Ухвала

від 30.11.2016 по справі 390/2345/15-ц

ВИЩИЙ СПЕЦІАЛІЗОВАНИЙ СУД УКРАЇНИ З РОЗГЛЯДУ ЦИВІЛЬНИХ І КРИМІНАЛЬНИХ СПРАВ

Ухвала

іменем україни

30 листопада 2016 року м. Київ

Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Дьоміної О.О.,

суддів: Дем'яносова М.В., Іваненко Ю.Г.,

Маляренка А.В., Ступак О.В.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про стягнення коштів, за касаційною скаргою представника ОСОБА_3 - ОСОБА_5 - на рішення апеляційного суду Кіровоградської області від 14 червня 2016 року,

в с т а н о в и л а:

У листопаді 2015 року ОСОБА_3 звернулася до суду із вказаним позовом, обґрунтовуючи його тим, що 14 квітня 2010 року ОСОБА_4 уклав із ОСОБА_6 договір оренди належної ОСОБА_4 на праві власності на підставі державного акта серії НОМЕР_2 земельної ділянки площею 17,41 га, кадастровий № НОМЕР_1, що знаходиться на території Павлогірківської сільської ради Бобринецького району Кіровоградської області, строком на 10 років. Після укладення договору ОСОБА_4 звернувся до ОСОБА_6 із проханням виплатити йому всю суму орендної плати за 10 років наперед, а саме - 60 тис. грн (по 6 тис. грн за кожен рік). Враховуючи, що такої суми у ОСОБА_6 не було, він домовився з ОСОБА_3, що остання надасть йому вказану суму коштів з умовою, що ОСОБА_4 після зняття мораторію на продаж землі продасть їй свою земельну ділянку, а до того часу вона буде отримувати щорічно відшкодування наданої нею суми коштів від орендаря ОСОБА_6 19 квітня 2011 року ОСОБА_4 підтвердив отримання ним коштів у сумі 60 тис. грн та згоду з умовами надання йому коштів нотаріально посвідченою заявою. У період 2011-2014 років ОСОБА_3 отримувала щорічну орендну плату в розмірі 6 тис. грн спочатку від ОСОБА_6, а після його смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 року - за 2014 рік від його спадкоємців: ОСОБА_7 та ОСОБА_8, які продовжували орендувати земельну ділянку. У травні 2015 року за заявою ОСОБА_4 договір оренди, укладений із ОСОБА_6, було розірвано і 27 квітня 2015 року відповідач уклав новий договір оренди належної йому земельної ділянки з ОСОБА_9 Позивач вказувала, що вона в подальшому не може отримувати орендну плату від спадкоємців ОСОБА_6, оскільки оренда земельної ділянки зареєстрована за іншим орендарем, з яким у неї немає договірних відносин, а у нього немає зобов'язань із відшкодування наданих нею ОСОБА_4 коштів .

Враховуючи викладене, ОСОБА_3 просила стягнути з ОСОБА_4 на свою користь безпідставно набуте ним майно, а саме грошові кошти у розмірі 30 тис. грн та судові витрати.

Рішенням Кіровоградського районного суду Кіровоградської області від 26 квітня 2016 року позов ОСОБА_3 задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_10 безпідставно набуте ним майно, а саме грошові кошти в сумі 30 тис. грн.

Вирішено питання про судові витрати.

Рішенням апеляційного суду Кіровоградської області від 14 червня 2016 року рішення Кіровоградського районного суду Кіровоградської області від 26 квітня 2016 року скасовано та ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову.

У касаційній скарзі представник ОСОБА_3 - ОСОБА_5 - просить скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції, обґрунтовуючи свою вимогу порушенням апеляційним судом норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Відповідно до п. 6 розд. XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України від 18 березня 2004 року.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з огляду на таке.

З урахуванням вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Відповідно до ст. ст. 303, 304 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції. Справа розглядається в апеляційному суді за правилами, встановленими для розгляду справи судом першої інстанції, з винятками і доповненнями, встановленими законом.

Проте рішення судів першої й апеляційної інстанцій зазначеним вимогам процесуального права не відповідають.

Задовольняючи позов ОСОБА_3, суд першої інстанції виходив із того, що між сторонами відсутні зобов'язальні або деліктні правовідносини, які б могли слугувати підставою для перерахування коштів, та дійшов висновку, що кошти від ОСОБА_3 отримані ОСОБА_4 безпідставно, тому відповідно до ст. ст. 1212, 1213 ЦК України вони підлягають поверненню позивачу.

Зокрема, суд дійшов висновку, що відповідач порушив свої зобов'язання, викладені у нотаріально посвідченій заяві, та уклав новий договір оренди земельної ділянки, припинивши в односторонньому порядку договір оренди, укладений ним 14 квітня 2010 року із ОСОБА_6, у зв'язку з чим позивач позбавлена можливості у подальшому отримувати орендну плату (відшкодування виплаченої нею суми у розмірі 60 тис. грн) від орендарів - спадкоємців ОСОБА_6, оскільки оренда земельної ділянки зареєстрована тепер за іншим орендарем, із яким у неї відсутні будь-які відносини та в якого не має зобов'язання із відшкодування наданих нею коштів, а залишок неповернутих коштів становить 30 тис. грн.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції й ухвалюючи нове рішення про відмову у задоволенні позову, апеляційний суд виходив із того, що у суду першої інстанції були відсутні підстави для застосування до правовідносин, що виникли між сторонами, ст. 1212 ЦК України, оскільки підставою набуття відповідачем 60 тис. грн є укладений між сторонами договір позики, який оформлений у вигляді нотаріально посвідченої заяви.

При цьому апеляційний суд дійшов висновку, що фактично ОСОБА_3 позичила ОСОБА_4 60 тис. грн на умовах їх повернення за рахунок орендної плати, яку мав сплачувати ОСОБА_6 ОСОБА_4 відповідно до умов договору. Правовідносини, які склалися між сторонами, регулюються параграфом 1 глави 71 ЦК України . Нотаріально посвідчена заява у розумінні ч. 2 ст. 1048 ЦК України є документом, який підтверджує укладення договору позики та його умов.

Проте рішення судів не відповідають зазначеним нормам процесуального права.

Судом установлено, що 14 квітня 2010 року ОСОБА_4 та ОСОБА_6 уклали між собою строком на десять років договір оренди земельної ділянки площею 17,41 га, кадастровий № НОМЕР_1, яка на праві власності належить ОСОБА_4 на підставі державного акта серії НОМЕР_2 та розташована на території Павлогірківської сільської ради Бобринецького району Кіровоградської області.

Після укладення договору ОСОБА_4 звернувся до ОСОБА_6 із проханням виплатити йому всю суму орендної плати за 10 років наперед, а саме 60 тис. грн (по 6 тис. грн за кожен рік). Так як зазначеної суми ОСОБА_6 не мав, то він домовився із ОСОБА_3, що остання надасть ОСОБА_4 вказану суму коштів з умовою, що повернення цієї грошової суми буде здійснюватися шляхом щорічної передачі ОСОБА_6 ОСОБА_3 орендної плати за укладеним договором оренди землі у сумі 6 тис. грн. Крім того, умовою отримання ОСОБА_4 від ОСОБА_3 грошових коштів є те, що ОСОБА_4 після зняття мораторію на продаж землі продасть їй свою земельну ділянку.

19 квітня 2011 року ОСОБА_4 склав нотаріально посвідчену заяву, якою підтвердив отримання ним коштів у сумі 60 тис. грн і погодився з умовами надання йому цих коштів.

У період 2011-2014 років ОСОБА_3 отримувала щорічну орендну плату у розмірі 6 тис. грн, спочатку від ОСОБА_6, а після його смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 року - за 2014 рік від його спадкоємців: ОСОБА_7 та ОСОБА_8, які продовжували орендувати земельну ділянку.

Також установлено, що 27 квітня 2015 року ОСОБА_4 уклав новий договір оренди належної йому земельної ділянки з ОСОБА_9 та зареєстрував його в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Рішенням апеляційного суду Кіровоградської області від 10 березня 2016 року визнано недійсним договір оренди землі, укладений 27 квітня 2015 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_9

Відповідно до ст. 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, а й передачі грошової суми позичальнику.

Крім того, ч. 1 ст. 1049 ЦК України встановлено, що за договором позики позичальник зобов'язаний повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором.

Отже , розписка як документ, що підтверджує боргове зобов'язання, має містити умови отримання позичальником в борг грошей іззобов 'язанням їх повернення та дати отримання коштів.

У матеріалах справи на а. с. 6 міститься заява ОСОБА_4, посвідчена 19 квітня 2011 року приватним нотаріусом Новоукраїнського районного нотаріального округу в Кіровоградській області ОСОБА_11, про те, що ОСОБА_4 отримав від ОСОБА_3 орендну плату за належну йому на праві власності земельну ділянку сільськогосподарського призначення, що знаходиться на території Павлогірківської сільської ради Бобринецького району Кіровоградської області, у сумі 60 тис. грн і будь-яких матеріальних (фінансових) претензій до ОСОБА_3 до 19 квітня 2060 року не матиме. Також дозволяє ОСОБА_3 «до зняття мораторію на дію Закону України про продаж земельних ділянок сільськогосподарського призначення» отримувати орендну плату від приватного підприємця ОСОБА_12 У разі зняття мораторію на розпорядження земельними ділянками сільськогосподарського призначення за першою вимогою ОСОБА_3 - переоформити вказану земельну ділянку на неї, або на вказану нею особу.

У зв'язку із цим вважати, що фактично ОСОБА_3 позичила ОСОБА_4 60 тис. грн на умовах їх повернення за рахунок орендної плати, яку мав сплачувати ОСОБА_6, та що нотаріально посвідчена заява у розумінні ч. 2 ст. 1048 ЦК України є документом, який підтверджує укладення договору позики, в апеляційного суду не було підстав.

Відповідно до ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 11, ч. ч. 1, 2 ст. 509 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені цими актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. До підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, належать договори та інші правочини. Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, установлених статтею 11 цього Кодексу.

Зобов'язання повинне належно виконуватись відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що зазвичай ставляться.

Загальні підстави для виникнення зобов'язань у зв'язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 ЦК України.

Стаття 1212 ЦК України регулює випадки набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав.

Предметом регулювання інституту безпідставного набуття чи збереження майна є відносини, які вникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Зобов'язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: набуття або збереження майна; набуття або збереження за рахунок іншої особи; відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочину або інших підстав, передбачених ст. 11 ЦК України).

Об'єктивними умовами виникнення зобов'язань з набуття, збереження майна без достатньої правової підстави виступають: набуття або збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); шкода у вигляді зменшення або незбільшення майна в іншої особи (потерпілого); обумовленість збільшення або збереження майна з боку набувача шляхом зменшення або відсутності збільшення на стороні потерпілого; відсутність правової підстави для вказаної зміни майнового стану цих осіб.

Згідно з правовою позицією Верховного Суду України, викладеною у постанові від 03 червня 2015 року у справі № 6-100цс15, у разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень ч. 1 ст. 1212 ЦК України, у тому числі й щодо зобов'язання повернути майно позивачу.

Згідно зі ст. 55 Конституції України права та свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Аналогічне положення міститься й у ч. 1 ст. 3 ЦПК України.

Суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України (ст. 4 ЦПК України).

За змістом ст. 10 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Зокрема, згідно з ч. 4 ст. 10 ЦПК України суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

Отже, саме на суд як на державний орган покладено обов'язок вирішення справи відповідно до закону, у зв'язку із чим суд має право й зобов'язаний визначити характер спірних правовідносин і норми матеріального права, які підлягають застосуванню.

Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного Суду України, викладених у постанові від 18 грудня 2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі», оскільки правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів та осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси (частини перша та друга статті 3 ЦПК України), то суд повинен встановити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, а якщо були, то вказати, чи є залучений у справі відповідач відповідальним за це. Суд не має права вирішувати питання про права та обов'язки осіб, не залучених до участі у справі, оскільки це є порушенням норм процесуального права, які тягнуть за собою безумовне скасування рішення суду.

Усупереч зазначеним нормам процесуального права суд не сприяв всебічному і повному з'ясуванню обставин справи, не роз'яснив сторонам їх права та обов'язки, не попередив про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій. Зокрема, з метою повного з'ясування обставин справи суд не обговорив питання про необхідність залучення до участі у справі спадкоємців ОСОБА_6: ОСОБА_7 та ОСОБА_8, які після його смерті продовжували орендувати земельну ділянку, а також ОСОБА_9, із яким ОСОБА_4 після смерті ОСОБА_6 уклав договір оренди землі, для з'ясування питання про те, чи приступив новий орендар ОСОБА_9 до фактичного використання земельної ділянки, чи нею продовжували користуватися спадкоємці ОСОБА_6: ОСОБА_7 та ОСОБА_8; чи отримала позивач від останніх орендну плату за 2015 рік та якщо ні, то з'ясувати, що саме перешкоджало позивачу отримати орендну плату за 2015 рік, та чи призвела така обставина, як укладення 27 квітня 2015 року ОСОБА_4 нового договору оренди землі, із врахуванням того, що цей договір визнано недійсним рішенням апеляційного суду Кіровоградської області від 10 березня 2016 року, до неможливості отримання позивачем орендної плати на досягнутих між сторонами умовах.

Без з'ясування вищевказаних обставин передчасними є висновки суду першої інстанції про задоволення указаного позову, а тому відсутні підстави залишати в силі рішення суду першої інстанції, про що у касаційній скарзі просить заявник.

Оскільки суди першої й апеляційної інстанцій усупереч вимогам ст. ст. 212-215 ЦПК України в достатньому обсязі не визначилися із характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, порушили норми процесуального права, що призвело до неможливості встановити фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, тому колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково, а ухвалені у справі рішення судів - скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції з підстав, передбачених ч. 2 ст. 338 ЦПК України.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

у х в а л и л а:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_3 - ОСОБА_5 - задовольнити частково.

Рішення Кіровоградського районного суду Кіровоградської області від 26 квітня 2016 року та рішення апеляційного суду Кіровоградської області від 14 червня 2016 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Головуючий О.О. Дьоміна

Судді: М.В. Дем'яносов

Ю.Г.Іваненко

А.В.Маляренко

О.В.Ступак