Постанова

від 22.12.2016 по справі 910/15431/16

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"22" грудня 2016 р. Справа№ 910/15431/16

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Яковлєва М.Л.

суддів: Скрипки І.М.

Чорної Л.В.

секретар судового засідання - Пугачова А.С.

за участю представників сторін: згідно протоколу судового засідання від 22.12.2016 року по справі №910/15431/16 (в матеріалах справи).

Розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Експертне бюро "Столиця"

на рішення Господарського суду міста Києва від 13.10.2016 року

у справі №910/15431/16 (суддя Павленко Є.В.)

за позовом Публічного акціонерного товариства "Київенерго"

до 1.Товариства з обмеженою відповідальністю "Експертне бюро "Столиця", 2.Товариства з обмеженою відповідальністю "ЗОЛОТИЙ МАНДАРИН ОЙЛ"

про визнання договору недійсним.

ВСТАНОВИВ:

В серпні 2016 року Публічне акціонерне товариство "Київенерго" (далі-позивач, ПАТ «Київенерго») звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Експертне бюро "Столиця" (далі-відповідач 1, ТОВ "Експертне бюро "Столиця") та Товариства з обмеженою відповідальністю "ЗОЛОТИЙ МАНДАРИН ОЙЛ" (далі-відповідач 2, ТОВ "ЗОЛОТИЙ МАНДАРИН ОЙЛ") про визнання договору про відступлення права вимоги №21/06/16 від 21.06.2016р. недійсним.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 13.10.2016р. у справі №910/15431/16 позов задоволено повністю.

Визнано недійсним договір про відступлення права вимоги від 21 червня 2016 року №21/06/16, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "ЗОЛОТИЙ МАНДАРИН ОЙЛ" та Товариством з обмеженою відповідальністю "ЕКСПЕРТНЕ БЮРО "СТОЛИЦЯ".

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "ЗОЛОТИЙ МАНДАРИН ОЙЛ" на користь Публічного акціонерного товариства "Київенерго" 689,00 грн. судового збору.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕКСПЕРТНЕ БЮРО "СТОЛИЦЯ" на користь Публічного акціонерного товариства "Київенерго" 689,00 грн. судового збору.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції від 13.10.2016р., відповідач 1 звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить зазначене рішення суду скасувати та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення та неправильне застосування норм матеріального та процесуального права.

Позивачем та відповідачем 2 не скористалися своїм правом згідно ч. 1 ст. 96 ГПК України та не надали суду відзивів на апеляційну скаргу, що згідно ч. 2 ст. 96 ГПК не перешкоджає перегляду оскаржуваного рішення суду першої інстанції.

Учасники процесу були належним чином повідомлені про час та місце судового засідання, про що свідчать наявні в матеріалах справи докази. Однак, позивач та відповідач 2 наданим їм процесуальним правом не скористалися та в судове засідання не з'явилися, своїх повноважних представників не направили, про причини неявки суд не повідомили.

Вислухавши думку представника відповідача 1 та враховуючи те, що матеріали справи містять докази повідомлення учасників судового процесу про дату, час та місце судового засідання з розгляду апеляційної скарги та те, що неявка загачених вище представників не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, судова колегія вважає за можливе розглянути подану апеляційну скаргу за відсутністю останніх.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи та заслухавши представника відповідач 1, судова колегія встановила наступне.

17.10.2008 року між ТОВ "ЗОЛОТИЙ МАНДАРИН ОЙЛ" та ПАТ "Київенерго" був укладений договір №175 та №171008-К, за умовами яких останній зобов'язався зберігати мазут, а ТОВ "ЗОЛОТИЙ МАНДАРИН ОЙЛ" - оплатити надані послуги.

Дані правочини підписано повноважними представниками сторін та скріплено їх печатками. Строк їх дії - з моменту підписання та до 31 грудня 2015 року, а в частині розрахунків - до повного виконання ТОВ "ЗОЛОТИЙ МАНДАРИН ОЙЛ" своїх зобов'язань за даними правочинами (пункти 8.1).

У відповідності до пунктів 2.4, 2.5 вказаних договорів повернення майна зі зберігання оформлюється підписаним обома сторонами відповідним актом приймання-передачі (зняття зі зберігання) після настання всіх передбачених пунктом 2.5 обставин протягом 3-х банківських днів.

Згідно із пунктами 8.4 кожного з договорів жодна зі сторін не має права передавати свої права та обов'язки третій стороні без письмової згоди іншої сторони.

Невиконання ПАТ "Київенерго" договірних зобов'язань щодо повернення зі зберігання майна на вимогу ТОВ "ЗОЛОТИЙ МАНДАРИН ОЙЛ" було підставою для звернення останнього з відповідним позовом до суду.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 21.04.2009р. по справі №41/207 позовні вимоги ТОВ "ЗОЛОТИЙ МАНДАРИН ОЙЛ" було задоволено частково, а саме: зобов'язано ПАТ "Київенерго" повернути йому зі зберігання мазут марки М-100 загальною кількістю 24 627,097 тонн заставною вартістю 54 179 613,40 грн. Також задоволено позовні вимоги третіх осіб із самостійними вимогами: Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Ресурси" та Дочірнього підприємства "Стальінвест" Товариства з обмеженою відповідальністю "Донметалзбут", та зобов'язано ПАТ "Київенерго" повернути в натурі мазут марки М-100 загальною кількістю 25 381,67 тонн заставною вартістю 55 839 674,00 грн. та кількістю 24 830,305 тонн заставною вартістю 54 626 671,00 грн. відповідно.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.05.2009р. по справі №41/207 було змінено спосіб та порядок виконання вищевказаного рішення суду шляхом стягнення з ПАТ "Київенерго" на користь, зокрема, ТОВ "ЗОЛОТИЙ МАНДАРИН ОЙЛ" 54 179 613,40 грн. вартості мазуту.

21.06.2016 року між ТОВ "ЗОЛОТИЙ МАНДАРИН ОЙЛ", як первісним кредитором, та ТОВ "Експертне бюро "Столиця", як новим кредитором, був укладений договір про відступлення права вимоги №21/06/16 (далі-договір), за умовами якого новий кредитор одержує право замість первісного кредитора вимагати від боржника (ПАТ "Київенерго") виконання зобов'язання щодо сплати суми боргу на підставі ухвали Господарського суду м.Києва від 12.05.2009р. та рішення Господарського м.Києва від 21.04.2009р. у справі №41/207 за договором зберігання №171008-К та №175 від 17.10.2008р. з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти від простроченої суми згідно з положеннями статті 625 Цивільного кодексу України.

Відповідно до п.2.1 цього правочину (у редакції додаткової угоди від 21 червня 2016 року) право вимоги відступається на безоплатній основі.

Пунктом 4.2 даного правочину передбачено обов'язок нового кредитора протягом десяти днів з моменту укладення цього договору сповістити боржника (ПАТ "Київенерго") про відступлення права вимоги шляхом надсилання відповідного письмового повідомлення.

Як свідчать матеріали справи, 21.06.2016 року між відповідачами було складено та підписано акт приймання-передачі документів №1 до договору.

22.06.2016р року відповідач 1 звернувся до позивача з повідомленням про відступлення права вимоги в рамках договору №21/06/16, яке отримано останнім 02.08.2016р.

Спір виник внаслідок того, що на думку позивача договір про відступлення права вимоги суперечить положенням ст.ст.4, 10, 203, 227, 512, 516, 1077 та 1079 Цивільного кодексу України.

Оскільки матеріали справи не містять доказів письмової згоди позивача на укладення оспорюваного договору, обов'язковість якої передбачена в пунктах 8.4 договорів зберігання від 17 жовтня 2008 року №171008-К та №175, суд першої інстанції дійшов висновку про невідповідність даного договору положенням ч.1 ст.516 Цивільного кодексу України, що зумовлює визнання такого договору недійсним на підставі ч.1 ст.203 Цивільного кодексу України.

Згідно із ч.1 ст. 99 ГПК України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі.

Відповідно до ст.101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі. В апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Судова колегія, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представника відповідача 1, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення суду, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення суду - скасуванню з наступних підстав.

У відповідності до ч.1 ст.203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. ч. 1 - 3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ст. 215 ЦК України).

Статтею 512 Цивільного кодексу України визначено підстави заміни кредитора у зобов'язанні, зокрема внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відступлення права вимоги є договірною передачею вимог первісного кредитора новому кредиторові та відбувається на підставі укладеного між ними правочину, при цьому заміна кредитора саме у зобов'язанні допускається протягом усього часу існування зобов'язання, якщо це не суперечить договору та не заборонено законом.

Згідно із ст.ст.514, 516 Цивільного кодексу України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків.

Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що за загальним правилом заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, оскільки не впливає на характер, обсяг і порядок виконання ним своїх обов'язків, не погіршує становища боржника та не зачіпає його інтересів, що не позбавляє сторін права додатково врегулювати порядок заміни кредитора у договорі.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 03.06.2015 року по справі №922/2668/14.

Стосовно висновків суду першої інстанції про необхідність обов'язкової згоди позивача на заміну кредитора, яка передбачена в пунктах 8.4 договору зберігання №171008-К та №175 від 17.10.2008р., судова колегія зазначає наступне.

Згідно з приписами ч.1 ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому боржник зобов'язаний вчинити на користь кредитора певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Грошовим, за змістом статей 524, 533 - 535, 625 Цивільного кодексу України, є виражене в грошових одиницях (національній валюті України чи в грошовому еквіваленті в іноземній валюті) зобов'язання сплатити гроші на користь іншої сторони, яка, відповідно, має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Частиною 2 статті 509 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до частини 1 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Частиною 5 вказаної статті визначено, що у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду.

Отже, виходячи зі змісту зазначених норм, чинне законодавство передбачає можливість виникнення грошового зобов'язання на підставі судового рішення, а відтак і застосування до боржника, що прострочив виконання такого зобов'язання, негативних наслідків, установлених частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України.

Як встановлено вище, передане відповідачу 1 відповідно до умов договору про відступлення права вимоги зобов'язання позивача виникло з ухвали Господарського суду міста Києва від 12.05.2009р. у справі №41/207.

Таким чином, застереження викладенні в пунктах 8.4 договору зберігання №171008-К та №175 від 17.10.2008р. судовою колегією не приймаються до уваги, оскільки в даному випадку грошове зобов'язання виникло з рішення суду.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Вищого господарського суду України від 14.12.2016р. по справі №910/8318/16.

Враховуючи викладене, судова колегія вважає, що суду першої інстанції неправильно застосував положення ч.1 ст.203 та ч.1 ст.516 Цивільного кодексу України щодо наявності передбачених законом підстав для визнання правочину недійсним, що призвело до неправильного вирішення спору.

Стосовно посилань позивача в позовній заяві на те, що оспорюваний Договір є договором факторингу, а жоден з відповідачів не є фінансовою установою, а тому підлягає визнанню не дійсним, судова колегія зазначає наступне.

Для правильного вирішення спору необхідно з'ясувати правову природу оспорюваного Договору.

Відповідно до п.1 ч. 1 ст. 512 Цивільного кодексу України, кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

У відповідності до положень ст.516 Цивільного кодексу України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника.

З частини 1 статті 1077 Цивільного кодексу України вбачається, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату, а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов'язання клієнта перед фактором.

Відмінності між правовими інститутами відступлення права вимоги (цесії) та факторингом (фінансуванням під відступлення права грошової вимоги) полягає у наступному.

Цесія це сам факт заміни особи в зобов'язанні, що складається в силу укладення відповідної угоди купівлі-продажу, міни чи дарування прав, що випливають із зобов'язання.

Цесією є безпосередній правовий результат угоди про передачу права вимоги. Отже, виходячи з вищевикладеного, відступлення права вимоги (цесія) це угода (правочин) в наслідок якої відбувається заміна особи на активній стороні зобов'язання із збереженням всіх інших елементів зобов'язального правовідношення. Цесія -це наступництво цесіонарія в праві цедента.

Натомість значення фінансування під відступлення грошової вимоги полягає в тому, що клієнт не чекаючи настання строку платежу свого боржника, отримує ці кошти від фінансового агента. Тим самим клієнту надається можливість використати отримані кошти на свої потреби, виграючи в часі.

Зацікавленість фінансового агента в даному Договорі проявляється в тому, що він фінансує клієнта, отримуючи за це винагороду.

Під факторингом, як правило, розуміється продаж недокументованої, тобто не закріпленої в цінному папері, дебіторської заборгованості з метою фінансування чи іншої мети.

Згідно із ч.1 ст. 1073 Цивільного кодексу України, охоплює широке коло договорів, які опосередковують перехід права вимоги. Визначення договору фінансування під уступку права грошової вимоги сформульовано так, щоб він охоплював достатньо широке коло відносин, пов'язаних з даним видом фінансових угод. Критерієм для їх об'єднання можна визначити мету отримання фінансування. Передача права вимоги в рамках договору фінансування носить допоміжний характер, а передача відповідної суми грошей - основний.

Крім того, таку ж правову позицію висловив Верховний Суд України у Постанові Судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 10.07.2007 у справі 26/347-06-6531, в якій зазначено, що договір факторингу спрямований на фінансування однією стороною іншої сторони шляхом передачі її у розпорядження визначеної суми грошових коштів. Зазначена послуга за договором факторингу надається фактором клієнту за плату, розмір якої визначається договором. При цьому сама грошова вимога, передана клієнтом фактору, не може розглядатися як плата за надану останнім фінансову послугу.

З умов оспорюваного Договору вбачається, що метою останнього є заміна особи на активній стороні зобов'язання із збереженням всіх інших елементів зобов'язального правовідношення за плату, та не передбачає надання послуг з фінансування під відступлення права грошової вимоги.

Як встановлено судовою колегією при укладенні оскаржуваного Договору відповідачі керувалися положеннями статей 512-519 Цивільного кодексу України.

З урахуванням зазначених норм права та встановлених обставин судова колегія дійшла до висновку про те, що оспорюваний Договір є договором відступлення права вимоги, а не договором факторингу, що зумовлює відсутність передбачених статтями 203, 215 Цивільного кодексу України підстав для визнання цього договору недійсним.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 06.07.2015р. у справі №6-301цс15.

Виходячи з наведеного, судова колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення суду першої інстанції - скасуванню; в позові слід відмовити.

Відповідно до вимог ст.49 ГПК України витрати по сплаті судового збору покладаються на позивача.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 49, 99, 101, 103, 104, 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

1.Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Експертне бюро "Столиця" на рішення Господарського суду міста Києва від 13.10.2016р. у справі №910/15431/16 задовольнити.

2.Рішення Господарського суду міста Києва від 13.10.2016р. у справі №910/15431/16 скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволені позовних вимог.

3.Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Київенерго" (01001, місто Київ, площа Івана Франка, будинок 5; код 00131305) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Експертне бюро "Столиця" (02154, місто Київ, вулиця Ентузіастів, будинок 1/2; код 37936023) 1 515 (тисяча п'ятсот п'ятнадцять) грн. 80 коп. судового збору за розгляд справи в суді апеляційної інстанції.

4.Видачу наказу доручити Господарському суду міста Києва.

5.Матеріали справи №910/15431/16 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанову Київського апеляційного господарського суду може бути оскаржено до Вищого господарського суду України у порядку, передбаченому ст. 107 ГПК України.

Постанова Київського апеляційного господарського суду за наслідками перегляду відповідно до ст. 105 ГПК України набирає законної сили з дня її прийняття.

Головуючий суддя М.Л. Яковлєв

Судді І.М. Скрипка

Л.В. Чорна