачем вимоги до поручителя про виконання забезпеченого порукою зобов'язання, яке відхилено судом як необґрунтоване відповідно до вимог ст.38 ГПК України.

22.11.2016р. позивач звернувся із заявою про зменшення розміру позовних вимог, в якій просив стягнути солідарно з відповідачів 702 328,61грн., в т.ч. 600 966,24грн. основного боргу, 21 218,31грн. річних, 80 144,06грн. інфляційних втрат.

Зменшення розміру позовних вимог в частині стягнення інфляційних втрат та річних мотивував приведенням розрахунку річних та інфляційних втрат у відповідність до вимог, викладених у рекомендаціях Верховного Суду України від 03.04.1997р. №62-97р «Рекомендації відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ», листі Верховного Суду України від 01.07.2014р. В«Аналіз практики застосування ст.625 ЦК України у цивільному судочинствіВ» , постанові пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань».

Позивач у поясненнях від 25.11.2016р. за вхід. №01-54/10724/16 ненастання строку оплати поставленого товару заперечив, пославшись на ч. 1 ст. 692 ЦК України, згідно якої покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Строк виконання грошового зобов'язання, що випливає з правовідносин купівлі-продажу та поставки, встановлений спеціальною нормою статті 692 ЦК України, та не може ставитися в залежність від звернення кредитора до боржника з вимогою в порядку частини другої статті 530 ЦК України.

Наявність у відповідача зобов'язання щодо проведення платежів за отриманий товар випливає безпосередньо зі змісту частини першої статті 692 ЦК України, а не ставиться в залежність від звернення до нього з окремою вимогою в порядку частини другої статті 530 ЦК України.

За таких обставин факт отримання товару відповідачем і видаткові накладні, надані позивачем на підтвердження своїх вимог, є самостійними підставами для виникнення обов'язку у відповідача здійснити розрахунки за отриманий товар .

При цьому послався на постанови Верховного Суду України від 19.08.2014р. №3-78гс14, від 30.10.2014р. №3-121гс14, від 07.10.2014р. №3-125гс14, постанову Вищого господарського суду України від 20.09.2012р. №12/5026/556/2012, оглядовий лист Вищого господарського суду України від 29.04.2013р. №01-06/767/2013.

Щодо укладеного позивачем з відповідачем 2 договору поруки, посилаючись на постанови Верховного Суду України від 20.02.2012р. №6-51цс11, від 14.08.2012р. №3-35гс12, позивач зазначив, що чинним законодавством України не встановлений обов'язок поручителя попереджати боржника про укладення договору поруки з метою забезпечення виконання його зобов'язань перед кредитором.

Волевиявлення боржника під час укладення договору поруки не є істотною умовою договору поруки.

Згідно зі ст. 626 ЦК України порука створює права для кредитора та обов'язки для поручителя, безпосередньо на права та обов'язки боржника цей вид забезпечення виконання зобов'язань не впливає, оскільки зобов'язання боржника в цьому випадку не встановлюються, не припиняються, не змінюються.

Таким чином, з огляду на відсутність обов'язку у поручителя попереджати боржника про укладення договору поруки з метою забезпечення виконання основного зобов'язання, укладення такого договору поруки без згоди та попередження боржника не робить такий договір суперечливим актам цивільного законодавства, не може спричинити порушення, оспорення чи невизнання прав, свобод чи оспорюваних законом інтересів боржника, як сторони основного зобов'язання (а.с.167-176).

У судовому засіданні 28.11.2016р. представник позивача повідомив про долучення до матеріалів справи заяви про зменшення розміру позовних вимог та пояснень.

Представник відповідача 1 звернувся до суду з усним клопотанням про оголошення перерви для ознайомлення із заявленою заявою з долученим до неї розрахунком та поясненнями, яке було задоволене судом, виходячи із принципу диспозитивності сторін.

У судовому засіданні 28.11.2016р. оголошувалася перерва до 29.11.2016р. до 10.00год. для ознайомлення відповідача 1 із заявою з розрахунком від 22.11.2016р. та поясненнями.

Відповідач 2 ОСОБА_3 В«АГРОЕНЕРГОТОРФ" у судове засідання не з'явився, у клопотаннях від 26.09.2016р. №26-09/16, від 25.11.2016р. №25-11/16 просив розгляд справи здійснювати за відсутності представника.

У судовому засіданні 29.11.2016р. представник позивача в межах повноважень, визначених довіреністю від 05.09.2016р., підтримав подану заяву про зменшення розміру позовних вимог.

Заяву обґрунтував помилками при здійсненні розрахунку.

Згідно з ч. 4 ст. 22 ГПК України позивач вправі до прийняття рішення по справі зменшити розмір позовних вимог.

Вищий господарський суд України у п. 3.10 постанови пленуму від 26.12.2011р. №18 В«Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанціїВ» вказав, що передбачені частиною четвертою статті 22 ГПК права позивача збільшити або зменшити розмір позовних вимог, відмовитись від позову можуть бути реалізовані до прийняття рішення судом першої інстанції. Під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві. Згідно з частиною третьою статті 55 ГПК ціну позову вказує позивач. Отже, у разі прийняття судом зміни (в бік збільшення або зменшення) кількісних показників, у яких виражається позовна вимога, має місце нова ціна позову, виходячи з якої й вирішується спір.

Оскільки зменшення розміру позовних вимог в частині інфляційних втрат та річних не суперечить вимогам законодавства, не порушує прав та інтересів відповідача, судом прийнята заява представника позивача про зменшення розміру позовних вимог, нова ціна позову - 702 328,61грн. з розрахунку 600 966,24грн. основного боргу, 21 218,31грн. річних за період з 03.03.2015р. по 27.07.2016р., нарахованих окремо по кожній накладній, 80 144,06грн. інфляційних втрат за період з березня 2015р. по червень 2016р.

Представник відповідача 1 у судове засідання 29.11.2016р. не з'явився, причини неявки не повідомив, хоча вчасно та належним чином був повідомлений про час та місце судового розгляду, що стверджується протоколом судового засідання від 28.11.2016р. та розпискою від 28.11.2016р.

Представник відповідача 2 у судове засідання 29.11.2016р. не з'явився, хоча вчасно та належним чином був повідомлений про час та місце судового розгляду, що стверджується розпискою від 28.11.2016р.

Вищий господарський суд України у п. 3.9.1 постанови пленуму від 26.12.2011р. №18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» вказав, що особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

У разі присутності сторони або іншого учасника судового процесу в судовому засіданні протокол судового засідання, в якому відображені відомості про явку сторін (пункт 4 частини другої статті 81 1 ГПК), є належним підтвердженням повідомлення такої сторони (іншого учасника судового процесу) про час і місце наступного судового засідання.

Беручи до уваги приписи ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод стосовно розгляду справи упродовж розумного строку, враховуючи те, що відповідачі належним чином були повідомлені про час та місце розгляду справи, розгляд справи неодноразово відкладався, сплив імперативно визначений ст.69 ГПК України строк розгляду спору, господарський суд, заслухавши пояснення представника позивача, визнавши зібрані докази достатніми для розгляду спору за наявними в справі матеріалами відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, -

ВСТАНОВИВ:

02.02.2015р. між товариством з обмеженою відповідальністю В«СТІРОПЛАСТВ» (покупець) та товариством з обмеженою відповідальністю "ЛІХТ (продавець) було укладено договір поставки №15020202, у відповідності до умов якого продавець зобов'язався продати товар, а покупець прийняти його в асортименті, у кількості, за цінами та на суму згідно вистановленого рахунку та виписаних накладних з оплатою на умовах, визначених п.4 цього договору (а.с. 9).

На виконання умов договору позивачем згідно видаткових накладних №ЛІХ-020014, №ЛІХ-020015 від 27.02.2015р., №ЛІХ-08058 від 26.08.2015р., №ЛІХ-09015 від 08.09.2015р., №ЛІХ-09027, №ЛІХ-09028 від 17.09.2015р., №ЛІХ-09033 від 24.09.2015р., №ЛІХ-11005 від 04.11.2015р. (а.с. 11, 15, 18, 22, 26, 30, 33, 35) на підставі довіреностей №23 від 27.02.2015р., №118 від 17.08.201р., №129 від 03.09.2015р., №138 від 17.09.2015р., №139 від 17.09.2015р., №171 від 30.10.2015р. (а.с.12, 19, 23, 27, 31, 36), товарно-транспортних накладних за період з лютого 2015р. по листопад 2015р. (а.с. 10-37, 134) було поставлено ОСОБА_3 В«СТІРОПЛАСТВ» , товар (Refregerant; Хладон Р-134А) загальною вартістю 1 489 171,18грн., що стверджується відмітками про отримання товару директором ОСОБА_4 на вказаних видаткових та товарно-транспортних накладних №022701 від 27.02.2015р., №030201 від 02.03.2015р., №082601 від 26.08.2015р., №09091 від 09.09.2015р., №09171 від 17.09.2015р., №092401 від 24.09.2015р., №110401 від 04.11.2015р. відповідно до довіреностей №23 від 27.02.2015р., №118 від 17.08.2016р., №129 від 03.09.2015р., №138 від 17.09.2015р., №171 від 30.10.2015р.

Судом не прийняті заперечення відповідача 1 - ОСОБА_3 В«СТІРОПЛАСТВ» щодо неотримання товарів по видаткових накладних №ЛІХ - 09015 від 08.09.2015 р., №ЛІХ - 09033 від 24.09.2015 р., №ЛІХ - 11005 від 04.11.2015 р., як такі, що спростовуються відмітками про отримання товару директором ОСОБА_4 згідно довіреностей №129 від 03.09.2015р., №171 від 30.10.2015р. на вказаних видаткових накладних та товарно-транспортних накладних №09091 від 09.09.2015р., №092401 від 24.09.2015р., №110401 від 04.11.2015р. Відмітки про отримання товару на видаткових та товарно-транспортних накладних завірені печаткою ОСОБА_3 В«СТІРОПЛАСТВ» .

Що стосується втрати довіреності №147 від 24.09.2015р., то вказана обставина не спростовує отримання товарно-матеріальних цінностей по видатковій накладній №ЛІХ-09033 та товарно-транспортній накладній №092401 від 24.09.2015р., підтверджене відмітками про отримання, завіреними печаткою ОСОБА_3 В«СТІРОПЛАСТВ» .

У постановах Верховного Суду України від 29 квітня 2015 року у справі № 3-77гс15, від 12.10.2016р. у справі №3-522гс16 викладено висновок про те, що з огляду на положення ст. 692 Цивільного кодексу України, Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та Інструкції відсутність довіреності за наявності інших первинних документів, що підтверджують здійснення господарської операції з передачі товару, не може заперечувати таку господарську операцію.

До того ж, у поясненнях від 14.11.2016р. відповідач 1 визнав факт укладення договору поставки та отримання товарів від позивача (а.с. 135-136).

Згідно п.п. 4.1, 4.2 договору розрахунки за товар здійснюються покупцем на підставі рахунків шляхом переказу грошових коштів на розрахунковий рахунок продавця. Покупець здійснює часткову проплату протягом трьох днів з моменту відвантаження.

Право власності у покупця на продукцію виникає з моменту передачі йому продукції продавцем. Передача продукції покупцю засвідчується підписами відповідальних осіб у супровідних документах та завірених печатками, дата оформлення яких вважається датою передачі продукції покупцю (п. 5.1 договору).

Позивачем виставлені рахунки на оплату за період з лютого 2015р. по жовтень 2015р. на загальну суму 1 489 171,18грн. (а.с. 10, 14, 17, 21, 25, 29, 32, 34).

ОСОБА_3 В«СТІРОПЛАСТВ» перерахувало за отриманий товар 888 204,04грн., що стверджується банківськими виписками по особовому рахунку позивача за період з 06.02.2015р. по 11.04.2016р. з призначенням платежу за товар згідно вказаних рахунків (а.с. 64-73), у зв'язку з чим на момент подання позову до суду заборгувало товариству з обмеженою відповідальністю ОСОБА_3 "ЛІХТ" 600 966,24грн.

Відповідно до ст.174 ГК України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема з господарського договору та в результаті дій суб'єктів, з якими закон пов'язує настання правових наслідків. Внаслідок укладення договору та дій позивача по відпуску продукції між сторонами виникло зобов'язання, врегульоване ст.265 ГК України, згідно якої одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч.2 ст. 712 ЦК України).

Згідно статті 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно п.п. 4.1, 4.2 договору розрахунки за товар здійснюються покупцем на підставі рахунків шляхом переказу грошових коштів на розрахунковий рахунок продавця. Покупець здійснює часткову проплату протягом трьох днів з моменту відвантаження.

Відповідач 1 - ОСОБА_3 В«СТІРОПЛАСТВ» у поясненнях від 14.11.2016р. засвідчив, що факт укладення договору поставки та отримання товарів від позивача відповідачем 1 не заперечується. Заперечив настання строку виконання грошових зобов'язань, мотивуючи тим, що у п. 4.2. договору зазначено, що покупець здійснює часткову проплату товару протягом 3 днів з моменту відвантаження, при цьому, в якій частині (сумі) повинно виконуватись у вказаний строк грошове зобов'язання, сторони в договорі не обумовили.

Суд не приймає заперечення відповідача, при цьому виходить із такого:

Сторони у договорі обумовили оплату як на підставі рахунку, так і часткову проплату протягом трьох днів з моменту відвантаження.

Позивачем у період з 27.02.2015р. по 30.10.2015р. були виставлені відповідачу до оплати рахунки-фактури:

- №ЛІХ -02-016 від 27.02.2015р., дійсний до оплати до 02.03.2015р. (а.с. 10);

- №ЛІХ -02-017 від 27.02.2015р., дійсний до оплати до 02.03.2015р. (а.с. 14);

- №ЛІХ -08-035 від 14.08.2015р., дійсний до оплати до 19.08.2015р. (а.с. 17);

- №ЛІХ -09-009 від 03.09.2015р., дійсний до оплати до 08.09.2015р. (а.с. 21);

- №ЛІХ -09-027 від 17.09.2015р., дійсний до оплати до 20.09.2015р. (а.с. 25);

- №ЛІХ -09-028 від 17.09.2015р., дійсний до оплати до 20.09.2015р. (а.с. 29);

- №ЛІХ -09-036 від 24.09.2015р., дійсний до оплати до 27.09.2015р. (а.с. 32);

- №ЛІХ -10-025 від 30.10.2015р., дійсний до оплати до 02.11.2015р. (а.с. 34).

Відповідачем були здійснені такі проплати, що стверджується банківськими виписками за період з 27.02.2015р. по 12.04.2016р. (а.с. 65-73):

- 27.02.2015р. - 125 820,67грн., призначення платежу - оплата за хладон згідно рах. №ЛІХ-02-016 від 27.02.2015р.,

- 22.09.2015р. - 115 826,44грн., призначення платежу - оплата за хладон згідно рах. №ЛІХ-09-028 від 17.09.2015р.,

- 06.10.2015р. - 59 336,33грн., призначення платежу - оплата за хладон згідно рах. №ЛІХ-09-027 від 17.09.2015р.,

- 12.10.2015р. - 60 000,00грн., призначення платежу - оплата за хладон згідно рах. №ЛІХ-09-028 від 17.09.2015р.,

- 10.12.2015р. - 70 201,50грн., призначення платежу - оплата за хладон згідно рах. №ЛІХ-02-017 від 27.02.2015р.,

- 11.12.2015р. - 30 000,00грн., призначення платежу - оплата за хладон згідно рах. №ЛІХ-09-017 від 27.02.2015р., 47 020,00грн., призначення платежу - оплата за хладон згідно рах. №ЛІХ-08-035 від 14.08.2015р.,

- 14.12.2015р. - 70 000,00грн., призначення платежу - оплата за хладон згідно рах. №ЛІХ-08-035 від 14.08.2015р.,

- 15.12.2015р. - 70 000,00грн., призначення платежу - оплата за хладон згідно рах. №ЛІХ-08-035 від 14.08.2015р.,

- 16.12.2015р. - 120 000,00грн., призначення платежу - оплата за хладон згідно рах. №ЛІХ-08-035 від 14.08.2015р.,

- 12.04.2016р. - 50 000,00грн., призначення платежу - оплата за хладон згідно рах. №ЛІХ-09-009 від 03.09.2015р.

Тобто, здійснюючі проплати за отриманий товар, відповідач відповідно до порядку оплати, визначеного п. 4.1 договору, в призначеннях платежу зазначав виставлені рахунки-фактури, в який зазначено строк оплати товару.

Тобто, оплата покупцем здійснювалася в порядку, визначеному сторонами у п. 4.1 договору: а саме: на підставі рахунків, про що свідчить призначення платежів у виписках банку (а.с. 64-73).

До того ж, стверджуючи не визначення строку оплати з посиланням на необхідність пред'явлення вимоги, відповідач не врахував висновки Верховного Суду України, викладені у постанові від 30.09.2014р. у справі №3-121гс14, згідно якої загальні положення ст. 530 ЦК України не можуть бути застосовані до правовідносин купівлі-продажу, оскільки термін виконання зобов'язання, що випливає з правовідносин купівлі-продажу, чітко визначений спеціальною нормою права, а саме ст. 692 ЦК України, відповідно до якої покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього.

Якщо укладеним між сторонами договором купівлі-продажу (поставки) встановлений строк оплати товару, то до спірних правовідносин повинен бути застосований саме строк, передбачений диспозитивно таким договором. В той же час, якщо такий строк договором встановлений би не був, то такий строк імперативно визначається положеннями ч. 1 ст.692 ЦК України.

Вищий господарський суд України у п. 1.7 постанови пленуму від 17.12.2013р. №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» зазначив, що якщо у договорі або законі не встановлено строку (терміну), у який повинно бути виконано грошове зобов'язання, судам необхідно виходити з приписів частини другої статті 530 ЦК України. Цією нормою передбачено, між іншим, і можливість виникнення обов'язку негайного виконання; такий обов'язок випливає, наприклад, з припису частини першої статті 692 ЦК України, якою визначено, що покупець за договором купівлі-продажу повинен оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього; відтак якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлено інший строк оплати товару, відповідна оплата має бути здійснена боржником негайно після такого прийняття, незалежно від того, чи пред'явив йому кредитор пов'язану з цим вимогу.

Наявність у відповідача зобов'язання щодо проведення платежів за отриманий товар випливає безпосередньо зі змісту частини першої статті 692 ЦК України, а не ставиться в залежність від звернення до нього з окремою вимогою в порядку частини другої статті 530 ЦК України .

Вказана правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 19.08.2014р. №3-78гс14, від 30.10.2014р. №3-121гс14, від 07.10.2014р. №3-125гс14, Вищого господарського суду України від 20.09.2012р. №12/5026/556/2012.

Не приймає суд і доводи відповідача 1 щодо не встановлення в договорі умов оплати з метою обирати різні способи припинення грошових зобов'язань, в т.ч. шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог, як такі, що спростовуються змістом п. 4.1 договору, яким обумовлена оплата товару шляхом переказу грошових коштів на розрахунковий рахунок продавця.

Зважаючи на викладене, суд дійшов висновку про доведеність факту поставки та суми заборгованості за поставлений товар.

17.06.2016р. між ОСОБА_3 "АГРОЕНЕРГОТОРФ" (поручитель) та ОСОБА_3 "ЛІХТ" (кредитор) був укладений договір поруки, відповідно до умов якого поручитель поручився перед кредитором за виконання належним чином обов'язку (зобов'язання) ОСОБА_3 В«СТІРОПЛАСТВ» (боржник) щодо оплати поставленого товару (Refregerant; Хладон Р-134А) на підставі договору поставки №15020202 від 02.02.2015р., укладеного між кредитором та боржником (а.с. 38).

Відповідно до п. 1.4 договору поруки у випадку порушення боржником обов'язку (зобов'язання) з оплати товару кредитору, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники.

Частиною 1 ст. 546 ЦК України визначено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

За договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі.

Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Частиною 4 ст.559 ЦК України визначено, що порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки.

У пункті 2.1 договору сторони обумовили, що поручитель зобов'язаний у разі порушення боржником обов'язку (зобов'язання) з оплати товару, поставленого кредитором боржнику за основним договором, самостійно виконати належним чином зазначений обов'язок боржника перед кредитором не пізніше 18.07.2016р. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів річних та інфляційних нарахувань.

Договір поруки на час розгляду спору недійсним судом не визнаний, сторонами розірваний не був.

Суд не приймає заперечення відповідача щодо недійсності, фіктивності договору поруки у зв'язку з відсутністю згоди боржника - відповідача 1, при цьому виходить із такого:

За змістом зазначених норм законодавства договір поруки не покладає на боржника якогось нового обов'язку, крім того, який він вже має перед кредитором по основному зобов'язанню, а лише створює ймовірність переходу прав та обов'язків останнього до поручителя у разі виконання ним зобов'язання, забезпеченого порукою.

Вищий господарський суд України у п. 3.16 постанови пленуму від 29.05.2013р. №11 «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» зауважив, що у вирішенні спорів про визнання недійсними договорів поруки на підставі того, що відповідний договір укладено без згоди боржника, господарському суду слід виходити з такого.

Згідно з приписами статей 553, 554 ЦК України договір поруки укладається кредитором і поручителем за зобов'язанням, яке забезпечується договором поруки. Що ж до боржника, то він стороною договору поруки не виступає, а є учасником у зобов'язанні, забезпеченому порукою. Обов'язок кредитора або поручителя за договором поруки одержувати згоду боржника на укладення такого договору законодавством України не передбачений та не випливає зі змісту правовідносин поруки. Відповідно відсутність зазначеної згоди не порушує й умов дійсності договору поруки та не є підставою для визнання його недійсним.

Верховний Суд України у постановах від 20.02.2012р. у справі №6-51цс11, від 14.08.2012р. у справі №3-35гс12 сформував правовий висновок, що чинним законодавством України та умовами як кредитного договору, так і оспорюваного договору поруки не встановлено обов'язок кредитора та поручителя попереджати боржника про укладення договору поруки з метою забезпечення виконання його зобов'язань перед кредитором, а волевиявлення боржника під час укладення договору поруки не є істотною умовою договору поруки.

Виходячи із положень статей 553, 554, 626 ЦК України, договір поруки є двостороннім правочином, що укладається з метою врегулювання відносин між кредитором і поручителем, порука створює права для кредитора та обов'язки для поручителя, безпосередньо на права та обов'язки боржника цей вид забезпечення виконання зобов'язання не впливає, оскільки зобов'язання боржника в цьому випадку не встановлюються, не припиняються, не змінюються. Крім того, наслідком виконання поручителем зобов'язання, забезпеченого порукою, відповідно до частини другої статті 556, пункту 3 частини першої статті 512 ЦК України може бути заміна кредитора у зобов'язанні, що згідно з частиною першою статті 516 ЦК України здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Пунктом першим статті 193 Господарського кодексу України та статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Заборгованість за отриманий товар на день розгляду спору становить 600 966,24грн. стверджується договором поставки №15020202 від 02.02.2015р. (а.с. 9), видатковими накладними №ЛІХ-020014, №ЛІХ-020015 від 27.02.2015р., №ЛІХ-08058 від 26.08.2015р., №ЛІХ-09015 від 08.09.2015р., №ЛІХ-09027, №ЛІХ-09028 від 17.09.2015р., №ЛІХ-09033 від 24.09.2015р., №ЛІХ-11005 від 04.11.2015р. (а.с. 11, 15, 18, 22, 26, 30, 33, 35), довіреностями №23 від 27.02.2015р., №118 від 17.08.201р., №129 від 03.09.2015р., №138 від 17.09.2015р., №139 від 17.09.2015р., №171 від 30.10.2015р. (а.с. 12, 19, 23, 27, 31, 36), товарно-транспортними накладними за період з лютого 2015р. по листопад 2015р. (а.с. 10-37, 134) та підлягає до стягнення солідарно з ОСОБА_3 "АГРОЕНЕРГОТОРФ" та ОСОБА_3 В«СТІРОПЛАСТВ» в силу ст. ст. 193, 265 ГК України, ст. 554 ЦК України, п.2.1 договору поруки від 17.06.2016р.

У відповідності до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення платежів, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Вищий господарський суд України у п.п. 1.3, 4.1 постанови пленуму від 17.12.2013р. №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» зазначив, що статтю 625 ЦК України вміщено в розділі 1 книги 5 цього Кодексу - "Загальні положення про зобов'язання", і ця стаття застосовується до всіх грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено спеціальними нормами, які регулюють відносини, пов'язані з виникненням, зміною чи припиненням окремих видів зобов'язань.

Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Згідно з представленими господарському суду розрахунками, позивачем відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України нараховано відповідачу 21 218,31грн. річних окремо по кожній накладній за період з 03.03.2015р. по 27.07.2016р., 80 144,06грн. інфляційних втрат за період з березня 2015р. по червень 2016р. (з врахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог від 22.11.2016р.).

Розрахунок нарахування річних та інфляційних втрат відповідає вимогам, викладеним у рекомендаціях Верховного Суду України від 03.04.1997р. №62-97р «Рекомендації відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ», листі Верховного Суду України від 01.07.2014р. В«Аналіз практики застосування ст.625 ЦК України у цивільному судочинствіВ» , постанові пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань», перевірено судом за допомогою комплексної системи інформаційно-правового забезпечення "ЛІГА:ЗАКОН ЕЛІТ" 9.1.3.

Розглянувши позовні вимоги щодо стягнення річних та інфляційних втрат, суд вважає, що останні підставні, нараховані у відповідності та з дотриманням вимог чинного законодавства України та підлягають до стягнення солідарно з відповідачів 1, 2 згідно зі ст. 625 ЦК України, ст.554 ЦК України, п.2.1 договору поруки від 17.06.2016р.

Оскільки спір до суду доведений з вини відповідачів, витрати по сплаті судового збору в сумі 10 534,93грн. слід віднести солідарно на відповідачів 1, 2 відповідно до ст.49 ГПК України.

Беручи до уваги викладене, керуючись ст.ст. 193, 265 ГК України, ст.ст. 554, 559, 625, 692, 712 ЦК України, ст.ст. 44, 49, 82-85 ГПК України, господарський суд, -

вирішив:

1.Позовні вимоги задовольнити.

2.Стягнути солідарно з товариства з обмеженою відповідальністю В«СТІРОПЛАСТВ» (08072, Київська область, Макарівський район, вул. 40-річчя Жовтня, буд. 83-Б, код ЄДРПОУ 35023744) та товариства з обмеженою відповідальністю "АГРОЕНЕРГОТОРФ" (43026, АДРЕСА_1, код ЄДРПОУ 37472743)

на користь товариства з обмеженою відповідальністю «ЛІХТ» (79035, м. Львів, Сихівський район, вул. Зелена, буд. 153, код ЄДРПОУ 35562709)

600 966,24грн. основного боргу, 21 218,31грн. річних, 80 144,06грн. інфляційних втрат, 10 534,93грн. судового збору. Всього: 712 863,54грн.

3.Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Відповідно до ст.85 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення 10-денного строку з дня його прийняття, а у разі, якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення, воно набирає законної сили після закінчення 10-денного строку з дня підписання рішення, оформленого відповідно до вимог ст.84 цього Кодексу.

Повне рішення складено

01.12.2016р.

Головуючий суддя С.Т. Філатова

Судді В.А. Пахолюк

ОСОБА_1