Постанова

від 15.12.2016 по справі 826/15975/14

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 826/15975/14 Головуючий у 1-й інстанції: Погрібніченко І.М.

Суддя-доповідач: Шурко О.І.

ПОСТАНОВА

Іменем України

15 грудня 2016 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого Шурка О.І.,

суддів Василенка Я.М., Костюк Л.О.,

при секретарі Дуденкові О.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні, без фіксування його за допомогою звукозаписувального технічного засобу згідно до ч. 1 ст. 41 КАС України, апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ПХ Груп" на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 30 вересня 2016 року за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ПХ Груп" до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю "ПХ ГРУП" звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення відповідача від 06 жовтня 2014 року № 137426552209 (далі - оскаржуване рішення).

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 30 вересня 2016 року в задоволені позову відмовлено повністю.

Не погоджуючись з таким судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить апеляційну інстанцію скасувати незаконну, на його думку, постанову суду першої інстанції та постановити нову про задоволення позову. В своїй апеляційній скарзі апелянт посилається на незаконність, необ'єктивність та необґрунтованість оскаржуваного рішення, невідповідність висновків суду дійсним обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, що є підставою для скасування судового рішення.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, ДПІ у Печерському районі ГУ Міндоходів у місті Києві проведено перевірку ТОВ "ПХ ГРУП" за результатами якої 18.09.2014р. складено акт №873/26-55-22-09/32950525 "Про результати документальної невиїзної позапланової перевірки з питань правомірності нарахування податкових зобов'язань та податкового кредиту з податку на додану вартість в результаті взаємовідносин з ТОВ "Овітекс Інвест" (код ЄДРПОУ 38968737) за період з 01.03.2014р. по 31.03.2014р."

Актом перевірки встановлено порушення п. 198.1, 198.6 статті 198, п. 201.10 статті 201 ПК України в результаті чого встановлено заниження ПДВ на суму 835054грн. за березень 2014 року.

На підставі встановленого порушення відповідачем 06.10.2014р. прийнято податкове повідомлення-рішення №137426552209, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з ПДВ на суму 1 252 571,00грн., у тому числі основний платіж - 835 054,00грн. та штрафні санкції - 417 527,00грн.

Не погоджуючись з податковим повідомленням - рішенням №137426552209 від 06.10.2014р., вважаючи його протиправним та таким, що підлягає скасуванню позивач звернувся з відповідним позовом до суду.

Суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні позовних вимог виходив з того, що формування позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість на підставі виписаних ТОВ "Овітекс Інвест" податкових накладних не ґрунтується на вимогах закону, а відтак визначення відповідачем податкового зобов'язання зі сплати ПДВ та штрафних санкцій є правомірним, у зв'язку із чим підстави для задоволення адміністративного позову відсутні.

Колегія суддів не погоджується із висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Так, згідно зі ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Відповідно до п.п. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно з п. 198.1 ст. 198 ПК України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Водночас відповідно до п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Тобто, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Як свідчать матеріали справи, між позивачем, як замовником, та ТОВ "Овітекс Інвест", як підрядником, 03 березня 2014 року укладено договір підряду № 25 (далі - договір підряду), за умовами якого підрядник зобов'язався власними або залученими силами та засобами за дорученням замовника виконати, а замовник - прийняти та оплатити будівельно-монтажні роботи.

З метою підтвердження фактів виконання сторонами своїх договірних зобов'язань за договором позивачем були надані суду наступні копії первинних документів, а саме: договір підряду №25 від 03.03.2014 з надання будівельно-монтажних робіт, додатки до договору підряду №25 від 03 березня 2014 року №№1-37, акти надання послуг від 31 березня 2014 року №№ 427-462, податкові накладні від 31 березня 2014 року №№ 282-317 та платіжні доручення №№ 1931-1932 від 14 квітня 2014 року, платіжне доручення № 6438 від 14 квітня 2014 року, платіжне доручення №. 7305 від 28 квітня 2014 року, платіжне доручення № 8040 від 12 травня 2014 року.

Суми ПДВ, зазначені у виписаних ТОВ "Овітекс Інвест" податкових накладних, позивачем включені до складу податкового кредиту.

В обґрунтування викладеного в акті перевірки висновку про заниження позивачем ПДВ за березень 2014 року відповідачем зазначено, що ТОВ "Овітекс Інвест" сформовано податковий кредит за березень 2014 року за рахунок постачальника - товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельно-торгова фірма "Фін Буд" (далі - ТОВ "Будівельно-торгова фірма "Фін Буд").

Згідно з реєстром виданих та отриманих податкових накладних ТОВ "Овітекс Інвест", вказаним товариством отримано 369 податкових накладних від постачальника - ТОВ "Будівельно-торгова фірма "Фін Буд" за березень 2014 року, які складено 03 березня 2014 року. Суми ПДВ у таких податкових накладних не перевищують 10000,00 грн., а тому не підлягають обов'язковій реєстрації у Єдиному реєстрі податкових накладних.

Вище викладені обставини, за переконанням відповідача, свідчать, що таким чином ТОВ "Овітекс Інвест" ухилилось від реєстрації податкових накладних у Єдиному реєстрі податкових накладних, а саме шляхом маніпулювання податковою звітністю, у результаті чого сформовано податковий кредит.

Такі маніпуляції дали можливість сформувати технічний податковий кредит, що, у свою чергу, не тягне за собою виникнення розбіжностей з ПДВ у базах даних Міндоходів та надало можливість у подальшому формувати сумнівний податковий кредит по ланцюгу постачання від ТОВ "Овітекс Інвест" до контрагента-покупця - позивача, який, у свою чергу, використав даний схемний податковий кредит з метою заниження ПДВ.

Колегія суддів з приводу викладеного зазначає наступне.

Так, податкові накладні за своєю формою та змістом відповідають ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність" та Порядку №165, зокрема, містять такі обов'язкові реквізити як порядковий номер податкової накладної та дату її виписки, точне найменування юридичних осіб, їх індивідуальні податкові номери, назву товару, його ціну та вартість.

На момент здійснення правовідносин товариство-контрагент позивача було зареєстроване як юридична особа та платник податку на додану вартість.

Також, колегія суддів апеляційного суду зазначає, що податкове законодавство не ставить в залежність податковий облік (стан) певного платника податку від інших осіб, від знаходження їх за юридичною адресою, фактичної сплати контрагентом податку до бюджету, від його господарських та виробничих можливостей. Питання віднесення певних сум податку на додану вартість до податкового кредиту поширюється виключно на окремо взятого платника та не залежить від розрахунків з бюджетом третіх осіб.

Лише встановлення в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісним постачальником з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями контрагента може слугувати підставою для висновку про неправомірне формування податкового кредиту з податку на додану вартість.

Також, відповідно до Листа Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 р. № 742/11/13-11 "Щодо однакового застосування адміністративними судами окремих приписів Податкового кодексу України та Кодексу адміністративного судочинства" при дослідженні факту здійснення господарської операції оцінюватися повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

При цьому, колегія суддів звертає увагу, що судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платників та інших учасників правовідносин у сфері економіки. У зв'язку з цим презюмується, що дії платника, результатом яких є отримання податкової вигоди, вважаються економічно виправданими, а відомості, що містяться у податковій та бухгалтерській звітності платника, - достовірні. Подання платником до контролюючого органу усіх належним чином оформлених первинних документів, передбачених податковим законодавством, з метою отримання податкової вигоди є підставою для її отримання, якщо податковий орган не доведе неправдивість, недостовірність або суперечливість відомостей, що містяться у таких документах. Доводи ж податкового органу про отримання платником необґрунтованої податкової вигоди мають ґрунтуватись на сукупності доказів, що безспірно підтверджують існування обставин, які виключають право платника, зокрема, на включення сплаченого податку на додану вартість до податкового кредиту. Разом з тим, у справі, що переглядається, податковим органом не доведено існування таких обставин.

Враховуючи, що юридична відповідальність має індивідуальний характер, позивач не може нести відповідальність за можливі протиправні дії інших юридичних осіб. Крім того, порушення контрагентом позивача вимог законодавства про порядок здійснення господарської діяльності не може бути підставою для висновку щодо безтоварності відповідних господарських операцій.

Здійснення господарської діяльності контрагента не може мати наслідків для позивача, оскільки законодавством не передбачений обов'язок суб'єкта підприємницької діяльності бути обізнаним із особливостями господарювання контрагента. Відомості, що є обов'язковими для перевірки підприємством стосовно свого контрагента, це включення його до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а також наявність свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість на час здійснення господарських операцій. На період господарських взаємовідносин між позивачем та його контрагентами останні були зареєстровані в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а також платникамм податку на додану вартість, установчі та реєстраційні документи не визнавались недійсними.

Крім того, неприпустимість притягнення до відповідальності однієї компанії, у випадку за неправомірні дії іншої компанії підтверджується практикою Європейського суду з прав людини. Європейський суд з прав людини чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення з боку його контрагентом.

Так, у рішенні Європейського суду з прав людини від 22.01.2009 у справі "БУЛВЕС А.Д. проти Болгарії" (заява № 3991/03) зазначено, що у разі якщо національні органи за відсутності будь-яких вказівок на безпосередню участь фізичної або юридичної особи у зловживанні, пов'язаним зі сплатою ПДВ, який нараховується у ланцюгу поставок, або будь-яких вказівок на обізнаність про таке порушення, все ж таки застосовують негативні наслідки до отримувача оподатковуваної ПДВ поставки, який повністю виконав свої зобов'язання, за дії або бездіяльність постачальника, який перебував поза межами контролю отримувача і у відношенні якого у нього не було засобів перевірки та забезпечення його виконання, то такі владні органи порушують справедливий баланс, який має підтримуватися між вимогами суспільних інтересів та вимогами захисту права власності.

Також, колегія суддів відзначає, що податковий орган відповідно до принципу офіційності повинен доводити в суді фіктивність господарської операції як підстави для нарахування платникові податків податкових зобов'язань та правомірності прийняття свого рішення.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 27.10.2015 р. у справі № 2а-10463/10/0870.

З огляду на вищенаведене, колегія суддів зазначає, що відповідачем не було доведено законність та обґрунтованість прийнятого ним рішення, а тому суд першої інстанції дійшов неправильних висновків про необґрунтованість позовних вимог.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Надані докази, які є у справі, були оцінені колегією суддів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Крім того, було оцінено належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, що відповідає вимогам ст. 86 КАС України.

Згідно до ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

В свою чергу, відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 198, п. 4 ч. 1 ст. 202 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції скасовує її та ухвалює нове рішення, якщо визнає, що судом першої інстанції порушено норми матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Керуючись ст.ст. 41, 160, 195, 196, 198, 202, 205, 206 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ПХ Груп" - задовольнити.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 30 вересня 2016 року - скасувати та ухвалити нову постанову, якою позовні вимоги задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві № 137426552209 від 06.10.2014 року.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядок і строки, визначені ст. 212 КАС України.

Головуючий:

Судді:

Повний текст постанови виготовлено 20.12.2016.

Головуючий суддя Шурко О.І.

Судді: Василенко Я.М.

Костюк Л.О.