Ухвала

від 29.11.2016 по справі 2а-5783/12/2670

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

01029, м. Київ, вул. Московська, 8, корп. 5

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"29" листопада 2016 р. К/800/39114/13

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: головуючого суддіБорисенко І.В. суддів Голубєвої Г.К. Юрченко В.П. за участю секретаряТитенко М.П. та представників сторін: від позивача Костяний О.Ю. від відповідачаОлексюк А.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргуДержавної податкової інспекції у Дарницькому районі Головного управління Міндоходів у м. Києві на постановуОкружного адміністративного суду м. Києва від 23.11.2012 та ухвалуКиївського апеляційного адміністративного суду від 20.06.2013 у справі № 2а-5783/12/2670 за позовомДержавного підприємства «Київський бронетанковий завод» доДержавної податкової інспекції у Дарницькому районі Головного управління Міндоходів у м. Києві провизнання недійсним податкового повідомлення-рішення ,-

ВСТАНОВИВ:

Державне підприємство «Київський ремонтно-механічний завод» звернулось до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Дарницькому районі м. Києва Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0000210/00 від 07.03.2012.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 23.11.2012, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 20.06.2013, адміністративний позов задоволено частково, визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення №0000210/00 від 07.03.2012 в частині зменшення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 176 344,48 грн. та застосування штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 11 733,12 грн., в задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись частково з рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати в частині зменшення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 176 344,48 грн. та застосування штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 11 733,12 грн. та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити, оскільки вважає, що постанову та ухвалу в цій частині було прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права.

У письмовому запереченні на касаційну скаргу позивач, посилаючись на те, що вимоги касаційної скарги є необґрунтованими, просить у задоволенні касаційної скарги відмовити, а рішення судів попередніх інстанцій залишити без змін.

У судовому засіданні касаційної інстанції представником відповідача заявлено клопотання про заміну відповідача (Державної податкової інспекції у Дарницькому районі Головного управління Міндоходів у м. Києві) його правонаступником - Державною податковою інспекцією у Дарницькому районі Головного управління ДФС у м. Києві.

Суд касаційної інстанції, розглянувши заявлене клопотання, дійшов висновку про його обґрунтованість та необхідність його задоволення.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги, з огляду на таке.

Відповідно до ч.1 ст.220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами попередніх інстанцій встановлено та матеріалами справи підтверджується наступне:

- відповідачем проведено позапланову виїзну документальну перевірку позивача з питань достовірності нарахування сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість шляхом зменшення податкових зобов'язань з ПДВ наступних податкових періодів за січень, квітень, липень, листопад, грудень 2011 року, за результатами якої складено акт №1085/0700/14302667 від 20.02.2012;

- названим актом перевірки встановлено порушення позивачем вимог пп.7.2.6, п.7.2, пп.7.4.1, пп.7.4.2, пп.7.4.5 п.7.4, пп.7.7.1, 7.7.2 п.7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», п.198.1, п.198.2, п.198.3, п.198.6 ст.198, п.200.1, п.200.3, п.200.4 ст.200, п.201.1, п.201.6 п.201.8, абз.8 п.201.10 ст. 201 Податкового кодексу України, в результаті чого позивачем завищення суму бюджетного відшкодування податку на додану вартість на 563 562 грн.;

- на підставі вказаного акту перевірки відповідачем було прийнято податкове повідомлення-рішення №0000210/00 від 07.03.2012, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування (у тому числі заявленого в рахунок зменшення податкових зобов'язань наступних періодів) з податку на додану вартість у розмірі 563 562 грн. та нараховано штрафні санкції в розмірі 21 431 грн.

Задовольняючи позов частково, суди попередніх інстанцій виходили з того, що факт виконання укладених між позивачем та його контрагентами договорів, копії яких знаходяться в матеріалах справи, підтверджується відповідними первинними документами, зокрема, податковими накладними, видатковими накладними, актами приймання-передачі, рахунками-фактур.

Колегія суддів касаційної інстанції не може погодитися з такими висновками судів попередніх інстанцій в частині задоволення позову, оскільки вважає їх передчасними, як такими, що зроблені без всебічного та об'єктивного дослідження усіх обставин справи, з огляду на таке.

Оскільки згідно ст.1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства, то визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків (як обов'язкова ознака господарської операції) кореспондується з положеннями як Закону України «Про податок на додану вартість», так і Податкового кодексу України.

Пунктом 200.1 статті 200 Податкового кодексу України передбачено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Таким чином, визначення суми бюджетного відшкодування залежить від правильності визначення платником податку сум податкових зобов'язань та податкового кредиту з податку на додану вартість.

Порядок визначення платником податків об'єкта оподаткування податком на додану вартість у спірних періодах був врегульований як Законом України «Про податок на додану вартість», так і Податковим кодексом України.

Згідно п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Таким чином, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість до податкового кредиту є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності, який має бути фактично здійсненим і підтвердженим належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Водночас, за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі, якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку, відповідні суми не можуть включатися до складу податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

При цьому, будь-які документи мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що факт виконання укладених між позивачем та ПП «Агротехкомплект», ТОВ «Фірма «Олто», ПП «Фірма «Інтас», ТОВ «СКС-Ритм», ТОВ «Сімметрон-Україна», ТОВ «Рось-1», ТОВ «ТКФ Вартек», ТОВ «Снорідс» та ТОВ «Айрос» договорів, копії яких знаходяться в матеріалах справи, підтверджується відповідними первинними документами, зокрема, податковими накладними, видатковими накладними, актами приймання-передачі, рахунками-фактур.

Колегія суддів касаційної інстанції зазначає, що суди попередніх інстанцій дійшли вказаних висновків без належного дослідження поданих позивачем доказів (в тому числі, первинних документів), оскільки мотивувальні частини судових рішень судів попередніх інстанцій містять лише загальні посилання на назву первинного документу (без зазначення його реквізитів, як то дата первинного документа, чи номер за наявності) та/або посилання на аркуші матеріалів справи.

Також, судами першої та апеляційної інстанцій не було досліджено обставин реальності здійснення позивачем спірних операцій з вказаними контрагентами.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не вбачає, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваній частині винесені з дотриманням принципів законності та обґрунтованості у відповідності до приписів ст.159 Кодексу адміністративного судочинства України.

Отже, з метою встановлення законності формування позивачем спірних сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість під час нового розгляду справи судам слід дослідити фактичне здійснення спірних господарських операцій сторонами спірних угод, тобто, встановити наявність ознак, які б свідчили про реальність їх здійснення, передбачених укладеними договорами, встановити зв'язок між фактом придбання послуг, понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку, дослідити усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції та встановити чи розкривають вони зміст господарських операцій за укладеними договорами та чи є вони належними доказами, що підтверджують факт здійснення господарських операцій, і на підставі цього зробити вмотивований висновок про те, чи відбувся дійсний рух активів між учасниками відповідної операції, зміни у їх майновому стані як обов'язкова ознака господарської операції.

З огляду на неповноту встановлення судами усіх обставин справи, що входять до предмету доказування, оскаржувані судові рішення в частині задоволення позову підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції відповідно до ст.227 Кодексу адміністративного судочинства України.

Під час нового розгляду справи судам слід взяти до уваги вищевикладене, встановити повно і правильно фактичні обставини відповідно до заявлених позовних вимог та предмету доказування у справі та, в залежності від встановленого й у відповідності до норм матеріального та процесуального права, вирішити даний спір.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 55, 160, 221, 223, 227, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Допустити заміну відповідача (Державної податкової інспекції у Дарницькому районі Головного управління Міндоходів у м. Києві) його правонаступником - Державною податковою інспекцією у Дарницькому районі Головного управління ДФС у м. Києві.

2. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Дарницькому районі Головного управління Міндоходів у м. Києві задовольнити частково.

3. Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 23.11.2012 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 20.06.2013 у даній справі в частині визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0000210/00 від 07.03.2012 в частині зменшення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 176 344,48 грн. та застосування штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 11 733,12 грн. скасувати та справу в цій частині направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

4. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя І.В. Борисенко

Судді Г.К. Голубєва

В.П. Юрченко