Ухвала

від 03.07.2019 по справі 371/658/16-ц

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

03 липня 2019 року

м. Київ

справа № 371/658/16-ц

провадження № 61-19234св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Хопти С. Ф.,

Шиповича В. В. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - Селянське (фермерське) господарство Пакулов О. І. ,

відповідачі: ОСОБА_1 , Фермерське господарство Садиба і нива ,

розглянув в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Селянського (фермерського) господарства Пакулов О. І. на рішення Миронівського районного суду Київської області, у складі судді

Гаврищука А. В., від 26 серпня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Київської області, у складі суддів: Данілова О. М., Серанюка А. С., Сліпченка О. І., від 21 грудня 2016 року,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2016 року Селянське (фермерське) господарство Пакулов О. І. (далі - СФГ Пакулов О. І. ) звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 , Фермерського господарства Садиба і нива (далі - ФГ Садиба і нива ) про визнання договору недійсним.

Позовна заява мотивована тим, що 27 листопада 2006 року між позивачем та ОСОБА_2 був укладений договір оренди земельної ділянки товарного сільськогосподарського призначення загальною площею

3,6300 га, кадастровий номер НОМЕР_1 , що належала ОСОБА_2 на підставі акту про право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_2 , виданого 21 липня 2005 року Миронівською районною державною адміністрацією Київської області та зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право власності на землю № 010504100013.

Даний договір був зареєстрований Тулинською сільською радою Миронівського району Київської області, про що у державному реєстрі земель здійснено запис від 09 січня 2007 року.

Відповідно до пункту 2.3 даного договору, договір укладено на десять років. Позивач використовував ділянку відповідно до договору, починаючи з дати його укладення і до дня подачі позову.

Після смерті ОСОБА_2 земельна ділянка перейшла у власність до відповідача ОСОБА_1 , який незважаючи на діючий договір оренди з позивачем, передав земельну ділянку в оренду іншій особі - ФГ Садиба і нива . Згідно відомостей Державного реєстру речових прав на нерухоме майно між відповідачами 20 травня 2016 року, тобто під час дії попереднього договору оренди землі, було укладено договір оренди земельної ділянки, що суперечить вимогам законодавства та порушує права позивача.

Посилаючись на те, що оспорюваний договір укладено без дотримання вимог чинного законодавства та він порушує права і законні інтереси позивача, СФГ Пакулов О. І. просило визнати недійсним договір оренди землі, укладений 20 квітня 2016 року між ОСОБА_1 та СФГ Садиба і нива , зареєстрований 20 травня 2016 року приватним нотаріусом Шепітько В . В. (рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень 29687006).

У серпні 2016 року ОСОБА_1 та ФГ Садиба і нива пред`явлено до суду зустрічний позов до СФГ Пакулов О. І. про витребування земельної ділянки і чужого незаконного володіння та користування.

Зустрічний позов мотивований тим, що 27 листопада 2006 року між

СФГ Пакулов О. І. та ОСОБА_2 був укладений договір оренди земельної ділянки товарного сільськогосподарського призначення площею 3,6300 га, кадастровий номер НОМЕР_1 , яка була власністю ОСОБА_2 .

До моменту прийняття спеціального закону про державну реєстрацію прав на землю реєстрація договорів оренди землі здійснювалась відповідно до Порядку державної реєстрації договорів оренди землі, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 1998 року № 2073. Повноваження з реєстрації договорів оренди землі здійснювали виконавчі комітети сільської, селищної, міської ради за місцем розташування земельної ділянки.

Після підписання Указу Президента України Про заходи щодо створення єдиної системи державної реєстрації земельних ділянок, нерухомого майна та прав на них у складі державного земельного кадастру

від 17 лютого 2003 року повноваження щодо державної реєстрації договорів оренди землі було покладено на структурні підрозділи Центру державного земельного кадастру при Держкомземі України.

Вказували, що лише наявність державної реєстрації створює презумпцію законності права на нерухоме майно для правовласника. Без такої реєстрації відносини, пов`язані з обігом земельних ділянок в Україні, державою не визнаються і знаходяться поза межами правового регулювання, а тому вважали, що договір оренди земельної ділянки, укладений 27 листопада 2006 року між СФГ Пакулов О.І . та

ОСОБА_2 , не є зареєстрованим у встановленому законом порядку, оскільки Тулинська сільська рада не мала повноважень на реєстрацію договору оренди земельної ділянки, а відтак цей договір не є укладеним згідно із статтями 210 та 640 ЦК України.

ОСОБА_1 набув права власності на вказану земельну ділянку на підставі свідоцтва про право на спадщину. Реалізуючи своє право власника земельної ділянки, ОСОБА_1 20 квітня 2016 року уклав строком на

10 років договір оренди земельної ділянки із ФГ Садиба і Нива .

Враховуючи викладене, вважали, що права ОСОБА_1 , як власника земельної ділянки та права ФГ Садиба і нива порушені

СФГ Пакулов О.І. , а тому просили зобов`язати СФГ Пакулов О.І. повернути земельну ділянку площею 3,6300 га, цільове призначення якої - ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер НОМЕР_1 її законному орендарю ФГ Садиба і нива .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Миронівського районного суду Київської області від 26 серпня 2016 року у задоволенні позову СФГ Пакулов О.І. відмовлено, зустрічний позов ОСОБА_1 , ФГ Садиба і нива задоволено, зобов`язано

СФГ Пакулов О. І. повернути земельну ділянку площею 3,6300 га, цільове призначення якої - ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер НОМЕР_1 її законному орендарю ФГ Садиба і нива , в особі голови господарства - Ополонця Сергія Миколайовича . Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Відмовляючи у задоволенні первісного позову, суд першої інстанції виходив з того, що договір оренди земельної ділянки від 27 листопада 2006 не був укладеним оскільки не пройшов державної реєстрації у встановленому порядку. Наявність печатки сільської ради та запису у книзі реєстрації договорів Тулинської сільської ради Миронівського району Київської області не свідчить про державну реєстрацію договору оренди земельної ділянки оскільки така дія вчинена з порушеннями пунктів 4, 5, 7 Постанови Кабінету Міністрів України від 25 грудня 1998 року №2073 Про затвердження Порядку державної реєстрації договорів оренди землі , та Указу Президента України від 17 лютого 2003 року №134/2003 Про заходи щодо створення єдиної системи державної реєстрації земельних ділянок, нерухомого майна та прав на них у складі державного земельного кадастру зі змінами і доповненнями, внесеними

Указом Президента України від 15 вересня 2003 року № 1039/2003.

Задовольняючи зустрічний позов суд виходив з того, що земельна ділянка набута СФГ Пакулов О.І. без достатньої правової підстави, водночас

ФГ Садиба і нива є законним користувачем земельної ділянки, на підставі договору оренди який укладений та зареєстрований у встановленому законом порядку, тому має право на пред`явлення кондикційного позову і саме такий спосіб захисту порушеного права є достатнім для відновлення порушеного права.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Ухвалою Апеляційного суду Київської області від 21 грудня 2016 року апеляційну скаргу СФГ Пакулов О.І. відхилено, рішення Миронівського районного суду Київської області від 26 серпня 2016 року залишено без змін.

Рішення апеляційного суду мотивовано тим, що Тулинська сільська рада не була наділена правом реєструвати договір оренди земельної ділянки, укладений 27 листопада 2006 року між ОСОБА_2 та

СФГ Пакулов О . І . , у зв`язку з чим суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні первісного та задоволення зустрічного позову.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій 10 січня 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, представник

СФГ Пакулов О.І. - Собченко О. К. посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, просить скасувати рішення Миронівського районного суду Київської області від 26 серпня 2016 року і ухвалу Апеляційного суду Київської області від 21 грудня 2016 року та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги СФГ Пакулов О.І. задовольнити, а у задоволенні зустрічного позову відмовити.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 лютого 2017 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою СФГ Пакулов О.І. та витребувано матеріали цивільної справи № 371/658/16-ц із суду першої інстанції.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 08 червня 2017 року справу призначено до судового розгляду.

Статтею 388 ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня

2017 року№ 2147-VIII Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів (далі - ЦПК України), який набув чинності 15 грудня 2017 року, визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У травні 2018 року справу передано до Верховного Суду.

12 червня 2019 року на підставі протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду справу № 371/658/16-ц передано судді-доповідачеві.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що договір оренди земельної ділянки від 27 листопада 2006 року укладений між позивачем та ОСОБА_2 було зареєстровано Тулинською сільською радою, про що 09 січня

2007 року складено відповідний запис №334 в книзі записів реєстрації договорів оренди Тулинської сільської ради.

Реєстрація договору підтверджена записом на самому договорі, а також листом Тулинської сільської ради, до якого додано витяг з Книги записів про державну реєстрацію державних актів на право власності на земельну ділянку та на право постійного користування земельною ділянкою, договорів оренди землі.

Договір оренди земельної ділянки від 27 листопада 2006 року був обов`язковим для спадкоємця ОСОБА_1 .

Особа, яка подала касаційну скаргу звертала увагу суду на те, що сторонами виконувався договір оренди земельної ділянки

від 27 листопада 2006 року, про що свідчать відомості СФГ Пакулов О. І. щодо виплати орендної плати орендодавцям за період 2007-2014 років. При цьому, у 2013-2014 року грошові кошти за оренду землі отримував, в тому числі, ОСОБА_1 .

Посилаючись на частину першу статті 203, частину першу статті 215 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статтю 24 Закону України Про оренду землі позивач вважав, що договір оренди земельної ділянки між відповідачами від 20 квітня 2016 року суперечить вказаним нормам, оскільки укладений в період дії договору оренди земельної ділянки

від 27 листопада 2006 року.

Стверджував, що договір оренди земельної ділянки від 27 листопада

2006 року між СФГ Пакулов О . І. та ОСОБА_2 є укладеним, зареєстрований у встановленому законом порядку, не розривався, не визнавався недійсним, належно виконувався його сторонами протягом строку дії, до моменту передачі земельної ділянки в оренду третій особі, а отже підстави для повернення земельної ділянки площею 3,6300 га, цільове призначення якої - ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер НОМЕР_1 ФГ Садиба і нива , як новому орендарю, відсутні.

Учасниками справи відзив (заперечення) на касаційну скаргу не подано

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, що 27 листопада 2006 року між СФГ Пакулов О. І. та ОСОБА_2 , було укладено договір оренди земельної ділянки кадастровий номер НОМЕР_1 , товарного сільськогосподарського призначення загальною площею 3,6300 га.

Вказана земельна ділянка належала ОСОБА_2 на підставі акту про право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_2 , виданого Миронівською районною державною адміністрацією Київської області

21 липня 2005 року та зареєстрованого в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю № 010504100013.

Договір від 27 листопада 2006 року зареєстрований Тулинською сільською радою Миронівського району Київської області, про що у книзі реєстрації договорів оренди земельних ділянок Тулинської сільської ради Миронівського району Київської області 09 січня 2007 року зроблено відповідний запис № 334.

Відповідно до п. 2.3 договору від 27 листопада 2006 року договір укладено строком на десять років.

СФГ Пакулов О.І. використовувало ділянку відповідно до договору, починаючи з дати його укладення і до часу подачі позову.

Після смерті ОСОБА_2 земельна ділянка перейшла у власність до відповідача ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом, номер: 1421, виданого 18 квітня 2016, приватним нотаріусом Миронівського районного нотаріального округу Київської області.

Договір від 27 листопада 2006 року на момент пред`явлення позову не розірваний.

Судами також встановлено, що умови договору від 27 листопада 2006 року в 2007 - 2014 роках сторонами фактично виконувалися, орендна плата орендарем сплачувалася на користь ОСОБА_2 , а в подальшому ОСОБА_1 , які від одержання орендної плати не відмовлялися.

20 квітня 2016 року між ОСОБА_1 та ФГ Садиба і Нива було укладено договір оренди земельної ділянки (далі - договір від 20 квітня 2016 року) площею 3,6300 га, цільове призначення якої - ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер НОМЕР_1 , строк дії договору 10 років.

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до статті 213 ЦПК України (в редакції Кодексу на момент ухвалення оскаржуваного рішення апеляційного суду) рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону рішення судів першої та апеляційної інстанцій не відповідають.

Відповідно до частини другої статті 124 ЗК України (у редакції, чинній на час укладення спірного договору від 27 листопада 2006 року) передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем.

Згідно з частиною другою статті 125 ЗК України (у редакції, чинній на час укладення спірного договору від 27 листопада 2006 року) право на оренду земельної ділянки виникає після укладення договору оренди і його державної реєстрації.

Частина перша статті 6 Закону України Про оренду землі (у редакції, чинній на час укладення спірного договору від 27 листопада 2006 року) визначала, що орендарі набувають права оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, цим та іншими законами України і договором оренди землі.

Відповідно до статті 13 Закону України Про оренду землі (у редакції, чинній на час укладення спірного договору від 27 листопада 2006 року) договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Відповідно до статті 18 Закону України Про оренду землі (в редакції на час укладення договору оренди від 27 листопада 2006 року), - договір оренди землі набирає чинності після його державної реєстрації.

Постановою Кабінету Міністрів України №2073 від 25 грудня 1998 року відповідно до статті 18 Закону України Про оренду землі затверджено Порядок державної реєстрації договорів оренди землі (далі Порядок).

Відповідно до пункту 2 Порядку державна реєстрація договорів оренди є офіційним визнанням і підтвердженням державою факту виникнення або припинення права оренди земельних ділянок.

Державна реєстрація договорів оренди проводиться виконавчим комітетом сільської, селищної та міської ради, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями за місцем розташування земельної ділянки (пункт 3 Порядку).

В свою чергу забезпечення реєстрації договорів оренди покладається на відповідні державні органи земельних ресурсів: районні відділи земельних ресурсів; управління (відділи) земельних ресурсів у містах обласного і районного підпорядкування; Київське і Севастопольське міське управління земельних ресурсів (пункту 4 Порядку).

Відповідно до пункту 12 Порядку факт державної реєстрації засвідчується у 10-денний термін гербовою печаткою та підписом голови відповідної ради, Київської, Севастопольської міської державної адміністрації або уповноваженої ними посадової особи. Печатка та підпис ставляться на всіх примірниках договору оренди (суборенди).

Відповідно до пункту 13 Порядку після засвідчення факту державної реєстрації договір оренди реєструється у Книзі записів державної реєстрації договорів оренди землі, яка ведеться державним органом земельних ресурсів за формою згідно з додатком. Книга записів державної реєстрації договорів оренди землі ведеться окремо в розрізі кожної сільської, селищної, міської ради, а також у розрізі Київської, Севастопольської міської державної адміністрації. Книга прошнуровується, засвідчується підписами сільського, селищного, міського голови та начальника районного відділу, міського управління (відділу) земельних ресурсів і скріплюється печатками.

Відповідно до пункту 14 Порядку датою реєстрації договору оренди у Книзі записів є дата засвідчення факту державної реєстрації.

Згідно з частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

Частиною першою статті 638 ЦК України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно зі статтею 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до частини першої - третьої, п`ятої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

У разі, якщо на виконання юридично ще неукладеного договору стороною передчасно передано майно, між сторонами виникають правовідносини внаслідок набуття, збереження майна без достатньої правової підстави (статті 1212 - 1215 ЦК України).

При цьому, відповідно до статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

При вирішенні справи суд першої інстанції, з висновком якого погодився і апеляційний суд, виходили з того, що затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 1998 року №2073 Порядок, з часу прийняття Указу Президента України від 17 лютого 2003 року №134/2003, втратив чинність.

Однак, постанова Кабінету Міністрів України від 25 грудня 1998 року №2073 діяла до 05 серпня 2011 року та втратила чинність лише на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 20 липня 2011 року № 791 Про внесення змін до постанов Кабінету Міністрів України від 9 вересня

2009 року № 1021 і від 18 серпня 2010 року № 749 та визнання такою, що втратила чинність, постанови Кабінету Міністрів України від 25 грудня

1998 року №2073 .

Указ Президента України від 17 лютого 2003 року №134/2003 не містить положень, які скасовують постанову Кабінету Міністрів України

від 25 грудня 1998 року № 2073.

Згідно підпункту 2 пункту б частини першої статті 33 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні (у редакції, чинній на час укладення договору 27 листопада 2006 року та його реєстрації в сільській раді), до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належали реєстрація суб`єктів права власності на землю; реєстрація права користування землею і договорів на оренду землі; видача документів, що посвідчують право власності і право користування землею.

Факт державної реєстрації договору оренди землі станом на 09 січня

2007 року засвідчувався гербовою печаткою та підписом голови відповідної ради, Київської, Севастопольської міської державної адміністрації або уповноваженої ними посадової особи, що свідчить про посвідчення оспорюваного договору у встановленому законом порядку та дотримання форми його укладення.

Саме до таких висновків про застосування норм права дійшов

Верховний Суд у постанові від 01 березня 2018 року по справі

№ 371/659/16, у подібному спорі між тими ж самими сторонами -

СФГ Пакулов О.І . , ОСОБА_1 , ФГ Садиба і нива , але щодо іншої земельної ділянки.

Також необхідно врахувати, що у рішенні від 20 жовтня 2011 року по справі Рисовський проти України (заява № 29979/04, п. 70) Європейський суд з прав людини підкреслив особливу важливість принципу

належного урядування . Вказаний принцип передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. На державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси.

Здійснивши 09 січня 2007 року державну реєстрацію договору оренди землі у сільській раді відповідно до діючого на той час Порядку державної реєстрації договорів оренди землі, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України №2073 від 25 грудня 1998 року та не отримавши відмови у такій реєстрації від уповноважених державою органів, СФГ Пакулов О.І. діючи добросовісно мало законні сподівання що держава здійснює належне урядування в процедурі реєстрації договорів оренди землі та що орендар не буде позбавлений майнового права за умови належного виконання своїх зобов`язань за договором.

За таких обставин висновки суду першої та апеляційної інстанцій про те, що договір оренди землі від 27 листопада 2006 року є неукладеним у зв`язку із недотриманням процедури державної реєстрації договору не можуть вважатися законними та обґрунтованими.

В ході розгляду справи судами встановлено, що 20 квітня 2016 року (тобто до закінчення дії договору від 26 листопада 2006 року), спадкоємець ОСОБА_2 - ОСОБА_1 передав спірну земельну ділянку в оренду

ФГ Садиба і нива , уклавши відповідний договір.

При цьому ОСОБА_1 до укладення 20 квітня 2016 року договору із

ФГ Садиба і Нива не ініціював припинення чи розірвання попереднього договору оренди землі від 26 листопада 2006 року із СФГ Пакулов О.І .

У відповідності до положень статті 32 Закону України Про оренду землі перехід права власності на орендовану земельну ділянку до іншої особи (у тому числі в порядку спадкування), реорганізація юридичної особи-орендаря не є підставою для зміни умов або припинення договору, якщо інше не передбачено договором оренди землі.

Пунктом 2.3 договору від 27 листопада 2006 року визначено, що у разі переходу права на орендовану ділянку до інших осіб, договір зберігає чинність для нового власника.

За таких обставин договір від 26 листопада 2006 року був чинним та обов`язковим для виконання ОСОБА_1 , як нового власника землі.

Отже договір оренди землі від 20 квітня 2016 року на підставі положень частини першої статті 203 та частини першої статті 215 ЦК України підлягає визнанню недійсним.

СФГ Пакулов О. І. набуло право користування земельною ділянкою площею 3,6300 га, цільове призначення якої - ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер НОМЕР_1 , на підставі договору від 27 листопада 2006 року, а тому суд приходить до висновку про недоведеність у розглядуваній справі правових підстав передбачених статтею 1212 ЦК України для повернення земельної ділянки на користь ФГ Садиба і нива .

У відповідності до статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Враховуючи те, що під час розгляду справи суди попередніх інстанцій повно встановили обставини справи, однак неправильно застосували норми матеріального права, судові рішення підлягають скасуванню із ухваленням нового рішення про задоволення позову СФГ Пакулов О. І. та відмову у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 та

ФГ Садиба і нива .

Щодо судових витрат

Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частина перша статті 141 ЦПК України).

Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо) (частина восьма статті 141 ЦПК України).

Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (частина тринадцята статті 141 ЦПК України).

СФГ Пакулов О. І. було сплачено судовий збір за подачу позовної заяви до суду першої інстанції в сумі 1378 грн, за подачу апеляційної скарги

в сумі 1515 грн, за подачу касаційної скарги в сумі 1600 грн.

Оскільки касаційну скаргу СФГ Пакулов О. І. задоволено, рішення місцевого та апеляційного судів скасовані та ухвалено нове рішення по суті справи, судові витрати понесені позивачем покладаються на відповідачів.

У зв`язку із наведеним з ОСОБА_1 та ФГ Садиба і нива на користь

СФГ Пакулов О . І . підлягає стягненню сплачений судовий збір, в сумі

по 2246,50 грн з кожного.

Керуючись статтями 402, 409, 412, 415, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Селянського (фермерського) господарства

Пакулов О. І. задовольнити.

Рішення Миронівського районного суду Київської області

від 26 серпня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Київської області

від 21 грудня 2016 року скасувати.

Позовні вимоги Селянського (фермерського) господарства Пакулов О. І. задовольнити.

Визнати недійсним договір оренди землі від 20 квітня 2016 року, укладений між ОСОБА_1 та фермерським господарством Садиба і нива про оренду земельної ділянки загальною площею 3,6300 га, що розташована на території Тулинської сільської ради Миронівського району Київської області, кадастровий

номер НОМЕР_1

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 та фермерського господарства Садиба і нива до селянського (фермерського) господарства Пакулов О.І. про витребування земельної ділянки із чужого незаконного володіння та користування - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 та фермерського господарства Садиба і нива на користь селянського (фермерського) господарства Пакулов О.І. сплачений судовий збір в сумі по 2246 (дві тисячі двісті сорок шість) гривень 50 копійок з кожного.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді:Є. В. Синельников О. М. Осіян Н. Ю. Сакара С. Ф. Хопта В. В. Шипович