Рішення

від 01.12.2016 по справі 483/2212/14-ц

ОЧАКІВСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Очаківський міськрайонний суд Миколаївської області

Справа № 483/2212/14-ц

Провадження 2/483/4/2016

РІШЕННЯ

Іменем України

01 грудня 2016 року м. Очаків

Очаківський міськрайонний суд Миколаївської області у складі:

головуючого - судді Казанлі Л.І.

при секретарі Гречці С.Є.,

за участю представника позивача ОСОБА_1,

представника відповідачки ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання договору дарування недійсним , -

В С Т А Н О В И В :

16 вересня 2014 року ОСОБА_3 звернувся до суду в інтересах ОСОБА_5із зазначеним позовом до ОСОБА_4 . Свої вимоги обґрунтовував тим, що наприкінці 2014 року дізнався, що 15 липня 2014 року його батько ОСОБА_5 подарував відповідачці земельну ділянку площею 0,1100 га за адресою: Миколаївська область, Очаківський район, с. Покровське, вул. Рейдовська, 66 . На момент укладання договору позивач перебував у стані, в якому неадекватно сприймав події та реагував на них, у думках та світосприйнятті відносин об'єктивного світу був відсутній зв'язок, оскільки він страждав на церебральний атеросклероз. Після цього він забрав батька до себе і той розповів йому, що не пам'ятає, яким чином і за яких обставин ним було укладено договір дарування, однак пам'ятає, що відповідачка постійно наполягала на укладенні договору дарування. Посилаючись на те, що відповідачка на час укладення спірної угоди скористалася станом ОСОБА_5, коли він не усвідомлював значення своїх дій та не міг ними керувати внаслідок стану здоров'я, просив визнати договір дарування недійсним.

Ухвалою від 04 листопада 2015 року у зв'язку зі смертю ОСОБА_5 в якості належного позивача залучено правонаступника останнього - ОСОБА_3.

Представник позивача в судовому засіданні повністю підтримав заявлені вимоги.

Відповідачка та її представник в судовому засіданні позов не визнали. В обґрунтування своїх заперечень послались на відсутність порушень чинного законодавства під час укладання спірного договору, адже дарувальник ОСОБА_5 свідомо здійснив своє волевиявлення щодо наміру подарувати земельну ділянку своїй дружині ОСОБА_4. Також зазначили, що позивачем не надано жодного доказу на підтвердження того, що ОСОБА_5 під час укладення спірного договору не усвідомлював значення своїх дій та не міг керувати ними.

Вислухавши пояснення осіб, які беруть участь у справі, допитавши свідків, дослідивши письмові докази, суд дійшов такого .

15 липня 2014 року між ОСОБА_5М, з однієї сторони, та ОСОБА_4, з другої сторони, було укладено договір дарування земельної ділянки за цільовим призначенням - будівництво і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд площею 0,1100 га, розташовану за адресою: Миколаївська область, Очаківський район, с. Покровське, вул. Рейдовська, 66 . Вказаний договір було посвідчено приватним нотаріусом Очаківського районного нотаріального округу ОСОБА_6 та зареєстровано в реєстрі за № 463 (а. с. 11-13).

Згідно з ч. 4 ст. 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Відповідно до ч. 1 ст. 225 ЦК України правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені .

У пункті 16 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року №9 Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними заначено, що правила ст. 225 ЦК України поширюються на ті випадки, коли фізичну особу не визнано недієздатною, однак у момент вчинення правочину особа перебувала в такому стані, коли вона не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння тощо). Для визначення наявності такого стану на момент укладення правочину суд відповідно до ст. 145 ЦПК України зобов'язаний призначити судово-психіатричну експертизу за клопотанням хоча б однієї із сторін. Справи про визнання правочину недійсним із цих підстав вирішуються з урахуванням як висновку судово-психіатричної експертизи, так і інших доказів відповідно до ст. 212 ЦПК України.

Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ у Інформаційному листі № 10 від 27 вересня 2012 року Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів із зобов'язань, що виникають із договорів та інших правочинів наголосив, що підставою для визнання правочину недійсним за вказаної ст. 225 ЦК України підстави може бути лише абсолютна неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними.

Аналогічна правова позиція міститься й у Постанові Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 29 лютого 2012 року № 6-9цс12, а саме, виходячи з вимог норми ч. 1 ст. 225 ЦК України, висновок експертизи має бути категоричним та не може ґрунтуватись на припущеннях.

Під час розгляду справи судом було задоволено клопотання представника позивача про призначення посмертної судово-психіатричної експертизи з метою визначення психічного стану ОСОБА_5 під час укладення спірного договору.

З висновку судово-психіатричного експерта № 73 від 17 лютого 2016 року вбачається, що надати відповідь, чи міг ОСОБА_5 на момент укладання спірного договору усвідомлювати свої дії та керувати ними, не є можливим (а. с. 187-194).

Відповідно до висновку додаткової посмертної комісійної судово-психіатричної експертизи № 280 від 24 червня 2016 року, ОСОБА_5 страждав на хронічний стійкий психічний розлад у вигляді органічного розладу особистості внаслідок перенесених множинних гострих порушень мозкового кровообігу з вираженим психоорганічним синдромом (торпідний варіант) з минущими мнестичними порушеннями на тлі артеріальної гіпертензії (гіпертонічна хвороба ІІІ ступеню) з елементами сенсорної, моторної та амнестичної афазії, і на момент укладення договору дарування земельної ділянки від 15 липня 2014 року за своїм психічним станом був абсолютно не здатний усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними (а. с. 237-244).

В судовому засіданні було допитано судового експерта ОСОБА_7, за участю якої проводилась експертиза. Експерт пояснила суду, що, враховуючи низку хронічних хвороб, декілька перенесених інсультів, та вік померлого ОСОБА_5, його психічний стан характеризувався збідненням емоційно-вольової сфери, зниженням інтелектуальних процесів та індивідуальних особливостей. Множинні порушення мозкового кровообігу призвели к тому, що ОСОБА_5 втратив здатність на усвідомлене волевиявлення і тому не міг керувати своїми діями під час укладення спірного договору в силу органічного розладу особистості .

Як вбачається з наукового обґрунтування експертного висновку, що міститься в мотивувальній частині експертизи, особи з органічними розладами особистості можуть справляти враження адекватних людей, і при спілкуванні з ними на побутовому рівні, не маючи спеціальних познань в психіатрії, можливо не помітити ознак психічного розладу. Крім того, люди похилого віку, до яких відносився й померлий ОСОБА_5, надмірно довірливі, їх легко ввести в оману, вони здатні приймати конкретно-ситуативні рішення.

Викладене узгоджується з поясненнями ОСОБА_5, які він за життя дав в судовому засіданні в якості позивача. Він повідомив суду, що відповідачка постійно наполягала на тому, щоб він подарував їй земельну ділянку, при цьому плакала, і йому було емоційно важко переносити її прохання. На його пропозицію скласти заповіт, відповідачка зазначила, що це ненадійно , і наполягала саме на даруванні, хоча він ніколи не мав наміру за життя відчужувати земельну ділянку. В липні 2015 року, а саме в день укладання спірного договору, він перебував у дуже хворобливому стані. Зранку, разом із відповідачкою, вони вирушили на катері до м. Очакова. В силу поганого самопочуття, майже запаморочення, та літньої спеки під час подорожі він лежав на сидінні. На причалі їх зустрів автомобіль та відвіз до нотаріуса. Він дуже погано пам'ятає, що відбувалось там, згадує лише, що нотаріус не ставила йому жодних запитань. Після повернення додому відповідачка наполегливо просила нікому не розповідати про договір дарування. Пізніше він дізнався, що вже наступного дня після укладення угоди відповідачка повідомила знайомих його племінника ОСОБА_8, якому він надав дозвіл розташувати на спірній земельній ділянці вагончик для відпочинку, про те, що дача буде продаватися і цей вагончик треба прибрати. Він відразу ж зрозумів, з якою метою відповідачка наполягала на договорі дарування, дуже розхвилювався, намагався зателефонувати дітям, але їх номери мобільних телефонів було видалено з його телефонної книжки.

Пояснення позивача ОСОБА_5 також підтверджуються показаннями свідків, допитаних у цій справі.

Так, свідок ОСОБА_9 підтвердив, що дійсно, влітку 2014 року його знайомі, що відпочивали у вагончику, дозвіл на розташування якого на своїй земельній ділянці надав ОСОБА_5, передали йому вказівку відповідачки ОСОБА_4 прибрати цей вагончик, тому що дача буде продаватися.

Допитана в якості свідка донька позивача ОСОБА_10 повідомила суду, що після смерті їх матері, дружини ОСОБА_5, він одружився з відповідачкою, і спочатку вони прийняли її в свою сім'ю як рідну, допомагали, сподіваючись, що вона підтримуватиме батька та змінить його життя на краще. Однак в подальшому виявилося, що ОСОБА_4 переслідує якусь власну мету. Вона завжди тримала при собі паспорт ОСОБА_5 і не віддавала його навіть йому, почала сварити між собою її та брата, а також налаштовувала проти них батька. Останній раз перед укладенням угоди вони бачились у березні 2014 року. Після цього, коли вона намагалася зателефонувати батькові, включався телефонний автовідповідач, і поспілкуватися з ним вона могла, лише зателефонувавши відповідачці, яка передавала слухавку чоловікові. Про існування спірного договору вона дізналася, коли приїхала до м. Очакова і їй повідомили знайомі, що ОСОБА_4 має намір продати земельну ділянку. Крім того, свідок повідомила, що ОСОБА_5 хворів дуже давно, переніс два складних інсульти.

Свідок ОСОБА_11, фельдшер с. Покровське Очаківського району, також повідомила суду, що 22 липня 2012 року ОСОБА_5 переніс церебральний інсульт, і наступного дня був оглянутий нею. Він був у дуже важкому стані, ледве розмовляв, в нього був виявлений частковий парез лівої сторони, рука і нога майже не працювали. Наступного дня позивача було відправлено до шпиталю в м. Одесу.

Натомість судом не можуть бути взяті до уваги показання свідка ОСОБА_12, допитаного за клопотанням представника відповідачки, який повідомив, що в липні 2014 року увечері йому зателефонував ОСОБА_5 та попросив зранку відвезти його на машині до причалу, оскільки він має намір поїхати до лікарні м. Очакова з метою здати аналізи. Свідок повідомив, що дуже давно знайомий з ОСОБА_5 і постійно на прохання останнього підвозив його на власному автомобілі. У цей день позивач виглядав нормально, поводив себе як зазвичай. Разом із тим, суд не може вважати ці показання належним доказом у справі, оскільки свідок не пам'ятає, в який саме з днів липня 2014 року до нього звернувся ОСОБА_5, особливо враховуючи той факт, що метою поїздки до м. Очакова, з його слів, був візит до лікаря, а не до нотаріуса. Крім того, суд констатує, що свідок не є спеціалістом в галузі медицини, а відтак, його показання стосовно психічного стану позивача є неспроможними.

Не є також, за переконанням суду, допустимим доказом, у розумінні ст. 59 ЦПК України, ксерокопія заяви ОСОБА_5 на ім'я Покровського сільського голови, надана відповідачкою та її представником (а. с. 70). Так, у цій заяві, датованій 15 травня 2013 року, заявник просить оформити на ім'я його дружини ОСОБА_4 земельну ділянку в якості договору дарування, у зв'язку із погіршенням стану здоров'я та втратою оригіналу державного акту на землю. Суд констатує, що заява не містить підтвердження отримання її Покровською сільською радою, а отже відсутні підстави вважати, що її дійсно було спрямовано на виконання певного волевиявлення ОСОБА_5. До того ж, враховуючи зазначений вище висновок експерта щодо здатності осіб похилого віку приймати конкретно-ситуативні рішення та їх надмірної довірливості, цей доказ є сумнівним.

Частиною 3 ст. 10, частиною 1 ст. 60 ЦПК України визначено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень

Належних достовірних доказів того, що волевиявлення померлого ОСОБА_5 стосовно відчуження земельної ділянки на користь відповідачки дійсно відповідало його внутрішній волі, відповідачкою та її представником суду не надано. Так, надані ними докази не узгоджуються ані з показаннями позивача та свідків, ані з висновками експертизи, а тому, на думку суду, уваги не заслуговують.

Натомість, докази, представлені іншою стороною, свідчать про те, що ОСОБА_5 вчинив оспорюваний правочин у момент, коли він не усвідомлював значення своїх дій та не міг ними керувати внаслідок стану здоров'я.

Проаналізувавши викладене вище, суд дійшов висновку, що укладення спірного договору відчуження земельної ділянки особою, яка не мала вільного волевиявлення на таке відчуження, суперечить нормам цивільного законодавства, а відтак порушує права позивача ОСОБА_3 як спадкоємця померлого ОСОБА_5.

Таким чином, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об'єктивно наявні у ній докази, оцінив їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв'язок у сукупності, з'ясувавши усі обставини справи, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, з урахуванням того, що завданням цивільного судочинства є справедливий та неупереджений розгляд справи з метою захисту порушених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичної особи, суд дійшов висновку про необхідність задоволення позову.

Також, відповідно до ч. 1 ст. 88 ЦПК України з відповідачки на користь позивача слід стягнути понесені ним та документально підтверджені витрати на сплату судового збору у розмірі 365 грн 40 коп. та витрат на проведення експертизи в сумі 1 710 грн 32 коп. (а. с. 184).

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 10, 11, 209, 212-215 ЦПК України, -

В И Р І Ш И В :

Цивільний позов ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання договору дарування недійсним- задовольнити повністю.

Договір дарування земельної ділянки площею 0,1100 га за цільовим призначенням - будівництво і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), розташованої за адресою: Миколаївська область, Очаківський район, с. Покровське, вул. Рейдовська, 66, кадастровий номер 4825183200:03:003:0007, укладений 15 липня 2014 року між ОСОБА_5, з однієї сторони, та ОСОБА_4, з другої сторони, посвідчений приватним нотаріусом Очаківського районного нотаріального округу Миколаївської області ОСОБА_6 та зареєстрований в реєстрі за № 463, - визнати недійсним.

Стягнути з ОСОБА_4на користь ОСОБА_3 - 2075 (дві тисячі сімдесят п'ять) гривень 72 копійки в рахунок відшкодування судових витрат.

Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Миколаївської області через Очаківський міськрайонний суд Миколаївської області шляхом подання протягом десяти днів з дня проголошення рішення апеляційної скарги, а особами, які брали участь у справі, але не були присутніми під час проголошення рішення, - у той же строк з дня отримання ними його копії .

Рішення набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Головуючий: