Постанова

від 10.12.2020 по справі 826/15975/14

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 грудня 2020 року

м. Київ

справа №826/15975/14

адміністративне провадження №К/9901/31677/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Юрченко В.П.,

суддів: Васильєвої І.А., Пасічник С.С.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління ДФС у м. Києві на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 15.12.2016 року (головуючий суддя Шурко О.І., судді: Василенко Я.М., Костюк Л.О.) у справі №826/15975/14 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю ПХ Груп до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю ПХ Груп (надалі - позивач, товариство, підприємство, платник податків) звернулось до Окружного адміністративного суду м. Києва із позовом до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління ДФС у м. Києві (надалі - відповідач, податковий орган, контролюючий орган), в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 06.10.2014 року №137426552209.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оскаржуване рішення є протиправним та підлягає скасуванню, оскільки прийняте відповідачем на підставі висновків, зроблених за результатами перевірки позивача, які не відповідають фактичним обставинам.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 07.11.2014 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 22.01.2015 року, позов задоволено повністю. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 06.10.2014 року №137426552209.

За результатами касаційного перегляду зазначених судових рішень, ухвалою Вищого адміністративного суду України від 06.04.2016 року касаційну скаргу податкового органу задоволено частково. Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 07.11.2014 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 22.01.2015 року скасовано. Справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

В ухвалі Вищий адміністративний суд України зазначив, що для правильного вирішення даного спору необхідним є дослідження судами самих договорів укладених позивачем з контрагентом, їх економічного змісту та спрямованості на досягнення певного економічного ефекту, всіх первинних документів, які відповідно до специфіки господарських операцій підтверджують їх реальність, наявність у сторін спеціальної податкової правосуб`єктності, фактичне здійснення оподатковуваних операцій позивача з контрагентом, наявність у останнього умов для здійснення господарської діяльності, обладнання та виробничих потужностей, а також трудових ресурсів, кваліфікованих спеціалістів, які мають наукові, технічні або інші спеціальні знання у відповідній галузі господарювання, наявності зв`язку між фактом придбання товарів (послуг) з понесенням інших витрат із господарською діяльністю платника податку та використання цих товарів (послуг) у господарській діяльності.

За результатами нового розгляду справи, постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 30.09.2016 року в задоволенні позову відмовлено повністю.

Рішення суду вмотивовано тим, що формування позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість на підставі виписаних Товариством з обмеженою відповідальністю Овітекс Інвест податкових накладних не ґрунтується на вимогах закону.

Не погодившись з рішенням суду, позивач подав апеляційну скаргу, за результатами розгляду якої, постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 15.12.2016 року апеляційну скаргу підприємства задоволено, постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 30.09.2016 року скасовано, ухвалено нову постанову, якою позовні вимоги задоволено, визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 06.10.2014 року №137426552209.

Задовольняючи позов, суд апеляційної інстанції виходив із того, що позивач не повинен нести відповідальність за інших суб`єктів господарювання, які неправильно відобразили в податковому обліку операції з позивачем.

Не погодившись із рішенням суду апеляційної інстанції, відповідач звернувся з касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 15.12.2016 року та залишити в силі постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 30.09.2016 року.

В обґрунтування вимог касаційної скарги відповідач посилається на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права. Відповідач вказує на невідповідність висновків суду апеляційної інстанції фактичним обставинам справи, які, на думку скаржника, полягають у тому, що апеляційним судом не враховано, що матеріали справи не містять жодних доказів щодо проведення оплати позивачем за придбані будівельні матеріали, а складені акти надання послуг не розкривають їх зміст. Зазначає, що контрагент позивача не отримував дозволи на проведення робіт підвищеної безпеки та на експлуатацію (застосування) машин, механізмів та устаткування підвищеної безпеки, необхідних для виконання робіт за укладеними договорами з позивачем. Вважає, що фактичного здійснення господарських операцій не було.

Верховний Суд, переглянувши рішення суду апеляційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з таких підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що податковим органом проведено документальну невиїзну позапланову перевірку підприємства з питань правомірності нарахування податкових зобов`язань та податкового кредиту з податку на додану вартість по взаємовідносинам з Товариством з обмеженою відповідальністю Овітекс Інвест за період з 01.03.2014 року по 31.03.2014 року, за результатами якої складено акт від 18.09.2014 року №873/26-55-22-09/32950525 (надалі - акт перевірки).

На підставі акту перевірки контролюючим органом прийнято податкове повідомлення-рішення від 06.10.2014 року №137426552209, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість в сумі 1252571 грн., у тому числі за основним платежем в сумі 835 054 грн. та за штрафними санкціями в сумі 417 527грн.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 03.03.2014 року між позивачем (Замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю Овітекс Інвест (Підрядник) укладено Договір підряду №25, відповідно до якого Підрядник зобов`язався власними або залученими силами та засобами за дорученням Замовника виконати, а Замовник прийняти та оплатити будівельно-монтажні роботи. Сторонами були укладені та підписані додатки №1-37 від 03.03.2014 року до цього договору підряду.

Виконання умов договору підтверджується актами надання послуг, податковими накладними та платіжними дорученнями.

Суми податку на додану вартість, зазначені у виписаних Товариством з обмеженою відповідальністю Овітекс Інвест податкових накладних, позивачем включені до складу податкового кредиту.

Судом апеляційної інстанції правильно встановлено, що спір між сторонами виник в зв`язку з не реєстрацією податкових накладних Товариством з обмеженою відповідальністю Будівельно-торгова фірма Фін-Буд , який був контрагентом Товариства з обмеженою відповідальністю Овітекс Інвест . В акті перевірки зазначено, що згідно з реєстром виданих та отриманих податкових накладних Товариства з обмеженою відповідальністю Овітекс Інвест , вказаним товариством отримано 369 податкових накладних від постачальника Товариства з обмеженою відповідальністю Будівельно-торгова фірма Фін Буд за березень 2014 року, які складено 03.03.2014 року. Суми податку на додану вартість у таких податкових накладних не перевищують 10 000 грн., а тому не були зареєстровані у Єдиному реєстрі податкових накладних. Відтак, податковий орган доводить суду, що позивачем неправомірно сформовано суми податку на додану вартість до податкового кредиту по господарським операціям з Товариством з обмеженою відповідальністю Овітекс Інвест , який допустив порушення по ланцюгу постачання послуг (робіт).

За змістом пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України підставою для нарахування податкового кредиту, є податкова накладна, яка видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача.

За приписами підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно з пунктом 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Відповідно до пункту 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Податковий кодекс України передбачає тільки один випадок не включення до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв`язку з придбанням товарів (послуг) - це не підтвердження таких сум податковими накладними чи митними деклараціями.

Згідно із частинами першою та другою статті 9 Закону №996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Верховний Суд вважає помилковими твердження скаржника, що позивач не має права на формування податкового кредиту з податку на додану вартість на підставі виписаних Товариством з обмеженою відповідальністю Овітекс Інвест податкових накладних, оскільки останній сформував податковий кредит на підставі незареєстрованих у Єдиному реєстрі податкових накладних з іншим контрагентом з таких підстав.

Норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами по ланцюгу постачання, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв`язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності.

Порушення контрагентом контрагента позивача вимог законодавства щодо відображення в податковому обліку здійснення господарської діяльності не може бути безумовною підставою для висновку про неправомірність включення платником податків до податкового кредиту сум податку на додану вартість та такими операціями.

Порушення певними постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути єдиною підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування податкового кредиту, тому платник податків, покупець товарів (робіт, послуг) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема у вигляді позбавлення права на податковий кредит, за можливу неправомірну діяльність його контрагента за умови, якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагента та злагодженість дій між ними.

Отже, відсутність реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних Товариства з обмеженою відповідальністю Будівельно-торгова фірма Фін-Буд , який був контрагентом Товариства з обмеженою відповідальністю Овітекс Інвест в березні 2014 року не є підставою для висновку про порушення позивачем вимог закону щодо формування податкового кредиту по взаємовідносинам з ТОВ Овітекс Інвест .

Будь-яка податкова інформація, що наявна в інформаційно-аналітичних базах відносно контрагентів суб`єкта господарювання по ланцюгах постачання, а також податкова інформація надана іншими контролюючими органами, носить виключно інформативний характер та не є належним доказом в розумінні процесуального Закону.

Лише встановлення в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісним постачальником з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями контрагента може слугувати підставою для висновку про неправомірне формування податкового кредиту з податку на додану вартість.

Подання платником податків до контролюючого органу усіх належним чином оформлених первинних документів, передбачених податковим законодавством, з метою отримання податкової вигоди є підставою для її отримання, якщо податковий орган не доведе неправдивість, недостовірність або суперечливість відомостей, що містяться у таких документах. Доводи ж податкового органу про отримання платником необґрунтованої податкової вигоди мають ґрунтуватись на сукупності доказів, що безспірно підтверджують існування обставин, які виключають право платника, зокрема, на включення сплаченого податку на додану вартість до податкового кредиту.

Разом з тим, податковим органом не доведено існування таких обставин. Жодних доводів щодо порушень судом апеляційної інстанції норм Податкового кодексу України, на підставі яких прийнято спірне податкове повідомлення-рішення, або неправильного застосування його судом, неправильного тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню, відповідачем в касаційній скарзі не наведено. Доводи касаційної скарги зводяться виключно до непогодження з оцінкою обставин справи, наданою судом апеляційної інстанції.

Частинами першою та другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства унормовано, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Всупереч вимог наведених норм, відповідачем не доведено у встановленому чинним законодавством порядку обґрунтованість та правомірність рішення податкового органу.

За правилами частини другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Відповідно до частини першої статті 349 Кодексу адміністративного судочинства України Суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право, зокрема, залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно з частиною першою статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи викладене, Верховний Суд дійшов висновку, що судом апеляційної інстанцій виконано всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевірено обставини справи, вирішено справу у відповідності до норм матеріального права, постановлено обґрунтовані рішення, в яких повно відображено обставини, що мають значення для справи. Порушень норм матеріального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішення судів попередніх інстанцій не встановлено.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління ДФС у м. Києві залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 15.12.2016 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту прийняття та оскарженню не підлягає.

СуддіВ.П. Юрченко І.А. Васильєва С.С. Пасічник