Ухвала

від 22.02.2017 по справі 826/130/16

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/130/16 Головуючий у 1-й інстанції: Арсірій Р.О. Суддя-доповідач: Карпушова О.В.

У Х В А Л А

Іменем України

22 лютого 2017 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Карпушової О.В., суддів: Епель О.В., Кобаля М.І., секретар судового засідання Тищенко Н.В., за участі представника позивача Поправка Б.О., представника відповідача Сакала Я.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління ДФС у м. Києві на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 грудня 2016 р. у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Комод на Лівобережній" до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В :

Товариство з обмеженою відповідальністю "Комод на Лівобережній" (надалі - ТОВ "Комод на Лівобережній") звернулося до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 12.08.2015 № 0002792204.

Позов обґрунтовано тим, що висновки відповідача щодо відсутності у позивача підстав для формування податкового кредиту є необгрунтованими, оскільки надані позивачем первинні документи підтверджують реальність здійснення господарських операцій позивача з контрагентами .

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 грудня 2016 р. позовні вимоги задоволено повністю: визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління ДФС у м. Києві від 12 серпня 2015 року № 0002792204 про збільшення суми грошового зобов'язання зі сплати податку на додану вартість у розмірі 583 499,00 грн. (п'ятсот вісімдесят три тисячі чотириста дев'яносто дев'ять грн. 00 копійок), у тому числі за основним платежем на суму 466 799,00 грн. (чотириста шістдесят шість тисяч сімсот дев'яносто дев'ять грн.. 00 коп.) та за штрафними санкціями на суму 116 700,00 грн. (сто шістнадцять тисяч сімсот грн. 00 коп.).

Суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем не доведено правомірність прийнятого податкового повідомлення-рішення. У справі судом встановлено реальне здійснення господарських операцій та їх зв'язок з господарською діяльністю позивача, наявність належним чином оформлених первинних документів, податкових накладних, виданих зареєстрованим платником податку на додану вартість.

Відповідач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 грудня 2016 р. як таку, що прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права та прийняти нову постанову якою відмовити у задоволені позовних вимог.

Апеляційну скаргу обґрунтовано тим, що відповідач приймаючи рішення діяв в межах і спосіб визначений законом, оскільки підприємство під час перевірки не надало необхідних документів і висновки податкового органу є законним та обґрунтованими.

В судовому засіданні представник відповідача підтримав доводи апеляційної скарги, представник позивача заперечував проти задоволення апеляційної скарги.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що на підставі пп.78.1.1 п.78.1 ст.78 Податкового кодексу України податковим органом проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ Комод на Лівобережній (код ЄДРПОУ 33551208) по взаємовідносинах з постачальниками та покупцями за січень, лютий 2015 року.

За результатами перевірки відповідачем складено акт від 27.07.2015 № 934/26-53-22-04-21-33551208 за порушення п. 198.3, п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на додану вартість який підлягає сплаті до бюджету на загальну суму 466 799 грн., а саме за січень 2015 року на суму 294 932 грн., та за лютий 2015 року на суму 171 867 грн.

На підставі зазначеного акта перевірки Державною податковою інспекцією у Дніпровському районі Головного управління ДФС у м. Києві прийнято податкове повідомлення-рішення від 12.08.2014 року № 0002792204, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) всього в сумі 583 499 грн., в т.ч. за основним платежем в сумі 466 799 грн., штрафними (фінансовими) санкціями в сумі 116700 грн.

За результатами процедури адміністративного оскарження в порядку ст. 56 ПК України, податкове повідомлення-рішення від 12.08.2015 № 0002792204 було залишено без змін згідно рішення ДФС України від 19.10.2015 № /10/26-15-10-05-35.

Вищенаведені обставини не є спірними.

Відповідно до ст. 195 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Стаття 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Податковий кодекс України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів. їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Підпунктом 20.1.4. пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України органам державної податкової служби надане право проводити перевірки платників податків (крім Національного банку України) в порядку, встановленому цим Кодексом. Порядок проведення перевірок визначений статтями 75-86 Податкового кодексу України.

Платники податку на додану вартість, об'єкти, база та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету визначені розділом 5 Податкового кодексу України.

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України передбачено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України визначено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Пунктом 198.6. цієї статті встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

З аналізу положень підпунктів 198.6 та 198.3. статті 198 Податкового кодексу України випливає, що виникнення у платника ПДВ права на включення податку до податкового кредиту пов'язано із фактичним відбуттям господарської операції з постачання товарів (виконання робіт, надання послуг), визначеної в первинних документах, складених відповідно до Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні (далі за текстом Закон №996-XIV). Наслідки в податковому обліку створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто такі, що пов'язані із рухом активів, зміною зобов'язань та власного капіталу платника податків та відповідають змісту укладених договорів.

У відповідності до норми пп. 14.1.27 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України (далі - ПК України) витрати - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Об'єкт оподаткування цим податком визначений у ст. 134 ПК України.

Згідно п. 138.1 ст. 138 цього Кодексу, витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Склад витрат і порядок їх визначення закріплений в ст. 138 зазначеного Кодексу. Зокрема, за нормою пп. 138.1.1 п. 138.1 ст. 138 ПК України витрати операційної діяльності включають в себе собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Одночасно нормою абз. 1 п. 138.2 ст. 138 ПК України встановлено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

При цьому, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України визначено, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Отже, наведені правові норми дозволяють платнику податку формувати валові витрати у зв'язку з реальним придбанням товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності що, в першу чергу, має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами. Документи, які не мають статус первинних, самі по собі не можуть підтверджувати реальність здійснення господарської операції та, відповідно, валові витрати. При цьому неодмінною характерною рисою господарської діяльності в рамках податкових відносин є її направлення на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах.

Згідно зі статтею 3 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність Україні від 16 липня 1999 року N 996-XIV (надалі за текстом Закон № 996) метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства. Частина 2 даної статті передбачає, що бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до статті 1 Закону № 996 документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення є первинним документом.

Згідно частини 1 статті 9 Закону № 996 первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій є підставою для бухгалтерського обліку. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Судом першої інстанції встановлено, зокрема, з акта перевірки та письмових заперечень відповідача, збільшення грошового зобов'язання та застосування до позивача штрафних (фінансових) санкцій, а також зменшення розміру від'ємного значення з податку на додану вартість ґрунтується на обставинах безтоварності господарських операцій між позивачем і ТОВ Комод Менеджмент (код ЄДРПОУ 37553570).

Безтоварність господарських операцій, в свою чергу, вбачається контролюючому органу з огляду на те, що: 1) до перевірки позивача від податкових інспекцій надійшла інформація : а) від ДПІ у Солом'янському районі ГУ ДФС у м. Києві отримано лист № 168/7/26-58-22-02-10/39269351 від 16.03.2015 про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ ЕЛВІТОН-ГРУП (код ЄДРПОУ 39269351) щодо підтвердження господарських відносин із платниками податків за листопад 2014 року, січень 2015 року; б) від ДПІ у Подільському районі ГУ ДФС у м. Києві отримано узагальнену податкову інформацію від 08.07.2015 № 34/7/26-56-22-02-11 з питань проведення фінансово-господарських операцій з контрагентами-покупцями та контрагентами-постачальниками за період з 01.07.2014 по 31.03.2015; 2) внаслідок порушення норм податкового законодавства третіми особами, з яким позивач у взаємовідносини не вступав, позивач позбавлений права на податковий кредит.

Інших обставин збільшення позивачу сум грошових зобов'язань з податку на додану вартість акт перевірки в собі не містить.

Проте, з матеріалів справи також вбачається, що між ТОВ Комод на Лівобережній (споживач) та ТОВ Комод Менеджмент (виконавець) укладено договір від 17.04.2014 № 170414/1-СЕ про надання послуг з комплексного технічного обслуговування об'єкта. Предметом даного договору є надання виконавцем споживачеві власними силами та/або з залученням підрядних організацій вчасно та відповідної якості комунальних послуг, послуг з утримання об'єкта (експлуатаційні послуги), інших послуг на умовах даного договору.

На підтвердження виконання цього договору позивачем надано податкові накладні (а.с. 107-124, Том 1), акти приймання-передавання робіт (надання послуг) (а.с. 80-106, Том 1), банківські виписки (а.с. 125-191, Том 1), фотокопії біг-бордів в м.Києві (виготовлення та розміщення реклами Торговельно-розважального центру Комод .

Вище перелічені документи містять необхідні реквізити та відповідають вимогам Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні .

Крім того, на момент складання податкових накладних контрагент позивача був зареєстрований як платник податку на додану вартість у встановленому законодавством порядку, отже мав право нараховувати податок на додану вартість та складати податкові накладні, в свою чергу, податкові накладні, на підставі яких позивач формував податковий кредит, та копії яких знаходяться в матеріалах справи, відповідають вимогам, встановленим пунктом 201.1 статті 201 Податкового кодексу України, що не заперечується апелянтом.

Не заслуговують уваги доводи податкового органу з приводу податкової інформації від ДПІ у Солом'янському районі ГУ ДФС у м.Києві № 168/7/26-58-22-02-10/39269351 від 16.03.2015 про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ ЕЛВІТОН-ГРУП (код ЄДРПОУ 39269351) щодо підтвердження господарських відносин із платниками податків за листопад 2014 року, січень 2015 року та узагальненій податковій інформації від ДПІ у Подільському районі ГУ ДФС у м.Києві від 08.07.2015 № 34/7/26-56-22-02-11 з питань проведення фінансово-господарських операцій з контрагентами-покупцями та контрагентами-постачальниками за період з 01.07.2014 по 31.03.2015, згідно якої встановлено, що одним з основних постачальників ТОВ Комод Менеджмент у січні 2015 року був ТОВ ЕЛВІТОН-ГРУП (код ЄДРПОУ 33942693), оскільки, зазначений акт не може бути належним та допустимим доказом фіктивності операцій позивача.

Аналогічна позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 06.02.2014 у справі № К/800/30980/13 та від 08.04.2015р. у справі № К/800/63063/13.

Судом також враховуються рішення Європейського суду з прав людини у справах Інтерсплав проти України (2007 рік, заява № 803/02), Булвес АД проти Болгарії (2009 рік, заява № 3991/03) і Бізнес Супорт Центр проти Болгарії (2010 рік, заява № 6689/03), які відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини підлягають застосуванню судами як джерела права, у яких визначено, що платника податку не може бути позбавлено права на бюджетне відшкодування ПДВ за відсутності доказів того, що його було залучено до протиправної діяльності, пов'язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування; при цьому платник ПДВ не повинен нести відповідальність за зловживання, вчинені його постачальниками, якщо платник ПДВ не знав про такі зловживання і не міг про них знати.

Згідно з частиною 4 статті 70 КАС України обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Отже, колегія суддів згодна з висновком суду першої інстанції, що позивач на підтвердження реального характеру господарських операцій з контрагентом надав суду першої інстанції первинні документи бухгалтерського обліку та податкової звітності.

Вищенаведені документи містять всі необхідні реквізити, підписи уповноважених представників сторін та печатки підприємств, що відповідає вимогам статті 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні , тому підтверджують факт здійснення господарської операції.

Стаття 71 КАС України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Отже, всі доводи апелянта не спростовують вірних висновків суду першої інстанції.

Колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції, що відповідач під час судового розгляду не навів будь-яких переконливих доводів та не надав жодних доказів, які б ставили під сумнів реальність здійснених позивачем господарських операцій, та/або свідчили б про невідповідність цих операцій дійсному економічному змісту, та/або про наявність інших обставин що підтверджують недобросовісність позивача як платника податків та виключають право на формування витрат і податкового кредиту з ПДВ за наслідками спірних господарських операцій.

На підставі вищезазначеного, судова колегія вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив постанову з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому відсутні підстави для скасування постанови.

Повний текст ухвали виготовлено 27.02.2017 року.

Керуючись статтями 195, 196, 198, 200, 205, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд, -

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління ДФС у м. Києві на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 грудня 2016 р., залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 грудня 2016 р. у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Комод на Лівобережній" до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, залишити без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції за наслідками перегляду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня її складення в повному обсязі.

Колегія суддів: О.В. Карпушова

О.В. Епель

М.І. Кобаль

Головуючий суддя Карпушова О.В.

Судді: Кобаль М.І.

Епель О.В.