Ухвала

від 13.12.2016 по справі 43/122

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

УХВАЛА

"13" грудня 2016 р. Справа №43/122

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Сотнікова С.В.

суддів: Остапенка О.М.

Пантелієнка В.О.

розглянувши апеляційну скаргу Державного підприємства "Київський автомобільний ремонтний завод"

на ухвалу Господарського суду міста Києва від 01.03.2016

у справі № 43/122 (суддя Пасько М.В.)

за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "ІТЕМ"

до Державного підприємства "Київський автомобільний ремонтний завод"

про банкрутство

ВСТАНОВИВ:

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.03.2016 у справі № 43/122 задоволено клопотання голови комітету кредиторів про зобов'язання ліквідатора боржника вчинити дії; зобов'язано ліквідатора боржника арбітражного керуючого Гусака Ю.М. передати у комунальну власність житловий будинок, що знаходиться на балансі Державного підприємства "Київський автомобільний ремонтний завод" та розташований за адресою: 03113, м. Київ, вул. Василенка, 1 та погодити проект розпорядження виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) "Про прийняття безоплатно житлового будинку, магістральної теплової мережі, об'єкту електропостачання та газорегулюючого пункту Державного підприємства "Київський автомобільний ремонтний завод" до комунальної власності територіальної громади міста Києва"; визнано кредиторами банкрута:

- Товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія "ІТЕМ" (ідентифікаційний код 33383016) на суму 6.336.678,38 грн., з яких: 5.744.276,88 грн. - вимоги четвертої черги, а 592.401,50 грн. - вимоги шостої черги;

- Товариство з обмеженою відповідальністю "Кременчуцький регіональний технічний центр" (ідентифікаційний код 24394713) на суму 1.661.072,33 грн., з яких: 1.522.306,77 грн. - вимоги четвертої черги, а 138.765,56 грн. - вимоги шостої черги;

- Товариство з обмеженою відповідальністю "Укршляхтехнології" (ідентифікаційний код 33193303) на суму 5.225.191,97 грн., з яких: 4.739.125,64 грн. - вимоги четвертої черги, а 486.066, 33 грн. - вимоги шостої черги;

- Товариство з обмеженою відповідальністю "Тандем Сервіс" (ідентифікаційний код 35892959) на суму 346.500,00 грн. - вимоги четвертої черги;

- Публічне акціонерне товариство "Київенерго" (ідентифікаційний код 00131305) на суму 884.897,06 грн., з яких 857.604,86 грн. - вимоги четвертої черги, 26.074, 21 грн. - вимоги шостої черги, а 1.218,00 грн. - вимоги першої черги;

- Державну податкову інспекцію у Солом'янському районі ГУ ДФС у м. Києві (ідентифікаційний код 39471390) на суму 3.143.701, 69 грн., з яких: 2.607.246, 50 грн. - вимоги третьої черги, а 536.455,19 грн.;

- Державне агентство резерву України (ідентифікаційний код 37472392) на суму 9.268, 82 грн., з яких 5.500, 00 грн. - вимоги третьої черги, а 3.768,82 грн. - вимоги шостої черги;

- Публічне акціонерне товариство "Укртелеком" в особі Київської міської філії (ідентифікаційний код 01189910) на суму 16.202, 80 грн., з яких 16.195,06 грн. - вимоги четвертої черги, а 7,74 грн. - вимоги шостої черги;

- Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у місті Києві (ідентифікаційний код 25884905) на суму 471.189,65 грн. - вимоги другої черги.

- Публічне акціонерне товариство "Акціонерна компанія "Київводоканал" (ідентифікаційний код 03327629) на суму 1.218,00 грн. - вимоги першої черги;

затверджено реєстр вимог кредиторів на загальну суму 18.095.920,70 грн.; окремо внесено до реєстру вимог кредиторів відомості щодо заборгованості по оплаті праці працівникам на суму та заборгованості по оплаті середнього заробітку за час затримки розрахунку по заробітній платі на суму 144.923,28 грн. до першої черги задоволення; відмовлено Публічному акціонерному товариству "Акціонерна компанія "Київводоканал" у визнанні кредитором на суму 111.522,46 грн.; зобов'язано ліквідатора боржника арбітражного керуючого Гусака Ю.М. сформувати представницькі органи кредиторів (збори кредиторів та комітет кредиторів) у порядку, передбаченому ст. 26 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом"; зобов'язано ліквідатора боржника арбітражного керуючого Гусака Ю.М. надати суду уточнений реєстр вимог кредиторів.

Не погоджуючись з зазначеним судовим рішенням, боржник звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу Господарського суду міста Києва від 01.03.2016 у справі № 43/122.

Також до апеляційної скарги додано клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження та клопотання про відстрочення сплати судового збору.

Розглянувши апеляційну скаргу та додані до неї матеріали, Київський апеляційний господарський суд встановив наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 4-1 ГПК України, господарські суди розглядають справи про банкрутство у порядку провадження, передбаченому цим Кодексом, з урахуванням особливостей, встановлених Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

Згідно зі ст. 91 Господарського процесуального кодексу України, сторони у справі, прокурор, треті особи, особи, які не брали участь у справі, якщо господарський суд вирішив питання про їх права та обов'язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення місцевого господарського суду, яке не набрало законної сили.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 93 ГПК України, апеляційна скарга подається на рішення (постанову) місцевого господарського суду протягом десяти днів, а на ухвалу - протягом п'яти з дня їх оголошення місцевим господарським судом.

В статті 53 ГПК України встановлено, що за заявою сторони, прокурора чи з своєї ініціативи господарський суд може визнати причину пропуску встановленого законом процесуального строку поважною і відновити пропущений строк.

Так, оскаржувану ухвалу Господарського суду міста Києва прийнято в судовому засіданні 01.03.2016, в якому брав участь ліквідатор банкрута арбітражний керуючий Гусак Ю.М.

Втім, всупереч нормам Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга була подана скаржником до місцевого господарського суду лише 07.12.2016, тобто з істотним порушенням строку передбаченого ч. 1 ст. 93 Господарського процесуального кодексу України.

В апеляційній скарзі ліквідатор банкрута просить визнати причину пропуску строку на апеляційне оскарження поважною та прийняти апеляційну скаргу до розгляду. При цьому, скаржник зазначає що довідався про судове рішення та передумови для його прийняття лише після ознайомлення з матеріалами справи, у зв'язку з чим строк пропущено з поважних причин.

Колегія суддів відхиляє такі доводи арбітражного керуючого, оскільки оскаржуване судове рішення було прийнято за його участі в судовому засіданні 01.03.2016, тобто, ліквідатор був обізнаний із оскаржуваною ухвалою.

Відповідно до ст. 53 ГПК України відновлення пропущеного строку здійснюється господарським судом за наявності поважної причини його пропуску.

Виходячи зі змісту ст. 53 ГПК України, поважними причинами визнаються лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення сторони та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення сторонами у справі процесуальних дій та підтверджені належними доказами.

Клопотання про відновлення строку подання апеляційної скарги з огляду на приписи ст. 53 ГПК повинно містити обґрунтування поважності причин пропуску такого строку (за необхідності - з посиланням на відповідні докази, які подаються апеляційному господарському суду на загальних підставах).

Відповідно до ч. 2 ст. 93 ГПК України апеляційний господарський суд постановляє ухвалу про повернення апеляційної скарги у випадках, якщо вона подана після закінчення строків, установлених цією статтею, і суд за заявою особи, яка її подала, не знайде підстав для поновлення строку, та незалежно від поважності причини пропуску цього строку - у разі, якщо апеляційна скарга подана прокурором, органом державної влади, органом місцевого самоврядування після спливу одного року з дня оголошення оскаржуваного судового рішення.

Водночас, статтею 9 Конституції України передбачено, що чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

На розширення цього положення Основного Закону в статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» зазначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Пунктом першим статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантовано, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.

Порушення пункту першого статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод констатував Європейський суд з прав людини у справі «Устименко проти України».

Зокрема, Високий Суд вказав, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитися у світлі Преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, яка передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов'язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами (див. рішення у справі «Рябих проти Росії» (Ryabykh v. Russia), заява № 52854/99, пп. 51 і 52, ECHR 2003-X) (п. 46 рішення).

Суд постановив, що якщо звичайний строк оскарження поновлюється зі спливом значного періоду часу, таке рішення може порушити принцип правової визначеності. Хоча саме національним судам, перш за все, належить виносити рішення про поновлення строку оскарження, їх свобода розсуду не є необмеженою. Суди повинні обґрунтовувати відповідне рішення. У кожному випадку національні суди повинні встановити, чи виправдовують причини поновлення строку оскарження втручання у принцип res judicata, особливо коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів стосовно часу або підстав для поновлення строків (див. рішення у справі «Пономарьов проти України» (Ponomaryov v. Ukraine), заява № 3236/03, п. 41, від 3 квітня 2008 року) (п. 47 рішення).

Зі змісту пункту 52 рішення випливає, що якщо національний суд просто обмежився вказівкою на наявність у відповідача «поважних причин» для поновлення пропущеного строку оскарження, то, відтак, він (суд) не вказав чітких причин такого рішення.

За цих підстав Високий Суд одноголосно постановив, що було порушення пункту 1 статті 6 Конвенції та дійшов висновку, що національні суди, вирішивши поновити пропущений строк оскарження остаточної постанови у справі заявника без наведення відповідних причин та скасувавши в подальшому постанову суду, порушили принцип правової визначеності та право заявника на справедливий судовий розгляд за пунктом 1 статті 6 Конвенції (п. 53 рішення).

На думку колегії суддів, зазначені ліквідатором банкрута в апеляційній скарзі доводи не можуть бути підставою для поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження зі спливом значного терміну від дня ухвалення оскаржуваного судового рішення, оскільки, в даному випадку, відновлення строку на апеляційне оскарження буде порушувати принцип правової визначеності та право кредиторів на справедливий судовий розгляд за пунктом першим статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Наведена вище правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 13.07.2016 у господарській справі № Б29/162-10.

Окрім того, як було встановлено вище, доводи щодо відновлення строку на апеляційне оскарження спростовуються матеріалами справи, оскільки, арбітражний керуючий Гусак Ю.М. брав участь в судовому засіданні при прийнятті ухвали Господарського суду міста Києва від 01.03.2016.

За вказаних обставин, колегія суддів вважає, що у задоволенні клопотання скаржника про поновлення процесуального строку належить відмовити.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 97 ГПК України апеляційна скарга не приймається до розгляду і повертається апеляційним господарським судом, якщо скаргу подано після закінчення строку, встановленого для її подання, без клопотання про поновлення цього строку або таке клопотання відхилено.

З огляду на вказану норму процесуального закону, апеляційну скаргу Державного підприємства "Київський автомобільний ремонтний завод" належить не приймати до розгляду та повернути скаржнику.

Оскільки апеляційна скарга підлягає поверненню скаржнику без розгляду у зв'язку з відхиленням клопотання про відновлення строку на апеляційне оскарження, клопотання про відстрочення сплати судового збору належить залишити без розгляду.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст. 86, п. 4 ч. 1 ст. 97 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд

УХВАЛИВ:

1. Відхилити клопотання Державного підприємства "Київський автомобільний ремонтний завод" про поновлення строку на апеляційне оскарження ухвали Господарського суду міста Києва від 01.03.2016 у справі № 43/122.

2. Апеляційну скаргу Державного підприємства "Київський автомобільний ремонтний завод" на ухвалу Господарського суду міста Києва від 01.03.2016 у справі № 43/122 повернути скаржнику.

3. Клопотання Державного підприємства "Київський автомобільний ремонтний завод" про відстрочення сплати судового збору залишити без розгляду.

Головуючий суддя С.В. Сотніков

Судді О.М. Остапенко

В.О. Пантелієнко