Ухвала

від 21.12.2016 по справі 371/658/16-ц

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 371/658/16-ц Головуючий у І інстанції Гаврищук А. В. Провадження № 22-ц/780/5580/16 Доповідач у 2 інстанції ОСОБА_1 Категорія 22 21.12.2016

УХВАЛА

Іменем України

21 грудня 2016 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Київської області в складі:

головуючого судді: Данілова О.М.,

суддів: Сержанюка А.С., Сліпченка О.І.,

за участю секретаря Бобка О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою Селянського (фермерського) господарства «ОСОБА_2І.» на рішення Миронівського районного суду Київської області від 26 серпня 2016 року у справі за позовом Селянського (фермерського) господарства «ОСОБА_2І.» до ОСОБА_3, Фермерського господарства «Садиба і нива» про визнання договору недійсним та за зустрічним позовом ОСОБА_3, Фермерського господарства «Садиба і нива» до Селянського (фермерського) господарства «ОСОБА_2І.» про витребування земельної ділянки із чужого незаконного володіння та користування, -

ВСТАНОВИЛА:

У червні 2016 року до Миронівського районного суду Київської області в інтересах СФГ «ОСОБА_2І.» звернувся ОСОБА_4 із позовом до ОСОБА_3, ФГ «Садиба і нива» про визнання договору недійсним, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що 27 листопада 2006 року між позивачем та ОСОБА_5, яка мешкала за адресою: Київська область, Миронівський район, село Тулинці, був укладений договір оренди земельної ділянки, а саме земельної ділянки товарного сільськогосподарського призначення загальною площею 3,6300 га, кадастровий номер 3222988000:02:001:0026, що була власністю ОСОБА_5 на підставі акту про право власності на земельну ділянку серії КВ № 024944, виданого Миронівською районною державною адміністрацією Київської області 21 липня 2005 року та зареєстрованою в Книзі записів державних актів на право власності на землю № 010504100013.

Зазначений договір був зареєстрований Тулинською сільською радою Миронівського району Київської області, про що у державному реєстрі земель здійснено запис від 09.01.2007. Відповідно до п. 2.3 Договору, договір укладено на десять років. Позивач використовував ділянку відповідно до договору, починаючи з дати його укладення і до часу подачі позову.

Після смерті ОСОБА_5 земельна ділянка перейшла у власність до відповідача ОСОБА_3 на підставі Свідоцтва про право на спадщину за заповітом. Договір оренди не був розірваний, а отже продовжує діяти для нового власника.

Однак, незважаючи на діючий договір оренди з позивачем, ОСОБА_3 передав ділянку у оренду іншій особі. Відповідно до інформації Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, неправомірним орендарем є ФГ «Садиба і нива» (ідентифікаційний код 40328912).

В інформаційному витязі зазначено дату реєстрації права оренди - 20.05.2016 р., тобто договір оренди ділянки між відповідачами укладено під час дії договору оренди між позивачем та ОСОБА_3, що суперечить вимогам законодавства та порушує права Позивача.

Посилаючись на те, що оспорюваний договір укладено із порушенням вимог чинного законодавства та порушує права та законні інтереси позивача, просив визнати договір оренди недійсним.

У свою чергу, до початку розгляду справи по суті і відповідно до ст. 31 ЦПК України, відповідачі ОСОБА_3 та ФГ «Садиба і нива» подали до суду зустрічну позовну заяву.

У зустрічній позовній заяві посилаються на те, що дійсно 27 листопада 2006 року між ФГ «ОСОБА_2І.» та ОСОБА_5 був укладений договір оренди земельної ділянки товарного сільськогосподарського призначення площею 3,6300 га, кадастровий номер 3222988000:02:001:0026, яка була власністю ОСОБА_5 на підставі акту на право власності на земельну ділянку серії КВ № 024944.

До моменту прийняття спеціального закону про державну реєстрацію прав на землю реєстрація договорів оренди землі здійснювалась відповідно до Порядку державної реєстрації договорів оренди землі, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 1998 року № 2073. Повноваження з реєстрації договорів оренди землі здійснювали виконавчі комітети сільської, селищної, міської ради за місцем розташування земельної ділянки.

Після видання Указу Президента України «Про заходи щодо створення єдиної системи державної реєстрації земельних ділянок, нерухомого майна та прав на них у складі державного земельного кадастру» від 17 лютого 2003 року повноваження щодо державної реєстрації договорів оренди землі було покладено на структурні підрозділи Центру державного земельного кадастру при Держкомземі України.

Лише наявність державної реєстрації створює презумпцію законності права на нерухоме майно для правовласника. Без такої реєстрації відносини, пов'язані з обігом земельних ділянок в Україні, державою не визнаються і знаходяться поза межами правового регулювання, а тому вважають, що договір оренди земельної ділянки, укладений 27 листопада 2006 року між СФГ «ОСОБА_2І.» та ОСОБА_5 та зареєстрований Тулинською сільською радою 09.01.2007 року не є зареєстрованим у встановленому законом порядку, оскільки Тулинська сільська рада не мала повноважень на реєстрацію договору оренди земельної ділянки, а відтак цей договір є не вчиненим.

ОСОБА_3В набув права власності на земельну ділянку площею 3,6300 га, цільове призначення якої - ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер 3222988000:02:001:0026, на підставі свідоцтва про право на спадщину.

Реалізуючи своє право власника земельної ділянки, ОСОБА_3 20 квітня 2016 року уклав договір оренди земельної ділянки площею 3,6300 га, цільове призначення якої - ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер 3222988000:02:001:0026 із Фермерським господарством «Садиба і Нива» в особі голови господарства - ОСОБА_6, договір укладено терміном на 10 років.

Договір оренди земельної ділянки є правовстановлюючим документом, на підставі якого реєструється право оренди земельної ділянки.

Відповідно до статті 6 Закону України «Про оренду землі» орендарі набувають права оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України цим та іншими законами України і договором оренди землі.

Право оренди земельної ділянки підлягає державній реєстрації відповідно до закону.

Відносини, пов'язані з державною реєстрацією речових прав на нерухоме майно всіх форм власності, їх обтяжень та правочинів щодо нерухомості, регулює Закон України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 01.07.2004 року № 1952-1У.

Статтею 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачено, що обов'язковій державній реєстрації підлягають речові права та обтяження на нерухоме майно, зокрема, право постійного користування та право оренди земельної ділянки.

Відповідно до статті 10 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державним реєстратором є, зокрема, нотаріус.

Таким чином, 20.05.2016 року приватний нотаріус Миронівського районного нотаріального округу ОСОБА_7 правомірно здійснила реєстрацію права оренди земельної ділянки площею 3,63 га, цільове призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер 3222988000:02:001:0026 на підставі договору оренди від 20.04.2016 року, орендодавець - ОСОБА_3, орендар ФГ «Садиба і Нива».

Договір оренди землі від 27 листопада 2006 року між СФГ «ОСОБА_2І.» та ОСОБА_5, не будучи зареєстрованим у встановленому законом порядку, не є укладеним. Якщо на виконання юридично ще неукладеного договору передчасно передано майно, між сторонами виникають правовідносини внаслідок набуття, збереження майна без достатньої правової підстави (статті 1212 - 1215 ЦК).

Таким чином, договір оренди підписаний сторонами є укладеним з моменту його підписання тільки у випадку його подальшої державної реєстрації відповідно до вимог ч. 1 ст. 210, ч. З ст. 640 ЦК (в редакції до 01 січня 2013 р.), ч. 2 ст. 125 ЗК, ч. 1 ст. 20 Закону України «Про оренду землі». Відсутність державної реєстрації договору у період його дії та на час вирішення спору свідчить про безпідставність користування земельною ділянкою та є підставою для задоволення вимог про її витребування.

Враховуючи вищевикладене та існуючі обставини даної справи, вважають, що права ОСОБА_3, як власника земельної ділянки та права ФГ «Садиба і нива» є порушеними відповідачем, а тому підлягають захисту,

Просили зобов'язати СФГ «ОСОБА_2І.» повернути земельну ділянку площею 3,6300 га, цільове призначення якої - ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер 3222988000:02:001:0026 її законному орендарю ФГ «Садиба і нива» в особі голови господарства - ОСОБА_6

Рішенням Миронівського районного суду Київської області від 26 серпня 2016 року, позовні вимоги СФГ «ОСОБА_2І.» до ОСОБА_3, ФГ «Садиба і нива» про визнання договору недійсним - залишено без задоволення.

Зустрічний позов ОСОБА_3, ФГ «Садиба і нива» до СФГ «ОСОБА_2І.» задоволено.

Зобов'язано СФГ «ОСОБА_2І.» повернути земельну ділянку площею 3,6300 га., цільове призначення якої - ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер 3222988000:02:001:0026 її законному орендарю ФГ «Садиба і нива» в особі голови господарства - ОСОБА_6

Вирішено питання про судові витрати.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, СФГ «ОСОБА_2І.» подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на його незаконність та необґрунтованість, ухваленого з порушенням норм матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення Миронівського районного суду Київської області від 26 серпня 2016 року та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги СФГ «ОСОБА_2І.» до ОСОБА_3 та ФГ «Садиба і нива», визнати недійсним договір оренди землі, укладений 20 квітня 2016 року між ОСОБА_3 та ФГ «Садиба і нива», право оренди за яким зареєстроване приватним нотаріусом ОСОБА_7

Зустрічний позов ОСОБА_3 та ФГ «Садиба і нива» про витребування земельної ділянки із чужого володіння - залишити без задоволення.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги, посилається на те, що договір оренди від 27 листопада 2006 року між позивачем та ОСОБА_5 було зареєстровано Тулинською сільською радою, про що 09 січня 2007 року здійснено запис №334 в книзі записів реєстрації договорів оренди Тулинської сільської ради.

Зазначений надпис міститься на самому договорі, а також окремо підтверджується листом Тулинської сільської ради, копія якого міститься в матеріалах справи.

До листа також додано витяг з Книги записів про державну реєстрацію державних актів на право власності на земельну ділянку та на право постійного користування земельною ділянкою, договорів оренди землі.

Відповідно до Постанови КМУ «Про затвердження порядку державної реєстрації договорів оренди землі» від 25 грудня 1998 року №2073, що була чинною на момент укладення договорів оренди земельних ділянок, державна реєстрація договорів оренди проводиться виконавчим комітетом сільської, селищної та міської ради, Київською та Севаспопольською міськими державними адміністраціями за місцем розташування земельної ділянки. П. 12 зазначеної Постанови встановлюється, що факт державної реєстрації засвідчується у 10-денний термін гербовою печаткою та підписом голови відповідної ради, Київської, Севастопольської міської державної адміністрації або уповноваженої ними посадової особи.

Повноваження сільських рад на проведення державної реєстрації договорів оренди землі, встановлені в п. 3 Порядку, затвердженого Постановою КМУ від 25 грудня 1998 року №2073, не були скасовані у 2003 році та не були скасовані і змінені в ході реформування законодавства в період 2003-2006 років.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які приймали участь у розгляді справи, перевіривши матеріали справи, в порядку, передбаченому статтею 303 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що 27 листопада 2006 року між СФГ «ОСОБА_2І.» та ОСОБА_5, яка мешкала за адресою: Київська область, Миронівський район, село Тулинці, був укладений договір оренди земельної ділянки, а саме земельної ділянки товарного сільськогосподарського призначення загальною площею 3,6300 га, кадастровий номер 3222988000:02:001:0026, що була власністю ОСОБА_5 на підставі акту про право власності на земельну ділянку серії КВ № 024944, виданого Миронівською районною державною адміністрацією Київської області 21 липня 2005 року та зареєстрованою в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю № 010504100013 /а.с. 8-9/.

Зазначений договір був зареєстрований Тулинською сільською радою Миронівського району Київської області, про що у книзі реєстрації договорів оренди земельних ділянок Тулинської сільської ради Миронівського району Китївської області 09.01.2007 зроблено відповідний запис /а.с. 47-48/.

Відповідно до п. 2.3 Договору, договір укладено на десять років. Позивач використовував ділянку відповідно до договору, починаючи з дати його укладення і до часу подачі позову /а.с. 106/.

Після смерті ОСОБА_5 земельна ділянка перейшла у власність до відповідача ОСОБА_3 на підставі Свідоцтва про право на спадщину за заповітом, серія номер: 1421, виданий 18.04.2016, приватним нотаріусом Миронівського районного нотаріального округу Київської області ОСОБА_7 /а.с. 10/.

Договір оренди не був розірваний.

Умови договору в 2007 - 2014 роках сторонами фактично виконувалися, орендна плата орендарем сплачувалася, спадкодавиця а в подальшому відповідач ОСОБА_3, від одержання орендної плати не відмовляється аж до 2015 року/а.с. 56-73/.

Реалізуючи своє право власника земельної ділянки, ОСОБА_3 20 квітня 2016 року уклав договір оренди земельної ділянки площею 3,6300 га, цільове призначення якої - ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер 3222988000:02:001:0026 із Фермерським господарством «Садиба і Нива» в особі голови господарства - ОСОБА_6, договір укладено терміном на 10 років /а.с. 106-108/.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні первісного позову та задоволення зустрічного позову, суд першої інстанції виходив із того, що договір від 27 листопада 2006 року не був укладеним оскільки не пройшов державної реєстрації у встановленому порядку. Наявність печатки сільської ради та запису у книзі реєстрації договорів Тулинської сільської ради Миронівського району Київської області не свідчить про державну реєстрацію договору оренди земельної ділянки оскільки така дія вчинена з порушеннями пунктів 4, 5, 7 Постанови Кабінету Міністрів України від 25 грудня 1998 р. №2073 «Про затвердження Порядку державної реєстрації договорів оренди землі», та п. 11 Указу Президента України від 17 лютого 2003 року №134/2003 «Про заходи щодо створення єдиної системи державної реєстрації земельних ділянок, нерухомого майна та прав на них у складі державного земельного кадастру» зі змінами і доповненнями, внесеними Указом Президента України від 15 вересня 2003 року № 1039/2003.

Запис про державну реєстрацію вказаного договору відсутній у Державному реєстрі прав на землю та нерухоме майно.

Позивачами за зустрічним позовом обрано правильний спосіб захисту свого порушеного права майно, а саме: земельна ділянка набута СФГ «ОСОБА_2І.» без достатньої правової підстави, водночас ФГ «Садиба і нива» є законним користувачем земельної ділянки, на підставі договору оренди який укладений та зареєстрований у встановленому законом порядку, тому має право на пред'явлення кондинсійного позову і саме такий спосіб захисту порушеного права є достатнім для відновлення порушеного права.

Позивачами за зустрічним позовом доведено належними та допустимими доказами порушення відповідачем їх права, тому таке порушене право підлягає судовому захисту у спосіб визначений законом.

З такими висновками погоджується і колегія суддів, оскільки вони ґрунтуються на матеріалах справи, а також узгоджуються з вимогами чинного законодавства з огляду на наступне.

Правовідносини, які виникли між сторонами, регулюються положеннями ст.ст. 2, 13-15, 18, 20 Закону України «Про оренду землі», ст. ст. 93, 125 ЗК України, ст.ст. 627, 792, 1212, 1213 ЦК України, Указом Президента України від 17 лютого 2003 року №134/2003, Постановою Кабінету Міністрів України від 3 березня 2004 року №220 , Постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 1998 р. № 2073.

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про оренду землі» , відносини, що пов'язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України , Цивільним кодексом України , законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.

Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу , інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України ).

За змістом частини другої ст. 792 ЦК України майнові відносини, що виникають з договору найму (оренди) земельної ділянки, є цивільно-правовими, ґрунтуються на засадах рівності, вільного волевиявлення та майнової самостійності сторін договору та, крім загальних норм цивільного законодавства, щодо договору, договору найму регулюються актами земельного законодавства - ЗК України , Законом України «Про оренду землі» .

Згідно із частинами 1, 2 ст. 93 ЗК України право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Земельні ділянки можуть передаватися в оренду громадянам та юридичним особам України, іноземцям і особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним об'єднанням і організаціям, а також іноземним державам.

Відповідно до ст.13 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Згідно зі ст.14 вказаного закону договір оренди землі укладається у письмовій формі і за бажанням однієї із сторін може бути посвідчений нотаріально. Типова форма договору оренди землі затверджується Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до ст. 15 Закону України «Про оренду землі» в договорі повинні бути зазначені істотні умови, якими є: об'єкт оренди; строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату; умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду; умови збереження стану об'єкту оренди; умови і строки передачі земельної ділянки орендарю; умови повернення земельної ділянки орендодавцеві; існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки, визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об'єкта оренди чи його частини, відповідальність сторін.

Відповідно до ч. 2 ст. 15 Закону України «Про оренду землі» відсутність у договорі оренди землі однієї з істотних умов, передбачених цією статтею, а також порушення вимог статей 4-6 , 11 , 17 , 19 цього Закону є підставою для відмови в державній реєстрації договору оренди, а також для визнання договору недійсним відповідно до Закону.

Постановою Кабінету Міністрів України від 3 березня 2004 року №220 затверджено типовий договір оренди землі, а тому форма договору оренди землі із зазначенням істотних умов договору має дотримуватись сторонами.

Згідно пункту 43 Типового договору оренди землі договір набирає чинності після підписання сторонами та його державної реєстрації.

Відповідно до ст.ст. 18, 20 Закону України «Про оренду землі» в редакції до 1 січня 2013 року договір оренди набирає чинності після його державної реєстрації. Укладений договір оренди землі підлягає державній реєстрації. Державна реєстрація проводиться у встановленому законом порядку.

Відповідно до п. 4 Постанови Кабінету Міністрів України від 25 грудня 1998 р. №2073 «Про затвердження Порядку державної реєстрації договорів оренди землі» забезпечення реєстрації договорів оренди покладається на відповідні державні органи земельних ресурсів

Згідно п. 5 названої постанови для державної реєстрації договорів оренди юридична або фізична особа (заявник) подає особисто або надсилає поштою до відповідного державного органу земельних ресурсів: заяву про державну реєстрацію договору оренди; договір оренди (у трьох примірниках); план (схему) земельної ділянки, яка надається в оренду (у трьох примірниках); рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування про надання в оренду земельної ділянки, що перебуває у державній або комунальній власності; результати конкурсу чи аукціону - у разі набуття права на оренду земельної ділянки на конкурентних засадах; копію державного акта на право власності на землю, що перебуває у власності фізичних або юридичних осіб. Крім зазначених документів до заяви додаються: акт перенесення меж земельної ділянки, яка надається в оренду, на місцевість - у разі невизначення їх у натурі; проект відведення земельної ділянки - у разі надання її в оренду із зміною цільового призначення.

Відповідно до п. 7 постанови договір оренди відповідно до законодавства повинен бути нотаріально посвідченим.

Відповідно до Указу Президента України від 17 лютого 2003 року №134/2003 «Про заходи щодо створення єдиної системи державної реєстрації земельних ділянок, нерухомого майна та прав на них у складі державного земельного кадастру» зі змінами і доповненнями, внесеними Указом Президента України від 15 вересня 2003 року № 1039/2003 Держкомзем України відповідно до покладених на нього завдань: здійснює у складі державного земельного кадастру реєстрацію земельних ділянок, нерухомого майна та прав на них, договорів оренди земельних ділянок, веде Державний реєстр прав на землю та нерухоме майно, організовує в установленому законодавством порядку в єдиній системі державних органів земельних ресурсів надання громадянам і юридичним особам додаткових платних послуг у сфері землеустрою та використання даних державного земельного кадастру за переліком, що визначається Кабінетом Міністрів України;

Відповідно до ч. 1 ст. 210 ЦК правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації.

За змістом ч. 2 ст. 640 в редакції до 01 січня 2013 р. договір, який підлягає державній реєстрації, є укладеним з моменту його державної реєстрації.

Питання необхідності правильного визначення моменту вчинення правочину було висвітлено у п. 8 Постанови Пленуму ВС № 9 від 06 листопада 2009 р. «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними». Аналізуючи положення ч. 1 ст. 215 ЦК, статей 205 - 210 , 640 ЦК , ВС зазначає про те, що є укладеними правочини (договори), у яких відсутні встановлені законодавством умови, необхідні для їх укладення (відсутня згода за всіма істотними умовами договору; не отримано акцепт стороною, що направила оферту; не передано майно, якщо відповідно до законодавства для вчинення правочину потрібна його передача тощо).

Згідно із статтями 210 та 640 ЦК України не є вчиненим також правочин у разі нездійснення його державної реєстрації, якщо правочин підлягає такій реєстрації.

Встановивши ці обставини, суд відмовляє в задоволенні позову про визнання правочину недійсним. Наслідки недійсності правочину не застосовуються до правочину, який не вчинено.

Вимога про визнання правочину (договору) неукладеним не відповідає можливим способам захисту цивільних прав та інтересів, передбачених законом. Суди мають відмовляти в позові з такою вимогою. У цьому разі можуть заявлятися лише вимоги, передбачені главою 83 книги 5 ЦК .

В той же час, у разі, якщо на виконання юридично ще неукладеного договору стороною передчасно передано майно, між сторонами виникають правовідносини внаслідок набуття, збереження майна без достатньої правової підстави (статті 1212 - 1215 ЦК ). Згідно ч. 1 ст. 11 ЦПК суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Зобов'язуючи відповідача повернути власникам земельні ділянки, суд першої інстанції за власною ініціативою змінив підстави для повернення земельних ділянок та не врахував, що позивачі не заявляли вимог щодо повернення їм земельних ділянок з підстав, передбачених статтями 1212, 1213 ЦК.

Відповідно до правової позиції ВС, наведеній у рішенні від 23 грудня 2009 р. (справа № 6-2817св09) договір оренди землі не будучи зареєстрованим у встановленому законом порядку не є укладеним. Якщо на виконання юридично ще неукладеного договору передчасно передано майно, між сторонами виникають правовідносини внаслідок набуття, збереження майна без достатньої правової підстави (статті 1212 - 1215 ЦК).

Відповідно до ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про:

1) повернення виконаного за недійсним правочином;

2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння;

3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні;

4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Враховуючи вимоги ст. 360-7 ЦПК України, згідно із якою висновок Верховного Суду України щодо застосування норм права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої ст. 355 цього Кодексу, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів.

Зважаючи на вказане, суд бере до уваги правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду України №6-3090цс15 від 2 березня 2016 року, згідно якої: Згідно з частинами першою та другою статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Виходячи зі змісту зазначеної норми можна виокремити особливості змісту та елементів кондиційного зобов'язання.

Характерною особливістю кондиційних зобов'язань є те, що підстави їх виникнення мають широкий спектр: зобов'язання можуть виникати як із дій, так і з подій, причому з дій як сторін зобов'язання, так і третіх осіб, із дій як запланованих, так і випадкових, як правомірних, так неправомірних. Крім того, у кондиційному зобов'язанні не має правового значення чи вибуло майно, з володіння власника за його волею чи всупереч його волі, чи є набувач добросовісним чи недобросовісним.

Кондикційне зобов'язання виникає за наявності таких умов:

1)набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого);

2)набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

Конструкція статті 1212 ЦК, як і загалом норм глави 83 ЦК, свідчить про необхідність установлення так званої «абсолютної» безпідставності набуття (збереження) майна не лише в момент його набуття (збереження), а й станом на час розгляду спору.

Ознаки, характерні для кондиції, свідчать про те, що пред'явлення кондиційної вимоги можна визнати належним самостійним способом захисту порушеного права власності, якщо: 1) річ є такою, що визначена родовими ознаками, в тому числі грошовими коштами; 2) потерпілий домагається повернення йому речі, визначеної родовими ознаками (грошових коштів) від тієї особи (набувача), з якою він не пов'язаний договірними правовідносинами щодо речі.

Узагальнюючи викладе, можна дійти висновку про те, що кондиція - позадоговірний зобов'язальний спосіб захисту права власності або іншого речового права, який може бути застосований самостійно. Кондикція також застосовується субсидіарно до реституції та віндикації як спосіб захисту порушеного права у тому випадку, коли певна вимога власника (титульного володільця) майна не охоплюється нормативним урегулюванням основного способу захисту права, але за характерними ознаками, умовами та суб'єктним складом підпадає під визначення зобов'язання з набуття або збереження майна без достатньої правової підстави.

Таким чином, права особи, яка вважає себе власником майна, підлягають захисту шляхом задоволення позову до володільця, з використанням правового механізму, установленого статтею 1212 ЦК України у разі наявності правових відносин речово-правового характеру безпосередньо між власником та володільцем майна.

Такий спосіб захисту можливий шляхом застосування кондиційного позову, якщо для цього існують підстави, передбачені статтею 1212 ЦК України, які дають право витребувати в набувача це майно.

Разом із тим, відповідно до закріпленого в статті 387 ЦК України загального правила власник має необмежене право витребувати майно із чужого незаконного володіння.

Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору.

Право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України залежить від того, у який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця норма передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача.

Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом.

За змістом статті 388 ЦК України випадки витребування майна власником від добросовісного набувача обмежені й можливі за умови, що майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, поза їх волею.

Наявність у діях власника волі на передачу майна іншій особі унеможливлює витребування майна від добросовісного набувача.

Норма статті 388 ЦК України може застосовуватись як підстава позову про повернення майна від добросовісного набувача, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом, яке було відчужене третій особі, якщо між власником та володільцем майна не існує жодних юридичних відносин.

З урахуванням наведеного, суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні первісного позову та задоволення зустрічного позову.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 307 ЦПК України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право постановити ухвалу про відхилення апеляційної скарги і залишення рішення без змін.

Згідно ст. 308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Висновки суду відповідають обставинам справи, які судом установлені відповідно до вимог процесуального закону, а також узгоджуються з нормами матеріального права, які судом правильно застосовані.

Викладені в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновків суду.

За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду відповідає обставинам справи, постановлено з додержанням вимог матеріального і процесуального права і не може бути скасовано з підстав, викладених в апеляційній скарзі.

Разом з тим, колегія суддів враховує правову позицію Верховного Суду України у справі №6-643цс16 від 13 червня 2016 року, відповідно до якої договір оренди землі набуває чинності з дня проведення його державної реєстрації, а тому при вирішенні позову первинного орендаря про визнання недійсним наступних договорів слід з'ясовувати чи зареєстровано договір позивача.

Відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно з положеннями статей 125, 126 ЗК України, право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Згідно із ч. 5 ст. 6 ЗУ «Про оренду землі» право оренди земельної ділянки підлягає державній реєстрації відповідно до закону.

Підпунктом 6 п. 2 ч. 1 ст. 4 ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачено, що державній реєстрації прав підлягає право постійного користування та право оренди (суборенди) земельної ділянки.

Статтею 2 ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» визначено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Учасники правочину, дійшовши згоди щодо всіх істотних умов договору оренди землі, складають і підписують відповідний письмовий документ, надаючи згоді встановленої форми.

Разом з тим, цивільні права та обов'язки, на досягнення яких було спрямоване волевиявлення сторін під час укладення договорів оренди, набуваються після відповідної державної реєстрації.

Виходячи з положень статті 638 ЦК України, статей 125, 126 ЗК України, договір оренди землі набуває чинності з дня проведення його державної реєстрації.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», систему органів державної реєстрації прав складають центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів, який забезпечує реалізацію державної політики у сфері державної реєстрації прав, створена при ньому державна госпрозрахункова юридична особа з консолідованим балансом (центр державного земельного кадастру) та її відділення на місцях, які є місцевими органами державної реєстрації прав.

Згідно з ч. 5 Прикінцевих положень ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», до створення єдиної системи органів реєстрації прав, а також до формування Державного реєстру прав у складі державного земельного кадастру реєстрація об'єктів нерухомості проводиться комунальними підприємствами бюро технічної інвентаризації.

Відповідно до листа Міністерства юстиції України від 26 грудня 2008 року №758-0-2-08-19 щодо практики застосування норм права у випадку колізії, у разі існування неузгодженості між нормами, виданим одним і тим самим нормотворчим органом, застосовується акт, виданий пізніше, навіть якщо прийнятий раніше акт не втратив своєї чинності. Така неузгодженість може виникнути внаслідок того, що прийняття нової норми не завжди супроводжується скасуванням «застарілих» норм з одного й того ж питання.

Таким чином, Тулинська сільська рада не була наділена правом реєструвати договір оренди земельної ділянки, укладений 27 листопада 2006 року між ОСОБА_5 та СФГ «ОСОБА_2І.», у зв'язку з чим суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні первісного позову, та задоволення зустрічного позову.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313-315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу Селянського (фермерського) господарства «ОСОБА_2І.» відхилити.

Рішення Миронівського районного суду Київської області від 26 серпня 2016 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий

---

О.М. Данілов

Судді

---

А.С. Сержанюк

---

ОСОБА_8