Постанова

від 22.12.2016 по справі 826/130/16

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

22 грудня 2016 року письмове провадження № 826/130/16

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Арсірія Р.О., розглянувши адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Комод на Лівобережній»

до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління ДФС у м.Києві

про визнання протиправними та скасування ППР

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю «Комод на Лівобережній» (далі також - ТОВ «Комод на Лівобережній», позивач) з позовом до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління ДФС у м. Києві (далі також - ДПІ, відповідач), в якому просить визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення відповідача від 12.08.2015 № 0002792204.

Під час розгляду справи представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги в повному обсязі та зазначив, що не погоджується з висновками акта перевірки щодо порушення позивачем відповідних положень Податкового кодексу України, оскільки висновки відповідача за наслідками проведеної перевірки щодо порушень позивачем положень Податкового кодексу України при визначенні суми податкового кредиту є хибними, базуються виключно на суб'єктивних припущеннях перевіряючих, які не мають підтвердження належними доказами.

Відповідач проти позову заперечував, вважаючи оскаржуване рішення законним та обґрунтованим, прийнятим за результатами перевірки позивача, просив суд відмовити в задоволенні позовних вимог.

Сторонами заявлено спільне клопотання про розгляд справи за їх відсутності.

Відповідно до ч.4 ст.122 Кодексу адміністративного судочинства України особа, яка бере участь у справі, має право заявити клопотання про розгляд справи за її відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі особи, які беруть участь у справі, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Справа розглянута в порядку письмового провадження у відповідності до положень ч.4 ст.122 Кодексу адміністративного судочинства України за наявними у справі матеріалами.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.

Відповідачем на підставі пп.78.1.1 п.78.1 ст.78 Податкового кодексу України проведена документальна позапланова невиїзна перевірка ТОВ «Комод на Лівобережній» (код ЄДРПОУ 33551208) по взаємовідносинах з постачальниками та покупцями за січень, лютий 2015 року.

За результатами проведення перевірки відповідачем складено акт від 27.07.2015 № 934/26-53-22-04-21-33551208 «Про результати документальної невиїзної перевірки ТОВ «Комод на Лівобережній» (код ЄДРПОУ 33551208) по взаємовідносинах з постачальниками та покупцями за січень, лютий 2015 року.

12 серпня 2015 року відповідачем на підставі акта перевірки від 27.07.2015 № 934/26-53-22-04-21-33551208, прийнято оскаржуване податкове повідомлення-рішення № 0002792204, яким позивачу за порушення п. 198.3, п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України збільшено суму грошового зобов'язання за платежем «податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг)» всього в сумі 583 499 грн., в т.ч. за основним платежем в сумі 466 7999 грн., штрафними (фінансовими) санкціями в сумі 116700 грн.

Як вбачається з акта перевірки та письмових заперечень відповідача, збільшення грошового зобов'язання та застосування до позивача штрафних (фінансових) санкцій, а також зменшення розміру від'ємного значення з податку на додану вартість ґрунтується на обставинах безтоварності господарських операцій між позивачем і ТОВ «Комод Менеджмент» (код ЄДРПОУ 37553570).

Безтоварність господарських операцій, в свою чергу, вбачається контролюючому органу з огляду на те, що: 1) до перевірки позивача від податкових інспекцій надійшла інформація : а) від ДПІ у Солом'янському районі ГУ ДФС у м. Києві отримано лист № 168/7/26-58-22-02-10/39269351 від 16.03.2015 про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «ЕЛВІТОН-ГРУП» (код ЄДРПОУ 39269351) щодо підтвердження господарських відносин із платниками податків за листопад 2014 року, січень 2015 року; б) від ДПІ у Подільському районі ГУ ДФС у м. Києві отримано узагальнену податкову інформацію від 08.07.2015 № 34/7/26-56-22-02-11 з питань проведення фінансово-господарських операцій з контрагентами-покупцями та контрагентами-постачальниками за період з 01.07.2014 по 31.03.2015; 2) внаслідок порушення норм податкового законодавства третіми особами, з яким позивач у взаємовідносини не вступав, позивач позбавлений права на податковий кредит.

Інших обставин збільшення позивачу сум грошових зобов'язань з податку на додану вартість акт перевірки в собі не містить.

Не погоджуючись з обґрунтованістю зазначених доводів контролюючого органу та, як наслідок, правомірністю податкового повідомлення-рішення, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Оцінивши за правилами ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України надані сторонами докази та пояснення, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, Окружний адміністративний суд міста Києва вважає, що позов підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Чинне законодавство України не містить в собі визначення поняття «безтоварність» (господарської операції).

Разом з тим, Закон України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні» пов'язує господарську операцію не з самим по собі фактом підписання цивільно-правової угоди (договору), а з безпосереднім фактом руху активів платника податків та рухом його коштів. Відтак, для того, щоб господарська операція вважалася законною, необхідною умовою є реальність її виконання, тобто пов'язаність змісту та обсягу господарської операції, що відображена в первинних документах з рухом товару, наданням послуг, виконанням робіт.

Укладення правочину має бути передумовою фактичного досягнення тих цілей, на настання яких він спрямований. Згідно статті 234 Цивільного кодексу України угода, яка не спрямована на настання реальних правових наслідків є фіктивною. Отже, вбачається за можливе прийти до висновку, що фіктивна і «безтоварна операція» є тотожними поняттями.

Відповідно до ч. 1 ст. 205 Кримінального кодексу України фіктивне підприємництво це створення або придбання суб'єктів підприємницької діяльності (юридичних осіб) з метою прикриття незаконної діяльності або здійснення видів діяльності, щодо яких є заборона.

Стаття 205 Кримінального кодексу України встановлює відповідальність за дії, які з зовнішнього боку є цілком легальними. При цьому, ключовою характеристикою виступає змістовний момент, а саме фіктивність - відсутність у осіб, які стоять за створеним або придбаним суб'єктом підприємництва, справжнього наміру здійснювати діяльність, зафіксовану в установчих документах і пов'язану з виробництвом товарів, виконанням робіт або наданням послуг. Зазначені особи мають на меті інше - прикриваючись юридичною особою, вони прагнуть приховати свою незаконну діяльність.

Частиною 4 ст. 70 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

При цьому, відповідно до ч. 4 ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України саме вирок суду в кримінальній справі або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

За змістом статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до буквального тлумачення зазначеної норми, преюдиційними обставинами, що звільнені від доказування, є обставини, встановлені безпосередньо: 1) або вироком у кримінальній справі; 2) або постановою про адміністративний проступок.

Відповідно, висновки, в даному випадку, відсутності об'єктів оподаткування ПДВ, до яких прийшов контролюючий орган через призму ознак фіктивності контрагентів контрагента позивача, яка (фіктивність) встановлена в наступних документах, як то податкова інформація від ДПІ у Солом'янському районі ГУ ДФС у м.Києві № 168/7/26-58-22-02-10/39269351 від 16.03.2015 про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «ЕЛВІТОН-ГРУП» (код ЄДРПОУ 39269351) щодо підтвердження господарських відносин із платниками податків за листопад 2014 року, січень 2015 року та узагальнена податкова інформація від ДПІ у Подільському районі ГУ ДФС у м.Києві від 08.07.2015 № 34/7/26-56-22-02-11 з питань проведення фінансово-господарських операцій з контрагентами-покупцями та контрагентами-постачальниками за період з 01.07.2014 по 31.03.2015, не сприймаються судом як преюдиційна обставина, відповідно до частини четвертої статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України.

Так, матеріали справи підтверджують, що між ТОВ «Комод на Лівобережній» (споживач) та ТОВ «Комод Менеджмент» (виконавець) було укладено договір від 17.04.2014 № 170414/1-СЕ про надання послуг з комплексного технічного обслуговування об'єкта. Предметом даного договору є надання виконавцем споживачеві власними силами та/або з залученням підрядних організацій вчасно та відповідної якості комунальних послуг, послуг з утримання об'єкта (експлуатаційні послуги), інших послуг на умовах даного договору.

На підтвердження виконання договору від 17.04.2014 № 170414/1-СЕ про надання послуг з комплексного технічного обслуговування об'єкта, позивачем було надано податкові накладні (а.с. 107-124, Том 1), акти приймання-передавання робіт (надання послуг) (а.с. 80-106, Том 1), банківські виписки (а.с. 125-191, Том 1).

Також позивачем надано до матеріалів справи фотокопії біг-бордів в м.Києві (виготовлення та розміщення реклами Торговельно-розважального центру «Комод»).

У той же час, з акта перевірки вбачається, що ДПІ по суті не аналізувала умови договору та характер операцій.

При цьому, в акті перевірки не відображено жодних порушень податкового законодавства при здійсненні господарської діяльності між ТОВ «Комод на Лівобережній» та ТОВ «Комод Менеджмент».

Між тим позивачем висновки податкового органу ґрунтуються на податковій інформації від ДПІ у Солом'янському районі ГУ ДФС у м.Києві № 168/7/26-58-22-02-10/39269351 від 16.03.2015 про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «ЕЛВІТОН-ГРУП» (код ЄДРПОУ 39269351) щодо підтвердження господарських відносин із платниками податків за листопад 2014 року, січень 2015 року та узагальненій податковій інформації від ДПІ у Подільському районі ГУ ДФС у м.Києві від 08.07.2015 № 34/7/26-56-22-02-11 з питань проведення фінансово-господарських операцій з контрагентами-покупцями та контрагентами-постачальниками за період з 01.07.2014 по 31.03.2015, згідно якої встановлено, що одним з основних постачальників ТОВ «Комод Менеджмент» у січні 2015 року був ТОВ «ЕЛВІТОН-ГРУП» (код ЄДРПОУ 33942693). Згідно даної інформації встановлено, що шляхом маніпулювання даними податкової звітності ТОВ «ЕЛІВТОН-ГРУП» безпідставно формувало податковий кредит підприємствам-покупцям.

Суд відхиляє дані твердження, оскільки зазначена інформація жодним чином не дає пояснення в чому саме ТОВ «Комод на Лівобережній» порушило податкове законодавство, адже жодних відносин з ТОВ «ЕЛВІТОН-ГРУП» не мало.

Також в ході проведення перевірки встановлено, що одним з основних постачальників ТОВ «Комод Менеджемнт» у січні 2015 року був ТОВ «ТЕХНО-МАТИК».

В акті перевірки зазначено, що від ДПІ у Подільському районі ГУ ДФС у м Києві було отримано узагальнену податкову інформацію від 08.07.2015 №34/7/26-56-22-02-11 з питань проведення фінансово-господарських операцій з контрагентами - покупцями та контрагентами - постачальниками за період з 01.07.2014 по 31.03.2015 року, згідно якої викладено наступне:

Узагальнена податкова інформація складена у зв'язку з неможливістю проведення перевірки ТОВ «Техно-Матик», стан платника податків: 8 - до ЄДР внесено запис про відсутність за місцезнаходженням.

Від ОУ ДГІІ у Подільському районі ГУ ДФС у м Києві отримано службову записку, згідно якої встановлено, що ТОВ «Техно-Матик» за податковою адресою - не знаходиться, опитати директора/головного бухгалтера / засновника - ОСОБА_1 не представилось за можливе. Послуги з технічного обслуговування внутрішніх мереж-електропостачання та електрообладнання ТРЦ «Комод»; послуги з технічного обслуговування внутрішніх мереж електропостачання та електрообладнання ТРЦ «КОМОД».

Суд зазначає, що зазначена інформація жодним чином не дає пояснення в чому саме ТОВ «Комод на Лівобережній» порушило податкове законодавство, адже жодних відносин з ТОВ «Техно- Матик» не мало.

Підсумовуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що не приймаючи до уваги змісту та обсягу господарських операцій, що вказані в зазначених вище документах, тим самим приходячи до переконання про відсутність об'єкту оподаткування по спірним господарським операціям, податковий орган посилається на те, що внаслідок порушень норм податкового законодавства контрагентами контрагента позивача (третіми особами в ланцюгу постачання), з якими позивач у взаємовідносини не вступав, вказані документи не спричиняють змін в бухгалтерському та податковому обліку позивача, внаслідок чого останній позбавлений законного права на віднесення сум по документам до податкового кредиту та витрат.

Відповідно до ст. 1 розділу І Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до п.1 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Тобто, відповідно до вимог Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підтвердженням здійснення господарської операції є належним чином оформлені первинні документи, що містять дані про зміст господарських операцій.

Згідно з п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Згідно з п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну.

Відповідно до п. 201.4 ст. 201 Податкового кодексу України податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Відповідно до п. «а» ст. 185 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування є операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю.

Таким чином, податкова накладна є документом, який є підставою для нарахування податкового кредиту.

Між тим, наявність податкових накладних та актів виконаних робіт дійсно є обов'язковою обставиною для визначення правильності формування податкового кредиту та витрат, але не вичерпною, оскільки підставою для виникнення права на податковий кредит та витрати є, зокрема, реальність господарських операцій, на підставі яких сформовано такі показники податкової звітності.

Як вже зазначалось, фактичне здійснення господарських операцій підтверджується дослідженими судом належним чином оформленими первинними документами, які повністю відповідають вимогам, встановленим статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 року № 996-ХІV- містять назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, скріплені печатками контрагентів.

Контрагент позивача на момент вчинення господарських операцій, видачі податкових накладних був зареєстрований платником ПДВ, що не заперечується в Акті перевірки, а отже видача ним податкових накладних як платником ПДВ є правомірною.

Суд, крім іншого та в контексті наведеного наголошує також на тому, що згідно з усталеною судовою практикою вищих судових інстанцій, можливі порушення податкового законодавства з боку контрагентів позивача, чого в даному випадку і не доведено ДПІ, за відсутності доказів протиправної змови учасників операцій з метою отримання позивачем (покупцем) необґрунтованої податкової вигоди, не є підставою для висновку про порушення саме покупцем вимог податкового законодавства та не є підставою для позбавлення покупця сформованих податкових вигод за фактично вчиненою операцією.

Під час розгляду справи відповідачем не надано вироку суду відносно посадових осіб позивача або контрагента позивача за спірними операціями, яким би встановлювались обставини протиправної діяльності цих осіб та підприємств з метою отримання необґрунтованої податкової вигоди за спірними операціями.

Слід також зазначити, що під час розгляду справи не надано рішення суду відносно контрагента позивача, яке б набрало законної сили та яке б було прийнято в порядку ст. 55-1 ГК України («Фіктивна діяльність суб'єкта господарювання»).

У взаємозв'язку з наведеним, суд також зазначає, що під час розгляду справи ДПІ не надано рішення суду, прийнятого в порядку ст. 234 ЦК України щодо фіктивності правочину, тобто щодо вчинення правочину без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином.

Під час розгляду справи ДПІ також не надано рішення суду про визнання укладеного з контрагентом правочину недійсними з підстав його суперечності інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, як-то передбачено приписами ч. 3 ст. 228 ЦК України.

В контексті наведеного слід додати, що під час розгляду справи ДПІ не надано рішення суду, яке б було прийнято в порядку ст. 207 ГК України щодо визнання недійсними спірних операцій з підстав невідповідності спірних операцій вимогам закону, або вчинення їх з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

Судом під час розгляду справи також не встановлено обставин, які б відповідно до конкретних норм ЦК України свідчили про нікчемність правочину, укладеного між позивачем та його контрагентом.

В акті перевірки не наведено жодних обставин та доказів, які б свідчили про незвичність цін за спірними операціями, або про невідповідність господарських операцій цілям та завданням статутної діяльності позивача, незвичності цих операцій, збитковості здійснених операцій, або інших обставин, які б окремо або в сукупності могли б свідчити про не пов'язаність операцій з господарською діяльністю позивача, фіктивність вчинених операцій, а також про те, що вчинення зазначених операцій не було обумовлено розумними економічними причинами (цілями ділового характеру), а дії позивача та його контрагента були спрямовані на отримання необґрунтованої податкової вигоди.

Відтак, доводи, викладені в акті перевірки спростовуються належними та допустимими доказами, що наявні в матеріалах справи, а обставини, на які посилається представник відповідача, не можуть бути достатніми підставами для визнання правочину між позивачем та контрагентом недійсним та не можуть одночасно бути достатніми доказами «безтоварності»/неможливості фактичного здійснення господарських взаємовідносин між позивачем та контрагентом.

Слід також зазначити, що жодним законом не передбачено право органу державної податкової служби самостійно, в позасудовому порядку, приймати рішення щодо реальності тих чи інших господарських операцій платника податку або права визнавати нікчемними вчинені ним правочини.

Суд в даному випадку враховує правову позицію Верховного Суду України, викладену у постанові від 27.01.2016 по справі №4842/11/2670, а саме: за умови невстановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху грошових коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальника для одержання товариством незаконної податкової вигоди, останнє не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу.

Таким чином, на виконання вимог статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідачем не надані належні та допустимі докази на спростування фактичного здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентами, за наслідками яких прийняті оскаржувані податкові повідомлення-рішення.

Виходячи з наведеного в сукупності, суд дійшов висновку, що фактично були відсутні обставини, наявність яких дало б підстави ставити під сумнів реальність господарських операцій позивача з контрагентом.

Крім зазначеного, за правилами пункту 36.1., пункту 36.5. статті 36, пункту 38.1. статті 38, пункту 47.1. статті 47, пункту 49.2. статті 49, пункту 109.1. статті 109 Податкового кодексу України, обчислення, декларування та/або сплата суми податку та збору є персональним податковим обов'язком кожного окремого платника податків, який і несе відповідальність за невиконання або неналежне виконання податкового обов'язку. Тобто, платник податку несе самостійну відповідальність за порушення ним правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватись на третіх осіб, в тому числі і на його контрагентів.

Законодавство України, не ставить в залежність виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання. Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальності та негативні наслідки саме щодо цієї особи.

Вказана правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду України від 22.10.2010 та 31.01.2011 і повністю узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини, який у своєму рішенні від 22.01.2009 (справа «Булвес АД» проти Болгарії) констатував, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Європейського суду такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватись між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту прав власності.

Вищенаведений висновок Європейський суд з прав людини повторно підтвердив у рішенні від 18.03.2010 у справі Бізнес Сепорт Сентре проти Болгарії. При цьому у п. 23 даного рішення Європейський суд з прав людини наголошує, що у разі виявлення податковими органами невиконання постачальником своїх обов'язків як платника податку на додану вартість, вони могли б розпочати податкову перевірку цього постачальника, з тим щоб стягнути з нього належні платежі та штрафні санкції. Втім, зазначив Суд, прямого впливу на оподаткування організації-заявника (Бізнес Сепорт Сентре) це не мало б.

Лише встановлення в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісними постачальниками з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями постачальників чи сприяння ухиленню постачальниками товарів/робіт/послуг від виконання податкових зобов'язань може слугувати підставою для відмови у праві на податковий кредит та формування витрат, однак таких обставин в ході розгляду даної справи судом встановлено не було.

Аналогічна позиція підтверджується численною судовою практикою у відповідних справах (ухвали Вищого адміністративного суду України від 19.02.2013 № К/9991/64614/11, від 16.03.2013 № К/800/9087/13).

В порушення положень ст. 7, Глави 6, ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не довів правомірності прийнятих ним спірних рішень з урахуванням всіх встановлених фактичних обставин та вимог законодавства.

Відповідно до ст. 162 Кодексу адміністративного судочинства України при вирішенні справи по суті суд може задовольнити адміністративний позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково, у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про визнання протиправними рішення суб'єкта владних повноважень чи окремих його положень, дій чи бездіяльності і про скасування або визнання нечинним рішення чи окремих його положень, про поворот виконання цього рішення чи окремих його положень із зазначенням способу його здійснення.

Суд може прийняти іншу постанову, яка б гарантувала дотримання і захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Частиною 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд м. Києва вважає, що позовні вимоги, в даному випадку, підлягають задоволенню.

Керуючись статтями 69-71, 94, 122, 160-163, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Комод на Лівобережній» задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління ДФС у м.Києві від 12 серпня 2015 року № 0002792204 про збільшення суми грошового зобов'язання зі сплати податку на додану вартість у розмірі 583 499,00 грн (п'ятсот вісімдесят три тисячі чотириста дев'яносто дев'ять грн 00 копійок), у тому числі за основним платежем на суму 466 799,00 грн (чотириста шістдесят шість тисяч сімсот дев'яносто дев'ять грн 00 коп.) та за штрафними санкціями на суму 116 700,00 грн (сто шістнадцять тисяч сімсот грн 00 коп.).

3. Стягнути судові витрати в сумі 8 752,49 грн на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Комод на Лівобережній» (код ЄДРПОУ 33551208) шляхом їх безспірного списання з рахунків Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління ДФС у м.Києві, за рахунок бюджетних асигнувань.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами, встановленими ст.ст. 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України. Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Суддя Р.О. Арсірій